Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Міжнародні фінанси. 2

Зміст

Вступ…………………………………………………………………..3

Валютні котировки і типи валютних угод………………………4
Умови міжнародного кредиту………………………………….13
Задача…………………………………………………………….17

Список використаної літератури………………………………….19

Вступ

Міжнародні фінанси — сукупність відносин, пов'язаних зі створенням і використанням грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами.

Загалом перерозподіл фінансових коштів у світовому масштабі забезпечує зростання конкуренції й ефективніше використання виробничих потужностей та інших ресурсів економічного розвитку.

Міжнародні фінансові операції здійснюються на грошових, валютних і фондових ринках. Економічна сутність цих ринків змінюється під впливом науково-технологічної революції, транснаціоналізації та глобалізації економічних процесів.

Для розуміння сутності міжнародних фінансів і правильної побудови міжнародної фінансової політики слід з'ясувати притаманні їм властивості, їх суспільно-економічну роль. Ідеться про призначення (функції) міжнародних фінансів. Аналіз міжнародних фінансів свідчить, що їм характерні розподільна та контрольна функції.

На сучасному етапі економічного розвитку міжнародні фінанси мають форму досить складної системи міжнародних потоків грошових коштів і пов'язаних із ними відносин.

Міжнародні фінанси — історична категорія, що постійно розвивається. В основі їх розвитку — об'єктивні соціально-економічні закони та закономірності.

Міжнародна фінансова політика представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави у галузі міжнародних фінансів. Юридично вона оформлюється в нормах і принципах міжнародного фінансового права.

Валютні котировки і типи валютних угод

Розвиток зовнішньоекономічних відносин вимагає особливого інструмента, за допомогою якого суб'єкти, що діють на міжнародному ринку, могли б підтримувати між собою тісні фінансові взаємозв'язки. Таким інструментом виступають банківські операції по обміну іноземної валюти. Найважливішим елементом у системі банківських операцій з іноземною валютою є обмінний валютний курс, тому що розвиток МЕВ вимагає виміру вартісного співвідношення валют різних країн.

Валютний курс необхідний для:

• взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі

капіталів і кредитів. Експортер обмінює виручену іноземну валюту на

національну, тому що валюти інших країн не можуть звертатися в якості

законного купівельного і платіжного засобу на території даної держави.

Імпортер обмінює національну валюту на іноземну для оплати товарів,

куплених за рубежем. Боржник здобуває іноземну валюту за національну для погашення заборгованості і виплати відсотків по зовнішніх позиках;

• порівняння цін світових і національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних чи іноземних валютах;

• періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків.

Валютний курс — це обмінне співвідношення між двома валютами.

Гіпотетично існують п'ять систем валютних курсів:

вільне («чисте») плавання;
кероване плавання;
фіксовані курси;
цільові зони;
гібридна система валютних курсів.

Так, у системі вільного плавання валютний курс формується під впливом ринкового попиту та пропозиції. Валютний форексний ринок при цьому найбільш наближений до моделі зробленого ринку: кількість учасників як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції величезна, будь-яка інформація передається в системі миттєво і доступна всім учасникам ринку, що спотворює роль центральних банків незначна і непостійна.

У системі керованого плавання, крім попиту та пропозиції, на величину валютного курсу впливають центральні банки країн, а також різні тимчасові ринкові перекручування.

Прикладом системи фіксованих курсів є Бреттон-Вудська валютна система. Система цільових зон розвиває ідею фіксованих валютних курсів. До цього типу можна віднести режим функціонування курсів валют країн-учасниць Європейської валютної системи.

Нарешті, прикладом гібридної системи валютних курсів є сучасна валютна система, у якій існують країни, що здійснюють вільне плавання валютного курсу, маються зони стабільності і т.п. Докладне перерахування режимів курсів валют різних країн, що діють у даний час, можна знайти, наприклад, у виданнях МВФ.

Одним з найбільш важливих понять, використовуваних на валютному ринку, є поняття реального і номінального валютного курсу.

Реальний валютний курс можна визначити як відношення цін товарів двох країн, узятих у відповідній валюті.

Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в даний момент часу на валютному ринку країни.

Валютний курс, що підтримує постійний паритет купівельної сичи — це такий номінальний валютний курс, при якому реальний валютний курс незмінний.

