Організація трудових процесів і робочих місць. Нормування праці

ЗМІСТ

1. Організація трудових процесів і робочих місць. Нормування праці
1. Поняття та цілі організації трудових процесів. Вимоги до поділу праці……………………………………………………….…………4
2. Організаційні системи забезпечення та обґрунтування робочих місць……………………………………………………...…………..9
3. Суміщення професії та багатоверстатне обслуговування, сутність та особливості застосування……………………………...……….10
4. Задачі нормування праці. Трудові норми та нормативи, їх характеристика, призначення та ви користування, класифікація………………………………………………………..12
5. Методи встановлення норм часу, їх характеристика……………23
6. Розрахунок норм на основі дослідження витрат робочого часу……………………………………………………………….…28
2. Задача…………………………………………………………………..……37

Перелік літератури…………………………………………………...……..41

1 ОРГАНІЗАЦІЯ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ І РОБОЧИХ МІСЦЬ. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ.

Усі види технологічних та виробничих процесів на підприємстві можуть здійснюватися  лише внаслідок праці робітників. Праця являє собою доцільну діяльність людей, яка спрямована на видозміну  і пристосування предметів природи  до їх потреб.

Кожний  виробничий процес можна розглядати з двох боків: як сукупність змін, що їх зазнають предмети праці, — це технологічний  процес, та як сукупність дій робітників із затратами нервово-м’язової енергії, що спрямовані на доцільну зміну предмета праці, — трудовий процес. 

Нормування  праці це визначення її необхідних затрат на виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно технічних умовах.  Ціллю нормування праці є найбільш точне визначення необхідних затрат, а відповідно і результатів праці і їх відбиток у нормах праці.

В діяльності працівника (від робітника до менеджера  першого рівня) важливу роль відіграють норми праці. Успіх на ринку неможливий без усвідомлення що нормування праці є складовою менеджменту і соціально-трудових відносин.

Узгодження  трудової діяльності людей неможливе  без встановлення необхідних витрат і результатів праці.

Норми праці  узгоджують виробничий процес та інтереси працівників підприємства. Норми є основою планування і регулювання роботи кожного підрозділу підприємства, організації оплати праці персоналу, обліку витрат на продукцію, управління продуктивністю праці і соціально-трудовими відносинами[2].

Не існує  такої діяльності підприємства де б  не використовувались норми праці.

Вони  необхідні як на малих так і  на великих підприємствах.

Норми праці  необхідні в усякій сфері діяльності людини: промисловості, торгівлі, сфері  обслуговування, банках і т.д.

Нормування  праці – це вид діяльності з  управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою праці.

Нормування  праці – складова організації  праці і виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід”ємною частиною менеджменту і соціально –  трудових відносин[8].

1.1. Поняття  та цілі організації трудових  процесів. Вимоги до поділу праці.

Організація трудового процесу полягає у  доцільній інтеграції в просторі і часі, за кількістю та якістю предмета праці, знаряддя праці та живої праці.

Відомо, що праця являє собою доцільну діяльність людей, яка спрямована на видозміну та пристосування предметів  природи до потреб людей. Сукупність змін, що їх зазнають предмети праці, характеризується як технологічний процес. Такі зміни  предмета праці відбуваються завдяки  доцільній сукупності дій із затратами  нервово-м’язової енергії робітників і за допомогою знарядь праці — ці дії є процесом праці. Сукупність взаємопов’язаних процесів праці, у результаті яких предмети праці перетворюються в готову продукцію, являє собою виробничий процес. Таким чином, кожний виробничий процес безпосередньо інтегрує технологічний та трудовий процеси[9].

Трудові процеси розрізняються за такими основними ознаками:

- характером предмета та продукту праці (матеріально-енергетичні, інформаційні, віртуальні);

- функції  працівників (основні, допоміжні,  обслуговуючі);

- ступінь участі людини у впливі на предмет праці (рівень механізації — ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані);

- важкістю праці.

