Організаційно-правове забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

Міністерство  освіти і науки України

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ  ЕКОНОМІКО – ПРАВНИЧИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

Юридичний факультет  ім. академіка П.П. Михайленка

 

Кафедра цивільного, господарського права та процесу  ім. проф. Є.Г. Пушкаря

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з Аграрного права України

НА ТЕМУ:

Організаційно-правове  забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному  виробництві

 

 

 

 

Виконала:

 

 

 

Викладач:

 

 

 

 

 

Івано – Франківськ

 

ВСТУП

Земля становить територіальний і  матеріальний базис аграрно-промислового комплексу і відіграє надзвичайно  важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Зміст і структура самого сільськогосподарського виробництва визначає першорядну роль земель сільськогосподарського призначення серед існуючих в Україні категорій земель.

Класифікація земель проводиться  за їх основним цільовим призначенням, залежно від того, для якої мети вони відведені. В ст. 22 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) зазначається, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Стаття 23 ЗК України встановлює пріоритетність земель сільськогосподарського призначення, яка визначається тим, що вони є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості.

Землі сільськогосподарського призначення - найбільш важлива і  значна частина єдиного земельного фонду. З економічної точки зору землі сільськогосподарського призначення  відрізняються від інших земель тим, що вони самі є засобом виробництва, виробничим потенціалом. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб використовуються для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; ведення підсобного сільського господарства та розміщення оптовими ринками сільськогосподарської продукції власної інфраструктури; несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Органiзацiйно-правове забезпечення ефективного використання земель та iнших природних ресурсiв в аграрному виробництвi, як сукупнiсть органiзацiйно-правових засобiв, що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, екологiчно безпечне використання земель та iнших природних ресурсів полягає у їх постiйному вiдтворенні i захисті вiд погiршення якостi у процесi сiльськогосподарського виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Організаційно-правове  забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві

 

 

Багатоплановість експлуатації землі як об'єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у просторі, незамінність, невідтворюваність висувають  на перший план проблему раціонального  її використання та охорони.

Встановлення порядку  раціонального використання земель — це прерогатива держави, її уповноважених  органів. Організація раціонального  використання земель як природного ресурсу, засобу виробництва в сільському господарстві і просторової основи, операційної бази для здійснення будь-якої діяльності неможливі без  належної реалізації державою таких  управлінських функцій щодо землі, як землеустрій, земельний кадастр, контроль за використанням земель та ін. Компетенція відповідних державних органів у зазначеній сфері закріплена нормами чинного Земельного кодексу України [14, c.190]. Актуальність цієї проблеми все більш зростає у зв'язку з науково-технічним прогресом, ростом виробничих сил, які потребують залучення в господарське користування нових земельних ресурсів.

Право має своїм завданням  забезпечити охорону природи  і раціональне використання природних  ресурсів правовими засобами. Раціональність землекористування передусім означає те, що воно здійснюється суто за цільовим призначенням. Серед обов'язків землекористувачів та власників земельних ділянок головне місце посідає обов'язок забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 91, 94 ЗК України). Нецільове використання землі є не тільки нераціональне, але й незаконне. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є однією з підстав припинення права користування нею (ст. 141 ЗК України). При цьому таке примусове припинення здійснюється відповідно до ст. 143 ЗК України в судовому порядку. Невиконання вимог щодо використання

 

земель за цільовим призначенням є одним з порушень земельного законодавства, за які передбачена  адміністративна відповідальність (ст. 54 Кодексу про адміністративне правопорушення України).

Кожний власник земельної  ділянки та землекористувач зобов'язаний як найповніше використовувати всю  закріплену за ним земельну ділянку. Раціональне використання землі передбачає також ефективну її експлуатацію. Це означає, що земельна ділянка має використовуватися найбільш доцільно і з найбільшою віддачею.

При раціональному використанні землі її якість не повинна погіршуватися, а навпаки, має поліпшуватися, тобто обов'язково повинен враховуватися екологічний фактор. На власників земельних ділянок та землекористувачів закон покладає обов'язок підвищувати родючість грунтів та зберігати корисні властивості землі. Експлуатація землі, яка не передбачає відтворення її корисних властивостей або сприяє розвитку процесів, що погіршують стан земельної ділянки, є хижацьким використанням землі. Таке використання землі веде до її забруднення та псування і тягне за собою негативні правові наслідки у вигляді відповідальності, зокрема кримінальної (ст. 239 Кримінального кодексу України).

