Організація системи екологічного управління у Вінницькій області

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 1 групи 2 курсу

спеціальності “Соціальна педагогіка”

Корж А.В.

 

Перевірив: Розпутній М.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ- 2013

 

 

План

1. Поняття біосфери, її компоненти, умови існування життя.

2.Санітарно - захисні зони  в АПК, їх класи та принципи  формування.

3. Організація системи  екологічного управління у Вінницькій  області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття біосфери, її компоненти, умови існування  життя.

 

В будові земної кулі виділяють  зовнішні оболонки – атмосферу й

гідросферу, і внутрішні  – літосферу (земну кору), мантію та ядро. Земля

має геосфери, тобто концентричні оболонки, з яких вона складається.

Геосфери відрізняються структурою, фізичними і хімічними властивостями.

Крім того виділяють ще географічну оболонку Землі (епігеосферу) –

комплексну оболонку землі, яка існує в шарі взаємодії  атмосфери,

гідросфери, літосфери і біосфери.

Біосфера (грец. "bios" – життя, "spharia" – куля, сфера) – оболонка

нашої планети, в якій розвивається життя різноманітних організмів, що

населяють воду, повітря, сушу, грунт. Вона охоплює нижню частину

атмосфери (аеробіосфера) до висоти 25...30 км (до озонового шару), всю

гідросферу (гідробіосфера) тобто річки, моря, океани та ін., верхню

частину земної кори (террабіосфера) до глибини 3...5 км і верхні шари

літосфери (літобіосфера). По останнім даним, товщина біосфери складає

40...50 км. Біосфера – активна оболонка Землі, у якій сукупна діяльність

живих організмів проявляється як геохімічний фактор планетарного

масштабу, що служить основою  середовиществорювання. Термін і поняття

біосфери включає в себе як живі організми ("жива речовина"), так і

середовище їх існування.

По своїй структурі біосфера є результатом взаємодії живої і неживої

матерії. Найважливішими компонентами біосфери є:

жива речовина (рослини, тварини  і мікроорганізми);

біогенна (нежива) речовина (органічні та органікомінеральні продукти,створені живими організмами на протязі геологічної історії – кам‘яневугілля, нафта, торф, та ін.);

косна речовина (горні породи неорганічного походження і вода);

біокосна речовина (продукт  синтезу живого і неживого, тобто  опадові

породи, грунт, мул).

Жива речовина має специфічний хімічний склад. В ній перебільшує водень (10 %), вуглець, кальцій, азот (по 1…10 %), кисень (65…70 %), сірка,

калій, хлор (0,1…1 %). Загальна маса живої речовини оцінюється величиною

(2,4…3,6)·1012 т. Усі компоненти  біосфери знаходяться у тісному

взаємозв‘язку.

Відмінна і визначальна  особливість біосфери складається  в її цілісностіта наявності життя. Жива речовина Землі являє собою  саму потужну силу вбіосфері, матеріально  та енергетично визначаючи її функції. У результатібезперервної взаємодії (обміну) між компонентами біосфери під впливомживої речовини змінюються як організми, що її населяють так і

середовище, в якому вони живуть. Завдяки живій речовині підтримується

взаємозв‘язок і взаємообумовленість  усіх компонентів в біосфері.

В біосфері живі організми  та середовище їх життєдіяльності органічнозв‘язані  і постійно взаємодіють, утворюючи  цілісну динамічну систему,яка існує завдяки кругообігу речовин.

 

Цей багатосторонній і  різноманітний зв‘язок визначає біосферу як

гігантську екологічну систему, в якій людина є, з однієї сторони,біологічною часткою усієї системи, а з іншої активним їїперетворювачем. Біосфера закінчена, вона має певні визначені геометричнірозміри і біологічні можливості. Тому не можна взяти від природи більше, ніж вона може дати.

Наростаюча технічна та енергетична  озброєність людства здійснює

негативний вплив на збалансованість  процесів у біосфері. Тому сьогодні

глобальним завданням  є визначення і здійснення допустимих меж впливу на

біосферу з метою недопущення екологічної катастрофи. Непродумана

виробнича діяльність людства  не тільки підриває основу стійкості та

організованості біосфери, але може привести до тяжких наслідків для

самого суспільства.

Кінцева мета людини у відношенні біосфери – управління усіма

найважливішими процесами, що проходять в екологічних системах, тобто

перетворення біосфери в  ноосферу – сферу розуму.

