Міжнародні Розрахунки і Валютні Операції

1. Сутність міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки охоплюють  торгівлю товарами і послугами, а  також некомерційні операції, кредити  і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов’язані  з інвестиціями і наданням економічної  допомоги країнам. Переважна частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгівельних відносин.

Міжнародні розрахунки – регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

На стан міжнародних розрахунків  комплексно впливає багато факторів: економічні та політичні відносини  між країнами; позиція країни на товарних і грошових ринках; ступінь  використання і ефективність державних  заходів, щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торгові правила та звичаї; відмінності в темпах інфляції в різних країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; конвертованість валют.

Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають у певні відносини, пов’язані з рухом товарно-розпорядчих документів та операційним оформленням платежів. При цьому комерційні банки у міжнародних розрахунках виступають посередниками. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни, купівельної спроможності її національної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового становища, ділової репутації, мережі філіалів і кореспондентських відносин.

Розрахунки  здійснюються переважно безготівковим  способом через записи на міжбанківські  рахунки. Для здійснення розрахунків  банки використовують свої закордонні філії, відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям коррахунків “лоро” і “ностро”.

Кореспондентські  відносини між національними  банками здійснюються на основі контрактів, де визначаються умови і порядок  розрахунків, розмір комісійних, методи поповнення валютних коштів. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів 
2. Міжбанківська система комунікацій СВІФТ.

Найбільш стандартизованою у міжнародній банківській справі є міжбанківська система комунікацій СВІФТ. Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікації створено 1973р. у Брюсселі, об’єднує понад 3 тис. банків у 80 країнах. Кількість країн і банків – членів системи постійно збільшується. Щоденний обсяг передачі становить понад 1,7 млн. банківських повідомлень.

В Україні першими  учасниками СВІФТ стали понад 20 банків, у тому числі: Національний банк України, Укрсоцбанк, Промін вест банк, Укрексімбанк, Приватбанк, банк “Ажіо”, банк “Аваль” та інші.

“СВІФТ” є корпоративним товариством зі штаб-квартирою в Брюсселі (Бельгія). Товариство існує на кошти банків-учасників (за рахунок вступних внесків і щорічних платежів за повідомлення) і не має на меті отримати прибутку. Кредитовий залишок коштів за підсумками роботи за рік не розподіляється між членами СВІФТ, а спрямовується на розвиток і вдосконалення системи, фінансування діяльності товариства, збільшення резервного капіталу. Члени товариства водночас виступають власниками акцій, які розміщуються з урахуванням обсягу операцій, що здійснюються банком через мережу СВІФТ. Отже, чим більше повідомлень відправляє банк, тим більшу кількість акцій розподіляє йому Правління товариства.

Мета  товариства – забезпечення для всіх його членів використання та експлуатацію засобів, необхідних для швидкого і безпечного передання мережами телекомунікацій платіжних доручень як основи руху коштів на рахунках, а також інших банківських повідомлень.

Система СВІФТ пропонує членам і користувачам пакет унікальних можливостей:

1. підвищення ефективності роботи банків за рахунок використання стандартизації та сучасних способів передавання інформації, які сприяють розвитку автоматизації та раціоналізації  банківських процесів;
2. надійність передання інформації, яка забезпечується побудовою самої мережі спеціальним пристроєм передання й прийняття повідомлень, їх кодуванням;
3. скорочення операційних витрат порівняно з телексним зв’язком. Наприклад, вартість одного стандартного повідомлення (до 325 символів) не залежить від відстані. Повідомлення досягає свого адресата значно швидше, ніж телексне;
4. зручний прямий доступ банків-членів СВІФТ до своїх кореспондентів, відділень і філій у всьому світі;
5. використання стандартизованих повідомлень СВІФТ дає змогу подолати мовні бар’єри і звести до мінімуму відмінність у практиці здійснення міжнародних банківських операцій;
6. гарантування безпеки передання інформації, тобто захист від підробок, втрати інформації та обов’язкова відповідальність за всіма платіжними дорученнями і фінансовими повідомленнями.

Головним  досягненням СВІФТ є розробка і створення особливого формату  банківських повідомлень, з допомогою  яких різні установи здійснюють міжнародні розрахунки. Розрізняють три основні стандарти СВІФТ: інформаційні тексти (або типи повідомлення); адреса (або код-ідентифікатор у системі СВІФТ); код валюти і валютування.

