Напрями інноваційних процессів в Україні. 2

План

1. Напрями інноваційних процессів в Україні
2. Динамічне моделювання бізнесу
3. Методи та інструменти державного регулювання інноваційної діяльності

Список використаної літератури

1. Напрями інноваційних процессів в Україні

Інноваційний процесс це вид діяльності направлений на досягнення інноваційних цілей на основі раціонального використання наукових, організаційних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, примінення принципів, функцій та методів економічного механізму менеджменту.

Виділяють приоритетні напрямки інноваційних процессів.

Пріоритетні напрями інноваційних процесів згідно з законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 № 3715-VI - це законодавчо та науково обґрунтовані напрями інноваційних процессів, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу країни (рис. 1).

Рис. 1. Характеристика пріоритетних напрямів інноваційних процесів

Формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційних процесів здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, моніторингу інноваційної діяльності в країні, інноваційного потенціалу та інноваційної культури суспільства.

Кабінет Міністрів України проводе експертизу розроблених стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, організовує їх публікацію та обговорення в громадських науково-технічних організаціях, засобах масової інформації і передає на затвердження Верховній Раді України (до 1 березня останнього року дії попереднього аналогічного документу).

Аналогічно формуються середньострокові пріоритетні напрями  інноваційної діяльності, які на державному рівні затверджуються разом із стратегічними напрямами, а зміни до них вносяться разом із формуванням проекту закону про Державний бюджет; на галузевому рівні - розробляються галузевими органами влади і затверджуються колегіями галузей; на регіональному рівні - розробляються виконавчими органами місцевого самоврядування та затверджуються обласними радами.

Держава забезпечує реалізацію стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності через систему загальнодержавних (національних) програм, економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Реалізація середньострокових  інноваційних пріоритетів загальнодержавного рівня здійснюється через державні прогнози та програми економічного і  соціального розвитку України, на конкурсних засідках через державне замовлення; на галузевому та регіональному рівнях - через інноваційні програми та проекти, інноваційні проекти технопарків.

Стратегічними пріоритетними  напрямами на 2011-2021 роки є:

освоєння   нових   технологій   транспортування   енергії, впровадження  енергоефективних,   ресурсозберігаючих   технологій,

освоєння альтернативних джерел енергії;

освоєння  нових  технологій  високотехнологічного розвитку транспортної   системи,   ракетно-космічної   галузі,   авіа-    і суднобудування, озброєння та військової техніки;

освоєння   нових  технологій  виробництва  матеріалів,  їх оброблення і  з'єднання,  створення  індустрії  наноматеріалів  та нанотехнологій;

технологічне   оновлення   та   розвиток  агропромислового комплексу;

впровадження нових  технологій та обладнання  для  якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;

широке  застосування  технологій більш чистого виробництва  та охорони навколишнього природного середовища;

розвиток    сучасних     інформаційних,     комунікаційних

технологій, робототехніки.

2. Динамічне моделювання бізнесу

Моделювання - один із способів дослідження і усунення проблем, що виникають в оточуючому нас  світі. Говорячи більш строго, модель є реальним або абстрактним об'єктом, який замінює (представляє) об'єкт дослідження в процесі його вивчення, знаходиться відносно схожим з останнім (аналогія, фізична подібність і т. п.) і зручніший для експериментів. Найбільш природна і важлива сфера застосування моделювання - аналіз складних систем, в тому числі соціотехніческіх (виробничих, фінансових і т. д.).

Нові технології, розмивання меж між галузями, глобалізація ринків і посилення конкуренції в  значній мірі впливають на середовище, в якому діє бізнес. Ці чинники  призвели до появи динамічного моделювання бізнесу (dynamic business modeling - DBM). Його сутність в інтегруванні знань різних експертів, що дозволяє поглибити розуміння динаміки подій, що відбуваються на інноваційній арені.

Інноваційна арена - простір, який описується чотирма параметрами інновацій, а саме: технологіями, додатками, ринками або споживчими групами та організаційної (внутрішньої і зовнішньої) структурою. Іншими словами, динамічне моделювання бізнесу полегшує формування загальної моделі інноваційного процесу.