Ноосфера – вища стадія розвитку біосфери, яка характеризується

збереженням усіх природних  закономірностей, притаманних біосфері, на

високому рівні розвитку господарських сил, наукової організації впливу

суспільства на природу, максимальними  можливостями суспільства

задовольнити матеріальні та культурні потреби людства.

В науці про ноосферу Вернадський  В.І. виділив думку про те, що

геохімічні функції людства  характеризуються не його масою, а його

виробничою діяльністю. Темп, напрямок, характер використання людством

біогеохімічної енергії повинні визначатися не потребами, а Розумом

людини. Він писав: "Людство, взяте в цілому, стає потужною геологічною

силою. І перед ним, перед його думкою і працею стає питання про

перебудову біосфери. Це новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи

цього, наближаємося і є  ноосфера".

Ноосфера – не просто суспільство, існуюче в певному  середовищі, і непросто природне середовище, що підпадає під  сильний вплив людства, а

щось ціле, у якому зливаються розвиваюче суспільство і змінюване

природне середовище. Виникає  цілком новий об‘єкт, в якому  переплітаються

закони неживої і живої  природи, суспільства і мислення. Ноосфера – новий

стан біосфери, оснований на універсальному зв‘язку природи ісуспільства, коли подальша еволюція планети Земля зробиться направленоюрозумом.

Перехід біосфери в ноосферу розпочався з появою суспільства, розвиткунауки і техніки. Зараз ноосфера знаходиться у стадії становлення.

Завершуючи визначення поняття біосфери, необхідно сказати, що біосфераможе існувати без людини. Людина існувати поза біосферою не може. Уцілому біосфера представляє собою глобальну екологічну систему

("екосистему"), а її  складові частини – локальні  екосистеми.

Наявність атмосфери є  необхідною умовою життя на Землі. Кисень в

атмосферному повітрі потрібен для дихання живих організмів, а

вуглекислий газ – для "харчування" рослин. Озон поглинає в стратосфері

ультрафіолетові промені, які  у випадку проникнення до земної поверхні в

значних кількостях здійснювали  б негативну дію на живі істоти.

Особливо важливою є також  участь атмосфери в кругообігу води на Землі,перенос водяної пари повітряними  течіями та його послідовна конденсаціяі випадання у вигляді опадів.

Атмосфера є непоганим  передавачем звуку. Крім того, розсіюючи  світло,вона освітлює ділянки земної кулі, куди не попадають прямі сонячніпромені. Велика кількість невичерпаної енергії вітру відкриває

можливість для розвитку вітроенергетики. Людина користується атмосферою

для повітряних сполучень, які  мають швидкості, не отримані на суші та

воді. Нарешті, верхні шари атмосфери  – іоносфера дозволяє нам

користуватися далеким радіозв‘язком на коротких хвилях.

Атмосфера (грец. "аtmos" – повітря, "spharia" – куля, сфера) – природназовнішня газова (повітряна) оболонка Землі. Вона простирається відповерхні Землі на висоту 1 500…2 000 км. Різкої верхньої межі вона не

має і на значних висотах (біля 20 000 км) переходить у міжпланетне

середовище. Її вертикальна протяжність складає біля трьох земних

радіусів (середній радіус Землі  становить 6 371 км), а загальна маса

атмосфери 5,27·1015 т при масі Землі близько 6·1021 т, тобто менше

однієї мільйонної частки маси Землі. Біля 99% маси атмосфери зосереджено

в шарі, що розташований від  земної поверхні до висоти 30…35 км. Вона

забезпечує фізіологічні процеси дихання, регулює інтенсивність  сонячної

радіації, захищає живі організми  від ушкоджуючої дії космічних

випромінювань, утворює клімат планети, підтримує середню температуру

поверхні Землі близько +1 4000С, є джерелом атмосферної вологи, а також

середовищем, у яке видаляються залишкові газоподібні продукти

життєдіяльності людей та інших живих істот – вуглекислий  газ та ін.

Нижня її частина – тропосфера (до 8...15 км від поверхні Землі) служить

місцем існування аеробіонтів і формування аеробіосфери. Атмосферне

повітря в товщі літосфери  називають підземною тропосферою.

Через атмосферу проходить  фотосинтез, та обмін енергії в біосфері.

Склад, температура, переміщення  повітряних мас в атмосфері є необхідними

умовами існування усіх живих  організмів на Землі. На відміну від інших

елементів біосфери атмосфера  являє собою нерозривну єдність  у масштабі

усієї Землі.

