Місцеві фінансові органи в управлінні фінансами

Міністерство освіти і науки України

Національний університет  водного господарства

 та природокористування

Інститут післядипломної освіти

Контрольна  робота

з дисципліни

«Фінанси»

Варіант 4

Виконала:студентка 

заочної форми навчання

спеціальності 7.03050901

«Облік і аудит»

Пахалюк Т. Л. 

Перевірила:

Мельник Л. М.

Рівне-2013

Зміст

1. Місцеві фінансові органи в управлінні фінансами....................................3

   2. Характеристика елементів податку……................................................7

3. Практична частина..................................................................................16

Використана література..............................................................................20

1. Місцеві фінансові органи в управлінні фінансами.

Управління місцевими  фінансами - це складова частина управління економікою адміністративно-територіальних одиниць, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів. В управлінні місцевими фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктами виступають фінансові відносини, в тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти - це місцеві бюджети цільові фонди місцевого самоврядування, підприємства комунальної власності. Суб'єктами управління виступають місцеві органи влади.

Діяльність щодо управління місцевими фінансами включає наступні функціональні елементи:

- планування, яке займає важливе місце в управлінні місцевими фінансами, тому що саме у ході планування проводиться аналіз соціально-економічного стану адміністративно-територіальних одиниць, розвитку місцевого господарства, оцінка фінансового стану підприємств комунальної власності; виявляються резерви збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх ефективного використання;

- оперативне управління  як комплекс заходів, що проводиться  на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління — досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами;

-контроль, який пронизує  усі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю співставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.

Розрізняють стратегічне  і оперативне управління місцевими  фінансами. Стратегічне управління - це управління на тривалу перспективу, виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів адміністративно-територіальних одиниць на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки регіонів України, проведенням її структурної перебудови, розвитком АПК, а також вирішенням соціальних проблем. Оперативне управління є місцевими фінансами полягає у маневруванні наявними фінансовими ресурсами органів місцевого самоврядування, залученні додаткових коштів, ефективному витрачанні наявних грошових засобів.

Управління місцевими  фінансами здійснюють місцеві представницькі та виконавчі органи влади, зокрема  їх фінансові підрозділи.

В Україні існують  два основні види місцевих фінансових органів - це фінансові органи місцевого  самоврядування та місцеві фінансові органи виконавчої влади.

До фінансових органів  місцевого самоврядування належать фінансові відділи виконавчих комітетів  та інших виконавчих органів місцевого  самоврядування. Фінансові відділи  в системі самоврядування діють  у містах, які мають статус обласного підпорядкування, та в районах цих міст. В Україні налічується 163 міста обласного підпорядкування. Міста Київ та Севастополь не мають власних фінансових органів у системі місцевого самоврядування. Не мають своїх фінансових органів і міста так званого районного підпорядкування.

Конституційне закріплення  територіальної громади як носія  місцевого самоврядування зумовлює необхідність створення фінансових відділів в усіх територіальних громадах – як у міських, так і в сільських. Без цього територіальна громада не матиме змоги зорганізувати власні фінанси. Утворенню фінансових відділів у громадах має передувати робота з формування самих територіальних громад. Чисельність і перелік територіальних громад належить визначити в окремому законодавчому акті.

У фінансових органів  територіальних громад має бути інший  статус, ніж у фінансових органів  виконавчої влади, і перші не включаються  до складу других. Слід встановити, що територіальна громада в особі  її представницького органу самостійно утворює фінансові відділи, як, до речі, й інші підрозділи її виконавчого органу.

Фінансові відділи територіальних громад, таким чином, матимуть автономію  стосовно фінансових органів виконавчої влади. Це створить передумови для автономії  місцевого самоврядування у сфері управління місцевими фінансами.

Наявність власних фінансових органів територіальних громад є  необхідною складовою системи управління місцевими фінансами в умовах становлення фінансової автономії  місцевого самоврядування.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади належать Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління та відділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, місцеві органи Державної податкової адміністрації, Головного контрольно-ревізійного управління, Державного Казначейства України. Місцеві органи перелічених вище управлінь діють в областях, у містах Києві та Севастополі, в районах цих міст, у містах обласного підпорядкування, в районах, районах міст обласного підпорядкування. Вказані підрозділи не входять до складу місцевих державних адміністрацій і мають центральне підпорядкування.

Структуру міських підрозділів  Державної податкової адміністрації  останнім часом реорганізовано. Діюча система місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади потребує вдосконалення. Доцільно встановити, що всі місцеві фінансові органи в системі виконавчої влади входять до складу фінансових управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій.

