Міжнародне право як особлива система прав

Модуль  № 1

Змістовий модуль № 1 Загальна частина

Тема № 1: Міжнародне право як особлива система прав

Методичні вказівки до самостійного опрацювання теми:

І. Завдання для практичного виконання.

1. У чому  значення Вестфальського миру 1648 року для розвитку міжнародного права?

Які ж найважливіші наслідки Вестфальского  миру для міжнародного права? Насамперед побудова нового міжна¬родного правопорядку. Історія раніше не знала таких  гран¬діозних політичних катаклізмів, як розпад Священної

Римської Імперії, внаслідок якого на карті з'явилися б де¬сятки нових держав. У Європі склалася принципово нова ситуація, що потребувала правового вирішення. Перед твор¬цями Вестфальського миру стояло завдання створити такий міжнародний правопорядок, в умовах якого висновки Кон¬гресу зберегли б свою силу. Новий правопорядок мав ґрун¬туватися на відносинах суверенних держав, і основи таких міжнародно-правових відносин у загальному вигляді були закладені Мюнстерським і Оснабрюкським трактатами1.

Далі, Вестфальський мир запровадив у міжнародне пра¬во принцип політичної рівноваги, що мав зафіксувати сфор¬моване в Європі співвідношення сил2. Нові кордони бага¬тьох європейських держав стали основою для більшості укладених згодом договорів. Правові гарантії збереження політичної рівноваги мали ґрунтуватися на використанні мирних засобів вирішення міжнародних суперечок і на можливості застосування колективних санкцій проти по¬рушника. По суті це означає, що джерела сучасних міжна¬родно-правових принципів територіальної цілісності дер¬жав, непорушності державних кордонів, а також деяких інших принципів і норм сягають 1648 р. Крім цього, поло¬ження Мюнстерського й Оснабрюкського трактатів вплину¬ли на становлення та розвиток таких інститутів міжна¬родного права, як міжнародно-правове визнання, міжнарод¬но-правова відповідальність тощо. Трактати також уперше запровадили в міжнародне право деякі норми, що стосу¬ються статусу консулів, режиму міжнародних рік. За підсумками Конгресу була визнана незалежність Швейцарії та Нідерландів.

Нарешті, рішення конгресів першої половини XVII ст. вплинули й на розвиток інших норм та інститутів міжна¬родного права. У XVII—XVIII ст. отримав повсюдне визнан¬ня принцип свободи відкритого моря, виникло поняття те¬риторіального моря. Під впливом принципу суверенної рівності держав відбувався розвиток дипломатичного пра¬ва (з'явилися постійні посольства, одержали міжнародно-правове визнання дипломатичні та консульські привілеї й імунітети). Відбулися зміни в бік пом'якшення правил і зви¬чаїв ведення війни.

Разом із тим спосіб правління  в державах був переважно тиранічним, що навіть при найбільш прогресивних на той час міжнародно-правових нормах залишало міжнародні відносини непередбачуваними  та небезпечними. На це звер¬тали увагу  мислителі того часу. Фактично вже із другої по¬ловини XVII ст. стало очевидно, що міжнародний правопо¬рядок потребує нової перебудови. Епоха Просвітництва була джерелом епохи Великої французької революції.

2. У чому  полягає відмінність класичного  міжнародного права та сучасного  міжнародного права?

Сучасне міжнародне право  відрізняється від того, що мали на увазі держави-переможці, затверджуючи Статут ООН. Якщо класичне міжнародне право було суто міждержавним за характером, то сфера дії сучасного міжнародного права суттєво розширилась. Сьогоднішні реалії дозволяють із впевненістю стверджувати, що система міжнародного права не є виключною прерогативою політичних лідерів і «найсильніших» світу цього. Головним принципом демократичних держав, який задекларовано в їх основних законах, є принцип поваги прав і основних свобод людини. Відповідно на перше місце виступає людина, пересічний громадянин з його повсякденними проблемами. Вирішення цих проблем і становить по суті основне завдання не лише нашого національного суспільства, а й всього світового співтовариства.

