Місце і роль міжнародних економічних відносин у розвитку національної економіки

Міністерство  освіти України

Українська  академія банківської справи

Кафедра міжнародної економіки

Місце і роль міжнародних економічних  відносин у розвитку національної економіки 

План

Вступ

1. Показники, що характеризують роль зовнішньоекономічного фактора.

2. Відкритість економіки.

3. Економічна взаємозалежність. Національна й міжнародна безпека.

4. Передумови включення України в глобальну економіку.

Висновки

Література

Вступ

Поступальний розвиток цивілізації приводить до неминучих  інтеграційних процесів між державами. Найбільш універсальним проявом цих процесів стала глобалізація, що набула особливого поширення в останню чверть минулого століття.

Проблема ця далеко неоднозначна і  викликає дискусії щодо реформування та реструктуризації світового економічного простору серед науковців, бізнесменів, політиків, журналістів, представників різноманітних недержавних інституцій. Цілком зрозуміло, що й Україна постає перед необхідністю вироблення оптимальної моделі участі в цьому процесі, аби не опинитись на узбіччі глобалізаційної реальності сучасного світу.

Україна стала незалежною державою. Це вимагає забезпечення економічних  гарантій суверенності. Сьогодні економіка  України перебуває у стані  глибокої кризи. Для народного господарства нашої країни характерні такі негативні тенденції, як спад виробництва, загальні неплатежі, зростання державного боргу та дефіциту державного бюджету, приховане безробіття, загострення соціальних суперечностей.

Єдиним виходом з кризового становища, що склалося, є перехід до ринкового механізму господарювання та інтеграція економіки України у світогосподарську систему.

У суспільній свідомості вже склалося розуміння того, що недооцінка ролі світогосподарських стосунків у  становленні економічного суверенітету держави може завдати великої шкоди. Але реальна взаємодія країни із зовнішнім світом в галузі економічного співробітництва поки що не набула потрібного динамізму. У ділових колах Україна однозначно сприймається як країна високого ступеню ризику стосовно налагодження економічної співпраці. Все це диктує необхідність невідкладного здійснення ґрунтовного теоретичного осмислення та пошуку практичних рішень і механізмів, які б дозволили країні подолати ситуацію, що склалася, прискорити всебічне і повноцінне її залучення до світового господарства.

1. Показники, що характеризують роль зовнішньоекономічного фактора

Розбудова незалежної України  об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних  засадах ринкових відносин на принципах  рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві. 
Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового типу відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи.

Є й інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв'язки з країнами СНД, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває можливості для задоволення життєвих потреб народу України.

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство та розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них насамперед належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для належної участі у міжнародному поділі праці. 
Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні - загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє - на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об'єднаннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним

Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних  і спорудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних  електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинутих країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо. 
В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становити оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово розв'язувати проблеми участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних інтересів.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному  аспектах територія України слабко вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10% території. 
З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підтримували економічні зв'язки із зовнішнім світом. Тож з огляду на власні культурні та історичні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом європейської спільноти.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна, може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну політику на включення в систему світових господарських зв'язків. 
Організаційно-економічні чинники включення України в систему сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвитку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв'язків. Створення виробництв з випуску всіх нових видів продукції не завжди доцільне в межах однієї країни. Одним з найважливіших критеріїв реалізації економічних інтересів країни - суб'єкта МПП є забезпечення високої економічної ефективності галузей її національної економіки, мінімізація витрат суспільної праці.. Спеціалізація та кооперація характеризують економічно доцільну й раціональну організацію (територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил. 
Разом з тим є певні обмеження у розвитку процесів концентрації та спеціалізації. Відомо, що надмірна концентрація зусиль на розвитку однієї-двох галузей, зорієнтованих на експорт, зумовлює вразливість національної економіки та її сильну залежність як від світового ринку, так і від конкретної країни-партнера. Так, у колишньому СРСР більше 80% промислового виробництва України не мало на її території завершеного технологічного циклу, що зробило Україну залежною від стану її зовнішньоекономічних зв'язків, причому левова частка цієї залежності припадає на колишні республіки СРСР. Характер накопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, що склалася, з її орієнтацією на фондоємні види продукції вимагають значних інвестицій у базові галузі економіки України на відшкодування та якісне оновлення фондів. Так, у 1990 р. ступінь зносу основних виробничих фондів становив 37,1%, у тому числі в промисловості -50,3,% у сільському господарстві - 26,2%, у будівництві - 62,8% [3, 24]. За такої ситуації структурна трансформація економіки України перетворюється у найважливішу умову для інтеграції у світову економіку і визначення її місця в системі МПП.