3. Поточні валютні операції.

При розгляді прав резидентів і нерезидентів в операціях на валютному ринку України необхідно мати на увазі, що всі операції, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види — поточні та пов'язані з рухом капіталу. 
До поточних операцій належать: 
-               перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та імпорт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів; 
-                отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів; 
-                перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов'язаними з рухом капіталу; 
-                перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної мати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції. 
ВИДИ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ  
Розрахунки за міжнародними операціями між безпосередніми учасниками здійснюються через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У зв'язку з цим при котируванні банки встановлюють два курси: 
курс покупця - курс, за яким банк купує валюту; 
курс продавця - курс, за яким банк продає валюту. 
Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею. 
При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовуються такі види курсів: 
Крос-курс - це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто виникають ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс. 
Спот-курс - ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами на другий робочий день із моменту укладання угоди. 
Форвард (терміновий курс) - ціна, за якою дана валюта продається або купується за умови передачі її на певну дату в майбутньому. Таким чином, при укладанні такого роду угод сторони намагаються передбачити рівень обмінного курсу. 
Якщо на дату угоди курс відрізнятиметься від передбаченого в договорі, то одна із сторін отримає додатковий прибуток віл курсової різниці, а друга зазнає збитків. 
Ф’ючерс - курс у майбутньому, тобто ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду. Вона визначається в момент укладання контракту. 

4. Валютні операції, пов'язані з  рухом капіталу.

До валютних операцій, що пов'язані з рухом  капіталу, належать: 
-               прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в Управлінні підприємством; 
-                портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів; 
-                переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна; 
-                надання і отримання відстрочки платежу за експортом ти імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін. 

ВИДИ ВАЛЮТНИХ УГОД 
Угода "своп" - це продаж валюти на умовах спот-курсу, але з одночасним укладанням оберненої форвардної угоди. Своп-угоди застосовуються для покриття валютного ризику, а також отримання прибутку в майбутньому. Своп-угоди розповсюджені не лише у валютній сфері. Вони широко застосовуються в кредитних операціях як страхування від підвищення або зниження відсоткових ставок. 
Форвардні угоди виникли як форма страхування при зовнішньоторговельних операціях. Якщо товар продається в кредит, то експортер, прагнучи зберегти вартість своєї валютної виручки, укладає термінову угоду на продаж валюти за сьогоднішнім курсом. Імпортер, купуючи товар у кредит і страхуючи себе від підвищення курсу валюти країни походження товару, може виступити як покупець цієї валюти за фіксованим на момент укладання термінової угоди курсом. 
Форвардні угоди укладають кредитори, що прагнуть застрахувати себе від можливого зниження курсу валюти, в якій надається позика. 
Ф'ючерсні угоди виникли у вигляді торгових договорів із погодженою ціною товарів та їх поставкою на певну дату. 
Крім вище перелічених, розрізняють такі види операцій, як валютний арбітраж та складний арбітраж. 
Валютний арбітраж - одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках. 
Складний арбітраж передбачає роботу з низкою валют на різних ринках. 
Арбітражні операції завжди пов'язані з ризиком затримки моменту перепродажу і втрати очікуваного прибутку.

5. Міжнародні платежі пластиковими  картками.

Міжнародні  платіжні картки - це універсальний персоніфікований платіжний інструмент у вигляді пластикової картки, призначений для проведення розрахунково-піатіжних операцій та для отримання готівкових коштів.

За формою пластикова картка представляє пластину стандартних  розмірів (85,6мм. на 53,9мм. і 0,76мм.), виготовлену зі спеціальної пластмаси з магнітною смугою, на якій занесені певні дані, необхідні для ідентифікації особи-власника картки при її використанні в банківських автоматах та електронних терміналах торговельних закладів.