Природоохоронні норми визначають правовий режим природних ресурсів, регулюють відносини щодо збереження, раціонального використання, відтворення  та розвитку всіх природних ресурсів, встановлюють відповідальність за порушення цих норм [15, с.602].

Забезпечення ефективного використання земель та iнших природних ресурсiв здiйснюється за допомогою законодавства про використання природних ресурсiв, охорону навколишнього середовища та забезпечення екологiчної безпеки. Серед таких нормативно-правових актів важливе місце посідає Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” вiд 25.06.1991, який визначає форми власностi на природнi ресурси, права громадян, якi працюють у сiльському господарствi, на участь у розробцi та здiйсненнi заходiв щодо рацiонального i комплексного

використання природних  ресурсiв, здiйснення громадянами та юридичними особами агропромислового комплексу спецiального, а у випадках, передбачених законом, i загального природокористування, гарантiї їх реалiзацiї, функцiї управлiння в цiй сферi тощо. Законодавство регламентує використання природних ресурсiв, додержання екологiчних вимог при їх використаннi у сiльському господарствi, економне та ефективне природокористування, здiйснення екологiчної експертизи у разi надання ресурсiв у користування, проведення контролю за їх використанням та визначає види вiдповiдальностi за порушення вимог природокористування у сiльському господарствi.

Вiдповiдно до Закону України “Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство” вiд 14.02.1992 р. земля передається у колективну власнiсть або надається у постiйне чи тимчасове користування, в тому числi на умовах оренди. Колективне сiльськогосподарське пiдприємство має право: використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявнi на землi кориснi копалини мiсцевого значення, торф, лiсовi угiддя, воднi об’єкти та експлуатувати iншi кориснi властивостi землі; власності на посіви і посадки сільськогосподарських культур і насаджень [5, c.4].

Правовi засади ефективного природокористування у сiльському господарствi передбачаються також щодо iнших суб’єктiв господарювання - фермерських господарств. Закон України “Про фермерське господарство” від 19.06.2003 р. передбачає порядок надання земель для його ведення, визначає права i обов’язки щодо ефективного використання та охорони земель, закрiплює право фермерського господарства продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі. Учасники фермерського господарства також мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію, а також право реалізації виробленої сільськогосподарської продукції на вітчизняних ринках і поставки її на експорт [7, c.8].

Право на одержання дiлянок, iнших природних ресурсiв, необхiдних для здiйснення пiдприємницької дiяльностi, гарантує суб’єктам такої дiяльностi у сiльському господарствi Закон України "Про пiдприємництво" вiд 07.02.1991р.

Створення необхiдної природноресурсної бази для всебiчного задоволення виробничих потреб, розвитку соцiальної iнфраструктури передбачається законодавством про прiоритетнiсть соцiального розвитку села i агропромислового комплексу в народному господарствi.

Земельний кодекс України регулює раціональне використання земельних ресурсів і охорону ґрунтів, передусім у сільському господарстві, передбачає обов'язки землекористувачів. Особлива увага приділяється здійсненню комплексу організаційно-господарських, агротехнічних, гідротехнічних заходів щодо попередження ерозії ґрунтів, їх засмічення, заболочування, забруднення тощо.

Регулювання відносин по охороні  та раціональному використанню вод  здійснюється відповідно до Водного  кодексу України. Законодавство  зобов'язує підприємства, діяльність яких впливає на водний режим, будувати очисні споруди. Правові норми закріплюють  нормативи граничне допустимих концентрацій шкідливих речовин у водоймах. Також ним висуваються основні  вимоги по ефективному використанню та охоронi вод для потреб сiльського господарства, встановлюють режим i право сiльськогосподарського використання вод, визначають права i обов’язки суб’єктiв цього виду водокористування, умови, пiдстави для його припинення та вiдповiдальнiсть за неналежне користування ними.

Лiсовий кодекс вiд 21.01.1994 р., лiсове законодавство визначають можливостi ведення лiсового господарства сiльськогосподарськими пiдприємствами, встановлюють особливостi та режим лiсовикористання, зокрема порядок здiйснення таких лiсових користувань, як сiнокосiння i випасання тварин, збирання лiсової пiдстилки тощо сiльськогосподарськими пiдприємствами, установами, органiзацiями i громадянами, зайнятими в сiльському господарствi, передбачають форми та методи забезпечення рацiонального використання лiсiв для сiльськогосподарських потреб.

