Міжнародні фінанси та їх роль в економіці України

ЗМІСТ 

1. Міжнародні фінанси та їх роль в економіці України 

          Загальновідомим фактом є те, що економічного розвитку досягають  країни, здатні у зростаючих масштабах  акумулювати й використовувати внутрішні й міжнародні інвестиційні ресурси зі збалансованим співвідношенням іноземного й вітчизняного інвестування. Національна економіка, яка має однобічну інвестиційну орієнтацію на іноземні джерела без зростаючої мотивації місцевих інвесторів, у стратегічному контексті втрачає конкурентоспроможність і умови безпечного розвитку.

          Базуючись на ажіотажній експансії глобального капіталу, фінансова глобалізація істотно  трансформує склад і структуру  суб'єктів, здатних реально впливати на світове господарство, висуваючи на провідні позиції транснаціональні корпорації  й банки, та поступово усуваючи зі світової арени національні держави як найважливіших дотепер її акторів.

          Враховуючи високий  динамізм фінансової глобалізації, це проявляється у втраті державою багатьох своїх традиційних регуляторних функцій, в істотному звуженні можливостей країн щодо проведення самостійної грошово-кредитної політики, підтримання рівноважного стану економіки засобами валютно-курсової політики та регулювання національних фінансових ринків, а також у реальній загрозі втрати ними економічного суверенітету з причин боргової залежності й фінансового підпорядкування провідним країнам світу^.

          Міжнародні фінансові  організації набувають дедалі більшої  вагомості у міжнародних економічних відносинах, оскільки через мережу цих організацій проходить значна частка світових інвестицій, відбуваються купівля та продаж валюти для фінансування експорту й імпорту. Особливо важлива діяльність цих організацій для країн, які здійснюють перехід до ринкових відносин і готові використати як управлінський досвід МФО, так і власні можливості.

          Домінування розвинутих країн у світовій економіці та значна залежність від них країн, що розвиваються, безпосередньо впливають  на характер поширення циклічних коливань у світовій економіці. По-перше, саме розвинуті країни генерують глобальні потрясіння (у вигляді коливань економічної активності, фінансових потоків, товарних цін і валютних курсів), до яких країни, що розвиваються, повинні пристосовуватися й певним чином реагувати. По-друге, розвинуті країни є творцями економічної політики, а решта світу виступає її "одержувачем". Головним макроекономічним фактором, що створює таку ситуацію, є міжнародний статус національних валют провідних розвинутих країн [2].

          Можливість вступу України до міжнародних організацій  і структур їх члени пов'язують з  багатьма чинниками. Одним із вирішальних  серед них є визначеність нашої  держави щодо таких аспектів її внутрішньої  і зовнішньої політики, як національні  інтереси, реальні і потенційні загрози, основні напрями і сформованість системи національної безпеки в цілому, зокрема економічної безпеки.

          Нинішня ситуація в  Україні підтверджує: якщо назріла  потреба в загальних змінах, то часткові перетворення нічого не дають  або призводять до негативних результатів. Говорячи про іноземні інвестиції, треба враховувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій досягають країни, які, по-перше, ставлять таку мету за пріоритетну у своїй економіці, по-друге, використовують при цьому, можливо, більший набір заходів. Головним у цьому разі є:

    - створення привабливого інвестиційного  клімату;

    - створення міжнародного іміджу  країни;

          Серед зовнішніх  фінансових джерел найбільший потенціал  мають міжнародні фінансові інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Порівняно низька вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.

          Слід наголосити, що співпраця з міжнародними фінансовими  інституціями — веління часу, адже є важливим показником для іноземних інвесторів. Нині Україна опрацьовує документи щодо започаткування програми "стенд-бай", узгоджує тексти Меморандуму про економічну та фінансову політику, Технічного меморандуму про взаєморозуміння. Отже, співпраця України з МВФ на різних етапах загалом сприяла розв'язанню проблем платіжного балансу, державного боргу, стимулювала системне проведення податкової реформи, структуризацію паливно-енергетичного комплексу, привертала увагу до соціальних проблем. За останні два роки загальний зовнішній борг України збільшувався щорічно на 45 % і досяг 100 млрд. дол. США. Зовнішній борг приватного сектору виріс до 85 млрд. дол. із яких 29 млрд. становить короткостроковий борг (класифікований за первинним терміном погашення) [4].