Важливою складовою  системи управління місцевими фінансами  є компетенція місцевих органів  влади. До відання органів державної  виконавчої влади та виконавчих органів  місцевих рад належить складання  проекту бюджету відповідно до основних напрямків бюджетної політики, регламентованих Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами. До їх відання належить також виконання бюджетів і контроль за цільовим, економним та ефективним витрачанням виділених бюджетних коштів.

Закон "Про місцеве  самоврядування в Україні" деталізував  конституційні положення про  визначення компетенцій місцевого  самоврядування та місцевих органів  виконавчої влади у сфері складання, затвердження й виконання місцевого  бюджету. Згідно із Законом, втручання державних органів у процес складання, затвердження й виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, не передбачених законом. Закріплено положення про збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів, для забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб.

У сфері бюджетного процесу, Кабінет Міністрів України доводить до місцевих рад та їх виконавчих органів  інструктивні листи про порядок  складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний рік. Виконавчі органи Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя надають інструкції про розробку проектів бюджетів виконавчим органом рад нижчого рівня.

Кабінет Міністрів України  доводить до виконавчих органів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя проекти нормативів відрахувань та сум контингентів цих доходів, розміри дотацій і суб-венцій, передбачених державним бюджетом, та їх цільове призначення, перелік видатків, що передаються з державного бюджету на фінансування бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Виконавчі органи рад вищого рівня доводять відповідні показники до виконавчих органів рад нижчого рівня.

За прогнозними показниками  розвитку територій уряд Автономної Республіки Крим і виконавчі органи місцевих рад розробляють проекти відповідних місцевих бюджетів і подають на розгляд до Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад щорічно до 10 грудня. Для міст районного підпорядкування, селищних і сільських рад термін подання проектів бюджетів визначено до 25 грудня. Проекти розглядаються і затверджуються відповідними комісіями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад.

Виконання місцевих бюджетів здійснюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим та виконавчими органами місцевих рад. Ці самі органи забезпечують надходження усіх, передбачених бюджетом доходів й ефективне їх використання.

Контроль за виконанням місцевих бюджетів покладається на місцеві  ради, які самостійно визначають його організаційні форми. Органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом надходжень доходів відповідного бюджету і правильністю використання виділених з бюджету коштів підприємствами.

Крім того, органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад вищого рівня здійснюють нагляд за ходом виконання бюджету з допомогою виконавчих органів рад нижчого рівня. Предметом такого контролю є дотримання вимог чинного законодавства, рішень органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та виконавчих органів вищого рівня, прийнятих у межах їх компетенцій.

Важливим елементом  системи управління місцевими фінансами  є організація касового виконання  місцевих бюджетів, передусім організація  прийому, зберігання та видачі бюджетних коштів, ведення обліку і звітності в процесі виконання місцевих бюджетів.

Існують банківська, казначейська та змішана системи касового виконання  місцевого бюджету. В Україні  склалася банківська система, це означає, що кошти місцевих бюджетів акумулюються, зберігаються і видаються банківськими установами в межах коштів, які реально надійшли на рахунки відповідних бюджетів в установах банків.

Бюджетним кодексом України  передбачено Положення про касове виконання місцевих бюджетів, згідно з яким касове виконання всіх бюджетів здійснюватимуть установи Державного бюджетного банку. Але й досі такий банк в Україні не утворений. Реально касове виконання місцевих бюджетів в Україні здійснюється як установами національного банку України, так і окремими комерційними банками.

Наступним важливим елементом  системи управління місцевими фінансами  є організація контролю та аудиту. В Україні його здійснюють Міністерство фінансів України, Головне контрольно-ревізійне  управління, Головне управління державного казначейства, Державна податкова адміністрація України, місцеві державні адміністрації. Загальний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України та Рахункова палата Верховної Ради України.

Діють також ревізійні  комісії, що створюються представницькими органами місцевого самоврядування для контролю за використанням коштів бюджету, позабюджетних, валютних і цільових фондів. Окремі контрольні функції виконують самі представницькі органи місцевого самоврядування та їх комісії.

Системи спеціального державного фінансового контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування в Україні поки що немає. Діє загальний контроль за використанням бюджетних коштів і обов' язковий аудит підприємств та організацій, у тому числі й комунального сектору.

