Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності

1. Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності

У Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація  інтелектуальної власності (1967 р.) зазначається, що інтелектуальна власність об'єднує права, які стосуються:

1) літературних, художніх і наукових творів;

2) виконавчої  діяльності артистів, звукозапису,  радіо - і телевізійних передач;

3) винаходів  у всіх галузях людської діяльності;

4) наукових  відкриттів;

5) промислових  зразків;

6) товарних  знаків, знаків обслуговування, фірмових  найменувань і комерційних позначень;

7) захисту  від недобросовісної конкуренції;

8) всі інші  права, стосуються інтелектуальної  власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Наведений перелік не є вичерпним, оскільки не можна назвати всі результати творчої діяльності людини, які з'являються у процесі розвитку людства.

У минулому і нинішньому століттях це пов'язано  із стрімкими темпами розвитку технологій, біології, медицини, а також із розширенням уявлень людства про оточуючий світ завдяки вже отриманим технічним розробкам. Головною ознакою об'єктів права інтелектуальної власності є те, що вони мають бути результатом інтелектуальної творчої діяльності. Належність об'єктів цивільних прав до об'єктів права інтелектуальної власності може бути встановлена ЦК України чи законом. ЦК України, врахувавши у ст. 420 положення Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності, наводить такий перелік об'єктів права інтелектуальної власності, які набули правову охорону в Україні: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційна таємниця.

Слід звернути увагу на те, що вказана стаття не містить легального визначення терміна "об'єкт права інтелектуальної власності", закріплюючи лише перелік об'єктів.

Зазначений  перелік об'єктів інтелектуальної власності не є вичерпним, поступово збільшується, уточнюється, конкретизується. В цьому процесі враховується і зміст поняття інтелектуальної власності, який вкладається в це поняття міжнародними конвенціями і угодами, наприклад вищеназваною Конвенцією 1967 року, яка використовує термін "інтелектуальна власність" у загальному розумінні, позначаючи всі права на результати творчої діяльності і ряд таких, що прирівнюються до них. Кожен із названих об'єктів відрізняється своєю природою, походженням, між тим, їх можна поділити на групи, які об'єднують їх за методами законодавчого забезпечення правової охорони.

До першої групи законодавство України про авторське право і суміжні права відносить такі об'єкти із вищезазначених: літературні і художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми тощо.

Друга група об'єднує об'єкти права промислової власності, які охороняються патентним правом: винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

До третьої групи належать засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, виробленої продукції, а саме: комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

Окрему групу  об'єктів, які отримали назву нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності складають на сьогодні: відкриття, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційна таємниця тощо.

Зазначені групи  об'єктів беруть свій початок з поділу творчої діяльності на духовну і науково-технічну і утворюють основні відносно самостійні інститути права інтелектуальної власності, які у сукупності складають узагальнююче поняття "інтелектуальна власність".

Особливістю об'єктів права інтелектуальної  власності є те, що вони мають бути результатом інтелектуальної творчої діяльності, тобто творчий характер результатів є обов'язковою ознакою об'єкта права інтелектуальної власності.

Твори, що складають  групу об'єктів інтелектуальної  власності, які охороняються авторським правом і суміжними правами, як завершені, так і незавершені, підлягають правовій охороні незалежно від їх оприлюднення чи неоприлюднений, від їх призначення, жанру, обсягу, мети. Правова охорона поширюється лише на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані утворі. Хоча зазначені об'єкти можуть бути результатами творчої праці, однак правова охорона їм не надається тому, що сучасні правові засоби не можуть забезпечити їм належну охорону. Як твір розглядається частина твору, яка може використовуватись самостійно, в тому числі і оригінальна його назва. їм теж надається правова охорона.

Специфікою  об'єктів права промислової власності  є те, що такі результати інтелектуальної  творчої діяльності мають бути оригінальними, а саме - не повторювати уже відомі рішення чи досягнення; вони також мають бути новими у масштабах, визначених законом. Об'єкти промислової власності визнаються такими лише після відповідної науково-технічної експертизи, тобто після їх відповідної кваліфікації.

Результат інтелектуальної  творчої діяльності повинен бути придатним для втілення у певному матеріальному носієві і повинен мати здатність бути відділеним від свого творця, оскільки інакше він не може бути використаний, а також має бути придатним для сприйняття і відтворення іншою особою.

Суб'єктами права інтелектуальної  власності виступають творець об'єкта права інтелектуальної власності, а саме: автор, винахідник та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Таким чином, суб'єкти права інтелектуальної  власності поділяються на первинні і похідні. До первинних належать тільки творці - автори творів науки, літератури і мистецтва, виконавці, виробники  фонограм і відеограм, автори програм  мовлення, винахідники, автори промислових  зразків, сортів рослин і пород тварин та інші. До похідних - усі інші особи - правонаступники, до яких право інтелектуальної власності переходить в силу закону чи на підставі договору.

Творцем об'єкту права інтелектуальної  власності може бути тільки людина - громадянин України, громадянин зарубіжної країни, особа без громадянства. Первинні суб'єкти можуть бути творцями об'єктів інтелектуальної власності незалежно від віку і стану здоров'я, тобто авторами різного виду творів можуть бути як неповнолітні, так і малолітні діти, обмежено дієздатні і недієздатні. Здатність до творчості не має вікових меж чи обмежень у зв'язку з обмеженою дієздатністю чи недієздатністю творця.

Між тим, специфіка  є в реалізації своїх прав такими категоріями творців. Так, наприклад, діти віком до 14 років (малолітні) можуть здійснювати свої особисті немайнові  права інтелектуальної власності, проте майнові права за них  здійснюють їх законні представники - батьки чи опікуни. Особи віком від 14 до 18 років (неповнолітні) мають право не тільки створювати твори, а й самостійно здійснювати авторські права. Це ж правило поширюється і на права виконавців.

До похідних суб'єктів права інтелектуальної  власності можуть належати будь-які особи - як фізичні, так і юридичні, які набувають цих прав за договором чи за законом. Правонаступниками суб'єкта права інтелектуальної власності за законом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи - при спадкуванні за законом. Первинний суб'єкт права інтелектуальної власності може передати свої майнові права будь-якій іншій особі за цивільно-правовим договором або заповітом.

Оцінка творчого внеску при створенні об'єкта інтелектуальної  власності є важливою у встановленні кола творців (співавторів), оскільки як первинними, так і похідними суб'єктами права інтелектуальної власності  можуть бути кілька осіб. За законом, якщо об'єкт створено творчою працею кількох  осіб, то кожна з них є суб'єктом  права інтелектуальної власності (співавтором). Право інтелектуальної власності може також перейти за спадкуванням до кількох осіб.

Особа, яка  має виключне право дозволяти  використання об'єкта права інтелектуальної  власності, може використовуватися  цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. У свою чергу, використання об'єкта права інтелектуальної власності  іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених законом. У разі якщо право інтелектуальної власності належить кільком особам спільно, його реалізація здійснюється за договором або за спільною згодою між цими особами. Творчий характер створення об'єктів права інтелектуальної власності є загальноприйнятим.

Специфікою  вирізняється використання об'єкта інтелектуальної  власності, який створено у зв'язку з виконанням трудового обов'язку чи на замовлення: особисті немайнові права залишаються у творця, а майнові права на об'єкт інтелектуальної власності належать творцеві та особі, з якою він перебуває у трудових відносинах, спільно, або замовнику, якщо інше не встановлено законом або договором.

класифікацій об'єктів права  інтелектуальної власності.

Звичайно  поняття "інтелектуальна власність" розуміють у значенні, визначеному  в Конвенції про заснування Всесвітньої  організації інтелектуальної власності, що підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 р. Ст. 2 цієї Конвенції визнає, що "інтелектуальна власність" містить права, що відносяться до:

літературних, художніх і наукових творів;

виконавчої  діяльності артистів, звукозапису, радіо  і телевізійних передач;

винаходів у  всіх сферах діяльності людини;

наукових  відкриттів;

промислових зразків;

товарних  знаків, знаків обслуговування фірмових найменувань і комерційних позначень;

Захист від  недобросовісної конкуренції;

всіх інших  прав, що стосуються інтелектуальної  діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

У сучасному  праві України перелік об'єктів права інтелектуальної власності наведено в ст. 420 Цивільного кодексу України. Це:

літературні й художні твори;

комп'ютерні програми;

компіляції  даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій  мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні  моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські  пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні  марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення (зазначення походження товарів);

комерційні  таємниці.

Ця стаття Цивільного кодексу України, однак, не містить визначення категорії "об'єкт  права інтелектуальної Власності»,а наводить тільки їх перелік,який не є вичерпним.

Існування невичерпного переліку об'єктів права інтелектуальної  власності доцільно тому, що в нашій державі, як і в усьому світі, спостерігається стрімкий розвиток науки і технологій, у зв'язку з чим можуть з'явитися нові об'єкти права інтелектуальної власності, які не передбачені в існуючому національному законодавстві. У такому разі наявність невичерпного переліку дає можливість забезпечити їх правову охорону нормами чинного законодавства.