Крім реального валютного курсу, розрахованого на базі відносини цін, можна використовувати цей же показник, але з іншою базою. Наприклад, прийнявши за неї відношення вартості робочої сили в двох країнах.

Курс національної валюти може змінюватися неоднаково стосовно різних валют у часі. Так, стосовно сильних валют він може падати, а стосовно слабких — підніматися. Саме тому для визначення динаміки курсу валюти в цілому розраховують індекс валютного курсу. При його численні кожна валюта одержує свою вагу в залежності від частки зовнішньоекономічних угод даної, що країни приходяться, на неї. Сума усіх ваг складає одиницю (100%). Курси валют збільшуються на їхню вагу, далі сумуються всі отримані величини і береться їхнє середнє значення.

У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку приводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти. Це так називане «фундаментальна рівновага».

Розмір попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів даної країни, що виїжджають в іноземні держави, попитом на іноземні фінансові активи і попитом на

іноземну валюту в зв'язку з намірами резидентів здійснювати інвестиційні

проекти за рубежем.

Чим вище курс іноземної валюти, тим менше попит на неї; чим нижче курс іноземної валюти, тим більше попит на неї.

Розмір пропозиції іноземної валюти визначається попитом резидентів іноземної держави на валюту даної держави, попитом іноземних туристів на послуги в даній державі, попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті даної держави, і попитом на національну валюту в зв"язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиційні проекти в даній державі.

Так, чим вище курс іноземної валюти стосовно вітчизняного, тим менша кількість національних суб'єктів валютного ринку готового запропонувати вітчизняну в обмін на іноземну і навпаки, чим нижче курс національної валюти стосовно іноземного, тим більша кількість суб'єктів національного ринку готового придбати іноземну валюту.

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи — купівельної спроможності валют — під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від ряду факторів.

Багатофакторність валютного курсу відбиває його зв'язок з іншими економічними категоріями — вартістю, ціною, грошима, відсотком, платіжним балансом і т.д. Причому відбувається складне їхнє переплетення і висування в якості вирішальних то одних, то інших факторів.

Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют може встановлюватися законодавчо або визначатися в процесі їх взаємного котирування.

Котирування валют (від французького розмічати, нумерувати) встановлення валютного курсу на основі ринкових механізмів.

Кількісне значення валютного курсу розраховується (котирується), як правило, з точністю до 1/10 000, тобто визначається до 4-го знака після

коми.

Котирування курсів валют буває прямим та непрямим. Пряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної. Як правило, валюти порівнюють з американським доларом: кількість національної валюти за один долар США (тут долар є базою котирування, а інша валюта — котирувальною). У вигляді прямого котирування офіційно визначаються курси більшості валют світу.

Непряме (зворотне) котирування визначає кількість іноземної валюти, то виражається в одиницях національної валюти (долар є валютою котирування, а інша валюта — базою котирування). Як правило, це менш поширений вид встановлення валютного курсу.

Оскільки основна частина міжнародних розрахунків здійснюється в доларах, для полегшення визначення курсів національні валюти у більшості країн котируються не одна до одної, а до долара США і через нього — до інших валют світу, тобто використовується крос-курс.

Крос-курс співвідношення між двома валютами (жодна з яких не є долларом США), що визначається на підставі курсів цих валют щодо третьої, як правило, — долара США.

На валютних ринках банки котирують обмінні курси з позначенням двох рівнів — Ьіd та оffег.

Віd - курс купівлі. За цим курсом банк купує базову валюту, в нашому випадку USD — долари США, продає валюту котирування, тобто гривні.

Оffer - курс продає. За цим курсом банк продає базову валюту — долари, купує валюту котирування — гривні.

У визначенні дій, які необхідно здійснити з базовою валютою за курсом bid або оffег, важливе значення має те, хто кому котирує валютний курс. Як правило, комерційні банки котирують курс своїм клієнтам — компаніям, фізичним особам, але на міжбанківському ринку котирують курс один одному. Який котирує (називає) курс у відповідь на запит контрагента. У будь-якому випадку. Незалежно від обставин, якщо банк повинен купиш якусь кількість іноземної валюти в одного клієнта. А потім перепродати її іншому, то від другого клієнта йому потрібно одержати більшу суму (в національній валюті), ніж довелося заплатити першому. Тому в практичній діяльності банки змушені керуватися таким правилом обмінних курсів валют: купівля за низьким і продаж за високим курсом.

