Організація виробництва. 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ  ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки і підприємництва

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

«Організація виробництва»

ВАРІАНТ 13

Виконав                                                                                                                              студент гр. 4зЕП        Панченко В.В.

Перевірив                                                                                                                             ст. викладач        Михайленко Н.О.

Каховка – 2012 р.

ЗМІСТ

                                                                                                                  стр.

1. Просторові зв′язки у виробничому процесі…………………………...2
2. Якість продукції (послуг)………………………………………………5
3. Практична частина……………………………………………………..16
4. Список використаної літератури………………………………………29

1. Просторові зв′язки у виробничому процесі

Структуроутворення. Окремі частини і стадії сукупного виробничого процесу виготовлення складної продукції здійснюються в просторово відокремлених елементах та підсистемах, які мають функціональну спеціалізацію. 
             Типовий склад елементів, підсистем виробничої системи, які спрямовані на виконання основного завдання з випуску певної кінцевої продукції, визначається технологією її виготовлення при забезпеченні максимального здійснення основних структуроутворюючих зв’язків: взаємодії, функціонування, синергізму. Такі зв’язки структурних елементів та підсистем зумовлюють існування виробничої системи взагалі. 
Зв’язки взаємодії полягають у впливі один на одного матеріальних об’єктів, трудових колективів та окремих працівників у процесі виробництва. На основі зв’язків взаємодії будуються технологічні та виробничі процеси, їх просторова й часова організація.

Але не всі структурні частини системи однаково функціонально необхідні. Тому створенню оптимальної структури виробничої системи передує вивчення функціональних і синергійних зв’язків щільності взаємодії елементів як у межах системи (підсистем), та і з зовнішнім середовищем. 
Функціональні зв’язки. Відомо, що технологічний процес визначає упорядковану сукупність послідовних дій (операцій) з перетворення предмета праці та виготовлення готового виробу. Кожна операція виконується на певному устаткуванні, яке поєднується технологічною взаємодією при реалізації виробничого процесу. Така взаємодія зумовлює функціональні зв’язки елементів, які утворюють технологічну структуру виробничої системи. Таким чином, функціональні зв’язки структурного елемента характеризують ступінь його виробничої орієнтації на досягнення кінцевої мети системи.

Визначити рівень функціональних зв’язків структурного елемента (підрозділу) можна за допомогою коефіцієнта його орієнтації (замкненості) на функціональний вихід системи:

де Вф — величина функціонального виходу елемента, що задається функцією системи (у штуках, тоннах, гривнях);

Bj — значення j-го побічного виходу цього елемента, що не пов’язане безпосередньо з його функцією;

n — кількість побічних виходів елемента.

0,5, при Ковс = 1 елемент повністю орієнтований на мету системи в цілому.

        Чим більше кожний з елементів (підрозділів) виконує функцій для системи в цілому, тим міцніші його системоутворюючі функціональні зв’язки.

        Рівень функціональних зв’язків елемента (підрозділу) системи за входом можна також визначити коефіцієнтом орієнтації (замкненості) його на споживання внутрішніх ресурсів:

де Вхі — значення функціонального входу елемента (підрозділу), що визначається виходом і-го елемента системи (підприємства);

m — кількість функціональних входів від підрозділів підприємства; 
n — кількість функціональних входів із зовнішнього середовища; 
Вхj — значення j-го входу цього підрозділу від елементів зовнішнього середовища. Це свідчить про те, що при збільшенні споживання матеріальних ресурсів даного елемента (підрозділу) від інших елементів (підрозділів) підвищується замкненість за входом.

       Ступінь функціональної замкненості структури виробничої системи в цілому характеризується середньоваговим коефіцієнтом:

де ф — кількість основних фаз (стадій, переділів, сукупних операцій) з перетворення сирих матеріалів у готовий продукт. На підставі формули можна зробити висновок: функціональна замкненість виробничої системи буде найбільшою, якщо вона зосередить максимальну кількість операцій сукупного процесу.

