Мудрість як протидія спекулятивному капіталу у соціальних відносинах
Соціологія
«Мудрість як протидія спекулятивному
капіталу у соціальних відносинах»
Мудрість як протидія спекулятивному
капіталу у соціальних відносинах
Праця як соціологічна категорія має значення, що виходить далеко за межі соціології праці. Дійсно, неможливо недооцінити роль праці в житті людини, суспільних груп, суспільства в цілому, оскільки все, що необхідно для життя і розвитку людей, функціонування суспільства, створюється працею. Вона є неспинним двигуном соціального прогресу, вічною природною потребою, без якої було б неможливе саме людське життя. Постійно поновлюючись, праця забезпечує безупинний розвиток як суспільства, так і людини. Соціологічний аспект дослідження полягає у вивченні праці як системи суспільних відносин, у визначенні його впливу на суспільство. У процесі праці, виконуючи ті чи інші трудові функції, люди взаємодіють, вступають одне з одним у різні відносини. Вплив на суспільство праця здійснює завдяки сукупності соціальних характеристик: соціально-природної, суб'єктно-об'єктної двоякості; багаторівневості; структурної упорядкованості; суб'єктоцентризму, динамічності (рухливості), цілеспрямованості, досвіду, мудрості .
Під словом мудрість ми часто маємо на увазі глибокі знання про світ, які можна отримати, тільки досягнувши похилого віку. А між тим, це не зовсім так: мудрість може бути властива не тільки посивілий старцям. У цього слова є кілька досить близьких, але відрізняються значень.
Щоб розібратися в тому, що таке мудрість, слід вивчити це поняття всебічно, зрозумівши що воно означає не тільки з точки зору етимології, а й філософії, психології, релігії.
У тлумачному словнику ми прочитаємо, що мудрість – це одна з властивостей розуму людини, яка характеризується здатністю доречно застосовувати глибокі знання, враховуючи конкретну ситуацію, знаходити способи вирішення проблем, спираючись на чужий і свій (життєвий і підсвідомий) досвід.
Мудрість у філософії –
це властивість людського
Мудрість в релігійному розумінні – це найвищий ступінь пізнання навколишнього світу, якою володіють досконало тільки боги, а люди здатні осягнути її лише в тій чи іншій мірі. У християнстві є поняття “премудрість”, що означає абсолютну мудрість.
Мудрість з точки зору психології – це не стан, а процес, який характеризується відносністю і невизначеністю. Тобто мудрець – це це той, хто добре розуміє, що життя непередбачуване і розвиток ситуації залежить від безлічі обставин і враховує це в прийнятті рішення.
Мудрість і передбачення
Сучасні психологи, розмірковуючи про те, що таке мудрість, прийшли до висновку, що мудрість не можлива без дару передбачення. Звичайно, мова йде не про екстрасенсорному дар ясновидіння. Дар передбачення, властивий мудрості, припускає, що людина вміє:
- розуміти і усвідомлювати значення подій, які зазвичай не помічають інші
- довіряти своїй інтуїції
- вміти точно з’ясовувати причини своєї внутрішньої тривоги
- вміти визначати момент, коли необхідно здійснювати дії, потрібні для сприятливого виходу з ситуації
Звідси можна зробити висновок, що мудрість властива не тільки старості. Якщо молода людина може знаходити вірне рішення життєвих проблем, здатний аналізувати ситуацію, правильно оцінювати перешкоди, які стоять на шляху вирішення – його можна назвати мудрим.
Існує багато методик розрахунків фінансового планування, але є також і якісь загальні правила, принципи, які незмінні незалежно від того, яким саме способом складається фінансовий план. У побуті їх можна назвати просто хитрощами і життєвою мудрістю.
Спекулятивний капітал – це капітал, що утворюється в результаті отримання курсової різниці при здійсненні біржових угод купівлі-продажу цінних паперів, валюти, товарів.
1 Оскільки найчастіше об'єктом
спекуляції є цінні папери, то
утворюється спекулятивний
Біржа як економічна категорія відображає сукупність економічних відносин постійно функціонуючого ринку, на якому концентрується інформація про той чи інший товар, відбувається його купівля-продаж за зразками, формуються ціни, а також здійснюється торгівля цінними паперами та іноземною валютою.