Для атмосфери характерна стійка саморегуляція якісного стану. Якістьатмосфери, як і інших компонентів біосфери – узагальнений показник, якийвиражає такий її стан, при якому забезпечується постійний обмін речовинита енергії між живими і неживими компонентами природи, що і обумовлюєпостійне і безперервне відтворення життя на Землі.

Атмосфера складається із суміші різних газів, яку називають  повітрям.Основними компонентами цієї суміші є азот (78 %) і кисень (21 %). Вневеликих кількостях у склад атмосферного повітря входять аргон, неон,

гелій, криптон, водень, озон, ксенон.У складі повітря можна знайти ряд газів, таких як водяна пара,вуглекислий газ, метан, окисли азоту та сірки. Крім того, в повітріпостійно знаходиться велика кількість дуже маленьких рідких і твердихчастинок пилу, диму, сажі, кіптяви, солей, води. В 1 см3 повітряміститься десятки, а в промислових центрах сотні тисяч пилинок.

Пил, який містить в собі атмосфера, має різне походження. Найбільша йогокількість піднімається вітром з поверхні землі; багато пилу попадає ватмосферу при вулканічних виверженнях, а також при зруйнуванніметеоритів, які падають з міжпланетного простору.

Частки солі попадають  в атмосферу головним чином в  результаті

випаровування дрібних крапель солоної морської води, яка уноситься

вітром з поверхні морів  та океанів.

Завислі в повітрі тверді та рідкі домішки мають велике значення для

протікання різноманітних явищ та процесів, які протікають в атмосфері.

Особливо важливу роль грають частинки гігроскопічних речовин (наприклад,

частинки солі), які служать  ядрами конденсації. З них починається

загущення водяної пари та створення крапель води.

Ці гази і частинки можна розглядати як газові домішки атмосферного

повітря.Кількість газових домішок змінюється в залежності від місцевості, порироку, погоди, висоти та інших факторів.

Найбільш важливою змінною складовою частиною атмосфери є водяна пара,кількість якої у поверхні Землі коливається в значних межах: від

0,2...0,3% при низьких температурах  над сушею (в полярних районах), до

3...4% при високих температурах  над екватором (тропіками). Водяна пара

поступає в атмосферу в результаті випаровування води з поверхні водойм і

грунту. Основна її маса зосереджена  в тропосфері.

Однією з важливих змінних  складових частин атмосфери є  вуглекислий газ,кількість якого  за останні 100 років виросла приблизно  на 10%. Вінпоглинає теплове випромінювання Землі, створюючи тим самим "парниковийефект".

З віддаленням від поверхні землі атмосфера стає все більш розрядженою іпоступово переходить в міжпланетний простір, тому яскраво вираженогозовнішнього кордону атмосфери не існує. Раніше умовним кордономатмосфери прийнято було вважати ту найбільшу її висоту, на якій

спостерігались будь які  відомі метеорологічні явища.

Атмосфера в залежності від  характеру і причин фізичних процесів, щопроходять в ній, може бути поділена на декілька горизонтальних шарів. В

основу такого поділу покладені  відмінності у складі повітря, характер

взаємодії атмосфери із земною поверхнею і розподіл температури повітря з

висотою.

По складу повітря атмосфера  ділиться на гомосферу ("гомо" –  людський) ігетеросферу ("гетеро" – різний). В гомосфері (шар від земної поверхні довисоти приблизно 90...100 км.) у зв(язку з турбулентним переміщуваннямсклад сухого повітря, його молекулярна маса практично не змінюється звисотою. Вгетеросфері (шар атмосфери вище 90...100 км.), яка

складається із молекул азоту N2 і кисню О2, а також атомів О, Не, Н, під

дією дифузного розподілення газів і процесу дисоціації молекул  склад

повітря міняється. Поступово збільшується вміст кисню, відбувається

зменшення молекулярної ваги з висотою. При дисоціації гази переходять в

атомарний стан. Частина  молекул і газів при цьому отримують електричний

заряд.

Щодо походження живої  речовини є різні гіпотези. За однією з них, життя на Землі взагалі не виникало, воно завжди було, бо воно вічне так само, як вічна матерія. Життя ніби виникло разом з планетою. Було висунуто гіпотезу, за якою життя виникло поза Землею і на Землю занесене ззовні (гіпотеза панспермії). Найбільш поширена думка, що життя виникло на самій Землі на певній стадії її розвитку як планети.

Перша гіпотеза вочевидь помилкова. Незалежно від того, як утворилася Земля — чи то з вогняно-газової речовини, чи то з холодної пилуватої матерії, — важко припустити, що в часи становлення планети на ній уже було життя.

З гіпотезою панспермії теж не можна погодитися, бо вона не ставить питання про походження і розвиток життя, а говорить лише, що воно занесене на Землю з інших світів.

Істина, очевидно, втому, що життя не вічне. Воно виникло на Землі  з неорганічної матерії на певному етапі її еволюції, за певних умов її існування. Життя виникло в результаті поступових перетворень неорганічної речовини. Спочатку виникла органічна речовина в найпростішій формі. Минали мільярди років, протягом яких вона ускладнювалась, розвивалась, поки нарешті не утворились існуючі форми високоорганізованої матерії.

Вважають, що життя виникло  в океані. За сучасними поглядами, океан — батьківщина всього живого. Життя зародилося у воді, коли в  земній атмосфері було ще мало кисню. Процес утворення живої речовини складний. Можливо, метан, аміак і  вода з'єдналися в складні молекули — амінокислоти. Вони стали будівельним  матеріалом для протеїнів, які є основними компонентами живої речовини. Протеїни, в свою чергу, об'єднувались і утворювали велетенські молекули, які мали властивість відтворюватися. Ця властивість і була першим кроком на шляху формування живого організму.

Жива речовина як результат закономірного розвитку поверхні планети виникла близько 3 млрд років тому. Оскільки розвиток тривав дуже довго, форми життя надзвичайно різноманітні. Вони різноманітніші, ніж мінеральна речовина на Землі.

Живих організмів на Землі дуже багато. Це зумовлено численними факторами: сприятливими умовами для життя, властивістю організмів рухатися, розмножуватися, пристосовуватися до різних умов існування тощо.

На нашій планеті сприятливі умови для життя. Переважна частина  її поверхні має температури від+50 до —50 °С. До таких умов пристосована більшість організмів. Особливо живучі найпростіші організми. Спори грибів витримують температури +140, +180 °С, а деякі бактерії виживають при температурах —200, —250 °С. Деякі бактерії не гинуть від кип'ятіння протягом 100 год, інші — виживають при зануренні в рідкий гелій з температурою, лише на 0,0075 °С вищою за абсолютний нуль. Але це винятки, які стосуються найпростіших організмів.

Земні організми мають  певну межу для пристосування. При  високих температурах руйнуються білки, які є основою життя. Закипає й переходить у газовий стан вода — основний розчинник, без якого неможливі численні реакції, що становлять біохімічний механізм життя. Низькі температури теж обмежують життєві процеси. Дослідження показали, шо життя можливе в діапазоні від +80 до—70 °С.

У межах Сонячної системи, що має зазначений температурний  діапазон, життя, подібне доземного, може існувати не ближче як 92 і не далі як 275 млн.км від Сонця. Це — межі екосфери — простору в Космосі, де можливе життя на тих самих принципах, що її земне. У межах екосфери Сонячної системи знаходяться орбіти трьох планет: Венери, Землі й Марса.

На Землі, незважаючи на досить вузькі температурні рамки життя, воно—дуже  стале явище. Адже з часу виникнення життя ніколи не переривалось. Очевидно, й умови життя на Землі протягом мільярдів років істотно не змінювались. Протягом свого існування воно лише безперервно розвивалось і поширювалось на Землі.

Поширенню організмів сприяє і їхня здатність рухатись. Завдяки  рухливості організми вільно розселяються по суші, у воді і приживаються скрізь, де є умови для існування. Проте головною причиною їхнього поширення на Землі є не механічне пересування індивідів, а властивість розмножуватись, саме швидкість їхнього розмноження. Розмноження — це основний закон життя. Вся структура організму, всі його органи, всі численні фізіологічні процеси — все життя організму і будь-якої частини його тіла так або інакше спрямоване на розмноження, на збільшення кількості потомства. Тому потенціальні можливості розмноження організмів невичерпні.