Безперечним є і той  факт, що саме міжнародне право здатне певним чином впливати на визначення шляхів подальшого розвитку світового  співтовариства. І в цьому полягає  одна з особливостей та основних функцій  міжнародного права — функція програмування розвитку міжнародних відносин і міжнародного права.

Термін «міжнародне  право» на сьогодні є сталим і загальновизнаним, хоча науковці-міжнародники свого часу висловлювали сумніви щодо точності зазначеного терміну. Деякі з  них вважали, що не можна назвати цю систему «міжнародною», і дійсно, по суті міжнародне право регулює насамперед міждержавні відносини, а не відносини між народами, якщо дослівно розуміти запропонований термін. Хоча суб’єктний склад міжнародного права не обмежується державами, саме вони є головними, первинними суб’єктами, без яких навіть існування цієї особливої системи немислиме.

3. Що означають  терміни «фактичне право» і  «живе право»?

ЖИВЕ ПРАВО - — правова  доктрина, запропонована наприкінці 19 ст. професором Чер-нів. ун-ту Є. Ерліхом, розвинена та обгрунтована ним у кн. «Основи соціології права», вид. 1913. Ж. п. учений протиставляв праву позитивному, тобто діючим у сусп-ві нормам. Оскільки, на думку Є. Ерліха, позит. право не відбиває у своєму змісті всієї багатогранності життя, воно є мертвим. Справжнє, тобто живе право, зосереджене не в томах законод. актів, які дають лише заг. спрямування, а міститься, насамперед, у статутах підприємств, союзів підприємців, різного роду госп. договорах, угодах, що укладають між собою суб'єкти підприєм. і торг, діяльності, у колект. договорах тощо. Доктрина Ж. п. спричинила інтенсивний розвиток у 20 ст. соціологічної юриспруденції, відхід від догм, тлумачення права. Однак поряд з позит. моментами у розвитку Ж. п. (відхід у правозастосовній та ін. юрид. діяльності від схоластики і догматизму) доктрина Ж. п., як і весь соціол. напрям у правовій теорії, мала той негат. наслідок, що подекуди і в теорії, і на практиці під гаслом б-би з юрид. догматизмом ігнорувалися принципи і норми чинного 3ак-ва.

фактическое право —  право, как оно воплощено в  реальных международных отношениях;

4. Наведіть  приклади норм «м'якого» міжнародного  права та норм jus cogens.

М’яке право - це норма  яка взаємодії з правовими  нормами виконує те, що

останні не можуть зробити. М’яке право застосовується для позначення і

закріплення не правових міжнародних норм. Вони відіграють роль передвісника

твердого права. Тому слід зазначити значну роль міжнародних  норм м’якого

права особливо в діяльності міжнародних органів і організацій котрі з їхньою

допомогою здійснюють правове  регулювання, що виходить за рамки їх

компетенції, тим самим  розширюючи межі правового регулювання  міжнародних

відносин, і впливаючи  на прогресивний розвиток МП.

До актів «м'якого» права відносяться, зокрема, Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. та всі подальші підсумкові документи РБСЄ/ ОБСЄ1, Рамочний Документ «Партнерство заради миру»2, Хартія про особливе партнерство між Україною та Органі­зацією Північноатлантичного договору.

Більш того, може бути відмовлено у легітимному визнанні уряду або державі,

якщо вона порушила норму jus cogens, наприклад застосувала силу до іншої дер?

жави всупереч положень Статуту ООН; або відмовлено в екстрадиції до держа?

ви, яка підозрюється у нелюдському поводженні або переслідуванні [9].

Статус jus cogens означає неможливість зміни або скасування норми суб’єкта?

ми права  та загальне зобов’язання дотримуватись  її диспозиції.

5. Що розуміють  під моністичним та дуалістичними  методами застосування норм міжнародного права?

Існують три основні  концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: два  різновиди моністичної — примату  міжнародного права і примату  внутрішньодержавного права — і  дуалістична.

