Національна валютна система України

 

ВАРІАНТ 9

Тести:

 

10) Яка полытика  держави може бути пов’язана з наданням кредитів національним імпортерам; наданням кредитів іноземним позичальникам; одержанням кредитів від інших держав, міжнародних організацій та зарубіжних комерційних банків; наданням гарантій за отриманими кредитами:

   В) кредитна.

 

90) Податкові ставки  за методом їх формування поділяють  на:

   В) прогресивні.

 

Національна валютна  система України

 

   Валюту та гроші часом уявляють як ідентичні поняття , хоча всередині країни частіше використовується термін “гроші”, а термін “валюта” – зовні.

Перетворюючись у валюту , гроші приймають на себе додаткову  функцію – стають товаром , продаються і купуються , мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна  мати не тільки внутрішнє, а й зовнішнє визнання. У світовому співтоваристві має існувати довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв’язків , тобто переконатись у тому, що її можна обминяти на інші валюти. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад.

   Поняття валюта використовується у таких значеннях:

   Національна валюта – грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип;

   Іноземна валюта - грошові знаки іноземних державі використовуються у міжнародних розрахунках;

   Міжнародна валюта.

   Міжнародні валютні відносини – це сукупність валютно – грошових і розрахунково – кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

   Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система.

   Валютна система – це державно – правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну . регіональну, міжнародну та світову валютні системи.

   Національна валютна система – державно – правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюються міжнародні кредитно – розрахункові операції, формуються і використовуються валютні резерви країни.

   Основні елементи національної валютної системи:

   Валютний паритет та режим курсу національної валюти;

   Національна валюта – грошова одиниця країни;

   Умови обміну національної валюти на інші валюти – конвертованість валюти;

   Форми та організація міждержавних розрахунків;

   Статус національних установ, які обслуговують і регулюють валютні відносини.

   Валютою у валютній системі України є гривня.

   Одним із найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національної валюти.

   Конвертованість національної валюти – важливий атрибут відкритої економіки. Без конвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, оскільки товаро–виробник–експортер не може вільно включатися у різноманітні структури світового ринку, у міжнародний поділ праці, а покупець – імпортер позбавляються можливості задовольняти платоспроможний попит на товари що імпортуються.

   Конвертованість полягає у можливості вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційним курсом.

   У рамках світової валютної системи вільно вільноконвертованою вважається валюта тієї країни, яка взяла на себе зобов’язання , передбачені статутом МВФ.

   У світовій практиці розрізняють повну та часткову , зовнішню і внутрішню конвертованість валют.

   В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці – гривні в режимі часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме припливу іноземного капіталу, розбудови економіки України, її поступовій інтеграції у світову економіку.

   Україна як незалежна держава ще в серпні 1992 року ратифікувала Угоду про міжнародний валютний фонд, узявши на себе , таким чином , певні зобов’язання щодо організації власної національної валютної системи.

   Сучасний стан розвитку валютної системи в Україні , забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 197 року оголосила що наша країна взяла на себе зобов’язання згідно з статтею ХІІІ Статуту МВФ за забезпечення конвертованості національної валюти з поточною конвертованістю, тобто на певні валютні операції чи на окремі категорії власників коштів режим конвертованості не поширюється, запроваджуються певні обмеження. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

   Уперше за роки незалежності України фізичні особи та резиденти здобули право переказувати через українські повноважні банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.

   Крім цього , громадяни та іноземці можуть переказувати за межі України успадковані кошти, гроші за продажу , спадщину та належне нерезиденту майно в Україні, прибутки від іноземних інвестицій в Україну, кошти отримані в оплату праці, премії, пенсії, гонорари, нараховані проценти, іноземну валюту. Ввезену в Україну згідно з чинним законодавством.

   Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів однакові.

Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні та на чиї поточні рахунки в  уповноважених українських банках надходять кошти (в гривнях) від  здійснення підприємницької діяльності в Україні та від проданої іноземної  валюти з власного валютного рахунку  для утримання представництва, можуть:

Отримувати проценти на залишки коштів на цих рахунках;

Купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її наступного переказування на рахунок юридичної особи – нерезидента.

   Правильне впорядкування валютної системи має вирішальне значення для нормального функціонування валютного ринку.

 

Євроринок, його особливості  та механізм функціонування

 

   Євроринок — частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-кредитні операції в євровалютах.