Важливо відмітити, що спекулятивні угоди здійснюють не лише професійні суб'єкти біржових торгів, але й непрофесійні (наприклад, власники акцій приватизованих підприємств) і суперпрофесійні суб'єкти (держави та міждержавні організації), що здійснюють фінансові спекуляції на міждержавному рівні. Саме через подібні спекуляції зростаючими темпами збільшується прірва між багатими та бідними країнами. За показником виробництва валового внутрішнього продукту на душу населення найбагатші країни переважають своїх найбідніших колег більше ніж в сто разів. Це є величезною глобальною проблемою всього людства і на превеликий жаль в значній мірі стосується й України.
Більшість науковців-економістів, особливо в розвинених країнах, вважають, що основною рушійною силою при купівлі акцій є не отримання дивідендів, а можливість з часом продати їх дорожче, тобто отримати спекулятивний доход.
Інші економісти (їх досить часто називають прихильниками теорії М. Гордона) відводять фактору дивідендної політики активну роль у формуванні ринкової вартості капіталу, в системі мотивацій інвесторів, що діють на ринку акцій. Вони виходять з того, що інвестори в цілому прагнуть одержувати поточні виплати і при визначенні об'єкта інвестування орієнтуються на те, здійснює емітент дивідендні виплати чи ні. Приймаючи відповідне рішення, інвестори тим самим впливають на співвідношення попиту та пропозиції акцій, що відображається у змінах курсів акцій відповідно, ринкової вартості акціонерного капіталу.
Аналізуючи зазначені підходи до ролі дивідендів, треба звернути увагу ще на такі аспекти: по-перше, сила впливу дивідендної політики на поведінку інвесторів значною мірою коригується податковим та інвестиційним законодавством країни. Особливості законодавства визначають специфіку поведінки інвесторів на конкретних фондових ринках. По-друге, треба все ж таки погодитися з тим, що виплата дивідендів є в цілому фактором, який привертає увагу інвесторів, насамперед непрофесійних, до акцій певних емітентів. Регулярні дивіденди зменшують невизначеність, з якою в тій або іншій мірі доводиться стикатися інвесторам. По-третє, навіть для розвинутих систем акціонерних відносин є характерною наявність у вивченні дивідендної політики ряду ще нез'ясованих питань.
Щодо поведінки непрофесійних індивідуальних суб'єктів на ринку акцій України, то вона, безумовно, визначається, передусім, орієнтацією на одержання поточних (дивідендних) доходів. Це підтверджується результатами опитування серед мешканців Дніпропетровської області: 43% респондентів метою придбання акцій визнали одержання дивідендів.
Можна прогнозувати, що в
найближчому майбутньому ця
Можливість одержання доходу від зростання ринкової вартості акцій залежить від багатьох факторів. Курси акцій конкретних акціонерних товариств знаходяться під впливом:
— поточного економічного стану підприємства;
— оцінок перспектив акціонерного товариства;
— загальних оцінок інвесторів перспективності певного фондового ринку.
У свою чергу, на економічні результати акціонерного товариства впливає рівень конкуренції, стан попиту на товари, економічна політика держави, міжнародні економічні умови та багато інших чинників. Оцінки перспективності підприємства базуються на аналізі динаміки показників його діяльності, прогнозах ринкового становища підприємства, умов придбання ресурсів тощо. Щодо оцінок інвесторів загальних перспектив певного фондового ринку, то вони грунтуються на аналізі макроеко-номічної динаміки, визначенні рівня стабільності економіки, кредитоспро-можності держави та інших чинників. Непрофесійним суб'єктам ринку акцій дуже складно оцінити дію цих факторів у сукупності. Тому вони, як правило, обмежуються використанням таких орієнтирів: виплата дивідендів, їх регулярність; Імідж підприємства; міра загального інтересу інвесторів до акцій підприємства; зміст повідомлень про діяльність підприємства в засобах масової інформації; власні оцінки щодо перспективності продукції, випуском якої займається підприємство.
У теперішній час в Україні інвестори-фізичні особи в більшості своїй слабо виражають орієнтацію на одержання доходу за рахунок досягнення позитивної динаміки зміни курсу акцій. Виявляється це, зокрема, в тому, що на загальних зборах акціонерів, як правило, навіть не ставиться питання про ринкову вартість акцій товариства та її зміни. При оцінці діяльності керівних органів акціонерного товариства цей критерій практично не використовується, що досить дивно. Бо головним чинником впливу акцій на економічний добробут власника є можливість продати їх за певною ціною. Підвищення ринкової вартості акції є збільшенням спекулятивного капіталу акціонера. Пояснити відсутність необхідної уваги акціонерів в Україні до аналізу ринкової вартості акцій можна, передусім, недостатнім рівнем інвестиційної кваліфікації. Проте орієнтація на дивіденди є досить визначеною.
