Опрос как метод сбора социологической информации

ОПРОС КАК МЕТОД СБОРА  СОЦИОЛОГИЧЕСКИХ ДАННЫХ

1. Виды, особенности интервью. Виды интервью: формализованное, полу форм., не форм. какие различия, какие изменения в бланке интервью.
2. особенности телефонного интервью,
3. как мотивировать (убедить) поучаствовать в опросе

Социологу часто необходима информация о таких явлениях и  процессах, которые недоступны прямому  наблюдению и не находят достаточно полного отражения в различных документах, используемых в социологическом анализе. Например, информация о мотивах, интересах, предпочтениях людей, лежащих в основе их поведения, жизненных планах, структуре отношений в трудовых коллективах, о семейной жизни и бытовой деятельности и т. д. и т. п. Источником такой информации, необходимой для научного изучения социальных процессов, являются непосредственные участники этих процессов — люди, их высказывания о своих собственных мнениях, настроениях, поступках и об окружающей их реальности. Получить такую информацию можно с помощью опроса.

Метод опроса основанный на грамотно спланированной выборке, оказывается весьма экономичным, поскольку позволяет по сравнительно небольшим совокупностям опрошенных судить о состоянии и тенденциях развития социальных процессов на изучаемом объекте в целом.

Интервью. При использовании метода интервью контакт между исследователем и респондентом опосредуется, кроме анкеты, еще одним звеном — интервьюером, который задает вопросы, предусмотренные исследователем, организует и направляет всю ситуацию беседы с каждым отдельным человеком и фиксирует полученные ответы согласно инструкции. В частности, возникают дополнительные затраты времени и средств, связанные с подбором и обучением интервьюеров, а также с контролем качества их работы.

Однако эти дополнительные затраты компенсируются качеством  получаемой информации. Хорошо подготовленный интервьюер исключает возможные случаи неадекватной замены респондентов, а при некоторых формах анкетирования (почтовые и раздаточные анкеты) такие замены не всегда поддаются контролю.

Речь идет о том, что  респонденты, не располагающие временем для заполнения анкет, считающие себя некомпетентными в предмете опроса или просто не желающие отвечать на вопросы, передают анкету для заполнения другим людям, в результате чего происходит искажение выборочной совокупности и, следовательно, полученных данных.

В случае непонимания респондентами отдельных слов или смысла вопросов, техники заполнения анкеты, трудностей припоминания событий и т. д. интервьюер может тактично прийти на помощь, задать дополнительные вопросы, пояснить непонятные слова или формулировки, т. е. получить более точную и достоверную информацию.

По степени  формализации поведения интервьюера  и респондента различают несколько  видов интервью от формализованного до свободного, т. е. минимально стандартизированного интервью, которое сближается с анкетированием в присутствии анкетера.

 Свободное (или клиническое) интервью проводится без заранее подготовленного опросника или разработанного плана беседы. Определяется только тема интервью, которая и предлагается респонденту для обсуждения. Направление беседы, ее логическая структура, последовательность вопросов, их формулировки — все зависит от индивидуальных особенностей опрашиваемого и интервьюера, от конкретной ситуации интервью Этот вид интервью применяется в том случае, когда исследователю важно получить наиболее полную информацию от опрашиваемого по поводу его представлений о предмете опроса, когда влияние мнений и исходных представлений исследователя должно быть сведено к минимуму. Свободное интервью незаменимо на подготовительной стадий исследования, когда, исследователь уточняет содержание проблемы и предмета исследования, ее конкретные связи с изучаемой реальностью. На этом этапе исследовательская работа имеет поисковый характер,  социолог собирает информацию, которая станет основой его исследовательской программы. При этом он, как правило, прибегает к опросу экспертов, Свободное интервью является наиболее подходящим способом общения с этой группой респондентов для конкретизации и уточнения целей и задач будущего исследования.

В отличие от результатов  массовых опросов информация, получаемая в данном случае, не нуждается в унификации для статистической обработки. Она ценна именно своей подробностью, уникальностью полученных ответов, широтой ассоциаций, полнотой описания взаимосвязей в структуре предмета исследования. Ответы респондентов, полученные в свободном интервью, записываются с максимальной подробностью и точностью. Статистические методы анализа малопригодны для обобщения полученных ответов, здесь больше подойдут традиционные методы содержательного анализа текстов или метода контент-анализа.

Такие опросы обычно проводятся среди небольшого числа респондентов и дают богатый материал социологу, составляющему анкету, о языке  опрашиваемых, об особенностях их отношения  к предмету опроса и т. п., об актуальности для них отдельных аспектов проблемы.