Різниця між курсами створює маржу, яка використовується для покриття видатків того, хто здійснює котирування, а також для отримання прибутків і певною мірою для страхування валютних ризиків. У відсотках маржа розраховується так:

(Offer – bid / Offer ) х100% = Маржа

Конкурентна боротьба між банками змушує її скорочувати розмір маржі до 0,05% іноді й більше, але за кризових ситуацій вона зростає у 2-3, а іноді в 10 разів.

На більшості валютних ринків використовується процедура котирування у формі фіксингів.

Фіксінг — процедура котирування, при якій визначається та реєструється міжбанківський курс валют шляхом послідовного зіставлення попиту та пропозиції з кожної валюти.

За цими даними визначають курси bid і оffeг або середній між ними курс, які й фіксуються як офіційні.

На коливання валютних курсів впливає багато чинників Всі вони пов'язані з попитом та пропозицією — перевищенням попиту над пропозицією та навпаки. Валютні курси коливаються постійно, маючи можливість реагувати на попит й пропозицію на валютних ринках.

Розглянемо головні форми валютних угод.

Операції “Спот” – най поширені і становлять до 90% обсягу валютних угод. Спот – це ринок негайної поставки валюти.

Головним інструментом спот – ринку є електронний переказ по каналам СВІФТ (SWIFT – Society for World – Wide Interbank Financial СВІФТ (SWIFT – Society for World – Wide Interbank Financial Telecommunications) - об’єднання всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікації – забезпечує всім його клієнтам цілодобовий доступ до най швидкішої мережі передачі банківської інформації у стандартній формі при високому ступені захисту і контролю від несанкціонованого втручання.

Сутність Спот – угоди – проведення купівлі – продажу валюти на умовах її поставки на другий робочий день з дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

На валютному ринку строковими угодами називають операції, які зв’язані із поставкою валюти на строк більше ніж 3 дні із часу укладання угоди. Стандартні терміни виконання строкових угод: 1, 3, 6, 9, 12 місяців. Різновидами строкових угод виступають форвардні та ф’ючерсні угоди, аутрайт, опціон. Курс виконання строкових угод звичайно відрізняється від курсу спот-угоди на величину дисконту (скидки) або премії (надбавки). Розрахунок, який дає можливість перетворити форвардний дисконт (або премію) у вид, який можна порівняти із ставками процента

Де: Df –дисконт (премія) за рік;

FR – курс “форвард”;

SR – курс “спот”;

n – кількість місяців до поставки за форвардною ціною;

t – кількість днів дії форвардного контракту.

FR > SR – валюти котируються з “премією”;

FR < SR – валюти котируються з дисконтом.

Форвардний валютний контракт – це обов’язкова для виконання угода між банками по купівлі або продажу суми іноземної валюти. При цьому валюта, сума, обмінний курс й дата платежу фіксується в момент укладання угоди. Отже імпортер обирає форвардну угоду, якщо передбачає, що курс валюти по спот - угодам може зрости. При цьому визначаючим фактором виступає відносна вартість двох угод F і S.

Форвардний контракт головним чином здійснюється на міжнародному ринку.

Ф’ючерсні операції також здійснюються із поставкою валюти на строк більше ніж 3 дні із дня покупки і при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день укладення угоди. Але на відміну від форвардної угоди, умови ф’ючерса стандартні у всьому, окрім ціни. Обсяг, час, місце, засіб поставки універсальні для будь-якого ф’ючерсного контракту, це робить його високоліквідним в основному здійснюється на біржах – це стандартизовані біржові контракти.

Форвардні валютні операції часто являються складовою частиною операції “своп”. Якщо мова йде про одиночну угоду “форвард” (без контругоди “спот”), то цю операцію називають аутрайт – outright.

В операціях “опціон” клієнт сплачує банку не велику премію й одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою період за фіксованим при укладанні угоди курсом або відмовитися від угоди, якщо її виконання за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більш невигідним, ніж втрата коштів на сплату премії. При сприятливому курсі виконання угоди дозволяє не тільки компенсувати втрати на премію, а й одержати певний прибуток.

