Муниципальные финансы. 3

Національний  технічний університет України

«Київський  політехнічний інститут» 
 
 
 
 
 
 

Контрольна робота з курсу «Муніципальне управління»

на тему: «Муніципальні фінанси в системі муніципального господарства» 
 
 

                                                  Виконала: студентка ЗАМ-62,

                           Кравченко Л.М.

                                                   Викладач: Кожем’яченко О.О. 
 
 

Київ-2012

План 

1. Сутність  місцевих фінансів.
2. Класичне і ресурсне трактування фінансових ресурсів муніципалітету.
3. Функції місцевих фінансів.
4. Муніципальний фінансовий механізм.

1. Сутність  місцевих фінансів.

Поняття „місцеві фінанси” є синонімом  поняття „фінанси місцевих органів  влади”. Синонімами цих понять можуть бути також муніципальні (комунальні) фінанси, фінанси громади, фінанси міста, області, району, селища. Це підтверджує те, що місцеві фінанси функціонують у різних формах у залежності від державного і територіального устрою тієї або іншої держави. В Україні формами місцевих фінансів є фінанси територіальної громади (комунальні фінанси), фінанси автономної Республіки Крим, фінанси областей (міст Києва і Севастополя), фінанси міст, фінанси районів (районів у місті), фінанси сіл, фінанси селищ.

Перш  ніж створювати місцеві фінанси, необхідно визначити межі між завданнями, що повинна вирішувати центральна влада, і тими завданнями, що мають бути вирішені місцевими органами влади.

Місцеві фінанси формуються як самостійна складова фінансової системи держави.

Таким чином, місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення виконання місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Ключові питання, на які нам необхідно  відповісти, перш ніж будувати місцеві фінанси, – це задачі, які необхідно вирішити центральним органам разом з тими галузями влади, котрим доручено керувати місцевими фінансами.

У кожній країні ці проблеми вирішуються по-різному. У колишньому СРСР ці функції виконувалися тільки центральними органами влади, а це викликало серйозні проблеми в економіці країни, особливо в 70–80 роки минулого сторіччя.

Процес  формування місцевих фінансів України, як свідчить практика десяти років  самостійності нашої держави, супроводжувався  рухом фінансів зверху вниз, тобто переважав дотаційний метод розподілу, від держбюджету дотації йшли в місцевий бюджет. А місцевому бюджетові потрібно було вирішувати проблеми фінансування: початкової і середньої освіти, охорони здоров’я, доріг місцевого значення, ветеринарної допомоги, благоустрою населених пунктів, догляду за інвалідами і сиротами, житлово-комунального господарства; здійснення житлового будівництва, забезпечення теплом, працевлаштування безробітних і їх перепідготовки, роботи ритуальних служб, збору й утилізації сміття, захисту екології, організації землекористування і т.п.

Слід  зазначити, що витрати, які закріплюються  за місцевими органами влади в  межах їхньої компетенції, поділяються  на обов’язкові і факультативні.

Обов’язкові витрати: здійснюються місцевими органами влади в обов’язковому порядку за переліком, визначеним законодавство України.

Факультативні витрати: здійснюються місцевими органами влади за їх власним розсудом, на основі рішень, прийнятих урядом країни, і відповідного законодавства.

Для виконання делегованих повноважень орган, що їх визначає, передає органам місцевої влади відповідні фінансові ресурси, тобто компенсує витрати місцевим органам влади. Це положення закріплене в Європейській Хартії про місцеве самоврядування і неухильно виконується в Україні.

Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності теоретичних положень і певної суми знань і вмінь остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. Це явище об'єктивне  й зумовлене розвитком демократичних  засад у суспільстві. Так, у цей  період завершилось становлення в більшості країн світу, насамперед у Західній Європі, місцевого самоврядування, яке одержало законодавче закріплення в конституціях. Місцевими органами влади визначались комуни, общини, муніципалітети, штати тощо. Вони наділялися правами й відповідальністю в загальній системі державного управління та відповідною фінансовою базою.

