Облік міжнародних операцій по договору страхування іноземного вантажу

 

                             

                                                   
 

Індивідуальна практична робота з дисципліни

«Облік  міжнародних операцій» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ

План

    Вступ………………………………………………………….………………3

  1. Теоретичні положення міжнародних операцій по договору страхування іноземного вантажу іноземним страхувальником……..…………………..4
  2. Договір страхування іноземного вантажу іноземним

    страхувальником ………………………………………………………….7

  1. Облік міжнародних операцій по договору страхування іноземного вантажу іноземним страхувальником ……………….….…….……..….10

    Висновок…………………………………………………………………..14

    Список  використаних джерел……………………………………..……..15 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

Вступ 

    Страхування по праву вважається найбільш інтегрованою формою фінансової діяльності. Всі  найбільші страхові організації світу об'єднані зв'язками спільного страхування і перестраховки. У багатьох країнах дозволений вільний доступ іноземних страхових організацій на національні ринки. Наприклад, відповідно до Маастріхтського договору 1992 р. зняті всякого роду обмеження для іноземного капіталу в країнах Європейського союзу і узятий курс на формування єдиного страхового ринку в Європі. І проте національні страхові ринки зберігають певні особливості. Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується тенденцією посилення зв'язків і взаємодією між країнами, в основі чого лежить необхідність вирішення глобальних проблем людства: екології, космосу і ін. Це обумовлено і наростаючою взаємозалежністю держав в економічній сфері.

    В даний час міжнародні економічні відносини затвердилися і реалізуються в наступних основних формах:

  • міжнародна торгівля товарами і послугами;
  • обмін в області науки і техніки;
  • рух капіталів і зарубіжних інвестицій;
  • валютно-кредитні стосунки і тому подібне.

    Невід'ємною  умовою торговельної угоди є договір страхування вантажу. Перші договори страхування перевезення вантажів стосувались морських перевезень. Пізніше стали з'являтися договори страхування перевезень сушею, а потім і повітряних. Нині розбіжності в підходах до страхування товарів, що перевозяться різними видами транспорту, у багатьох випадках стерлися. Сучасні договори страхування часто покривають ризики, пов'язані з перевезенням, починаючи з моменту відвантаження товару і до моменту, коли він досягає пункту призначення. Страхування вантажів, перевезених по воді, необхідне при відвантаженні товарів значної вартості. 

    1. Теоретичні положення міжнародних операцій по договору страхування іноземного вантажу іноземним страхувальником. 

    Міжнародний (світовий) страховий ринок –  це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.

    Страхова  компанія – юридична особа, що складає  і забезпечує функціонування страхового фонду, здійснює укладання договорів  страхування та їхнє обслуговування. Страховій компанії притаманні організаційна єдність і економіко-правова відособленість. Економічна відособленість страхової компанії полягає у повній господарській самостійності обороту її ресурсів.

    Страхова  компанія функціонує як самостійний  суб’єкт, що господарює, і є “вмонтованою” у певну систему цивільно-правових відносин. Страхова компанія будує свої відносини з іншими суб’єктами на договірній основі.1

    Страхові  компанії класифікуються такий чином:

    1. За формою власності – на  приватні і публічно-правові,  акціонерні (корпоративні), товариства взаємного страхування та державні.

    2. За характером виконуваних операцій  – на спеціалізовані (особисте  або майнове страхування), універсальні  і перестраховувальні. У деяких  закордонних країнах діяльність  універсальних страхових компаній  заборонена. На практиці спостерігається тенденція до ліквідації вузької спеціалізації у страховій діяльності.

    3. За територією роботи – на  місцеві, регіональні, національні  і міжнародні (транснаціональні).

    4. За розміром статутного капіталу  й обсягом надходження страхових платежів, за іншими організаційно-економічними показниками – на значні, середні і дрібні.