Складність і розмаїтість соціально-економічних  факторів включення України в  систему світових господарських  зв'язків детермінується перехідними  виробничими відносинами з притаманними їм формами та методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визначається їх адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям.

У сучасному взаємозалежному світі  розвиток соціально-економічних чинників МПП нівелює їхні відмінності в окремих національних господарствах, і цей факт дослідники пов'язують з формуванням однотипної за своїм соціально-економічним змістом системи світового господарства. Утверджуються ринкові методи господарювання, активізується державне регулювання певних напрямів розвитку економіки, виявляється соціальна спрямованість її тощо. Такі процеси зумовлюють, по-перше, подібність змісту економічних базисів більшості країн, що беруть участь у МПП; по-друге, природний поділ праці між країнами з урахуванням не тільки їхніх національних економічних інтересів, а й інтересів світового співтовариства в цілому.

Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарювання в Україні  посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення  та ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку, високим професіоналізмом поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера. Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.

2. Відкритість економіки

Можливості країни щодо включення у світовий економічний простір та міжнародну економічну систему визначаються показником відкритості її економіки. Існують різні експертні оцінки відкритості української економіки. Так, за рейтингом "Heritage Foundation" і "Wall street Journal" у 1998 році із 161 країни Україні відведена 124 позиція, а експерти Світового банку у 1999 році оцінювали економіку України як "закриту".

Разом з там, можлива інша оцінка. Якщо брати такі кількісні показники, як співвідношення обсягів експортно-імпортної  діяльності та ВВП, то Україна демонструє досить високий рівень відкритості економіки – 90% (Польща - 53%, Угорщина - 67%, Росія - 44%) [6, 263].

Але ця відкритість економіки відбиває не зростаючу конкурентоспроможність українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (непомірну залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт низькотехнологічної металургійної продукції, виробництво якої поглинає значну частку "критичного" енергоімпорту).

Курс на формування в Україні  відкритої економіки, під яким розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на теперішньому етапі, але й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємообмін національними валютами). Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати:

1) акцент на розвиток  власних галузей, що мають порівняльні  і конкурентні переваги у світовій  економіці. Мова йде про такі  галузі, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізних  верстатів, прилади, побутова  техніка і т.д.), виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість. Великі потенційні можливості мають також агропромисловий комплекс України і галузі, пов'язані з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг;

2) високий рівень внутрішньої  інтегрованості економіки, створення  потужного національного ринку як основи для завоювання і закріплення відповідних ніш на світових ринках товарів і послуг;

3) забезпечення фінансової  стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створення сприятливого інвестиційного клімату;

4) наявність твердої  конвертованої національної валюти;

5) врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітало- і працезабезпеченості порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їхніх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі і призводить до суттєвих збитків.

Нарешті, варто неухильно  здійснювати постійну гармонізацію національного зовнішньоекономічного  законодавства з нормами ГАТТ/СОТ.

Надзвичайно складною є  проблема розробки відповідних механізмів включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури. Мова, очевидно, повинна йти не про безконтрольну лібералізацію зовнішньої торгівлі, як це відбувалося в попередні роки, а про поступовий, регульований з боку держави процес відкриття національного ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики стосовно власних товаровиробників і споживачів. Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами має сконцентруватися в таких головних напрямках:

- відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників;

- забезпечення правових  і економічних гарантій господарського  функціонування і захисту іноземного  капіталу;

- орієнтація технічної,  технологічної, промислової і  соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку;

- гармонізація національного  господарського законодавства з  міжнародним;

- підтримка вітчизняних  експортерів на світових ринках.