Перший етап динамічного  моделювання. Він включає аналіз існуючого і можливого в майбутньому  позиціонування компанії на ринку; аналіз зацікавлених осіб (сил), що перешкоджають  або сприяють переходу компанії до позиції, яку передбачається займати  в майбутньому; аналіз бізнес-процесів.

Аналіз позиціонування компанії передбачає визначення її можливостей (стан активів та ін) на ринку залежно  від динаміки зовнішнього середовища. Аналіз проводиться за двома напрямками: ресурсів та зовнішніх позицій компанії. Особливо важлива конкурентна позиція. Для її визначення часто використовується модель п'яти ринкових чинників Майкла Портера (рис. 2). Відповідно до цієї моделі ринкова позиція компанії визначається щодо її конкурентів, постачальників, споживачів, нових учасників ринку і продукту-замінника.

Рис. 2. Модель п'яти ринкових факторів за М. Портером

Ці фактори залежать від ряду інших взаємозалежних параметрів (число покупців, постачальників і  продуктів-замінників), які, у свою чергу, залежать від сегмента ринку, унікальності продукції та ін

Аналізованими ресурсами  компанії є знання, репутація, капітальні (нерухомість), фінансові та управлінські активи. В даний час найбільш важливим фактором виробництва стає знання, якщо воно використовується з вигодою. Знання (особливо високих технологій) часто розглядається як специфічний компонент ресурсів підприємства, який при звичайних умовах не може бути переданий іншій структурі.

Основними організаційними  активами є структура, система, культура, гнучкість. Структура компанії змінюється постійно під впливом зовнішнього середовища управлінському та організаційному поведінці. Динамічне середовище вимагає, щоб максимально використовувався ефект сфер застосування. Їх розширення стає інноваційним інструментом, що забезпечує конкурентну перевагу.

Часто успіх чи невдачу  при розробці нових видів бізнесу  визначають цінності і норми, що діють  в компанії, які впливають на сприйняття і використання можливостей. Для  розробки нових видів бізнесу  важлива підприємницька куль-тури. Іноді доводиться замінити персонал, систему управління і структуру. Щоб компанія могла скористатися отриманими знаннями з вигодою для того чи іншого продукту, процесу або послуги, необхідна гнучкість.

При оцінці підприємцями, готовими йти на підвищений ризик, нових видів бізнесу часто основним параметром є якість менеджменту. Саме якість управління, найкращим індикатором оцінки якого є попередній досвід, визначає, чи будуть надані фінансові ресурси для забезпечення інноваційного процесу.

Важливим активом компанії є її репутація, популярність і авторитетність бренду. Коли компанії оцінюють свої інноваційні можливості, вони повинні брати до уваги й аналізувати всі чинники, що впливають на результат.

Аналіз зацікавлених осіб. Діючі суб'єкти (особи та групи  осіб, організації), на яких впливає або може вплинути інновація, є зацікавленими особами. Вони мають певний інтерес до результатів процесів, що відбуваються в ході розробки нових форм бізнесу. Це споживачі, постачальники, конкуренти, партнери, інституційні особи, акціонери. Їх поділяють на внутрішніх і зовнішніх зацікавлених осіб.

Залучення як зовнішніх, так і внутрішніх зацікавлених осіб у процес розвитку нових видів  бізнесу в значній мірі підвищує ймовірність кінцевого успіху. Однак  і тут є розумні межі. Залучення  великого числа зацікавлених осіб призводить до значного ускладнення процесу, яким необхідно управляти. Тому повинен бути визначений оптимальний баланс між ступенем залучення зацікавлених осіб та складністю інноваційного процесу.

У цьому процесі зацікавлені  особи можуть грати як стимулюючі, так і гальмуючі ролі. Перешкоджати змін можуть уряд, зацікавлені об'єднання (споживчі організації, профспілки, екологи та ін), засоби мас-сової інформації. Сповільнювати швидкість змін можуть і конкуренти. Гальмує роль відіграють інерційні сили в самій компанії - ретрогради, консерватори, які дотримуються колишніх цінностей і норм, знань, навичок і вмінь. Погано піддаються змінам самі системи управління.

До зовнішних зацікавлених осіб відносяться споживачі, постачальники, конкуренти, інституційні зацікавлені особи.