    Основним  ринковим інструментом керування на мікроекономічному рівні через  вплив на конкретного продавця (страховика) і конкретного покупця (страхувальника) є договір страхування. Тому дуже важливо вміти правильно його складати.2

    Пряма біржова страхова діяльність у дійсних  умовах не здійснюється у жодній із розвитих у страховому відношенні країн. Проте роль біржі, як універсального регулятора ціни у масштабах глобального ринку страхових послуг, уже давно і досить успішно виконує страховий ринок “Ллойду”. Ринок “Ллойду” приваблює світ розробленістю умов страхування, доскональним трактуванням усіляких страхових випадків, надійністю одержання страхових відшкодувань і збалансованою ціновою політикою об’єднаних під його ім’ям страховиків. На ринку “Ллойду” переважно сконцентровані чотири різновиди страхової діяльності: страхування морських, неморських, авіаційних й автомобільних ризиків. Морський бізнес охоплює страхування різноманітних ризиків, пов’язаних із мореплаванням. Неморський бізнес складається з видачі страхових полісів на випадок землетрусу, пограбування, крадіжки, втрати прибутків у результаті настання екстраординарних подій і т.д. Авіаційний бізнес забезпечує страхування усіх типів повітряних суден, а також аерокосмічних об’єктів (супутників зв’язку й ін.). Автомобільний бізнес охоплює страхування усіх типів дорожнього транспорту Об’єднаного Королівства і країн Співдружності. За всіма цими напрямками працює велика кількість страхових брокерів “Ллойду”, які поширені у всьому світі. Через систему брокерів приймаються ризики на страхування і здійснюється передача їх у перестрахування. Причому всі брокери використовують взаємно узгоджені й уніфіковані страхові тарифи, що істотно впливають на ціну страхових продуктів, які пропонуються іншими страховиками, що не входять до його ринку (в тому числі і українськими страховиками). Зазвичай, ціни ринку “Ллойду” нижче цін, які встановлюються на регіональних страхових ринках. Тому вони активно впливають на місцеві ціни і сприяють їхньому зниженню і стабілізації.3 

    2. Договір  страхування іноземного вантажу  іноземним

страхувальником 

    Вантаж, зазвичай, страхується шляхом укладання  договору, в якому передбачається, що всі вантажі, що відвантажуються страхувальником" підпадають під його дію. При страхуванні вантажу часто використовують страховий сертифікат на пред'явника, що передається разом із правом власності на вантаж. Власник такого сертифіката автоматично стає страхувальником вантажу та мас право одержати відшкодування при випадковій загибелі або ушкодженні вантажу. Договір страхування може укласти або продавець, або покупець перевезеного товару. Такий договір страхування може належати:

— тільки до окремого вантажу (одноразова страховка);

— до всіх вантажів, що перевозяться на ризик страхувальника.

    Договір страхування — договір між страхувальником і страховиком, що включає умови страхування.

    У міжнародних перевезеннях у більшості  випадків обов'язок страхування лежить на покупці-вантажордержувачі. Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що одержала відповідну ліцензію і мас право здійснювати цей вид страхування згідно з її установчими документами. Цей вид страхування найбільш актуальний для підприємців, які мають іноземних партнерів в інших країнах, оскільки вантажі, які перетинають кордон України, страхуються в обов'язковому порядку.

Конкретний  зміст страхування вантажів визначається в договорі. Поширені два види страхування  вантажів, які відповідають стандартним умовам інституту лондонських страховиків: "з відповідальністю за всі ризики" та "без відповідальності за пошкодження, крім випадків катастрофи". При страхуванні першого виду передбачається відшкодування збитків від пошкодження чи загибелі вантажу від будь-яких причин. Ллє з цих умов виключаються пошкодження чи загибель вантажів від будь-яких військових, піратських дій, конфіскації чи знищення на вимогу влади (ці ризики можуть бути застраховані за додаткову плату); виключаються ризики радіації, спеціальної і грубої необережності страхувальника чи його представників, порушення встановлених правил перевезення, пересилання і зберігання вантажів, невідповідності пакування, впливу трюмного повітря чи особливих властивостей вантажу, пошкодження вантажу гризунами, сповільнення в доставці вантажу та падіння цін тощо.

При страхуванні  другого виду не відшкодовуються  збитки внаслідок підмокання вантажу  атмосферними опадами, забруднення  вантажу, його крадіжки або недоставлення. За угодою сторін вантаж може бути застрахований на інших умовах.

При укладанні  договору страхування вантажів страхувальник  подає заяву, яка містить такі дані, що впливають на розмір ставок страхових премій:

— вид  вантажу (точна назва, тип пакування, кількість місць і вага);

— вид  транспортного засобу (наприклад, при морському перевезенні назва судна, рік побудови, тоннаж);

— спосіб відправлення вантажу (в трюмі, на палубі, навалом, наливом, насипом, у контейнерах);

— маршрут (пункт відправлення, перевантаження, призначення транспортного засобу);

— вартість вантажу;

— тип  обсягу страхової відповідальності (умови страхування).