Перевага опціону перед форвардом і ф’ючерсом – є можливість обмежити ризик, зв’язаний із зміною валютних курсів.

Валютні операції “своп” – Swap – обмін – це об’єднання двох операцій купівлі-продажу валюти на умовах негайної (готівкової) поставки з одночасною контругодою на конкретний термін купівлі тієї ж валюти. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки, корпорації та інші).

Згід “своп” операції готівкова операція здійснюється за курсом “спот”, який у контругоді за курсом “форвард” коригується із урахуванням премії чи який у контругоді за курсом “форвард” коригується із урахуванням премії чи дисконту залежно від руху валютного курсу.

Операції “своп” зручні для банків: вони не створюють відкритої позиції (купівля покривається продажем) і тимчасово забезпечує необхідною валютою без ризику, пов’язаного зі зміною її курсу. Ця операціям використовується для виконання комерційних угод; придбання банком необхідної валюти без валютного ризику; кредитування клієнта .

Угоди “своп” укладаються, як правило, на термін 2-10 років.

Угоди “своп” також передбачають право будь-якої із сторін достроково розірвати угоду:

По-перше, у разі невиконання контрагентом своїх зобов’язань за угодою (default - дефолт).

По-друге, при виникненні для будь-якої із сторін додаткових витрат.

Операція “своп” використовується також ЦБ промислово-розвинених країн для тимчасового підкріплення своїх резервів в інвалюті при проведенні валютної інтервенції.

Валютний арбітраж – особливий вид валютних угод. Основна мета проведення полягає в здобутті прибутку завдяки використання різниці в котируваннях валют на міжнародних та національних валютних ринках.

Відносно валютних ринків закон єдиної ціни формується таким чином: курс будь-якої валюти приблизно однакові у всіх країнах. Відхилення валютного курсу на різних валютних ринках визначається величиною трансакціоних (операційних) витрат, пов’язаних із переказом даної валюти з одного валютного рахунку до іншого. У випадку коли валюти відрізняються на величину більшу, ніж вартість трансакцій, виникає можливість гри на курсових різницях, яка отримала назву валютного арбітражу.

Валютний арбітраж – це операція з валютою, при який одночасно відкриваються однакові (або різні) по строкам протилежні позиції на одному або декількох взаємозв’язаних фінансових ринках з метою отримання гарантованого прибутку за рахунок різниці у котировках. Обов’язковою умовою операції є вільний переказ капіталів між різними сегментами ринку.

2. Умови міжнародного кредиту

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, який пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах поверненості, терміновості і сплати відсотків. Розмір кредиту та умови його надання фіксуються в кредитній угоді (договорі) між кредитором і позичальником.

Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації, а також юридичні та фізичні особи.

Терміни надання міжнародного кредиту залежать від таких факторів:

- цільового призначення кредиту;

- співвідношення попиту і пропозиції аналогічних кредитів;

- розміру контракту;

- національного законодавства;

- традиційної політики кредитування;

- міждержавних угод.

Міжнародний кредит базується на таких приниипах. поверненість, терміновість (яка забезпечує повернення кредиту у встановлені кредитною угодою терміни), платність, матеріальна забезпеченість (проявляється в гарантії його погашення), цільовий характер (визначення конкретних об'єктів позики).

Виділяють такі функції міжнародного кредиту:

- забезпечення перерозподілу фінансових та матеріальних ресурсів між

країнами;

- посилення процесу нагромадження в рамках усього світового господарства та забезпечення диференційованого руху тимчасово вільних грошових коштів одних країн на фінансування капіталовкладень в інших;

- прискорення процесу реалізації у світовому масштабі та сприяння інтернаціоналізації виробництва процесу розширеного відтворення;

інтернаціоналізації виробництва процесу розширеного відтворення;

- економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків шляхом заміни

дійсних грошей (золота, срібла) кредитними, тобто заміни готівкового

валютного обороту міжнародними кредитними операціями.

У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки, а також стимулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій.

Міжнародний кредит бере участь у кругообороті капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий шляхом придбання імпортного обладнання, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

Джерелами міжнародного кредиту служать: тимчасово вивільнена у процесі кругообігу частина капіталу підприємства в грошовій формі; грошові нагромадження держави і приватного сектора, які мобілізуються банками.