 У  науковій літературі з'явились  теоретичні розробки про економічну  природу й сутність місцевих  фінансів, їхнє призначення та  роль. Слід зазначити, що саме  визначення місцевих фінансів постійно змінювалося. Найпоширенішим є визначення місцевих фінансів як "місцевого фінансового господарства" адміністративних одиниць, або як "сукупності матеріальних засобів", які перебувають у розпорядженні цих одиниць для досягнення їхніх цілей4. Є також визначення місцевих фінансів як "господарства місцевих спілок"5.

 У  науковій літературі соціалістичних  часів визначення місцевих фінансів  ототожнювалося з поняттям місцевих  бюджетів. Деякі дослідники цієї  проблеми дотримувались того погляду, що місцеві фінанси — явище, притаманне капіталістичним державам та країнам "третього світу". Проте домінуючою була точка зору, яка знайшла відображення у Великій Радянській Енциклопедії, де говорилось, що "місцеві фінанси в СРСР — це фінанси місцевого господарства і місцевих органів влади, складова єдиної системи фінансів СРСР. До місцевих фінансів належать фінанси соціалістичних підприємств усіх галузей місцевого господарства й місцеві бюджети.

 Місцеві  фінанси відіграють значну роль  у плановому розподілі та перерозподілі частини національного доходу відповідно до вимог економічних законів соціалізму для створення фондів грошових засобів, які використовуються місцевими радами з метою задоволення постійно зростаючих матеріальних і культурних потреб народу. Місцеві фінанси — важлива ланка зміцнення господарського розрахунку та здійснення фінансового контролю за виконанням підприємствами й організаціями місцевого значення господарських та фінансових планів і дотримання режиму економії".

 Це  досить громіздка й суперечлива конструкція відповідно до тоталітарної логіки дає визначення місцевих фінансів. Слід зазначити, що в цей період в умовах соціалізму не було великих здобутків у розвитку теорії місцевих фінансів.

 Проте  зарубіжна наукова думка в  галузі місцевих фінансів досягла значних успіхів і розвивалася за декількома напрямками. Один із них можна назвати теорією "природних прав общин". Вона має майже двохсотлітню історію. Суть цієї теорії полягає в тому, що община як самоврядний територіальний колектив є таким же суспільним утворенням, як і держава, причому община, на думку прихильників цієї теорії, є утворенням, що передувало виникненню держави. Тому держава не може скасовувати общині прав, які нею не надавалися.

 З  огляду на це органи місцевого  самоврядування мають власну компетенцію, вони не підпорядковані державній владі й перебувають поза межами цієї влади. Кожен територіальний колектив має власні завдання, які він самостійно визначає. Держава може впливати на діяльність територіального колективу через законодавство. Але вона не може позбавити його природних прав.

 В  іншому напрямку розвивалась  так звана "державна теорія  місцевого самоврядування". Вона  ґрунтується на твердженні, що  органи місцевого самоврядування  є органами державного управління. Ці органи створюються державою для реалізації державних функцій і завдань на місцевому рівні. Зрозуміло, що за цією теорією місцеве самоврядування не має власних природних прав, а є представником державної влади на місцях, права і обов'язки яких визначаються центральною владою.

 Виходячи  з вищесказаного, ключовим завданням  є питання визначення економічної  суті місцевих фінансів, що можливо  тільки тоді, коли об'єктивним  явищем стане саме місцеве  самоврядування. Тому передусім  доцільно з'ясувати, чи можуть  місцеві органи влади існувати самостійно, незалежно від центральної влади, тобто, чи є такі економічні явища, що належать виключно до компетенції місцевих органів влади. Слід зауважити, що в період середньовіччя траплялися випадки, коли окремі міста або тільки общини могли мати повну автономію і не входити до загальної системи організації державної влади. 

2. Класичне і ресурсне трактування фінансових ресурсів муніципалітету.

  У класичному розумінні місцеві фінансові ресурси — це сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.

  До  складу місцевих фінансових ресурсів входять:

• місцеві бюджети;
• фінансові ресурси підприємств, організацій та установ комунальної форми власності.

  Формування  місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів.

