Міжнародна економіка

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Контрольна  робота

з курсу  Міжнародна економіка

Варіант №12

Виконав: студент групи УПЕП(4) зс-2 

Перевірив: викладач

12. Зміст  та форми МПП

Вступ

Усі країни тією чи іншою мірою включені до міжнародного поділу праці. Його поглиблення відповідно до розвитку продуктивних сил є об’єктивним процесом, який інтенсифікує міжнародні зв’язки між країнами незалежно від рівня їх розвитку і соціальної орієнтації.

Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

До машинної стадії розвитку національних економік МПП базувалось на своїй природній  основі — відмінностях у природно-кліматичних  умовах країни, її географічному положенні, ресурсах та енергетичних джерелах тощо. Починаючи з машинної стадії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується. Для індустріальної стадії розвитку характерна залежність спеціалізації від наявного власне технологічного фактора. Практично з цієї стадії розвитку для значної кількості країн починається процес поступового переміщення центра ваги світогосподарських зв’язків зі сфери обігу (торгівлі) у сферу виробництва, що, в свою чергу, зумовлює інтенсифікацію та зростання обсягів торговельних зв’язків.

Нині майже  неможливо знайти велику галузь національного  виробництва, яка б не залежала від  міжнародних умов виробництва. Сфера  МПП безпосередньо охоплює всі  структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий — промисловість, сільське господарство, будівництво; частковий — між виробництвами цих галузей; одиничний — предметна, подетальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв’язків.

Якісні глибокі  зміни у розвитку МПП сталися  за останні два десятиріччя. Вони зумовлені новим етапом НТР. Їх загальний  зміст можна звести до таких нових  процесів у МПП:

• пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих (облагороджених) матеріалів. Наприклад, у США на початку 90-х років до 40 % виробів усієї обробної промисловості виготовлялось у сфері наукомістких галузей;
• фундаментальні зміни відбулися в МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації — поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних, комп’ютерних технологій (згідно з міжнародними експертними оцінками, місткість світового ринку інформаційних технологій і послуг до 2012 р. зросте до 8 трлн дол., в 1998 р. ця цифра становила 800 млрд дол.);
• істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах (наприклад, різних видах транспорту), так і у мережах сучасних інформаційних комунікацій.

Зрозуміло, що всі  ці процеси відбуваються за умов жорсткої конкурентної боротьби між усіма суб’єктами світового господарства.

1. Міжнародний поділ праці: суть, принципи та форми

Як зазначалося, безпосередньою передумовою формування світового  господарства є становлення та поглиблення  міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці становить собою спеціалізацію галузей народного господарства, підприємств та виробників на виготовленні певних видів продукції, матеріалів та послуг у міжнародному масштабі. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил. 
Основними об'єктивними передумовами становлення і поглиблення міжнародного поділу праці є:

відмінність між країнами в наявності  природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри та професійний склад трудових ресурсів;

національні та історичні особливості, що склалися в різних країнах;

науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки і техніки. В цьому зв'язку виділяють три групи країн: розвинуті, середньорозвинуті і країни, що розвиваються. Звичайно, така класифікація у певній мірі має умовний характер, оскільки у кожній з названих груп існують значні відмінності між країнами, які впливають і на їх роль у міжнародному поділі праці.

Прийнято розрізняти: загальний  поділ праці між великими сферами  економіки, частковий - між галузями цих сфер та одиничний, який поглиблює  предметну, технологічну та детальну спеціалізацію.

Основними принципами міжнародного поділу праці є:

врахування об'єктивно необхідних пропорцій економічного розвитку кожної країни і системи співробітництва  країн з метою досягнення кожною країною збалансованості національного  народного господарства;

забезпечення високої ефективності міжнародного поділу праці, яка проявляється у високих темпах зростання виробництва та більш повному задоволенні потреб населення кожної країни при мінімальних затратах суспільної праці;

поєднання міжнародної спеціалізації  виробництва і комплексного розвитку господарства окремих країн в інтересах найбільш повного і доцільного використання природних та економічних передумов виробництва;

поступове подолання відмінностей у рівнях економічного розвитку, що історично склалися в різних країнах;

добровільність та невтручання у внутрішні справи одне одного.

