Облік у бюджетних установах. 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни:

« Облік у  бюджетних установах»

варіант 9.

Зміст :

1. Домінуючі форми безготівкових  розрахунків у бюджетних установах  та їх характеристика.

Грошові відносини бюджетних  установ у процесі виконання кошторису доходів і видатків, здійснюються як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Безготівкова форма  розрахунків передбачає перерахування  коштів з рахунків платників на рахунки  одержувачів коштів, а також перерахування  банками за дорученням установ і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки банк виконує на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Безготівкові розрахунки поділяються на:

- розрахунки за платежами  і податками до бюджету;

- розрахунки з покупцями  та замовниками;

- розрахунки в порядку  планових платежів;

- розрахунки зі страхування;

- розрахунки за коштами, одержаними на видатки за дорученнями;

- розрахунки з іншими  дебіторами і кредиторами.

Безготівкові розрахунки варто розглядати як цілісну систему, що містить:

- класифікацію розрахунків;

- організацію розрахунків та регулювання правових і організаційних взаємовідносин між розпорядниками коштів та органами Державного казначейства України й банківськими установами;

- форми відповідних документів;

Безготівкові розрахунки бюджетних установ здійснюються згідно з такими принципами:

- обов’язкового зберігання грошових коштів на реєстраційних чи поточних рахунках (за винятком перехідних залишків у касі);

- відкриття рахунків не в установах банків, а в органах Державного казначейства;

- застосування форм безготівкових розрахунків відповідно до нормативних документів, розроблених Методологічним управлінням Державного казначейства України;

- списання коштів з реєстраційних рахунків установ за розпорядженням установи;

- терміновості здійснення платежів;

- здійснення платежів у межах залишків на рахунках платника.

  В Україні діють  такі форми безготівкових розрахунків:  акредитивна; інкасова; вексельна; інші форми розрахунків із використанням чеків та інших розрахункових документів на документарних носіях і в електронному вигляді.

Акредитив — умовне грошове  зобов'язання, що приймається банком-емітентом  за дорученням платника щодо акредитиву, здійснити платіж на користь бенефіціара (одержувача коштів) у визначеній сумі після надання документів. Акредитив погашається банком у зазначені в цьому документі строки, або банк доручає іншому банкові провести такий платіж.

Розрахунки за інкасо — вид банківської операції, що полягає в одержанні банком грошей за різними документами (векселями, чеками тощо) від імені своїх клієнтів та зарахуванні їх в установленому порядку на рахунок одержувача коштів. При інкасовій послузі банк постачальника сам надсилає розрахункові документи до банку платника спецпоштою або телефаксом. Інкасові послуги банку постачальника надаються клієнтові за комісійну винагороду. Інкасо може бути чистим та документарним.

Розрахунки за інкасо провадяться на підставі платіжних  вимог, платіжних вимог-доручень та інших розрахункових документів.

Вексельна форма розрахунків  являє собою розрахунки між постачальником і платником за товари чи послуги  з відстроченням платежу (комерційний  кредит) на підставі спеціального документа-векселя.

Вексель — цінний папір, що свідчить про безумовне грошове  зобов'язання векселедавця сплатити після  настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють два види векселів: прості та переказні.

Рахункові чеки застосовуються у безготівкових розрахунках підприємств і фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Чекові книжки (рахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері та є бланками суворої звітності. Строк дії чекової книжки — один рік.

Пластикова картка —  персоніфікований платіжний інструмент, що надає особі, яка користується карткою, можливість безготівкової  оплати товарів та/або послуг, а  також отримання готівкових коштів у відділеннях банків і банкоматах.

Безготівкові розрахунки здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої Постановою правління  НБУ від 21.01.04 р. № 22. за такими формами розрахункових документів: меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, акредитиви, векселі, інкасові доручення.

Платіжна  вимога-доручення - розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхньої - вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача;

Меморіальний  ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку  для оформлення операцій зі списання коштів з рахунку платника, внутрішньобанківських операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України;

Розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить  письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів;

Найбільш  поширеними у бюджетних установах  є розрахунки за допомогою платіжних  доручень, які застосовуються як у  розрахунках за товари, роботи, послуги, так і за нетоварними операціями (переказ коштів підвідомчим установам, платежі до бюджету, органів соціального страхування, погашення іншої кредиторської заборгованості, претензій, штрафів, пені тощо). Платіжні доручення подаються обслуговуючому відділенню банку не менш як у двох примірниках.