У правовій літературі використовують різні види класифікацій об'єктів права інтелектуальної власності. Найбільш сучасною і визнаною більшістю українських науковців є класифікація за такими інститутами права інтелектуальної власності:

об'єкти авторського  права і суміжних прав;

результати  науково-технічної творчості;

комерційні  позначення.

Класифікація суб’єктів права  інтелектуальної власності.

Згідно із ст. 421 Цивільного кодексу України  суб'єктами права інтелектуальної  власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові  або майнові права інтелектуальної  власності.

Термін "творець" за своїм змістом можна вважати  аналогічним терміну "автор об'єкта права інтелектуальної власності". Творець (автор) - це фізичнаособа, творчою  працею якої створений об'єкт права  інтелектуальної власності.

Юридичні  особи не можуть створювати об'єкти права інтелектуальної власності, це можуть зробити тільки працюючі в них фізичні особи. Проте  юридичній особі може належати комплекс майнових прав інтелектуальної власності, в цьому разі юридична особа може бути, як і творець (автор), суб'єктом  права інтелектуальної власності  за договором або законом.

З практичної точки зору всіх суб'єктів права інтелектуальної власності можна поділити на дві групи. До першої групи належать первинні суб'єкти, які набули право інтелектуальної власності в результаті створення об'єкта інтелектуальної власності або державної реєстрації прав на цей об'єкт. До цієї групи слід в першу чергу віднести автора (творця), оскільки саме його інтелектуальний, творчий потенціал є тим джерелом, з якого народжується об'єкт права інтелектуальної власності. Тому саме за автором (творцем) законодавець закріплює і визнає, за загальним правилом, весь обсяг особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, що складають зміст права інтелектуальної власності.

Друга група  суб'єктів права інтелектуальної  власності - це вторинні суб'єкти права  інтелектуаль

ної власності. Вони самі нічого не створюють, але  на підставі закону або договору набувають у встановленому порядку майнових прав інтелектуальної власності й відповідно визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності.

Суб'єктом  авторського права згідно зі ст. 435 Цивільного кодексу України є  автор твору. За відсутності доказів  іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним  способом як автор на оригіналі або  примірнику твору (презумпція авторства). Автор твору належить до первинного суб'єкта права інтелектуальної  власності. Суб'єктами авторського  права є також інші фізичні  й юридичні особи, які набули права  на об'єкти авторського права відповідно до договору або закону. Ці суб'єкти є правонаступниками первинного суб'єкта права інтелектуальної власності.

Суб'єктом  суміжних прав згідно зі ст. 450 Цивільного кодексу України є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності  доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, виробником відеограми, організацією мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі програми організації мовлення. Зазначені суб'єкти належать до первинних суб'єктів суміжних прав. Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону в первинних суб'єктів суміжних прав.

Суб'єктами права інтелектуальної власності  на наукові відкриття є тільки фізичні особи - автори, інтелектуальною, творчою діяльністю яких зроблене наукове  відкриття.

Суб'єктами права інтелектуальної власності  на винаходи, корисні моделі й промислові зразки є винахідники (автори) винаходів, корисних моделей і промислових  зразків. Інші особи, які набули право  на зазначені об'єкти права інтелектуальної  власності за договором чи законом, відносяться до категорії вторинних  суб'єктів права інтелектуальної  власності. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" і ст. 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" автором винаходу, корисної моделі і промислового зразка є фізична особа, результат інтелектуальної, творчої діяльності якої визнано винаходом (корисною моделлю) або проми-словим зразком.  

2.Джерела  прибутку від інтелектуального  продукту.

Інтелектуальна  власність - багатобічне поняття, що вживають для позначення прав на:

- результати  інтелектуальної, творчої діяльності  у сфері літератури, мистецтва, науки і техніки, а також в інших сферах діяльності;

- засіб індивідуалізації  учасників цивільного обігу товарів,  послуг;

- захист  від недобросовісної конкуренції. 121

Право інтелектуальної  власності складається з особистих  немайнових і/або майнові прав інтелектуальної власності. Обсяг і зміст права інтелектуальної власності для кожного з об'єктів права інтелектуальної власності визначає законодавство.

Особисті  немайнові права інтелектуальної  власності не можуть відчужуватися, тобто вони не можуть бути об'єктом цивільного обігу або товаром.

Майнові права  інтелектуальної власності відповідно до закону, можуть бути внеском у статутний капітал юридичної особи, предметом договору застави або інших цивільних відносин. Ці права можуть бути об’єктами цивільного обігу і товаром товар.