Таким чином, система управління місцевими фінансами відіграє важливу роль в процесі їх розвитку. В Україні існує об' єктивна потреба у створенні нової системи управління місцевими фінансами в умовах становлення фінансової автономії місцевого самоврядування. Процес становлення такої системи ще не завершився. Потребує уточнення компетенція місцевої влади у цій сфері, розмежування повноважень різних рівнів влади, держави й місцевого самоврядування, представницьких і виконавчих структур місцевої влади у сфері управління місцевими фінансами.

2. Характеристика  елементів податку

Правове регулювання  обов'язкових податкових платежів визначаються як особливостями компетенції органів  державної влади щодо  управління за встановленням, зміні та відміні  податків, зборів так і чітким закріпленням усіх елементів, що характеризують податок як цілісний механізм. В якості складових частин структури податків виступають елементи правового механізму податку або збору.

Система елементів правового  механізму  податку складається  з групи основних та додаткових елементів.  До основних елементів відносять:

1.   Платник податку  або збору  (обов'язкових  платежів) - юридичні і фізичні  особи,  на  яких  згідно  з  законами  України покладено   обов'язок  сплачувати  податки  і  збори  (обов'язкові платежі).

2. Об'єкт оподаткування  -  доходи (прибуток),  додана вартість  продукції (робіт,  послуг),  вартість  продукції (робіт, послуг), у тому  числі  митна, або  її   натуральні   показники,   спеціальне  використання  природних ресурсів,  майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

3. Ставка оподаткування  - це розмір податку на одиницю  оподаткування

Принципів при класифікації ставок податку може бути декілька. Зупинимося на найбільш важливих.

1. У залежності від податкового тиску (тягаря) на платника:

Базова (основна) ставка - ставка, що не враховує особливостей чи платника виду діяльності, що чи полегшує чи збільшує податковий тягар Потрібно врахувати, що по деяких податкових платежах про базову податкову ставку можна говорити досить умовно в силу множинності ставок у цілому по даному податку( акцизний збір). При обчисленні того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Знижена ставка - ставка оподатковування, що визначена з  урахуванням особливостей платника податків і (чи) видів його діяльності, форми і розміру одержуваних їм доходів і по розмірі є нижче розміру базової (основний) ставки. Іноді подібні ставки можуть застосовуватися як податкові пільги. Так, податок з додаткової вартості передбачає застосування ставки податку, рівної нулю (ст. 6 Закону України «Про податок з додаткової вартості»).

Підвищена ставка - ставка оподатковування, що визначена з  урахуванням особливостей платника податків і (чи) виду його діяльності, форми і розміру одержуваних їм доходів, що перевищує розмір базової (основний) ставки.

2. У залежності від  методу встановлення ставки податку:

а. Абсолютні (тверді) ставки - ставки податку, при яких розмір податку  у твердій фіксованій величині визначається на кожну одиницю оподатковування. Подібні ставки застосовуються в Україні досить рідко, тому що інфляційні процеси в економіці роблять цей механізм запізнілим за метою збору податків і платежів. У тих випадках, коли використовуються абсолютні ставки, их перегляд відбувається досить часто.

б. Відносні ставки - ставки податку, при яких розмір податку  встановлюється у визначеному співвідношенні до одиниці обкладання.

3. В залежності від  формування стимулів для платника:

• Стимулюючі - податкові ставки, що створюють у платника стимул для підвищення результатів діяльності, що приводить до збільшення доходів, майна і т.д.
• Обмежуючі - ставки оподатковування, при яких формуються визначені фактори, що стимулюють платника до діяльності в незмінних масштабах, що перешкоджають подальшому чи розвитку новим вкладенням.
• Що забороняють - податкові ставки, що встановлюють чіткі обмеження і роблять неефективними якої-небудь дії, при яких змінюється об'єкт оподатковування і здійснюється перехід до нової ставки.

Характеристика ставок податку пов'язана тісно з методами їх формування, що лежить в основі поділу ставок:

1.Пропорційні - характеризується  стабільністю незалежно від збільшення  або зменшення об'єкта оподаткування.  При цьому: чим більша база  оподаткування, тим нижчою може  бути ставка. Використання високих ставок призводить до збільшення випадків несплати податків  або зборів.

2.Прогресивні - це ставки, що збільшуються в залежності  від збільшення отриманого доходу.

3.Регресивні - це ставки,  що знижуються при збільшенні  отриманого доходу або майна.

4.Змішані - застосування водночас  прогресивних та пропорційних  ставок оподаткування.

Джерело податку - це доход суб'єкта (прибуток, орендна плата, рента тощо), з якого фактично буде проводитися  виплата податку або збору. По деяких податках та зборах об'єкт та джерело можуть співпадати.