Основним  елементом трудового процесу  є операція, у складі якої прийнято вирізняти трудові прийоми, дії  та рухи. Сукупність основних і допоміжних прийомів, об’єднаних або за технологічною  послідовністю, або за спільністю чинників, які впливають на час виконання, являє собою комплекс трудових прийомів. Комплекси трудових прийомів утворюють виробничу операцію[11].

Відмінності в знаряддях праці та властивостях предметів праці, що використовуються, визначають технічно обґрунтовану мету, своєрідність змісту та послідовність  дій робітників тієї чи іншої професійної  групи. 
На зміст праці істотно впливають: продукція або послуги, засоби праці, технологія; організація виробництва; кваліфікація працівників.  
Процес праці має загальні логічно пов’язані етапи: аналіз ситуації, уявлення про технологію виконання роботи, підготовку робочого місця, виконання роботи, оформлення, здавання (реалізацію) та стимулювання результатів належно виконаної роботи.

 Незважаючи  на зростаючий вплив комп’ютерної техніки в сучасних виробничих технологіях, організатором будь-якої роботи (процесу) залишається людина. Конкретизація трудової діяльності окремого працівника або групи працівників у певних організаційно-технічних умовах виробництва визначається як функція проектування трудового процесу. 
Метою проектування організації трудового процесу є визначення змісту й методів роботи, створення продуктивного робочого місця, удосконалення виробничих систем, їх взаємодії з урахуванням вимог технологічного процесу, принципів раціональної організації праці та задоволення потреб виконавців. 
            На сучасному етапі проектування системного комплексу «людина — машина — середовище» здійснюється з урахуванням можливостей машини й антропологічних, фізіологічних, гігієнічних та психологічних вимог під час її використання людиною. Такими проблемами займається інженерна психологія та ергономіка[10].

Результатом дослідження виробничого процесу  є формування карти трудового  процесу, яка створюється на основі відповідей на запитання:

- що треба робити? коли необхідно здійснювати операції?

- як виконувати завдання?

- хто виконує?

- де треба виконувати завдання?

- скільки потрібно часу на операцію?

- з якою метою має виконуватись операція?

  До  принципів структуризації праці  належать: розширення завдань (спеціалізація), збагачення змісту завдань (трудового  процесу), зміна роботи, групова робота.

Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку  на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їхньої праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

Вирізняють  економічні та соціально-психологічні завдання організації праці, які  мають конкретну спрямованість  на: розроблення й поліпшення процесів, методів та умов праці; проектування та раціоналізацію робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з  урахуванням характеру трудових процесів[6].

Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці  різної величини, ієрархічного рівня  та складності. Предметами організації  праці є: на рівні робочих місць  — трудові рухи, дії, прийоми та умови їх ефективного здійснення; на рівні дільниці — взаємопов’язані  процеси праці на робочих місцях; на рівні підрозділів або підприємства в цілому — виробничі процеси, де основною складовою є трудові  процеси. 
Треба звернути увагу на відповідну зміну критеріїв організації праці відносно:

- трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва (кількісний результат, якість, витрати, навантаження на працюючих, безпека);

- процесу праці в межах кількох робочих місць (час проходження матеріалу, використання засобів праці);

- проектування виробу (функція, продуктивність, конструкційна форма).

Основні напрями вдосконалення організації  праці: розподіл і кооперація праці; організація та обслуговування робочих  місць; нормування праці; організація  підбору персоналу та його розвиток; оптимізація режимів праці й  відпочинку; раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці; поліпшення умов праці; зміцнення дисципліни праці та підвищення творчої активності працівників; мотивація та оплата праці. 
Розподіл праці на підприємстві відбувається в таких формах: операційна, функціональна, технологічна, професійно-кваліфікаційна. На ступінь розподілу праці істотно впливає тип виробництва[6].

Розподіл  праці на виробництві нерозривно пов’язаний із кооперацією праці, яка  передбачає певні співвідношення і  взаємодію видів праці. Кооперація праці здійснюється в таких основних формах, як міжцехова, внутрішньоцехова та внутрішньодільнична.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися  через індивідуальне виконання  роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатною роботою або суміщенням трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи.