Споживачі. При розробці нового продукту або послуги необхідно  детально дослідити склад споживачів. Якщо фізичні якості продукту протестувати досить легко, то оцінити його емоційну цінність значно важче. Тут свою роль відіграють як традиції, так і мода.

Постачальники. Їх ролі в  інноваційному процесі змінюються в залежності від галузі економіки. Постачальники забезпечують компанії фінансовими ресурсами, які надходять  від акціонерів, банків, уряду (субсидії, гранти тощо), вихідні-ми матеріалами і компонентами, засобами виробництва, знаннями та ідеями, які надходять з інститутів, від споживачів і консультантів, персоналом.

Конкуренти. Вони можуть бути зацікавлені в розробці нових  видів бізнесу в цілому, але  і можуть перешкодити суперникам досягти успіху в ході інновацій. У ситуаціях зростання ринку більш вигідним є спільні інновації, оскільки розвиток ринку для однієї компанії може виявитися неможливим. У багатьох випадках вигідно партнерство з конкурентами, особливо якщо ринок піддається атаці продуктів-замінників.

Для партнерів компанія повинна бути передбачуваною і викликати  довіру, тоді вони виявлять готовність вкладати кошти і знання, щоб окупити  загальні витрати.

Інституційні зацікавлені особи – це органи влади та контролюючі органи інфраструктури, особливо в регульованих галузях. Чим більш суворими стають екологічні норми в ряді галузей (хімічна, сталеливарна і автомобільна), тим більшою мірою вони стимулюють інновації.

Внутрішні зацікавлені  особи - це власники, акціонери, співробітники компанії.

Акціонери впливають на її акціонерну вартість. Акціонерна вартість забезпечується двома способами: через дивіденди і через збільшення ціни акцій.

Вартість компанії визначають чотири складові: потік грошових коштів, залишкова  вартість, облікова ставка, борги. Факторами вартості для потоків грошових коштів є зростання обсягу продажів, використання маржі прибутку, частка податків. Залишкова вартість діє як чинник у відношенні як оборотного, так і основного капіталу, а облікова ставка залежить від вартості капіталу. Борги залежать від фінансово-інвестиційної політики компанії.

Співробітники компанії. Кожна інновація  впливає на внутрішні процеси  і вимагає адаптації співробітників і самої організації.

Розглядаючи вплив зацікавлених осіб на інноваційні процеси, слід брати  до уваги і інтереси суспільства. Суспільство не є зацікавленою особою в тому ж сенсі, як конкретні люди і організації - співробітники компанії, акціонери, споживачі і конкуренти. Але для того щоб компанія протягом тривалого часу процвітала, вона повинна сприяти благу суспільства, частиною якого є. Врахування інтересів суспільства завжди окупається.

Аналіз бізнес-процесу. Бізнес-процес - це сукупність напрямів організаційної діяльності, в якій конкретні вихідні складові трансформуються в продукт із заздалегідь встановленими показниками, що привертають споживача і задовольняють його попит.

Другий етап динамічного  моделювання. Це аналіз нелінійних механізмів, які визначають загальну поведінку бізнес-системи і впливають на непередбачену динаміку інноваційного процесу.

Розрізняють шість основних класів нелінійних механізмів: "петлі  взаємного посилення"; "петлі  обмежень"; "механізми запирання"; тимчасові затримки; механізми відбору; механізми створення інновацій та внесення до них коректив.

"Петлі взаємного  посилення" з'являються в тому  випадку, коли два елементи  системи впливають один на  одного. Посилення (ослаблення) ознак  одного елемента відповідно впливає  на посилення (послаблення) іншого. "Петлі взаємного посилення" призводять до того, що невеликі події сприяють значних результатів. Сприятливі "петлі взаємного посилення" зазвичай приносять користь компанії. Вони виникають в ході розробки продуктів і нових технологій, сприяють їх спільної еволюції. Одним з характерних прикладів є спільна еволюція видів туризму і способів перевезень та засобів розміщення.

Є багато несприятливих "петель взаємного посилення", небезпечних чи негативно позначаються на роботі компаній. Іноді репутація  компанії або продукту може постраждати через якогось незначного події, оскільки воно було розтиражовано засобами масової інформації. Несприятливі "петлі" виникають, коли в гонитві за швидкістю розробок компанії пропонують на ринку продукти або послуги, що володіють великою кількістю недоліків.