Механізми та інститути  мікрорівня повинні забезпечувати  вільний маневр підприємців усіх форм власності у світовому господарстві, свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків, перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємства.

Поступова інтеграція української економіки у світові процеси потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та наявних оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи - 10-30 років, економічної системи - від 30 до 60 років.

МВФ пропонує таку послідовність  кроків в становленні відкритої  економіки:

- стабілізація;

- лібералізація;

- приватизація;

- зміна інституційної  структури економіки (системи соціального забезпечення, фінансової інфраструктури, державного управління) [6, 265].

Важливим є також визначення основних пріоритетів при проведенні ринкових реформ. Ними повинні бути:

- зміцнення національної  валюти і забезпечення зайнятості;

- розвиток освіти;

- розширення наукових  досліджень;

- посилення соціального  захисту населення;

- облаштування території  країни;

- оновлення держаних  служб.

Формування відкритої  економіки України визначається стратегічними напрямками її інтернаціоналізації. Зокрема, існує програма "Україна – 2010", що визначає стратегічний прогноз входження України в систему міжнародного поділу праці. За умови реалізації власної стратегії інтернаціоналізації Україна має перспективи досягнення певної міжнародної конкурентоспроможності  [5, 23]. Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу становить Україну перед загрозою втрати історичного шансу входження до світової спільноти.

3. Економічна взаємозалежність. Національна й міжнародна безпека

Поступове включення  України до процесів глобалізації світової економіки та її становлення як незалежного  суб`єкта міжнародної економічної  діяльності все більшою мірою  посилює вплив зовнішніх економічних  чинників. На сучасному етапі все  чіткіше простежується явище економічної взаємозалежності держав, що обумовлено активними міжнародними зв’язками в області торгових, валютно-фінансових, науково-технічних та інших відносин. У зв’язку з цим стають актуальними питання національної та міжнародної безпеки.

Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження національних духовних і матеріальних цінностей. Досвiд розвитку передових країн свiту свiдчить, що надiйнiсть існування України як незалежної держави можлива лише за умов полiтичної стабiльностi суспiльства, що в першу чергу забезпечується ефективним функцiонуванням економiки. Тому нацiональна безпека України повинна базуватися на визнаннi зростаючого впливу економiчної складової.

Питання економічної та фінансової безпеки держави, їх ролі у дотриманні стабільного функціонування всієї  економічної системи держави  та залученні до інтеграційних процесів останнім часом набувають все більшого поширення.

Для ефективного забезпечення економiчної безпеки України необхідно:

- створити ефективну систему  державного регулювання ринкових  економічних відносин;

- подолати структурні диспропорції, монополізм виробників, перешкоди становленню ринкових відносин;

- розв’язати проблеми  залежності національної економіки  від економіки інших країн  та подолати ізольованість від  світової економічної системи;

- усунути загрози економічній безпеці у зв’язку з відпливом матеріальних, інтелектуальних, і фінансових ресурсів за межі України;

- підняти ступінь конкурентоздатності  промисловостi на свiтовому ринку;

- підтримувати стабiльність внутрiшнього ринку та нацiональної валюти;

- ліквідувати технологічну вразливість стратегічних галузей, зокрема тих, якi забезпечують обороноздатність країни;

- забезпечити інноваційну  спроможність національної економіки  і розвиток високих технологій [3, 12].

Серед ключових завдань  забезпечення економічної безпеки  має бути посилення фінансової безпеки України, зміцнення фінансового потенціалу економіки. Ставиться завдання реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б дозволила Україні посісти гідне місце у світовій торгівлі та фінансах.

