Организация у'та в банках

1.  (31)  Облік видаткових касових операцій. Документи на видачу готівки.
2. (19) Форми організаційної побудови та структури бухгалтерії. Типи організаційних структур апарату бухгалтерії банку.
3. Практичне завдання – Варіант №6.

(6) Методи оцінки активів  та зобов’язань.

Методи оцінки активів  та зобов’язань базуються на головних принципах міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

  Актив враховується у балансі, коли є ймовірність надходження майбутніх економічних вигод для банку і актив має собівартість або вартість, яка може бути достовірно обчислена.

  Зобов’язання — теперішня заборгованість банку, що виникає внаслідок минулих подій, від погашення якої очікується вибуття ресурсів з банку.

  Згідно з теорією бухгалтерського обліку оцінка — це спосіб вартісного вимірювання господарських фактів, джерел їх утворення. Необхідність оцінки майна і прав (визначення їх вартості) полягає насамперед у тому, що сучасне господарство є господарством товарним, а не натуральним. Тільки через оцінку можна отримати інформацію як про загальну вартість майна і зобов’язань, так і про вартість окремих статей балансу установи. Така інформація показує, як на даний момент розміщені кошти установи. Не всі складові майнового стану потребують оцінки. Готівку у національній валюті, стандартні боргові зобов’язання не оцінюють, оскільки їх грошова величина дана безпосередньо. Але необхідно оцінювати і переоцінювати процентні цінні папери, сумнівні боргові вимоги і зобов’язання тощо.

 Положення про організацію  бухгалтерського обліку та звітності  в банківських установах України  дає таке визначення: «Оцінка  — це процес визначення тієї  суми коштів, за якою елементи  фінансової звітності» мають  визнаватися та обліковуватися  у балансовому звіті та звіті  про прибутки та збитки.

  Таким чином, під оцінкою розуміють елемент методу бухгалтерського обліку, за допомогою якого економічні події виражаються у грошовому вимірі.

  Активи і зобов’язання мають бути оцінені і відображені в обліку з достатньою мірою обережності, щоб не переносити існуючі фінансові ризики на наступні звітні періоди.

 У фінансових звітах  використовуються кілька різних  методів оцінки з різним ступенем  та в різних комбінаціях. Вони  передбачають визначення:

• історичної (первинної) вартості;
• поточної (ринкової) вартості;
• справедливої вартості;
• теперішньої вартості.

Якщо оцінка здійснюється за первинною вартістю, то активи відображаються в обліку за сумою фактично сплачених  за них коштів на дату придбання, а  зобов’язання — за сумою мобілізованих  коштів в обмін на зобов’язання.

  При відображенні в обліку активів і зобов’язань за поточною вартістю активи визнаються за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання таких самих активів на поточний момент, а зобов’язання — за тією сумою коштів, яка вимагалася для проведення розрахунку у поточний момент. Приведення вартості активів у відповідність із ринковою здійснюється шляхом їх переоцінки.

Справедлива вартість —  сума, за якою може бути здійснений обмін  активу або оплата зобов’язання в  результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Для кожного класу фінансових активів банку слід розкривати інформацію про справедливу вартість. Якщо визначення справедливої вартості фінансового  активу або фінансового зобов’язання з достатньою достовірністю неможливе  через обмеження в часі або  необхідні для цього витрати, то цей факт слід розкривати разом  з інформацїєю про головні характеристики основного фінансового інструмента, які стосуються його справедливої вартості.

Теперішня вартість — дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), котра, як очікується, буде потрібна для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності банку.

 Відображення операцій  в іноземній валюті в бухгалтерському  обліку здійснюється в подвійній  оцінці: за номіналом в іноземній  валюті та у гривнях за офіційним  курсом НБУ, який діє на даний  операційний день. Вартість інструментів, урахованих в іноземній валюті, у фінансовому обліку переоцінюється при кожній зміні офіційного курсу, встановленого НБУ. Облік операцій з купівлі (продажу) іноземної валюти, які здійснюються за  дорученням клієнта банку та за його рахунок, ведеться окремо від обліку операцій з купівлі (продажу) іноземної валюти за рахунок власних джерел банку.

  Оцінка та відображення в обліку вкладень банку в цінні папери здійснюється за первинною вартістю — ціною придбання. Вартість портфеля цінних паперів на продаж і на інвестиції коригується за правилом нижчої вартості, яке полягає у порівнянні балансової і ринкової вартості цінних паперів, і якщо ринкова вартість нижча — у створенні спеціального резерву під знецінення цінних паперів. Якщо портфель цінних паперів на продаж включає пакети різних емітентів, то правило нижчої вартості застосовують щодо кожної складової портфеля. Коригування вартості портфеля цінних паперів на продаж здійснюється щомісячно. До портфеля цінних паперів на інвестиції правило нижчої вартості застосовується загалом, і переоцінюється портфель на інвестиції один раз наприкінці року.