Структурно-логічну  схему фінансових ресурсів регіонів наведено в схемі 1.

  Особливості формування доходів місцевих бюджетів полягають у розмежуванні кола повноважень між центральними та місцевими органами влади. Згідно з чинним законодавством сфери діяльності та завдання органів місцевого самоврядування поділяються на власні та делеговані повноваження. З метою виконання власних завдань органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно визначають мінімальний обсяг фінансових ресурсів.

Схема 1. Структурно-логічна схема фінансових ресурсів регіонів

  Як  економічна категорія, доходи місцевих бюджетів відображають відносини щодо формування та використання фінансових ресурсів на регіональному рівні, призначених для реалізації функцій місцевих органів влади.

       Виходячи  з ресурсної концепції міста  під місцевими фінансами слід розуміти більш широкий спектр коштів, а саме:

• бюджетні і позабюджетні кошти;
• кошти юридичних осіб, які розташовані або зареєстровані на території населеного пункту;
• кошти фізичних осіб.

  Способи мобілізації грошових коштів до доходної частини  
місцевих бюджетів базуються на загальних методах та джерелах фінансування. До них належать:

• пряме вилучення доходів з комунального сектора;
• отримання доходів від комунального майна та власних послуг;
• перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;
• залучення муніципальних позик.

  Відповідно  до статті 9 Бюджетного кодексу України  доходи місцевих бюджетів класифікуються за такими групами:

1. податкові надходження;
2. неподаткові надходження;
3. доходи від операцій з капіталом;
4. трансферти.

1. Функції місцевих фінансів.

Місцеві фінанси – система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань та функцій.

Місцеві фінанси складаються:

- Місцеві  бюджети

- фінанси  підприємств, організацій та установ  комунальної форм власності

Фінанси місцевих органів влади як системи охоплюють кілька основних взаємопов’язаних структурних елементів: видатки, доходи, способи їх формування, місцеві фінансові інститути, суб’єкти та об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою й іншими ланками фінансової системи держави.

Головним  елементом фінансів місцевих органів  влади є видатки.

Основними функціями місцевих фінансів є:

1. Розподільча функція місцевих фінансів проявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування функцій і завдань. Кошти, які акумулюються в місцевих бюджетах і цільових фондах, розподіляються і використовуються на задоволення різноманітних місцевих потреб

2. Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні місцевих бюджетів й складанні звіту про їх виконання. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, їх цільове й економне використання.

3. Формування фіскальної політики на місцевому рівні, стягнення та встановлення місцевих податків та зборів 

4. Забезпечення економічного зростання

Для більшості  розвинутих країн з унітарним  державним устроєм у післявоєнний період була характерна тенденція зростання  ролі місцевих органів влади в соціальній і економічній сферах. У цей період відповідно зростала роль місцевих фінансів та їх джерел.

Поновлення  в Україні, як в унітарній державі, інституту місцевого самоврядування об’єктивно пов’язане зі зростанням ролі місцевих органів влади, діяльність яких у попередній період була надзвичайно обмежена. У період становлення нашої держави особливо яскраво проявилася тенденція збільшення ролі місцевих фінансів.

Виділимо  основні форми впливу місцевих органів  влади і фінансової сфери на економіку держави.

По-перше, до фінансових систем місцевих органів  влади відноситься значна частина  внутрішнього валового продукту (ВВП). Місцеві фінанси є інструментом регулювання і соціального розвитку регіону. Держава і місцеве самоврядування розділяють між собою функції соціально-економічного регулювання.

Разом з тим, фінанси місцевих органів  влади, не обмежуються вилученням, розподілом та перерозподілом частини ВВП. Місцеві  органи влади, подібно до держави, у  сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативно-правове регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки суб’єктів, що господарюють, на території відведеній даному місцевому органові влади.

По-друге, місцеві фінанси є фіскальним інструментом, тому що місцеві органи влади мають право, у рамках, визначених законодавством, встановлювати місцеві податки і збори. Фіскальна політика місцевих органів влади в багатьох країнах є інструментом впливу на розміщення продуктивних сил, розвиток депресивних територій, на впровадження і виробництво досягнень науково-технічного прогресу. 

