Облігації внутрішніх державних і місцевих позик:суть та фінансовий облік

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

НУХТ

Контрольна  робота

                                     з предмету : «Облік в банках»

на тему: «Облігації внутрішніх державних  і місцевих позик:суть та фінансовий облік»

Виконав :

Студент ОФПД 5-1

Литвин Р.І.

Перевірив :

Момот Л.В.

2013р.

1.Державний кредит і державні запозичення, їх класифікація

Державний кредит — специфічна ланка  державних фінансів; він не має  ні окремого грошового фонду (кошти, що мобілізуються з його допомогою, потрапляють, як правило, до бюджету), ні відокремленого органу управління; разом  із тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави  і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають  між державою та фізичними або  юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими  організаціями і приватними особами) стосовно питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості  та платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в яких держава може бути як позичальником, кредитором або гарантом.

За економічною сутністю державний  кредит — форма вторинного перерозподілу  ВВП. Його джерелом є вільні кошти  населення, підприємств і організацій.

Метою запозичення коштів може бути:

— покриття бюджетного дефіциту;

— регулювання грошового обігу;

— залучення коштів для інвестиційних програм тощо.

Тобто державний кредит безпосередньо  пов'язаний із бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих  випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди  цільового призначення або на цільові проекти. Крім того, до системи  державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії або для поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних  фінансово-кредитних установ.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції:

— фіскальну, тобто сприяє акумуляції додаткових коштів до централізованих  і децентралізованих фондів держави;

— регулюючу — регулює грошовий обіг за допомогою здійснення операцій на ринку цінних паперів (купівля-продаж державних цінних паперів Національним банком України з метою їх розміщення на відкритому ринкові), що впливає  на пропозицію грошей і відповідно на позичковий процент.

Кредитний метод залучення коштів до господарського обороту суттєво  відрізняється від податкового. За допомогою податків держава примусово  акумулює частину вартості, втіленої в доходах окремих соціальних верств. За кредитного методу держава  переважно в добровільній формі  залучає частину вартості, відображеної в позиковому капіталі, тобто частину  суспільного капіталу, що відокремилася. Податковий метод держава використовує з метою акумуляції внутрішніх джерел, кредит дає їй змогу залучати не тільки внутрішні, але й зовнішні джерела.

Державний кредит — одна з форм руху позикового капіталу, й передусім  тимчасово вільних грошових коштів населення і підприємств (об'єднань), різних фондів, кредитних і страхових  установ, для фінансування державних  видатків на добровільній основі за умов державної гарантії повернення запозичених  коштів, і як правило, зі сплатою встановленого відсотка.

У кредитних відносинах беруть участь кредитор і позичальник як юридично самостійні суб'єкти. При цьому позичальником  звичайно є держава. З боку держави  суб'єктами кредитних відносин можуть бути:

— Кабінет Міністрів України;

— органи влади Автономної Республіки Крим;

— органи місцевого самоврядування;

— Міністерство фінансів України (зокрема  в особі Державного казначейства);

— Національний банк України.

З іншого боку, в державно-кредитні відносини як кредитори вступають  громадяни та суб'єкти господарювання (банки, страхові компанії, акціонерні товариства), котрі надають кредит державі під певні державні зобов'язання. Надання державі кредиту з  боку юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом купівлі останніми облігацій  державних позик та інших цінних паперів, що випускає держава.

В ролі забезпечення державного кредиту  виступає все майно, що перебуває  у власності держави, але обсяг  застави в кредитній угоді  між державою й підприємствами та населенням не вказується.

Державний кредит буває таких видів:

— внутрішній, коли держава запозичує  кошти у підприємств і населення власної країни;

— зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжнародному рівні.

Внутрішній державний кредит може мати такі форми:

— державні запозичення у вигляді державних позик;

— мобілізація коштів через систему державних ощадних установ;

— використання коштів позикового фонду;

— казначейські позики;

— гарантовані запозичення.

Державні запозичення — основна  форма державного кредиту, коли держава  є позичальником. Для цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів  господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску  й реалізації держав них цінних паперів. Оформлення державних запозичень в  Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів  — облігацій та казначейських  зобов'язань (векселів).

Облігація (від лат. obligatio — зобов'язання) — найпоширеніший вид цінних паперів, боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і сплачується дохід у формі процента або виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (на конкретні проекти).

Облігація має номінальну вартість (зазначену на неї суму боргу) і  курсову (ринкову) ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від  її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між ринковою ціною та номінальною вартістю облігації  становить курсову різницю.