     Синергійні зв’язки. Для визначення оптимальної структури просторового розташування виробничого процесу показників функціональної замкненості недостатньо. Для цього треба проаналізувати синергійні (системного ефекту) зв’язки елементів (підрозділів) системи (підприємства). Синергійні зв’язки характеризують ступінь економічно доцільної сумісності будь-якого елемента з іншими елементами і системою в цілому.  
        Синергійний ефект може бути негативним у випадках, коли в системі концентруються елементи, які не можуть функціонувати в оптимальних параметрах з причин малих обсягів, низького рівня спеціалізації і продуктивності порівняно з параметрами високоефективних виробничих систем.  
       Аналіз синергійних зв’язків показує, що включення до складу виробничої системи максимальної кількості елементів (підрозділів), які мають функціональну сумісність, у багатьох випадках не тільки не забезпечує економію ресурсів, а веде до перевищення входу над виходом, тобто втрат. 
      Збільшення кількості виробничих підрозділів збільшує обсяг ресурсів, що споживаються.

Склад виробничої системи, її структура формуються з елементів, які мають функціональні і синергійні зв’язки взаємодії, безпосередньо беруть участь у виробничому процесі та у формуванні системного ефекту, забезпечуючи функціонування цілісної системи в оптимальних параметрах. Цілісність виробничої системи визначається міцністю зв’язків її елементів між собою і зовнішнім середовищем. Чим більше кожний підрозділ орієнтований на здійснення мети системи в цілому, тим міцніші зв’язки між ними і слабкіші з зовнішнім середовищем.  
         Просторові зв’язки. Розглянуті зв’язки характеризують технологічну єдність та економічну доцільність елементного складу системи, але для забезпечення ефективного перетину виробничого процесу дуже важливим є його просторове розташування і всіх необхідних компонентів та підсистем.

Організація виробничого процесу значною мірою забезпечується просторовими зв’язками, визначаючи склад, взаємне розташування і взаємодію елементів системи (підрозділів підприємства). Просторові зв’язки істотно впливають на результати функціонування елементів та системи в цілому. Найбільша ефективність досягається за умови забезпечення просторовими зв’язками максимального рівня прямоточності, пропорційності, безперервності та спеціалізації сукупного виробничого процесу і його окремих операцій, що оптимально відображається в поточному виробництві.

2. Якість продукції (послуг).

 Якість продукції — це сукупність властивостей продукції, які зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення.

      Якість визначається мірою співвідношення товарів, робіт, послуг до умов та вимог стандартів, договорів, контрактів, запитів споживачів. Прийнято розрізняти якість продукції, роботи, праці, матеріалів, товарів, послуг.

Якість продукції — це економічна категорія, тому що вона належить до найважливіших понять економічної науки, яка відображає істотні сторони економічних явищ та процесів. Це пов'язано з тим, що в сучасному світі діяльність будь-якого підприємства, його непохитне становище на ринку товарів і послуг визначається рівнем конкурентоспроможності. У свою чергу, конкурентоспроможність пов'язана з двома показниками— рівнем ціни і рівнем якості продукції. Якість продукції в цьому випадку займає перше місце. Якщо підприємство змінює ціну на товари, конкуренти, довідавшись про це, відразу можуть прийняти відповідні дії. Інша ситуація виникне в тому випадку, коли підприємство змінює якість свого товару, що сприймається покупцем як його поліпшення. Швидко дізнаються про це і конкуренти, але вони не можуть відразу вжити відповідних заходів, як це відбувалося при зміні ціни. Ті товари, які вони виробляють і які мають у запасі, зараз мають гіршу якість порівняно з продукцією підприємства, яке поліпшило свій товар.

Логічний хід у відповідь - поліпшення якості своїх товарів — зазвичай є процесом тривалим, тому що спочатку потрібно вдосконалити технологію, закупити нове устаткування і т. п. Тривалість цього періоду зростає ще більше, якщо виробництво продукції нової якості потребує наявності особливого ноу-хау у робітників і нових виробничих потужностей, якими конкурент володіє. Таким чином, підприємство, що поліпшило якість своєї продукції, отримує значну перевагу в часі, яку воно може використати для поширення своєї частки на ринку, завоювання нових груп покупців і ускладнення повернення на ринок конкурента.

