Охрана труда на рабочем месте
ЗМІСТ
1. Загальний стан охорони праці на підприємстві.
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
Охорона праці в нашій країні є пріорітетною в діяльності державних органів і громадських організацій.
У 1992 р. Верховна рада України ухвалила Закон України « Про охорону праці»
Він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, встановлює високий рівень умов праці. Закон передбачає створення безпечних і нешкідливих умов праці на всіх підприємствах, в установах, організаціях; обов'язки власника та працівника щодо виконання нормативних актів про охорону праці; відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я; контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці.
На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.
На підприємствах при чисельності працівників від 51 до 500 осіб включно службу охорони праці представляє один спеціаліст. На підприємствах, де використовують вибухові матеріали чи сильно діючі отруйні речовини, в такій службі має бути два спеціаліста. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання майнової праці фізичною особою.
Навчання, перевірка знань та проведення інструктажів з питань охорони праці організовується для всіх працівників при прийнятті на роботу та в процесі роботи, а також при переведенні працівників на іншу роботу на тому ж підприємстві. Роботодавець розробляє та затверджує відповідні положення з охорони праці, щорічні плани-графіки навчання та перевірки знань.
Визначено такі форми навчання:
- інструктажі;
- технічні матеріали;
- курсове навчання;
- спеціальне навчання та перевірка знань;
- перевірка знань посадових осіб;
- підвищення кваліфікації;
- навчання студентів і учнів навчальних закладів.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці
поділяють на :
- вступний;
- первинний;
- повторний;
- позаплановий;
- цільовий.
Вступний інструктаж проводить інженер з охорони праці або особа, на яку
покладені його обов’язки. Інструктажі на підприємствах проводять в кабінетах охорони праці або в спеціально відведеному приміщенні за програмою, що складена з урахуванням особливостей підприємства. Інструктажі проводяться також працівниками (з одним або з групою), що прибули у відрядження та студентами і учнями скерованими на виробничу практику. Запис про проведення інструктажів вноситься в спеціальний журнал.
Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місті до початку самостійної роботи проходять стажування протягом 2-15 змін під керівництвом досвідчених, кваліфікованих фахівців або дублювання протягом не менше ніж шість змін. Запис про проведення стажування та допуск до самостійної роботи здійснюється безпосереднім керівником робіт в журналі реєстрації інструктажів. Після закінчення стажування наказом/розпорядженням керівника структурного
підрозділу працівник допускається до самостійної роботи.
Навчання посадових осіб, що безпосередньо відповідають за організацію охорони праці на підприємстві, проводяться в навчальних закладах, які мають дозвіл Державного Комітету України по нагляду за охороною праці на проведення такого навчання.
2. Стан охорони праці на робочому місці
Робоче місце - це частина простору, у якому працівник здійснює трудову діяльність, і проводить велику частину робочого часу. Робоче місце, добре пристосоване до трудової діяльності інженера, правильно і доцільно організоване, у відношенні простори, форми, розміру забезпечує йому зручне положення при роботі і високій продуктивності праці при найменшій фізичній і психічній напрузі.
Відповідно до ДСТУ 12.2.032-78 конструкція робочого місця і взаємне розташування всіх його елементів повинно відповідати антропометричним, фізичним і психологічним вимогам. Для забезпечення нормальних параметрів мікроклімату в робочій зоні необхідно проводити такі заходи:
- оптимальне розміщення устаткування, що входить до складу робочого місця;
- механізацію;
- необхідно природне і штучне освітлення для виконання поставлених задач;
- захист від джерел теплового випромінювання;
- влаштування системи вентиляції та кондиціонування повітря;
- постачання питною водою.
Розглянему апаратурно- технологічну схему виробництва таблеток стрептоциду білого.
Опис технологічної схеми виготовлення таблеток стрептоциду білого
На вагах В-1 в пластиковій тарі
Є-1 зважують субстанції
На вагах В-2 зважують 8,07 кг крохмалю і пересипають його в змішувач З-1.
Із мірника М-1 у змішувач З-1 додають 16,1 дм3 деіонізованої води. Суміш перемішують 6 хвилин і, не припиняючи перемішування маси у змішувачі
З-1, починають готувати воду для виготовлення крохмального клейстеру у змішувачі З-2.