Облігації позик, що містяться у  портфелях державних кредиторів, є ліквідними активами. Кредитор може в будь-який час повернути облігації, тобто продати їх державі через  систему Ощадбанку, й одержати відповідну суму готівкою, та й самі облігації можуть бути платіжним засобом.

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Тобто, на відміну від облігацій, кошти від продажу яких спрямовуються  на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних  фондів або на спеціальні цілі, кошти  від реалізації казначейських зобов'язань  держави спрямовуються тільки на поповнення бюджету. Вони підлягають реалізації тільки серед населення. Виплата  доходу здійснюється у формі процентів або на дисконтній основі.

Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформлюються короткострокові  позики (іноді середньострокові —  казначейські ноти), облігаціями —  середньо- та довгострокові. Запозичення класифікуються таким чином: 1. Залежно від розміщення запозичень їх поділяють на внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринкові (надаються юридичними і фізичними особами певної країни та нерезидентами) і зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій та фізичних інституцій.

2. За правом емісії розрізняють  державні й місцеві позики. Державні  позики випускають центральні  органи влади й управління; надходження  від них спрямовуються у центральний  бюджет. Місцеві позики випускають  місцеві органи управління, вони  спрямовуються у відповідні місцеві  бюджети. Органи місцевого самоврядування  здійснюють запозичення на будівництво  доріг, охорону навколишнього  середовища та фінансування інших  заходів, у яких зацікавлена  територіальна громада.

3. За ознакою характеру використання  цінних паперів є ринкові та  неринкові позики. Облігації (казначейські  зобов'язання) ринкових позик вільно  купуються, продаються і перепродаються  на ринку цінних паперів. Неринкові  позики не допускають виходу  цінних паперів на ринок, тобто  їх власники не можуть їх  перепродати.

4. Залежно від забезпеченості  державні позики поділяються  на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один із головних принципів кредитування — принцип матеріальної забезпеченості; вони забезпечуються державним майном або конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави.

5. За ознакою утримувачів цінних  паперів вирізняють такі, що реалізуються  тільки серед населення, такі, що реалізуються тільки серед  юридичних осіб, та універсальні, тобто передбачені для розміщення  як серед фізичних, так і серед  юридичних осіб.

6. Відповідно до терміну погашення  заборгованості виокремлюють короткострокові  (термін погашення до одного  року), середньострокові (від одного  до п'яти років) та довгострокові  (понад п'ять років).

7. За формою виплати доходу  державні позики поділяються  на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпроцентні (цільові) та дисконтні (з нульовим купоном ).За процентними позиками дохід установлюється у вигляді позичкового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, що змінюється залежно від різних чинників, які впливають на розвиток економіки, насамперед, від попиту та пропозиції на кредитному ринкові. Якщо облігація мае купони, виплата процентного доходу має здійснюватися на купонній основі. Вона може проводиться щороку, один раз на півріччя, щоквартально з вилученням одного купона.За виграшних позик дохід виплачується на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід у цьому разі отримують не всі кредитори, а тільки ті, номери облігацій яких виграли. Така система доцільна за незначних сум позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентним дохід не може істотно стимулювати надання позики державі.Процентно-виграшні позики передбачають виплату доходів як у грошовій, так і у виграшній формах.

Безпроцентні або цільові запозичення  держава використовує з метою  фінансування певних інвестиційних  проектів у надзвичайних ситуаціях. На сьогодні такий вид позик не використовується.Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах немає купонів, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

8. За характером погашення заборгованості  розрізняють: одноразову виплату  й виплату частинами. Одноразова  виплата передбачає отримання  боргу наприкінці терміну дії позики.Під час погашення частинами може застосовуватися три варіанти: 1) позика погашається рівними частинами протягом кількох років; 2) позика погашається щоразу сумами, які збільшуються; 3) щоразу сума зменшується. Другий варіант використовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій — навпаки, якщо доходи зменшуватимуся або планується збільшення державних видатків.

9. За методом розміщення запозичення  можуть бути добровільні, примусові  або такі, що розміщуються за підпискою.За добровільного розміщення позик рішення купувати чи не купувати державні цінні папери майбутній покупець приймає добровільно на власний розсуд.Для примусового розміщення характерний тиск на майбутнього покупця з боку органів державного управління, як це було за сталінських часів, коли громадянпримушували вкладати частину свого заробітку в облігації майже з кожної заробітної плати, а іноді зобов'язували купувати облігації й на всю суму заробітної плати.Позики, що розміщуються за підпискою, як правило, розміщуються серед підприємств за затвердженим списком.

