Міжнародні валютні відносини

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний  транспортний університет

Інститут  заочного і дистанційного навчання

Контрольна робота

з дисципліни:

"Міжнародні економічні відносини"

тема:

"Міжнародна  валютна система"

Підготувала:

студентка гр.ЕП-ІV-1з

Ситняк  О.М.

Залікова  книжка №78151

Перевірив:

Полонський  В.Г.

Київ 2012

ЗМІСТ:

ВСТУП 3

1. Міжнародна валютна система 4

2. Валюта, її класифікація та конвертованість 6

3. Валютний курс і паритет 7

4. Міжнародна валютна ліквідність 10

5. Валютні ринки 11

ВИСНОВКИ 16

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 17

ВСТУП

Валютна система – це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.

Національні валютні системи базуються  на національних грошах і, по суті, є  складовими грошових систем окремих  країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнародні та світова валютні  системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу  та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій. Як організаційно-правове  явище національна валютна система  складається з цілого ряду елементів.

1. Міжнародна  валютна система

Міжнародні валютні відносини – сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світо господарській сфері, які виникають  у процесі взаємного обміну  результатами  діяльності національних господарств.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система.

Валютна система – це форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами. Валютна система має три складові: національна, міжнародна (регіональна) та світова валютні системи.

Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Міжнародна (регіональна) валютна  система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена валютна система країн ЄС – це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємну ув’язку.

Світова валютна система– це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно–розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Світова валютна система– це спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між всіма чи значною кількістю країн світу. Світова валютна (грошова) система дієяк грошова система окремої країни і виконує подібні функції.

Функції  валютної системи:

• сприяння розвитку товарообмінних операцій
• встановлення правил та механізмів  для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами
• здійснення платежів для покриття угод
• забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів.

Головне завдання світової валютної системи:

• ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;
• створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;
• забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Вимоги  до функціонування світової валютної системи:

• Забезпечення відповідної  ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її  резерви для забезпечення потреб приватного сектору.
• Дія механізму   вирівнювання (регулювання).Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.
• Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системі платежів. Вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення  до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того , щоб викликати довіру до системи.

Основна відмінність функціонування  світової та міжнародної (регіональної)  валютної системи від національної – це те, що міжнародні розрахунки звичайно припускають існування операцій з іноземною валютою мінімум для однієї зі сторін, яка приймає участь в угоді.

Основні елементи національної і світової валютних систем

Основні складові світової валютної системи:

• світовий грошовий товар;
• валютний курс;
• валютні ринки;
• міжнародна валютна ліквідність;
• міжнародні валютно-фінансові організації.

2. Валюта, її класифікація  та конвертованість

Валюта у широкому розумінні означає грошову одиницю будь–якої країни (долар, фунт стерлінгів). Проте нерідко використовується для позначення коштів, виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав  чи міжнародних організацій – готівки, вкладів на банківських рахунках, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей інших країн.

Класифікація видів валют

Конвертованість валюти – це здібність резидентів та нерезидентів вільно без обмежень обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.

Конвертованість за поточними  операціями – відсутність обмежень на платежі і трансферти по поточним міжнародним операціям, пов’язаними з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів та трансфертів (вимога МВФ до країн-членів).

Конвертованість за капітальними операціями – відсутність обмежень на платежі та трансферти по міжнародним операціям, пов’язаними з рухом капіталу – прямі та портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти.

Повна конвертованість – відсутність будь-якого контролю та яких-небудь обмежень за поточними та капітальними операціями.

Внутрішня конвертованість – право резидентів купувати, мати і робити операції в країни з активами у формі валюти та банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті (в країнах з перехідною економікою) (обмежена на Україні)

Зовнішня конвертованість – право резидентів робити операції з іноземною валютою з нерезидентами  (існує на Україні).

3. Валютний курс і паритет

Валютний курс – мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу:

• Інтернаціоналізація грошових відносин
• Забезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів.
• Використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних чи іноземних валютах.
• Використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків.
• Перерозподіл національного продукту між країнами.

Багатофакторність валютного  курсу відображає його зв’язок з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом тощо. При чому відбувається складне їх переплетення та висунення в якості вирішальних то тих,  то інших  факторів.