В сучасних умовах номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки  велика, що жодна країна не зможе  забезпечити економічно вигідне  виробництво цієї номенклатури. За таких обставин найбільш ефективним способом забезпечення потреб суспільства у різноманітних видах продукції є створення спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних в систему міжнародного поділу праці. Сказане не означає, що в кожній країні, втягнутій у міжнародний поділ праці, не повинно бути цілісного народногосподарського комплексу. Навпаки, в кожній з них має скластися могутній народногосподарський комплекс, який включає в себе розвинуту паливно-енергетичну, сировинну та машинобудівну промисловість, промисловість будівельних матеріалів, розвинутий сучасний транспорт та зв'язок і сільське господарство. В результаті цього кожна країна має бути індустріально розвинутою.

З поглибленням міжнародного поділу праці розвивається і міжнародна промислова кооперація, суть якої полягає  в спеціалізації виробництва не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами.

Міжнародна, спеціалізація і кооперація виробництва, міжнародний поділ  праці в кінцевому підсумку породжують інші міжнародні економічні відносини: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах. 
Економічна інтеграція становить собою об'єктивний процес об'єднання виробничих і науково-технічних можливостей різних кран з метою підвищення ефективності виробництва кожної з них та підвищення рівня життя населення. Найбільш повно економічну інтеграцію характеризують такі риси:

- наявність міждержавного регулювання  економічних процесів;

- поступове формування на базі  національних економік регіонального  господарського комплексу із загальною структурою відтворення;

- усунення адміністративних і економічних перешкод вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону;

- зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

В сучасних умовах існують такі основні  види інтеграційних об'єднань (угруповань): зона вільної торгівлі, яка передбачає скасування мита, кількісних обмежень у торгівлі для країн-членів інтеграційного об'єднання; спільний ринок, який забезпечує вільний рух між країнами інтеграційного об'єднання не тільки товарів, але й капіталів та робочої сили; економічний та валютний союзи, які передбачають уніфікацію заходів по регулюванню економіки (єдину бюджетну та податкову політику, створення спільних органів регулювання банківської системи та валютних відносин).

В наш час найбільший розмах інтеграційні процеси одержали в Західній Європі В перші післявоєнні роки тут  існував митний, а потім і економічний  союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс). У 1957 році Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Франція, ФРН утворили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), яке нерідко називали "Спільним ринком". Відповідно до Маастрихтського договору (1992 рік) ЄЕС трансформувалося з 1 січня 1994 р. у Європейський союз (ЄС), а число країн - членів зросло до 15. До названих раніше держав, засновників приєдналися Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Швеція.

В ЄЕС відмінені кількісні обмеження  у взаємній торгівлі, запроваджено єдиний митний тариф щодо третіх країн, проводиться єдина аграрна політика, здійснюються великі спільні науково-технічні програми, створено загальний бюджет, кошти якого направляються передусім у фонд підтримки й розвитку сільського господарства та у фонд розвитку економічно відсталих районів, функціонують наднаціональні адміністративні органи - Рада Міністрів, Комісія Європейського товариства, Європейський парламент та ін. 
З 1 січня 1993 р. введено вільний рух в межах співтовариства капіталів, робочої сили, товарів та послуг. Згідно з Маастрихтським договором створено валютний союз з заснуванням єдиного Європейського банку з правами емісії єдиної валюти Євро з 1999 р. На долю країн ЄС припадає понад 40% світового експорту товарів та послуг. 
Європейський Союз не єдиний приклад регіональної інтеграції. Сьогодні у світі нараховується понад три десятки зон вільної торгівлі, митних та економічних союзів. Одним з них є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), до складу якої входять США, Канада і Мексика. НАФТА розвивається в такому ж напрямі, як і ЄС. 
Перспективи розвитку економічної інтеграції в Східній Азії пов'язують зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС).У нього входять 18 держав Азії, Північної та Південної Америки. АТЕС планується зробити до 2000 року найбільшою в світі зоною вільної торгівлі.

Досить відомими інтеграційними об'єднаннями  є Асоціація держав Південно-Східної  Азії (АСЕАН), в яку входять Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філіпіни, Бруней, В'єтнам, а також Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) у складі Аргентини, Бразилії, Венесуели, Колумбії, Мексики, Парагваю, Перу, Уругваю, Чилі і Еквадору. Досить потужним регіональним інтеграційним об'єднанням була Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), до складу якої входили СРСР, Болгарія, Угорщина, НДР, Монголія Куба, Польща, Румунія, Чехословаччина. На підставі договору про співробітництво в роботі РЕВ брала участь Югославія. Представники КНДР та В'єтнаму співробітничали з РЕВ як спостерігачі. РЕВ була заснована в 1949 році і існувала до кінця 80-х років, тобто до початку ринкової трансформації економіки країн-учасниць.