10. Залежно від зобов'язань держави  щодо погашення боргу розрізняють  позики з правом і без права  довгострокового погашення. Право  довгострокового погашення дає  змогу державі враховувати ситуацію  на фінансовому ринкові.

11. За правовим оформленням виокремлюють  облігаційні та безоблігаційні  державні позики. Облігаційні позики  супроводжуються випуском цінних  паперів, за допомогою яких  мобілізуються кошти на фінансовому  ринку. Безоблігаційні оформлюються  шляхом підписання угод і договорів.  На сучасному етапі розвитку  економіки безоблігаційні запозичення  використовуються на міжнародному  рівні, ними оформляються, як правило,  кредити від урядів інших країн,  міжнародних організацій та фінансових інституцій.Другою формою внутрішнього державного кредиту є мобілізація частини вкладів населення до державних запозичень через систему Ощадного банку, якщо банк належить до державних установ. Залучені кошти спрямовуються в дохідну частину бюджету. Однак, як правило, ощадні банки незалежно від форми власності діють на комерційних засадах і залучені кошти населення формують їхні кредитні ресурси, тому вилучення частини цих коштів на користь держави може негативно відобразитися на фінансових результатах їх діяльності.

На відміну від першої форми  державного кредиту — державних  запозичень — коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних  грошових коштів, Ощадбанк надає державі  кошти в кредит за рахунок залучених  коштів без відома справжнього власника (населення). Аналогічно діють й комерційні банки, коли надають кредити своїм  клієнтам. Крім того, частина ресурсів Ощадбанку може спрямовуватися на придбання  державних цінних паперів.

Ще одна форма внутрішнього державного кредиту — запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, яка характеризується тим, що державні кредитні установи передають частину  кредитних ресурсів на покриття видатків уряду (без купівлі державних цінних паперів).

Окрім зазначених вище форм державного кредиту, який відбувається на основі державних запозичень у вигляді  державних позик, є ще дві форми, що відображають відносини фінансової допомоги з боку держави.Казначейські позики як форма внутрішнього державного кредиту відображають відносини надання фінансової допомоги суб'єктам господарювання з боку органів державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах зворотності, строковості та платності. Тобто у цьому разі держава є кредитором.

Нині ця форма державного кредиту  активно не використовується, але  життя все більш потребує відродження  такого механізму. Держава на несе відповідальності за фінансові результати діяльності суб'єктів господарювання, але може надати фінансову допомогу тим підприємствам, у стабільній роботі яких вона зацікавлена.Відносини, пов'язані з казначейськими позиками не є аналогом банківського кредитування, оскільки, на відміну від банків, держава надає фінансову допомогу на пільгових умовах (на більш тривалий термін, та під менший процент, порівняно з комерційними банками) нормою проценту, тобто є засобом підтримки важливих для економіки суб'єктів господарювання.Якщо уряд гарантує безумовне погашення запозичень і виплату процентів за позиками, зробленими нижчими за рівнем органами влади й управління або окремими суб'єктами господарювання, то йдеться про умовний державний кредит — гарантовані запозичення. У цьому випадку держава є гарантом. За гарантованими запозиченнями уряд несе реальну фінансову відповідальність тільки в разі неплатоспроможності платника.

Міжнародний державний кредит —  сукупність відносин, в яких держава  виступає на світовому фінансовому  ринку як позичальником, так і  кредитором. Ці відносини набувають  форми державних зовнішніх запозичень. Вони здійснюються на тих самих умовах, що й внутрішні, тобто на умовах зворотності, строковості й платності. їх надання  або погашення відбувається за рахунок  бюджетних коштів або спеціальних  урядових фондів. Суми отриманих зовнішніх  позик із нарахованими процентами за ними включаються до державного боргу  країни.

Державні зовнішні запозичення  можуть надаватися як у грошовій, так  і у товарній формах. Як правило, вони бувають середньо- або довгостроковими.

Грошові запозичення здійснюються у валюті:

— країни-кредитора;

— країни-позичальника;

— третьої країни.

Погашення відбувається шляхом товарних поставок або за допомогою валюти за узгодженням сторін. Іноді у  міжнародних угодах встановлюється пільговий період щодо погашення  запозичень і сплати процентів за ними, який надає відстрочення погашення  позики на 3—5 років з метою отримання  максимального ефекту від її використання.

Класифікацію внутрішнього державного кредиту наведено на рис. 1.

Отже, державний кредит є сукупністю досить різних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід спрямований  на створення сприятливих передумов  з метою залучення коштів як для  держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дає змогу  максимально врахувати різні  інтереси юридичних та фізичних осіб.