  Основні засоби — матеріальні активи, що використовуються банком не менше року з дати введення в експлуатацію. Основні засоби мають фізичну форму. Основні засоби оцінюються та відображаються у фінансовому обліку банку за первісною вартістю.

  Переоцінка об’єктів основних засобів здійснюється, якщо їх залишкова вартість значно (більше ніж на 10 %) відрізняється від справедливої на момент складання балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. Переоцінена первісна вартість і сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням первісної вартості та суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначають діленням справедливої вартості на залишкову вартість об’єкта основних засобів, що переоцінюється. Суму дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включають до складу додаткового капіталу, а суму уцінки — до складу витрат банку.

 Активи можуть бути  придбані або виготовлені банком самостійно.

 У первісну вартість  основних засобів включаються  всі витрати, пов’язані з придбанням, доставкою, монтажем та введенням  їх в експлуатацію. У разі придбання  банком основних засобів, що  були в експлуатації, у первісну  вартість включається ціна купівлі  та всі витрати, необхідні для  приведення їх у робочий стан.

  Адміністративні та інші витрати, які не стосуються безпосередньо придбаного об’єкта чи приведення його у робочий стан, не включаються до первісної вартості об’єкта.

  У разі будівництва об’єкта підрядним способом до його вартості включаються всі витрати підрядника відповідно до актів виконаних робіт.

 Основні засоби можуть  бути отримані (передані) в оперативний  чи фінансовий лізинг. При оперативному  лізингу активи відображаються  на балансі лізингодавця, а при фінансовому лізингу — на балансі лізингоодержувача.

  Витрати за завершеними капітальними вкладеннями власних основних засобів відносять на збільшення їх вартості. Основні засоби можуть вибувати з балансу внаслідок реалізації, ліквідації, передання філіям банку.

 При реалізації основних  засобів визначається різниця  між ціною реалізації та їх  балансовою вартістю.

  Основні засоби, не придатні для роботи в результаті зносу чи старіння, підлягають списанню. Для списання з балансу основних засобів створюється постійно діюча комісія у складі: заступника керівника (голови комісії), головного бухгалтера або його заступника, завідувача господарства та інших осіб.

  Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться за кожною окремою будівлею, спорудою або їх структурним компонентом та в цілому за групою 1 як сума балансових вартостей окремих об’єктів такої групи. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 і 3, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів групи 2 або 3, з метою оподаткування не ведеться.

 Основні засоби банку  підлягають амортизації. Метод  нарахування амортизації вказується  в обліковій політиці. Наприклад,  банком застосовується рівномірний  метод нарахування амортизації.

 У фінансовому обліку  щомісячно амортизації підлягають  усі групи основних засобів,  з віднесенням загальної суми  амортизації на витрати банку.  Процес нарахування та відображення  амортизації за рахунками обліку  регулюється інструкцією з бухгалтерського  обліку основних засобів та  нематеріальних активів комерційних  банків України, затвердженою  Постановою Правління Національного  банку України № 475 від 11.12.2000 р.

У податковому обліку амортизації  підлягають виробничі основні засоби.

Амортизація нараховується  щомісячно, з віднесенням загальної  суми амортизації на валові витрати  банку. Суми амортизаційних відрахувань  звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 статті 8 «Амортизація» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

  Нематеріальні активи — фізично не існуючі засоби довгострокового користування. Нематеріальні активи банку складаються з програмного забезпечення.

 Нематеріальні активи  банку оцінюються та відображаються  у фінансовому та податковому  обліку за первісною вартістю, тобто в тій сумі, яка за  них сплачена, згідно з умовами  відповідних угод.

 Дебіторська заборгованість  за операціями з клієнтами,  банками та іншими суб’єктами  складається з заборгованості  за операціями, які здійснюються  в межах отриманої банком ліцен­зії  та інших операцій, що не суперечать  вимогам чинного законодавства.

  Дебіторська заборгованість за фінансовими та господарськими операціями банку складається з заборгованості за операціями з фінансовими інструментами та заборгованості за господарськими операціями банку.

  Заборгованість за фінансовими операціями складається із заборгованості: з придбання іноземної валюти за власний рахунок; за розрахунками за цінними паперами для банку та за надані банком фінансові послуги.