        Показники призначення характеризують корисний ефект від використання продукції за призначенням і обумовлюють сферу її використання.

       Показники надійності — безвідмовність, збереження, ремонтопридатність, а також довговічність виробу. Для деяких виробів, які пов'язані з безпекою людини, безвідмовність може бути основним, а інколи і єдиним показником надійності. Збереження відіграє важливу роль для харчової промисловості. Ремонтопридатність визначає такі показники: середня вартість технічного обслуговування, імовірність виконання ремонту у визначений час. Довговічність визначається розміром витрат на підтримання виробу в працездатному стані.

        Показники технологічності характеризують ефективність конструкторсько-технологічних рішень щодо забезпечення високої продуктивності праці при виготовленні та ремонті продукції.

        Показники стандартизації та уніфікації — це насиченість продукції стандартними, уніфікованими та оригінальними складовими частинами, а також рівень уніфікації порівняно з іншими виробами. Усі деталі виробу поділяються на стандартні, уніфіковані та оригінальні. Чим менше оригінальних деталей, тим краще як для виробника продукції, так і для споживача.

          Ергономічні показники відображають взаємодію людини з виробом і комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних властивостей людини, які проявляються при користуванні виробом. Це можуть бути зусилля, які потрібні для керування трактором, місцезнаходження ручок у холодильника, кондиціонера в кабіні баштового крана або місцезнаходження керма у велосипеда, освітлення, температура, вологість і т. п.

         Естетичні показники характеризують інформаційну виразність, раціональність форми, цілісність композиції, довершеність виконання і стабільність товарного вигляду виробу.

         Показники транспортабельності виражають пристосованість продукції до транспортування.

         Патентно-правові показники характеризують патентний захист і патентну чистоту продукції і є істотним фактором щодо визначення конкурентоспроможності.

        Екологічні показники — це рівень шкідливих взаємодій з навколишнім середовищем, які виникають при експлуатації чи споживанні продукції, наприклад, вміст шкідливих домішок, імовірність викидів шкідливих часток, газів, випромінювання при зберіганні, транспортуванні та експлуатації продукції.

        Показники безпеки характеризують особливості продукції для безпеки покупця і обслуговуючого персоналу, тобто забезпечення безпеки при монтажу, обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспортуванні, споживанні продукції.

        Сукупність перерахованих показників формулює якість продукції. Товар повинен бути надійним" естетичним, добре виконувати свої функції, тобто задовольняти ті потреби, для яких він призначений. Але, крім усіх цих показників, велике значення має і ціна виробу. Саме з ціною пов'язане питання економічно-оптимальної якості, або економічно-раціональної якості.        

       Управління якістю — це дії, які здійснюються при створенні та експлуатації або споживанні продукції з метою встановлення, забезпечення та підтримання необхідного рівня її якості.

        Основним завданням кожного підприємства або організації є якість виробленої продукції та наданих послуг. Вдала діяльність підприємства повинна забезпечуватися виробництвом продукції та послуг, які відповідають міжнародним стандартам:

— відповідають чітко визначеним потребам, сфері застосування або призначення;

— задовольняють вимоги споживача;

— відповідають застосовуваним стандартам і технічним умовам;

— відповідають чинному законодавству  й іншим вимогам суспільства;

— пропонуються споживачу за конкурентоспроможними цінами;

— спрямовані на отримання прибутку.

     Управління якістю продукції повинно здійснюватися системно, тобто на підприємстві повинна функціонувати система управління якістю продукції, що являє собою організаційну структуру, яка чітко розподіляє відповідальність, процедуру, процеси та ресурси, котрі необхідні для управління якістю.

       Останнім роками широке розповсюдження отримали стандарти ICO серії 9000, в яких відображено міжнародний досвід управління якістю продукції на підприємстві. Відповідно до цього документа і виділяється політика в галузі якості — безпосередньо система якості, яка включає забезпечення, поліпшення та управління якістю продукції (рис.1).