Кодекс про надра вiд 27.07.1994 р. та законодавство про надра передбачають право сiльськогосподарських пiдприємств, установ, органiзацiй, iнших юридичних осiб (в т.ч. іноземних) i громадян використовувати надра в межах наданих їм земельних дiлянок, добувати кориснi копалини з них. Законодавство встановлює порядок видобування прiсних пiдземних вод у межах наданих дiлянок для сiльськогосподарських та побутових потреб, а також відповідальність за порушення режиму використання корисних копалин [17, c.277].

Законодавство про тваринний  свiт визначає правила користування тваринним свiтом сiльськогосподарськими пiдприємствами, установами, органiзацiями, iншими юридичними особами i громадянами, зокрема, норми щодо ведення мисливства, рибальства, використання корисних властивостей життєдiяльностi тварин - грунтоутворювачiв, природних санiтарiв середовища, запилювачiв рослин тощо, а також використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, регламентують режим рацiонального використання тваринного свiту для потреб сiльського господарства.

У системi органiзацiйно-правового  забезпечення рацiонального використання земель та iнших природних ресурсiв  чiльне мiсце посiдають норми законодавства  про екологiчну, в тому числi радiацiйну безпеку. Так, Закон України “Про правовий режим територiї, що зазнала радiоактивного забруднення внаслiдок Чорнобильської катастрофи” вiд 27.02.1991 р. визначає категорiї зон радiоактивно забруднених територій, радiацiйно небезпечних i радiоактивно забруднених земель. Зокрема, до радiацiйне небезпечних вiдносяться землi, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сiльськогосподарської та iншої продукцiї, продуктiв харчування, якi вiдповiдали б державним та мiжнародним допустимим рiвням вмiсту радiоактивних речовин, або використання яких недоцiльно за iншими екологiчними умовами [3, c.4]. Такi землi пiдлягають виключенню з сiльськогосподарського обiгу. До них належать дiлянки, що включають зону вiдчуження та зону безумовного (обов’язкового) вiдселення.

Складовою органiзацiйно-правового  механiзму забезпечення ефективного  природокористування у сiльському господарствi є управлiння, тобто  цiлеспрямована дiяльнiсть уповноважених  органiв, направлена на забезпечення додержання всiма пiдприємствами, органiзацiями, установами, iншими юридичними особами i громадянами  агропромислового комплексу. приписiв i вимог чинного законодавства по ефективному використанню земель, iнших природних ресурсiв, вжиття необхiдних заходiв щодо попередження, припинення i встановлення правопорушень у цiй сферi, вiдновлення порушених прав та законних iнтересiв власникiв i користувачiв земель та iнших природних ресурсiв.

Управлiння природокористуванням у сiльському господарствi передбачає досягнення ефективного, збалансованого, науково обгрунтованого, комплексного i цiльового використання земель та iнших природних ресурсiв, стимулювання вiдтворення цих ресурсiв, захисту агроландшафтiв, як складних природних утворень, гарантування сприятливої екологiчної обстановки i безпеки в процесi ведення сiльського господарства.

Цьому сприятиме координацiя  сiльськогосподарської дiяльностi суб’єктiв агропромислового комплексу по ефективному використанню i вiдтворенню природних ресурсiв з боку органiв загального управлiння: органiзацiя комплексного прогнозування в цiй сферi, облiк i ведення земельного та iнших природноресурсних кадастрів, збалансований розподiл та перерозподiл природних ресурсiв мiж суб’єктами сiльськогосподарського природовикористаyня, органiзацiя землевпорядних та iнших територiально-планувальних робiт, екологiчної та землевпорядної експертизи щодо обгрунтувань передачi у власнiсть та надання у використання природних ресурсiв, проведення екологiчного контролю, стандартизацiї i нормування, встановлення лiмiтiв використання природних ресурсiв, систематичне iнформування населення та органiв держави про можливi змiни внаслiдок здiйснення сiльськогосподарської дiяльностi, монiторингу i вирiшення спорiв у галузі природовикористання [17, c.279].