Сутність моністичної  концепції полягає у визнанні існування єдиної системи права, складовими якої є як міжнародне, так і національне право. При цьому пріоритет має або міжнародне, або національне право. Дуалістична теорія, навпаки, визнає самостійний характер двох систем права. Найбільш послідовні дуалісти вважають, що міжнародне і внутрішньодержавне право існують абсолютно відокремлено одне від одного, що вони розвиваються за власними законами і між цими системами немає ніякої взаємодії. Помірні ж дуалісти, визнаючи самостійне існування двох систем права, припускають їх більшу або меншу взаємодію.

Зараз у вітчизняній  і зарубіжній літературі домінуючим стає помірно дуалістичний підхід.

6. Проаналізуйте  особливості розвитку науки міжнародного  права в Україні.

Проаналізувавши діяльність вчених України у сфері розвитку науки міжнародного публічного права необхідно підсумувати, що на зламі століть в Україні з’явилася ціла плеяда блискучих представників науки міжнародного права, праці яких за науковим і практичним значенням досягли світового рівня. Особливе місце серед них займає Отто Оттович Ейхельман – відомий правник, спеціаліст у різних ділянках державного і міжнародного права, педагог, ординарний професор Університету св. Володимира у Києві.

Як учений-міжнародник, Отто Ейхельман має чимало наукових праць присвячених розробці теоретичних проблем політичного і міжнародного права.

У своїх наукових працях О. Ейхельман основну увагу зосереджує на розкритті змісту міжнародного права, виділенню його суб’єктів, а також  основних принципів його функціонування.

галузі міжнародного права; - сукупність юридичних норм і принципів, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права у певній галузі міжнародного співробітництва (наприклад, право міжнародних договорів, право зовнішніх зносин, право міжнародних організацій та ін.)

Доктрина (лат. doctrina) — вчення, наукова або філософська теорія, політична система, керівний теоретичний чи політичний принцип (наприклад, військова доктрина) або нормативна формула.

імплементація норм міжнародного права в національне законодавство; Імплементація – фактична реалізація міжнародних обов’язків на внутрішньодержавному рівні, здійснювана шляхом трансформації міжнародно–правових норм у національні закони та підзаконні акти.

Імплементація міжнародно-правових норм – це сукупність цілеспрямованих організаційно- правових та інституційних заходів, що здійснюються державами індивідуально, колективно чи в рамках міжнародних організацій і спрямовані на реалізацію ними прийнятих на себе міжнародно-правових зобов’язань.

інститути міжнародного права; це сукупність (комплекс) міжнародно-правових норм, що регулюють відносини суб'єктів міжнародного права з якого-небудь обмеженому об'єкту правового регулювання або визначають міжнародно-правовий статус або режим використання будь-якого району, сфери, простору чи іншого об'єкта (наприклад, інститут мирного проходу суден через територіальне море, інститут дипломатичних імунітетів і привілеїв і ін)

 звичай; це основна форма регулювання поводження, правила поведінки, які склалися внаслідок їх практичного застосування протягом тривалого часу серед людей і уособлювали собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього.

кодифікація основних принципів міжнародного права;

кодифікація основних принципів  міжнародного права відбувалася загалом у три етапи.

І етап: створення ООН  і відповідно Статуту ООН. Саме в  ньому було вперше зафіксовано сім  принципів міжнародного права (1945 р.).

ІІ етап: деякі з  принципів міжнародного права були викладені дуже стисло і тому в  ООН була проведена робота з формулювання змісту основних принципів. Вона завершилась прийняттям 24 жовтня 1970 року Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН.

III етап: після цього  1 серпня 1975 року в Гельсінкі у  Заключному акті Наради з безпеки  і співробітництва в Європі  було викладено не сім, а  десять принципів міжнародного  права. Цей документ розширив  каталог основних принципів.

"Міжнародна  ввічливість — таке поводження в міжнародних відносинах, яке обумовлене не юридичними нормами та обов’язками, а міркуваннями пристойності, взаємної поваги, гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною.

міжнародне  публічне право; Міжнародне публічне право — це сукупність юридичних принципів та норм, що відображають узгоджені позиції суб'єктів і призначені для регулювання відносин між державами та іншими учасниками міжнародно-правових відносин.