Кредити в іноземній валюті можуть отримувати тільки юридичні особи-резиденти України для проведення діяльності, передбаченої їх статутом, для чого до банку необхідно подати заяву, документи, що підтверджують обґрунтованість отримання кредиту (копія зовнішньоекономічного договору) і документи, що підтверджують фінансовий стан підприємства. При цьому уповноваженим банкам надається інформація щодо строків погашення кредиту і сплати відсотків по ньому.

Нарахування та сплата відсотків по кредиту в іноземній валюті практично нічим не відрізняється від нарахування та сплати відсотків по гривневому кредиту.

При отриманні валютного кредиту підприємству необхідно врахувати перевалі та недоліки такого кредитування. Перевага в тому, що, оскільки іноземна валюта набагато стабільніша, ніж національна, а звідси, і процентні ставки по таких кредитах набагато нижчі, ніж по кредитах в національній валюті, то це дозволяє підприємству-позичальнику здійснювати більш рентабельну діяльність в період відносно стабільного курсу національної валюти.

Крім того, перевага будь-якого кредиту, в тому числі і валютного, - у можливості відкриття кредитної лінії, загальний строк і сума якої

обумовлюються кредитним договором. В цьому випадку підприємство зможе використати кредитні ресурси ефективніше, оскільки самостійно плануватиме суму і строк використання кожного траншу. Окрім того, що таким чином скорочується час на документальне оформлення кожної суми кредиту, у випадку використання кредитної лінії досягається і економічна ефективність за рахунок того, що відсотки за користування кредитом виплачуються тільки за фактично використані кошти і фактичний строк заборгованості.

Основний недолік валютного кредиту - значний ризик девальвації національної валюти в період кредитування, в результаті чого (у випадку, якщо джерелом погашення кредиту є не валютні надходження, а грошові кошти в національній валюті) вартість кредиту за рахунок курсових різниць може бути навіть вища, ніж у випадку гривневого кредитування.

Слід також враховувати, що будь-який кредит в національній або іноземній валюті повинен мати забезпечення у вигляді застави або поруки (гарантії) як мінімум на суму кредиту і запропонованих відсотків по ньому. З найбільшим бажанням комерційні банки беруть у заставу депозитні вклади. В якості об'єкту застави може виступати і нерухомість, але її оформлення є відносно трудомісткою процедурою, що дорого коштує підприємству (плата за нотаріальне оформлення складає 0,15% - 0,2% від суми договору застави). За відсутності нерухомості в якості застави банки приймають будь-яке інше майно (основні засоби, товари в обороті), а також векселі - заставу, яка найвигідніша для підприємства, оскільки не потребує обов'язкового нотаріального засвідчення і, отже, підприємство не несе витрат по оформленню.

Для забезпечення повернення позики банку (іншої установи чи підприємства) з врахуванням основного боргу, відсотків та інших витрат, може бути оформлена гарантія в забезпечення позики. Відшкодування за данною гарантією здійснюється після звернення кредитора, оформленого належним чином та відправленого поштою, телексом, телеграмою тощо. Сума встановлюється за домовленістю і зменшується пропорційно з погашенням позики і відсотків. Гарантія дійсна до зазначеної в ній дати або до повного виконання своїх зобов'язань боржником.

Принципами кредитування є: цільовий характер позик, їх забезпеченість, строковість і обов'язковість повернення, а також застосування санкцій до порушників кредитної дисципліни.

В якості забезпечення кредитів можуть застосовуватися активи, що мають валютну цінність. Плата за кредит іноземними кредиторами стягується в іноземній валюті за ставками світового грошового ринку. Проценти за кредити, отримані в уповноваженому банку України, стягуються в національній валюті України.

3. Задача

Визначити вартість міжнародної позички, якщо відомо: кредит на 120 млн. евро. Використовується рівномірно протягом 2-х років. Погашення 3-ма рівними річними внесками, починаючи через рік після останнього використання. Процентна ставка по кредиту - 11% річних, комісія за управління - 0,25 % від загальної суми кредиту

Рішення:

При визначенні показників процентних ставок в міжнародній торговій практиці враховуються також такі фактори, як економічні і політичні умови країни-імпортера, які визначають характер ринка збуту. Зокрема, нестабільні політичні і економічні умови, ризикований характер ринка ведуть до збільшення плати за кредит.