Об’єкти і правила впізнавального фотографування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З правознавства на тему:

“Об’єкти і правила впізнавального фотографування”

 

 

 

 

 

 

 

План:

  1. Вступ;
  2. Наукові основи загальної фотографії;
    1. історія розвитку;
    2. фотоапарати і фотоматеріали;
    3. негативний і позитивний процеси;
  3. Судова фотографія;
  4. Впізнавальне фотографування;
  5. Висновок;
  6. Список використаних джерел.

 

Вступ

 

Актуальність даної  теми виражається у тому, що судова фотографія є незамінимим засобом  для фіксації інформації про обставини  злочину, що у свою чергу слугує успішному  розкриттю суспільно небезпечних діянь.

Як відомо, розкриття  злочинів, особливо важких, в сучасний період розвитку нашої держави характеризується як недостатнє значна кількість злочинів залишається нерозкритими, тисячі злочинців  не несуть відповідальності за вчинені ними вбивства, зґвалтування, розбої, крадіжки, і тому подібні злочини. В більшості випадків одною із суттєвих причин такого стану є невміння слідчого виявити, зафіксувати, вилучити, зберегти і здійснити попереднє дослідження слідів злочину, незнання ним можливостей криміналістичної техніки, можливостей попереднього і експертного дослідження слідів-предметів, слідів-речовин, слідів-зображень.

Неправильна фіксація слідів, неприйняття слідчим відповідних  заходів може привести до втрати і  невизнання судом в якості доказового матеріалу.

Існує думка, що слідчий  лише організовує роботу з слідами, а безпосередньо процесом виявлення, фіксацією і вилученням слідів займається спеціаліст-криміналіст. При цьому  мається на увазі, що криміналістична  техніка – сфера знань спеціаліста.

Судова фотографія –  це частина криміналістичної техніки, відповідно і частина науки криміналістики. В цьому значені вона, як наукова  категорія являє собою систему  методів і засобів різних наук що використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на фотознімку відображається найбільш об’єктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.

 

Наукові основи загальної фотографії

Фотографія (від грецького фотос – світло, графа – писати, малювати, – тобто малювання світлом) – це сукупність методів одержання стабільних у часі зображень предметів на світлочутливих шарах, шляхом закріплення на них фотохімічних змін, що виникають під дією світлового випромінювання що виділяться або відбивається від об'єкта.

В основі фотографічного процесу лежить умова того, що тільки ті промені можуть хімічно діяти  на речовину, що цією речовиною поглинаються і ця умова стала основним законом фотохімії.

Криміналістична (судова) фотографія одна з галузей Криміналістичної техніки. Розробка судової фотографії базується на наукових основах загальної фотографії. Історично можна простежити розвиток цієї галузі криміналістичної техніки по наступних датах:

Перший фотографічний  метод одержання якісного зображення на солях срібла, що мав практичне значення, був винайдений французом Л. Дагерром у 1837 році. Днем народження сучасної фотографії є 7 січня 1839 року, коли Д. Араго доповів на засіданні Французької академії наук, про новий метод фіксації світлового зображення на світлочутливому матеріалі. На честь автора винаходу він був названий „дагеротипією”. Широкого поширення фотографія набула після появи бромосрібних желатинових емульсій („сухий броможелатиновий процес”), 1871 р. Р. Мэддокс; винаходу малоформатного фотоапарата „Лейка”, О. Барнак 1912 р., і використання гнучкого целулоїду як підкладку для фотоматеріалів, X. Гудвін 1887 р. У 1889 р. Т. Едісон запропонував використовувати 35 мм фотоплівку з двосторонньою перфорацією.