Із мірника М-1 у змішувач З-2 набирають 137,2 дм3 деіонізованої води. В оболонку змішувача подають пару (0,3 МПа) і протягом 30…35 хвилин воду нагрівають до 95…1000С. Припиняють подачу пари в оболонку змішувача. Обережно при перемішуванні у гарячу воду подають суспензію крохмалю зі
змішувача З-1. Перемішування за температури 88…95 0С ведуть протягом 5…6 хвилин. В оболонку змішувача подають охолоджувальну воду і протягом 30…35 хвилин клейстер охолоджують до 30 0С. Одержують 161,4 кг крохмального клейстеру.
Просіяну субстанцію при
Масу перевантажують в бункер машини для гранулювання Г-1. Вмикають гранулятор і протягом 95…100 хвилин одержують 237,5 кг припудрених вологих гранул таблетувальної маси. Гранули перевантажують в бункер сушарки С-1.
Вмикають вентилятор сушарки С-1. Вмикають калорифери сушарки. Після того як температура повітря досягне 70 0С, у сушарку завантажують порцію гранул(близько половини від приготовленого грануляту ). Сушіння відбувається протягом 20…60 хвилин. Сухі гранули за допомогою кантувача КЄ перевантажують в бункер таблетувальної машини ТМ. Операції сушіння гранул повторюють. Одержують близько 84,5 кг сухих гранул.
Вмикають таблетувальну машину і протягом 5…6 годин одержують близько 168 тис. таблеток масою по 0,5 г кожна.
Одночасно з роботою
поліетиленової плівки), зварює загальну упаковку, маркує і вирубує окремі упаковки. Одержують близько 16,8 тис. упаковок.
Упаковки укладають в картонні ящики і транспортують ящики на склад готової продукції.
Технологічний цикл
Для створення необхідних параметрів мікроклімату у виробничому приміщенні використовують системи вентиляції та кондиціювання повітря, а також різні опалювальні системи.
Вентиляція – це організований і регульований повітрообмін, який забезпечує видалення з виробничих приміщень нагрітого або забрудненого повітря і подачу чистого зовнішнього.
Вентиляція
залежно від способів
В умовах природної канальної вентиляції норма повітря на людину становить 30 м3/год, з умови що об’єм приміщення, який припадає на людину, становить 20м3. Якщо ж об’єм приміщення на людину не перевищує 20м3 – то норма повітря приймається 20 м3/год.
Аераційна вентиляція дає змогу економити механічну енергію, водночас негативним є той факт, що припливне повітря надходить до приміщення неочищеним.
Розрахуємо вентиляцію в цеху площею 84 м2 (14х6 м, висота – 5 м). Працюючих в цеху – 25 осіб.
Необхідна кількість повітря (м3/год.), яка забезпечує відповідність параметрів повітря робочої зони нормованим значенням, визначається за формулою
,
де - нормативна кількість повітря на одного працюючого, яка залежить від питомого об’єму приміщення, м3/(год.·люд.);
N – кількість працюючих.
Питомий об’єм приміщення , (м3/люд.), визначається за формулою
,
де V – об’єм приміщення, м3.
Визначаємо вільний об’єм приміщення
V = A·B·H·0,85 = 14·6·5·0,85 = 357 м3.
Питомий вільний об’єм складає
V′ = V / N = 357 / 25 = 14,3 м3 /люд. < 20 м3/люд.
Нормована кількість повітря на одну людину при V′ < 20 м3/люд. становить 30 м3/(год·люд). Найменша необхідна кількість повітря для вентиляції:
L = L′· N = 30·20 = 600 м3/год.
2.2. Освітлення: штучне та природне
Виробниче освітлення не лише забезпечує нормальний психофізичний стан працюючих і зберігає зір, але й позитивно впливає на продуктивність праці та гарантує безпеку життєдіяльності.
Розрізняють освітлення природне, штучне та комбіноване.
Природне освітлення здійснюється за рахунок прямого і відбитого світла неба. Його поділяють на бічне (одно- або двостороннє), яке здійснюється завдяки світловим отворам у зовнішніх стінах, верхнє, при якому світловий потік надходить через світлові отвори, розташовані у верхній частині (даху) будівлі (аераційні та захисні ліхтарі) та комбіноване (використовують водночас обидві системи освітлення).
У зв’язку з тим, що природне освітлення залежить від пори року та проміжку доби, а тому не є постійною величиною, для його обчислення введений коефіцієнт природної освітленості (КПО).
де Евп - освітленість у даній точці всередині приміщення, що створюється безпосереднім чи відбитим світлом неба ; Е - освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу. Освітленість КПО для різних приміщень коливається в межах 0,1 – 12 %
Норми штучного та природного освітлення приміщень (витяг з будівельних норм)
Шум – це поєднання звуків різної частоти й інтенсивності. З фізіологічної точки зору шум – небажаний звук, який шкідливо впливає на організм людини.