   Євровалюта — це строковий депозит, що знаходиться в банку, розташованому за межами країни, в якій випускається дана валюта.

   Фактори розвитку ринку євровалют:

   Об’єктивна потреба в гнучкому міжнародному валютно-кредитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.

   Уведення конвертування ключових валют з кінця 50-х — початку 60-х років.

   Ліберальне національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках для отримання прибутку.

   Уведення єдиної валюти в ЄС — ЄВРО.

   Специфічні характеристики ринку євровалют:

   Мінімальне урядове регулювання та стимули для учасників-нерезидентів діяти на ринку.

   Оптовий ринок, де оперують великими сумами, переважно міжбанківські операції (4/5 ринку).

   Вклади, як правило, строкові або у вигляді заощаджень.

   Функціональна банківська система, що сприяє міжнародним операціям.

   Наявність великої кількості фінансових інструментів, що забезпечують свободу вибору позичальникам та кредиторам.

   Внутрішня політична стабільність для забезпечення безперервності операцій.

   Наявність кваліфікованої робочої сили та комунікацій для досягнення ефективної роботи з міжнародною банківською спільнотою.

   Набір правил, які необхідно виконувати для забезпечення мінімального національного й внутрішнього регулювання та відсутність на ринку порушень

   Відсутність на ринках міжнародного регулювання.

   Учасники ринку:

   - міжнародні фінансові організації;

   - центральні та комерційні банки;

   - уряди та урядові відомства;

   - небанківські установи (брокерські фірми, страхові компанії, ділові корпорації, багаті особи).

   Інструменти ринку:

   Термінові депозити

   Основний інструмент євровалютного ринку, кошти, вкладені депонентом на визначений період (як правило, менше року) під визначений процент.

   Види: депозити до запитання, добові, місячні, тримісячні, шестимісячні, дванадцятимісячні, більше 1 року.

   Депозитні сертифікати

   За випуску нових депозитних сертифікатів вказуються: об’єм депозиту; дата його закінчення; процентна ставка; умови нарахування процентної ставки.

   Види депозитних сертифікатів: теп, транш, ролловер.

   Євровалютний міжбанківський ринок

   Операції між банками. Укладення капіталу в головних конторах та філіалах банків в інших країнах для фінансування позик банківським установам.

   Учасники: банки, грошові брокери, центральні банки, керівні грошово-кредитні установи, великі корпорації.

   Функції:

   розподільча;

   хеджування;

   забезпечення зручного механізму надання позик для корекції статей балансу;

   забезпечення руху коштів через названий ринок.

   Інструменти: міжбанківські депозити (короткострокові вклади з фіксованими ставками (строки: 3 місяці та менше, 6 місяців, 1 рік).

   Процентні ставки на євровалютному міжбанківському ринку є конкурентними. Різниця між ставками процента на центральних та внутрішніх ринках усувається за допомогою арбітражу за короткий термін, оскільки учасники ринку досить оперативно отримують інформацію про несприятливі зміни на ринках. Міжбанківська маржа є або дуже низькою або її взагалі немає. Євродоларовий арбітраж міжнародного міжбанківського ринку класифікують як зовнішній та внутрішній, залежно від напрямку руху коштів.

   Ризики, що несуть банки-учасники міжбанківського ринку:

   неплатоспроможності;

   ринковий;

   пов’язаний з діяльністю в одній країні;

   валютний;

   ліквідності;

   виникнення кризи;

   політичний.

   Євровалютне кредитування

   Більша частина євровалютних кредитів деномінована в доларах. Використовується декілька форм євровалютних синдикованих кредитів. Зміни умов на ринку також впливають на строки євровалютних кредитів. За один період строки становлять 10 років, за інший — 3 роки.

   Синдикований кредит (СК) — кредит, наданий синдикатом банків. При цьому ризики, пов’язані з невиконанням обов’язків, розподіляються між учасниками синдикату.

   Синдикація — група банків, що об’єдналися для участі в кредиті одного позичальника. Головна мета — розподіл ризику між учасниками. При цьому кожен банк несе самостійну відповідальність за свою частину наданого кредиту

   Банки надають СК для того, щоб знизити ризик, пов’язаний з позичанням грошей у суспільному секторі.