          Безумовно, отримання  коштів МВФ дає змогу частково стабілізувати фінансову ситуацію. Водночас цей крок можна розглядати лише як необхідну, але абсолютно недостатню умову для виходу з кризи. По-перше, виділяючи кошти на цілі стабілізації, МВФ піклується не про підтримку економічної ситуації в Україні, а насамперед про іноземні банки, які тут працюють. По-друге, усі рецепти від МВФ щодо подолання кризи є проявом монетаризму — вони стосуються лише стабілізації на грошовому й валютному ринках і не містять порад щодо усунення кризових явищ у реальному секторі. У таких умовах стратегічним напрямом діяльності українського уряду має бути стимулювання припливу інвестицій у реальний сектор національної економіки [1].

          Державна політика співпраці з міжнародними фінансовими  інституціями на сучасному етапі має бути орієнтована не так на мінімізацію запозичень, як на найефективніше використання переваг і можливостей, що надають членство у цих організаціях чи досягнуті домовленості. Також потрібно застосовувати системний підхід щодо максимального використання порівняльних переваг із урахуванням доцільності співпраці з тією чи іншою міжнародною організацією. Особливу увагу слід приділити запобіганню неефективного використовування позик, а позикові ресурси сконцентрувати на реалізації інвестиційно-інноваційних проектів державного значення.

          Більша прозорість щодо регулювання умов інвестування впливає на ринок фінансового  капіталу, оскільки виникає потреба  у внесенні змін до режиму регулювання  інвестиційної діяльності й застосуванні сучасного рівня менеджменту. Передбачуваність і прозорість економічної політики створюють потенційні можливості для залучення іноземних інвестицій. Вітчизняний ринок фінансового капіталу в умовах збільшення обсягів кредитування й інвестування має не лише підвищити рівень обслуговування, розширити спектр фінансових послуг, а й удосконалити технології їх надання та відповідного правового захисту.

          Останні дослідження  фахівців Світового банку та МВФ  доводять, що у світі відбувається концентрація іноземного капіталу, причому  не на користь країн, що розвиваються, особливо якщо врахувати, що вони самі стають потужними експортерами інвестицій [3].

          Важливу роль у залученні  іноземного інвестиційного капіталу відіграють чинники інвестиційної привабливості, на основі яких формується суверенний рейтинг країни. Саме завдяки міжнародним рейтинговим агентствам (найвідоміші — Moody's, Standard & Poor's, Fitch), які їх складають, формується інвестиційний портрет, що дає змогу оцінювати ризики й переваги кожного об'єкта вкладення капіталу. Водночас для залучення дійсно великих обсягів інвестиційного капіталу (переважно у формі портфельних інвестицій, міжнародних кредитів банків) потрібно мати високий рейтинг.

          Досить вагомою  є допомога Україні з боку Європейського  Союзу (ЄС), яка надходить у рамках програми TAC1S (це програма ЄС для надання технічної допомоги новим незалежним державам, що утворилися після розпаду СРСР).

          Поряд із наданням фінансової допомоги основним напрямом фінансово-кредитних  відносин України з ЄС на міждержавному  рівні є співробітництво у сфері отримання кредитів. Частка України в загальному портфелі проектів Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) становить приблизно 7 %. Cаме збільшення прямих проектів ЄБРР у приватному секторі економіки нашої країни може стати гарантією і своєрідним сигналом для приватних та інституціональних іноземних інвесторів, щодо привабливості й стабільності інвестиційних умов в Україні.

          Перспективним напрямом фінансово-кредитних відносин України  з ЄС на ринку капіталів на рівні  підприємств є залучення ресурсів з допомогою випуску європейських депозитарних розписок і випуску єврооблігацій. Для забезпечення успішного розвитку співпраці між Україною та ЄС у фінансовій сфері має бути розширено спектр цієї співпраці. Складовими елементами позиції України щодо подальшого поглиблення співробітництва з ЄС у валютно-фінансовій сфері можуть стати:

    - розвиток співпраці з Європейським  Інвестиційним Банком (ЄІБ);

    - становлення й розвиток взаємовідносин  між Національним банком України  та Європейським Центральним Банком з метою обміну інформацією, організації стажування тощо;

    - включення України до загальноприйнятих  систем європейських розрахунків;

    - поступове зближення валютно-фінансової  та кредитної політики України  з політикою держав Єврозони.