міжнародне  приватне право; Міжнародне приватне право — це галузь права, що регулює міжна-родні невладні відносини, ускладнені іноземним елементом

міжнародний порядок -- це такий устрій міжнародних (насамперед міждержавних) відносин, який покликаний забезпечити основні потреби держав та інших інститутів. створити та підтримати умови їх існування, безпеки та розвитку.

міжнародна  система; макроявище міжнародних відносин, складовими якого є елементарні явища нижчого ієрархічного порядку: учасники та відносини між ними.

міжнародно-правовий договір; - це міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від конкретного найменування.

міжнародно-правовий звичай; правило, що склалося в результаті тривалого застосування у відносинах між всіма або деякими державами, але не закріплені в міжнародному договорі.

«м’яке» право; М’яке право - це норма яка взаємодії з правовими нормами виконує те, що останні не можуть зробити. М’яке право застосовується для позначення і

закріплення не правових міжнародних норм.

норми міжнародного права; - це створене угодою суб'єктів формально певне правило, яке встановлює для них права, обов'язки і що забезпечує юридичним механізмом.

система міжнародного права - це сукупність міжнародних норм, інститутів, галузей міжнародного права, взятих у своїй єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності.

Змістовий модуль № 2: Правосуб’єктність у міжнародному праві

Тема № 2: Суб’єкти міжнародного права

ІІ. Завдання для практичного виконання.

1. Наведіть приклади  міжнародних суспільних відносин, які регулюються міжнародним  правом та міжнародним приватним  правом.

озмежування між МПрП і МПП можна здійснювати на таких підставах:

- за суб'єктами: у міжнародному  публічному праві суб'єктами є  держави і нації, що борються  за незалежність, міжнародні організації,  а в міжнародному приватному  праві - фізичні та юридичні  особи. МПП лише делегує свою  юрисдикцію окремим іншим суб'єктам;

- за предметом правового  регулювання: у міжнародному публічному  праві - це міждержавні міжвладні  відносини, а в міжнародному  приватному праві - міжнародні  приватноправові відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.);

- за джерелами: міжнародний  договір, міжнародний звичай та ін. у міжнародному публічному праві, а також національне законодавство, міжнародні договори та ін. в міжнародному приватному праві;

- за методом правового  регулювання: у міжнародному публічному  праві - це узгодження волі  держав; у міжнародному приватному праві - подолання колізій;

- за видами відповідальності: у міжнародному публічному праві  передбачається міжнародно-правова  відповідальність, у міжнародному  приватному праві — цивільно-правова;

- за сферою дії:  у міжнародному публічному праві її можна визначити як глобальну (охоплює всі держави й інші суб'єкти міжнародного права), а в міжнародному приватному праві вона має національні межі (у кожній державі є своє міжнародне приватне право).

Таким чином, співвідношення міжнародного публічного права і міжнародного приватного права характеризується їх взаємозв'язком, який зумовлений тим, що вони регулюють міжнародно-правові відносини, які виходять за межі однієї держави і пов'язують дві або більше держав (у тому числі внутрішньодержавні відносини, які випливають із зазначених міжнародних).

2. Наведіть приклад  міжнародних правовідносин. Опишіть  його структуру (юридичний факт, суб'єкти, об'єкт, зміст).

3. Наведіть  приклади використання в національному  законодавстві України відсилань до норм міжнародного права.

Очевидно, здебільшого  норми національного законодавства, що стосуються іноземного елемента, формулюються на основі відповідних міжнародних  договорів. Розглянемо, як це виконується  в Україні.

 У подальшому прикладі  під поняттям “Союз” слід мати на увазі Паризький союз, до якого належать країни — учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.

 У ст. 5-3 цієї Конвенції  зафіксовано:

 “У будь якій  країні Союзу не розглядається  як порушення прав патентовласника таке:

1. Використання на  борту кораблів інших країн  Союзу пристроїв, що становлять  предмет його патенту, у корпусі  корабля, машинах, передачах та  інших приладдях, коли такі  кораблі тимчасово чи випадково  входять у води названої країни, за умови, що такі пристрої використовуються виключно для потреб такого корабля.