"Петлі обмежень". Відомо, що кожному процесу зростання  рано чи пізно приходить кінець, тоді і з'являються "петлі  обмежень". За своїм характером  ці обмеження можуть бути фізичними  (стосуються особливостей, властивостей  продукту, технології), економічними, соціальними, правовими чи якимись іншими.

Інновація часто пов'язана  з усуненням фізичних або економічних  обмежень. У результаті модернізації продукту потенційний розмір ринку  може переміститися на більш високий  рівень, кінцева величина якого залежить від еластичності ринку. Зрушення обмеження викликає цілий ланцюг подій, кінцевим результатом якої стає зміна ринку, ринкових часток і вартості компанії.

Крім технічних і  економічних меж існують юридичні (в області екології, безпеки, охорони здоров'я) обмеження і соціальні допущення. Правові норми накладають обмеження, які не можна зняти за рахунок розробок в самій компанії. Соціальні або психологічні проблеми можуть перешкоджати інноваціям. Через це може змінитися мета, поставлена компанією, вона змушена змінювати вид діяльності, в результаті чого можуть виникнути абсолютно нові інноваційні напрямки.\

"Механізми замикання"  пов'язані з технологіями, інвестиціями, організаційною структурою, підготовкою  персоналу та іншими факторами.  Зміни в ролі якогось фактора приводять до опосередкованого впливу всіх інших. Це може збільшити рас-ходи і перекрити майбутні вигоди. "Механізми замикання" можуть породити споживчу лояльність або нейтралізувати атаки конкурентів на споживачів, у яких зацікавлена компанія. Щоб споживач не вважав за краще продукцію іншої компанії, можуть бути використані різні механізми: накопичення заохочувальних балів (бонуси для часто літаючих пасажирів, клієнтів готелів та ін), особливі програми для комп'ютера, відео. "Механізми замикання" знижують гнучкість та інноваційність компанії.

Тимчасові затримки. Вони пов'язані з коливаннями попиту. Наприклад, з-за високих цін на свиняче  м'ясо всі великі виробники збільшують число вирощуваного поголів'я. У  результаті через деякий проміжок часу пропозиція свинини на-чина перевищувати попит і ціни на неї знижуються - ринок не може розширитися, виробники зазнають збитків. На наступний рік відбувається зворотне явище - виробники зменшили кількість свиней, попит на м'ясо перевищує пропозицію - ціни зростають. Ситуація повторюється і приймає циклічний характер.

Існують і інші випадки  тимчасових затримок. Так, рішення про  наймання нових співробітників і  тимчасова затримка, викликана їхньою підготовкою, можуть призвести до такого ж циклічного поведінки системи. Компанії, що враховують циклічність тимчасових затримок, можуть отримувати прибуток, якщо зуміють скоротити їх тривалість в порівнянні з конкурентами.

Механізми відбору. Вони діють, коли споживачі приймають  рішення про покупку певних товарів  або послуг, грунтуючись на своїх перевагах і сприйняттях характеристик продуктів. Механізмами відбору є різні форми тестування та проміжних звітів. У них відбиваються критерії, якими користуються споживачі, акціонери та інші зацікавлені особи, вибираючи фактори, що забезпечують компанії отримання прибутку. Важливим механізмом відбору є правові норми, особливо в регульованих галузях.

Різні конфігурації процесів можуть привести до появи різних нелінійних механізмів. Існує два важливих аспекти  динамічних систем: еволюція і самоорганізація. Еволюція - це процес, що відбувається під впливом дії трьох основних механізмів: відбору, "замикання", створення інноваційних систем та внесення до них коректив. З точки зору самоорганізації важливу роль відіграють такі нелінійні механізми, як "петлі взаємного посилення", "петлі обмежень", "механізми замикання" і тимчасові затримки. Знаючи і розуміння їх сутність, можна забезпечити переваги для своєї компанії і добиватися успіхів.

Традиційно розрізняють  аналітичне і імітаційне (динамічне) моделювання.

Аналітична модель, як правило, статична (її виходи функціонально  залежать від входів) і тому у  ряді практичних випадків може бути реалізована  навіть за допомогою електронних  таблиць.

