Організаційно - правові особливості діяльності НБУ

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

Кафедра банківської справи 
 

      КОНТРОЛЬНА РОБОТА 

       з курсу “БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ“

Тема: «Організаційно - правові особливості діяльності НБУ» 
 
 

       Керівник  роботи

       викладач                                                                      Ю.В. Прохорова 
 
 
 
 

       Студент 2 курсу, 1 групи

       фінансового факультету,

       спеціальність 104-2

       “Фінанси і кредит 
 
 
 
 
 
 
 
 

       м. Кіровоград, НКП ХНЕУ, 2011 р.

       Зміст: 

Вступ                   3 

1. Теоретична частина. Тема: «Організаційно - правові

 особливості  діяльності НБУ»               5

1. Структура Національного банку України.
2. Функції та повноваження Ради Національного банку України.                 8

2. Розрахункова  частина:

0. 2.1. Задача  №   1                19

3. Висновки                26

4. Список  використаної літератури            27

Вступ

            Ефективність функціонування банківської системи України  значною мірою залежить від рівня  кваліфікації апарату управління НБУ  як частини єдиного механізму  банківської системи. Успішне виконання  апаратом управління НБУ завдань  і функцій, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", можливе лише на основі наукового підходу до визначення його організаційної структури та діяльності. Структура управління є результатом поділу і кооперації праці між службовцями. Її первинними елементами виступають посади, встановлені відповідними правовими актами з чітко визначеним переліком прав та обов'язків осіб, що їх обіймають. Організаційна структура НБУ- це склад його внутрішніх підрозділів та форми їх взаємодії. У теорії управління до характерних рис організаційної структури відносять, по-перше, роздрібненість (кожний орган складається з низки відособлених частин, під якими розуміють усі його підрозділи (посади)). Так, до складу організаційної структури НБУ входять: керівництво - Голова НБУ, його заступники, правління; структурні підрозділи та їхні керівники. По-друге, ієрархічність (пірамідальність). Із поглибленням поділу праці всередині кожного органу можуть відділятися нові структурні частини. На певній стадії один керівник уже не в змозі спрямовувати і контролювати діяльність численних виконавців. Колектив службовців стає некерованим, виникає загроза порушення стійкості та єдності в роботі. Усуваються ці суперечності з допомогою проміжних ланок. У НБУ це - директор департаменту, його заступник, начальник управління, завідувач відділу тощо. По-третє, складність, симетричність і формальність. Структура може мати і такі риси, як стійкість, надійність, цілісність та ін. 
Розглянемо детальніше формальність як характерну рису організаційної структури НБУ. Норми адміністративного права закріплюють кількісний та якісний її "параметри": чисельність структурних підрозділів (посад), співвідношення посад керівного, оперативного та обслуговуючого персоналу, внутрішньоструктурні зв'язки між ними, відповідні функції, права й обов'язки. Низка структурно-посадових питань вирішується колегіально. Наприклад, постановою правління НБУ від 5 вересня 1996 р. затверджено структуру центрального апарату НБУ. Відтак структура апарату управління набула нормативної сили, "формального" характеру, відносної незалежності щодо особистих якостей службовців, які обіймають ті чи інші посади. Безперечно, організаційна структура центрального апарату управління НБУ не є сталою, вона може змінюватись у зв'язку із розширенням чи звуженням функцій банку, збільшенням чи зменшенням обсягу виконуваної роботи тощо. Кожний структурний підрозділ чи ланка управлінської системи НБУ повинні так організовувати свою діяльність, щоб максимально ефективно виконувати завдання, покладені на них чинними правовими актами.

1. Теоретична частина.

Тема: «Організаційно правові  особливості діяльності НБУ»

     1.1. Структура Національного  банку України

  Таким чином, встановлена у Законі “Про Національний банк України” структура  керівних органів центрального банку та визначення їх правосуб'єктності узгоджується із Конституцією України і відповідає інтересам як забезпечення незалежності банку щодо проведення грошово-кредитної політики, так і завданням забезпечення контролю за її здійсненням у фінансово-економічній та банківській сферах.

     Організаційно-правову  та функціональну діяльність Національного банку України забезпечує поряд з іншими юридичне самостійними організаціями, підприємствами та установами, територіальними управліннями (філіями), які не мають статусу юридичної особи, розгалужена структура апарату. Структура Національного банку України будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Законодавець надав право Національному банку самостійно вирішувати питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ системи банку, затверджувати положення, які визначають завдання та функції філій (територіальних управлінь), які діють від імені банку та в межах отриманих від нього повноважень.