  • 1841 р. – поліція Франції застосовує дагеротипію для фотозйомки і розшуку злочинців і в 1854 р. у Швейцарії були встановлені особистості злочинців по фотографіях;
  • 1867 р. – у Росії введена Картотека фотографій злочинців. Перші узагальнені рекомендації і технічні розробки належать французові А. Бертильону (у 1880 р. Опублікована його книга – „Судова фотографія”, у якій визначені завдання, описані практичні рекомендації і запропонована сама назва „судова фотографія”).
  • створення фотоапаратів для рулонної фотоплівки, Д. Істмен 1888 р.;

У 1892 р. австрієць Ганс Гросс написав книгу „Керівництво для судових слідчих”, в одному з розділів якої розглянув питання  судової фотографії, дав загальні правила зйомки місця події, речовинних доказів, макрофотографії й ін. У  Росії при прокурорі судової палати була створена судово-фотографічна лабораторія. Питаннями розвитку судової фотографії займалися росіяни вчені: И. Щегловітов, М. Шимановський, И.И. Ган, В. Лебедєв, С. Потапов, А. Тромов, Р. Гейндль. У більш пізній період Н. Вороновський, А. Ейсман, Н. Селіванов, Н. Полевой, А. Устинов, А. Манцвєтова, Н. Романов, И. Сафронов, В. Коломацький і інші. Особливо необхідно відзначити заслуги професора С.М. Потапова, який сформулював поняття судової фотографії в однойменній книзі, уперше виданої в 1926 р. яка неодноразово перевидавалася. Основний напрямок перших методів судової фотографії визначалося завданнями зафіксувати місце події, людей, трупи, об'єкти й ін.

Важливий напрямок судової  фотографії визначили роботи росіянина  Е.Ф. Буринського, що створив метод виявлення невидимих і слабовидимих слідів на документах. Його метод фотографічного кольороподілу відкрив можливості побачити „невидиме” людським оком, досліджувати в криміналістичних цілях об'єкти. У 1903 р. Е.Ф. Буринський опублікував роботу „Судова експертиза документів”, що відкрила другий напрямок судової фотографії—судово-експертну, дослідницьку фотографію.

Ці два напрямки одержали подальший розвиток на основі сучасних технічних досягнень і наукових розробок.

 Таким чином, розглядаючи  історію судової фотографії, ми можемо прийти до висновку, що вона базується на наукових досягненнях і практичних можливостях загальної фотографії, але мета, яку ставить перед собою судова фотографія—спеціальна: сприяння в розкритті злочину, пред’явлення суду доказового матеріалу.

Сучасна фотографія базується  на класичному методі одержання світлового зображення на світлочутливому шарі, основою якого є галогенне  срібло (найбільш розповсюджене бромисте срібло), у зваженому стані розчинене  в желатині. Саме ця сполука дає можливість акумулювати в собі світлові випромінювання, а потім при прояві перетворити їх у видиме зображення, підвищивши чутливість сприйняття в десятки тисяч разів.

Принцип одержання фотографічного зображення схематично можна представити  в такий спосіб; світло, що відбилося від об'єкта, і несе інформацію про нього, проходить через об'єктив фотоапарата у світлонепроникну камеру і потім проектується й акумулюється на чутливому шарі фотоматеріалу.

Стадії фотографічного процесу:

  • експонування (фотозйомка);
  • негативний процес;
  • позитивний процес.

Негативний і позитивний процеси являють собою прояв  і закріплення зображення в спеціальних  розчинах. Фотохімічну сутність цих  процесів зручніше розглянути після  ознайомлення з пристроями фотоапаратів і фотоматеріалів.

Фотоапарати і Фотоматеріали.

Фотографічний апарат являє  собою оптико-механічний прилад, призначений  для здійснення фотозйомки і створення  оптичного зображення об'єкта на фотографічному матеріалі. Усі фотоапарати складаються  з наступних частин:

  • корпусу із світлонепроникною камерою;
  • об'єктива;
  • затвора і механізму просування плівки;
  • пристрою для визначення границь зображення (видошукача);
  • механізму для наведення об'єктива на різкість;
  • касети для розміщення світлочутливого матеріалу.