Рис. 1 Управління якістю продукції

      Політика в галузі якості може бути сформульована у вигляді принципу діяльності підприємства або довгострокової мети та включати:

— поліпшення економічного стану підприємства;

— розширення або завоювання нових ринків збуту;

— досягнення технічного рівня продукції, який перевищує  рівень провідних підприємств і  фірм;

— орієнтація на задоволення  вимог споживача певних галузей  або окремих регіонів;

— освоєння виробів, функціональні  можливості яких реалізуються за новими принципами;

— поліпшення найважливіших  показників якості продукції;

— зниження рівня дефіцитності продукції, яка виробляється;

— збільшення строків  гарантії на продукцію;

— розвиток сервісу.

      Залежність витрат на виробництво продукції та її якість показані графічно на рис. 2

Рис. 2. Економічна ефективність забезпечення якості:

1 — задовільний рівень; 2 — середній рівень; 3 — високий рівень; а — рівень продаж; б — рівень витрат

       Кожному виду продукції відповідає певний рівень витрат на забезпечення його якості: чим вища якість продукції, тим більші витрати. Для продукції низької якості витрати можуть перевищити виторг від продажів. Те саме відбудеться, якщо якість продукції буде занадто високою.

Фірми, які виробляють продукцію при задовільному (1) і  високому (3) рівні якості, отримують  однаковий прибуток. І хоча витрати  щодо забезпечення високого рівня якості будуть вищими, а прибуток меншим, ніж у разі випуску продукції середньої якості (2), фірма матиме виший ринковий потенціал, а її продукція довше збереже конкурентоспроможність.

Одним із найважливіших  факторів, що забезпечують якість, є  робітники високої кваліфікації. При цьому враховуються як фізичні якості (зір, витривалість, вправність), так і особисті характеристики робітників (вміння ладити з людьми, вміння керувати, мистецтво продавати).

        Конкурентоспроможність товарів — це здатність товарів відповідати вимогам конкурентного ринку, запитам покупців порівняно з іншими аналогічними товарами, представленими на ринку. Конкурентоспроможність визначається, з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, а з іншого — цінами, встановленими продавцем товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливає мода, сервіс під час продажу і після нього, реклама, імідж виробника, ситуація на ринку, коливання попиту.

        В умовах переходу України до відкритої ринкової економіки боротьба за споживача на внутрішньому і зовнішньому ринках потребує створення і виробництва дійсно конкурентоспроможних товарів. У зв'язку з цим виникає проблема пошуку економічно раціональних рівнів конкурентоспроможності товарів і витрат на їх досягнення.

         Сьогодні в Україні (в умовах дефіцитної економіки) споживач задовольняється лише тим, до чого він має доступ. Вимоги щодо якості різко знижені. "Природний" регулятор і критерій оцінки якості — попит і пріоритет покупців — припиняють "працювати", впливати на виробництво, маючи на меті підтримання мінімально потрібної якості для реалізації продукції. Якість потребує значних зусиль і витрат щодо своєчасного обновлення технічної бази виробництва та його об'єктів. Але якщо продукція, виготовлена як-небудь, все ж таки розкуповується, у виробника зникає стимул робити, "зайві" зусилля.

         Вирішення проблеми якості в Україні в нових умовах багато в чому залежить від створення відповідної законодавчої бази. її складові елементи, а саме: Закон про захист прав споживача; Закон про стандартизацію та сертифікацію; Закон про державний нагляд за стандартами, нормами та правилами; Закон про метрологію, тісно пов'язані з іншими "суміжними" законодавчими актами (наприклад, Закон "Про охорону довкілля").

Розроблена Державна програма України по управлінню якістю продукції. В ній відображена державна політика, яка спрямована на створення умов, що забезпечують економічну зацікавленість товаровиробників у виготовленні продукції в асортименті, який відповідає інтересам різних верств споживачів, а також завданням соціально-економічного розвитку України.

        Особливе місце в програмі управління якістю відведено економічним методам. До них відносяться такі: державне регулювання ринку через удосконалення системи податків та інші фінансові важелі; сприяння розвитку конкуренції; впровадження в життя положень законодавства про антимонопольну діяльність; створення ефективного механізму правового захисту українських споживачів.

        Особлива увага в програмі приділяється проблемі захисту прав споживача. Термін "споживач" застосовується для визначення окремих представників широкої громадськості, які використовують споживчі товари, власність або послуги в особистих цілях.