У системі органiзацiйно-правового  механізму забезпечення ефективного  природокористування в сільському господарстві широкого застосування набувають  заходи стимулювання, зокрема, економiчнi важелі. Йдеться про нормативи  сплати i розміри платежів за використання земель та інших природних ресурсів, погіршення якості цих ресурсів, викиди, скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище. Економiчнi заходи застосовуються при встановленні лiмiтiв використання природних ресурсів, наданні можливості отримання останніх під заставу, наданні пільг при оподаткуванні сільськогосподарським юридичним особам та громадянам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві, у разі реалiзацiї ними заходів щодо раціонального природокористування, а також застосовуються iншi економiчно-правовi заходи.

Використання земель та інших  природних ресурсів повинно мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер i передбачати  збереження грунтiв, обмеження негативного  впливу на них, а також на рослинний i тваринний світ, геологiчнi породи, водні джерела та iншi компоненти навколишнього середовища. Зокрема, землевласники i землекористувачі, в  тому числі орендарі, зобов’язанi здійснювати  раціональну органiзацiю території, збереження i пiдвищення родючості грунтiв, захищати землі від інших процесів руйнування; а також орендарі землi мають не допускати заростання сільськогосподарських угідь чагарниками, попереджувати погіршення культурно-технiчного стану земель.

Збереження і підвищення родючості ґрунтів забезпечується застосуванням системи заходів щодо меліорації земель (захист земель від водної і вітрової ерозій, селів, підтоплення, заболочування тощо), рекультивації порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до господарського обігу [16, c.75].

Використовуючи води для  сільськогосподарських потреб, водокористувачі  зобов’язані економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення та поліпшення, дотримуватися умов цільового водокористування, встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та лiмiтiв забору води, здійснювати заходи щодо запобігання їх забрудненню стічними (дощовими, сніговими) водами, не допускати порушення прав інших водокористувачів та заподіяння шкоди водогосподарським об’єктам, утримувати в належному стані прибережні захисні смуги та смуги відведення, береговi смуги водних шляхів, очисні й водогосподарські споруди i технiчнi пристрої.

Користування корисними  копалинами суб’єктами сільськогосподарського виробництва повинно здійснюватися з забезпеченням цільового, раціонального та комплексного використання надр, безпеки для працюючих та населення, охорони навколишнього природного середовища, приведення порушених земельних ділянок у придатний для подальшого використання стан тощо.

З урахуванням специфіки  земель сільськогосподарського призначення  закон установлює такі основні обов'язки власників та інших осіб щодо використання сільськогосподарських угідь:

а) забезпечення оптимального водного режиму ґрунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі повинні здійснювати захист земель від підтоплення, заболочування, висушування; мають право в установленому порядку провадити зрошувальні й осушувальні заходи, не допускаючи безгосподарного виливу води, засолення й заболочування земель, створюючи найбільш сприятливий режим ґрунтової вологи. Наприклад, використання земель в сільськогосподарському виробництві здійснюється відповідно до проектів землевпорядкування, розроблених у визначеному законодавством порядку з урахуванням можливої причини затоплення (повінь, паводок), типу річки (чи окремих її ділянок) по нахилу дна й частоти можливого затоплення;

б) забезпечення належного  сольового режиму ґрунтів, для чого необхідно здійснювати захист земель від вторинного засолення. Кожна  особа, яка використовує сільськогосподарські угіддя, зобов'язана боротися з підвищеною кислотністю ґрунтів, здійснюючи вапнування й інші землеробські заходи;

в) забезпечення такого живильного режиму ґрунтів, за якого родючість  не тільки не зменшувалася б, незважаючи на винесення живильних речовин  із врожаєм, а й збільшувалася б. Підвищення родючості ґрунтів є одним із головних обов'язків кожного власника та землекористувача;

г) забезпечення належного  культурно-технічного стану ґрунтів, ведення боротьби із заростанням земель чагарником, дрібноліссям, бур'янистою рослинністю, для чого кожен землекористувач наділений правами провадити у встановленому порядку культурно-технічні роботи па своїй ділянці;

д) забезпечення належної екологічної  обстановки на земельній ділянці, не допускаючи її погіршення.

Залежно вiд повноважень, структури, мети i завдань, якi реалiзують державнi органи у сферi органiзацiї ефективного використання природних ресурсiв, можна видiлити такi форми управлiння: загальне, спецiальне i галузеве.

Загальне управлiння здiйснюється Кабiнетом Мiнiстрiв України, Верховною Радою Автономної Республiки Крим, мiсцевими органами виконавчої влади, мiсцевими органами самоврядування.

Спецiальне управлiння  покладається на уповноваженi органи - Мiнiстерство охорони навколишнього  природного середовища та ядерної безпеки, Державний комiтет України із земельних ресурсiв, Державний комiтет лiсового господарства, Державний комiтет по водному господарству тощо. Галузеве управлiння забезпечує Мiнiстерство аграрної політики України [17, c. 279].

Центральне мiсце у системi органiзацiйно-правового механiзму належить внутрiшньогосподарському управлiнню щодо ефективного використання земель та iнших природних ресурсiв. Йдеться, насамперед, про вищi органи управління підприємств - загальнi збори членiв пiдприємства. Вони здiйснюють управлiнськi функцiї у сферi внутрiшньогосподарського використання належних їм земель вiдповiдно на правi колективної, приватної власностi на землю або на правi користування окремими земельними дiлянками, природними ресурсами вiдповiдно до земельного законодавства.

Проблема правового забезпечення раціонального використання природних  ресурсів надто багатогранна. Відносини  раціонального природокористування, що мають важливе суспільне значення, регулюються, крім екологічного, адміністративним, цивільним, фінансовим, кримінальним правом.

Для регулювання раціонального  використання і охорони природних  ресурсів велике значення мають локальні нормативні акти, а саме — бізнес-плани  сільськогосподарських підприємств, у яких передбачаються розділи щодо впливу господарської діяльності на природне середовище та застосування природоохоронних заходів [15, c.402].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, правовий режим земель нерозривно пов'язаний з повноваженнями їх власників, зумовлює їх і залежить від характеру сільськогосподарського виробництва, яке здійснюється власником. Усі повноваження власників землі  та землекористувачів спрямовані не тільки на забезпечення їхніх інтересів  і потреб, але й більшою мірою  на підтримання і додержання правового  режиму земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в їхньому  веденні.

Використання земель та інших  природних ресурсів повинно мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер i передбачати  збереження грунтiв, обмеження негативного впливу на них, підвищення їх родючості та охорони, а також на рослинний i тваринний світ, геологiчнi породи, водні джерела та iншi компоненти навколишнього середовища.

Юридичною базою правового  забезпечення такого ощадливого використання земель i природних ресурсів є чинне  законодавство України. Стимулюючим чинником ефективного використання земель та інших природних ресурсів у механiзмi органiзацiйно-правового забезпечення є юридична вiдповiдальнiсть за земельні та iншi правопорушення у цій сфері.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
  2. Закон України "Про пiдприємництво" вiд 07 лютого1991 року № 698-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 14, ст.168
  3. Закон України “Про правовий режим територiї, що зазнала радiоактивного забруднення внаслiдок Чорнобильської катастрофи” вiд 27 лютого 1991 року № 791а-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 16, ст.198
  4. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” вiд 25 червня 1991 року № 1264-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 41, ст.546
  5. Закон України “Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство” вiд 14 лютого 1992 року № 2114-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 20, ст.272
  6. Закон України “Про тваринний світ” вiд 13 грудня 2001 року № 2894-III//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 14, ст.97
  7. Закон України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року № 973-IV//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 45, ст.363
  8. Кодекс України про адміністративні правопорушення вiд 07 грудня 1984 № 8073-X із змінами та доповненнями//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1984, N 51, ст.1122
  9. Лiсовий кодекс вiд 21 січня 1994 року № 3852-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 17, ст.99
  10. Кодекс про надра вiд 27 липня 1994 року № 132/94-ВР//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 36, ст.340
  11. Водний кодекс України вiд 06 червня 1995 № 213/95-ВР//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 24, ст.189
  12. Кримінальний кодекс України вiд 05 квітня 2001 року № 2341-III//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131
  13. Земельний кодекс України вiд 25 жовтня 2001 № 2768-III із змінами та доповненнями//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27
  14. Гетьман А.П., Шульга М.В. Екологічне право України: підручник. – Х.: Право, 2005. – 384 с.
  15. Жушман В.П. Аграрне право та законодавство України : навч.-практ. посіб. – 3-є вид., доп. і перероб. – Х. : Одіссей, 2006. – 736 с.
  16. Крупка Ю. М. Аграрне право України: навч. посіб. для дистанційного навчання/За наук. ред. Н. Р. Малишевої.— К.: Університет «Україна», 2006.— 160 с.
  17. Янчук В.З. Аграрне право України. - 2-е видання, перероблене та доповнене – К.: Юрiнком iнтер, 2000. – 681 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Організаційно-правове забезпечення використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві