Міжнародна міграція робочої сили
МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ
Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту
імені академіка В. Лазаряна
Кафедра "Економічної теорії"
К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А
з дисципліни:
Міжнародні економічні відносини
Виконав : студент
Перевірив: доцент
Ковальчук Т.О.
Дніпропетровськ 2011
Зміст
Вступ
1.Міжнародна міграція робочої сили:
1.1. Суть і сучасні риси міжнародної трудової міграції
1.2. Основні світові ринки і експортери робочої сили
1.3. Наслідки міжнародної трудової міграції
1.4. Міжнародне регулювання міграційних процесів
1.5. Трудова міграція з України.
Висновок
Список літератури
Додатки
Вступ
Залежно від мети, переміщення людей у міжнаціональному територіа- льному просторі можна назвати міжнародною міграцією населення, трудовою міграцією, міжнародним туризмом, а також транзитними, службовими та приватними переміщеннями.
Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн (США, Канада, Австралія) складається з нащадків колишніх емігрантів. Поняття “ міжнародна міграція населення ” відрізняється від інших понять тим, що його вживають у разі зміни постійного місця проживання за такими первісними мотивами: соціальними, політичними, національними, сімейними, релігійними, особистими. Поняття “ міжнародний туризм ”, “ транзитне, службове та приватне переміщення ” відрізняються зміною місця знаходження громадян будь-якої країни з відповідною метою.
Відмінність понять “ міграція населення ” і “ трудова міграція ” також полягає в основній меті. Якщо міграція населення – це переміщення людей у міжнародному територіальному просторі з метою пошуку нового місця постійного проживання, то міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у міжнародному територіальному просторі з метою пошуку місця роботи без зміни місця постійного проживання.
Міжнародну трудову міграцію можна також розглядати як форму міжнародних економічних відносин, яка полягає в переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Досить часто ці процеси збігаються, оскільки обидві основні цілі накладаються. Отже, відмінність між ними досить умовна. Пояснюється це тим, що якими б не були первісні мотиви міграцій, останні є явищем передусім економічним, зумовленим пошуком нового робочого місця.
1.Міжнародна міграція робочої сили
1.1. Суть і сучасні риси міжнародної трудової міграції
Міжнародна міграція робочої сили виступає важливою складовою міжнародних економічних відносин.
Не тільки продукти праці (товари і послуги) характеризуються високим рівнем міжнародної мобільності. Фактори виробництва (праця і капітал) також переміщуються з країни в країну. Згідно з законом Б. Оліна міжнародний рух товарів і факторів виробництва можуть заміщати один одного. Країна, яка в надлишку забезпечена працею, може або експортувати працеємні товари, або її громадяни можуть самі виїжджати за кордон і там працювати. Міжнародний рух факторів виробництва підпорядковується тим же законам, що і міжнародна торгівля товарами: фактори виробництва переміщуються до тих країн, де за них більше платять.
При вивченні проблеми міжнародної міграції робочої сили використовуються такі основні поняття.
1) Міграція (від лат. переселення) населення – переміщення людей через межі певних територій зі зміною місця проживання назавжди або тимчасово.
2) Мігранти – особи, що переміщуються.
3) Міграційний потік – загальна кількість мігрантів (або міграцій), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу – один з показників напрямку міграції.
4) Внутрішня міграція – зміна місця проживання осіб у межах національних кордонів країни.
5) Зовнішня міграція – переміщення населення з однієї країни в іншу.
Зауважимо, що міжнародна економіка як наука вивчає закономірності саме зовнішньої міграції населення, але не в цілому, а лише окремі потоки.
Зовнішня міграція населення включає два взаємопов’язані процеси:
а) еміграцію, тобто виїзд з однієї країни певного контингенту людей;
б) імміграцію, тобто в’їзд їх в іншу країну.
У зв’язку з цим існують поняття міграційного сальдо – різниця між показниками еміграції з країни та імміграції до країни, а також поняття рееміграції, тобто повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.
6. Міжнародна організація праці (МОП) розробила класифікацію видів сучасної міжнародної міграції населення. Вона охоплює такі структурні елементи:
а) переселенці – тобто ті, що переїздять на постійне місце проживання. Ця група орієнтована на переїзд до промислово розвинених країн. Цей потік ґрунтується, насамперед, на принципі об’єднання сімей – початкова імміграція останнім часом ускладнюється на рівні національних господарств;
б) ті, хто працюють за контрактом. Для них чітко обумовлюється термін перебування в приймаючій країні. До цієї групи належать:
– сезонні працівники, які приїздять на період збирання врожаю;
– некваліфіковані або мало кваліфіковані працівники;
– фронтальєри – мігранти, які щоденно перетинають національний кордон, щоб працювати в сусідній країні;
в) професіонали, для яких характерним є високий рівень підготовки, тобто наявність відповідної освіти та досвіду практичної роботи. Саме для цієї класифікаційної групи характерним є термін «відтік розумів» – міграція науковців та інженерно-технічних працівників високого рівня (цей потік становить 3 – 5 % у загальному обсязі трудових мігрантів). Відзначимо, що до цієї групи входять також студенти, які отримують освіту в іншій країні;
г) нелегальні іммігранти. Цим терміном характеризуються особи, які нелегально в’їхали до країни; особи, які в’їхали легально, але вчасно не виїхали, тобто мають прострочену візу; а також особи, які в’їхали за туристською візою, але займаються трудовою діяльністю;
д) біженці – особи, що змушені емігрувати з своєї країни внаслідок будь-якої загрози (політичні, релігійні, національні переслідування).
