Оподаткування доходів громадян -2

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………….. 2

1. Структура доходів  населення і джерела їх формування .…………. 4

2. Специфіка оподаткування фізичних осіб …………………………..10

3. Оцінка впливу оподаткування на рівень життя громадян ……….. 13

4. Шляхи удосконалення оподаткування фізичних осіб…………….. 18

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………. 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………… 31

ВСТУП

Подальший розвиток України  як соціально-орієнтованої правової держави, націленої на інтеграцію у європейське  співтовариство, визначатиметься рівнем розвитку усіх державних інститутів, зокрема й податкової системи. Отже,  податкова система потребує приведення у відповідність з пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку, забезпечення достатнього обсягу сукупних податкових находжень до бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики. З огляду на це, важливим є реформування і подальше вдосконалення механізму оподаткування доходів фізичних осіб, а також пошук шляхів зростання фіскального й регулюючого потенціалу особистого прибуткового оподаткування.

Проте, в сучасних умовах, коли надходження від оподаткування  доходів фізичних осіб стають визначальним джерелом формування бюджетних доходів,  малодослідженими залишилися проблемні  питання обґрунтування напрямів реформування механізму оподаткування особистих доходів та оцінка його регулюючих і фіскальних можливостей.

Складність дослідження  та контролю процесів взаємовідносин платників податків з контролюючими  органами зумовлюють безсистемний, а також здебільшого випадковий вибір податкового інструментарію, що призводить до неефективного використання фіскальних можливостей особистого оподаткування. Водночас, сучасні податкові важелі пропорційного оподаткування не достатньо виконують завдання регулювання рівня доходів населення, що випливає із сутності регулюючої функції податків та принципів побудови податкової системи України.

Таким чином, актуальність контрольної роботи полягає необхідності побудови дійсно ефективного механізму оподаткування доходів фізичних осіб, який зміг би оптимально задовольнити потреби як держави, так і платників податків.

 Метою даної роботи  є узагальнення теоретико-методичних  засад механізму оподаткування  доходів фізичних осіб та розробка  пропозицій щодо його вдосконалення в напрямках посилення фіскального і регулюючого потенціалу в ринкових умовах.

Об’єктом дослідження  даної роботи є процес оподаткування  доходів фізичних осіб.

Предметом дослідження  є доходи фізичних осіб та механізми  справляння податків з них.

Реалізація мети дослідження  передбачає постановку та вирішення  наступних завдань:

- охарактеризувати специфіку  оподаткування фізичних осіб  в Україні;

- розглянути сутність, механізм  нарахування і сплати податку  з доходів фізичних осіб;

- дослідити надходження податку з доходів фізичних осіб в Україні;

- проаналізувати вплив  оподаткування на рівень життя  громадян;

- розглянути проблеми і запропонувати  шляхи вдосконалення оподаткування  фізичних осіб в Україні.

Інформаційною базою  дослідження були законодавчі та нормативні акти України з питань оподаткування, дані Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України, Національного банку України,  а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань теорії і практики оподаткування доходів фізичних осіб.

При написанні курсової роботи були застосовані методи аналізу і  синтезу, індукції і дедукції, аналогії і моделювання, абстрагування і  конкретизація, статистичні, табличні, методи,  розрахунково-конструктивний метод та інші.

1. Структура доходів населення і джерела їх формування.

Розмір доходів населення, їх розподіл безпосередньо впливають на формування, розвиток і використання трудового  потенціалу суспільства. Високорозвинуті  країни з високими доходами населення  та помірною їх диференціацією, як правило, мають потужний трудовий потенціал (Канада, Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Японія, Німеччина та ін.). Проблеми доходів і рівня життя населення посідають провідне місце у системі управління трудовим потенціалом суспільства. Саме тому необхідно розглянути їх джерела, структуру, види тощо.