2. Використання пристроїв,  що становлять предмет патенту  у конструкції або дії літака  або сухопутних транспортних  засобів інших країн Союзу,  або приладдях такого літака  або засобів, коли ці літак і засоби тимчасово або випадково входять у названу країну”.

 Тепер наведемо  витяг з п. 2 ст. 25 “Дії, які не  визнаються порушенням патенту”  Закону України “Про охорону  прав на винаходи (корисні моделі)”  від 15 грудня 1993 р.:

 “Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, використання запатентованого винаходу (корисної моделі): в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу…”

 Як бачимо, наш законодавець  зміст ст. 5-3 Конвенції передав  повністю і виконав це дещо  стисліше. Порівняємо аналогічні  положення міжнародної конвенції та національного закону стосовно авторського права.

 У п. 1 ст. 7 Бернської  конвенції про охорону літературних  і художніх творів від 9 вересня  1886 р. встановлено: “Термін охорони,  наданий цією Конвенцією, становить  життя автора і п’ятдесят років після його смерті”.

 У п. 1 ст. 24 “Термін  охорони прав авторів” Закону  України “Про авторське право  й суміжні права” від 23 грудня 1993 р. зафіксовано: “Охорона, що  надається цим Законом, діє  протягом усього життя автора  і 50 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею”.

 Щодо творів мистецтва  й рукописів Бернська конвенція  передбачає “право слідування”  (droit de suite). У п. 1 ст. 14 Конвенції це  право сформульовано так: “Автор  або після його смерті особи  чи установи, уповноважені національним законодавством, щодо оригінальних творів мистецтва й оригінальних рукописів письменників і композиторів користуються невідчужуваним правом на відсотки за кожного перепродажу цього твору, що відбувається після першої передачі автором його твору”.

 У ст. 23 “Право слідування”  Закону України “Про авторське  право й суміжні права” було  встановлено: “Автор протягом  життя, а після його смерті  спадкоємці у встановлений ст. 24 цього Закону термін щодо  переданих автором оригінальних  творів образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором твору (право слідування)…”

 Як бачимо, термін дії авторського права сформульовано аналогічно як у Конвенції, так і в українському законі. Проте наш законодавець назвав конкретний розмір відсотків (у Бернській конвенції це не зазначено). В українському законі детальніше, ніж у Конвенції, викладено, де саме можуть відбуватися наступні перепродажі твору. Щоправда, наш законодавець не згадує про рукописи, а веде мову лише про твори образотворчого мистецтва.

 Наведемо ще один  приклад, як національний закон  відхиляється від положень міжнародного  договору.

 У ст. 6-6 Паризької  конвенції про охорону промислової  власності зазначено: “Країни  Союзу беруть зобов’язання охороняти  знаки обслуговування. Від них  не вимагатиметься надання реєстрації  таким знакам”.

 Закон України “Про  охорону прав на знаки для  товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р. встановив обов’язкову реєстрацію не лише товарних знаків, а й знаків обслуговування, якщо фізичні та юридичні особи хочуть забезпечити їх правову охорону в Україні.

7.1.4. Міжнародні договори  в сфері інформаційних правовідносин

   Законодавством  України передбачено низку норм  щодо дії міжнародних договорів  на території держави.

   У сфері реалізації  Національної програми інформатизації  законодавством передбачено, якщо  міжнародними договорами, згода  на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в Законі "Про Національну програму інформатизації", то застосовуються правила міжнародних договорів (ст. 28 Закону України "Про Національну програму інформатизації").

   Щодо міжнародних договорів у галузі зв'язку, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про зв'язок, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 32 Закону України "Про зв'язок").

   Щодо застосування норм міжнародних правових актів у сфері Національного архівного фонду і архівних установ передбачено, якщо в міжнародних правових актах, в яких бере участь Україна, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в Законі України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", то діє норма міжнародного правового акта (ст. 4 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи").

   Щодо застосування  правил міжнародного договору  у сфері авторського права  і суміжних прав передбачено, якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. З Закону України "Про авторське право і суміжні права").