Інтеграційні процеси в цьому  регіоні розвивалися в такому ж напрямі, як і в ЄС. За рахунок  взаємних постачань країни-члени РЕВ в значній мірі покривали свої імпортні потреби у найважливіших виробах, кажімо, в результаті взаємного обміну потреби в машинах та обладнанні покривалися на 64%, кам'яному вугіллі - на 95%, коксу - на 94%, сирій афті - на 74%, залізній руді - на 74%, чавуні - на 95% алюмінію - на 7%, бавовні - на 76%. 
Для ініціювання та обслуговування інтеграційних процесів створені міжнародні економічні організації. Найвпливовіші і найвідоміші з них такі.

Міжнародний валютний фонд (МВФ), який почав діяти з 1946 . за рішенням Міжнародної валютно-фінансової конференції у Бреттонудсі (США), яка відбулася у 1944 р. МВФ становить собою міжнародну коаліцію держав для надання позик у іноземній валюті країнам з тимчасовим дефіцитом платіжного балансу та для здійснення заходів о підтримці валютних курсів, сприянню розвитку зовнішньої торгівлі. Надаючи фінансову допомогу країнам, МВФ вимагає від них виконання певних умов (лібералізації цін, валютного обігу, управління, зовнішньої торгівлі, скорочення соціальних витрат тощо), що є втручанням у їх внутрішні справи. Дотримання умов МВФ негативно відбивається на соціальному становищі широких верств населення та призводить до зростання зовнішнього боргу країни. 
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) був створений разом з МВФ. Офіційним завданням банку було надання довгострокових позик країнам, які постраждали від війни, на відбудову і економік, а також гарантування приватних займів за кордоном. В вчасних умовах МБРР надає позики для здійснення тих виробничих проектів, які не фінансуються приватними джерелами; допомагає розвитку інфраструктури для залучення великих приватних капіталів; надає технологічну допомогу відсталим країнам. 
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) був заснований для фінансування структурних перетворень у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. Засновниками банку були ЄС, США, Японія, Канада, Австрія та деякі інші, в тому числі і країни Східної Європи та СРСР. Основними напрямами кредитування є підтримка ринкової трансформації планових економік, малого та середнього бізнесу.

Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) була створена 1948 р. з метою найбільшого сприяння розвитку торгівлі. Учасники АТТ повинні  надавати один одному недискримінаційний режим торгівлі, скорочувати на основі багатосторонньої угоди тарифи, прагнути усунути квоти. В 1996 році ГАТТ припинила своє існування і перетворилася у Світову організацію торгівлю (СОТ).

Для того, щоб країни СНД, в тому числі й Україна, могли приєднатися  до ГАТТ - СОТ, їм необхідно привести свої правові та адміністративні системи у відповідність до вимог СОТ: уніфікувати митні процедури, формальності митного контролю та документацію.

2. Сучасний стан міжнародного поділу праці

На сьогодні серед багатьох доктрин МПП одержала розвиток теорія монополістичних переваг у діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), які забезпечують для різних країн гнучке пристосування до ринку, доступ до сучасних технологій, менеджменту та маркетингу, до можливостей економії в масштабах виробництва. Одним з головних гасел стала експортна стратегія як умова швидкого економічного зростання (Південна Корея, Тайвань та ін.). Саме ця ідея була покладена в основу економічного розвитку України в останні роки.

На рубежі XX і XXI ст. в економіці високо розвинутих держав склалася низка проблем і процесів, що здійснюють найбільший вплив на МПП. Це насамперед, підвищення ефективності господарства в результаті залучення в нього все більшого числа держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особливостями національної, расової та релігійної специфік. Наступною за важливістю є задача підтримки гармонії між людиною і природою, розповсюдження ультрасучасних технологій, здатних кардинально зменшити забруднення навколишнього середовища та потреби в не відтворюваних благах. Нарешті, найбільш істотними стали глобальні технологічні зміни та становлення інформації як основного виробничого ресурсу. Україна з ряду причин серйозно відстала в сфері інформаційного й інноваційного розвитку.

В основі перерахованих  змін лежить об'єктивне відновлення секторної моделі суспільного виробництва. Донедавна у науці панувала так звана "трьохсекторна" модель, яка розмежовує національну економіку на первинний (сільське господарство та видобувна промисловість), вторинний (обробна промисловість) і третинний (послуги) сектори. Сьогодні вже мова йде про п'ятисекторну модель. Найфундаментальнішою ознакою сучасної моделі вважається поступовий перехід від виробництва матеріальних благ до надання послуг та інформації.

При цьому сама сфера послуг, традиційно іменована "третинним сектором господарства", відносно неоднорідна і може бути розділена на сектори: безпосередньо третинний, що охоплює послуги матеріального характеру (транспорт, зв'язок і складське господарство), четвертинний (торгівля, фінанси, страхування та нерухомість) і п'ятірний (особисті, професійні ділові послуги, державне управління).Найбільш швидкими темпами ВВП збільшується в тих секторах, які охоплені міжособистісними взаєминами і чий продукт безпосередньо неможливо відтворити, що підтверджується статистикою зайнятості населення. Так, за останні 50 років у розвинутих країнах чисельність зайнятих у сільському господарстві скоротилися більше ніж у 5 разів, у видобувній промисловості - у 4 і в обробної - у 2 рази. При збереженні рівня зайнятості в будівництві, на транспорті й у торгівлі багаторазово зросла частка працівників, зайнятих у фінансах і страховій справі, у сфері особистих, професійних і ділових послуг, у державному управлінні.

• Одне із найбільш значущих явищ МПП - поглиблення економічної та політичної інтеграції переважно в зоні найбільш розвинутих держав і досягнення ними великих успіхів у науково-технічній сфері. Мова йде про країни "великої сімки", що не так давно разом з Росією перетворилися в "велику вісімку". Сьогодні очевидно, що господарська інтеграція активно сприяла технологічному лідерству "сімки", її пріоритету та відриву за економічним і соціальним прогресом від іншого світу (включаючи колишній СРСР, нині незалежні держави пострадянського простору і, зрозуміло, Україну). Так, до початку 90-х р. країни "сімки" володіли 80,4 % світової комп'ютерної техніки та забезпечували 90,5 % високотехнологічного виробництва. Тільки на США та Канаду приходилося 42,8 % усіх здійснюваних у світі витрат на дослідницькі розробки, тоді як на Латинську Америку й Африку, разом узятих, - відповідно менше 1 %. Якщо середньосвітова кількість науково-технічних працівників складала 23,4 тис. на 1 млн чол. населення, то в Північній Америці ці показники становили 126,2 тис. Розвинуті країни контролювали 87 % з 2,9 млн патентів, зареєстрованих у світі за станом на кінець 1993 р. Цим технологічний прогрес забезпечував як зближення рівнів господарського розвитку найбільш передових постіндустріальних держав і взаємопроникнення їх економік, так і збільшення розриву між ними й іншим світом.
• Істотними матеріальними передумовами для поглиблення МПП стали зростання економічної міцності ТНК, розмаїтість механізмів їх діяльності, а також експансія на світових ринках. Сьогодні перетворились у національних суб'єктів світо господарських зв'язків і виступають найбільшими, головним чином, багатонаціональними компаніями, - виходячи зі структури акціонерного капіталу акціонерної компанії та характеру контролю за діяльністю всієї корпорації. Такі корпорації, як "Дженерал Моторе", "ІВМ", "Сіменс", "Філіпс"та інші, діють у десятках країн, створюючи там дочірні компанії, філії й опорні центри. Всього у світі існує приблизно 20 тис. ТНК, десята частина яких одержує левову частку прибутку від іноземної підприємницької діяльності та забезпечує основний приплив прямих інвестицій у світовому господарстві. Тим часом місце України в інвестиційному портфелі ТНК більше ніж скромне. Протягом 1992— 1999 рр. в українську економіку надійшло 2,9млрд дол іноземних інвестицій при середньорічній потребі в них 5-7 млрд дол. Хоча є окремі позитивні приклади діяльності і подальших намірів компанії "Кока-кола" (230 млн дол), тютюнових фірм (150-200 млн дол), телекомунікаційних компаній (близько 1 млрд дол) тощо, все-таки закордонні інвестори здебільшого утримуються від великих вкладень, а їх загальна інвестиційна активність недостатня для відновлення стратегії економічного зростання.

Таке становище зумовлене  декількома причинами. Серед них  дає про себе знати явна перевага кредитної підтримки з боку міжнародних економічних організацій, що, даючи можливість вирішувати деякі важливі поточні проблеми, призводить до надмірного зростання зовнішнього боргу. На 1 вересня 1999 р. він складав 12,6 млрд дол, що породжує серйозну зовнішню проблему.