Тривала дія шуму на організм людини призводить до розвитку хронічної перевтоми, зниження працездатності, виникнення таких симптомів як поганий сон, сонливість, зниження слуху, порушення терморегуляції.
Специфічною реакцією організму на акустичну дію є зміни у звуковому аналізаторі, що виникають під впливом шуму.
Зниження слуху найчастіше виникає в умовах професійної діяльності та полягає в тому, що внаслідок звукового подразнення виникають біохімічні та гістологічні зміни у всіх відділах слухової системи. В основі цих змін, лежить виснаження обмінних процесів, а також судинні зміни. Всі інші зміни в організмі настають внаслідок тісних зв’язків слухової системи з численними нервовими центрах на різних рівнях і характеризують неспецифічну дію шуму.
Розробляючи систему шумозахисних заходів, беруть до уваги як колективні, так і індивідуальні засоби захисту. Перші передбачають зниження шуму в джерелі його виникнення, а також на шляху його поширення від джерела до об’єкту, який підлягає захисту. Індивідуальними засобами захисту від виробничого шуму є навушники, шоломи, вкладиші.
Наступний спосіб, який широко використовують на виробництві, пов'язаний зі зменшенням звукової потужності на шляху поширення звуку (звукоізоляція). Для цього використовують звукоізолюючі огородження, кабіни, кожухи та акустичні екрани.
Звукоізолюючими огородженнями є стіни, покриття, перегородки, засклені пройоми, вікна, двері. В якості матеріалів для звукоізолюючих огороджень рекомендують використовувати бетон, залізобетон, цеглу, керамічні блоки, дерев’яні полотна (для виготовлення дверей), скло тощо.Якщо шум передусім ушкоджує слух, то вібрація -шкіру, вестибулярний апарат тощо.
Вібрація-це механічний коливальний рух системи з пружними зв’язками. За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та місцеву (локальну) вібрацію. Загальна вібрація передається на тіло людини, яка сидить або стоїть, переважно через опорні поверхні — сидіння, підлогу. Локальна вібрація передається через руки працюючих при контакті з ручним механізованим інструментом, органами керування машинами та обладнанням, деталями, які обробляються тощо. Можлива також одночасна дія загальної та локальної вібрації.
Рис. 4.2. Класифікація виробничої вібрації
Під час дії вібрації на організм людини спостерігаються зміни в діяльності серцевої та нервової систем, спазм судин, зміни у суглобах, що призводить до обмеження їх рухомості. У разі нетривалої вібрації працівник передчасно втомлюється, при цьому знижується продуктивність його праці. Тривала дія вібрації може спричинити професійне захворювання — вібраційну хворобу. Під час розвитку цієї хвороби з'являється оніміння, відчуття повзання мурашок, біль у суглобах тощо. Слід зазначити, що ефективне лікування вібраційної хвороби можливе лише на ранній стадії її розвитку. Особливо небезпечна вібрація робочих місць з частотою, яка є резонансною частоті коливання окремих органів чи частин тіла людини, що може призвести до їх механічного пошкодження. Для більшості внутрішніх органів людини частота власних коливань становить 6—12 Гц. Ступінь та характер впливу вібрації на організм людини залежить не лише від виду та параметрів, а також і від напрямку її дії.
Розрізняють гігієнічне та технічне нормування вібрації. При гігієнічному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному — щодо захисту машин, устаткування, механізмів та ін. від дії вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу. Основними нормативними документами з охорони праці щодо вібрації є ГОСТ 12.1.012-90 та ДСН 3.3.6.039-99.
Дія вібрації на організм людини залежить від таких її характеристик: інтенсивності, спектрального складу, тривалості впливу, напрямку дій.
Заходи та засоби захисту від вібрації
Заходи та засоби захисту від вібрації за організаційною ознакою поділяються на колективні та індивідуальні. Колективні заходи та засоби віброзахисту можна поділити за такими напрямами:
— зниження вібрації у джерелі її виникнення;
— зменшення параметрів вібрації на шляху її поширення від джерела;
— організаційно-технічні заходи;
— лікувально-профілактичні заходи.
Зменшення вібрації у джерелі її виникнення досягається шляхом застосування таких кінематичних та технологічних схем, які усувають чи мінімально знижують дію динамічних сил.
Контакту працівника з віброоб'єктом, а відтак і шкідливої дії вібрації можна уникнути шляхом використання дистанційного керування, автоматичного контролю та сигналізації, а також застосування захисного огородження. Якщо цього досягти неможливо, то необхідно при контакті працівника з віброоб'єктом домогтися зменшення параметрів вібрації на шляху її поширення від джерела змушувальної сили. Це можна здійснити за допомогою вібропоглинання, віброгасіння та віброізоляції.
Сучасне виробництво органічно пов’язане з широким застосуванням електроенергії, особливо це стосується технологічного і транспортного устаткування. У процесі роботи з електричними установками, приладами і агрегатами необхідно дотримуватись вимог електробезпеки, які є системою організаційних і технічних заходів і засобів. Лише в такий спосіб можна забезпечити людей від шкідливого і небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги та статичної електрики.
Електричним
струмом називають всякий
Електричні приміщення залежно від характеру навколишнього середовища та заходи електронебезпеки поділяють на приміщення з підвищеною небезпечністю(1), особливо небезпечні (11) та без підвищеної небезпечності(111).
Технічні засоби захисту від ураження електричним струмом поділяють на колективні та індивідуальні засоби, які попереджують доторкання до
елементів електромережі, що перебуває під напругою, і засоби, які забезпечують від ураження, якщо доторкання все ж таки відбулося.
До основних способів
і засобів електрозахисту
- ізоляція струмопровідних частин та її безперервний контроль;
- установка обмежувальних пристосувань;
- попереджуюча сигналізація та блокування;
- використання знаків безпеки і попереджувальних плакатів;
- використання малих напруг;
- електричне розділення мереж;
- захисне заземлення;
- занулення;
- захисне відімкнення;
- засоби індивідуального електрозахисту.
До роботи з електроустановками допускають осіб, які не мають медичних протипоказань і пройшли інструктаж та навчання безпечних методів праці,
перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади стосовно виконуваної роботи з присвоєнням відповідної кваліфікаційної групи з техніки безпеки. Для досягнення безпечності робіт на діючих електроустановках виконуються такі організаційні заходи:
- призначення осіб відповідальних за організацію і ведення робіт;
- оформлення наряду або розпорядження на ведення робіт;
- здійснення допуску до проведення робіт;
- організація нагляду за проведенням робіт;
- оформлення закінчення робіт;
- перерви у роботах;
- переведення на інші робочі місця.
Перелік робіт, які вимагають допуску, встановлюються галузевою нормативно-технічною документацією.
Проведення робіт на струмопровідних частинах, що перебувають під напругою або поблизу них, здійснюються за нарядом не менше ніж двома особами, з застосуванням електрозахисних засобів під безперераним наглядом.
Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу.
Основним нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки є Закон України “Про пожежну безпеку”.
Основними причинами пожеж на виробництві є:
- необережне поводження з вогнем;
- незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації;
- порушення режимів технологічних процесів;
- несправність опалювальних приладів;
- невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки;
- коротке замикання.
З метою попередження пожежі необхідно: проводити інструктажі з пожежної безпеки; дотримуватись правил протипожежної безпеки; перевіряти електрообладання.
На даній виробничій дільниці необхідно дотримуватись наступних правил пожежної безпеки:
- забороняється палити на робочому місці;
- забороняється залишати без догляду ввімкнені електроприлади;
- забороняється зберігати на робочому місці легкозаймисті речовини у великій кількості.
З метою своєчасного оповіщення, на дільниці необхідно встановити протипожежну сигналізацію. Проходи та запасні виходи повинні бути вільними. Пожежний щит повинен розміщуватись в доступному місці та містити первинні засоби пожежогасіння: вогнегасник, лопату, відро, простирадло, ящик з піском. Відповідальний за пожежну безпеку керівник виробничої дільниці.
Список літератури
1. Закон України «Про охорону праці». — Постанова Верховної Ради України від 14 жовтня 1994 р. / Законодавство України про охорону праці (в 3-х томах). — Т. 1. — К, 1995. — С. 3—29.
2.В.П.Кучерявий, Ю.Є. Павлюк « Охорона праці», навч. посібник – Львів:
Оріяна- Нова, 2007.- 368 с.
3. Закон України „Про пожежну безпеку”
4. Жидецький В.Ц., В.С. Джигирей “Основи охорони праці” – Вид. 2-е, стериотипне. – Львів: Афіша, 2000. – 348 с.
5. Сидоров Ю. І., Чуєшов В. І., Новіков В. П.; Процеси і апарати хіміко-фармацевтичної промисловості.- Вінниця: НОВА КНИГА, 2009. – 816 с.