Створюючи особливі або пільгові режими оподатковування, місцеві органи влади залучають  додаткові інвестиції, сприяють новому будівництву, розвиткові зовнішньоекономічних зв’язків, створенню спеціальних економічних зон, а також зон промислового будівництва. Часто в створенні сприятливих фінансових умов для розвитку депресивних територій бере участь і держава. Систему таких пільг називають преференцією. Основними формами преференції є особливі бюджетні режими валютного регулювання і візові режими.

По-третє, фінанси місцевих органів влади  є інструментом забезпечення громадян різними послугами. Місцеве самоврядування – це інститут, що надає послуги  громадянам України безпосередньо. Діяльність місцевих органів влади в сфері надання громадських послуг є однією з форм регулювання економічного і соціального розвитку регіону.

По-четверте, Місцеві фінанси є інструментом економічного росту. Забезпечення економічного росту – це також одна з форм економічного регулювання.

Крім  вищевказаних форм впливу на економіку  і соціальну сферу, існують також  і інші форми, приміром, пов’язані  з виконанням делегованих повноважень  регіону центральною владою. На Заході їх називають агентськими повноваженнями. У цю сферу входять проблеми цивільної безпеки, охорони порядку, оборони, державного нагляду і державної реєстрації. У цій сфері місцеві органи влади є допоміжним органом центральної влади на місцях.

Таким чином, фінанси місцевих органів  влади є інструментом забезпечення частини функцій, що виконує держава. 
 
 
 
 

2. Муніципальний фінансовий механізм.

Загалом, структура фінансового механізму складається з 5 елементів, які взаємопов'язані між собою:

Фінансові методи - прийоми і способи впливу фінансів на економіку (інвестування, оподаткування, лімітування і т.д.);

Фінансові важелі - інструменти впливу фінансів на економіку (прибуток, ціна, дисконт, доходи, амортизаційні відрахування, економічні фонди цільового призначення, фінансові санкції, орендна плата, процентні ставки по позиках, депозитах, облігаціях, пайові внески, внески в статутний капітал, портфельні інвестиції , дивіденди, котирування валютного курсу рубля і т. п.);

Правове забезпечення - наявність законодавчих та інших правових актів, що регламентують фінансову діяльність (законодавчі акти, постанови, накази, циркулярні листи та інші правові документи органів управління);

Нормативне  забезпечення - наявність норм та нормативів фінансової діяльності (інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз'яснення і т. п.);

Інформаційне  забезпечення - наявність необхідної інформації для прийняття фінансових рішень (різного роду та виду економічна, комерційна, фінансова та інша інформація).

Фундаментом нормативно-правового забезпечення є Конституція України, Закон України „Про місцеве самоврядування”, Бюджетний кодекс України від 2001 р., Закон України „Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р.

Фінансовий  механізм — сукупність форм і методів  формування й використання фінансових ресурсів, що застосовується з метою створення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку суспільства.  

  Призначення  фінансового механізму зводиться   до двох основних функцій —  фінансового забезпечення й фінансового  регулювання економічних і соціальних процесів.

     Особливістю дії фінансового механізму на рівні місцевого самоврядування є те, що він пов’язаний з формуванням та використанням цільових централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів і дає змогу місцевим органам самоврядування на практиці реалізувати стратегію та тактику фінансової політики.

       Функціонування фінансового механізму  забезпечується через певні організаційні  структури, а саме: фінансове планування, управління фінансами, фінансовий  контроль і правову регламентацію фінансової діяльності.

