Міжнародний валютний фонд, його структура та напрямки діяльності

Реферат Міжнародний валютний фонд, його структура та напрямки діяльності

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Контрольна робота

на задану тему: «МВФ, його структура і основні  напрямки діяльності»

Запровадження

Статті угоди  про заснування Міжнародного валютного  фонду (Статут МВФ) було вироблено на Конференції ООН по валютним і  нашим фінансовим питанням, що відбулася  у 1944 року у Бреттон-Вудсі (прим.Нью-Гемпшир). Основне завдання Фонду – створення валютних резервів, у тому числі уряду країн-членів МВФ можуть запозичати кошти на подолання тимчасових порушень платіжного балансу і за запобігання диспропорцій у світовій економіці. Він служить інституціональної основою світової валютної системи.

Вибір теми, актуальність, цілі й завдання досліджень, у цій роботі обумовлені тим, що інтеграція Росії у в світову економіку передбачає, зокрема, її підключення до міждержавним інституціональним структурам, призначеним для регулювання світових економічних пріоритетів і валютно-фінансових відносин, членство у головних міжнародні організації, насамперед в МВФ та Світовому банку. Вступ у НАТО і ЄС відкриває доступом до важливого джерелу валютних кредитів. Після підписання російськими представниками Статей угоди (статуту) МВФ 1 червня 1992 р., установчих документів МБРР 16 липня 1992 р. і МФК 12 квітня 1993 р. Росія офіційно стала учасницею цих організацій.

МВФ входить до системи Об'єднаних націй у ролі спеціалізованого установи. Нині (на червень 2009 р.) членами МВФ є близько 186 країн.

Штаб-квартира перебуває  у Вашингтоні. Фонд також має представництва у понад 80 країнах у світі, що проект відбиває його глобального характеру і тісні зв'язки з державами-членами. Фінансовий рік МВФ магістралі триває з 1 травня по 30 квітня.

Кожна країна-член має 250 голосів + 1 голос кожну частина  квоти, рівну 100 тис.СДР (>СДР – спеціальні права запозичення (>SpecialDrawingRights,SDR) визначаються з урахуванням вартості кошика з п'яти провідних світових валют: долара США, німецьких марок, французького франка, фунта стерлінгів та японської єни).

Основні функції МВФ:

· сприяння міжнародному співробітництва у грошової політиці,

· розширення світової торгівлі,

·кредитация,

· стабілізація грошових обмінних курсів.

Участь програмах  стабілізації та розвитку економік зумовлює високий рівень наявності коштів у МВФ, що вимагало розробки нових механізмів її ресурсів. У цьому актуальним надається запитання про можливі шляхах залучення додаткові засоби – рахунок збільшення статутного капіталу і квот країн-членів чи у вигляді позик на зовнішніх ринках.

У цьому роботи ми вивчимо структуру і основні  напрямки діяльності МВФ, і навіть постараємося визначити її роль і у сучасної валютної системі, динаміку і його розвитку.  

1. Загальна  характеристика МВФ 

Причини створення і функції фонду

МВФ чи діє у що як спостерігачі за світовими валютами, сприяючи підтримці упорядкованим системи платежів між країнами, і позичає гроші державам-членам, які відчувають серйозний дефіцит платіжного балансу. На відміну від від Світового банку, фінансово утримує як реформи політики, і проекти, Міжнародний фонд займається виключно реформами. Він надає позики державам-членам, які відчувають короткострокові складнощі у розрахунках із міжнародними кредиторами, і намагається до досягнення повної конвертованості (вільний переказ однієї валюти до іншої) валют держав-членів у межах системи гнучких обмінних курсів, діючої з 1973 року.

Світового банку надає кредити лише країн і країн із перехідною економікою. Що ж до МВФ, його послугами і ресурсами можуть скористатися все держави-члени цієї організації (як багаті, і бідні). Щоб Фонд міг успішно виконувати своєї роботи, у ній має брати участь переважна більшість країн світу. Оскільки міжнародної торгівлі та інвестиції не знають кордонів, практично кожна змушена купувати й продавати іноземні валюти на фінансування імпорту й експорту. МВФ відстежує таких операцій і консультується із країнами-членами про те, як можуть сприяти становленню ліквідної й стабільного міжнародної валютноїсистеми.[1]

Основні напрями діяльності МВФ включають:

• консультування держав-членів щодо впровадження заходів  політики, які можуть опинитися допомогти  запобігти чи врегулювати фінансову  кризу, домогтися макроекономічну  стабільність, прискорити економічне зростання і знизити рівень бідності;

• тимчасове надання  фінансування державам-членам з єдиною метою допомогу у врегулюванні проблем  платіжного балансу, коли є недолік  іноземної валюти через те, що й  платежі інших країнах перевищують їхні власні валютні доходи;

• надання країнам  на прохання технічної допомогу й сприяння підготовці кадрів, аби допомогти їм сформувати базу знань й інститути, необхідних проведення обгрунтованою економічної політики.

Повертаючись стосовно питання про актуальності вибору теми даної роботи – розглянувши  основних напрямів діяльності МВФ слід зазначити, що під час сьогоднішнього кризи допомогу даного фонду дуже важливий нічого для будь-якого держави.

Як уже відзначалося вище, розрахункової одиницею МВФ, є  Спеціальне право запозичення (>СДР). На 30 квітня 2009 року обмінний курсСДР до долара США становив 1 долар США за 0,667632СДР, а курс долара США доСДР становив 1СДР = 1,49738 дол. США. Перерахунок фінансових даних МВФ у долари США є приблизними і наводиться для зручності. Роком раніше (30 квітня 2008 року) обмінних курсів становили 1 дол. США = 0,615847СДР і однуСДР =1,62378 дол.США.[2]

Важливим чинником і те, що МВФ влаштований на зразок акціонерного підприємства. Це означає, що його капітал складається із внесків держав-членів, вироблених вони за підписці. Кожна країна має квоту, виражену вСДР. Квота – ключове ланка у відносинах країни-члена з Фондом. Вона визначає:

· Суму підписки із капіталу МВФ;

· Можливості використання ресурсів Фонду;

· Суму одержуваних  країною-членомСДР за її черговому  розподілі;

· Кількість голосів, якими країна займає Фонді.

Визначивши основні  засади побудови МВФ, час торкнутися розгляду його організаційної структури.  

2. Організаційна  структура МВФ

З річного звіту, схема організаційної структури МВФ на 30 квітня 2009 р. ні перед чим не відрізняється від схеми, представленої у Додатку 1. Розберемо, докладніше, які обов'язки покладено кожне підрозділ.

Вищим директивним  органом МВФ є Рада управляючих, який призначається державами-членами МВФ.

Відповідно доСтатьям  угоди Фонду, Виконавчу раду відпо-відає ведення справ фонду й у тих цілях використовує все повноваження, передані йому Радою управляючих.

Виконавчу раду складається  з 24 виконавчих директорів, і їхніх  заступників, призначуваних чи обраних  державами-членами, й відповідає за поточний нагляд, над роботою МВФ  в штаб-квартирі Фонду, як вище, що у  Вашингтоні, округ Колумбія. Головою  Виконавчої ради є Директор-розпорядник  МВФ.

У Рада управляючих  входить за одним управляючому і  одному заступнику управляючого від  кожної з 186 держав-членів МВФ. Керуючим зазвичай є міністр фінансів держави-члена чи глава його центрального банку. Усі управляючі збираються раз на рік Щорічні наради МВФ і від Світового банку.

Є два комітету управляючих, які мають все держави-члени. Міжнародний валютно-фінансова комітет (>МВФК) є консультативним органом, що складається з 24 управляючих МВФ (чи його заступників), які мають самі країни чи групи країн, як і 24 виконавчих директора.

>МВФК представляє  рекомендації Раді управляючих  і звітує проти нього у питаннях, як що їх Радою функції нагляду  над управлінням міжнародної  валютної і легальною фінансовою  системою та її перетворенням  і що з ним аналізу змін  глобальної ліквідності і передачі  ресурсів країнам; розгляд пропозицій Виконавчої ради з внесення змін - у Статті угоди; і навіть подолання збоїв, які можуть опинитися загрожувати системі. Він має повноважень із прийняттю рішень.МВФК зазвичай проводить засідання двічі на рік у березні чи квітні і у вересні чи жовтні – під часВесенних іЕжегодних нарад.

Комітет із розвитку (офіційно що його Об'єднаним міністерським комітетом Рад управляючих МБРР і МВФ про передачу реальних ресурсів країнам) є спільним органом Світового банку МВФ, що складається з 24 управляючих чи заступників управляючого від Світового банку чи МВФ; він консультує Ради управляючих МВФ і Світового банку з найважливішим питанням розвитку, і навіть щодо фінансових ресурсів, потрібних для сприяння економічного розвитку у що розвиваються. Комітет із розвитку, як іМВФК, зазвичай проводить засідання двічі на рік.

Відповідно доСтатьям  угоди, Виконавчу раду МВФ відпо-відає  вибір >Директора-распорядителя Фонду. Будь-який виконавчого директора може запропонувати кандидатуру цю посаду, незалежно від громадянства кандидата. Директор-розпорядник призначається на термін із можливістю повторного призначення новий термін. На цей часДиректором-распорядителем і Головою виконавчого ради є ДомінікСтросс-Кан. Натомість, за узгодженням із Виконавчим радою, він призначає перший заступникДиректора-распорядителя і двох заступниківДиректора-распорядителя з метою управлінської підтримки, одна з яких виконує функцію голови Виконавчої ради за відсутностіДиректора-распорядителя. Директор-розпорядник є керівником штату співробітників МВФ і призводить поточну роботу МВФ під керівництвом Виконавчої ради. Він відпо-відає всіх аспектів внутрішнього управління й роботу організації, і навіть її зовнішні стосунки держави й інформаційні зв'язку. Три заступникаДиректора-распорядителя поділяють між собою обов'язки з нагляду за відносинами МВФ з окремими державами-членами, виконують виконує обов'язки голови що на деяких засіданнях Виконавчої ради і контролюють роботу персоналу у конкретних галузях.

Співробітники МВФ  призначаютьсяДиректором-распорядителем і відповідають лише перед МВФ. На 30 квітня 2009 року персонал МВФ налічує 1862 фахівців і сучасних керівників і 616 працівників інших рівнів. Вісімдесят два члена професійного і управлінського персоналу працюють у посади Постійного представника України у країнах Африки, Азії, і Тихоокеанського регіону, Європи, Близького Сходу, і Латинська Америка й Карибського басейну, відповідаючи загалом до праці в 92 державах-членах. Завдяки своєму професійному досвіду і знанням і знайомству із місцевими умовами постійні представники беруть участь у складанні рекомендацій МВФ з політики, ведуть моніторинг економічних показників країн і координують допомогу. Представники країни з низьким доходом беруть участь у обговореннях стратегії скорочення бідності. З іншого боку, постійні представники попереджають МВФ і приймаючу країну про потенційних відступах від наміченоїполитики.[3]

Директор-розпорядник  «приділяє належну увагу необхідності найму співробітників на максимально можливої широкої географічної основі». З іншого боку, усі працівники дотримуються найвищі етичних норм поведінки, відповідальні принципам чесності, неупередженості і конфіденційності, відповідно до Кодексу поведінки МВФ та її Правилам і положенням.

Визнаючи, що держави-члени  повинен мати можливість спиратися  послуги осіб, які завдяки своєму професійному досвіду і підготовці розуміють широке коло завдань розробки і проведення політики, завдань, які керівництвом країн, і дати рекомендації з політики, відповідні умовам кожного з 186 держав-членів. Виконавчу раду давно підкреслює необхідність розмаїття, і своє занепокоєність з приводу недоліків у цій галузі, неодноразово закликаючи до прийняття заходів із вдосконалення розмаїття персоналу. У зв'язку з цим Фонд докладає всіх зусиль здобуття права розмаїтість персоналу відбивало склад держав-членів організації, проводячи активний пошук кандидатів у всьому світі [1].

Розібравшись, як організована структура МВФ, час торкнутися тому детальному розгляду ролі фонду у  його головному напрямку діяльності, тобто у валютних стосунках між  країнами.

3. Основна  роль МВФ в валютних стосунках  між країнами

З «Статті угоди Міжнародного Валютного Фонду, прийняті 22 липня 1944 року у Бреттон-Вудсі, штат Нью-Хемпшир (США), наВалютной-финансовой конференції Об'єднаних Націй; які набрали чинності 27 грудня 1945 року» цілями МВФ є:

· Сприяти розвитку міжнародного співробітництва у  валютно-фінансової сфері у межах постійного установи, забезпечує механізм для консультацій та спільною роботи над міжнародними валютно-фінансовими проблемами.

· Сприяти процесу  розширення й збалансованого зростання  міжнародної торгівлі, і рахунок цього домагатися досягнення й підтримки високого рівня зайнятості і дійсних доходів, і навіть розвитку виробничих ресурсів всіх держав-членів, розглядаючи такі дії як першочергові завдання економічної політики.

· Сприяти стабільності валют, підтримувати упорядкований валютний режим серед держав-членів і уникати використання девальвації валют з одержання переваги у конкуренції.

· Надавати допомогу у створенні багатосторонній  системи розрахунків з поточних операціях між державами-членами, соціальній та усуненні валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі.

· за рахунок тимчасового  надання загальних ресурсів Фонду державам-членам за дотримання адекватних гарантій створювати вони стан впевненості, забезпечуючи цим можливість виправлення диспропорцій у тому платіжних балансах без використання заходів, що потенційно можуть зашкодити добробуту на національному чи міжнародному.

· Відповідно до вищевикладеним – скорочувати тривалість порушень рівноваги зовнішніх платіжних балансів держав-членів, і навіть зменшувати масштаби цих порушень.

В своїй власній  політиці і рішеннях Фонд керується цілями, що у справжньої статті. [4]

Якщо, загалом, позначити  перелічені вище мети, то МВФ є установою  міжнародної валютно-фінансової системи  – системи міжнародних платежів і курсів національних валют, що дозволяє країнам вести між собою економічні операції. МВФ надає кредити державам-членам, які відчувають проблеми платіжного балансу, – у цілях тимчасового  фінансування, а й також підтримки політики стабілізації і реформ, спрямованої усунення основних проблем.

Як було зазначено, кожної країни встановлено квота, який розраховують з різних показниками (обсяг зовнішньої торгівлі тощо.). Квота визначається ході складних переговорів. Кожна країна переводить в МВФ чверть своєї квоти в резервних активах, решту – у національній валюті. МВФ, в такий спосіб, має у розпорядженні, з одного боку, золоті запаси, освічений з допомогою оплати резервної частки квоти до 1976 р., з другого, валютні авуари держав-членів. Ресурси цього своєрідного кредитного кооперативу на певних умов надаються країнам, які відчувають проблеми з платіжним балансом.

Наприклад, підставі даних Мінфіну: «Росія з початку року року вже перерахувала до Фонду фінансових операцій Міжнародного валютного фонду (МВФ) 310 мільйонівSDR (спеціальні права запозичення,SpecialDrawingRights), 200 мільйонів людей із яких були спрямовані про надання кредиту Румунії і ніяк 110 мільйонів – Угорщини, заявив журналістам заступник директора департаменту міжнародних відносин, держборгу йгосфинактивов Мінфіну Андрій Бокарьов. На 13 травня долар дорівнює 0,65SDR. Отже, виходячи з нинішнього курсу, Росія внесла порядку 477 мільйонів

Ведучи

мову про подальшому наданні Росією коштів МВФ, А. Бокарьов зазначив, що у травні наступного вони виділятися ні.

А. Бокарьов в 2008 р. повідомляв, що Росія остаточно січня 2009 р. може виділити МВФ близько 500 млнSDR, що еквівалентно порядку 750 млн дол.

Питання надання  даних коштів МВФ залежав від  цього, як багато країн звернуться по допомогу до МВФ і як багато програм фонд схвалить. Дані кошти Росія надає МВФ відповідно до своєї квотою і планом фінансових операційфонда».[5]

>Страна-заемщик  повинна передати у розпорядження  Фонду кількість власної валюти, однакову вартості тих валют,  що вона бажає одержати. Процедура  погашення зворотна: боржник перераховує  Фонду цифру конвертованій валюті, рівні спочатку отриманої. Тоді Фонд анулює що виник результаті позикової операції борг у валюті боржника. Така операція називається продажем з поверненням платежу. Насправді ж ідеться позику. На противагу пропозицій,содержавшимся у плані Кейнса, що передбачав майже автоматичне покриття зовнішнього дефіциту, статут Міжнародного валютного фонду встановив досить вузькі рамки щоб одержати позики державами. Кожна країна може отримувати без жодних умов і попереднього вивчення кредит у вигляді 25% своєї квоти. Вищого рівня надання допомоги зумовлено вивченням становища прохача. Якщо готівку МВФ у валюті якоїсь країни вдвічі перевищують квоту, то допомогу нашій країні припиняється.

Отже, капітал МВФ  складається із внесків держав-членів, вироблених передплатою. Квота виступає важливим ланкою у відносинах країн-членів з МВФ. Перегляд квот виробляється уп'ятеро років [1].

На 2008 р. найбільшу  квоту в капіталі МВФ і, найбільше  голосів на Фонді мають США (17,08% загальної кількості голосів), Японія (6,13%), ФРН (5,99%). Для прийняття принципових рішень на Раді управляючих МВФ потрібно просте (70%) чи кваліфіковане (85%) більшість голосів. Система розподілу голосів на МВФ за капіталом дозволяє вужчому колу розвинутих країн контролювати діяльність Фонду. Через війну, володіючи кваліфікованим більшістю, навіть розвинених країн, які володіють разом 62% голосів, мають можливість блокувати рішення Фонду по найважливішим питанням, які зачіпають функціонування сучасної валютноїсистеми.[6]

4. основні напрями діяльності МВФ

Надання кредитів у економічних програм

Згодом фінансову  допомогу МВФ державам-членам,испитивавшим проблеми з платіжним балансом, значно зросла – збільшилися її масштаби, різноманітнішими стали форми кредитування. У Статуті Фонду для ідентифікації його кредитної діяльності використовуються два поняття: 1) угода (>transaction) – надання валютних коштів країн із його ресурсів; 2) операція (>operation) – надання посередницьких фінансових і технічних послуг з допомогою позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами – казначействами, центральні банки, стабілізаційними фондами. Відрізняються кредити на покриття дефіциту платіжного балансу і за ось на підтримку структурної перебудови економічної політики країн-членів.

Країна, потребує іноземній валюті, виробляє купівлю (>purchase) чи інакше запозичення (>drawing) іноземної валюти абоСДР за еквівалентну кількість своєї національної валюти, яке зараховується з цього приводу МВФ у банку цієї країни. Під час розробки механізму МВФ передбачалося, що країни-члени будуть подавати рівномірне попит на валюти, тож їх національні валюти, які у Фонд, стануть переходити від однієї країни - до інший. Отже, ці операції нічого не винні були бути кредитними у точному смислі слова. Насправді до Фонду звертаються з проханнями про надання кредиту переважно країни знайомилися з неконвертованими валютами. У результаті МВФ, зазвичай, надає валютні кредити державам-членам хіба що «під заставу» відповідних сум неконвертованих національних валют. Оскільки ними немає попиту, вони у Фонді до викупу їхстранами-емитентами цих валют.

Доступ  країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений певними умовами. Відповідно до початкового Статуту, вони листувалися наступному:

– по-перше, сума валюти, отриманої країною-членом за 12 місяців, попередніх його новому зверненню до Фонду, включаючи запитувану суму, мала перевищувати 25% величини квоти країни;

– по-друге, загальна сума валюти цієї країни в активах МВФ не могла перевищувати 200% величини її квоти (включаючи 75% квоти, внесених Фонд передплатою).

У переглянутому  в 1978 р. Статуті перше обмеження  усунуто. Це дозволяє країнам-членам використовувати  їхні можливості щодо отримання валюти в МВФ протягом короткого терміну, ніж п'ять років, які потрібна була при цьому колись. Що стосується другого умови, то виняткових обставин та її дія може відбуватися припинятися.

МВФ стягує зістран-заемщиц  разовий комісійний збір у розмірі 0,5% від суми угоди та певну платню (>charge), чи відсоткову ставку, за надані їм кредити, що базується на ринкових ставках.

>Приобретаемая  країною-членом в МВФ перша порція іноземної валюти у вигляді до 25% квоти (доЯмайского угоди колишня золота частка) з 1978 р. називається резервної часткою. Вона окреслюється перевищення величини квоти країни-члена над сумою що у розпорядженні Фонду запасу національної валюти цієї країни. У цьому якщо Фонд використовує частина внесеної національної валюти країни-члена надання коштів інших країнах, то резервна частка країни відповідно збільшується. Сума позик, наданих країною-членом Фонду у межах додаткових кредитних угод, утворює її «кредитову позицію». Резервна частка і кредитова позиція разом становлять резервну позицію країни-члена у Фонді (>Reserve Position in theFund). У межах резервної позиції країни-члени може бути кошти на МВФ автоматично, на першу вимогу. Використання цю позицію не жадає від країни відсоткових і комісійних платежів і накладає неї зобов'язання повернути отримані валютні кошти.

Кошти в іноземній  валюті, які можна придбано країною-членом понад резервної частки (100% величини квоти), діляться чотирма кредитні частки (транші) по 25% квоти. Гранична сума кредиту, яку країна може отримати у МВФ внаслідок повного використання резервної і кредитних часткою, становить 125% розміру її квоти. МВФ пред'являє країні,прибегающей до кредиту, певних вимог, причому ступінь їх жорсткості принаймні переходу від однієї кредитної частки в іншу постійно наростає.

угоди про резервному кредиті, чи угоди «стенд-бай» (>Stand-byArrangements), забезпечують країні-члену гарантію те, що вона зможе отримувати іноземної валютиoт МВФ за національну, відповідно до домовленістю у час за дотримання країною обумовлених умов. Проведення надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії на. З початку 50-х все і по середини 1970-х років домовленості про резервних кредитах укладалися терміном до року, з 1977 р. – до 18 місяців, і до 3 років у зв'язку зі збільшенням масштабів дефіциту платіжних балансів. Валюта, надана Фондом як резервного кредиту на рамках верхніх кредитних часткою, видається певними порціями (траншами) через встановлені часові відтинки протягом терміну угоди. Хід виконання цієї угодистраной-получателем кредиту контролюється з допомогою спеціальних цільових критеріїв. Поки що зафіксовано досягнення критеріїв, передбачених у угоду з Фондом, країна може мати простий таку порцію валюти. Отже, механізм резервного кредиту дозволяє МВФ надавати економічного тиску настрани-заемщици.

МВФ кредитує лише країни, котрі відчувають труднощі з здійсненням платежів, тобто  країни, які мають достатніх надходжень у іноземній валюті на оплату закупівель в інших країн. Надходження країни складаються з доходів від цього, від надання послуг (як-от банківські і страхові послуги) і зажадав від туризму. Кошти також вступають у формі доходів від капіталовкладень по закордонах у разі бідніших країн, у вигляді допомоги, наданої більш благополучними країнами. Проте країни, як і, можуть витрачати більше, що вони отримують, покриваючи різницю шляхом запозичення, поки що не вичерпаний наданий ним кредит, що в результаті вони й може бути. Коли це відбувається, країна наштовхується на ряд труднощів, у тому числі далеко ще не найскладнішими є загальне падіння купівельної спроможності національної валюти, і вимушене скорочення імпорту інших країн. У цій ситуації країна може звернутися по допомогу до МВФ, який час надасть їй достатні інвалютні кошти, аби воно могло виправити становище у економіці, переслідуючи завдання стабілізації валюти, і зміцнення торгівлі. 

Таблиця 1. Домовленості по основним механізмам, затверджені 2009 фінансовому році

З Таблиці 1. можна  дійти невтішного висновку, що гірше  фінансове становище зокрема  у Мексиці та, відповідно, саме їй надається найбільший кредит (31 528,0 млн.СДР). Вигляд домовленості для Мексики – гнучка кредитна лінія, тобто без жорстких рамок на терміни погашення, тоді як «>стенд-бай» теж є кредитну лінію, але з жорсткими умовами щодо суми і термінів погашення.

Надання Фондом кредитів країнам-членам пов'язаний із виконанням ними певних політико-економічних умов. Такий порядок отримав назву «зумовленості» (>conditionality). МВФ обгрунтовує цю практику необхідністю бути впевненим у цьому, що країни-позичальники зможуть погашати свої борги, забезпечуючи безперебійний кругообіг ресурсів МВФ. Тому Фонд вимагає, щоб країна, покриваючи з допомогою його кредитів дефіцит платіжного балансу, дбала про про його ліквідацію чи скороченні. З розширенням кредитних операцій із 80-х Фонд взяв курс - на жорсткість їх зумовленості. Така практика в надає МВФ роль стража світового економічного порядку, за оцінкою західних фахівців.

Політика  нагляду і надання технічної допомоги

>Рассмотри ще  одне важливе напрям діяльності  МВФ – політику нагляду. Поруч  з іншими багатобічними установами. МВФ виступив із низкою ініціатив,  вкладених у посилення прозорості  діяльності країн-членів. МВФ крім фінансову допомогу надається право нагляду за макроекономічної стабілізації та валютної політикою країн-членів, зокрема у сфері встановлення валютних обмежень. Кожна країна-член зобов'язана на запит Фонду надавати детальну інформацію про стан реального, грошового, бюджетного і "зовнішнього секторів економіки, включаючи стан платіжного балансу, і навіть про структурної політики національного уряду.

Почати з передісторії. У роки всі країни, беручи МВФ, зобов'язалися застосовувати і той ж метод розрахунку вартості своєї валюти. Це була така званапаритетная система. Тоді Сполучені Штати висловлювали вартість долари на золоті. Ціна однієї унції золота становила рівно 35 доларів. Золоте зміст долара забезпечувалося урядом США, що у випадку потребиобменивало золото на долари саме з цього курсу. Беручи МВФ, решта членів також були висловлювати вартість своєї валюти у золоті, а оскільки, якщо кожен із двох предметів дорівнює третьому, всі вони рівні між собою, вартість всіх валют для більшого зручності було винесено котирувати у доларах США. Держави - члени підтримували вартість своїх валют не більше 1 відсотка даного паритету, і, якщо вони вважали, зміна курсу - відповідає їх економічних інтересів, вони обговорювали запропоновані зміни іншими країнами у межах МВФ повинні були одержати їх дуже згоду таких зміни. Система паритетної вартості мала то значну перевагу, що курс валют залишався стабільною і передбачуваним. Це був дуже зручне міжнародних інвесторів, ділерів і філії туристів, але тільки згодом знайшли вияв і деякі недоліки системи. Зміна паритетної вартості валюти була величезну проблему перед урядом, пов'язану з великим політичним ризиком, і кожен зміна паритетної вартості одній з основний валют загрожувало загальним кризою системи.Паритетная система доволі вдало застосовувалася приблизно протягом 25 років. Однак вона була скасована початку 1970-х років, коли золоті запаси США недостатніми задоволення попиту всіх охочих обміняти долари на золото: нагоду отримати унцію золота за 35 доларів представлялася занадто привабливою угодою.

Після скасування паритетної системи держави-члени МВФ вирішили, кожна країна матиме право самостійно вибирати метод визначення вартості валюти. Єдина вимога – країни нічого не винні більше визначати вартість валюти у золоті і дружина мають точно інформувати інших члени, з якого методу встановлюється вартість валюти. Існують найрізноманітніші методи. Багато великі промислово розвинених країн використовують плаваючий валютний курс: гроші стоять стільки, скільки них готові сплачувати вони. Інші країни прив'язують курс валюти до одної з основних валют чи групі валют, і тоді, наприклад, у разі зростання вартості долара США росте, і курс їх валют. Багато європейські країни підтримують курс своєї валюти з міжнародних відносин решти валютам групи у певному заздалегідь встановленомудиапазоне.[7]