До складу валізи криміналіста входить одно-об'єктивний дзеркальний фотоапарат типу "Київ-19м". Технічні характеристики його виглядають у такий спосіб.

Формат кадру 24х36мм. Зарядка  касетна. Ємність касети – 36 кадрів. Транспортування фотоплівки, взвод  затвора і прокручування лічильника кадрів виконуються поворотом курка. Зворотне перемотування експонованої фотоплівки в касету здійснюється за допомогою циліндричної голівки. Видошукач дзеркальний, із дзеркалом постійного візування, що піднімається тільки на час спрацьовування затвора. Окуляр забезпечує розглядання зображення на матовій поверхні лінзи з 5-ти кратним збільшенням. Можлива установка змінних об'єктивів з фокусними відстанями від 20 до 1000 мм і приставок для різних спеціальних зйомок. Установка діафрагми ручна.

Штатні однооб'єктивні дзеркальні фотоапарати типу "Київ-19м" зручні в слідчій практиці, тому що з їхньою допомогою можна робити, як зйомку дрібних слідів так зафіксувати місце події. Також можна застосовувати змінн

і об'єктиви і подовжувальні  кільця і при цьому не потрібно додаткових візирних пристроїв і пристроїв для наведення на різкість. В однооб'єктивних дзеркальних фотоапаратах знімальний об'єктив виконує по черзі дві функції:

- при наведенні на  різкість він служить об'єктивом  видошукача;

- при зйомці – об'єктивом  для зйомки.

Зміна функцій відбувається за допомогою повороту дзеркала, що встановлюється при візуванні під  кутом 45 градусів по ходу променів об'єктива і піднімається нагору при зйомці. Основні технічні дані, опис вузлів і деталей, їхня робота, даються в  посібнику з експлуатації до кожного фотоапарата. Використовуючи в роботі фотоапарат „Київ-19м” необхідно ретельно його вивчити, набути практичних навичок експлуатації, для того, щоб успішно застосовувати в системі судової фотографії.

Одержання оптимального зображення, якісного фотознімка, безпосередньо пов’язано з об'єктивом фотоапарата.

Об'єктив – це система  оптичних лінз, зібраних в оптичний блок усередині спеціальної оправи.

Основні характеристики об'єктива:

Основна фокусна відстань – це відстань від оптичного центра об'єктива до точки основного фокуса. Величина постійна, указується на оправі об'єктива. У залежності від величини фокусної відстані, об'єктиви класифікуються на нормальні (штатні), короткофокусні (ширококутні), довгофокусні (телеоб'єктиви);

Кут поля зображення об'єктива – це найбільший кут з вершиною в оптичному центрі об'єктива, при якому всі предмети зображуються в площині кадрового вікна. Ця величина, зв'язана з розміром діагоналі кадру (на який відбувається зйомка даним фотоапаратом) і величиною фокусної відстані.

Нормальні об'єктиви мають  приблизно рівну величину головної фокусної відстані і діагоналі кадру. При кадрі „Київ-19 м” розміром 24x36 мм, діагональ кадру приблизно  дорівнює 50 мм і кут поля зображення близько 45 градусів. Фотознімок, зроблений цим об'єктивом практично не дає перспективних перекручувань,

Короткофокусні об'єктиви мають фокусну відстань значно меншу  відносно діагоналі кадру і кут  поля зображення більше 45 градусів. Ці об'єктиви використовуються при зйомці в невеликих приміщеннях, коли необхідно зафіксувати великий обсяг інформації на фотознімку.

Довгофокусні об'єктиви мають фокусну відстань значно більше діагоналі кадру і кут поля зображення менше 45 градусів. Ці об'єктиви використовуються для зйомки віддалених об'єктів. Недоліком їх є те, що при зйомці, як би зближається перспектива зображення і візуально важко визначити на якій відстані по глибині розташовуються об'єкти.