      За  допомогою фінансового механізму  здійснюється широкомасштабний  розподіл і перерозподіл створюваного  в державі валового внутрішнього  продукту (ВВП) відповідно до основних  положень фінансової політики. Здійснення системи розподільчих і перерозподільчих відносин відбувається із використанням методів фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності, основними з них є:

• бюджетне  фінансування  як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах
• кредитування  - це надання коштів на принципах  поворотності, платності, строковості і забезпеченості
• самофінансування  передбачає відшкодування видатків суб’єктів господарювання по основній діяльності та її розвитку за рахунок  власних джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів
• оренда (лізинг) -  це передача майна у користування за певну плату і на певний строк

• інвестування  – процес вкладання грошей  в ті чи інші об’єкти з  розрахунком на збільшення їх  вартості, а також отримання додаткового  доходу
• фінансове регулювання  діяльності відбувається, в першу чергу і головним чином, через оподаткування як вилучення частини доходів підприємств і організацій, а також населення спрямування цих коштів в бюджети на державні цільові фонди для задоволення державних потреб. В умовах ринкової економіки використання адміністративних методів впливу надто обмежене,  тому головний акцент у регулюванні економіки робиться на оподаткуванні.

      На  стадії фінансового планування  і прогнозування визначаються  фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку економіки і соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямі. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або видавання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватись також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування. Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні — це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим, тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дійовість фінансового механізму.

      Важливі елементи фінансового  механізму — фінансові нормативи,  ліміти та резерви. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти являють собою певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

      Фінансовий  механізм діє ефективно,  якщо функціонують усі його  складові частини. Приводячи їх  у дію, держава може спрямовувати  економічний і соціальний розвиток  на своїй території відповідно  до потреб її громадян. Цієї мети досягають через створення і використання фондів фінансових ресурсів.

          Місцеві фінанси, які функціонують  в Україні на сучасному етапі  її розвитку, потребують певного  вдосконалення. Так, виникла необхідність  реформування бюджетної системи, що має відбутися в напрямі зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, чіткого розподілу функцій між окремими ланками місцевих бюджетів, а відповідно і розподілу доходів. Потребує свого вдосконалення процес бюджетного регулювання, який являє собою частковий перерозподіл фінансових ресурсів між бюджетами різних

рівнів, при цьому передбачається розроблення  наукових підходів до визначення норм відрахувань до місцевих бюджетів від  регулюючих загальнодержавних податків та обов’язкових платежів, установлення обґрунтованого розміру бюджетної дотації, бюджетних субсидій і субвенцій бюджетам нижчого рівня. Слід зазначити, що при фінансуванні соціально-культурних закладів у розрахунку на душу населення по регіонах країни спостерігаються значні розбіжності, тому вирішення цієї проблеми потребує розроблення науково обґрунтованих норм видатків у розрахунку на душу населення.

           Оскільки всі місцеві бюджети  самостійні, тобто спроможні самостійно  фінансувати делеговані їм державою  повноваження, приміром, забезпечити встановлені стандарти медичних чи освітніх послуг, Бюджетним кодексом України встановлена система трансфертів із держбюджету місцевим бюджетам, які визначаються на основі математично-розрахункової формули. Ця формула враховує певні відмінності між місцевостями і їх бюджетній спроможності.  

          Тому розрахунок трансфертів  стає процесом незалежним від  особистих інтересів чи уподобань.  Отже, два міста у різних областях, що мають однакові показники,  отримують однакові суми трансфертів. Нарешті, дуже важливо те, що отримані трансферти місцеві бюджети можуть використовувати на реалізацію делегованих повноважень так, як вважають за потрібне ( скажімо більше коштів певного бюджетного року можуть спрямовуватись на освіту, а не на охорону здоровя и навпаки).

          Автономна фінансова політика  місцевих органів влади проявляється  й у тому, що вони можуть  на свій розсуд у разі потреби  використовувати й кошти з  двох умовних кошиків доходів  (на власні та делеговані), не  прив’язуючи певні видатки до чітко визначеного кошика.

       Перехід Міністерства фінансів  України на пряме спілкування  з місцевими бюджетами потребує  точного і зваженого розрахунку  доходів місцевих бюджетів. Перелік  доходів, які закріплюються за  місцевими бюджетами для виконання власних повноважень включає велику кількість найменувань. Найвагомішими в цьому кошику є місцеві податки і збори, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел, фіксований сільськогосподарський податок, власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету, та інші надходження.