Страхові  компанії не відшкодовують збитків  від ушкодження вантажу за відсутності  зовнішніх ушкоджень транспортного  засобу, контейнера або тенту чи за наявності цілої пломби. Причиною таких збитків може бути лише неправильне розміщення вантажу. Відповідальність за порушення правил навантаження несе перевізник, а не страховик.

    Для виключення непорозумінь, що виникають  унаслідок різного трактування  в різних країнах одних і тих  же понять, Міжнародна торгова палата в Парижі ще у 1936 р. розробила Міжнародні правила тлумачення торгових термінів "IHKOTEPMC" — це зведення умов укладання контрактів сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних країнах. Правила регулюють витрати і ризики обох сторін при укладанні контракту. Вони містять декілька варіантів вирішення окремих типових питань, що викликають складнощі при тлумаченні та застосуванні договору, а саме:

    — коли переходить право власності  на товар;

    — коли переходить ризик випадкової загибелі товару;

    — хто зобов'язаний застрахувати товар  і заплатити за страховку;

    — хто зобов'язаний організувати транспортування  товару і заплатити за транспортування;

    — хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори.

    Нині  існує декілька редакцій правила "IHKOTEPMC". Розбіжності між ними не дуже суттєві. Будь-яку з цих редакцій можна використовувати. Останньою є редакція "IHKOTEPMC" 2000 p., яка містить дванадцять типових умов купівлі-продажу товарів. Короткий зміст термінів такий:

    1)EXW (із заводу);

    2) FCA (вільний перевізник);

    3) PAS (уздовж борту судна);

    4) РОВ (на борту);

    5) CFR (вартість і фрахт);

    6) CIF (вартість, страховка, фрахт);

    7) СРТ (перевезення сплачені до...);

    8) CIP (перевезення і страховка сплачені  до...);

    9) DAF (поставлено на кордон);

    10) OES (поставлено із судна);

    11) DEQ (поставлено з причалу);

    12) DDU (поставлено без сплати мита); 13)DDP (поставлено зі сплатою мита).

    Розглянемо  найпоширеніші у світовій практиці типи торговельних договорів пов’язаних з страхуванням.

    Угода CIF походить від початкових букв англійських слів Cost, Insurance and Freight, що означають вартість, страхування і фрахт. Це особливий вид контракту, в якому на спеціальній основі вирішуються основні питання купівлі-продажу, момент переходу на покупця ризику випадкової загибелі, пошкодження чи передачі товару, добросовісної дії продавця, порядок розрахунків та інші питання. Термін "вартість, страхування та фрахт" означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця. Термін CIF зобов'язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту.

    За  умовами угоди CIF на продавця покладається також обов'язок забезпечення морського  страхування на користь покупця  проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення. Отже, продавець зобов'язаний укласти договір страхування та сплатити страхові внески. Покупець повинен мати на увазі, що за умовами угоди CIF від продавця вимагається забезпечення страхування лише з мінімальним покриттям. У випадку, якщо покупець хоче мати страхування з більшим покриттям, він повинен або прямо та недвозначно домовитися про це з продавцем, або самостійно вжити заходів щодо забезпечення додаткового страхування.

    Цей термін може застосовуватися тільки у випадках перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом. Якщо сторони не мають намірів щодо здійснення поставки товару через поручні судна, варто застосовувати угоди СІР.

    Угода CIP — Carriage and Insurance Paid To — фрахт/перевезення і страхування, оплачені до — означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Тобто покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб.

    За  умовами угоди СІР па продавця покладається також обов'язок забезпечення страхування на користь покупця  проти ризику втрати чи пошкодження  товару під час перевезення. Отже, продавець зобов'язаний укласти  договір страхування та сплатити страхові внески. Покупець повинен мати на увазі, що за умовами угоди СІР від продавця вимагається забезпечення страхування лише з мінімальним покриттям.

    У випадку, якщо покупець хоче мати страхування  з більшим покриттям, він повинен  або прямо та недвозначно домовитися про це з продавцем, або самостійно вжити заходів щодо забезпечення додаткового страхування.

    Угода СІР зобов'язує продавця здійснити  митне очищення товару для експорту. Ця угода може застосовуватися незалежно  від виду транспорту, включаючи мультимодальні (змішані) перевезення.