Відносний отвір об'єктива (відносна світлосила) – це здатність  об'єктива пропускати через себе визначену кількість світла. У чисельному вираженні, це відношення діаметра вхідного отвору об'єктива до його фокусної відстані. Найбільша величина вказується на оправі об'єктива. Світлосила об'єктива може зменшуватися при використанні діафрагми об'єктива, що закриває його від країв до центру. При цьому глибина різко зображуваного простору збільшується.

 Роздільна здатність  об'єктива – це його здатність  передавати дрібні деталі об'єкта  зйомки.

При зйомці по-різному  віддалених об'єктів з найкращою  різкістю зображується той об'єкт, на який наведено різкість. Однак, практично різкими виходять об'єкти, розташовані трохи далі і ближче від нього, тобто це передня і задня границі, між якими розташований різко зображуваний простір. Тому припустима деяка неточність у наведенні об'єктива на різкість. Відстань на якій об'єктив дає різке зображення називається глибиною різкості об'єктива. Майже усі фотооб'єктиви мають на оправі шкалу глибини різкості, за допомогою якої визначають границі глибини різко зображуваного простору. Щоб одержати найбільшу глибину різко зображуваного простору при зйомці з обраним значенням відносного отвору, наводити об'єктив на різкість необхідно шляхом сполучення символу нескінченності з числом на шкалі глибини різкості, що відповідає заданому значенню діафрагми.

Для фотозйомки в умовах недостатнього денного освітлення або в приміщеннях (особливо у  вечірній час) слідчими може використовуватися  штатний електронний імпульсний фотоспалах. Вона має наступні технічні дані:

  • тривалість імпульсу світла = 1/2000 сек.;
  • мінімальний інтервал часу між спалахами—20 сек.; вага—1,6 кг;
  • кут розсіювання світла—45 градусів;
  • живлення від мережі 220 В, або від двох батарей;
  • ведуче число (для плівки чутливістю 65 од. ГОСТ) – 22.

Знаючи ведуче число  і відстань від фотоспалаху до об'єкта зйомки, можна визначити число діафрагми об'єктива: для цього необхідно ведуче число розділити на відстань (в метрах)

На освітлювачі фотоспалаху  є калькулятор, на якому встановлюється чутливість плівки, а потім, відповідно до дальності до об'єкта, що знімається, визначається діафрагма об'єктива. Фотозйомка провадиться при витримці 1/30 сек.

Характеристика світлочутливих матеріалів.

Промисловість випускає наступні фотоматеріали:

а) фотопапір стандартних форматів;

б) котушкова фотоплівка: шириною 8, 16, 35 і 60 мм. Фотоплівка (фотопапір) складаються з підкладки, на яку нанесені:

  • емульсійний шар (галогенід срібла і желатин);
  • підшар (желатин з додаванням дубителя);
  • протиореольний шар (барвник) і ін. 
    Світлочутливий слон фотоматеріалів характеризується

рядом параметрів:

  1. світлочутливість (S)—величина, зворотна кількості освітлення, необхідного для одержання визначеного почорніння шару.

Фотоматеріали по світлочутливості маркіруються в одиницях ДСТУ (державний  стандарт), Американські—в одиницях ISO (ASA) (які в основному збігаються з нашими), німецькі у DIN.

Негативні фотоматеріали  мають дуже широкий діапазон світлочутливості: від 11 до 350 од. ДСТУ і більше; позитивні  фотоплівки – від 0,2 до 2 од. ДСТУ; фототехнічні плівки – від 0,1 до 130 од. ДСТУ.

На фотоматеріалі високої світлочутливості можна робити зйомку при малому освітлені.

  1. фотографічна широта (L) – це інтервал експозицій при зйомці й інтервал щільності негативу з яких може бути отримане оптимальне зображення. Чим більшу фотографічну широту мають негативні фотоплівки тим вони якісніші. На практиці цей параметр визначає можливість зробити при зйомці витримку більше або менше нормальної (відповідно одержати при прояві темний або світлий негатив), а при друкуванні (варіюючи витримкою), – одержати оптимальний фотознімок;
  2. контрастність (γ) – відношення різниці оптичних щільностей у зображенні деталей на фотознімку. Контрастність фотоматеріалу на практиці означає здатність його передавати чорне, біле зображення і півтони;
  3. роздільна здатність (V) – здатність фотоматеріалу передавати дрібні деталі об'єкта зйомки. Роздільна здатність чисельно виражається кількістю штрихів (ліній) на 1 мм зображення спеціальних іспитових таблиць. Фотоматеріал, що має велику роздільну здатність, складається з дрібних зерен галогенного срібла (дрібнозернистий), що має малу роздільну здатність – з більш великих зерен. Перші мають малу світлочутливість, другі – велику;
  4. світлочутливість (Sц) – здатність поглинати зі спектра тільки визначену частину випромінювання однієї спектральної зони – це здатність чорно-білого фотографічного матеріалу передавати кольорове зображення в правильній градації чорно-білих тонів. Звичайне галогенне срібло (галогеніди срібла), що є основою фотоемульсії, відчутне лише до короткохвильової частини видимого спектра світла – фіолетової і синьої. Для розширення спектральної чутливості (світлочутливості) чорно-білої фотоемульсії в неї вводять органічні барвники – спектральні сенсибілізатори.

Знання цього питання  безпосередньо пов'язано з кольоровою фотографією, тому що на основі звичайної чорно-білої емульсії створюються шари кольорового фотоматеріалу. Фотоемульсії по методу сенсибілізації розділяються:

  • несенсибілізовані, – чуттєві до синіх, блакитних, фіолетових променів;
  • ортохроматичні і ізоортохроматичні, – чуттєві до зелених, жовтих, жовтогарячих, ясно-червоних;
  • ізохроматичні – чуттєві до темно-червоного кольору;
  • панхроматичні і ізопанхроматичні, – чуттєві до всіх кольорових променів. Останній вид сенсибілізації найбільш чуттєвий до червоного кольору.

Негативний і позитивний процеси.

Хіміко-технологічний  процес виготовлення фотографії складається  з двох стадій: негативного і позитивного  процесів.

При негативному процесі  сховане зображення, що виникло у  світлочутливому шарі фотоматеріалу  під час зйомки, перетворюється у видиме зображення – негатив, у якому почорніння інвертовані яркостям деталей об'єкта. При негативному процесі експонований світлочутливий матеріал піддається прояву, тобто виборчому відновленню підданих дії світла мікрокристалів галогеніду срібла (галогенного срібла) у зерна металевого срібла, що і утворять негативне (чорне) зображення. Негативний процес включає також:

  • фіксування – перетворення в розчині гіпосульфіту незасвічених галогенідів срібла, що залишилися після прояву, у розчинні солі;
  • промивання – видалення водою розчинних речовин;
  • сушіння – видалення з фотоматеріалу води. Якість отриманого негатива оцінюють по оптичній щільності почорніння, контрастності, зернистості.

Позитивний процес –  це сукупність операцій, у результаті яких з негатива одержують позитивне зображення, відношення яркостей якого відповідає відношенню яркостей об'єкта зйомки.1

Позитивний процес складається  з друку й обробки матеріалу  шляхом прояву, закріплення, промивання. При контактному друкуванні позитивний матеріал накладають світлочутливим шаром на емульсійний шар негатива, а при проекційному друкуванні негативне зображення проектують за допомогою збільшувача на поверхню позитивного матеріалу й експонують необхідний час. Якість позитивного зображення залежить від правильності підбору контрастності позитивного фотоматеріалу контрастові негативу. Позитивний матеріал підбирають до негативу, керуючись наступною схемою: контрастний негатив друкують на малоконтрастному (м'якому) фотопапері, малоконтрастний (млявий) негатив – на контрастному фотопапері. Величина витримки при друкуванні сильно впливає на якість позитиву. При недодержані витримки виходить малоконтрастне зображення без деталей у найбільш світлих частинах, а при перетримуванні – дуже щільне зображення з відсутністю деталей у тінях. Витримка при друкуванні визначається щільністю негатива, світлочутливістю фотоматеріалу, силою світла і розмірами збільшення. Тривалість витримки визначається методом проб або за допомогою спеціальних приладів. На практиці кращий результат при фотодруці дає найменша витримка і повний прояв.