   Встановлення раціональних меж  розподілу й кооперації праці  має велике значення для організації  трудових процесів. Розподіл праці  має економічну, технічну, фізіологічну  та соціальну межі. Кооперація  праці залежить, головним чином,  від організаційних і економічних  меж. 
Раціональний внутрішньовиробничий поділ і кооперація праці передбачають дотримання таких обов’язкових умов: забезпечення використання трудового потенціалу працівників; розширення трудового профілю та зростання кваліфікації; усунення одноманітності праці та підвищення її змістовності. 
Ефективність здійснення виробничих процесів, використання засобів праці, витрати на виготовлення продукції та її якість значною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної) праці. 
Суміщення може бути повним і частковим. Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов’язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних предметів праці, виконанням основного й допоміжного процесів[10].

Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні  професій та визначенні черговості виконання  ручних операції на одній із кількох  одиниць устаткування під час  автоматичної роботи всіх інших. Існує  обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове та індивідуальне. Можливі  нециклічна та циклічна системи обслуговування. На робочих місцях потокових ліній  застосовуються сторожовий або маршрутний методи обслуговування.

Колективна  форма праці на підприємстві являє  собою об’єднання всіх працівників, які здійснюють організовану спільну  трудову діяльність у складі цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп, в основі якої лежать розподіл і  кооперація праці. При цьому провідне місце належить виробничій бригаді  — груповій формі безпосередньої інтеграції (кооперації) праці кількох  робітників, які виконують спільне  виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи. Основною передумовою такого об’єднання є організаційно-технологічні умови  виробництва, за яких економічно доцільним  є функціонування спеціалізованих  і комплексних бригад (змінні та наскрізні).

1.2. Організаційні  системи забезпечення та обґрунтування  робочих місць.

Наступним блоком питань, що підлягають уважному розгляду, є організація та обслуговування робочих місць, які виконують  роль первинних осередків підприємства, де відносно самостійно за своєю спеціалізацією здійснюється процес перетворення «входу» (ресурсів, укладень) у «вихід» (продукт, послуга). Кожне робоче місце має  свою специфіку, тому їх класифікують за певними ознаками.

Організація робочого місця передбачає створення  організаційно-технічних умов для  високопродуктивної та безпечної праці. При цьому основними напрями  є: раціональна спеціалізація; ефективне  розміщення устаткування, оснащення, предметів  праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умови праці.

Залежно від спеціалізації робочого місця  здійснюється відповідне його елементне  оснащення, що передбачає повне укомплектування  та постійне забезпечення його всіма  необхідними знаряддями й предметами праці для виконання закріплених  операцій процесу праці.

Робоче  місце комплектується: основним технологічним  та допоміжним устаткуванням; предметами праці; пристроями та інструментом; організаційним оснащенням.

Раціональна організація трудового процесу  передбачає певний порядок розташування всіх необхідних компонентів з урахуванням  антропометричних, біохімічних даних  і основних характеристик органів  чуття людини для виконання виробничих операцій, який чітко накреслюється  в технологічних плануваннях  робочого місця[7].

Кожне робоче місце має зовнішнє, внутрішнє  технологічне планування, карту організації  праці, виконання якої є обов’язковим. 
Результат від комплексно обладнаного робочого місця залежить від системи обслуговування й забезпечення його протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Обслуговування  робочих місць здійснюється за такими функціями: енергетична, транспортно-складська, підготовчо-технологічна, інструментальна, налагоджувальна, міжремонтна, контрольна, облікова, господарсько-побутова.

Форми обслуговування робочих місць: за стандарт-планом, планово-попереджувальне, чергове, за замовленням.

У сучасних умовах господарювання дедалі більшого значення набуває завдання поліпшення умов праці через упровадження нової  техніки, технологій, оздоровлення виробничого  середовища, урахування вимог естетики, безпеки та привабливості праці. Чинники виробничого середовища мають психологічні та фізіологічні межі.