     Правовий статус філій (територіальних управлінь) Національного банку України з позицій адміністративного права більше схожий на той, що притаманний органам представництва, встановлений законодавством для органів управління. Територіальні управління створені у всіх областях та в Автономній Республіці Крим — Кримське республіканське управління, у м. Києві та Київській області, у м. Севастополі. Вони виконують комплекс функцій від імені центрального банку, сіле не уповноважені приймати рішення, які мають нормативний характер, а також видавати гарантії та поручительства, вексельні та інші зобов'язання без дозволу Правління Національного банку. Згідно з існуючим положенням створення територіального управління та його реорганізація здійснюються за рішенням Правління Національного банку України.

     Банк  забезпечує територіальне управління рухомим та нерухомим майном, вартість якого відображається в балансі управління, який є складовою частиною балансу центрального банку. Територіальне управління має печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного герба України та інші печатки, штампи, необхідні для діяльності управління згідно з чинним законодавством.

     Територіальне управління Національного банку  України очолює начальник, який призначається  на посаду і звільняється з неї постановою Правління Національного банку України. Начальник цього управління діє на підставі положення та довіреності. Він видає накази, розпорядження, затверджує згідно з Типовою структурою та затвердженим Правлінням кошторисом структуру та штатний розклад, положення про структурні підрозділи управління, посадові обов'язки працівників та інші документи згідно з нормативними актами Національного банку.

     Національний  банк покладає на територіальні управління завдання, які дають змогу йому проводити грошово-кредитну політику па місцях, спрямовану на підтримку стабільності національної валюти, зміцнення засад функціонування банківської системи та ефективного управління грошово-кредитним ринком відповідно до Основних напрямів грошово-кредитної політики, здійснення контролю за розвитком валютного ринку, ринку цінних паперів та аналіз грошово-кредитних відносин у регіоні.

     Територіальні управління мають проводити розрахунки між комерційними банками через систему електронних платежів Національного банку, займатися емісійно-касовою роботою, а також здійснювати контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства, економічних нормативів і його нормативних актів. Загальна структура територіальних управлінь була затверджена постановою Правління Національного банку України “Про удосконалення структури і чисельності регіональних управлінь Національного банку України” за № 262 від 2 липня 1998 р. Відносини територіальних управлінь з управліннями Державного казначейства, комерційними банками, підприємствами і організаціями будуються на підставі договорів, що укладаються від імені Національного банку, який несе відповідальність за цими договорами.

     Особливу  роль у реалізації завдань, які покладені  на Національний банк Конституцією та законами України, відіграють департаменти, що становлять центральний апарат Національного банку України. У департаментах зосереджено основний професійний персонал, який забезпечує функціонування банківської системи в Україні, поділяючись на службовців та обслуговуючий персонал. 

     Складові  системи Національного банку  України

     До  системи Національного банку  України входять в обов'язковому порядку згідно з частиною другою ст. 22 Закону “Про Національний банк України” центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади, зокрема, Банківська академія по перепідготовці банківських працівників та інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

     Таким чином, організаційна структура  Національного банку являє собою  складний організм, що забезпечує ефективне  виконання покладених на нього завдань. Центральний апарат відповідно до ст. 10 зазначеного Закону забезпечує організаційно-технічне обслуговування Ради Національного банку та Правління, але Закон забороняє втручатися в його оперативну діяльність, а також впливати на кадровий персонал Національного банку.

     Про місце і роль центральних банків, особливості їх побудови в кожній країні можна скласти уявлення з порівняння їх організаційних структур. Для прикладу наведемо структури Національного банку України та Банку Португалії (схеми 4, 5). 
 

     1.2. Функції та повноваження Ради Національного банку України.

     Розглянувши місце та роль Національного банку України як центру дворівневої банківської системи з врахуванням особливостей побудови його організаційної структури, більш зрозумілим буде з'ясування покладених на банк функцій та повноважень. Для цього спочатку зупинимося на функціях, оскільки вони відбивають цільове утворення банку держави, який потрібен усьому суспільству. Функції центрального банку поділяються згідно з Законом України “Про Національний банк України” на:

     а) основну (ст. 6) та

     б) інші функції (ст. 7).