   У сфері міжнародних  відносин щодо державної таємниці  законодавством України визначено,  що передані Україні відомості,  які становлять таємницю іноземної  держави чи міжнародної організації,  охороняються в порядку, передбаченому  Законом України "Про державну таємницю". У разі, якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, установлено інші, ніж передбачені цим Законом, правила охорони таємниці іноземної держави чи міжнародної організації, то застосовуються правила міжнародного договору України (ст. З Закону України "Про державну таємницю" (нова редакція)).

   Щодо формування  українського сегмента глобальної  інформаційної інфраструктури, у  тому числі Інтернету, Законом  України "Про захист інформації в автоматизованих системах" передбачено, що іноземні держави, іноземні фізичні та юридичні особи можуть бути власниками автоматизованих систем в Україні, власниками інформації, що розповсюджується та обробляється в автоматизованих системах України, або засновувати спільні з українськими юридичними та фізичними особами підприємства з метою створення автоматизованих систем, постачання інформації до автоматизованих систем України, обміну інформацією між автоматизованими системами України та автоматизованими системами інших держав.

   Окремі види  такої діяльності здійснюються  на підставі спеціального дозволу  (ліцензії), що видається уповноваженим  на це органом.

   Участь України  у міжнародних інформаційних  відносинах визначається й іншими  законодавчими актами, зокрема такими:

   - "Про ратифікацію  Статуту і Конвенції Міжнародного  союзу електрозв'язку" (від 15 липня  1994 p.);

   - "Про ратифікацію  Угоди про співробітництво в  галузі охорони авторського права  і суміжних прав" (від 27 січня  1995 р.);

   - "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 p.)" (від 31 травня 1995 p.);

   - "Про ратифікацію  Четвертого додаткового протоколу  до Статуту Всесвітнього поштового союзу" (від 2 червня 1995 p.);

   - "Про ратифікацію  Договору про закони щодо товарних  знаків" (від 13 жовтня 1995 p.);

   - "Про приєднання  України до Статуту Ради Європи" (від 31 жовтня 1995 p.);

   - "Про ратифікацію  Конвенції про захист прав  і основних свобод людини 1950 p., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (від 17 липня 1997 p.);

   - "Про ратифікацію  Конвенції про відмивання, пошук,  арешт та конфіскацію доходів,  одержаних злочинним шляхом, 1990 р." (від 17 грудня 1997 p.);

   - "Про ратифікацію  Угоди щодо співробітництва у  розвитку та використанні систем  стільникового рухомого зв'язку" (від 3 березня 1998 p.).

   В окремих сферах  інформаційних відносин на міжнародному  рівні прийнято спеціальні нормативні  акти, які є міжнародними стандартами суспільних інформаційних відносин. Як приклад назвемо нормативні акти щодо захисту персональних даних:

   - Конвенція №  108 Ради Європи "Про захист фізичних  осіб при автоматизованій обробці  даних" (від 28 січня 1981 p.);

   - Директива 95/46/ЕС "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і вільного обігу цих даних" (від 24 жовтня 1995 p.);

   - Директива 97/66/ЕС "Про обробку персональних  даних і захист privacy (приватності)  у телекомунікаційному секторі  та рекомендації щодо захисту даних в інформаційних супермагістралях ".

4. Яка роль  основних принципів міжнародного  права у внутрішньому законодавстві  України? 

Загальновизнано, що встановлення порядку взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права у  державі є суто внутрішньою компетенцією національного, насамперед конституційного, законодавства або судової практики держави. У галузі правової культури має бути врахована національно-культурна традиція країни, її універсальні норми і цінності, що сприяють збереженню власної ідентичності та успішному співіснуванню з іншими культурними співтовариствами. Саме у тексті будь-якої конституції в головних рисах здійснюється інституціоналізація провідної правової доктрини, домінуючих тенденцій теоретичної та масової правосвідомості [11, 157]. Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права частково вирішується Віденською конвенцією про право міжнародних договорів у частині виконання міжнародного договору (заборона посилатися на внутрішнє законодавство для виправдання невиконання міжнародного договору) [4].