    Отже, існують тільки дві угоди, пов'язані  зі страхуванням, як-от: CIF і СІР. Відповідно до них продавець зобов'язаний забезпечити  страхування на користь покупця. В інших випадках сторони самі вирішують, чи хочуть вони застрахуватися та якою мірою. Оскільки продавець страхує угоду на користь покупця, він не знає точних вимог останнього. Відповідно до стандартних умов страхування вантажів Інституту лондонських страховиків, страхування може здійснюватися з "мінімальним покриттям" за умовами С, із "середнім покриттям" за умовами Віз "найбільш широким покриттям" за умовами А. Оскільки при продажі товарів за угодою CIF покупець може захотіти продати товар у дорозі наступному покупцеві, який, своєю чергою, може захотіти знову перепродати товар, неможливо знати розмір страхового покриття, що задовольнятиме таких наступних покупців, і, таким чином, традиційно за умов CIF обирається мінімальне страхування, з можливістю покупця вимагати від продавця додаткового покриття.4

    При міжнародних перевезеннях авіатранспортом, страховий захист стосовно відповідальності перевізника за вантаж звичайно включається  до комбінованого поліса страхування  відповідальності авіаперевізника (перед  пасажирами, за багаж, вантаж). При більших  сумах відповідальності ризик обов'язково розміщується на світовому ринку перестрахування. Тому умови страхового поліса та тарифи визначаються на базі умов та тарифів перестраховиків. Як правило, перевізник купує поліс, який включає відповідальність за вантажі з деклараційною вартістю (тобто зі записом у авіанакладній про ціну вантажу, що перевозиться). При цьому збільшується ліміт відповідальності перевізника і, відповідно, страховика, а відправник сплачує додаткову плату.

    Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне, воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналась наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна (ІСАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхування.

    Основні конвенції, що регулюють питання  відповідальності повітряного перевізника  щодо міжнародного перевезення пасажирів, багажу та вантажу і встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному  страхуванні:

    • Варшавська конвенція 1929 р. та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 р. Офіційною мовою конвенції  е французька.

    • Гвадалахарська конвенція 1961 p., яка  встановлює відповідальність між фактичним  авіаперевізником та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками.

    • Римська конвенція — установлює ліміти відповідальності перед третіми  особами всіх авіаперевізників.

    • Монреальські протоколи ІСАО — 1, 2, 3, 4 (International Civil Aviation Organization — Міжнародна організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення (SDR — Special Drawing Right).

    У травні 1999 р. на дипломатичній конференції  у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. її мета — повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали більше 50 держав, а набере вона чинності після того, як її ратифікують ще інші держави.

    До  найважливіших правових актів належать також різноманітні резолюції ІАТА 600а, 6006 (International Aviation Transport Association) із питань вантажних авіаперевезень; Повітряний кодекс України (1993) тощо.

    При підвезенні вантажів до суден залізницею (як в Англії, Франції" так і  у всій Європі) у силу вступає  Конвенція СІМ — "Міжнародна угода про транспортування вантажів залізницею". Уряд Англії підписав цю конвенцію, і, оскільки англійські залізниці націоналізовані, достатньо вказівки уряду дотримуватися положень цієї конвенції, які дещо збігаються з дорожньою.

    У країнах ЄС відповідальність перевізника  визначається на підставі Міжнародної  конвенції про перевезення товарів  залізницею COTTF. Застосування цієї конвенції  досить обмежене, а саме:

    — діє тільки тоді, коли країна відправлення та країна одержання вантажу обидві підписали конвенцію;

    — стосується лише основних магістральних  залізниць Європи;

    — позов подається тільки до країн, де було завдано шкоди.5 
 
 
 
 

3.Облік  міжнародних операцій по договору  страхування іноземного вантажу іноземним страхувальником 

    Історично в кожній країні складалися власні правила і вимоги до бухгалтерського обліку і звітності, проте з розвитком процесів глобалізації і інтернаціоналізації ринків виникла потреба в гармонізації фінансової звітності компаній різних країн. Це привело до створення в 1973 році Комітету з міжнародних стандартів фінансової звітності (КМСФО) - неурядової, некомерційної організації, що налічує понад 140 членів в більш ніж 100 країнах світу. Основною метою Комітету є розробка і публікація міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФО), які набули широкого поширення останнім часом. Так, керівництво Європейського Союзу оголосило про повну сумісність МСФО з Європейськими Директивами; багато фондових бірж приймають для лістингу звітність, складену відповідно до МСФО; мультинаціональні компанії застосовують МСФО для консолідованої звітності.