В Україні приватизаційний та початковий етап постприватизаційного періоду діяльності акціонерних товариств характеризувалися явно завище-ними очікуваннями дрібних акціонерів-фізичних осіб щодо доходності їх цінних паперів. Це вирішальним чином пов'язано з трьома причинами. Перша з них — нереалістична, пропагандистського характеру офіційна рекламна кампанія, що проводилася, насамперед, Фондом державного майна. Рекламне супроводження приватизації в Україні досить примітивно спрямовувалося, власне, на досягнення однієї мети: зацікавити громадян в одержанні приватизаційних майнових сертифікатів та використанні їх у приватизаційних заходах. Рекламу було зорієнтовано на кількісне збільшення учасників масової приватизації та, відповідно, на зростання обсягів реально розміщених приватизаційних платіжних інструментів. У кінцевому підсумку можна визнати, що це завдання було вирішено. Однак ціною його виконання стали, зокрема, сформовані нереалістичні очікування мільйонів громадян — умовних інвесторів (тому що реальних інвестицій вони не вносили), а також глибокі розчарування і претензії потому.
Друга причина — економічна і правова некомпетентність більшості громадян щодо умов функціонування акціонерних товариств. У багатьох з них акції асоціювалися з депозитами, за якими, як відомо, обов'язково повинні виплачуватися проценти. Таким чином, на фондовий ринок України прийшла велика кількість непрофесійних суб'єктів-інвесторів з вельми віддаленими уявленнями про правила "гри ", в якій вони стали учасниками, але, в той же час, з надзвичайно завищеними очікуваннями.
Третя причина — приватизаційні посередники (передусім довірчі товариства і комерційні банки) при укладанні відповідних угод з громадянами — власниками приватизаційних майнових сертифікатів, як вже відзначалося, обіцяли нереальні проценти з явно нереальними прив'язками.
Крім одержання доходів у межах фондового ринку, метою непрофесійного інвестора може бути захист заощаджень. Слід зауважити, що в деяких наукових працях захист заощаджень серед цілей інвесторів зовсім не розглядається. На нашу думку, виключення з аналізу цього мотиву інвестора є невиправданим. Захист заощаджень як спроба обмежити або усунути негативний вплив інфляції на цінність заощаджень має розглядатися в системі мотивацій інвестора, який діє на ринку акцій. Відповідні наміри інвестора базуються на сподіванні, що зростання курсової вартості акцій не буде меншим, ніж зростання загального рівня цін за відповідний період часу. Наскільки виправданими є ці сподівання? Відповідь на це запитання багато в чому залежить від того, яка тривалість часу береться до уваги. Має місце така залежність: чим більший період часу розглядається, тим краще виглядають "захисні" можливості акцій щодо інфляції, чим менший — тим гірше. Другий момент, від якого залежить відповідь на поставлене питання, полягає в тому, на яку фазу (фази) загального економічного циклу накладається той період володіння акціями, який береться до уваги. Наприклад, якщо брати період з 1991 по 1995 рр., то ми не знайдемо акцій, які за динамікою своєї курсової вартості склали б конкуренцію темпам інфляції (тільки у 1993 р. рівень інфляції в Україні досяг більше 10000%). Тому у період поєднання в економіці спаду та інфляції показники змін ринкової вартості акцій, як правило, засвідчують неспроможність акцій змінювати вартість адеква-тно змінам рівня інфляції.
Використання для доказів результатів, одержаних за декілька десятиліть, є недостатньо переконливим. Люди, як правило, не орієнтуються на такий тривалий період інвестування в акції. А чим меншим є цей період, тим слабше в цілому виявляє себе "захисна функція", тим більшу роль відіграє фактор невизначеності. Отже, можна зробити такий висновок акції справді мають певний потенціал захисту, але лише в короткостроковому періоді та у фазі пожвавлення або піднесення.
Брокерською діяльністю називається здійснення цивільноправових угод з цінними паперами в якості довіреної особи або комісіонера, що діє на основі договору доручення або комісії. Професійний учасник ринку цінних паперів, що займається брокерською діяльністю, називається брокером.