8. Міграційна політика – один з напрямів демографічної політики – є сукупністю засобів і заходів цілеспрямованого впливу на міграційний рух населення економічних відносин.
Сучасні МЕВ нерозривно пов'язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, рееміграція населення. Під цими поняттями розуміють:
міграція (від лат. migratio - переселення, переміщення) - переміщення через кордон;
імміграція (від лат. immigrare - вселяюся) - це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;
еміграція (від лат. emigrare - виселення) - переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;
рееміграція - це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.
Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.
В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн - експортерів і країн - імпортерів робочої сили.
Ринок робочої сили виконує такі функції:
а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);
б) регулює попит і пропозицію робочої сили;
в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;
г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;
д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;
є) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;
Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.
Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.
Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.
Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.
Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.
Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці - для робітників - громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття.
Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники.
Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є "відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів.
1.2. Основні світові ринки і експортери робочої сили
Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили. Міжнародний ринок праці, який об'єднує понад 1,3 млрд. працездатного населення світу, потребує формування регулятивного та координаційного механізмів з узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, їх перерозподілу між різними країнами, регіонами, ланками світового господарства та ефективного використання, розширює можливості обміну знаннями, інформацією і досвідом між народами.
Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.
Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.
Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5—10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці.
У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.
Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насаджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.
Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, вдаючись до депортації.
Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.
На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т, д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються.
Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.
Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний характер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком ринків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.).
Поряд з торгівлею і рухом капіталу міжнародний рух робочої сили стає важливим елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої сили між країнами і спричинені ним потоки значних коштів у вигляді заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збудниками циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах — експортерах та імпортерах робочої сили.
Основною з таких змін є формування нової стратегії провідних фірм світу у сфері робочої сили. Тепер у центр внутрішньофірмової стратегії ставиться завдання скорочення витрат на робочу силу, які становлять значний і, що найголовніше, зростаючий елемент виробничих витрат. Один із провідних шляхів скорочення цього виду витрат підприємці вбачають у отриманні зростання заробітної плати персоналу. В середині 90-х років у США, наприклад, заробітна плата 18 % працюючих не досягала офіційно встановленого рівня бідності.
Вирішення проблеми безробіття лідери західних країн пов'язують із підвищенням гнучкості ринку праці, що передбачає розширення прав підприємців у питаннях наймання і звільнення робочої сили. Підприємець, який має можливість у будь-який час звільнити зайву робочу силу, буде з більшим бажанням наймати додаткових працівників за появи перших ознак поліпшення економічної кон'юнктури.
До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать: різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства; наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати; діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мобільність капіталу; масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах. До цих чинників в останнє десятиріччя долучилися: політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи; поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції; зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу; стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту; інформаційний фактор, а також чинники неекономічного характеру: воєнні та релігійні конфлікти, розвал федеративних держав, національні, сімейні та етнічні проблеми.
1.3. Наслідки міжнародної трудової міграції
Міжнародна трудова міграція має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки. Насамперед, виграють здебільшого самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого становища. Виграють від міграції підприємці, що наймають мігрантів на роботу оскільки їхні вимоги щодо заробітної плати нижчі, крім того, відсутній профспілковий захист іммігрантів.
Країна-експортер трудових ресурсів виграє від трудової міграції, оскільки:
1) експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів своїм сім’ям). Переказані грошові суми, як правило, в банках країни-експортера обмінюються на національну валюту, отже, іноземна валюта залишається в цих банках. Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі самі за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а іноді й більші. До таких країн належать: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина;
2) ослаблюється проблема безробіття;
3) ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів.
Виграє від міжнародної трудової міграції все світове господарство, оскільки переливання трудових ресурсів поліпшує їхнє використання, що, в свою чергу, сприяє зростанню світового сукупного продукту.