    Проте цілий ряд міжнародних стандартів фінансової звітності не поширюється  на страхові організації через специфіку  їх діяльності, особливості віддзеркалення в бухгалтерському обліку і звітності страхових операцій.

    У грудні 1999 року КМСФО опублікував  «Вихідний документ по страхуванню», створений в рамках діяльності по розробці міжнародного стандарту «Облік страхової діяльності», робота над  яким доки не завершена. У листопаді 2001 року Комітетом були систематизовані пропозиції і зауваження фахівців, отримані в рамках обговорення вихідного документа; надалі передбачається вироблення загальноприйнятих принципів визнання доходів і витрат, рухи грошових коштів в рамках страхової діяльності.

    У Росії в даний час реалізується Програма реформування бухгалтерського  обліку відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності, завдання якої полягають  в тому, аби сформувати систему  стандартів обліку і звітності, що забезпечують корисною інформацією користувачів, в першу чергу інвесторів; забезпечити ув'язку реформи бухгалтерського обліку в Росії з основними тенденціями гармонізації стандартів на міжнародному рівні. В рамках реалізації Програми прийнято 15 загальноросійських стандартів бухгалтерського обліку (положень по бухгалтерському обліку), змінюються вимоги до підготовки бухгалтерської звітності, оцінці статей бухгалтерського балансу і звіту прибутках і збитках. На страхові організації поширюються не всі прийняті положення по бухгалтерському обліку: у тексті ПБУ 9/99 «Доходів організації» і ПБУ 10/99 «Витрат організації» визначено, що правила, встановлені даними документами, не поширюються на страхові організації. Проте згодом приказом Міністерства фінансів від 12 січня 2001 р. № 2н «Методичні рекомендації про порядок формування показників бухгалтерської звітності страхових організацій» було уточнено, що при складанні і представленні бухгалтерській звітності страховим організаціям необхідно керуватися також і ПБУ 9/99 і 10/99, окрім віддзеркалення в бухгалтерському обліку доходів і витрат від договорів страхування, зі страхування і перестраховки.

    Перетворення, що відбуваються, стосовно страхових  організацій означають наближення правил і порядку складання бухгалтерської звітності російських страхових організацій до вимог, що існують в Європейському Союзі.

    Для з'ясування основних принципів формування бухгалтерської звітності страхових  організацій в ЄС з метою виділення  загальних і відмітних ознак  порівняно із звітністю російських страхових організацій розглянемо структуру Бухгалтерського балансу і Звіту про прибутки і збитки страхової організації. 
Страхові організації країн — членів ЄС представляють звітність відповідно до вимог, встановлених Директивою про звітність страхових організацій (Directive 91/674 EEC: Insurance Accounts Directive). Дана Директива базується на нормах і положеннях Четвертої (Fourth Council Directive of 25 July 1978, 78/660 EEC) і Сьомої (Seventh Council Directive of 13 June 1983, 83/349 EEC) директив ЄС. У Директиві про звітність страхових організацій враховуються особливості страхової діяльності і розглядаються відхилення від правил, встановлених Четвертою і Сьомою директивами.

    Директивою  про звітність страхових організацій  визначена форма Бухгалтерського  балансу, структура Звіту про прибутки і збитки, встановлені спеціальні вимоги, що стосуються оцінки окремих статей звітності, вмісту пояснень до звітності. Директивою визначений круг питань, що входять в компетенцію національного законодавства, тобто тих аспектів, відносно яких національним законодавством країн, — членів ЄС можуть вводитися спеціальні правила і вимоги. Особлива увага в Директиві приділена оцінкам статей звітності, пов'язаних із страховими резервами.

    У Бухгалтерському балансі вони відбиваються в абсолютному вираженні на початок і кінець звітного періоду: у пасиві балансу відбивається брутто-розмір резервів, нарахованих на повний об'єм риски, прийнятої страховиком, в активі - доля перестрахувальників в страхових резервах (Директивою допускається віддзеркалення в пасиві балансу страхових резервів в нетто-оцінці, при цьому в активі доля перестрахувальників не відбивається).

    У Звіті про прибутки і збитки відбивається зміна розміру страхових резервів за звітний період (у брутто- і  нетто-оцінках). Різні види страхових резервів: резерви премій, резерви збитків, стабілізаційні резерви) повинні відбиватися окремо. Згідно Директиві про звітність страхових організацій Бухгалтерський баланс страховика має наступну структуру:

    АКТИВИ

Облік міжнародних операцій по договору страхування іноземного вантажу