Глубинное интервью предполагает обсуждение не только общей темы, но и предварительно продуманного специального круга вопросов, определяющих структуру содержание этой темы, в том виде, как она представляется исследователям на момент опроса. Последовательность вопросов и их формулировка не закрепляются в единообразной форме. С каждым новым респондентом эти характеристики могут меняться, включая и новые вопросы, аспекты проблемы, связанные с ходом рассуждений опрашиваемого. Глубинное интервью может быть проведено на поисковом, подготовительном этапе исследования.

При анализе результатов  опроса содержание ответов структурируется в первую очередь в связи с перечнем обсуждавшихся вопросов. Кроме того, выявляются дополнительные аспекты изучаемой проблемы.

Фокусированное (направленное) интервью имеет целью сбор данных по поводу конкретной ситуации, явления, его последствий или причин. Респонденты  в этом виде интервью заранее знакомят¬ся  с предметом обсуждения: читают книгу  или статью, смотрят фильм, участвуют  в политзанятии по конкретной теме, которой по¬священо интервью, и т. д. Фокусированное интервью требует  от исследователя предварительной  подготовки. Он должен заранее спланировать ситуацию, в которой будут участвовать  респонденты и которой будет  посвящено интервью. Круг вопросов, включенных в план интервью, является обязательным для интервьюера. Он может менять их последовательность и формулировки, ни по каждому должен получить информацию. Таким образом, степень стандартизации здесь повышается по сравнению с двумя предшествующими формами интервью. Этот вид интервью дает возможность при обработке результатов использовать формы статистического анализа, поскольку ответы, сфокусированные вокруг одних и тех же вопросов, поддаются унификации и могут классифицироваться в связи с задачами исследователя (например, по характеру оценок, по содержанию высказанных суждений).

Фокусированное интервью можно применять при изучении мнений первичных коллективов, при опросе экспертов. Такое интервью может быть групповым, и тогда оно напоминает применяемую журналистами форму обсуждения проблем за круглым столом с тем отличием, что ведущий — интервьюер — должен целеустремленно обеспечить выступление всех участников по всем предусмотренным вопросам.

Исследователь разрабатывает подробный план интервью, предусматривающий строго обязательную последовательность вопросов и их формулировки. Если в свободном, глубинном интервью интервьюер является своего рода доверенным лицом исследователя, т. е. может интерпретировать цель и задачи опроса в различных формулировках вопросов, варьируя их число и последовательность по собственному усмотрению с учетом ситуации беседы, то в данной форме опроса интервьюер является исполнителем детально разработанного замысла социолога. Интервьюер направляет ход и содержание беседы с респондентом, но при этом задачей является не формулирование вопросов, а только их воспроизведение без каких-либо отклонений. Респондент дает ответы в свободной форме, а задачей интервьюера является их четкая фиксация. Способ регистрации ответов также предусмотрен инструкцией. Обычно это дословная запись ответа. Иногда интервьюер кодирует полученные ответы непосредственно в ситуации опроса. В этом случае в плане интервью после каждого вопроса приводится схема классификации ответов, в которой интервьюер отмечает нужные позиции.

Интервью с открытыми  вопросами редко применяется для массовых опросов в связи со сложностью обработки получаемых данных.

Формализованное (стандартизированное) интервью — самая распространенная разновидность интервью, приближающаяся к анкетированию в присутствии анкетера. Поведение интервьюера и респондента строго регламентировано детально разработанным вопросником и инструкцией по его заполнению, предназначенной для интервьюера. При использовании этого вида опроса интервьюер обязан точно придерживаться формулировок вопросов и их последовательности. В плане стандартизированного интервью обычно преобладают закрытые вопросы, причем иногда число этих вариантов бывает довольно большим и на слух плохо воспринимается. В таких ситуациях варианты ответов печатаются на отдельных карточках с обозначением номера вопроса, к которому они относятся. Формулировка вопроса должна быть рассчитана не на чтение, а на ситуацию беседы, т. е. план интервью разрабатывается не в письменном, а в устном, разговорном стиле.

Вводная беседа с респондентом, переходы от одного вопроса (или блока  вопросов) к другому также разрабатываются  автором анкеты и точно воспроизводятся  интервьюером в ситуации опроса. Если в ходе беседы возникает необходимость  объяснить респонденту неясное  слово или смысл вопроса интервьюер должен сделать это, на допуская произвольного толкования, отклонения от смысла начальной формулировки.