  Заборгованість за господарськими операціями складається з заборгованості: з придбання господарських матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів (МШП); основних засобів і нематеріальних активів та іншої заборгованості; за податками та обов’язковими платежами; за розрахунками з працівниками та акціонерами банку.

  Господарські матеріали — матеріали, необхідні для функціонування банку. Господарські матеріали оцінюються та обліковуються за первісною вартістю (ціною придбання).

 Оцінка товарно-матеріальних  запасів здійснюється за собівартістю  кожної одиниці матеріалів, що  закуповуються. Основні та допоміжні  матеріали, паливо, запасні частини  та інші матеріальні ресурси  відображаються в обліку за  їх фактичною собівартістю або  за цінами придбання. При визначенні  фактичної собівартості товарно-матеріальних  запасів, крім витрат на при-

 дбання, враховують проценти  за кредити, надані постачальникам  цих ресурсів, націнки, комісійні  винагороди, вартість послуг товарних  бірж, митні збори, витрати на  транспортування, страхування, зберігання.

 Списання використаних  товарно-матеріальних запасів на  витрати може проводиться методом  середньозваженої собівартості, методом FIFO тощо. Конкретний метод вказується в обліковій політиці банку. Наприклад, списання використаних товарно-матеріальних запасів проводиться методом FIFO, тобто за собівартістю матеріалів, придбаних першими: «перший на оприбуткування — перший на витрати».

 Зобов’язання банку  поділяються на:

• кредиторську заборгованість за операціями з клієнтами, банками та іншими суб’єктами;
• кредиторську заборгованість за фінансовими та господарськими операціями банку.

Усі зобов’язання банку  оцінюються та обліковуються за первісною  вартістю.

омісійні доходи (витрати) — це доходи (витрати), які обчислюються пропорційно сумі активу чи зобов’язання незалежно від часу (фіксованими), тобто це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими) контрагентам банку (від операцій з цінними паперами, за розрахунково-касове обслуговування, з іноземною валютою та комісії за операціями, що визначені ліцензією).

 Комісії, отримані (сплачені) банком, включають:

• комісії за одноразові послуги (послуги валютного обміну),
• комісії за послуги з обов’язковим результатом (комісії за послуги з наперед визначеним результатом, який не може бути отриманий, поки послугу не надано повністю),
• комісії за безперервні послуги (орендні послуги, розрахунково-касове обслуговування),
• комісії за поетапні послуги (консультації, що згідно з договорами надаються поетапно).

Торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від  операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів (чисті прибутки (збитки) від діяльності на валютному ринку  і ринку банківських металів, операцій з цінними паперами, від  торгівлі іншими фінансовими інструментами.

Інші банківські операційні доходи (витрати) — це доходи від  усіх інших видів діяльності, що не включені у перелічені вище групи.

 Небанківські операційні  доходи (витрати) діляться на дві  групи:

• адміністративні витрати (утримання персоналу, обов’язкові платежі та податки, крім податку на прибуток; витрати на утримання та екслуатацію основних засобів та нематеріальних активів; інші екслуатаційні витрати (охорона, послуги зв’язку тощо);
• інші небанківські доходи (витрати), що виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку.

Доходи (витрати) банку вважаються непередбаченими, якщо вони:

• виникають у разі надзвичайних подій і мають одноразовий характер (прибуток (збиток) буде визначений тільки за фактом подій);
• не повторюються по суті (виникають зі змінами у нормативній базі).

Непередбачені доходи (витрати) не беруться до уваги для фінансової оцінки банку.

Доходи (витрати) визначаються відповідно до основних принципів Міжнародних  стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) процентних та комісійних доходів  та витрат, а саме:

• нарахування — статті доходів і витрат ураховуються та оцінюються в момент продажу активу або в міру надання послуг. Усі доходи та витрати банку, що стосуються звітного періоду, відображаються в тому самому звітному періоді, незалежно від того, коли були отримані або сплачені кошти. Звітним періодом вважається рік;
• відповідності — витрати та доходи, пов’язані з цими витратами, визначаються в бухгалтерському обліку в один і той же звітний період;
• обережності — принцип, у межах якого застосовуються два попередні принципи з метою недопущення як переоцінки активів або доходів банку, так і недооцінки зобов’язань або витрат, у зв’язку з чим:

а) банк враховує доходи від  наданої послуги у розмірі  витрат, пов’язаних з наданням такої  послуги, якщо є впевненість в  отриманні таких доходів;

 б) якщо немає впевненості  в отриманні доходів, ураховуються  тільки витрати, а доходи обліковуються  при їх фактичному отриманні.