Доходи населення — це сукупність грошових коштів та натуральних надходжень, спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб. Вони формуються за рахунок оплати, виплати соціальних фондів (регіональних, місцевих, а також фондів споживання підприємств і організацій), підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів від інших джерел

Залежно від форми отримання  розрізняють грошові та натуральні доходи. Формування грошових доходів  здійснюється за рахунок оплати праці  працівників, виплати із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів  від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо). Грошові доходи поділяються на загальні й чисті.

Загальні  доходи містять усі надходження  і розраховуються до сплати податків та обов’язкових платежів.

Чисті доходи населення — результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються  після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригуються з урахуванням  натуральних соціальних трансфертів.

Мал.1. Види доходів населення

Натуральні доходи включають продукцію  особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, трансферти в натуральній формі, а також заробітну плату в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні  доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних  видач.

Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Їх величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення таким чином:

Др = Дн / Іц,    (4.2.1)

де Др — доходи реальні; Дн — доходи номінальні; Іц — індекс споживчих цін.

Номінальні й реальні доходи, а також розміри та динаміка основних доходів окремих груп населення, таких, як заробітна плата, пенсія або  стипендія, дають загальне уявлення про рівень життя. Залежно від  джерел формування доходи можуть бути трудові, нетрудові, приховані.

Трудовий дохід — це дохід, який отримає працівник у результаті своєї економічної діяльності, як наймана робоча сила чи у разі самостійної  зайнятості. Види трудових доходів: доходи від основної роботи за наймом, доходи від вторинної зайнятості.

Нетрудові доходи являють собою  отримання спадщини, виграшів, дивідендів від цінних паперів, а також від  діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі. У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Вони пов’язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність. Це:

- види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом;

- неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформляються як особи, що ведуть економічну діяльність;

- нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види комерції, виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність.

Залежно від циклів життєдіяльності  людини розрізняють доходи:

- до участі в праці;

- від участі у трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

тимчасово непрацюючими;

- після завершення трудової діяльності.

Добробут населення характеризується сукупними доходами.

Сукупний дохід є основним показником матеріального забезпечення населення  і включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних  надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, у сукупний дохід входить вартість безоплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів і фондів підприємств, — послуги охорони здоров’я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо (рис. 4.2.2).

мал.2. Структура сукупних доходів населення

Відповідно до наведеної схеми  оплата праці — це винагорода за виконану працю, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого не відпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства та колективних договорів, стимулюючі доплати і надбавки, премії та одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо.

Соціальні трансферти, або трансфертні  платежі — це цілеспрямована операція перерозподільчого характеру, що полягає  в переданні ресурсів у грошовій і натуральній формах державними і некомерційними організаціями (професіональними, релігійними, благодійними тощо) населенню. Соціальні трансферти можуть бути надані в натуральній і в грошовій формах. До натуральних трансфертів належать товари та послуги, які надаються конкретним особам чи домогосподарствам за рахунок коштів Державного, регіонального і місцевих бюджетів або недержавних (суспільних) соціальних фондів на безоплатній основі. До соціальних трансфертів у грошовій формі належать:

- пенсії;

- соціальні допомоги;

- стипендії;

- страхові компенсації;

- відшкодування витрат інвалідам;

- відшкодування збитків репресованим громадянам.

Доходи від власності включають:

- доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла;

- завчасну компенсацію за вкладами громадян у банках і кредитних закладах;

- відсотки за вкладами вкладникам кредитних організацій та Нацбанку України;

- виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Національним банком і кредитними організаціями.

Дедалі більшого значення набуває  дохід від підприємницької діяльності, що являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і цілковито залежить від ефективності господарювання.

Домашнє господарство, від якого також надходять доходи — один із суб’єктів економічної діяльності, який забезпечує економіку ресурсами, насамперед трудовими та грошовими, а також використовує отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей. Воно становить групу людей, які живуть і забезпечують свої потреби разом. Отже, найчастіше домашні господарства за кількістю членів збігаються із сім’єю, а в деяких випадках можуть складатися з кількох сімей і використовувати найману працю.