До додаткових елементів правового  механізму відносять:

Податкові пільги. Незважаючи на те, що податкові пільги відносяться до додаткових елементами податку, ця проблема - одна з найбільш дискусійних. Основним призначенням пільг є зменшення податкового тиску на платника. Пільга може реалізовуватися шляхом зменшення об'єкта, бази, суми податку, відстрочки виконання податкового обов'язку. Через механізм пільг податки здійснюють регулюючу і стимулюючу функції, створюючи зацікавленість платників.

Пільга - це звільнення (повне чи часткове) платника податків, що враховує його особливості, від сплати податку. Тут необхідно  підкреслити три обставини. По-перше - пільга - це звільнення саме від сплати, а не від податкового обов'язку, тому що при відстрочці обов'язку сплата податку залишається, а звільнення (на певний строк) стосується тільки перерахунку податку, і по закінченні визначеного терміну обов'язок підлягає реалізації (податковий кредит). Крім цього, податковий обов'язок включає трохи складених: податковий облік; сплату податку; податкову звітність. І якщо платник може бути звільнений від сплати податку, то обов'язок по обліку і звітності в нього залишиться. По-друге, звільнення можливе в двох обсягах: повному - коли платник цілком звільняється від сплати, і частковому - коли скорочується податковий тиск за рахунок зменшення об'єкта (предмета і т.д.) чи відстрочки сплати податку. Третя обставина - особливості платника. Вони можуть стосуватися як безпосередньо ознак , що його характеризують  (інвалід 1 чи 2 групи, ветеран Великої Вітчизняної війни, підприємство з іноземними інвестиціями), так і конкретний вид діяльності, яким він займається (підприємство, що виготовляє сільгосппродукцію; підприємства, що здійснюють фрахт судів, і т.д.)

Таким чином, податковою пільгою визнається звільнення платника податків від нарахування  і сплати чи податку сплата їм податку  в меншому розмірі при наявності  основ, визначених законодавством України.

Важливо враховувати, що пільги є альтернативою субсидіям, персональним дотаціям і окремим важелям податкового кредитування. Саме тому тут необхідний системний підхід, що зв'язує ці важелі в один комплекс. Аналіз і їхнє регулювання необхідно проводити в тісному взаємозв'язку, як би доповнюючи один одного.

Практика законотворчості виходить із закріплення переліку пільг у  відповідному законодавчому нормативному акті. Це гарантує платнику одержання  переваг на відносно тривалий період часу. Однак необхідно регулювати і вартісний обсяг пільг, тому при твердженні бюджету законодавчо встановлюються максимальні розміри дотацій, субсидій, субвенцій і величина бюджетного дефіциту, при цьому необхідно визначити приблизну суму, яку можна віднести до пільг.

Платник податків вправі використовувати  податкову пільгу з моменту виникнення відповідних основ для її застосування й у період усього терміну її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів.

Пільгове оподатковування гостре ставить проблему заявного характеру  податкових пільг, що зводиться до наступного: чи зобов'язаний платник податків заявляти про намір використовувати (чи відмовитися від використання) податкову пільгу, у якій формі повинне бути ця заява й у які терміни надано в податкові органи. Податкові органи наполягають на винятково заявному  характері надання податкових пільг. Навпроти, невикористання пільги при складанні податкової декларації за конкретний податковий період розглядається ними як відмовлення від її використання в даному періоді. Однак, видимо, більш обґрунтовано під відмовленням розуміти активні дії платника податків - шляхом подачі відповідного заяви. При цьому неврахування пільги при складанні податкової звітності не повинний означати відмовлення від використання податкової пільги у відповідному податковому періоді. Вважатися, що відмовитися від використання  пільги чи призупинити її використання платник податків може тільки в тому випадку, якщо він подав у податковий орган відповідну заява. При цьому  дуже важливим є наступне уточнення: правомірно відмовилося від застосування пільги платник податків не вправі вимагати повернення з бюджету сплаченої суми чи податку її частини.

Найчастіше податкова пільга визначається шляхом:

податкового відрахування, що зменшує  базу оподатковування при нарахуванні  податку;

зменшення податкового обов'язку після нарахування податку;

установлення зниженої ставки оподатковування.

Основні види податкових пільг:

1. Відрахування (вилучення) - вид пільги  в області оподатковування, при  якій здійснюється виділення  окремих складових частин із загального об'єкта оподатковування з метою зменшення на їхню величину об'єкта при нарахуванні і сплаті податку.

Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об'єкт оподатковування, що безпосередньо  зменшується. Подібні зменшення  об'єкта з метою оподатковування  можна класифікувати:

а) по видах платників.