Працездатність  визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу та залежить від чинників як суб’єктивного (настрій, ставлення до праці), так  і об’єктивного характеру (стать, вік, стан здоров’я, рівень кваліфікації, умов, за яких відбувається праця, тощо). 
Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. 
На підставі комплексної оцінки робочі місця відносять до одного з видів умов праці: з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці; зі шкідливими й важкими умовами праці; зі шкідливими умовами праці[11].

1.3. Суміщення  професії та багатоверстатне  обслуговування, сутність та особливості  застосування.

Суміщення професій — це виконання одним  працівником різноманітних функцій  або робіт при оволодінні кількома професіями або спеціальностями.

Суміщення професій відіграє важливу роль у  забезпеченні раціональнішого використання робочого часу, повнішого завантаження устаткування, ефективного використання кадрів, підвищенні кваліфікації, а  також є вагомим чинником підвищення ефективності праці без додаткових трудових ресурсів. Воно впливає на змістовність праці, поліпшення працездатності, формування якісно нового профілю робітника, зниження плинності кадрів, задоволеність  працею, сприяє розширенню можливостей  творчого підходу до неї[5].

Вибір найдоцільніших варіантів суміщення професій у  кожному випадку має ґрунтуватись на вивченні затрат робочого часу, завантаженості виконавців. Форми суміщення професій визначаються і такими чинниками, як тип виробництва, рівень механізації  праці, вид її організації.

У разі суміщення  професій один робітник виконує функції  і роботи, які належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Як наслідок скорочується загальна кількість робітників тих  професій, які суміщаються.

Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які взаємопов’язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних предметів  праці, виконанням основного і допоміжного  процесів.

Серед ефективних форм організації праці, які сприяють підвищенню продуктивності праці, важливе  місце посідає багатоверстатне обслуговування.

Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні  професій і визначенні черговості виконання  ручних операцій на кількох одиницях устаткування. Іншими словами, один робітник або група (бригада) виконавців працюють одночасно на декількох верстатах (машинах, агрегатах), виконуючи ручні  прийоми на кожному з них під  час автоматичної роботи всіх інших. У результаті кілька верстатів працюють паралельно або паралельно-послідовно, при цьому кількість операторів буде меншою, ніж кількість одиниць устаткування, що обслуговуються ними[6].

Раціональна побудова багатоверстатного обслуговування полягає в такому підборі операцій, що забезпечує найбільше завантаження устаткування і повну зайнятість робітника-багатоверстатника.

Залежно від організації праці на виробничій дільниці застосовується багатоверстатне  обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове та індивідуальне. При  бригадній формі обслуговування певна зона обслуговування закріплюється  за бригадою в цілому; при ланцюговій (груповій) — за ланкою або групою робітників, що входять до складу бригади; при індивідуальній — за кожним робітником.

Можливі нециклічна і циклічна системи обслуговування. Нециклічна система характеризується епізодичним виникненням потреби  в обслуговуванні, а циклічна —  постійним. Під час циклічного обслуговування робітник послідовно виконує допоміжну  роботу, переходячи від верстата до верстата, під час нециклічного — він підходить до того верстата, на якому закінчилася автоматична робота, незалежно від розташування верстатів на дільниці[6].

1.4. Задачі  нормування праці. Трудові норми  та нормативи, їх характеристика, призначення та ви користування, класифікація.

Нормування  праці — це вид діяльності з  організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю  працівників різних груп та кількістю  одиниць устаткування.

Мета  нормування праці полягає в скороченні витрат на виготовлення продукції (послуг), підвищенні продуктивності і якості, сприянні розширенню виробництва та зростанні доходів працівників  на основі впровадження техніко-технологічних  нововведень і удосконалення  організації виробничих і трудових процесів[8].

  Нормування  праці безпосередньо пов’язане  з проектуванням технології та  трудового процесу і являє  собою ключовий елемент менеджменту,  системи трудових відносин, ланку  технологічної підготовки, організації  та оперативного управління виробництвом. Пошук найвигіднішої організації  праці відбувається за допомогою  нормування. Нормування праці вважається складовою технологічної, організаційної підготовки й оперативного управління виробництвом.