Однією з основних вимог законодавства є те, що брокер повинен виконувати доручення клієнтів добросовісно. Угоди, що здійснюються за дорученнями клієнтів, в усіх випадках належать до пріоритетного виконання порівняно з ділерськими операціями самого брокера. Причому при наявності у брокера зацікавленості, що заважає здійсненню доручення клієнта на найбільш вигідних умовах, брокер зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта. У випадку якщо конфлікт інтересів брокера і його клієнта привів до виконання доручення з шкодою для інтересів клієнта, брокер зобов'язаний за свій рахунок відшкодувати збитки.
Ділерською діяльністю називається здійснення угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, шляхом публічного оголошення цін купівлі і продажу певних цінних паперів із зобов'язанням придбання і продажу цих цінних паперів по оголошених цінах.
Для того, щоб зрозуміти процес утворення спекулятивного капіталу торговими агентами на біржовому фондовому ринку, розглянемо сам процес біржових аукціонних торгів. На сьогоднішній день відомо дві процедури таких торгів. По одній з них аукціон веде маклер, якому брокери знаками або голосом передають заявки на купівлю-продаж. Інша процедура включає електронну систему ведення торгів.
Зупинимось на першій формі ведення аукціону. В ідеальному випадку процедура аукціонних торгів достатньо проста і виглядає наступним чином. Продавець подає в маклеріат заявку про продаж певної кількості цінних паперів за певною ціною. Коли підходить його черга, маклер оголошує цю заявку. При цьому можливі два випадки:
1. Коли є декілька потенційних покупців. В цьому випадку маклер, що веде торги, піднімає ціну заявки з певним кроком до тих пір, поки не залишиться один покупець.
2. Коли покупці відсутні, можливий
обернений аукціон. По бажанню
продавця ціна на акції може
бути знижена. Зменшення ціни
продовжується до мінімально
можливої для продавця
В ході реальних торгів все проходить значно складніше та цікавіше. Професійні брокери використовують в роботі з менш досвідченими гравцями різні методи, що дозволяють отримати спекулятивний прибуток. Одному оператору достатньо важко працювати проти організованої групи брокерів, які можуть створити ситуацію, коли він змушений буде придбати дорожче або продати дешевше.
Розглянемо, яким чином можна змусити купити цінні папери дорожче їх ринкової ціни. В цьому випадку працюють як мінімум два брокери-професіонали. Один брокер виставляє на торги цінні папери. Початкова ціна оголошується достатньо низькою, щоб зацікавити потенційного покупця. Другий брокер слідкує за покупцем, що зацікавився виставленими на продаж цінними паперами, намагаючись бути для нього непомітним. Як тільки покупець підніме руку, показуючи тим самим бажання придбати виставленні на продаж цінні папери, другий брокер-професіонал також піднімає руку, стимулюючи тим самим початок аукційного підвищення ціни. Другий брокер держить руку до тих пір, поки потенційний покупець не опустить руку, тим самим відмовляючись від подальшої участі в аукціоні. Таким чином він показує, що вартість цінних паперів перевищила максимально допустимий для нього рівень. Побачивши це, другий брокер одночасно з потенційним покупцем опускає руку. Тому маклер змушений тому маклер змушений повернутися до попередньої ціни, максимально допустимої для птенційного покупця. Другий гравець при цьому руку не піднімає, і ці цінні папери достаються потенційному покупцю по максимальній для нього ціні.
Розглянемо яким чином можна змусити купити цінні папери дешевше. В цьому випадку використовується більш складна технологія: повинна працювати злагоджена група професійних брокерів. Ці брокери повинні контролювати аукціон. Така ситуація виникає при лінивому ринку, коли на аукціоні практично відсутні реальні покупці, а інші професійні біржові спекулянти не мають зацікавленостті до гри на аукціоні.