До основних властивостей ринкового товару належать:

- корисність, що розуміється як здатність  задовольняти певні потреби; 

- рідкість – властивість, зворотна загальнодоступності;

- універсальність  - придатність для обміну на  будь-які інші ринкові товари.

Найважливішою є властивість «рідкість», яка перетворює корисність продукту на комерційну цінність, а сам продукт - на товар.

Інтелектуальна  власність, як продукт інтелектуальної  праці, має низку принципових особливостей, що відрізняють її від продукту, який має матеріальну форму.

Існують такі особливості інтелектуальної власності  як учасника ринкових відносин:

- нематеріальність. Володіння інтелектуальним продуктом  означає володіння правом на його використання. На відміну від матеріального об'єкта, який може бути використаний на основі права власності одноразово тільки самим власником, нематеріальний об'єкт інтелектуальної праці може бути одночасно використаний багатьма суб'єктами господарювання; 122

- корисність. Споживча вартість продукту інтелектуальної  праці має потенційний характер і реалізується з урахуванням умов виробництва або споживання;

- унікальність. Продукт інтелектуальної праці  унікальний за своєю природою, немає двох абсолютно однакових об'єктів інтелектуальної власності, а його відтворення продукту інтелектуальної праці економічно недоцільно, оскільки фактично є дублюванням. Право на використання об'єктів інтелектуальної власності стає товаром, якщо йому штучно надати властивості «рідкість», тобто закріпити це право за певною особою і заборонити його використання іншими особами без дозволу правовласника, наприклад шляхом патентування;

- терміновість. Більшість об'єктів інтелектуальної власності мають встановлений законодавством термін служби;

- знос. Інтелектуальна  власність не схильна до фізичного  зносу, а моральний знос володіє відносною властивістю;

- низький  рівень ліквідності.

Однією з  основних ознак товару як такого є  вартість. Щоб продати право на об'єкти інтелектуальної власності або використовувати його у власному виробництві, треба спочатку визначити його вартість.

ВУкраїні закріплені єдині вимоги до процедури проведення оцінки майна і майнових прав, незалежно від форми власності та її місцезнаходження. До того ж, законодавство не встановлює обов’язковість оцінки майна і майнових прав за винятком випадків, викладених у ст. 7 Закону, в першу чергу пов'язаних з державним і комунальним майном і необхідністю захисту суспільних інтересів. Загалом, законодавство затверджує механізми, що регулюють процедури оцінки і вимоги, до професійної оцінної діяльності направлені на захист прав осіб, які використовують оцінку, що у сфері цих відносин гармонує українське і міжнародне законодавство.

На сьогодні в Україні існує нормативно-правова  база, що регламентує відношення в питаннях оцінки вартості, в тому числі інтелектуальної власності, представлена наступними нормативно-правовими актами:

- Закон України  «Про оцінку майна, майнових  прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III;

- «Методика  оцінки майна». Затверджена Ухвалою  Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1891;

- Національний  стандарт «Загальні засади оцінки  майна і майнових прав», затверджений Ухвалою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440;

- «Норми  професійної діяльності оцінювача» (редакція від 18 серпня 1999 р.), затверджено Радою Українського суспільства оцінювачів, протокол №7 від 11. 04. 95 р.

Слід також  брати до уваги положення Міжнародних  Стандартів оцінки (МСО-2001), прийняті Міжнародним комітетом стандартів оцінки (МКСО) в 2001 р., які складаються зі стандартів та інструкції щодо їх застосування. Розділ МСО 4 (міжнародне керівництво) присвячений оцінці нематеріальних активів.

Органом державної  влади, який здійснює державне регулювання оцінної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України. 124 Державне регулювання оцінної діяльності полягає у забезпеченні формування і розвитку інфраструктури оцінки майна в Україні, об'єктивності та законності її проведення, впровадження до практики оцінної діяльності міжнародних норм і правил оцінки, дотриманні суспільних інтересів щодо питань оцінки майна, створення конкурентного середовища суб'єктів оціночної діяльності.

Види вартості:

Категорії економічних  понять «ціна» і «вартість» тотожні  між собою тільки в умовах довершеного ринку. Оцінюючи конкретне майно з метою збільшення операції, можна визначити тільки вартість цього майна, а його ціну майна виявить результат операції. Таким чином, вартість є еквівалентом цінності об'єкта оцінки, вираженим у вірогідній сумі грошей, яку може отримати продавець і погодиться заплатити покупець.

Оцінка майна  і майнових прав як процес визначення вартості завжди спрямований на певну сферу використання її результатів.

Проблема  оцінки вартості інтелектуальної власності, як правило, виникає у зв'язку з:

- купівлею-продажем  права на об'єкт інтелектуальної власності;

- добровільним  продажем ліцензії на використання  об'єктів інтелектуальної власності;

- примусовим  ліцензуванням і визначенням  суми заподіяного збитку в результаті порушення прав власника інтелектуальної власності;

- поданням  коштів до статутного капіталу;

- оцінкою  бізнесу; 

- акціонуванням,  приватизацією, злиттям і поглинанням; 

- внесенням  змін до фінансової звітності. 125

Існує декілька видів вартості, визначення яких дає  у відповідних стандартах - це ринкова вартість, інвестиційна вартість, первинна вартість, ліквідаційна вартість, заставна вартість та інші види вартості. В оціночній практиці вид вартості визначається відповідно до типу здійснюваної операції і цілей оцінки.

У стандартах оцінки під ринковою вартістю розуміють  найбільш вірогідну ціну об'єкта оцінки, згідно з якою він може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції, коли сторони діють розумно, володіючи всією необхідною інформацією. Застосування поняття «ринкова вартість» до об'єкта оцінки«інтелектуальна власність» не завжди може бути правомірним, оскільки інтелектуальна власність є об'єктом, що не має аналога, попит і пропозиція обмежені. У цій ситуації можна говорити про умовно-ринкову вартість інтелектуальної власності. Як приклад ринкової вартості можна назвати величину заставного капіталу, як найбільш вірогідну ціну продажу власності при невиконанні позичальником своїх зобов'язань. Інвестиційна вартість - це вартість для конкретного інвестора при наявності певної мети інвестування. При купівлі - продажу і при внесенні коштів до статутного капіталу майже завжди передбачається використовувати даний актив у конкретному інвестиційному проекті. Саме тому названий вид вартості найчастіше використовують при оцінці інтелектуальної власності.

Процес вартісної  оцінки інтелектуальної власності  вимагає вивчення і комплексного обліку правових, економічних і технічних аспектів. Наприклад,

неможливо визначити  ціну технології без аналізу її технічної  здійсненності, стадії життєвого циклу, стану і динаміки ринку аналогічної продукції, правової охорони, а також можливості порушення прав третіх осіб.

Як вважають відомі економісти і їх підтримують  практикуючі оцінювачі, зважаючи на значну різноманітність об'єктів права інтелектуальної власності та множинність взаємозалежних чинників, 126 особливо тих, які впливають на вартість, універсальної єдиної методики для визначення вартості інтелектуальної власності досі не існує.

Оцінка є  обґрунтованою думкою незалежної сторони  про вартість інтелектуальної власності, яка істотно залежить від наступних чинників:

- обсягу  передаваних прав;

- можливості  несанкціонованого використання;

- рівня готовності до комерційного використання;

- технічної і економічної цінності.

Вартість  інтелектуальної власності визначають переваги, що отримуються від використання прав інтелектуальної власності, які є джерелом додаткового прибутку.

Необхідно усвідомлювати, що вартість права інтелектуальної власності потрібно співвідносити тільки з частиною додаткового прибутку, який отримують при введенні об'єкта інтелектуальної власності в господарський обіг, оскільки ця операція завжди в тій чи іншій мірі вимагає залучення матеріальних ресурсів. Визначення обсягу прибутку,сформованого за рахунок використання саме інтелектуальної власності, викликає певні труднощі при проведенні оцінних процедур.

У процесі  оцінки вартості інтелектуальної власності  в міжнародній практиці використовують порівняльний (ринковий), витратний і прибутковий методи. Порівняльний (ринковий) метод припускає пряме порівняння продажів, тобто визначення вартості інтелектуальної власності за ціною операцій з аналогічними об'єктами інтелектуальної власності з урахуванням відмінностей характеристик об'єкта-аналога і об'єкта оцінки інтелектуальної власності, а також умов проведенні комерційних операцій. Використання127 цього підходу пов'язане з певними обмеженнями, оскільки докладних публікацій щодо цін і умов комерційних операцій з інтелектуальною власністю не існує, зокрема через конфіденційність більшості подібних операцій. В основі витратного методу лежить облік вартості фактичних витрат на створення, правову охорону, придбання і введення в дію оцінюваної інтелектуальної власності за минулий період з урахуванням інфляції та всіх інших витрат. Витратний підхід застосовується з метою інвентаризації, балансового обліку, а також для визначення мінімальної ціни, нижче за яку операція для власника інтелектуальної власності стає невигідною.