Важливим  завданням нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної  та фізіологічної обґрунтованості  норм. Якщо технічне обґрунтування  полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне — у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного  чергування робочого навантаження і  відпочинку.

У загальному випадку змістом робіт з нормування праці є: аналіз виробничого процесу, розподіл його на частини, вибір оптимального варіанта технології і організації  праці, проектування режимів роботи устаткування, прийомів і методів  праці, систем обслуговування робочих  місць, режимів праці та відпочинку, розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного та трудового процесу, їх упровадження і наступного коригування  у міру змін організаційно-технічних  умов[10].

Важливим  є те, що в процесі нормування праці встановлюються необхідні  затрати, результати та співвідношення. На основі необхідних затрат робочого часу на виконання конкретних робіт (операцій) установлюється норма праці. Це означає, що норми мають відповідати  найефективнішим для умов конкретної дільниці варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва  та управління. Іншими словами, норми  праці за умови додержання науково  обґрунтованих режимів праці  і відпочинку мають сприяти найліпшому використанню трудових і матеріальних ресурсів виробничих підрозділів

З підвищенням  технічного й організаційного рівня  виробництва, зростанням його обсягів  розширюється склад норм праці, посилюється  взаємозв’язок функцій нормування, планування, організації, мотивації  та контролю.

На підприємствах  використовується система норм праці, яка відображає різні сторони  трудової діяльності. Найпоширеніші  з них такі: норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Норми часу (трудомісткості операцій) визначають необхідні затрати робочого часу одного робітника або бригади (ланки) на виготовлення одиниці продукції  або для виконання певного  обсягу робіт[11].

Норми виробітку  визначають кількість продукції (обсяг  роботи) певного виду, що має бути вироблена (виконана) одним робітником або бригадою (ланкою) за даний відрізок робочого часу (годину, зміну). Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників.

Норма обслуговування визначає необхідну кількість устаткування, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об’єктів, що закріплені для обслуговування одним робітником або бригадою (ланкою).

Норма чисельності  визначає кількість робітників, яка  потрібна для виконання певного  обсягу робіт або для обслуговування одного чи кількох агрегатів.

Норма керованості (кількість підлеглих) визначає кількість  працівників, які мають бути безпосередньо  підпорядковані одному керівникові.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць).

Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна  встановлювати не тільки в натуральних  одиницях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях[3].

Норма праці, як у фокусі, відображає рівень техніки  і технології, що застосовуються, а  також рівень організації праці  і виробництва, кваліфікації робітників, їх професійну майстерність. Обґрунтовані норми дають змогу розрахувати  необхідні витрати праці на виготовлення продукції (виконання обсягу робіт). На їх основі раціонально розподіляється праця на підприємстві, установлюються пропорції між професіями, робочими місцями, дільницями, цехами.

На кожному  підприємстві норми праці покладаються в основу системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації  оплати праці персоналу, обліку та аналізу  затрат на продукцію, управління соціально-трудовими  відносинами тощо. За допомогою норм здійснюються планово-організаційні  розрахунки завантаження устаткування та робочих місць, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць.

На основі норм праці встановлюють завдання з  підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють  календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація  роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечуються рівномірність  і ритмічність виробничого процесу.

Норми праці  можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції  і відповідних затрат праці для  виконання виробничої програми (рис. 1.1. Об’єкти нормування та структура трудових норм).

             Рис. 1.1. Об’єкти нормування та структура трудових норм

Отже, норми  праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так  і міри винагороди за працю залежно  від її кількості та якості.

Норми праці  є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально – трудовими відносинами тощо[6].

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість  потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей, визначення виробничих потужностей.

На кожному  підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово – організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес – плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюються завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно – планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність  виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації  праці не тільки робітників – відрядників, а й робітників – погодинників, спеціалістів, службовців.

Визначають  їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної праці, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або складу, установленого для даного працівника.

Норми праці  на підприємстві можуть використовуватися  для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.