Денне світло сприймається нами як білий. У дійсності це складна суміш  кольорів – веселка кольорів: червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.

У фізиці під кольором розуміється властивість тіла викликати певне зорове відчуття у відповідності зі спектральним складом відбитого або створеного цим тілом випромінювання.

Різноманіття кольорових тонів  і відтінків може бути отримане при  змішувані досить обмеженої кількості  кольорових випромінювань (або фарб) різного кольору, тону і яскравості. Відповідно до триколірної теорії зору, відчуття будь-яких квітів можна одержати із синіх, зелених і червоних променів, узятих у різних співвідношеннях. При поєднанні попарно проекції основних кольорових променів одержують додаткові кольори: синій і зелений – дає блакитний, синій і червоний – пурпурний, зелений і червоний – жовтий. Таке з'єднання кольорів називається аддитивним. Кольори синій, зелений і червоний одержали найменування основних, а жовтий, пурпурний і голубий – додаткових. При поєднанні всіх основних, променів одержують білий колір, усіх додаткових – чорний. Попарне поєднання додаткових кольорів дає можливість одержати основні кольори.

При оптичному змішанні основного  кольору з додатковим виникає сприйняття білого кольору.

Сприйняття різних кольорів можна  викликати не тільки аддитивним способом, але і методом вирахування  із білого кольору кольорових променів. Цей спосіб називається субтрактивним. Триколірна теорія зорового сприйняття кольору пояснюється наявністю в людському оці трьох видів рецепторів, кожний з яких реагує на випромінювання з довжиною хвилі, що відповідає одному з основних кольорів.

Теорія триколірного відображення складає фізичну основу відомих  способів кольорової фотографії. На вирахуванні з білого кольору певної кількості синіх; зелених і червоних променів заснований субтрактивний спосіб кольорової фотографії (на тришарових фотоматеріалах).

Кольоровий фотоматеріал складається  з трьох основних світлочутливих шарів. Верхній чутливий до синього, середній до зеленого, нижній до червоного кольору. Між першим і другим знаходиться жовтий фільтровий шар, що поглинає сині промені, не пропускаючи них у зеленочутливий і червоночутливий шари.

Протиореольний шар наноситься на зворотний бік підкладки і не допускає її засвідчування з протилежної від емульсії сторони.

Основою трьох кольорочутливих  шарів кольорового фотоматеріалу  є галогенне срібло, тобто та фотоемульсія, що застосовується в чорно-білій  фотографії. У першому шарі використовується несенсибілізована емульсія, що найбільш чуттєва до синіх променів; у другому – ортохроматична, чуттєва до зелених променів; у третьому – ізопанхроматична – чуттєва до червоних променів. У ці шари вводяться кольорові компоненти, відповідно жовтий, пурпурний і голубий.

У процесі фотозйомки на кольорові  фотоматеріали (яка принципово не відрізняється  від зйомки на чорно-білі фотоматеріали) у кожному шарі утворюється сховане  зображення відповідно до кількості  попавшої світлової енергії і  її кольору. Кольоровий негативний процес складається в основному з трьох стадій: кольорового прояву, відбілювання і фіксування (може бути додаткове фіксування). Кожна стадія супроводжується промиванням.