     Основна функція відбиває конституційне призначення Національного банку, який зобов'язаний забезпечити стабільність грошової одиниці України. Досягнення цієї мети передбачає сприяння стабільності всієї банківської системи, а також обумовлює відповідно до правового статусу Національного банку дотримання цінової стабільності у державі.

     “Але  є ще дві важливі (функції сучасного центрального банку, які тісно пов'язані з грошово-кредитною політикою і складають єдине ціле, — стверджує Е. Джералд Корріган — президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. — Це широкий нагляд за фінансовою системою та за окремими аспектами діяльності платіжних систем”. По суті, така думка відповідає необхідному статусу Національного банку, який функціонально повинен представляти державу у фінансово-кредитній сфері.

     Схема 4. Структура Національного банку України 
 

     Що  стосується центрального банку України, то інші його функції закріплені у  Законі “Про Національний банк України” та в інших нормах банківського законодавства  України. Зокрема, це такі функції (за названим Законом):

     -  визначення та проведення грошово-кредитної політики, узгодженої з її Основними засадами;

     - регулятивна функція (встановлення правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку, визначення системи порядку і форм платежів, проведення банківського та валютного регулювання та  інше);

• монопольне здійснення емісії грошей та організація їх обігу;
• реєстраційно-наглядова функція;
• зовнішньоекономічна функція;

     -    методологічна та методична функція  у сферах банківської статистичної інформації та статистики платіжного 

           балансу, розвитку сучасних банківських технологій тощо;

     -    банківське обслуговування;

     -    функція кредитора останньої  інстанції для комерційних банків, яка забезпечує отримання рефінансування у  разі вичерпання інших можливостей рефінансування;

       -      накопичення та зберігання золотовалютних резервів та валютних цінностей;

       -    сприяння кадровому забезпеченню  банківської системи.

     До  інших функцій Національного банку можна віднести, наприклад, здійснення емісії приватизаційних паперів (ст. 8 Закону “Про банки і банківську діяльність”).

     Крім  того, функції Національного банку  можуть поділятись на внутрішні та зовнішні, що здійснюються як у межах  України, так і поза ними у разі представлення інтересів держави  та Національною банку у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними організаціями, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків. Слід підкреслити, що Закон обмежує функції Національного банку, оскільки він не може конкурувати з комерційними банками, які є його клієнтами (“банк банків”).

     Схема 5. Функції Національного банку України 
 

     Функції Національного банку України  (схема 5) схожі з функціями зарубіжних центральних банків. Це пояснюється тим, що головні державні банки несуть здебільшого однакове функціональне навантаження, захищаючи державні інтереси. При цьому всі структурні підрозділи центральних банків, здійснюючи покладені на них функції, забезпечують реалізацію загальних функціональних завдань цього органу. 

     Повноваження Національного банку України та його вищого і керівного органів — Ради та Правління

     Але функціям будь-якого органу державного управління притаманні завжди визначені законодавчими актами повноваження. Відповідно до закону, який визначає статус Національного банку України, вони за формою впливу можуть бути адміністративно-правовими, цивільно-правовими, організаційно-регулюючи-ми (операційними). Повноваження центрального банку мають в основному економічну спрямованість, оскільки застосування наданих законом Національному банку прав безпосередньо обумовлено економічними інтересами і змінюють, встановлюють або припиняють економічні відносини між сторонами у грошово-кредитній сфері.

     Повноваження, визначені законом для Національного банку України, поділяються за суб'єктами їх застосування. У ст. 9 Закону “Про Національний банк України” закріплені повноваження Ради Національного банку, а за ст. 15 для виконання покладених функцій Правління Національного банку має застосовувати властиві йому повноваження щодо керівництва Національним банком. Формою реалізації повноважень для Ради Національного банку є рекомендації або рішення щодо конкретних цілеспрямованих дій, пов'язаних з питаннями її відання (наприклад, форми оплати праці працівників Національного банку, кошторис доходів та витрат банку, зміна розміру статутного капіталу та інше).

     Особливою формою реалізації статусу вищого органу управління Національного банку  є право застосування Радою Національного банку відкладального вето щодо окремих рішень Правління Національного банку з питань, віднесених до її компетенції. При цьому Закон передбачає збалансований механізм прийняття або відхилення вето Ради Національного банку. Слід зазначити, що повноваження Ради не поширюються безпосередньо на Голову Національного банку, якщо він не обраний одночасно Головою Ради Національного банку. Голова Національного банку здійснює власні повноваження, закріплені у ст. 19 цього Закону, несе персональну відповідальність за діяльність Національного банку України і тому за обсягом наданих повноважень він є досить самостійною і впливовою посадовою особою, яка здатна видавати розпорядчі акти для системи Національного банку та діяти від його імені у відносинах з органами державної влади і місцевого самоврядування. 