Фактори, що впливають на валютний курс:

1. Темп інфляції
2. Стан платіжного балансу
3. Різниця процентних ставок в різних країнах
4. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції
5. Ступінь використання визначеної валюти на євроринку та міжнародних розрахунках
6. Прискорення чи затримка  міжнародних платежів
7. Ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках
8. Валютна політика
9. Продуктивність праці
10. Довгострокові темпи зростання національної валюти
11. Місце і роль  країни у світовій торгівлі
12. Вивіз капіталу

Види валютних курсів:

• фіксований – в основу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових  одиницях)

1) реально  фіксований (золотомонетний стандарт)

2) договірно-фіксований  – ординарний (прив’язаний до  СДР, долара США, до французького  франка до інших валют); кошиковий  (прив’язаний до  штучно побудованих  комбінацій валют основних торговельних  партнерів Австрії, Алжиру); валютний  курс, заснований на системі змінного  паритету;

• плаваючий – визначається через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного “ кошика” товарів

1) незалежне  плавання (на девізних ринках);

2) кероване (регульоване) плавання (втручання  центральних банків);

3) змішане  плавання по відношенню до  однієї валюти (долара США) –  всього чотири країни застосовують  Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар,  Об’єднані Арабські Емірати);

4) спільне  плавання (валютне угрупування ЄС  використовують).

Номінальний  валютний курс – це конкретна ціна національної валюти на іноземну валюту і навпаки.

Реальний валютний курс - це номінальний помножений на співвідношення рівня цін в двох країнах; розраховується на базі середніх цін в країнах, які є головними партнерами даної країни (свідчить про конкурентоспроможність товарів відносно до імпортерів)

Спот курс – курс обмін на протязі не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс – це курс на ринку на певну дату.

Форвардний курс – узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження.

Купівельна спроможність (сила валюти) – виражається як сума товарів та послуг які можна придбати за певну грошову одиницю і визначається у порівнянні з базовим періодом.

Паритет купівельної спроможності – співвідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют відносно певного набору (кошика) товарів і послуг. В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було покладено золотий паритет.

Сьогодні  перерахунок національних показників виробництва продуктів на душу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу у долари (долар – загальний  еквівалент) здійснюється на базі паритетів  купівельної спроможності валют (ПКС). Визначено відносно стабільний набір  споживчих благ, їх вага в купівельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду).

Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються  і на цій основі вираховується  доларова ціна фунта стерлінгів, євро та інших валют. Так складається  натуральний, або природний, курс валют.

 Сьогодні, за даними МВФ і Світового  банку, розраховуються на основі  натуральних курсів, переведених  у долари, валові продукти країн  світу.

В основу валютного курсу при системі  золотомонетного стандарту було покладено:

Золотий паритет – співвідношення двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що було в них покладено. Цей вміст, або вага чистого золота в грошовій одиниці країни, встановлювався державою і законодавчо фіксувався. Після краху золотомонетного стандарту виникає валютний паритет, який визначається купівельною спроможністю валют.

Валютний кошик – це  метод співвідношення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їх доля в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі). Розрізняють:

• стандартний кошик з зафіксованим складом валют на визначений період;
• регульований кошик зі змінним складом;
• симетричний(з однаковими долями валют);
• асиметричний(з різними долями валют).

4. Міжнародна валютна  ліквідність

Міжнародна  валютна ліквідність це:

• здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами.
• сукупність джерел фінансування та кредитування світового платіжного обігу.
• сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках.

МВЛ визначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країн  світового співтовариства (BP) до загальної  суми річного імпорту товарів  та послуг (IP):

МВЛ=ВР:ІР *100%

Основні компоненти МВЛ :

• Офіційні золоті резерви країни-запаси золота у злитках та монетах .
• Валютні резерви країни - іноземна валюта резервна для міжнародних розрахунків.
• Резервна позиція в МВФ (право країни – члена на автоматичне отримання безумовного кредиту в іноземній валюті в межах 25% від її квоти ).
• Розрахунки в СДР та євро.

Стан МВЛ виражається такими показниками:

1. Якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами знецінення резервних валют, динамікою їхнього курсу та попиту на них на світових ринках, зовнішньою заборгованістю країн-емітентів резервної валюти;
2. Відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається кількістю ліквідних резервів порівняно з обсягом міжнародних операцій певної країни, сальдо платіжного балансу, в тому числі поточного , зовнішнім боргом, рухом короткострокових і довгострокових капіталів.

Міжнародна ліквідність виконує  такі головні функції:

• виступає засобом міжнародних  платежів, що використовуються головним чином для покриття дефіциту платіжного балансу;
• є засобом валютних інтервенцій.

Резервна валюта–національна валюта провідних країн світу, яка накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Об’єктивні посилки для здобуття статусу резервної валюти:

• домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, в золото-валютних резервах;
• розвинена мережа кредитно-банківських установ, в тому числі за кордоном;
• організований та місткий ринок позичкових капіталів;
• лібералізація валютних операцій;
• вільна оборотність валюти, що забезпечує попит на неї в інших країнах;
• активна зовнішня та валютно-кредитна політика;
• упровадження валюти в міжнародний оборот через банки та міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

Резервні валюти (світові гроші):

1. Національні валюти ведучих промислово розвинених країн – долар США, фунт стерлінгів, японська ієна, німецька марка, французький франк (дві останні були такими до 1 січня 2002р.)
2. Міжнародні валюти (СДР)
3. Регіональні (ЕКЮ, з 1 січня 1999р. – євро).

5. Валютні ринки

Валютний ринок як економічна категорія – це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі – продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах;

Валютний ринок як інституціональний механізм – це сукупність установ і організацій – ТНБ, валютні біржі, брокерські фірми, що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

Першим  таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось  на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035г) становила в 1837-1934рр. – 20,67 дол. США.

Операції  по обміну валют існували у формі  міняльної справи ще у древньому  світі і в середні віки. Валютні  ринки у сучасному розумінні  склались в XIX ст. Цьому сприяли наступні передумови:

• розвиток міжнародних  економічних зв’язків;
• створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем;
• широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;
• посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;
• вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків;
• розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.

Функції валютних ринків:

• забезпечення виконання міжнародних розрахунків – ця функція виконується валютними ринкам з початку їх існування і є первинною по відношенню до всіх інших функцій бо валютні ринки виникли саме для її реалізації;
• забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків – ця функція виникла в процесі подальшого розвитку та ускладнення МЕВ (поява прямих закордонних інвестицій, ТНК, світових фінансових центрів – поява світового господарства). Виконуючи цю функцію валютний ринок дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення  операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій;
• страхування валютних та кредитних ризиків – ця функція виникла і почала розвиватися відносно недавно (значне підсилення розвитку відбулося після Кінгстонської конференції в 1978 року) після впровадження вільно плаваючих валютних курсів, що значно підвищило валютні ризики суб’єктів МЕВ. Зараз валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах;
• отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют. Валютні ринки дозволяють заробляти на проведенні операцій з валютними інструментами, учасники заробляють на різниці курсів купівлі та продажу певної валюти. Тобто спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток;
• визначення валютних курсів – діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси  тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти;
• диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав – тут мова йде про те, що суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах;
• регулювання економіки – ця функція є похідною від функції визначення валютних курсів, бо через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній.

Суб’єкти валютного  ринку:

1. Державні  установи:

• центральні банки – управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;
• казначейства окремих країн.

2. Юридичні та фізичні особи:

• компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюта , а також її пропонують; операції здійснюють через банки;
• компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (InvestmentFunds, InternationalCorporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;
• приватні особи – неторгові операції  -туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

3. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування  зовнішніх зв’язків:

• комерційні банки (ТНБ) – проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні  коштів і виходять з ними на інші банки;

4. Валютні біржі та валютні  відділи товарних фондових бірж:

• валютні біржі – в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу;
• валютні брокерські фірми – зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Структура світового валютного  ринку

1. За суб’єктами:

• Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх  операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують  не в усіх країнах світу)

• Клієнтський
• Біржовий
• Торгівля через валютну біржу
• Торгівля деривативами

2. За терміном операцій:

• Спот ринок (поточний)
• Форвардний ринок (терміновий)
• Своп ринок