Професійні брокери починають укладати один з одним фіктивні угоди. При цьому вони починають аукціон по кожному лоту з достатньо низької ціни, доводячи вартість цінних паперів в процесі аукціону доповністю задовільняючої потенційного продавця величини. Новачок-продавець, що з'явився на аукціоні, "клює” на високі ціни фіктивних продаж і виставляє свої цінні папери за початковою низькою ціною. Необхідність заявки цінних паперів за низькою ціною повязана з тим, що в ході аукціону в першу чергу задовільняються заявки на продаж з найбільш низькою ціною. Тому реальний продавець повинен чекати, поки дойде черга до його заявки. Однак брокери-професіонали весь час виставляють фіктивні заявки за низькою ціною. Реальний продавець не витримує і знижує початково заявлену ціну. Як тільки така заявка зроблена, наступає "штиль” – покупців нема. "Ліниво” з'являється тільки один, купуючий цінні папери по заявленій низькій стартовій ціні. Так, Дж. Гетті за короткий час збільшив одержане від батька майно з 15 мільйонів доларів до понад 2 мільярдів, скуповуючи акції за "викидними” цінами в роки депресії.6
В ході біржової сесії учасники проводять ряд фіктивних угод по завищеній або заниженій ціні в залежності від того, на підвищення чи зниження грали вони в цей день. В результаті середня ціна, зафіксована на біржі в цей день, підвищувалась або знижувалась. Потім отримане значення отриманої ціни використовувалось ними при роботі на позабіржовому фондовому ринку. Тому деякі біржі для боротьби з такими шахраями створюють котирувальні комісії. Але брокери всеодно знаходять нові методи маніпулювання ціною. Наприклад, особливістю більшості бірж світлове табло, яке видно від входу в торговий зал. На цьому табло відображуюються ціни та обсяги останіх угод, максимальні та мінімальні ціни, зафіксовані в ході торгової сесії, середня ціна угод. Тому під час торгів біля входу на біржу збирається група людей, які не входять в зал, але відслідковують на табло інформацію і повідомляють її по телефону своїм партнерам. Тоді гравці в залі біржі використовують такий прийом. На початку торгів здійснюється фіктивна угода з великою кількістю цінних паперів по завищеній або заниженій ціні. Отримане середнє значення ціни відображується на табло і дезінформує брокерів, які стоять на вулиці. Спотворена інформація про ціну угод йде на позабіржовий ринок, а брокери-професіонали, знаючи реальну ситуацію, вміло використовують її в своїх цілях.
Тому брокерська та ділерська діяльність повинні бути контрольовані і ліцензовані. Причому брокером або ділером може бути тільки юридична особа, що є комерційною організацією, створеною у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.
Основні вимоги до брокерської та ділерської діяльності.
1. По відношенню до клієнтів – максимально враховувати їх інтереси. Це включає інформування їх про умови здійснення угод, про контрагентів, про цінні папери, що будуть купуватися та ризики, з якими клієнт може зіткнутись при укладенні угод. Якщо клієнт прийняв рішення про здійснення угоди, необхідно чітко і добросовісно виконати його доручення в повній відповідності з отриманими від нього вказівками, а при виникненні конфлікту інтересів – негайно повідомити про це клієнта і здійснити всі необхідні заходи для його вирішення на користь клієнта. Для виключення конфлікту інтересів різних клієнтів виконувати їх дорученя в порядку надходження з врахуванням істотних умов. Отримавши цінні папери клієнта, необхідно забезпечити їх надійне зберігання та облік у відповідності з вимогами законодавства.
2. По відношенню до контрагентів на ринку – вести чесну гру. Чесна гра брокері в і ділерів на фондовому ринку передбачає як мінімум відмову від маніпулювання цінами шляхом надання навмисно спотвореної інформації і розголошення даних про свої операції в передбачених законом випадках.
3. По відношенню до держави – підпорядковуватись вимогам законо-давства. Це передбачає дотримання мінімального розміру власного капіталу і надання звітності в установленому обсязі та у встановлені строки.
Основою для призупинення дії ліцензії є наступні порушення, здійснені брокером або ділером:
а) юридичні порушення:
- порушення умов законодавства про цінні папери;
- виявлення недостовірних або
таких, що вводять в оману даних
в документах брокера або
- наявність у звітності
б) фінансово-економічні порушення:
- порушення вимог щодо розміру власного капіталу;
в) процедурні порушення:
- недотримання строків, встановлених
для ліквідації виявлених
- неодноразове порушення
- здійснення протидії при
г) функціональні порушення:
- проведення брокером угод на
свою користь при наявності
конфлікту між інтересами
- здійснення брокером або ділером тих видів професійної діяльності, суміщення яких не передбачено законодавством;
- нездійснення брокером або
ділером операцій з цінними
паперами протягом шести
Брокер або ділер, дія ліцензії яких призупинена, зобов'язаний протягом встановленого строку ліквідувати виявлені порушення і надати звіт про це в ліцензуючий орган. При позитивних результатах розгляду звіту, дія ліцензії може бути поновлена.