На картках  великих міжнародних карткових  асоціацій, наприклад Visa та Master Card магнітна смуга має кілька доріжок для фіксації необхідних відомостей у закодованій формі. На одній з доріжок записано персональний ідентифікаційний номер PIN (Personal Identification Number), який вводиться власником картки за допомогою спеціальної клавіатури при використанні ним банківських автоматів і терміналів POS. Набрані цифри порівнюються з PIN-кодом, записаним на магнітній смузі. Якщо вони не збігаються, власнику картки надають можливість повторити ще кілька спроб набору PIN-коду. Потім картка вилучається або повертається власнику (єврокарта).

Міжнародні  платіжні картки — це:

• можливість цілодобово отримувати готівку з власного карткового рахунку в будь-якій країні світу у валюті країни місцезнаходження держателя картки незалежно від валюти карткового рахунку. При цьому кошти конвертуються банківською установою по вигідному для держателя курсу;
• можливість сплачувати за товари та послуги в більш ніж 20 млн. торговельних організацій у всьому світі; використовувати свою картку для здійснення операцій Mail Order (оплата товарів, що замовлені по пошті), Phone Order (оплата товарів, що замовлені по телефону), Electron Order (оплата товарів / послуг, що замовлені через мережу Internet);
• гарантія збереження коштів - в разі втрати або крадіжки картки, при своєчасному повідомленні банку,  держатель втрачає лише пластикову    картку,    а    кошти    при    цьому    залишаються недоторканими. У держателя картки зникає потреба мати при собі готівку і не робить його об 'єктом, привабливим для злочинців;
• додаткові прибутки. Банк нараховує відсотки на щоденні залишки на картковому рахунку та зараховує їх на нього в останній день місяг/я, про що робиться відповідний запис в щомісячній виписці по рахунку, яка надається клієнтам.

Кредитна  картка - це  інструмент безготівкових розрахунків,  що дозволяє власнику отримувати кредит у межах відведеного ліміту при купівлі товарів або послуг та отриманні авансів готівковими  грішми, а також користуватись різноманітними пільгами, що визначені банком-емітентом або платіжною системою.

Дебетна картка. Дебетна картка є передплаченою карткою багатоцільового призначення. Основні відмінності дебетної картки:

• кожна дебетна картка мас свій рахунок в банкові-емітентові, на якому відображаються всі операції, котрі здійснюються за допомогою дебетової картки.
• дебетна картка розрахована на платежі середніми та великими сумами, тому частина платежів (великими сумами) може здійснюватись в режимі on-line. Це не виключає можливості використання картки для платежів дрібними сумами;
• при всіх операціях, як правило, використовуєтсья ПІН-код;
• по залишкам рахунків, як правило, нараховуються відсотки.
• для дебетної картки можна відмітити більш високу безпеку грошових коштів на картці для клієнта (що визвана застосуванням ПШ-кода), гарантію повернення коштів при її втраті або крадіжці (при дотриманні правил її використання). До недоліків слід віднести більш високу вартість однієї трансакції.

6. Встановлення кореспондентських  відносин між банками.

Міжнародну діяльність банки здійснюють через кореспондентські відносини  з іноземними банками-кореспондентами, через закордонні філії та дочірні  банки.

Міжнародна  банківська діяльність (англ.. banking) –  банківський бізнес заснована на кореспондентських відносинах, які  є базою для трансферту грошей, обміну валюти, платежів і розрахунків  та фінансування зовнішньої торгівлі.

Міжнародні кореспондентські відносини – договірні відносини між банками різних країн з приводу взаємного надання банківських послуг, або одним з них за дорученням і за рахунок іншого.

Кореспондентом  може виступати банк, який представляє  інтереси іншого банку за його рахунок  і виконує його фінансові та комерційні доручення. При виборі закордонного банку-кореспондента важливу роль відіграють його позиція на фінансовому ринку, надійність і платоспроможність.

Кореспондентські  відносини оформляються міжбанківськими  угодами у формі двосторонніх договорів або листів у супроводі ряду контрольних документів. До останніх належать річні звіти, балансові дані, прес-релізи, тарифи комісійного винагородження за видами операцій, альбоми зразків підписів осіб, уповноважених підписувати платіжні документи або кореспонденцію від імені банку, (аутентифікаційні ключі, що заміняють собою підписи і використовуються для підтвердження достовірності для телексних або комп’ютерних повідомлень).

Кореспондентські  відносини можуть встановлюватися  із взаємним відкриттям рахунків, чи з відкриттям рахунку в одному із банків: (А - кореспонденти), або без відкриття рахунків (Б - кореспонденти).