В Законі України "Про  основи національної безпеки України" вказано, що з метою забезпечення економічної безпеки держава має вживати таких заходів:

- забезпечення умов  для сталого економічного зростання  та 
підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

- прискорення прогресивних  структурних та інституціональних 
змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення 
ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

- забезпечення збалансованого  розвитку бюджетної сфери, 
внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її 
стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

- виважена політика внутрішніх та зовнішніх запозичень;

- забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого 
функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу;

- забезпечення продовольчої  безпеки;

- захист внутрішнього  ринку від недоброякісного імпорту  - 
поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним 
виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

- посилення участі  України у міжнародному поділі  праці, 
розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, 
поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях [1, 5].

Поняття національної безпеки  нерозривно пов’язане з питанням міжнародної безпеки. В сучасному світі відбувається трансформація нині діючих концепцій і структур безпеки конфронтаційного типу в концепції і структури безпеки, засновані на співробітництві. Ця тенденція характеризує взаємовплив і взаємозалежність національного і міжнародного аспектів безпеки. Виникає нове розуміння і зацікавленість кожного суб'єкта в забезпеченні національної безпеки через зміцнення безпеки міжнародної.

Міжнародна безпека -- такий стан міжнародних відносин, за якого створюються умови, необхідні для існування та функціонування держав, забезпечення їхнього повного суверенітету, політичної та економічної незалежності, можливої відсічі воєнно-політичному натиску й агресії, рівноправних відносин з іншими країнами. Водночас міжнародну безпеку треба розглядати як політику, що сприяє створенню ефективних гарантій миру як для окремої країни, так і всього світового співтовариства [8, 216]. Останні події, зокрема розпад СРСР та системи соціалізму, крах біполярного світу, воєнні дії НАТО в Югославії, війна Росії на Кавказі, терористичні акти в різних регіонах світу і т.п. ставлять на порядок денний необхідність побудови єдиної загальнолюдською системи міжнародного правопорядку. Вона має ґрунтуватися на засадах колективізму, добровільності та демократизму, але, разом з тим, передбачатиме жорстко визначені певні зобов'язання її членів. Сучасна світова практика виробила три головні засоби дотримання міжнародної безпеки:

- стримування потенційної агресії чи інших небажаних дій за допомогою різних засобів тиску, в тому числі воєнної сили;

- покарання агресора  чи іншого порушника міжнародної  безпеки застосуванням проти  нього тих чи інших практичних  заходів впливу або ж їх  поєднання;

- політичний процес  як з метою доповнення силових  рішень, так і всебічної легітимації  (правової, політичної) підсумків даних  міжнародних подій.

Україна перебуває в  процесi свого утвердження як незалежної держави, готової і здатної до спiвпрацi з усiма країнами для забезпечення власних нацiональних iнтересiв та міжнародної безпеки.

4. Передумови включення України в глобальну економіку

Включення України в  систему світогосподарських зв’язків вимагає серйозної адаптації  її структури, всього господарського механізму до надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його економічні інститути. Для активного включення України у процес міжнародної економічної інтеграції необхідно створити відповідні умови.

Суть цих умов зводиться  до створення в Україні такої соціально-економічної та політичної системи, котра була б сполучною з міжнародними інтеграційними системами. Іншими словами, економіка України повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупованнями в одній системі координат. Така сполученість досягається за допомогою становлення в Україні адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин.

Як важливу умову  включення України в інтеграційні процеси можна виділити розвиток двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами. Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є:

- наявність неконфліктних  кордонів між сусідніми державами;

- спільність історичної  долі;

- традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв’язків;

- єдність природного  середовища;

- однорідність рівня  соціально-економічного розвитку.

Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних міждержавних угод і надання в їх рамках взаємних преференцій.

Важливою умовою включення  України інтеграційні процеси є  встановлення зв’язків між її господарюючими суб’єктами і ТНК. Підключення наших  підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК,  також  відкриття їх філій та дочірніх підприємств  на території України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.