Важливою перешкодою для  залучення України в МПП виступає  консервація  структури української економіки,  що породжує процес  дроблення  промислових  структур,  які  не  можуть   бути суб'єктами МПП тільки з цієї причини. Незважаючи на неодноразові рішення вищих органів виконавчої влади про створення в Україні фінансово-промислових груп, фактично жодна така група не функціонує. Звичайно, в умовах перехідної економіки проблема великого (і особливо - монопольного) виробництва породжує труднощі. Адже монополізм через механізм ціноутворення призводить до виникнення негативних процесів, пов'язаних із застійними явищами в застосуванні досягнень НТП і нових технологій, з перекачуванням доходів суспільства на користь монопольного виробництва через монопольні ціни, із соціальною несправедливістю.  Ці явища  переборюються  за  допомогою  державного  регулювання, розробки таких правових умов функціонування ринкової системи, що  обмежували  б  монополізм  у конкурентному середовищі.   В Україні у виробничій і відомчій сферах зберігається високий рівень монополізму.

У політиці демонополізації нерідко  йдуть шляхом розукрупнення підприємств і розподілу їх на дрібні, створюючи на базі кожного великого по 20-30 самостійних виробництв. Однак такий досвід має негативні риси.

Проте відомо, що на спільному ринку  обертається понад 25 млн найменувань товарів, тому він не може самостійно само організовуватися. Світовий досвід свідчить, що саморегулювання на ринку забезпечується тільки в тому випадку, якщо основних, "рівноправних" виробників нараховується не більше 1 тис.

У США, наприклад, навколо  найбільших концернів і корпорацій діють сотні тисяч малих підприємств. Отже, у нашій країні при включенні в МПП на базі підприємств-гігантів необхідно створювати великі фінансово-промислові корпорації із широкою мережею малих підприємств, що їх обслуговують. При цьому з позиції демонополізації важливо передбачити таку структуру промислових підприємств, при якій би однойменна продукція випускалася на одному підприємстві (як і запропоновано антимонопольним законодавством) в обсязі не вище 33 % від її загального виробництва в країні. Однак треба мати на увазі, що процес структурної перебудови займе не менше 15—20 років, і якісні зміни в економіці відбудуться тільки в цьому випадку.

Співробітництво українських  підприємців із ТНК здатне забезпечити ряд переваг, в тому числі - у сфері модернізації та науково-технічного відновлення виробництва, а також поліпшення управління. Крім того, ТНК забезпечують антикризові гарантії, амортизацію законодавчих, валютно-фінансових, екологічних та інших ризиків. У цілому даний напрямок вигідніший, аніж домінуюча сьогодні практика зовнішніх запозичень, хоча достатніх причин повністю відмовлятися від взаємодії з міжнародними економічними організаціями (як і перебільшувати безкорисливість ТНК) немає.

Становище в сфері прямого  іноземного інвестування свідчить про  необхідність деякого перегляду  шляхів і методів регулювання  взаємин зі світовим господарством. Однак інвестиції - це важливий, але все-таки частковий аспект політики адаптації України до МПП. За принциповими питаннями цієї політики в суспільстві існують дуже різні, переважно протилежні погляди. Вони зумовлені як недостатнім урахуванням змін останніх років, так і непрофесійними оцінками дійсного стану речей (коли, наприклад, ВВП України механічно ділиться на поточний валютний курс, і виходять украй песимістичні оцінки індексу людського розвитку, де вона прирівнюється до найбідніших держав світу).

Місце  та  роль  будь-якої країни  у світовому господарстві, МПП і в інтернаціоналізації господарського життя залежать від багатьох факторів. Однак основними з них є такі: рівень і динаміка руху національної економіки, ступінь її відкритості та залучення в МПП, прогресивність і розвиненість зовнішньоекономічних зв'язків, уміння національної економіки адаптуватися до умов міжнародного господарського життя й одночасно впливати на них у бажаному напрямку.

Слід зазначити, що Україна  як складова частина колишнього Радянського  Союзу, а нині як суверенна держава впливає недостатньо на МПП і на інтеграційні процеси в міжнародному господарському житті, оскільки залишалася протягом значного періоду часу, власне кажучи, осторонь від головних світогосгюдарських процесів. У нових умовах, коли відкинуті чи нівельовані багато ідеологічних догм, а перехід до відкритої економіки став складовою частиною процесу переходу України до ринкової економіки, країна починає знімати багато перешкод, що заважали активному і масштабному її залученню в інтеграційні процеси. Однак хворобливі явища, якими супроводжується економічна та політична перебудова в Україні й в інших країнах на території колишнього СРСР (круте падіння виробництва, різке скорочення інвестицій, розрив виробничих зв'язків і т.ін.), ведуть до того, що роль України у світовій економіці й у МПП не тільки не зростає, а скорочується.