Таким образом, в ситуации формализованного интервью интервьюеру отводится по преимуществу исполнительская роль, а респондент, внимательно выслушав вопрос интервьюера, обычно должен выбрать наиболее подходящий для него вариант ответа из заранее предложенного набора.

 Опитування як метод  збору первинної соціологічної інформації

Серед методів збору первинної  соціальної інформації найпопулярнішим є метод опитування, який у багатьох людей асоціюється саме із соціологією.

Якість первинної соціологічної інформації значною мірою залежить від вимірювального інструменту — соціологічного питальника (бланк інтерв'ю, анкета). Критеріями їх оцінки є стійкість і обґрунтованість.

Стійкість інструменту вимірювання — ступінь відтворення результатів вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і за тих самих умов.

Обгрунтованість інструменту  вимірювання — ступінь відповідності  зареєстрованих у процесі вимірювання  характеристик і характеристик, які планувалося виміряти.

Обґрунтований інструмент вимірювання  повинен бути стабільним.

Перевірка якості вимірювального інструменту є складною, трудомісткою, але необхідною процедурою. Без неї не можливо визначити наукову значущість одержаних результатів.

Щодо достовірності зібраної інформації опитування передбачає такі основні фази:

а) адаптацію;

б) досягнення поставленої  мети;

в) завершення опитування.

Кожне опитування починається  з фази адаптації, під час якої у респондента створюють мотивацію до відповіді на запитання і готують його до дослідження. Фаза адаптації складається із звернення і декількох перших запитань. Звернення є зав'язкою, початком опитування. Щоб респондент зміг надати потрібну інформацію, необхідно підготувати його до цього: пояснити зміст питальника, мету опитування, при роботі з анкетою — правила її заповнення, і, поступово ставлячи запитання, підвести його до теми дослідження. Основне завдання — встановити контакт з респондентом, «зав'язати розмову». Тому нерідко соціолог формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження інформації, але залучають опитуваного до розмови.

Складніше сформувати в опитуваних мотивацію до участі у дослідженні. Для цього необхідно їх зацікавити, зачепивши актуальні життєві проблеми. Формулювання мети дослідження, пояснення можливості використання його результатів для задоволення потреб респондентів — все це актуалізує участь в опитуванні, стимулює прагнення респондента надати достовірну інформацію.

Однак дослідження не завжди пов'язані з потребами опитуваних. Так, при опитуванні експертів звернення повинно відповідати таким мотивам, як престижні міркування, прагнення принести користь іншим. До опитуваного звертаються як до компетентного спеціаліста, експерта з досліджуваної проблеми.

На вірогідність одержаної  в процесі опитування інформації впливає побоювання респондента, що його відверті відповіді стануть відомими іншим людям, керівництву і будуть використані йому на шкоду. Анонімне опитування зменшує вплив цього чинника і підвищує достовірність соціологічних даних.

Основний зміст другої фази опитування — досягнення поставленої мети — полягає у зборі основної інформації, необхідної для вирішення сформульованих завдань. У процесі відповіді на основну, а відповідно і найбільшу за обсягом? частину питальника зацікавленість респондента може поступово згасати. Для стимулювання її використовують функціонально-психологічні питання, які несуть смислові навантаження, становлять певний інтерес, знімають втому і підвищують мотивацію опитуваних.

Остання фаза — завершення опитування. Наприкінці питальника вміщують функціонально-психологічні «легкі»  запитання, які знімають напруження у респондента і дають змогу  йому виявити свої почуття.

Опитування класифікують за різними критеріями. За характером взаємозв'язків соціолога і респондента їх поділяють на заочні (анкетні) та очні (інтерв'ю), кожен з яких має свої різновиди; за ступенем формалізації — стандартизовані і нестандартизовані (вільні); за частотою проведення — одноразові й багаторазові; за охопленням об'єкта — суцільні й вибіркові. Специфічними видами є опитування експертів, соціометрія.

Види опитувань

Заочні (анкетні) опитування

Одним з найпоширеніших видів  опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми.

Анкета — тиражований  документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.

Оскільки анкету респондент заповнює самостійно, особливо важливе  значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації щодо заповнення анкети, а також  її графічне оформлення. Починається  вона вступною частиною, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення анкети, зосереджують увагу на способі  її повернення після заповнення, її текст повинен створити у респондента настрій співробітництва. Вступну частину найчастіше розміщують на титульному аркуші.

Наступним структурним елементом  анкети є контактні запитання. їх мета — зацікавити респондента, полегшити  йому входження у проблему. Тому вони повинні бути простими за формулюванням, передбачати достатньо легкі відповіді на них.