Усі доходи (витрати) банку  обліковуються на рахунках доходів (витрат) наростаючим підсумком з  початку року, і залишки за рахунками  доходів та витрат закриваються в  останній день звітного року.

 Поправки до витрат (доходів) ураховуються на рахунках  непередбачених витрат (доходів).

 Згідно з рішенням  кредитного комітету банк обліковує  доходи за касовим методом  (під час фактичного надходження  коштів), якщо їх отримання є  сумнівним. Це рішення оформляється  протоколом на підставі документів, що підтверджують такий стан, тобто виконуються такі умови:

• є прострочення клієнтом платежу понад 30 днів навіть за однією з угод, які банк має з цим клієнтом;
• фінансове становище клієнта погіршилось настільки, що погашення заборгованості стає неможливим.

Після визнання дебіторської заборгованості за нарахованими доходами сумнівною банк зменшує свої доходи на суму такої заборгованості і здійснює їх подальший облік та нарахування  за позабалансовими рахунками до закінчення строку позовної давності.

  Кошти для погашення кредитної заборгованості насамперед направляються для сплати процентів за користування кредитом, потім — простроченої заборгованості, а сума, що залишається, — на погашення основної суми кредиту.

  В обліковій політиці банку вказується періодичність і метод визначення кількості днів у місяці та році для нарахування процентних доходів і витрат, наприклад, нарахування доходів і витрат у фінансовому обліку здійснюється регулярно наприкінці місяця. Для розрахунку процентних доходів (витрат) банк використовує метод «факт/факт» (фактична кількість днів у місяці та році), для міжбанківських валютних кредитів — «факт/360». При розрахунку процентів ураховується перший та не враховується останній день договору.

  Нараховані процентні доходи проводяться за балансом банку обов’язково в тому періоді, в якому вони були нараховані.

 Розмір процентних  ставок, умови, порядок їх нарахування  та сплати визначаються договором.

  За операціями з борговими цінними паперами щомісяця, протягом періоду від дати придбання до дати погашення або продажу, здійснюється амортизація дисконту (премії). Сума амортизації дисконту збільшує, а премії — зменшує процентний дохід за борговими цінними паперами у портфелі банку. За цінними паперами, які є борговими зобов’язаннями банку, сума амортизації дисконту збільшує, а премії — зменшує процентні витрати за даними цінними паперами. Величина амортизації дисконту (премія) за період розраховується рівномірним методом або методом ефективної ставки. Метод розрахунку амортизації дисконту (премії) вказується в обліковій політиці. Наприклад, дисконт і премія амортизуються рівними сумами, які розраховуються у такий спосіб, щоб на дату погашення цінного паперу дисконт або премія були повністю з амортизовані.

  В обліковій політиці банку вказується періодичність і база нарахування процентів за борговими цінними паперами. Наприклад, нарахування процентів за купонними цінними паперами здійснюється щомісяця за процентною ставкою купона, починаючи з дати придбання. База нарахування — «факт/360».

 За операціями з  купівлі-продажу іноземної валюти  з власних джерел банку доходи  або витрати вважаються реалізованими,  коли операція була закінчена.  Реалізований фінансовий результат  купівлі-продажу іноземної валюти  розраховується перед переоцінкою  залишків, пов’язаною зі зміною  курсів. При цьому доходи або  витрати розраховуються як різниця  між фактичною вартістю купівлі  іноземної валюти та вартістю  її продажу за одним із методів,  указаних в обліковій політиці  банку — FIFO, середньозваженої  тощо. Наприклад, реалізований фінансовий  результат за операціями з  купівлі-продажу іноземної валюти  в установі банку розраховується  за методом середньозваженої. Згідно  з цим методом при визначенні  доходів банку при купівлі-продажу  іноземної валюти сума реалізованої  валюти множиться на різницю  між курсом продажу та середнім  курсом придбання валюти. Розрахунковий  період банки визначають самостійно  залежно від обсягів операцій  та можливостей програмного забезпечення.

З метою підвищення надійності та стабільності банку, захисту його кредиторів і вкладників та відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського  обліку і нормативних документів НБУ в банках формуються такі резерви:

• обов’язковий резерв коштів у національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України (балансовий рахунок № 1200) в установленому розмірі від залучених коштів юридичних і фізичних осіб в цілому за консолідованим балансом;
• резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг, надані гарантії та поручительства).

Резерв не нараховується  за бюджетними кредитами та кредитами  і депозитами між установами одного банку.

  Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнта ризику.

 Загальний обсяг резерву  уточнюється мінімум щоквартально  або щомісячно (періодичність  вказується в обліковій політиці  банку), виходячи зі стану кредитного  портфеля банку, що відображається  в обліку за допомогою коригуючих проведень.

Резерв поділяється на резерв під стандартну та резерв під нестандартну заборгованість. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами формується за рахунок витрат банку й обліковується на рахунках 1591 (резерви під стандартну заборгованість інших банків) та 2401 (резерви під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам).

Формування резерву під  нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорій «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні», збільшує витрати банку, що відображається за групою 770 «Відрахування в резерви».

  Кошти спеціального резерву під нестандартну заборгованість, сформованого за рахунок витрат, акумулюються на рахунках:

• за міжбанківськими операціями: 1590 «Резерви під нестандартну заборгованість інших банків»;
• за операціями з клієнтами № 2400 «Резерви під нестандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам».

Резерв використовується за рішенням Правління банку для  покриття безнадійної заборгованості від кредитних операцій.

— резерв для відшкодування  можливих втрат від дебіторської заборгованості банку формується у  повному обсязі за рахунок відрахувань  за групою 770 «Відрахування в резерви». Банк щомісячно (станом на 25-те число) визначає рівень ризику від дебіторської заборгованості та коригує розмір резерву відповідно до загальної суми заборгованості, що класифікується за групами ризику.

Сума резерву використовується для погашення безнадійної дебіторської заборгованості, яка обліковується  на балансових рахунках як сумнівна і  погашення якої не відбувається протягом 180 днів.

 — резерв для відшкодування  збитків від операцій з цінними  паперами формується згідно з  методологією НБУ. 

  Відповідно до вимог чинного законодавства та статутних документів банк формує резервний фонд для покриття можливих збитків, що виникають у результаті діяльності. Розмір резервного фонду не повинен перевищувати 25 % регулятивного капіталу банку. Формується резервний фонд банку за рахунок прибутку минулого року у грошовій формі. Використовується цей фонд на покриття можливих збитків за операціями банку, не пов’язаними з кредитним ризиком, та інших збитків банку, які не покриваються спеціальними фондами. В обліковій політиці банку вказується процент відрахувань до резервного фонду, наприклад, резерв формується щорічно у розмірі 5 % від акціонерного прибутку.

 Усі резерви використовуються  тільки на ті цілі, для яких  вони були створені, згідно з  рішенням Правління банку.

  Витрати зі страхування кредитних та інших комерційних ризиків, визнаних нестандартними, включаються до складу валових витрат (податковий облік) в обсязі спеціальних резервів, нормативи формування яких відносно сукупного розміру боргових вимог банків визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [3].

3. (31) Облік видаткових касових операцій. Документи на видачу готівки.

Основним документом для одержання готівки є грошовий чек установленої форми. Для внутрішньо - банківських операцій використовується видатковий касовий ордер. Цей документ заповнюють також індивідуальні позичальники, що одержують позики в банках, вкладники i пенсіонери.

В оформленні видаткових касових операцій крім відповідального виконавця i касира, для забезпечення захисту документообігу бере участь контролер видаткових операцій.

Для проведення видаткових операцій завідувач каси видає касирам під звіт готівку  під розписку в книзі прийнятих i виданих грошей (цінностей). Щоразу, після одержання суми в підзвіт та сплати видаткових документів, касир видаткової каси проводить відповідні записи в книзі обліку прийнятих i виданих грошей (цінностей), указуючи кількість проведених документів i залишок підзвітних сум.

Відповідальний  працівник, приймаючи чеки та інші документи на одержання готівки, перевіряє наявність необхідної суми на поточному рахунку клієнта i достовірність самого чека, порівнюючи підписи, печатку i номер чека зi зразками, поданими до банку.

За паспортом  встановлюється особа одержувача, підпис якої вміщений на зворотному боці чека. Відірвавши від чека контрольну марку, що повертається одержувачу, відповідальний працівник передав чек контролеру з видаткових касових операцій, у функції якого входить повторний контроль достовірності чека i правильності його заповнення, а також реєстрація чека у видатковому касовому журналі. Провівши цю роботу, контролер передає  чек безпосередньо касирові до виконання[4].

Одержавши видатковий чек, касир перевіряє тотожність підписів  службових ociб, які мають право дозволити видачу грошей, тим зразкам, що є в касира, i перевіряє суму, проставлену в документі цифрами та словами. Далі касир за номером чека викликає одержувача. Приймаючи від нього контрольну марку, переконується в наявності паспортних даних, що засвідчують особу одержувача, i його розписки в одержані грошей. Звіривши номер контрольної марки або талона з номером на відповідному видатковому документі, касир наклеює марку на чек, а талон додає до ордера i видає вказану суму.