          Поява України на світовому ринку інвестицій одразу ж змушує її вести конкурентну боротьбу з індустріально розвинутими країнами, проте вона тут виступає досить слабким конкурентом. Спеціальні заходи щодо регулювання припливу іноземних інвестицій із країн ЄС мають передбачати:

    - зниження рівня оподаткування  прибутку підприємств із іноземними  інвестиціями за перевищення  певного розміру інвестицій;

    - розвиток практики надання гарантій  під іноземні кредити і страхування  ризиків комерційними банками; 

    - розробку дієвих механізмів публічного контролю результатів іноземних інвестицій, зроблених на пільгових умовах, дотримання інвестиційних зобов'язань;

    - запровадження обов'язкового контролю  походження інвестиції, вивчення  надійності інвестора; 

    - докладання постійних зусиль  для зміцнення міжнародного іміджу країни, поширення інформації про її виробничий, технологічний, ресурсний потенціал та інвестиційні перспективи;

    - рішучу декриміналізацію економіки,  забезпечення особистої безпеки  підприємців та їхнього майна.

          Отримання значних зовнішніх запозичень зумовлює для економіки країни проблему надмірної зовнішньої заборгованості. Обслуговування зовнішнього боргу - у випадках неефективного використання - починає систематично перевищувати нові надходження зовнішніх фінансових ресурсів у країну.

          Україна є занадто  великою державою за масштабами, а  отже, на даний час, завдання вступу в сьогоднішній чи навіть завтрашній ЄС є поки що нездійсненне, адже він  просто не здатен сьогодні абсорбувати  країну таких масштабів. Крім цього, вона є занадто важливим геополітичним фактором для всіх центрів світової політики (США, Росія, ЄС) і має надто велике стратегічне значення, щоб просто "увійти" до якогось із них — цьому протидіятимуть інші світові центри. Перебуваючи в такій ситуації, маючи дефіцит фінансових ресурсів, обмежені міжнародні зв'язки, ускладнений доступ на міжнародні ринки, Україна має передусім брати до уваги новітні тенденції світового економічного розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Фінансове  планування та основні напрями  його вдосконалення 

2.1. Сутність  і завдання фінансового планування 

      Фінансове планування являє собою процес розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними  фінансовими ресурсами й підвищенню його фінансової діяльності в майбутньому періоді.

      Внутріфірмове фінансове планування базується  на використанні трьох  систем:

      1) прогнозування фінансової діяльності;

      2) поточне планування фінансової  діяльності;

      3) оперативне планування фінансової  діяльності.

      Усі системи фінансового планування перебувають у взаємозв'язку й  реалізуються в певній послідовності.

      Метою планування фінансів є визначення можливих обсягів вступу коштів і їх витрат у плановому періоді.

      Основне завдання фінансового планування –  забезпечення нормального поновлюваного процесу необхідними джерелами фінансування, їх формування й використання.

      Друге завдання – дотримуватися інтересів  акціонерів і інших інвесторів.

      Третє завдання – гарантія виконання зобов'язань  підприємства перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками й іншими кредиторами.

      Четверте  завдання – виявлення резервів і  мобілізація ресурсів з метою  ефективного використання прибутку й інших доходів.

      П'яте  завдання – контроль над фінансовим станом, платежі- і кредитоспроможністю підприємства.

      Важливим  моментом фінансового планування є  визначення стратегії планування. Стратегія  фінансового планування означає  загальний напрямок розробки фінансового  плану,  джерел вступу засобів, джерел прибутки.

      Основні етапи процесу розробки фінансової стратегії підприємства:

1. Визначення загального періоду формування фінансової стратегії;
2. Дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища й кон'юнктури ринку;
3. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства;
4. Конкретизація цільових показників фінансової стратегії по періодах її реалізації;
5. Розробка фінансової політики по окремих аспектах фінансової діяльності;
6. Розробка системи організаційно-економічних заходів щодо забезпечення реалізації фінансової стратегії;
7. Оцінка розробленої фінансової стратегії.

     Розробка  фінансової стратегії й фінансової політики по найбільш важливих аспектах фінансової діяльності дозволяє ухвалювати ефективні управлінські рішення, пов'язані  з фінансовим розвитком підприємства.

     Фінансове планування необхідне, з одного боку, для забезпечення фінансової рівноваги підприємства, а з іншого, − для ліквідації накопичених зайвих ліквідних засобів. 

2.2. Оперативне  фінансове планування 

     Система оперативного планування фінансової діяльності полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань по фінансовім забезпеченню основних напрямків господарської діяльності підприємства. Головною формою такого планового фінансового завдання є бюджет. Він являє собою оперативний фінансовий план короткострокового періоду, розроблювальний звичайно в рамках до одного року, що відбиває витрати й вступу фінансових коштів у процесі здійснення конкретних видів господарської діяльності.

     Розробка  планових бюджетів на підприємстві характеризується терміном «бюджетування» і спрямовано на рішення двох завдань:

      а) визначення обсягу й складу витрат, пов'язаних з діяльністю окремих  структурних одиниць і підрозділів  підприємства;

      б) забезпечення покриття цих витрат фінансовими  ресурсами з різних джерел.

     Процес  бюджетування має безперервний або ковзний характер.

     Бюджети класифікуються по таких ознаках:

     По  сферах діяльності підприємства виділяють  бюджети по операційній, інвестиційній  і фінансовій діяльності. Ці бюджети  розробляють у порядку деталізації  відповідних планів по підприємству в цілому на майбутній квартал або місяць.

       По видах витрат планові бюджети підрозділяють на поточний і капітальний.

       Поточний бюджет конкретизує план доходів і витрат підприємства, що доводиться до центрів доходів, витрат і прибутки.

     Капітальний бюджет являє собою форму доведення до конкретних виконавців результатів поточного плану капітальних вкладень, розроблювального на етапі здійснення нового будівництва, реконструкції й модернізації основних фондів, придбання нових видів устаткування й нематеріальних активів і т.п.

       По широті номенклатури витрат бюджети розділяють на функціональний (бюджет рекламних заходів) і комплексний (бюджет виробничої ділянки).

     По  методах розробки:

     - стабільний бюджет не змінюється  від зміни обсягів діяльності  підприємства – наприклад, бюджет витрат по забезпеченню охорони підприємства;

     - гнучкий бюджет передбачає встановлення  планованих поточних або капітальних  витрат не у твердо фіксованих  сумах, а у вигляді нормативу  витрат.

     Особливою формою бюджету виступає платіжний  календар, розроблювальний по окремих видах руху грошових коштів (податковий платіжний календар, платіжний календар по розрахунках з постачальником т.д.) і по підприємству в цілому.

     Платіжний календар звичайно становлять на майбутній  місяць (у розбивці по днях, тижнях і декадам). Він складається з наступних двох розділів: а) графік витрати коштів; б) графік вступу коштів.

СПИСОК  ВИКОРИТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Білорус О. Сучасна світова фінансово-економічна криза як прояв тотальної кризи системи глобалізму // Економічний Часопис-ХХІ. — 2008. — № 11 — 12.)
2. Пахомов С, Пахомов Ю. Глобальні витоки і вірогідні наслідки світової фінансової кризи /'/ Економічний Часопис-ХХІ. — 2008. — №11
3. Ковбасюк Ю. Розвиток співпраці України з Міжнародним валютним фондом // Командор. – 2001. – № 1. – С. 27-30.
4. Офіційний веб-сайт Міністерства економіки України. — http://www.mc.gov.Lia
5. Мозговий О.М. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. / О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусієць. -- К.: КНЕУ, 2005. - 557 с.
6. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: підручник.– К.: Знання, 2006.− 494 с.
7. Исследовательская группа МВФ о финансовой глобализации // БИКИ.– 2007.
8. Карлін М. І. Фінанси зарубіжних країн: Навч. посіб.– К.: Кондор, 2004.– 384 с.
9. Карлін М. І. Фінанси України та сусідніх держав: Навч. посіб.– К.: Знання, 2007.– 589 с.
10. Луцишин З. О. Трансформація світової фінансоввої системи в умовах глобалізації.– К.: Вид. Центр “ДрУк”, 2002.– 294 с.