До негативних наслідків міжнародної трудової міграції для країн-імпортерів трудових ресурсів відносять:
1) виникнення додаткових проблем, пов’язаних із соціальним захистом іммігрантів;
2) поглиблення проблеми пошуку місця роботи для місцевого населення країни-імпортера трудових ресурсів;
3) відплив національної валюти за кордон у вигляді переказів;
4) втрата висококваліфікованих спеціалістів при репатріації мігрантів, тобто після повернення мігрантів на батьківщину;
Негативні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-експортерів трудових ресурсів:
1) втрата класних спеціалістів (проблема “відпливу умів”);
2) додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;
3) необхідність пошуку шляхів захисту своїх громадян-мігрантів від дискримінації, особливо щодо нелегальних емігрантів, а також від фізичної та іншої небезпеки, що їм загрожує;
4) певний програш підприємців країни-експортера, які втрачають до певної міри можливість мати широкий вибір робочої сили, особливо спеціалістів.
Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає на економічний розвиток як країн-експортерів, так і країн-імпортерів робочої сили.
Зауважимо, що активне наукове дослідження проблем міжнародної міграції почалось з кінця 60-х років у межах моделі економічного зростання. Основна ідея полягала в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва впливає на темпи економічного зростання; причиною міжнародної міграції робочої сили є різниця в рівнях заробітної плати в різних країнах. Прибічники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна особа одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція спричиняє зростання добробуту країни, яка приймає іммігрантів при тому, що економічний розвиток держави, з якої відбувається еміграція, залишається на тому ж рівні, у всякому разі, не погіршується. Прибічники неокейнсіанського підходу визнавали можливість погіршення економічного стану країни, що експортує робочу силу, особливо, якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У зв’язку з цим широко обговорювалась ідея запровадження податку на «відтік розумів», надходження від якого передбачалось передавати в розпорядження ООН і використовувати на потреби розвитку. Останнім часом акцент в аналізі міграції змістився в бік дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактору економічного зростання країн. Виходячи з того, що нагромаджений людський потенціал є важливою передумовою економічного розвитку, в межах цієї групи моделей міжнародна міграція розглядається як одне з пояснень різниці в темпах економічного зростання країн.
Розглянемо модель, яка графічно представляє наслідки міжнародної міграції робочої сили для країни-експортера та країни-імпортера.
Рис. 1. Наслідки міжнародної міграції робочої сили
Нехай у світі існує країна I, яка забезпечена трудовими ресурсами в розмірі LA, та країна II, що має трудових ресурсів AL*. У цілому світ має трудових ресурсів – LL*.Прямі S1 та S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів робочої сили, яка використовується у виробництві в країнах I та II.За умови, якщо міжнародної міграції трудових ресурсів не існує, то країна I використовує весь свій запас трудових ресурсів всередині країни і забезпечує середній рівень заробітної плати в розмірі LC. Країна II також використовує запас трудових ресурсів, який є у неї в наявності всередині країни, і забезпечує середній рівень заробітної плати в розмірі LD. Обсяг виробництва країни I становить a+b+c+d+e+f, а обсяг виробництва країни II – i+j+k. Те, що LC<LD, означає, що вартість робочої сили в країні I нижче, ніж в країні II.За умови, якщо обидві країни зняли обмеження на вільне переміщення робочої сили за межі національних кордонів, частина робітників з країни I (BA), прагнучи заробляти більше, перемістяться з країни I до країни II, в результаті чого заробітна плата в обох країнах встановиться на рівні ВR.
Обсяг виробництва трудових ресурсів, що залишились в країні I та виїхали до країни II, складе a+b+c+d+e+g+h, причому продукт a+b+c+d виробляється працюючими в країні I, а h+e+f – тими, що емігрували до країни II. При цьому в результаті більш продуктивного використання трудових ресурсів внаслідок їх часткового переміщення до країни II сукупний продукт, вироблений тією ж кількістю зайнятих, виявиться більшим від того, який вироблявся за умови обмеження міжнародного руху трудових ресурсів (на величину сегменту h). Дохід працюючих зросте до a+b+d+e+f+h, у той час як дохідність решти факторів виробництва скорочується до сегменту с. З іншого боку, приплив іммігрантів з країни I до країни lI спричинив зниження в ній реальної заробітної плати з LD до LF=BR. У той же час, за рахунок використання як своєї праці, так і праці іноземців з країни I, у країні II відбулось розширення внутрішнього виробництва з i+j+k до i+j+k+q+h+e+f. Щоправда, сегменти h+e+f – це продукти, які вироблені іммігрантами, більшу частину яких (за винятком податків) потрібно повернути у вигляді заробітної плати іноземним працівникам з країни I. Тобто, чистий приріст внутрішнього виробництва складає тільки сегмент g. Через падіння середньої реальної заробітної плати в країні II доходи працюючих скоротяться з j+k до k, а доходи власників інших факторів виробництва збільшаться з і до i+g+j.
З боку вигідності для світу в цілому: в результаті міграції робочої сили з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва виріс з [a+b+c+d+e+f]+[k+j+i] до [a+b+c+d]+[e+f+g+h+ j+k], тобто на розмір сегментів g+h, з яких h належить країні I, а g – країні II. Висновками до вищевикладеного можна вважати: