Міжнпродні організації

Зміст

Розділ І.  «Міжнародні  організації»

Вступ……………………………………………………………………………….…………3

Діяльність міжурядових  організацій з регулювання світових товарних ринків…….………….……………………………………………………………….……….5

Висновок……………………………………….…………………………….……....15

Розділ ІІ.  «Транснаціональні  корпорації»

Вступ………………………………………………………………………………………....17

Загальна характеристика ТНК……………………………………………………………...19

Діяльність ТНК на міжнародних  ринках…………………………………………………..21

Економічний аналіз діяльності ТНК……………………………………………………….23

Висновки……………………………………………………………………………..27

Список використаної літератури…………………………………………………...28

ВСТУП

Як відомо, система господарчих  зв’язків між національними економіками  різних країн, яка заснована на міжнародному розподілі праці, має назву міжнародних  економічних зв’язків. Вони знаходять своє конкретне вираження в інтернаціональному обміні продукцією та послугами. Головною формою міжнародних відносин являється міжнародна торгівля товарами та послугами. Отже, пануюче місце в цій системі і сьогодні займає міжнародна торгівля, яка складає близько 2/3 вартості всіх трансграничних економічних потоків.

Для будь-якої країни роль зовнішньої торгівлі не можна недооцінювати. За визначенням Дж. Сакса, «економічний успіх будь-якої країни світу засновується на зовнішній торгівлі. Ще ні одній  країні світу не вдалося створити здорову економіку поза світовою економічною системою» [66].

Традиційною та найбільш розвиненою формою міжнародних економічних  відносин, як вже було вказано, являється  зовнішня торгівля. На долю торгівлі припадає близько 90 відсотків всього обсягу міжнородних економічних відносин.

Міжнародна торгівля –  найстаріша форма міжнародних економічних  відносин. Вона існувала ще до формування світового господарства та була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створив економічні умови для розвитку машинного  виробництва, яке могло рости  лише на базі імпортної сировини та масового іноземного попиту.

Міжнародна торгівля займає ведуче місце в системі світових економічних відносин. В умовах НТР  міжнародний торговий обмін набуває  все більшого значення, а розвиток торгівельних зв’язків між країнами все більше ускладнюється. Ось чому дослідження у цій області  дуже важливі та закономірно викликають великий теоретичний та практичний інтерес.

В сучасних умовах активна  участь країни в світовій торгівлі пов’язана зі значними перевагами: вона дозволяє більш ефективно використовувати  ресурси, залучатися до світових досягнень  науки та техніки, в більш короткі  строки здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також більш  повно та різноманітно задовольняти потреби населення.

Міжнародна торгівля є  центральним ланцюгом в складній системі світогосподарчих зв’язків, при цьому опосередковує практично  всі види міжнародного поділу праці  та зв’язує всі країни світу в  єдину міжнародну систему світу.

Отже, у зв’язку з необхідністю і Украні зайняти своє місце у  міжнародному поділі праці, достатньо  уваги слід приділяти державному регулюванню зовнішньої торгівлі, яке  має використовувати економічні механізми та інструменти, серед  яких найбільш цивілізованим на даний  момент є митно-тарифне регулювання  – найважливіший механізм державного регулювання зовнішньої торгівлі. У  всьому світі воно є прикладом  економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки в  порівнянні з нетарифними обмеженнями, які переважно мають характер державного, силового регулювання зовнішньої торгівлі. Загалом митно-тарифне  регулювання в Україні перебуває  на етапі трансформації норм і  правил у відповідності зі стандартами, які застосовуються в світовій спільноті. Тому всі ці питання стають об’єктом для наукових досліджень.

Дипломну роботу присвячено дослідженню міжнародного та державного рівня регулювання торгівлі. Вивченням  цього питання займалися як іноземні, так і вітчизняні вчені. Дана проблема займала не аби-яке місце в  наукових працях таких відомих вітчизняних  науковців як Ю. Макогона, Т. Замороко, І. Майрової, А. Шишаєва, О. Киреєва, В. Ващенка, В. Гончарова, А. Зінченка, В. Дорофієнко, Л. Костенка, Т. Мельника, І. Фоміна, а  також зарубіжних вчених: М. Обстфельда, П. Ліндерта, Дж. Сакса, Ф. Ларрена, Дж. Деніелса.

Питаннями з економічних  досліджень розвитку світової торгівлі та процесу регулювання торгівельної політики займалися провідні вчені  та економісти А. Сміт, Д. Рікардо, Ф  Перру та інші.

Віссю досліджень, що стосується розв’язання світових та вітчизняних  проблем, є правильний вибір торгівельної політики та удосконалення митно-тарифного  регулювання. Разом з тим важливим є вирішення проблем пошуку шляхів і механізмів покращення умов міжнародної  торгівлі для українських товаровиробників, а також визначення недоліків  та переваг співробітництва з  міжнародними організаціями.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

 1.1 Торгівельна політика: сутність і форми

 Регулювання міжнародної  торгівлі припускає цілеспрямований  вплив держави на торговельні  відносини з іншими країнами.

Ми дослідили, що до основних цілей зовнішньоторгівельної політики відносяться:

o  зміна обсягу експорту  й імпорту;

o  зміна структури зовнішньої  торгівлі;

o  забезпечення країни  необхідними ресурсами;

o  зміна співвідношення  експортних та імпортних цін.

Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної  торгівлі:

o  система однобічних  заходів, за якої інструменти  державного регулювання використовуються  урядом країни в однобічному  порядку без узгодження з торговим  партнером;

o  укладання двосторонніх  угод, в яких узгоджуються заходи  торгової політики між торговими  партнерами;

o  укладання багатосторонніх  угод. Торгова політика узгоджується  і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи  і торгівлю, що входить до системи  угод СОТ, угода в сфері торгівлі  країн-членів ЄС).

Держава може використовувати  кожний з підходів і в будь-якому  поєднанні.

Отже, основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторгівельної  політики: лібералізації (політики вільної  торгівлі) і протекціонізму. Ці два  типи торгової політики характеризують ступінь втручання держави в  міжнародну торгівлю.

Обрання свободи торгівлі чи протекціонізму для забезпечення економічного зростання і добробуту  нації завжди було і остається  центральним питанням торгівельної політики.

Як виявилося в ході вивчення наукових джерел, класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно — свобода  торгівлі. Критикуючи протекціонізм  прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливості споживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам [37, с. 301].

Класична модель вільного міжнародного обміну досить переконлива  і в цілому знаходить підтвердження  в торгівельній практиці, але, головним чином, промислово розвинутих країн  з ринковою економікою. Після Другої світової війни ці крани послідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взаємного  обміну і досягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у західному світі концепція  вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження; що лише вільна торгівля оптимізує використання чинників виробництва, вже ніким беззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при  розгляді проблеми вибору торгівельної політики застерігають від безоглядного застосування принципів вільної  торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно  погоджуватися з реальним станом світового господарства і реальними  умовами конкретної країни.

Річ у тім, що висновки класичної  теорії міжнародної торгівлі правильні  лише за певних умов: вільна конкуренція  рівність торгівельних партнерів. Але  в реальному житті вільна конкуренція, особливо в сучасних умовах, скоріша  за все є винятком, ніж правилом. Пануюча на світовому ринку олігополістична  конкуренція є за своєю структурою близька до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Практика ведення  бізнесу транснаціональними корпораціями істотно порушує принцип чистої досконалої конкуренції, а їхні антиконкурентні  дії не підпадають під національні  законодавства, які обмежують монополію. Ціни, що встановлюються ТНК, не відображають у кожному конкретному випадку  ні витрат виробництва, ні рівноваги  ринку. Вони визначаються політикою  адаптування до специфіки певного  національного ринку і внутрішньою  стратегією максимізації прибутку (трансфертні  ціни). Це — з одного боку. З іншого — партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються  між собою і знаходяться в  нерівному становищі: а) за рівнем економічного розвитку; б) за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі; в) за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема на ціни.

Виявилось, що деякі економісти (наприклад, французький економіст  Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом  і пропозицією, а результатом  взаємодії нерівноважних сил  та інтересів, які мають лише віддалене  відношення до ринкового механізму [66]. Ця обставина, природно, ставить  слаборозвинуті країни, так само, як і країни з перехідною економікою, в залежне становище від сильніших  країн і ТНК. За цих умов проблематичною стає можливість спромогтися економічного зростання шляхом вільного обміну, без захисту національного виробника  від іноземної конкуренції. Відтак, незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою  економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась  від протекціоністської політики і  тією чи іншою мірою вдається до заходів регулювання торгівлі.

Зберігаються дві тенденції  в розвитку міжнародних торгівельних відносин. Одна тенденція — до розширення зони вільної торгівлі, друга —  до періодичного посилення протекціоністських заходів, застосування практики "селективного протекціонізму", коли ті чи інші галузі захищаються від конкуренції. Лібералізація  міжнародної торгівлі як переважаюча  тенденція відноситься тільки до ПРК, і для них, головним чином, політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. У цих країнах  панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля є  базовим моментом економічного життя  країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоспроможність може слугувати  єдиним справжнім арбітром в торгівлі, вона має бути головною метою економічної  політики будь-якої країни.

І все ж і в цій  групі країн протекціоністські  тенденції ще не подолані. Лібералізація  торгівлі має регіональний характер супроводиться збереженням торговельних бар'єрів між угрупованнями. Усі  основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, НАФТА і Австралійсько-Новозеландська угода про встановлення тісніших економічних відносин. Суперечності в торгівельній політиці і протекціоністські  бар'єри між цими угрупованнями  не усунені. Залишається предметом  суперечностей товарний обмін між  країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава  зберігає можливість обмежувати конкуренцію  шляхом надання допомоги національним виробникам. Так, усередині спільного  ринку обіг товарів у принципі був вільним: він не обкладався митом і не піддавався ніяким кількісним обмеженням. Водночас Римським договором передбачені захисні застереження, котрі дозволяли тимчасово відступати від принципу вільної торгівлі всередині спільного ринку у випадку виникнення труднощів з платіжним балансом тощо.

Із середини 90-х років  відбувся черговий сплеск; неопротекціонізму, ініціаторами якого були ПРК, але  торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Це проявилось у тому, що посилився двосторонній характер торгівельних відносин (у формі самообмежень компенсаційної торгівлі). Протекціонізм (крім галузей, що традиційно захищаються — енергетики, текстильної та швейної промисловості, сільського господарства), завоював, і  інші галузі. Об'єктом захисних заходів  стали: виробництво взуття, автомобілів, верстатів, електроніки. У кінцевому  підсумку, у 1986 р. лише 20% світового обміну здійснювалось за правилами ГАТТ, тобто зовсім вільно. Чверть обсягу торгівлі була піддана квотам і дії  обмежувальних угод, чверть — перебувала в руках ТНК, чверть становила  предмет компенсаційних угод [33, с 257].

Живучість протекціоністських тенденцій пояснюється не лише тим, що не для всіх країні вільна торгівля приносить вигоду, й тим, що вона неоднаково впливає на економічне становище  різних галузей, фірм, а також на соціально-економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту (наприклад, автомобілів) по-різному  можуть позначитись на робітниках автомобільної  промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття  заходів у відповідь з боку країн-експортерів автомобілів), споживачі  автомобілів матимуть менший вибір  і платитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політика складається як результат боротьби між групами (лобі), що мають різні  інтереси, які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Завжди слід мати на увазі, що оцінка і вибір торгівельної політики є питанням не лише економічним, а  й соціальним.Таким чином можна  конкретизувати, що входить в поняття  свободи торгівлі та протекціонізму.Отже, під свободою торгівлі розуміється  політика мінімального державного втручання  в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Таким чином, основним регулятором  зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однак  це не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Для надання максимальної волі своїм суб'єктам, що хазяюють, держава укладає договори з іншими країнами.

Переваги вільної торгівлі:

o  позитивні політичні  наслідки, оскільки країни стають  більше взаємозалежними, знижується  небезпека ворожих дій одного  щодо іншого;

o  країни, в основному  економічно більш розвинуті, одержують  найбільший виграш від міжнародної  торгівлі.

У чистому вигляді цей  напрям зовнішньоторгівельної політики ніколи і ніде не застосовувався.

Під протекціонізмом розуміється  державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції  шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоздатність  на світовому ринку окремих країн  різні. Тому вільна дія ринкових сил  може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з  боку сильніших держав може призвести  в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної  структури.

Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей  виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізація аграрних країн; скорочує безробіття. Однак усунення іноземної конкуренції послаблює  зацікавленість вітчизняних виробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва.

Для протекціонізму характерні такі форми:

o  селективний протекціонізм,  спрямований проти окремих країн  чи окремих товарів;

o  галузевий протекціонізм,  який захищає певні галузі;

o  колективний протекціонізм,  який проводиться економічними  інтеграційними об'єднаннями країн  у відношенні країн, які до  них не входять;

o  прихований протекціонізм,  який здійснюється методами внутрішньої  економічної політики .

СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ  ОРГАНІЗАЦІЙ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

2.1 Сутність, причини виникнення  та класифікація міжнародних  організацій з регулювання світової  торгівлі

 Як відомо міжнародні  економічні відносини реалізуються  через їх суб’єкти. До суб’єктів  належать підприємства, фірми, держави,  приватні особи, транснаціональні  корпорації і транснаціональні  банки, а також міжнародні організації.  Особливістю міжнародних організацій  як суб’єктів системи міжнародних  економічних відносин є те, що  вони, поряд з державними органами, є регуляторами цих відносин. Крім того, на відміну від державних  органів, міжнародні організації  виконують регулюючі функції  на наднаціональному рівні. Як  регулятори міжнародні організації  мають великий вплив на розвиток  і спрямованість міжнародних  відносин, оскільки вони залучують  в упорядкований процес чимало  держав. По суті, майже немає в  світі держави, яка не була  б членом якоїсь організації;  більшість країн залучена до  декількох організацій.

Під поняттям міжнародна організація  мається на увазі об’єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно  реалізують програму або мету на підставі певних правил та процедур і діяльність яких виходить за національні кордони.

Зазначимо, що утворення  міжнародних організацій є об’єктивним  наслідком процесу розвитку світового  суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головні: міжнародний  поділ праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні стосунки між  країнами, глобалізація міжнародних  відносин.

Міжнародний поділ праці  обумовлює спеціалізацію країн  на виробництві певних товарів та послуг, обмін продуктами, а також  неминуче призводить до міжнародного кооперування. Зростання міжнародних  потоків товарів, послуг, чинників виробництва, що особливо стало відчутним з  середини XIX ст., викликає потребу в  регуляторах, які запобігли б  тенденції перетворення цього процесу  на хаотичне явище і водночас підсилили  його темпи. В XX ст. процес міжнародного поділу праці суттєво поглиблюється, що пов'язано з науково-технічною  революцією. Це поглиблення, зокрема, виявляється  в переміщенні наголосу від поділу праці загального типу до часткового і поодиничного типів. Якщо раніше міжнародний  поділ праці виявлявся переважно  в формі міжнародної торгівлі, то тепер він дедалі більше охоплює  сферу виробництва. Спеціалізація  країн на технологічних операціях, деталях, вузлах, агрегатах сприяє встановленню стійких зв'язків між підприємствами різних країн, спонукаючи, таким чином, їх до виробничої кооперації.

Нині світова торгівля - одна з найактивніших форм міжнародних  економічних відносин. Отже, поглиблення  процесу міжнародного територіального  поділу праці з другої половини XX ст. зумовило надзвичайне прискорення  темпів зростання міжнародної торгівлі. Якщо за 40 років до Другої світової війни обсяг міжнародної торгівлі зріс у два рази, то за 50 післявоєнних років - більше ніж у ЗО разів [35, с. 15]. За іншими підрахунками, тільки з 1960 по 1997 рік обсяг світової торгівлі збільшився в 41 раз (у поточних цінах) і досяг майже 11 трлн дол. [58, с. 27].

При цьому середньорічні  темпи зростання обсягів товарообігу  протягом усього періоду перевищували темпи зростання світового виробництва.

Ця тенденція спостерігається  й на початку нового століття. Темпи  зростання міжнародної торгівлі, за винятком окремих років, вищі від  темпів зростання світового валового продукту, про що свідчить (Додаток 1) [66].

Такий швидкий розвиток світової торгівлі не в абиякій мірі залежить від утворення в другій половині XX ст. світової системи регулювання  торгівлі, основою якої стали міжнародні економічні організації. Ще до війни  робилися спроби створити механізм, який упорядкував би національні норми  й правила міжнародної торгівлі, призвів їх до єдиного стандарту  з тим, щоб усунути тарифні  й нетарифні перепони на шляху  міжнародного руху товарів. Протекціонізм  у міжнародній торгівельній політиці був пануючою формою. Навіть наприкінці 40-х - початку 50-х років тарифні  ставки становили 40%. Спроби пом'якшити протекціоністські бар'єри робилися Лігою Націй та окремими угрупованнями  країн, але всі вони закінчилися  невдачею.

Тільки починаючи з  другого етапу розвитку системи  міжнародних організацій (з кінця 40-х років) вдалося розробити й  реалізувати досить ефективний механізм регулювання світової торгівлі. Досить сказати, що середня ставка мита в  адвалерному вимірі на товари знизилася  з 40% до 3 % на початок 2000 року [37, с. 16]. Найважливішу роль у цьому процесі відіграли  організації ГАТГ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, регіональні економічні комісії  ООН, Міжнародна торговельна палата. Важливе місце в системі регулювання  світової торгівлі посідають також  міжурядові організації з регулювання  окремих ринків (ОПЕК та ін.). Успіх  процесу міжнародних торгівельних відносин багато в чому залежить від  того, що проблеми торгівельної політики постійно знаходяться в центрі уваги  Організації Об'єднаних Націй. Найавторитетніші організації цієї сфери (СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ) входять до системи ООН, а МТП підтримує з нею тісні стосунки.

Нами було досліджено, що на початку XXI ст. кількість міжнародних  організацій вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом  учасників, цілями, функціями, місцем в  інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини. Найчисленнішими є неурядові  міжнародні організації, яких налічується  близько 20 тисяч. Значно менше міждержавних організацій - близько 3 тис., і їх кількість  зростає чи не щороку. Таке розмаїття  організацій утруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій  за якоюсь однією схемою. Типологія  міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації залежно від  того, в якому аспекті ми маємо  намір її розглядати.

Основними критеріями типології  міжнародних організацій є:

o  членство суб'єктів  міжнародних відносин і юридичний  статус організації;

o  географічне поширення;

o  функціональна спрямованість;

o  характер діяльності.

Крім того, характеристику можна доповнити ознаками юридичного статусу, характеру діяльності, періоду  функціонування та порядку вступу до організації (Додаток 2).

Що стосується міжнародних  організацій з регулювання світової торгівлі, тобто СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ, які являються найавторитетнішими, то вони за цією класифікацією відносяться  до глобальних організацій, організацій  спеціальної компетенції та спеціалізованих  економічних організацій.

Світова організація торгівлі - головний міжнародний регулятор  світової торгівлі. Вона виникла на базі Генеральної угоди з тарифів  і торгівлі (ГАТТ) в 1995 році. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію  означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.

СОТ – це об’єднання держав, спрямоване на створення і підтримку  системи юридичних норм міжнародної  торгівлі. СОТ сьогодні - це 152 країни світу, понад 95 % обсягу світової торгівлі, понад 90 % світового ВВП і понад 85 % населення світу. Майже тридцять держав мають у СОТ статус спостерігача і знаходяться на різних етапах процесу вступу. З країн СНД до СОТ увійшли Вірменія, Грузія, Киргизія і Молдова. Заявки до СОТ подали ще близько 30 країн.

Крім того, декілька міжнародних  організацій, таких як ООН, МВФ, МБРР та ін. мають статус спостерігачів  в окремих структурах СОТ.

міжнародний світовий торгівля регулювання

Стаття 3 Марракешської угоди  передбачає, що СОТ повинна виконувати чотири функції: сприяти реалізації угод Уругвайського раунду і будь-яких інших угод, які укладатимуться в  межах СОТ; служити міжнародним  форумом для обговорення питань тлумачення і застосування угод Уругвайського  раунду; виконувати функції арбітра; періодично здійснювати збір інформації про торговий режим у країнах-членах з метою перегляду торговельної політики.

ЮНКТАД – організація, яка як і СОТ, працює в сфері  регулювання світової торгівлі. По суті, вони є конкурентами. Серед  членів ЮНКТАД чисельно переважають  країни, що розвиваються; їхнім представникам  вдається втілювати принципи й рішення, які часто не в інтересах розвинутих країн (хоч би, наприклад, поширення  принципу «невзаємності»). Ось чому держави, які мають беззаперечний  авторитет у СОТ, намагаються  надати більшу вагу в міжнародних  торговельних відносинах саме цій організації. І дійсно, авторитет СОТ вищий, ніж у ІОНКТАД. Не останню роль у цьому відіграє принцип прийняття  рішень: рекомендаційний їх характер у ЮНКТАД дає змогу подекуди їх ігнорувати, а це послаблює авторитет. Згодом все ж вдалося розмежувати  функції двох організацій: ЮНКТАД розроблює  загальні торговельно-політичні принципи в контексті розвитку, а СОТ  відає суто торгівельними питаннями.

В розробці міжнародного механізму  торгівельної політики важливе місце  посідають заходи по визначенню преференцій  для країн, що розвиваються, з усунення тарифних перепон, з поліпшення структури  їх експорту. Особлива увага приділяється найменш розвинутим країнам, що не мають  виходу до моря (таких багато в Африці), й острівним країнам.

Окрім суто торговельних, ЮНКТАД відає й іншими питаннями міжнародного економічного співробітництва. Це валюта і фінанси; морські перевезення; страхування передачі технологій; міжнародні інвестиції.

Нами було досліджено, що аналітична діяльність ЮНКТАД охоплює  такі сфери: тенденції світової економіки  та їх вплив на процес розвитку; макроекономічна  політика; конкретні проблеми розвитку. Використання успішного досвіду  розвитку країнами, що розвиваються, й  країнами з перехідною економікою; питання, пов'язані з фінансовими  потоками й заборгованостями. За результатами досліджень складається банк інформації, яка надається країнам-членам.

Міжнародний торгівельний центр  ЮНКТАД/СОТ - МТЦ є спільним допоміжним органом СОТ та ООН. Був утворений  у 1964 р. в рамках ГАТТ, а з 1968 року увійшов також до структури ЮНКТАД. Членами МТЦ є члени СОТ  та ЮНКТАД.

Головна мета МТЦ - - усунути  дублювання й паралелізм у діяльності СОТ і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються. Також функціонування МТЦ складається  в наданні країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед в стимулюванні експорту; забезпеченні країн-членів інформацією  про ринкові можливості для традиційних  і нетрадиційних товарів; удосконалення  техніки імпортних операцій з  метою раціонального використання валютних ресурсів; навчанні урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій; здійсненні наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі.

Значна увага приділяється утворенню національної системи  інформації по товарах, послугах, ринках і торговельній діяльності - підприємств  та організацій; кожна країна повинна  мати таку систему. Для успішного  прориву на міжнародні ринки країна, що завивається, має потребу в  кадрах фахівців. Для цього МТЦ  сприяє їх підготовці в національних навчальних закладах (надання стипендій  тощо), організує практичне навчання на торговельних підприємствах.

МТЦ розроблює і втілює національні й регіональні програми розвитку торгівлі, надає консультації з розробки національної зовнішньоторгівельної  політики.

Комісія Організації Об'єднаних  націй з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ (заснована в 1966 році) є головним правовим органом ООН  у галузі прав міжнародної торгівлі.

ЮНСІТРАЛ займається уніфікацією  права міжнародної торгівлі; координацією роботи міжнародних організацій  у сфері права міжнародної  торгівлі; сприянням широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних  конвенцій з права міжнародної торгівлі; підготовкою кадрів у галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.

Отже діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження  в розробці й прийнятті конвенцій  — документів, у яких містяться  узгоджені норми, принципи й стандарти  в галузі міжнародного торгівельного  права.

Найбільш змістовною була Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона встановила єдині норми регулювання  купівлі-продажу, що багато де в чому усунуло розходження в національних законодавствах. Єдині норми створюють  передумови для повного порозуміння  між торговими партнерами, визначають обов'язки продавця й покупця. Конвенція  встановила перелік об'єктів купівлі-продажу, на які поширюються її ідеї, а  також визначила ознаки договору, до яких Конвенція не застосовується. Конвенція надає партнерам широкі можливості для укладення взаємовигідної торговельної угоди; якщо ж взаємовідносини  партнерів не врегульовані контрактом, застосовуються положення Конвенції.