Про А – кореспондентів йдеться, коли зв’язок між вітчизняним  та іноземним банками здійснюється через кореспондентські рахунки, як на одно – так і на двосторонній основі. 

Б – кореспонденти  не мають взаємних рахунків, хоч  співробітництво між ними може бути інтенсивним. На відміну від кореспондентських  відносин типу – А тут необхідна  для виконання банківських доручень третя кредитна установа, як правило, країни у валюті якої має бути здійснена оплата. Доручення виконуються у межах агентської угоди через банки, де обидва партнери мають свої кореспондентські рахунки.

Міжнародний кореспондентський договір – угода між двома або кількома банками про здійснення платежів і розрахунків одним із них за дорученням і за рахунок іншого.

При укладанні  кореспондентського договору визначаються умови і порядок розрахунків, валюта платежу, методи поповнення валютних резервів, правила переказу залишку коштів на рахунки в треті країни, розмір комісійних та інші умови. На основі кореспондентських договорів банки здійснюють міжнародні розрахунки, у тому числі акредитивами, інкасо, переказними векселями, грошовими переказами тощо.

7. Порядок відкриття рахунків в іноземній валюті юридичним особам.

Поточний рахунок в  іноземній валюті відкривають суб'єктові господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах  законодавства України в безготівковій  і готівковій іноземних валютах  для здійснення поточних торговельних і неторговельних операцій, визначених законодавством України, та для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті.

Депозитні валютні рахунки  призначені для збереження коштів та одержання доходу.

Може використовуватися  розподільчий рахунок, який призначений  для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи - резидента, та обов'язкового продажу частини  цієї іноземної валюти на міжбанківському  валютному ринку України.

Порядок відкриття поточних, вкладних (депозитних) рахунків в іноземній  валюті не відрізняється від порядку  відкриття поточних рахунків у національній валюті, подається такий же пакет  документів, як і для відкриття  поточного рахунку в національній валюті, і він регламентується Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах

У разі, якщо поточний вкладний (депозитний) рахунок в іноземній  валюті відкривається в тому ж  банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, надання повного пакета документів не обов'язкове, а тільки подають:

- заяву про відкриття  рахунку в іноземній валюті;

- картку із зразками  підписів та відбитком печатки.

Банк із власником  рахунку укладає договір банківського рахунку в іноземній валюті.

Відокремленим підрозділам  підприємств поточні рахунки  в іноземній валюті відкривають  за згодою головного підприємства, що мають право використовувати  іноземну валюту у своїх розрахунках. Для відкриття таких рахунків відокремлені підрозділи подають такі ж документи, що й при відкритті поточних рахунків у національній валюті.

Документи на відкриття  цих рахунків особисто подають до банку особи, які мають право  першого та другого підписів.

На поточні рахунки в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів зарахування можуть проводитися через розподільчі рахунки і безпосередньо.

Підприємство, одержавши згоду вибраного банку  на розрахунково-касове обслуговування, подає йому такі документи для  відкриття рахунку:

1)            заяву за встановленою формою, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;

2)            засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну ре-єстрацію;

3)            засвідчену нотаріально копію зареєстрованого статуту;

4)            копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом або нотаріально;

5)            картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпо-рядження рахунком та підписання розрахункових документів, за-свідчену нотаріально;

6)            довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;

7)            копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію підприємства у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

8. Порядок відкриття рахунків в  іноземній валюті фізичним особам.

Уповноважені банки  для формування кредитного потенціалу і задоволення потреб клієнтів, відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у  національній та іноземній валютах, затвердженої постановою № 492 Правління НБУ від 12.11.2003 року (із змінами і доповненнями), відкривають юридичним і фізичним особам (резидентам і нерезидентам) такі банківські рахунки в іноземній валюті

- поточні;

- розподільчі;

- депозитні (вкладні).

Для відкриття  рахунка фізична особа подає  до банку такі до-кументи:

1)            заяву на відкриття рахунка;

2)            документ, що посвідчує особу;

3)            договір на відкриття та обслуговування рахунка між уста-новою банку та громадянином;

4)            картку зі зразком підпису, який вчинюється у присутності працівника банку, що відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником.