Бюджет сім’ї складається з  двох частин — дохідної і витратної. На доходи та витрати сімей впливають чинники, зумовлені типом сім’ї, який, у свою чергу, залежить від чисельного і соціально-демографічного складу, співвідношення працюючих і утриманців, характеру зайнятості, рівня отримуваних доходів, забезпеченості житлом, предметами культурно-побутового призначення, місця проживання, характеру розселення, району проживання тощо. У структурі джерел сукупного доходу сімей за останні роки відбулися певні зміни. Частка доходів у вигляді оплати праці, що становить основну частину сукупного доходу сімей, має тенденцію до зниження, збільшується питома вага доходів від особистого підсобного господарства, питома вага інших джерел також має тенденцію до зростання.

Використання сукупного доходу, який ураховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

- споживчі витрати;

- податки, збори, платежі;

- інші витрати;

- накопичення.

У процесі реалізації доходів частина  їх використовується на споживання матеріальних благ, частина — на споживання послуг, до яких входять освітні та культурні послуги, охорона здоров’я і все те, що формує та дає розвиток трудовому потенціалу. На структуру споживання впливають не лише величина грошових доходів, а й зміни структури населення, підвищення його освітнього та культурного рівня, тобто підвищення якості трудового потенціалу.

2. Специфіка оподаткування фізичних осіб.

У ринкових умовах податки, з одного боку, є безумовно головним джерелом державних доходів, а з  другого  - істотним важелем державного впливу на економічні процеси в країні.

Виконання державою конституційних функцій потребує певних бюджетних  коштів, частина яких формується за рахунок відрахувань від доходів  фізичних осіб, отриманих ними у  процесі трудової діяльності. Тому однією із двох складових системи оподаткування є система оподаткування фізичних осіб, яку треба розглядати як сукупність законодавчо встановлених на території України податків і зборів та платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Вважаю необхідним наголосити, що усі фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків поділяють на: фізичних осіб, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, і тих, хто має цей статус.

Податок на доходи фізичних осіб має дуже велику історію свого  розвитку. Навіть за роки незалежності України має він неодноразово змінювався та доповнювався. Зараз податок на доходи фізичних осіб регулюється Податковим кодексом, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

На сьогодні до податків, які сплачують фізичні особи, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, належать: податок на доходи фізичних осіб, державне мито, мито, збір за першу реєстрацію транспортного засобу, плата за землю, податок на промисел,  єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім того, на плечі фізичних осіб лягає тягар сплати податку на додану вартість та акцизного збору, які включаються в ціну товару.

Слід звернути увагу  на те, що державне мито стягується за вчинення дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те  органами.  Державне мито,  яке згідно з Декретом Кабінету  Міністрів України справляється за ставками у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, вираховується виходячи з розміру зазначеного неоподатковуваного мінімуму, що діє на день сплати мита.

Розглядаючи плату за землю, необхідно зазначити, що об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка перебуває у власності  чи користуванні (в т. ч. на умовах оренди). Ставки плати за землю з 1 га сільськогосподарських угідь встановлені у відсотках до їх грошової оцінки у розмірах:

а) для ріллі, сіножатей  та пасовищ – ставка 0,1 %;

б) для багаторічних насаджень  – 0,03 %;

в) по земельних ділянках, що використовуються за цільовим

г) призначенням для сільськогосподарського виробництва плата складає 0,1 %.

Плата за землю в межах  населеного пункту, по якій встановлено  грошову оцінку, стягується за ставкою 1 % від грошової оцінки.

Нарахування земельного податку для фізичних осіб здійснюється щороку [7]. Земельний податок має низку негативних моментів – він мав би вирівнювати соціально-економічні умови господарювання громадян, а натомість він слугує лише одним із засобів наповнення бюджету.

Що стосується податку  на промисел, то він сплавляється у  вигляді  сплати одноразового патенту, шляхом придбання дозволу на разову торгівлю. Сума одноразового патенту залежить від терміну реалізації продукції:

а) якщо термін реалізації до семи днів, то ставка податку на промисел – 20 % від вартості товару чи продукції;

б) якщо термін реалізації до трьох днів то ставка податку на промисел – 10 % від вартості товару чи продукції.

Податок сплачується  при оформленні дозволу на реалізацію і перераховується до бюджету  через Ощадбанк України. 

Одним із невід’ємних  елементів податкової системи є мито. Даний податок сплачується при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню. Єдиний митний тариф передбачає застосування двох видів ставок: процентних та фіксованих (в євро на одиницю оподаткування в кількісному вираженні). Платники самостійно визначають належну до сплати суму, а в окремих випадках   суму визначають митні органи.

Суму, отриману внаслідок  сплати, спрямовують на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг.  Досить нагально постала проблема відсутності єдиної класифікації транспортних засобів, що дає змогу ухилятись від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, або зменшити величину сплаченого податку.

Деякі автори вважають, що на сьогодні, ставки  збору за першу  реєстрацію транспортного засобу є  досить великими, зважаючи на складний економічний стан, в якому опинилась  Україна. До того ж вони щороку збільшуються. Це все погіршує матеріальний стан громадян та їхніх сімей.

Це все робить автомобіль недоступним для більшості українців, залишаючи його розкішшю, а не засобом  пересування.

Відповідно до Податкового  кодексу на території України  запроваджен  єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Єдиний внесок на загальнообов’язкове  державне соціальне  страхування – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Фізичні особи, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами сплачуватимуть єдиний соціальний внесок за ставкою 2,6%.

Поширеною вважається думка, що система соціального страхування, яка чинна на сьогодні, не виконує  своїх основних функцій, на яких вона базується. Зокрема, не виконується принцип солідарності  – порушується перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними.

Отже, можна зробити  висновок, що на сьогодні фізичні особи, які не мають статусу суб’єктів підприємницької діяльності,  сплачують велику кількість різноманітних податків, зборів, платежів, що мають вагомий вплив на рівень їх життя. Також, важливим недоліком діючої системи оподаткування є те, що податки з населення не мають цільового призначення. Це істотно погіршує контроль за їх використанням, призводить до негативних відхилень у процесі розподілу доходів.

Встановлено, що виконання  державою її функцій спричинило формування нового специфічного типу економічних  зв’язків.. Податки стали фінансовою основою для державного втручання в сферу господарських зв’язків між суб’єктами економічних відносин, головним регулятором ринкового господарства.

3. Оцінка впливу оподаткування на рівень життя громадян.

Податок  на доходи фізичних осіб виконує у фінансовій системі роль макроекономічного стабілізатора та мікроекономічного регулятора,  який впливає на  прибутковість господарювання, а також  на  реальні доходи населення.

Фіскальна ефективність податку на доходи фізичних осіб залежить від структури наявних доходів населення, а також від темпів їх приросту по роках.

Доходи населення за період 2004 - 2010 рр., %

Аналізуючи  структуру номінальних  доходів населення, можна зробити  висновок, що  найбільший вплив на зростання його наявних доходів  мало підвищення заробітної плати, частка якої  у 2010 р. становила 45,9 %, що на 1,1 % більше, ніж у 2007-му (44,8%). Хоча, слід додати, що протягом 2008 та 2009 років спостерігалася зовсім інша тенденція – частка заробітної плати почала зменшуватися. Причиною цього стала низка факторів, зумовлених дією фінансово-економічної кризи на економіку України, а саме: збільшення кількості працівників, які знаходилися в адміністративних відпустках;  переведення працівників на скорочений графік роботи; зростання чисельності безробітного населення; зменшення виплат преміальних коштів та різноманітних надбавок працівникам.

При цьому частка соціальної допомоги порівняно із 2007 р. збільшилася на 1,8 % (з 20,0  % до 21,8 %).