Па першому етапі кольорового  прояву в кожному шарі (відповідно до кількості поглиненого „світла” і „кольору”), – галогенне срібло (галогенід срібла) переходить у видиме металеве срібло, утворюючи чорно-біле негативне зображення. На другому етапі виявляється кольоровий компонент у додаткових кольорах: відповідно жовта, пурпурна і блакитна. На ділянках, фотоемульсії, куди при фотозйомці не потрапило світло, галогенне срібло залишається недоторканим. Таким чином, у процесі кольорового прояву утвориться зображення, що складається з металевого чорного срібла і барвника (кольорового компонента).

На другій стадії – відбілюванні – окисляється (знищується) металеве срібло зображення (негативне чорно-біле зображення).

На третій – фіксуванні – розчиняється галогенне срібло (що не брало участі у процесі утворення фотонегативу). При остаточному промиванні воно видаляється з фотоемульсії. У результаті, усього процесу, одержують негатив з додатковими кольорами.

Фотохімічний процес при виготовленні кольорової фотографії (позитивний процес) аналогічний негативному, але кольорові  компоненти відтворюються в основних кольорах. У результаті на фотографії залишається натуральне кольорове зображення. Одержання оптимального кольорового фотознімка забезпечується при фотозйомці точною експозицією, з урахуванням висвітлення, правильною добіркою фотоматеріалу і суворим дотриманням негативного і позитивного процесу.

Судова фотографія – галузь криміналістичної техніки, яка становить собою  систему наукових положень, а також  рекомендацій щодо застосування технічних  засобів і методів зйомки з  метою розслідування злочинів2.

Судова фотографія –  це галузь криміналістичної техніки, яка  розробляє фотографічні засоби, прийоми  і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів.3

Тому і завдання, що стоять перед судовою фотографією, так само мають спеціальний характер.

Завдання судової фотографії:

  1. забезпечувати технічними засобами та практичними прийомами виявлення, фіксацію та дослідження матеріальних джерел доказової інформації;
  2. здійснювати об’єктивну фіксацію слідчих дій та їх результатів;
  3. вдосконалювати існуючі та розробляти нові технічні засоби збирання фіксації й дослідження доказів;
  4. забезпечувати принцип наочності в доказуванні та профілактичній діяльності слідчого органу дізнання, експерта-криміналіста.

Використання фотографічної  зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:

1) дає змогу якнайточніше зафіксувати об'єкт, його стан, ознаки;

  1. забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об'єктів;
  2. дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об'єкт; фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;
  3. існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.

При проведенні слідчих  дій судова фотографія застосовується для того, щоб зафіксувати об'єкти, їхні деталі й обставини, зв'язані  з розслідуваною подією.

Результати фотозйомки успішно використовуються при розслідуванні різних видів злочинів, під час провадження різноманітних слідчих дій (огляду місця події, слідчого огляду документів, обшуку, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події та ін.), у експертних дослідженнях, в оперативно-розшуковій діяльності. Фотографічний метод фіксації не порушує стану матеріальних об'єктів або слідів. У деяких випадках фотографічна зйомка може заповнити прогалини в описі фактів у протоколах слідчого огляду, виявити слабовидимі або невидимі деталі чи ознаки об'єкта. Ілюстративність і наочність фотографії дозволяють застосовувати її в попередженні злочинів, у розшуку осіб, які зникли безвісти, та злочинців.

При проведенні експертиз  в кримінальних справах, судова фотографія використовується для фіксування загального виду речових доказів, що надійшли на дослідження, для виявлення невидимих і слабовидимих ознак, для одержання зображення досліджуваних об'єктів при їхній ідентифікації, для ілюстрації висновків.

Суб’єктами застосування судової фотографії є:

  • слідчий у процесі попередження, розкриття та розслідування злочинів;
  • оперативний працівник у ході провадження оперативно-розшукової роботи;
  • експерт при проведені експертизи та участі у слідчих діях як спеціаліст;
  • представники громадських організацій та окремі особи, які здійснюють свої права з охорони громадського порядку та суспільної безпеки.
Об’єкти і правила впізнавального фотографування