-  повні - даються  всім платникам;

-  часткові - даються  визначеним категоріям платників;

б) по термінах.

-  постійні - діючі  постійно протягом тривалого  періоду часу;

-  тимчасові - діючі  протягом визначеного, заздалегідь  обмеженого періоду (підприємства  з іноземними інвестиціями);

-  надзвичайні - даються в зв'язку з появою визначених раптових обставин;

в) по елементах об'єкта.

-  майнові - відрахування  визначеної частини оподатковуваного  майна;

- прибуткові відрахування - застосовуються до частини доходу платника;

-  у залежності від виду діяльності.

2. Знижка - вид пільги  в області оподатковування, що  зменшує суму податку на визначені  величини. Сукупність цих величин,  що складають основу знижки, визначається  сумою витрат платника, що законодавець  виводить з-під оподатковування  шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства у визначеній діяльності платника, стимулюються його витрати у визначеному напрямку.

Тут можна застосувати  класифікацію відрахувань (вилучень) в  області оподатковування (по видах платників; по рокам; по елементах податкової бази):

а) лімітовані знижки, розмір яких обмежений чи прямо опосередковано;

б) не лімітовані - знижки, при яких податкова база може бути зменшена на всю суму витрат платника податків .

Особисті знижки надають  право платнику виключити з оподаткованого  доходу витрати, спрямовані на особисту облаштованість. У Канаді до подібним витрат відносяться нагромадження  для придбання власного будинку. У США платник податків може замінити особисті відрахування стандартною знижкою в розмірі 10% від суми оподатковуваного доходу, але не більш 1000 доларів на подружню пару. При цьому сімейні знижки залежать від складу родини. В основі лежить регулююча функція податків, і особливе значення такі знижки мають для малозабезпечених шарів населення. Так, Кодекс прямих податків Алжиру (ст. 96) визначає розмір зниження податкового платежу в 1200 динарів на першу дитину і за кожного наступного дитину по 800 динарів за умови, що загальна сума цих зменшенні не буде перевищувати 3600 динарів.

3. Податковий кредит - вид пільги оподатковування, при  якій звільнення стосується загальної  суми податкового платежу, нарахованої  для сплати. Таке формулювання  даної пільги в деякій мері  умовні, тому що «податковий кредит»  знаходиться на своєрідній границі між поняттям «кредитування» і «фінансування». Так, якщо звичайний податковий кредит реалізує основні принципи кредитування (терміновість, платність, зворотність, цільовий характер), те інвестиційний податковий кредит реалізується на принципах фінансування.

Наступним додатковим елементом  являється одиниця оподатковування.

Використання і розрахунок бази оподатковування припускає  визначений масштаб. Це робиться при  окремим, визначеним законодавством характеристиці об'єкта оподатковування, параметрі його виміру. Вимір об'єкта оподатковування здійснюється за допомогою одиниці оподатковування, що виступає як умовна одиниця, що додає кількісний образ базі оподатковування.

Однак застосувати податкову  базу по багатьом видам майнових податків досить складно, тому що їх важко виразити в яких-небудь одиницях. У цьому випадку використовується одиниця оподатковування - конкретна специфічна характеристика об'єкта  оподатковування, до якої застосовується ставка податку.

Одиниця оподатковування  в значній мірі представляє практичний, розрахунковий інтерес. З її допомогою встановлюються нормативи і ставки обкладання (наприклад, при дії механізму податку з власників транспортних засобів, плати за землю, податку на операції з цінними паперами). Можна виділити відносно традиційні одиниці обкладання (прибутковий податок - грошова одиниця, поземельний податок - одиниця виміру площі ділянок, акциз на спиртне - міцність напоїв), однак нерідко той самий об'єкт передбачає різні параметри обкладання. В основі вибору конкретної одиниці оподатковування лежать різні фактори, але серед них насамперед можна виділити сформовані в податковій практиці звичаї, традиції і як похідне від цього фактора - зручність застосування даної одиниці в сформованій системі податкового обліку.

Для встановлення оподатковуваної  бази необхідно знати саме масштаб  податку, тобто визначену законом  фізичну чи характеристику параметр виміру об'єкта оподатковування. У той  же час одиницею податку потрібно вважати умовну одиницю прийнятого масштабу, що використовується для кількісного вираження оподатковуваної бази. Наприклад, при виборі як масштаб для числення митного збору потужності автомобіля одиницею оподатковування може бути кінська сила, при виборі для числення акцизів як масштаб обсягу двигуна одиницею буде один літр (в інших країнах - галон, барель і т.д).