Важливою є участь України в роботі міжнародних  економічних організацій. Неможливо  бути інтегрованим у світове співробітництво, не дотримуючись "правил гри" його учасників. Ці "правила" виробляються міжнародними організаціями, такими як ГАТТ/СТО, МВФ, МБРР, МОП  та ін..

Відзначені умови повинні  виступати як вихідні у формування цілісної інтеграційної політики України. І хоча в Україні, по суті, нема навіть інтеграційної концепції, наведені умови, а також специфіка геополітичного становища України дозволяють виділити два рівні інтеграційної політики:

1) участь в регіональному  поділі праці, тобто розширення  економічного співробітництва з  країнами-партнерами по колишньому  СРСР, а також з країнами Східної Європи на нових принципах, тобто на принципах приватно-підприємнцької інтеграції, або "інтеграції знизу";

2) участь в міжнародному  поділі праці, тобто встановлення  економічної взаємодії з рештою  країн світу, насамперед, з ЄС  на принципах міжнародних економічних інститутів в з урахуванням національної безпеки.

Найкращим економічним  регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність  зручних транспортних комунікацій, майже однакові історичні і духовні  традиції, близькі рівні економічного і науково-технічного розвитку роблять його головним на цьому етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. На двосторонні зв'язки з окремими країнами Європи необхідні значно сильніші стимули з боку держави. Необхідно також наполегливіше шукати шлях до розвитку багатостороннього співробітництва з Європейським Союзом, Чорноморською економічною зоною. Не варто ігнорувати і багатосторонні структури, що створюються на принципово новій основі в країнах Східної Європи і СНД. Варто враховувати, що механічне поновлення зв'язків із цими державами, подальше перебування в кризовому економічному просторі СНД, що перебуває в стані стагнації, здатне ще більше загострити економічні проблеми нашої держави, загальмувати процес подолання кризових явищ, уповільнити і так невисокі темпи радикальних економічних перетворень. Орієнтація на невимогливі, економічно, технологічно й інфраструктурно нерозвинені ринки СНД, рівень яких значно поступається ринкам індустріальне розвинених держав, призведе до консервації нашої економічної і технологічної відсталості, низької якості й невисокої конкурентоздатності українських товарів і послуг. Тому необхідний ретельний перегляд всієї сукупності економічних зв'язків із країнами СНД, оптимізація на основі критеріїв доцільності й ефективності, відповідності національним економічним інтересам України. Аналогічні вимоги мають стати підґрунтям економічного співробітництва України з переважною більшістю країн, що розвиваються.

Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень в Україні є тісне співробітництво з індустріально розвиненими державами. По-перше, саме в цих країнах накопичено великий досвід ринкового господарювання, що може бути використаний в Україні, пристосований, адаптований до її специфічних умов і реалій. По-друге, налагодження економічного співробітництва з цими країнами виводить українські товари і послуги на потужні, вимогливі й жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить наших підприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з урахуванням витрат, якості, фактороінтенсивності, дизайну, маркетингу і т. ін. На цих ринках виробництво і зовнішня торгівля України в цілому мають перед собою світові орієнтири, що повинні сприяти прискоренню процесу органічного включення її економіки в господарські процеси і структури. Розширення і поглиблення контактів з індустріально розвиненими державами, їхніми підприємцями і бізнесменами буде стимулювати поглиблення економічних реформ в Україні. По-третє, взаємодія із західними державами створює можливості одержання і прямої (цільової) фінансової підтримки для формування ринкової інфраструктури в Україні (мала приватизація, розвиток придатного підприємництва, підготовка і перепідготовка кадрів і т. ін.) та іноземних інвестицій, технологій, сучасного менеджменту, що вкрай необхідні в умовах ринкової трансформації економіки. Слід зазначити, що всі перераховані форми економічного спілкування тією чи іншою мірою знайшли своє втілення у практиці зовнішньоекономічних зв'язків України з розвиненими державами. Але це тільки перші кроки, і Україна потребує істотного посилення взаємодії з західним світом, помітного кількісного нарощування і якісного вдосконалення економічних взаємовідносин.