Рис. 1. Класифікація внутрішнього державного кредиту

2. Форми державного кредиту  та класифікація державних позик

Державний кредит є невід'ємною  складовою економічної і фінансової системи держави. У теорії і на практиці його прийнято поділяти на внутрішній і міжнародний державний кредит, кожен з яких у свою чергу має  свої особливості і форми вияву.

При внутрішньому державному кредиті  держава зазвичай виступає позичальником  грошових коштів, а її кредиторами  є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення та ін. Внутрішній державний кредит може виступати  у таких ({юрмах: державні позики, використання частини вкладів населення в  ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позикового фонду.

У випадку міжнародного державного кредиту однією зі сторін кредитної  угоди виступає держава, яка причому  може виступати і як боржник, і  як кредитор, а може бути боржником  і кредитором одночасно. Найбільш типовими формами такого кредиту є зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, позики, що надаються  на підставі угод на двосторонній та багатосторонній  основі, державна гарантія (рис. 2).

Рис. 8.3. Форми державного кредиту

Основною формою державного кредиту  є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками (табл. 8.1). За правовим оформленням розрізняють:

— державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від  урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також  кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній  основі);

Таблиця 8.1. Ознаки класифікації та види державних позик

Ознака класифікації                                   Вид позики

За правовим оформленням  На підставі угод (безоблігаційні); забезпечені випуском  

                                                        цінних паперів

За місцем розміщення                                               Внутрішні; зовнішні

Залежно від статусу позичальника (емітента)  Державні; місцеві

Залежно від термінів погашення  Короткострокові (поточні, як правило, до 1 року);

                                                                   середиьострокові (від 1 до 5 років);

                                                                    довгострокові позики (понад 5 років)

За видами дохідності             Відсоткові позики; безвідсоткові (дисконтні) позики;

                                                              виграшні позики

За характером обігу цінних паперів  Ринкові; неринкові

За формою випуску                                   Готівкові; безготівкові

За способом погашення                       Ординарні; серійні;

з достроковим погашенням

За видами забезпеченості                       Заставні; беззаставні

— державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються  кошти на фінансовому ринку.

За місцем розміщення позики поділяються  на:

— внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому  ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати  активну участь і нерезиденти. У  такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів  розширює фінансові можливості останнього;

— зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:

— державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством  фінансів за рішенням Кабінету Міністрів  України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;

- місцеві, що випускаються місцевими  органами управління, а кошти  від них спрямовуються у відповідні  місцеві бюджети. У розвинутих  країнах ринок муніципальних  цінних паперів є одним із  динамічних і значних за обсягом  елементів національного фондового  ринку, а місцеві позики є  важливою складовою фінансів  місцевого самоврядування. Місцеві  позики дають змогу мобілізувати  тимчасово вільні грошові кошти  для потреб розвитку конкретних  регіонів і є однією з форм  залучення інвестицій. Разом з  тим, вони мають дивовижну властивість  задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.

В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі  можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.

Залежно від строків погашення  державою своїх боргових зобов'язань  розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньостро кові (від одного до п'яти років) і довгострокові позики (понад п'ять років).

За видами дохідності державні позики поділяються на:

— відсоткові, кола виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. При  цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід  як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка  регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників. Наприклад, основою визначення відсоткових  ставок за єврооблігаціями чи фідуціарними позиками є плаваючі відсоткові ставки, які розраховуються на базі облікової ставки — LIBOR (London Inter Bank Official Rate, або лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), SIBOR (сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), "праймрейт" — американська. До цих ставок додається спред, що залежить від кредитного рейтингу держави-позичальниці і становить 0,50— 2,60%;

— безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною  вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора  виникає внаслідок її погашення  за ціною, вищою від ціни придбання;

— виграшні, які реалізуються без  встановлення фіксованих відсотків, а  виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення  номера їхньої облігації у виграшний  тираж погашення, причому дохід  отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли.

За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:

— ринкові, які вільно купуються  і продаються на ринку цінних паперів;

— неринкові, які мають обмеження  щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

За формою випуску державних  позик розрізняють готівкові (супроводжуються  емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики (шляхом записів  на відповідних рахунках в електронному депозитарії).

За способом погашення позики поділяються  на: ординарні (погашення може проходити  одночасно для всіх випущених  позик); серійні (погашення здійснюється деякими частинами через певні  проміжки часу); з достроковим погашенням (до дострокового погашення державних  позик держава може вдатися лише за наявності коштів).