Сутнісну інформацію містять  основні запитання, зміст яких повністю визначається цілями і завданнями дослідження. Найкраще, якщо кожному окремому завданню відповідає певний блок запитань, а перехід до нового супроводжується поясненнями. Наприклад: «На цьому закінчуємо розмову про Вашу роботу. Тепер декілька запитань про Ваші можливості щодо проведення вільного часу».

Після основних вміщують запитання для з'ясування соціально-демографічних характеристик респондентів. Наприкінці дають декілька запитань, які повинні зняти психологічне напруження в опитуваних, допомогти їм усвідомити необхідність і значущість здійсненої ними роботи.

Запитання анкети є висловлюваннями, розрахованими на одержання інформації, що дає змогу опера-ціоналізувати  ознаки певного соціального явища.

За структурою запитання  анкети класифікують на відкриті, напівзакриті, закриті (цю групу запитань, у свою чергу, поділяють на альтернативні й неальтерна-тивні). У закритих запитаннях респонденту дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один або декілька з них. їх поділяють на альтернативні (коли необхідно вибрати тільки один варіант відповіді) і неальтернативні («питання-меню», які допускають вибір кількох варіантів відповідей). Відкриті запитання не пропонують жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд. Напівзакриті запитання в переліку запропонованих відповідей мають позиції «інше» або «що ще?».

За формою виділяють прямі та непрямі запитання. Прямі запитання дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента («Чи задоволені Ви своєю роботою?»). Коли ж від респондента необхідно одержати критичну думку про нього, інших людей, негативні явища життя, використовують непрямі запитання, пропонучи на його розгляд уявну ситуацію, яка не вимагає самооцінки конкретно його якостей та обставин його діяльності.

Основні запитання спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища; неосновні — на з'ясування основного запитання (запитання-фільтри), перевірку щирості, правдивості відповідей респондента (контрольні запитання), встановлення контакту з респондентом (контактні). За змістом їх поділяють на: запитання про факти поведінки, спрямовані на виявлення вчинків, дій та результатів діяльності людей; запитання про факти свідомості (виявляють думки, мотиви, оцінки, очікування, плани респондентів на майбутнє); запитання про особистість респондента (соціально-демографічний блок запитань, що виявляють вік, стать, національність, освіту, професію, сімейний стан та інші статусні характеристики респондентів).

Підвищенню достовірності служить і забезпечення можливості для респондента ухилитися від відповіді або дати невизначену відповідь. З цією метою в анкеті передбачають такі варіанти відповідей, як «мені важко відповісти», «як коли», «буває по-різному» тощо. Важливо також, щоб запитання не мали у своїх формулюваннях явних або неявних підказок. При формулюванні оціночних запитань і варіантів відповідей обов'язково стежать за збалансованістю позитивних і негативних суджень.

Суттєве значення має і  зовнішній вигляд анкети: якість паперу, чіткість шрифту. Текст запитання  і варіанти відповідей доцільно друкувати різними шрифтами. Це стосується також нумерації запитань і відповідей, різноманітних пояснень. Значну роль у графічному оформленні відіграють ілюстративні матеріали, вказівні стрілки. Вони знімають втому, дають змогу адекватно сприйняти зміст запитання, вказують на перехід до нової теми тощо.

Визначаючи обсяг анкети, слід враховувати, що час на її заповнення не повинен перевищувати 40— 50 хвилин.

Загалом запитання повинні  відповідати завданням дослідження, тобто забезпечувати одержання інформації саме про досліджувані ознаки, а також можливостям респондентів як джерел інформації.

У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування: роздаткове, поштове, надруковане у пресі. Найпоширенішим є роздаткове анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні.

Поштове анкетування полягає  в розсиланні анкет та одержанні  на них відповідей поштою. Суттєва  його перевага полягає у відносно низькій вартості, простоті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2—3 тисячі анкет, легко справляються 2—3 особи). Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в тому числі у важкодо-ступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв'юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. І Ще одна перевага — можливість респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети.

Водночас поштове анкетування  має чимало недоліків. Основний з  них — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога (процес повернення анкет за поштового опитування теж керований). Ще один недолік — відмінність тих, хто заповнив і надіслав поштову анкету, від тих, хто ухилився від участі в опитуванні, тобто зміщення вибірки. Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилались анкети. Респондент іноді не сам заповнює анкету, а «перекладає» це на когось із членів сім'ї. Не можна повністю виключити і групове заповнення, використання порад інших осіб.

Останнім часом набуває  поширення друковане у пресі  анкетування. Кількість повернутих анкет при цьому незначна, як правило, не більше кількох відсотків читачів  конкретного видання. Але за значного тиражу можна одержати велику кількість заповнених анкет. Однак і тоді слід обережно аналізувати емпіричні дані, не поспішати з поширенням висновків на всіх читачів. Суть не в тому, що соціально-демографічний склад тих, хто відповів на анкету, відрізняється від «паспортних» характеристик аудиторії. Важливіше, що ті, хто відповів на анкету, відрізняються від «мовчазної більшості» або своїм ставленням до конкретного видання, або своїм баченням і розумінням досліджуваної проблеми, або тим й іншим одночасно. Сумарні статистичні розподіли відповідей важко інтерпретувати. Водночас із загального масиву заповнених анкет майже завжди можна виділити однорідні підмасиви, які належать респондентам конкретних соціально-демографічних груп. А це відкриває сприятливі можливості для дослідження диференціації думок, пропозицій, властивих різним групам респондентів. Часто учасники опитування супроводжують заповнені анкети листами, в яких дають розгорнуту аргументацію свого ставлення до порушуваної проблеми. Подібні самоінтерв'ю значно збагачують первинну інформацію і поглиблюють науковий аналіз.

Метод інтерв'ю

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Це зумовлено передусім дефіцитом спеціально підготовлених інтерв'юерів.

Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Порівняно з анкетуванням інтерв'ю має певні переваги і  недоліки. Головна відмінність між  ними полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом; питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті.

Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

Для одержання одного й  того самого обсягу інформації при  використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу і засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають підбір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їх роботи. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, скорочення різноманітних технічних помилок. Участь інтерв'юера дає змогу максимально пристосовувати запитання бланка-інтерв'ю до можливостей респондента. Інтерв'юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо якесь із запитань видасться незрозумілим.

Якість одержаної під час інтерв'ю інформації залежить від особливостей основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, обставин інтерв'ю.

Інтерв'ю найчастіше проводять  за місцем роботи, занять і за місцем проживання. Перший варіант доцільніший при дослідженні виробничих або навчальних колективів, коли предмет дослідження пов'язаний з їх діяльністю. Інтерв'ю за місцем проживання ефективніше, якщо предмет опитування стосується проблем, про які зручніше вести мову в неофіційній обстановці (політика, відпочинок, побут). Незалежно від місця проведення інтерв'ю, слід подбати про усунення або хоча б зниження тиску «третіх» осіб, присутність яких впливає на психологічний контекст інтерв'ю і може спричинити деформацію змісту відповідей респондента.

За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв'ю.

Вільне інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань.

За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією  інтерв'юера, який зобов'язаний точно  дотримуватись сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

За процедурою проведення інтерв'ю класифікують на: панельне — багаторазове інтерв'ю одних  і тих самих респондентів з  одних і тих самих питань через  певні проміжки часу; групове —  запланована бесіда, у процесі  якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі; клінічне інтерв'ю — довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої в отримайні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відповідальною особою, з експертом, з рядовим респондентом.

В останні роки інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати  інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і  тільки щодо осіб, які мають телефон, тому не вважається репрезентативним.

Головною фігурою інтерв'ю, його найактивнішим суб'єктом завжди є інтерв'юер, від особистості  якого багато в чому залежать достовірність  і надійність одержаної інформації. Він повинен бути ерудованим, товариським, спостережливим, дисциплінованим, морально і фізично витривалим, добре знати  тему і техніку ведення інтерв'ю.

Одна з основних умов, які впливають на достовірність  і надійність інформації, — наявність  якісного питальника і дотримання правил його застосування.

Питальник — документ, в  якому сформульовані й тематично  згруповані питання, передбачено місце  для записів відповідей на них.

До питальників додають  так звані протоколи інтерв'юера, які містять основні відомості про процес інтерв'ю.

На інтерв'ю впливають  місце, конкретні обставини, тривалість його проведення, (найчастіше респондент погоджується на короткотривале інтерв'ю).

Метод інтерв'ю дає змогу  одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є здебільшого  зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом  учасників інтерв'ю. '

Однак організація і проведення інтерв'ю наштовхуються на певні  труднощі, пов'язані з пошуком  психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними й часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності  інтерв'ю.

Особливості інтерв'ю зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, телефонних, контрольних, вибіркових та експертних опитуваннях.

3. Основные фазы опроса

Для оптимизации опроса с  точки зрения достоверности следует  выделить его основные фазы: адаптацию, достижение поставленной цели и снятие напряжения.