   Синдикація виконує низку функцій, а саме:

   дає змогу банкам брати участь у наданні позик, незалежно від свого розміру;

   усі банки-учасники такої операції несуть ризики та отримують прибуток;

   дає змогу позичальнику отримати великий кредит, який не може бути наданий одним кредитором.

   Форми єврокредитів:

   Класичні синдиковані єврокредити.

   Довгострокові кредити на велику суму передбачають створення спеціальної структури. Керівник банку є лід-менеджером, що формує банківський синдикат та визначає умови кредиту за участі позичальника. Члени синдикату беруть на себе зобов’язання надати частину кредиту.

   Єврокредити з обмовкою про валютний опціон.

   Позичальнику надається можливість вибору валюти погашення боргу (однієї або кількох) за настання строку платежу. Наявність цієї обмовки дає змогу позичальнику відобразити прибуток та витрати грошових коштів у єдиній валюті й уникнути валютного ризику.

   Вартість єврокредитів:

   комісійні;

   банківська маржа;

   процентна ставка за кредитами;

   податки.

   Процес організації кредиту:

   попередні переговори;

   лист про зобов’язання;

   угода про кредит (звичайна або відновлювана);

   угода про участь;

   угода про перепоступки.

   Ринок єврооблігацій  та його інструменти.

   Інструментами Євроринку є єврооблігація та іноземна облігація. Уряди багатьох країн установлюють обмеження на інвестиції в іноземні цінні папери. Тому позичальникам вигідніше продавати фондові активи в інших країнах.

   Єврооблігація — облігація, розміщена за межами як країни позичальника, так і країни, у валюті якої вказано номінал єврооблігації; єврооблігації розміщені одночасно на ринках кількох країн через міжнародні синдикати їхніх фінансових інститутів.

   Іноземна облігація — облігація, розміщена внутрішнім синдикатом на ринку однієї країни; валюта позики для позичальника є іноземною, а для кредитора — національною.

   Види єврооблігацій:

   Емісії єврооблігацій із фіксованою ставкою:

   стандартні облігації;

   облігації, що конвертуються в акції;

   облігації з варантом чи сертифікатом на підписку;

   багатовалютні облігації;

   Емісії єврооблігацій з плаваючою ставкою:

   облігації мінімакс;

   облігації FLIP-FLOP;

   облігації з регулюючими ставками;

   облігації з фіксованою верхньою межею;

   облігації з валютним опціоном;

   Інші види облігацій міжнародних ринків:

   облігації з нульовим купоном;

   облігації, гарантовані іпотекою.

   Організація випуску єврооблігацій.

   Перший етап. Звернення позичальника до банку, обраного керівником консорціуму чи керівним менеджером.

   Другий етап. Створення гарантійного консорціуму.

   Третій етап. Створення синдикату з розміщення.

   Четвертий етап. Визначення витрат за емісією.

   Звичайно витрати за емісією еврооблігацій на міжнародному ринку значно нижчі за вартість випуску схожих за основними параметрами облігацій на національному ринку.

   Базові характеристики європейських боргових ринків у цілому подібні. Облігації на цих ринка випускаються місцевими чи муніципальними органами влади, національними корпораціями, а також нерезидентами.

Єврооблігації в «євро»

   З 1999 р. почалось проведення валютних операцій у євро та випуск єврооблігацій з номіналом у новій валюті. У зв’язку з цим ризик обміну валюти значно скоротився та далі зменшуватиметься з розширенням зони євро та входженням до її складу нових країн. Необхідність проведення єдиної економічної політики європейських урядів, пов’язана з бажанням стабілізувати курс євро, приведе до зменшення інфляційного ризику та ризику зміни економічних і правових умов гри на ринку. Одночасно зі зниженням ризиків розпочнеться й постійне зниження процентної ставки за єврооблігаціями.

   Ціна євронот, що випускаються переважно країнами з високорозвиненою ринковою економікою, визначається на базі рейтингу позичальника, що присвоюється міжнародними рейтинговими агенціями. Зі створенням Європейського валютного союзу рейтингові агенції переглянуть систему рейтингів європейських країн у напрямі до їхнього зближення. Отже, прибутковість за їхніми єврооблігаціями буде також приблизно на одному рівні. Це приведе до пошуку інвесторами нових високоприбуткових інструментів, хоча ринок євроборгу буде ще довго приваблювати емітентів своєю стабільністю.