Отже, заробітній платі  належить головна роль у формуванні доходів населення порівняно з обсягами наданої соціальної допомоги, що є свідченням ефективнішого перерозподілу валової доданої вартості в економіці, а також стимулює зростання зайнятості населення. Це також є свідченням того, що  існує значний резерв щодо збільшення податкового навантаження на інші види доходів за рахунок розширення бази оподаткування. Необхідно зазначити, що для визначення впливу оподаткування на рівень життя громадян потребує дослідження питання визначення співвідношення між мінімальною заробітною платою, яка підлягає оподаткування, та прожитковим мінімумом.

У розвинених європейських країнах, як правило, саме прожитковий мінімуму  покладено  в основу  визначення сум неоподатковуваного мінімуму. В  Україні після реформування механізму  справляння податку з 2004 р. поняття неоподатковуваного мінімуму при оподаткуванні доходів фізичних осіб взагалі не застосовується. Як наслідок, нині в Україні будь-які доходи фізичних осіб, незалежно від їх розміру, залучаються до оподаткування. При цьому до уваги не береться той факт, що вони не забезпечують можливість належного існування фізичної особи-платника.

Співвідношення мінімальної  заробітної плати та прожиткового мінімуму при справлянні   ПДФО в Україні  за період 2004-2011 рр.

Дані таблиці  свідчать про те, що в Україні мінімальна заробітна плата до 2009 року була значно нижчою за прожитковий мінімум, хоча в динаміці ситуація покращується. Так, якщо у 2004 році співвідношення між  мінімальною заробітною платою та прожитковим мінімумом становило лише 55,8 %, то у 2010 році  - вже  108,2 %, що є, без сумніву, позитивною тенденцією.

Також слід відмітити  чітку тенденцію підвищення розміру  податкової соціальної пільги, та відношення  розміру мінімальної заробітної плати після оподаткування до прожиткового мінімуму.

При визначенні впливу оподаткування  на рівень життя громадян, з метою  більш повної його характеристики, доцільним є також аналіз рівня  податкового навантаження на платників.

Як правило, при визначенні податкового навантаження на громадян беруться до уваги лише податки, що передбачають пряме оподаткування доходів.

Російський дослідник  А. Боброва пропонує при визначенні податкового навантаження на доходи фізичних осіб враховувати податок  на доходи фізичних осіб, податок на транспортні засоби, податок на майно фізичних осіб, земельний податок, порівнюючи суму зазначених податків із річним чистим доходом фізичної особи. Погоджуючись у цілому з цим підходом, візьмемо його за основу при визначенні рівня податкового навантаження на домогосподарства в Україні. На нашу думку, сума сплачених фізичною особою прямих і непрямих податків повинна порівнюватися з сумою отриманих нею доходів, які згідно з Податковим кодексом  враховуються при визначенні загального оподатковуваного доходу.

Для оцінки податкового  навантаження на громадян в Україні  насамперед необхідно розглянути основні  макроекономічні показники, які  дозволять визначити його рівень.

Необхідно відзначити, що найбільше податкове навантаження припадає на доходи, одержані у вигляд робітної плати, тобто більшу питому вагу вилучень доходів у населення у вигляді податків мають менш заможні верстви населення, оскільки вони фактично не отримують пасивних доходів і основним джерелом їхнього статку є заробітна плата. Крім того,  єдина ставка податку на доходи фізичних осіб є відчутнішою в незначних доходах населення, ніж у доходах, які значно перевищують середню заробітну плату по країні.

Так, податкове навантаження на всьому діапазоні отриманих доходів  зменшувалося, незважаючи навіть на помітне розширення бази оподаткування згідно з нормами  Податкового кодексу. Тому найбільшу вигоду від запровадження плоскої шкали отримали платники податків зі значними доходами. При цьому громадяни, що мають низькі доходи (на рівні прожиткового мінімуму) не відчувають помітного зменшення податкового навантаження.