Уповноважені  банки для формування кредитного потенціалу в іноземній валюті відкривають  юридичним і фізичним особам (резидентам і нерезидентам) поточні, розподільчі, кредитні, депозитні (вкладні) банківські рахунки:

Поточний валютний рахунок призначений для розрахунків  клієнтів банку в межах чинного  законодавства у безготівковій  та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Підприємцям —  фізичним особам-резидентам, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної  особи, відкривають розподільчий і  поточний рахунки за режимом, який призначений для юридичних осіб-резидентів.

Кредитні рахунки  в інвалюті відкривають особам, що одержують кредит в іноземній  валюті.

Депозитні валютні  рахунки призначені для збереження коштів і одержання доходу.

На поточні  рахунки в інвалюті юридичних осіб-резидентів зарахування можуть проводитися через розподільчі рахунки і безпосередньо.

9. Порядок відкриття та механізм  функціонування рахунків комерційних  банків типу НОСТРО та ЛОРО.

Для здійснення міжнародних розрахунків банки  відкривають один одному кореспондентські рахунки: “ностро” і “лоро”. Рахунок “ностро” для одного банку буде рахунком “лоро” для іншого.

Рахунок “ностро” це:

1. рахунок, який банк має у свого іноземного банка-кореспондента і на якому враховуються всі його витрати і надходження;
2. кореспондентський рахунок, по якому проводяться всі операції з виконання кореспондентом доручень даного банку.

Рахунок “лоро” це:

1. кореспондентський рахунок для міжнародних розрахунків, який відкривається у вітчизняному банку на ім’я іноземного банка-кореспондента;
2. Рахунок, який відкривається банком-кореспондентом для захисту сум, що видаються або отримуються за дорученнями свого кореспондента. Рахунок “лоро” може бути також кореспондентським рахунком третього банку, відкритим у банка-кореспондента даної кредитної установи. При цьому рахунок банка-кореспондента в даній кредитній установі називається рахунком “Ностро”. Він відкривається переважно комерційними банками, які активно здійснюють перекази, акредитивні, інкасові та інші операції для розрахунків за товари та  послуги.

Міжнародні  платежі за кореспондентськими рахунками  здійснюються в межах залишку  коштів на рахунку або, в окремих  випадках, з перевищенням залишку  шляхом “овердрафту”. З метою контролю за станом і рухом коштів на рахунках “ностро” кожен банк відкриває внутрішній коррахунок, на якому дзеркально відображається рух коштів на своєму реальному рахунку “ностро”. Це дозволяє банку оперативно розпоряджатися своїм рахунком, не допускати перевищення лімітів, своєчасно поповнювати рахунок активами. В результаті банки мають можливість тримати на коррахунку мінімально допустимі залишки, розміщуючи тимчасово вільні активи в короткострокові депозити на міжнародному ринку капіталів (Євроринку). У багатьох зарубіжних банках існує практика розміщення коштів в “автоматичний овернайт”, тобто, коли кошти, що перевищують встановлений угодою ліміт, розміщуються банком-кореспондентом на фінансовому ринку. Правда, ставки за такими “нічними кредитами” нижчі відсотків ніж на євроринку.

Для відстежування стану свого рахунку в банку проводять щомісячне, а при великих обсягах операцій – щотижневе (рідше - щоденне) звіряння виписок по рахунку “ностро” і внутрішньому (дзеркальному) кореспондентському рахунку. Цей процес називається раккордом: відображаються несквітовані (ті, що не зійшлися) по виписках і внутрішньому обліку суми, які в подальшому підлягають врегулюванню. Основою для зарахування суми в розпорядження власника рахунку є дата валютування.

10. Умови    міжнародних    розрахунків    за    зовнішньоторговельними операціями.

У міжнародній  практиці зовнішньоекономічних відносин умови платежів розрізняються в залежності від взаємної довіри та поєднання інтересів торгових партнерів і ролі, яку повинні відігравати в кожному конкретному випадку банки при міжнародних розрахунках

Характеристики умов платежу за міжнародними торгівельними операціями

Яка саме форма платежу вибирається  в кінцевому підсумку, залежить від  цілого ряду факторів.

-платоспроможність і позиція на ринку покупця і продавця;