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні (забезпечуються державним майном чи конкретними  доходами) і беззаставні (не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність визначається авторитетом держави).У практиці країн з ринковою економікою оформлення внутрішніх державних позик здійснюється двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов'язаннями. Ці боргові цінні папери, символізують боргове зобов'язання держави, з одного боку а з іншого — засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету, гарантують повернення основної суми боргу після визначеного строку, а також дають право власникам на отримання Доходу. Разом з тим, є певні ідентифікаційні ознаки, що відрізняють їх (рис.3).

В Україні дефіцит державного бюджету  найчастіше покривається за рахунок  випуску облігацій внутрішньої  державної позики (ОВДП). Активне  використання ОВДП як форми державного кредиту розпочалося в Україні  у 1995 р. Цінні папери уряду України  почали випускатись відповідно до Постанови  Кабінету Міністрів від 23 серпня 1994 р. № 586.10 березня 1995 р. вперше в історії  України відбулись торги з  розміщення державних облігацій  внутрішньої позики. Перша емісія ОВДП 1995 р. була здійснена безготівковим  шляхом — через записи на рахунках інвесторів; розміщення облігацій проводилося  на строк 3—6 місяців (хоча за світовими  стандартами державними облігаціями  вважаються цінні папери зі строком  обігу понад 5 років); номінальна вартість однієї облігації становила 100 млн крб, а відсоткова ставка дохідності — 140 % річних. Такі якісні характеристики ОВДП були зумовлені нестабільною фінансовою кон'юнктурою в умовах становлення ринку цінних паперів, високою ставкою рефінансування НБУ (60 % річних), недовірою населення до держави.Одним із перспективних джерел залучення позикового капіталу державою є вихід на світові фінансові ринки. Акумулювати кошти із зовнішніх джерел можна шляхом розміщення єврооблігацій, залучення фідуціарних позик, емісії облігацій державної зовнішньої позики. Євро-облігацїі — це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками з метою отримання довгострокових кредитів на євроринку. Євро-облігації мають всі ознаки облігацій, а також деякі особливості:

Рис. 3. Ідентифікаційні ознаки облігацій і казначейських зобов'язань

— розміщуються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї;

— валюта єврооблігації, зазвичай, як для кредитора, так і для боржника є іноземною (за винятком банків США);

— переважно єврооблігації розміщуються емісійним синдикатом, що створюється  банками кількох країн, котрий виступає гарантом з позики.

Фідуціарні позики — позики, що випускаються одними суб'єктами (переважно іноземними комерційними банками), а відповідальність за них несе інший суб'єкт (Україна в особі Міністерства фінансів).

Дебютний вихід України на міжнародний  фінансовий ринок відбувся у 1997 р. в  умовах значного дефіциту державного бюджету. У зв'язку з вкрай низьким  кредитним рейтингом Україна  зіткнулася з проблемою кризи  довіри з боку кредиторів, яка виявилася  в емісії українських єврооблігацій  та фідуціарних позик, строковість та дохідність яких засвідчили високий рівень ризикованості операцій із ними.

Першу фідуціарну позику на суму 450 млн дол. США Україна залучила 11 серпня 1997 р. на підставі розпорядження Президента України (від 24 липня 1997 р. № 267/97-РП). Ця короткострокова позика (на 12 місяців) була розміщена через банк (фідуціарій) "Bankers Trust Luxembourg S.A." та японську компанію "Nomura International" під 12 % річних, і за мінусом комісійних відсотків Україна отримала близько 397 млн дол. США на фінансування поточних витрат Державного бюджету України на 1997 р. У жовтні 1997 р. уряд отримав комерційну позику від "Chase Manhattan Bank" на загальну суму 109 млн дол. США (комісійна винагорода банку — 0,76 % суми). Строк погашення — 1 рік. Ще більш наочним прикладом може бути емісія єврооблігацій. 25 лютого 1998 р. підписано угоду про позику, згідно з якою лід-менеджерами виступали Merrill Lynch і Commerzbank. Облігації були номіновані у німецьких марках на суму 750 млн німецьких марок зі строком погашення через три роки (тобто 26 лютого 2001 p.). Ставка дохідності позики становила 16,2 % (плюс 1,75 % — комісійна винагорода). Ця ставка виявилася рекордною за фінансовими інструментами, номінованими в німецьких марках, за всю повоєнну історію розвитку світового фінансового ринку (Росія, наприклад, дебютувала на ринку єврооблігацій із позикою 5 млрд дол. США і ставкою дохідності на рівні 9%).