   1998 рік уже можна назвати роком облігацій, деномінованих у європейській валютній одиниці.

Зміни на фінансових ринках вплинуть у першу чергу на організаційну  інфраструктуру та учасників ринку. Серйозні перестановки пройдуть серед  європейських бірж. Буде створено нові ринки, а діючі втягнуться в новий  виток гострої конкуренції.

   Створення ЄВС підвищить конкуренцію серед банків та небан­ківських установ. За прогнозами західних експертів, у певних країнах дозвіл створювати фонди, які інвестують свої кошти в інструменти фондового ринку, порушить банківську монополію операцій на грошових ринках. У будь-якому разі банки втратять прибутки від операцій на ринку Forex.

   Зі створенням ЄВС кожна емісія державних облігацій країн-учасниць буде здійснюватись у євро. Разом з тим європейські фінансові ринки збережуть деякі специфічні риси, пов’язані з різницею їхніх податкових систем, а також відсутністю єдиного позичальника (яким у США є Міністерство фінансів). Різниця в прибутковості буде відображати, як ринок оцінює ризик невиконання зобов’язань. Зросте значимість європейських валют у міжнародних портфелях цінних паперів: їхня частка за останні 15 років майже подвоїлась і досягла 40 %. Зростання попиту на євроактиви буде супроводжуватися збільшенням їхньої пропозиції.

   Ринок єврокомерційних паперів (ЕСР).

   Це ринок номінованих у доларах США комерційних паперів, випущених за межами США через європейську дистриб’ю­торську мережу. Інституціональна структура така ж, як і в євро-

облігаційного ринку: інвесторами  є великі корпорації, банки, інвестиційні компанії.

   Основні риси ринку ЕСР:

   Строки погашення від 2 до 365 днів, звичайно 180 днів, що значно більше, ніж на американському ринку (30—90 днів).

   Проценти з ЕСР розраховуються на базі 30/360 (у США за основу береться реальна кількість днів у місяці).

   ЕСР торгується на базі спот; розрахунки проводяться через Euroclear чи Cedel на другий робочий день після дати операції.

   ЕСР торгується більш активно порівняно з американським ринком, де комерційні папери, внаслідок їхніх коротких строків, звичайно тримаються інвесторами до закінчення цих строків.

   Ринок євронот

   Євроноти випускаються позичальником за спеціально складеним графіком. Банки та брокерські компанії створюють об’єд­нання розміщення для реалізації нот серед різних інвесторів за встановленою ставкою. Розміщення проходить через систему бан­ківських торгів. Величина процентної ставки залежить від того, наскільки легко євроноти можуть бути розміщені.

   Комісійні сплачуються за управління, за підтвердження — два рази на рік з невиплаченої частини кредиту; за використання — часто сплачуються лише починаючи з визначеного процента від суми кредиту.

   Інструмент ринку — кредитні програми підтримки емісії євронот. Євроноти дуже схожі за своїми характеристиками з комер­ційними паперами. Відмінність лише в тому, що вони гарантуються інвестиційним банком або ж групою банків, які самі їх викуповують чи подовжують кредитну лінію позичальнику. Існує ціла низка видів євронотних програм: НИФ (NOTE

ISSUANCE FACILITY, NIF), РУФ (REVOLVING UNDERWRI­TING FACILITY, RUF), СНИФ (SHORT—TERM NIF, SNIF) тощо.

   Ринок деривативів (похідних цінних паперів).

   Інструменти ринку:

   облігації, забезпечені коштами на кредитних картах;

   облігації, забезпечені закладними;

   вторинні кредитні й облігаційні зобов’язання.

   Фактори, що визначили активне зростання ринку похідних цінних паперів:

   зростання споживчих кредитів у Північній Америці;

   уведення євро;

   масове знімання коштів з ощадних вкладів.

   Імпульс для сучасного підйому сектору іпотечних облігацій було отримано з Австралії, коли в 1997 р. на євроринку було випущено дві великі європозики (1,7 млрд доларів), забезпечені австралійськими закладними. Після цього європейські банки почали сек’юритизацію іпотечних кредитів. При цьому фондування не було головною ціллю: ставки більшості європейських іпотек були вищими від банківських.

   У секторі вторинних зобов’язань банки намагалися зменшити вплив ринкових ризиків, а також уникнути високих норм резервування за рахунок виходу за баланс відповідних активів.


Національна валютна система України