При фінансуванні бюджетних установ через органи ДКУ порядок розрахунків платіжними дорученнями має свої особливості, які випливають з того, що функцію обслуговуючого банку для таких установ фактично виконує орган ДКУ. Розрахунки при цьому здійснюються у такій послідовності (рис. 1.1.):

- на підставі  угоди (тендерної угоди, контракту)  постачальник відвантажує продукцію,  виконує роботи, надає послуги  бюджетній! установі;

- після виконання  роботи, відвантаження продукції, надання послуги постачальник направ ля г бюджетній установі рахунок фактуру;

-  бюджетна  установа подає до органу ДКУ  платіжні доручення з підтвердними документами;

- орган ДКУ після перевірки наявності коштів на рахунку установи та за відповідним кодом бюджетної класифікації витрат (згідно з кошторисом) подає до уповноваженого банку платіжні доручення;

5. - уповноважений банк списує кошти з єдиного казначейського рахунка і переказує їх установі банку постачальника;
6. - уповноважений банк надсилає органу ДКУ виписки з казначейського рахунка з доданими платіжними дорученнями;
7. - орган ДКУ списує кошти з реєстраційного рахунка бюджетної установи і надсилає останній виписку з рахунка з доданими платіжними дорученнями;
8. - банк постачальника зараховує кошти на рахунок отримувача коштів і надсилає виписку з рахунка постачальнику з доданими платіжними дорученнями.

Рис 1.1. Послідовність розрахунків платіжними дорученнями через органи Державного казначейства

Облік операцій за рухом грошових коштів на рахунках у банках та органах ДКУ ведуть у меморіальному ордері № 2 т. ф. № 381 (бюджет) —за коштами загального фонду та у меморіальному ордері № 3 т. ф. № 382 (бюджет) — за коштами спеціального фонду. При цьому для кожного субрахунку складають окремий меморіальний ордер з додатковою нумерацією (2-1, 2-2, 3-1, 3-2 і т. ін.). Записи у накопичувальні відомості здійснюють на підставі виписок банку (органу ДКУ) з доданими розрахунковими документами. У кінці місяця підсумки оборотів за кожним меморіальним ордером переносять окремим рядком у книгу Журнал-головна.

Використання банківських  платіжних карток, акредитивів та векселів як платіжних документів регулюється  окремими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Так, умови й порядок  здійснення розрахунків за акредитивами передбачаються договором між бенефіціаром і заявником акредитива та регулюються Уніфікованими правилами.

2. Порівняльна характеристика балансів госпрозрахункових підприємств та державних установ.

У бухгалтерському балансі  бюджетних установ реалізується принцип двосторонності, який полягає в тому, що господарські засоби установи відбиваються у двох аспектах: за їхнім речовим складом (основні засоби, грошові кошти, матеріали тощо) та за джерелами їх формування, які можуть бути власними й залученими.

Усі бюджетні установи незалежно  від їхнього профілю складають  бухгалтерський баланс за формою № 1 згідно з Інструкцією «Про порядок складання  у 2002 році квартальної фінансової звітності» установами й організаціями, що утримують  кошти з державного та місцевого бюджетів, затвердженою Наказом Державного казначейства України від 29.03.2002 № 59.

Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан установи, що відображає її активи, пасиви та капітал  у синтезованому вигляді на певну  дату. У загальному вигляді баланс бюджетної установи подано на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура балансу бюджетної установи

За складом статей і побудовою баланс бюджетної  установи відрізняється від балансів госпрозрахункових підприємств і має на меті не розкриття інформації для інвесторів, а забезпечення контролю та аналізу використання бюджетних коштів (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Розділ  І активу «Необоротні активи»

До оборотних активів  належать засоби, призначені для невиробничого споживання або використання в процесі господарської діяльності протягом одного року (або швидше): каса, запаси, дебітори, рахунки в банку і казначействі тощо (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Розділ  ІІ активу «оборотні активи»

Витрати бюджетних установ  включають фактичні витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів на утримання установи, які здійснюються за рахунок загального і спеціального фондів, та інші виробничі витрати (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Розділ ІІІ активу «Витрати»

Активи і витрати  бюджетних установ не оцінюються щодо спроможності їх трансформації в грошові кошти, а тому й розділи активу балансу не розміщуються за ознаками зростаючої ліквідності, як це прийнято в балансі госпрозрахункових підприємств.

Джерелами формування активів  і витрат бюджетних установ є  власні кошти (капітал), зобов’язання і доходи. До власного капіталу належать фонд у необоротних активах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах, які відображають частку державного, комунального майна, переданого в постійне безпосереднє розпорядження бюджетних установ, а також результати виконання кошторису за загальним і спеціальним фондами (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Розділ І пасиву «Власий капітал»

Зобов’язання установи належать до залучених коштів; вони виникають внаслідок минулих подій, після їх урегулювання у майбутньому зменшиться економічна вигода установи через виплату готівкою, передачу інших активів, заміну одного зобов’язання іншим. Короткострокові зобов’язання підлягають оплаті протягом одного року, а довгострокові — протягом періоду, що перевищує один рік.

Склад статей ІІ розділу  «Зобов’язання» наведено в табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Розділ ІІ пасиву «Зобов’язання»

Бюджетні установи не мають своїх оборотних коштів і покривають витрати (видатки) за рахунок бюджетних коштів (доходів загального фонду) та позабюджетних коштів (доходів спеціального фонду) (табл. 2.6).

Важливою складовою  балансу бюджетних установ є  довідки про рух асигнувань загального та спеціального фондів, які дають  змогу органам Державного казначейства, фінансовим органам і вищим органам контролювати надходження та використання бюджетних і позабюджетних коштів.

Таблиця 2.6

Розділ ІІІ пасиву «Доходи»

Склад статей активу характеризує належність бюджетних установ до галузей невиробничої сфери, а склад статей пасиву вказує, що бюджетні установи — це установи державної чи комунальної форми власності, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів.

Необоротні активи (розділ І балансу) відбиваються за статтями «Нематеріальні активи», «Основні засоби», «Інші необоротні матеріальні активи». При цьому нематеріальні активи й основні засоби до підсумку балансу включаються за залишковою вартістю, тобто баланс складається за принципом «баланс-нетто».

Оборотні активи (розділ ІІ балансу) відбиваються за статтями «Виробничі запаси», «Дебіторська заборгованість», «Рахунки в банках», «Рахунки в казначействі», «Каса», «Інші кошти».

Витрати (розділ ІІІ балансу) характеризуються такими статтями: «Видатки загального фонду», «Видатки спеціального фонду», «Виробничі витрати».

Активи й витрати  бюджетних установ не оцінюються щодо їхньої здатності трансформуватися у грошові кошти, а тому й розділи  активу балансу не розміщуються за ознаками зростаючої ліквідності, як це прийнято в балансі госпрозрахункових підприємств.

Статті пасиву балансу  об’єднано також у три розділи. Власний капітал (розділ І пасиву балансу) містить такі статті: «Фонд  у необоротних активах», «Фонд  у малоцінних і швидкозношуваних предметах», «Фінансовий результат».

Сума власного капіталу бюджетної установи є абстрактною величиною. Водночас власний капітал (фонд у необоротних активах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах) є основою для започатковування та подальшого здійснення фінансово-господарської діяльності бюджетної установи, одним із найважливіших її показників.

Розділ ІІ «Зобов’язання» містить статті, на яких відображається заборгованість установи за довгостроковими  і поточними зобов’язаннями, кредиторська заборгованість юридичних та фізичних осіб.

Доходи загального і спеціального фондів відображають у розділі ІІІ «Доходи».

Отже, статті активу й  пасиву балансу згруповано у відповідні розділи з таким розрахунком, щоб якомога чіткіше проглядався  взаємозв’язок між активами установи, її витратами і джерелами їх формування.

Важливою складовою  балансу бюджетних установ є  довідки про рух асигнувань загального та спеціального фондів, які дають  змогу органам Державного казначейства і вищим органам контролювати надходження та використання бюджетних  коштів.

3. Задача.

1. Перелік матеріальних цінностей.