Приводом для повного анолювання ліцензії є:
а) юридичні порушення:
- неодноразове або грубе порушення умов законодавства про цінні папери або інших нормативних актів;
- невиконання наказів про обов'
б) фінансово-економічні порушення:
- визнання брокера або ділера неплатоспроможним (банкрутом) на основі рішення суду;
в) процедурні порушення:
- неодноразове порушення
г) функціональні порушення:
- ліквідація юридичної особи, що
здійснювала брокерську або
- нездійснення професійним
Рішення про призупинення дії або анолювання ліцензії може бути оскаржено в суд.
Висновки
У сучасному тісному і глобалізованому світі ринок з його диференціюючими законами діє вже не в кожній окремо взятій країні, а ніби на єдиній і відкритій світовій арені. І той процес селекції сильних та вибраковування слабких, що характерний для ринку окремої країни, тепер, в умовах глобалізації, з усією повнотою переноситься на світову арену. А це значить, що країни зі слабкою економікою (аналогічно з відсталими підприємствами всередині країни) нині зазнають такого ж нещадного вибраковування.
Уже одне тільки зазначене тут перенесення умов жорсткого відбору сильних і масової загибелі слабких з внутрікраїнової на міжкраїнову арену повинно було насторожити сили, які домінують у глобальному реформуванні. Адже слаборозвинута країна з переходом до ситуації відкритості свідомо втрачає шанс на виживання, її економічний простір неминуче стає спустошеним і зайнятим іноземним, більш сильним капіталом.
Вельми наочним, ніяк не замаскованим є й те перекачування доходу із слабкої країни до сильної, яке забезпечується так званими товарними кредитами. Відомо, що кредитна залежність, яка обплутала світ, що розвивається, великими і непосильними боргами, служить переконливим доказом панування нееквівалентного обміну у відносинах сильних і слабких країн. І ніякі реструктуризації та списування боргів становища не змінюють .
Але до цього кредитна залежність не зводиться. Могутні, експансивно діючі держави через кредити нав'язують залежній країні і свої товари. І звичайно ж, користуючись кредитним супроводом, вони вивозять до залежної країни надлишковий та залежалий товар. У даному випадку виходить, що самі товарні потоки, які йдуть із слабкої країни до сильної і навпаки, виявляються по-різному спрямованими важелями комерційного тиску, а значить, і комерційної вигоди. Перші розраховують на можливість засилати товарні маси, що робить їх явно уразливими через непевності та можливі заборонні, митні й інші заходи, небезпечні для бізнесу. Інші ж, навпаки, можуть у цьому партнерстві не тільки одержати для себе вигідні умови, але й збути те, що в противному разі могло б і не знайти вигідного ринку. Загальним результатом обопільного товарного обміну, як це легко уявити, є "ножиці" у доходах на користь сильного.
Список використаних джерел
- Єфременко Т. Фінансова поведінка населення у соціологічному вимірі // Український соціум. - 2003. - № 1 (2). - C.30-37.
- Леонов В. Соціологічні аспекти мотивації фінансової поведінки населення // Соціологія: теорія методи маркетинг. – 2005. – № 4. – С. 132–146.
- Леонов В. Функциональная структура финансового поведения // Соціальні виміри суспільства. – К.: IС НАНУ 2006. – Вип. 9. – С. 326–335.
- Практикум з соціології: навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти / за ред. В.М. Пічі. – Львів, 2004.
- Соціологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. В.Г. Городяненка. – К., 2003.
- Черниш Н.Й. Соціологія: курс лекцій./ Н.Й. Черниш –Львів, 2003.
- Исаев Б.А. Социология в схемах и комментариях: учебное пособие. / Б.А. Исаев – СПб., 2008.
- Соціологія: навч. Посібник для студ. Вищ.навч. закладів / За аг. Ред.. В.І.Докаша – Чернівці, 2011.
- Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк. – Знання, 1997. – 743 с.
- Основи економічної теорії / С. В. Мочерний, С. А. Єрохін, Л. О. Кані-щенко та ін. За ред. С. В. Мочерного. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 464 с.
- Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка / Ю. В. Ніколенко, А. В. Демківський, В. В. Фещенко та ін. – К.: Либідь, 1994. – 224 с.
- Пахомов Ю. М. та ін. Національні економіки в глобальному конкурент-ному середовищі / Ю. М. Пахомов, Д. Г. Лук'яненко, Б. В. Губський. – К.: Україна, 1997. – 237 с.