До динамічної моделі вдаються тоді, коли об'єкт моделювання настільки складний, що адекватно описати його поведінку математичними рівняннями неможливо або скрутно. Імітаційне (динамічне) моделювання розглядає модель як сукупність правил (диференціальних рівнянь, кінцевих автоматів, мереж Петрі і т.п.), які визначають, в який стан в майбутньому перейде модельований об'єкт з деякого попереднього стану.\

Реструктуризація виробництва, підвищення якості продукції, зниження виробничих та логістичних витрат, моделювання життєвого циклу  нової продукції, максимальне врахування вимог і побажань клієнтів - ось далеко не вичерпний перелік проблем, повноцінне рішення яких навряд чи можливе без використання динамічних моделей.

3. Методи та інструменти державного регулювання інноваційної діяльності

Реалізація державної  інноваційної політики забезпечується органами державного управління через систему методів та інструментів (засобів) державного регулювання.

Методи державного регулювання  інноваційної діяльності - прямі та опосередковані способи впливу органів  державного управління на поведінку суб' єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення інновацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни.

Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної діяльності - акти нормативно-правового або директивного характеру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Класифікація інструментів державної інноваційної політики може здійснюватися на основі підходу  «попит — пропозиція». Суть його полягає  в тому, що держава здійснює вплив через стимулювання попиту на інноваційні продукти, пропозицію таких продуктів, інструменти створення сприятливого інституційно-правового середовища для підприємців-інноваторів.

Інструменти регулювання  попиту - це укладені центральними або регіональними органами державного управління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення й виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг.

Інструменти регулювання  пропозиції – це дії, спрямовані на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення інноваційної інфраструктури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій" гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів.

До інструментів створення сприятливого середовища для інноваційного процесу відносять передусім податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правових засад виробництва та споживання якісної продукції - системи стандартизації і сертифікації виробництв окремих видів продукції, регулювання монопольних підприємств і видів діяльності дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення сприятливих умів для міжнародної комерційної діяльності. Йдеться про торговельні угоди, зовнішньоекономічні тарифи, режими валютного регулювання, відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнародній кооперації праці та захист у випадках недозволеної чи несумлінної конкуренції. Це також розвиток і підтримка системи освіти в країні (повне або часткове фінансування закладів загальної освіти, університетів, спеціальної фахової підготовки, системи безперервного навчання і перекваліфікації робочої сили, курсів вузькопрофільного тренінгу та менеджменту), створення умов для особистісного розвитку людини, соціальне страхування, охорона здоров'я, довкілля тощо.

Застосовуючи ці інструменти, держава може уповільнювати або  прискорювати темпи інноваційного  процесу, підвищувати або знижувати  ефективність інноваційної діяльності. Важливо визначити оптимальне співвідношення між ними, щоб уникнути «ручного» управління інноваційними процесами і сформувати ефективний економічний механізм їх стимулювання.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», Верховна Рада України; Закон від 08.09.2011 № 3715-VI

Янковский К. П. Введение в инновационное предпринимательство / К. П.Янковский. — СПб.: Питер, 2004.

2. Абрамова В. О. Проблеми державного управління інноваційними процесами в Україні // Социально-экономические аспекты промышленной политики: Соц. политика и человеч. развитие: (Сб. науч. тр.). - Донецк, 2003. - Т.2. - С.470-473.

3. Андрейченко А. В. Інноваційна діяльність - суть, види, фактори. Інноваційна політика держави // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. пр. - Одеса, 2002. - Вип.13. - С.447-450.

4. Андрощук Г. Інноваційна діяльність в Україні: економічний механізм стимулювання /Головний консультант Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України. // Інтелект. власність. - 2000. - № 12. - С.23 - 30: портр.(авт.)

5. Возняк Г. В. Державне стимулювання інвестиційно-інноваційної сфери економіки України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. пр. - Одеса, 2002. - Вип.13. - С.379-382.

6. Воротін В. Є. Державна інвестиційна політика та інноваційний механізм її реалізації в Україні // Наукові праці / Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К., 2002. - Вип.3: Інноваційний менеджмент: проблеми формування в умовах перехідної економіки. - С.29-32.

7. Гладій С. П. Форми, методи та інструменти державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні // Вісник / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Сер.: Економіка. - К., 2002. - Вип.63. - С.38-40.