     Виключні повноваження Правління Національного банку України

     Але згідно з ст. 15 цього Закону Правління Національного банку України наділено виключними повноваженнями, які реалізуються у формі прийняття рішень, визначення структури Національного банку, затвердження положень та статутів його підрозділів, підприємств і організацій, встановлення порядку в сферах здійснення банківських операцій тощо. Найважливішим юридичним засобом здійснення регулятивної функції Національного банку України слід вважати повноваження щодо прийняття Правлінням нормативних актів Національного банку України. 
 

     Нормотворчі повноваження центрального банку держави

     Саме  нормотворчість дає змогу піднести рішення Національного банку як органу держави до загальнообов'язкових правил поведінки шляхом їх закріплення в підзаконних нормативно-правових актах центрального банку, що прийняті відповідно до законодавства України. Нормотворчі повноваження Національного банку слід розуміти як закріплені у законі повноваження щодо реалізації завдань і функцій центрального банку держави і спрямовані на конкретизацію законів, указів Президента України, постанов уряду, видання самостійних нормативно-правових актів у галузях, не врегульованих законом. Нормативні акти за загальним визначенням їх правової природи встановлюють правові норми (правила поведінки), що є обов'язковими для невизначеного кола осіб, розраховані на неодноразове застосування і діючі незалежно від виникнення чи припинення конкретних правовідносин, що передбачені відповідним актом. Наприклад, виключно нормативними актами Національного банку реалізуються ного повноваження щодо організації готівкового грошового обігу, що передбачено ст. 33 Закону.

     У результаті нормотворчої діяльності загальні положення, що встановлюються Національним банком у процесі банківського регулювання та банківського нагляду, одержують статус юридичних норм, дія яких поширюється як на органи державної влади та місцевого самоврядування, так і на юридичних осіб незалежно від форми власності, а також на громадян. У ст. 56 Закону на відміну від органів державної виконавчої влади (міністерств, відомств) прямо зазначена форма правових актів, що видаються Національним банком, — постанови Правління, інструкції, положення, правила, що також затверджуються постановами Правління.

     З особливостями центральних банків деяких держав світу та їх органів  управління, за методикою Німецького (федерального банку, можна ознайомитись, розглянувши порівняльну таблицю (див. таблицю).

     Наведемо  один з типових прикладів застосування нормативних актів при здійсненні Національним банком повноважень, закріплених у п. 5 ст. 25 “Засоби та методи грошово-кредитної політики” Закону “Про Національний банк України”.

     Правовий  режим випуску та обігу облігацій  внутрішньої державної позики України встановлюється відповідно до законів України “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” та визначається конкретними постановами Кабінету Міністрів України. Але ці законодавчі акти мають загальний правовий характер, а їх норми є матеріальними за змістом. 

     Документи, що регламентують функціонування ринку державних цінних паперів

     Застосовуючи  надані регулюючі повноваження, на підставі зазначених законодавчих актів, а також Закону України “Про банки  і банківську діяльність” постановою Правління Національного банку за № 15 від 21 січня 1996 р. було затверджено пакет документів, які регламентують функціонування ринку державних цінних паперів. Це такі документи, як:

     —  Положення про функціонування ринку облігацій внутрішньої державної позики;

     —  Положення про проведення аукціону з розміщення облігацій внутрішньої державної позики;

     — Положення про порядок бухгалтерського і депозитарного обліку, розміщення, обігу, сплати відсотків та погашення облігацій внутрішньої державної позики в банківських установах.

     Отже, нормативні акти Національного банку  наочно свідчать про те, що їх мета - застосування правових механізмів, необхідних для реалізації норм законів. У такому разі норми матеріального банківського законодавства забезпечуються процедурно-процесуальними загальнообов'язковими правилами (процесуальним порядком) і це створює у сукупності компонентів необхідну правову основу для правовідносин, які виникають між суб'єктами конкретної фінансової, фондової або банківської сфери.

     Таким чином, розглянувши повноваження та форму їх реалізації як важливу складову правового статусу Національного банку України, визначену законодавством, наочно постає характеристика з позицій статутного права керівних органів — Ради та Правління Національного банку. При цьому не важко помітити, що центральний банк наділено необхідною виконавчо-розпорядчою владою для проведення узгодженої з Кабінетом Міністрів України економічної та грошово-кредитної політики в країні.