Ось кілька прикладів. Якби зберігалось усе потомство однієї рослини кульбаби, то через 10—12 років  її масою можна було б покрити  всю сушу. Одна рослина маку щороку дає близько 30 тис. насінин, а одна тріска — кілька мільйонів ікринок. Діатомея (водорість із кременистим панциром, яка розмножується діленням) протягом 8 днів могла б створити масу живої речовини, яка б дорівнювала об'єму нашої планети. Інфузорія-туфелька (бактерія, що з'являється у воді, коли гниє рослинна маса) протягом 5 років може створити масу живої речовини, в 104 рази більшу за масу Землі. Протягом 4,5 доби вона може дати потомство 10³⁶ особин, яких вистачило б, щоб заповнити всі океани. Протягом З—3,5тис. років потомство слона — тварини, що найповільніше розмножується, — може вкрити всю земну кулю суцільним шаром.

Здатність організмів пристосовуватись до середовища відіграє теж не останню  роль в їхньому поширенні. Зовнішнє середовище весь час змінюється, відповідно до цього постійно еволюціонують і організми. Процес пристосування організмів до середовища безперервний.

Отже, такі властивості організмів, як здатність рухатись, розмножуватись і пристосовуватись до різних умов середовища, створюють необмежені можливості для збільшення їхньої кількості та розселення на Землі.

Проте практично потенціальні можливості безмежного збільшення організмів не здійснюються. У природі цей процес обмежується розмірами Землі, природним відбором, боротьбою за існування, обмеженістю газообміну Між організмами й середовищем тощо, внаслідок чого виживають не всі організми.

Хоча для Землі характерна багатоярусність життя на суші і в океані, площа поверхні Землі для існування організмів обмежена. Це пояснюється тим, що не всі організми можуть жити густо, поряд один з одним. Якщо мікроорганізми можуть існувати у величезній скупченості, суцільними великими масами, то життя більших організмів обмежується певною щільністю на одиницю площі, вище від якої організми гинуть. Так, підраховано, що для життя слона в Індії потрібна площа 30 км², для бджоли — 200 м², для одного злаку 25—30 см².

Такі фактори, як природний  добір, боротьба за існування, обмеженість  газообміну, пов'язані між собою  і з обмеженістю площі Землі. Виживають найдосконаліші форми, найсильніші  особини. Є й інші фактори, які  протидіють безмежному розмноженню  організмів. Серед них у наш час треба назвати людину як найпотужніший фактор перетворення живої природи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Санітарно - захисні  зони в АПК, їх класи та  принципи формування.

 

Розвиток людського суспільства  завжди відбувався і відбувається у  тісній взаємодії з природою. Взаємодіючи  з природою людина завжди прагнула поліпшити свій добробут, зробити  життя більш комфортним і матеріально  забезпеченим. Це обумовило збільшення виробництва необхідної продукції  промисловості та сільського господарства і призвело до необмеженого використання різноманітних природних ресурсів. Виробництво продукції, як відомо, пов’язане  з утворенням відходів, які, потрапляючи  у навколишнє природне середовище, забруднюють його. Крім того, в процесі  життєдіяльності людина цілеспрямовано перетворює природу, створюючи на місці  природних систем техногенні об’єкти  та території – міста та промислові комплекси, дороги та лінії електропередач, водосховища та кар’єри. Процес незворотного перетворення людиною частин біосфери на техногенні об’єкти та території  дістав назву техногенезу, а частина  біосфери, штучно перетворена в результаті життєдіяльності людини і заповнена  її продуктами, називається техносферою (техногенно змінена оболонка біосфери).

В результаті величезного  техногенного тиску на біосферу і  активного розширення техносфери, вона в кінці XX століття  стала негативним чинником планетарного масштабу. Виникла  необхідність не тільки вивчення впливу на біосферу різноманітних забруднень, пов'язаних з людською діяльністю, але  й пошуку шляхів до їх нейтралізації. Визначенням джерел походження цих  забруднень, їх класифікацією і всіма  проблемами людства, які породжують ці забруднення, займається блок прикладних дисциплін, що називається техноекологія. Грандіозні науково-технічні досягнення останніх десятиріч супроводжуються виникненням не менш значних глобальних екологічних проблем: зникненням сотень біологічних видів, надмірним забрудненням природних вод, винищенням лісів, деградацією орних земель, появою озонових "дірок" і, врешті-решт, поглибленням соціально-економічної кризи, яка призводить до голоду сотні мільйонів людей. За даними FАО наприкінці XX століття в світі недоїдало і голодувало близько 1,5 млрд. чоловік, тобто майже кожен четвертий мешканець планети.

За висновками більшості  експертів головною причиною розвитку глобальної екологічної кризи є  некероване зростання населення  планети. Демографічну проблему називають "проблемою номер один" сучасності. Ще Т. Мальтус (1766-1834) звернув увагу  на те, що виробництво продуктів  харчування на планеті зростає значно повільніше, ніж кількість її споживачів. При цьому очевидно, що існує верхня межа демографічного зростання, за якою неможливе навіть теоретичне забезпечення всіх мешканців планети засобами існування в достатній кількості. Навіть при умові раціонального  природокористування і ефективної охорони природи, стабілізації енерговиробництва  на рівні теплового бар'єра (100 млрд. кВт) чисельність населення не повинна перевищувати 10 млрд. чоловік (необхідний для життя мінімум енергії на душу населення становить 10 кВт^.год). За розрахунками вчених біосфера Землі здатна підтримувати нормальне існування не більше 5 млрд. чол. за умов оптимального і справедливого розподілу доходів.

Нерегульований приріст  населення призвів до зубожіння  значної кількості населення  планети (нині в світі близько 10 млн. дітей приречені на напівголодне існування, майже 200 млн. - харчуються неповноцінно, споживаючи при, цьому недоброякісні  продукти и воду).

Техногенні чинники забруднення  довкілляоб'єднують у такі групи:

• атмосферні (хімічне, фізичне, механічне і теплове);
• водні (океани і моря, поверхневе і підземне);
• ґрунтові (хімічне, ерозійне, ущільнення, засолення, заболочення тощо);
• геологічні (негативні екзогенні процеси - зсуви, підтоплення, обвали, абразії берегів тощо);
• біотичні (деградації екосистем, збіднення біорізноманіття, мутації, зникнення лісів і пасовищ, біогенна акумуляція шкідливих речовин тощо);
• комплексні (порушення природної структури ландшафтів, поява пустель деградація земель).

Забруднення можна класифікувати  і за галузевим принципом:

1. промислові (хімічна промисловість, металургійна, видобувна тощо);
2. транспортні (автотранспорт, авіаційний, морський тощо);
3. енергетичні (теплові та атомні електростанції);
4. сільськогосподарські (засоби захисту рослин, мінеральні та органічні добрива тощо);
5. пов'язані з військовою діяльністю.

При незмінній стратегії  розвитку людства у найближчі 30 років  прогнозуються такінегативні зміни  в біосфері Землі(Данілов-Данільян, 2000):

зростання глобального споживання первинної біологічної продукції  на 50-60% (80-85% на суші);

• прискорене збільшення концентрації СО₂ і  СН₄ за рахунок деструкції біоти;
• збільшення масової кількості парникових газів;
• щорічне зменшення озонового прошарку на 1-2%;
• скорочення площі лісів зі швидкістю 177-180 тис. км²/рік;
• зростання площі пустель;
• виснаження водних запасів суші;
• посилення деградації сільськогосподарських земель;
• збільшення обсягів стічних вод і числа забруднювачів (полютантів);
• зникнення біологічних видів;
• погіршення умов життя людей.

Найбільший вплив на стан атмосфери чинять теплоенергетика, металургійна промисловість, підприємства хімічної та будівельної індустрії, автотранспорт та ін. У повітря надходять пил, важкі метали, вуглеводні, оксиди карбону, сульфурнітрогену та інші речовини, зокрема в усіх термічних процесах, що стосується органічних сполук, також утворюється надзвичайно небезпечний для живих організмів і здоров'я людини бенз(а)пирен. Найбільший вплив на хімічний склад  атмосферного повітря справляє спалювання кам'яного вугілля; останнім часом частка його як джерела енергії зменшилася за рахунок використання нафти й природного газу. Однак, оскільки їх запаси значно менші, ніж кам'яного вугілля, у світі знову з'являється тенденція збільшення використання вугілля як паливного ресурсу, що негативно вплине на стан довкілля за існуючих технологій.

Внесок різних галузей промисловості в забруднення

Галузь промисловості	Внесок у забруднення, %	Галузь промисловості	Внесок у забруднення, %
Теплова енергетика	25,7	Кольорова металургія	11,1
Чорна металургія	23,4	Гірничодобувна	7,1
Нафтовидобувна і нафтохімічна	13,7	Підприємства будівництва	3,4
Транспорт	11,6	Машинобудування	2,8
Інші галузі			1,2