     Слід  звернути увагу на ще один суттєвий аспект правового статусу системи  Національного банку, яка є першим рівнем банківської системи. Йдеться про те, що в результаті п'ятирічної підготовки Конституції України та Закону України “Про Національний банк України” центральний банк отримав статус, який повністю відповідає міжнародним стандартам щодо його місця та ролі у державі.

     Важливим  досягненням у гармонізації законодавства є дотримання принципу, що ні Європейський центральний банк, ні центральні банки країн-учасниць не можуть одержувати вказівки від уряду чи будь-яких інших владних структур. Аналогічна норма є і в ст. 7 статуту Європейського центрального банку, і в законах системи центральних банків Європи, зокрема в Україні.

     До  цього додамо, що Конституція України, заклавши цей принцип, стала взірцем  для законодавства про банки  європейських країн. Національному банку України ст. 93 Конституції України надано право законодавчої ініціативи нарівні з Кабінетом Міністрів України. Це означає, що Національний банк України має право офіційно вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо прийняття законів, змін до законів або їх скасування. З цього видно, що Національний банк за системним підходом до вивчення його правового статусу можна охарактеризувати як повноцінний, спеціальної компетенції, незалежний у досягненні поставленої мети орган держави.

     Але які взаємовідносини відповідно до зазначеного Закону складаються у Національного банку з Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України та Президентом України? Чи можна вважати незалежність центрального банку абсолютною?

     Питання незалежності центрального банку є  досить складним. У юридичній літературі існує декілька поглядів на те, що слід розуміти під незалежністю центральних банків. Деякі автори під “незалежністю” центрального банку як головною ознакою його правового статусу розуміють міру його автономії від органів влади при визначенні цільових орієнтирів діяльності в межах основних функцій по забезпеченню стабільності національної валюти, а також стабільності й ефективності фінансової системи в цілому. Як бачимо, питання стосується взаємовідносин з урядом.

     Це  викликано, по-перше, тим, що грошово-кредитна політика, за проведення якої відповідає центральний банк, є складовою частиною національної економічної політики, яка здійснюється урядом. Тому неузгодженість питань компетенції центрального банку і уряду може спричиняти конфлікти між цілями грошово-кредитної політики та реальним проведенням економічної політики. По-друге, грошово-кредитна політика не може проводитись ізольовано від економічної політики і її основних напрямів. Навпаки, вона повинна тісно пов'язуватися з ними.

     У публікаціях науковців та практиків-юристів неодноразово порушувалося це питання і пропонувалося його вирішення через:

     — міжвідомчі консультативні ради (парламент, центральний банк, Уряд);

     — консультативні групи за участю представників різних відомств та центрального банку (центральний банк та міністерства фінансів і економіки);

     — узгоджувальні консультації представників центрального банку, парламенту, уряду, банківських асоціацій (у разі виникнення загрози “дефолту”).

     Необхідність  надання центральному банку незалежного статусу, який послідовно обстоював в Україні відомий банкір і народний депутат України В. П. Гетьман, пояснюється прагненням забезпечити послідовність і постійність грошово-кредитної політики, звільнити її від тимчасових інтересів, підтримати довіру до неї. Найважливішою умовою довіри до грошово-кредитної політики є чітко і офіційно сформований курс на стабільність цін, який проводиться Національним банком незалежно від змін у політичному житті країни.

     Окреслимо найбільш характерні ознаки незалежності правового статусу центрального банку:

     —  участь держави в капіталі центрального банку і розподіл прибутку;

     —  процедура призначення керівництва банку (Ради та Правління Національного банку);

     —  міра відображення в законодавстві цілей та завдань центрального банку;

     —  право держави на втручання в грошово-кредитну політику;

     —  правила, які регулюють можливість прямого або непрямого фінансування державних витрат центральним банком держави.

     Відповідно  до цих ознак доречно буде простежити, як складався правовий статус деяких центральних банків за характером їх власності:

     — державні - капітал яких належить державі (Великобританія, Німеччина, Франція, Данія);

     — акціонерні (США, Італія, де 100 % капіталу центрального банку належить банкам і страховим компаніям);

• змішані (Японія — 55 % власності належить державі, 45 % — приватним особам;

     Швейцарія — 57% власність кантонів і 43 % — приватних осіб;

     Греція — 75 % власність держави, 25 % — приватних осіб).