         Конкурентоспроможним є той товар, комплекс споживчих і вартісних характеристик якого визначає його успіх на ринку, тобто здатність даного товару бути обміняним на гроші в умовах широкої пропозиції до обміну інших конкуруючих товарів-аналогів.

         Фактори конкурентоспроможності товару містять у собі як істотні внутрішні причини, її визначальні, так і джерела (сили), що впливають на конкурентоспроможність товару. Можна виділити різні підстави класифікації її факторів (рис. 3).

Рис. 3 Класифікація факторів, які впливають на конкурентоспроможність товару

        Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розподілити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фактори — це ті, на які підприємство впливати не може і в своїй політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться:

1. Діяльність державних  владних структур (фіскальна та  кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, залежно від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство отримуватиме високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримуватиме.

2. Господарська кон'юнктура.  Вона включає кон'юнктуру ринків  сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3. Розвиток родинних  та підтримуючих галузей. Йдеться  про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої  переробки), нових матеріалів та  джерел енергії. Впровадження їх у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони  включають зростання попиту на  товари, що виробляються підприємством,  його стабільність і дають  можливість підприємству отримувати  високий прибуток, а також закріпити своє положення на ринку.

       Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

       До внутрішніх факторів належать:

       1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

       2. Система технологічного оснащення. Оновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

        3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції з сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), некомплексне її перероблення призводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, через що не можна розширити виробництво. Внаслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, поліпшення використання сировини, її комплексна переробка знижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

       4. Збут продукції: його об'єм та витрати реалізації. Цей фактор суттєво впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна досягти непоганих результатів у виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець через непродуману збутову політику. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринку, стимулювання збільшення об'ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту.     Все це робиться, з одного боку, на основі формування "свого" покупця, проведення ефективної ціпової політики і т. п., а з іншого — шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням за доступними цінами.

         Оптимальні умови конкурентоспроможності товару (К) можна подати як вираз

де К — конкурентоспроможність;

Ек — корисний ефект;

Цсп — ціна споживання.

       З цієї формули виходить, що на ринку найбільшим успіхом користуватиметься не той товар, за який виробник (або реалізатор) запросить мінімальну ціну, а той, який вимагає мінімальних витрат у процесі споживання (експлуатації), оскільки ці витрати можуть бути значно більшими за ціну продажу.

        Критерій конкурентоспроможності — це якісна та (або) кількісна характеристика продукції, що слугує основою для оцінювання її конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність товару — це, насамперед, ступінь відповідності його характеристик до вимог ринку, який визначається завжди конкретно за певним товаром (або групою товарів) на певному ринку для певної цільової аудиторії (сегмента споживачів). Для визначення ступеня цієї відповідності використовують одиничні та групові параметричні індекси.

         Одиничний критерій конкурентоспроможності належить до однієї з простих характеристик, що визначають конкурентоспроможність.

Для розрахунку одиничних  параметричних індексів застосовують формулу

де Іі — одиничний  індекс, розрахований за і-м параметром;

Рі — 1-й параметр оцінюваного  товару;

Р100 — аналогічний  параметр базового зразка порівняння.

         Як базовий зразок може виступати реальний товар, що найбільше задовольняє потреби, або гіпотетичний товар, який задовольняє потреби повністю (на 100 %).

         Груповий критерій конкурентоспроможності — це комплексний критерій, який належить до групи характеристик, що визначають конкурентоспроможність товару з одного чи іншого боку. Приклади групового критерію:

— рівень якості;

— імідж;

— рівень новизни;

— ціна споживання.

3. Практична частина

Задача 1

     По даним технологічного процесу виготовлення деталей, а також з урахуванням розмірів планової партії випуску деталей і передатної партії, визначити тривалість технологічного циклу обробки партії деталей при різних видах руху. Побудувати графіки процесу обробки партії деталей,  зробити вивід про ефективний варіант.

Розв’язання

1. Визначення тривалості технологічного циклу базується на розрахунку операційних циклів. Тривалість операційного циклу або час виконання однієї операції для всієї партії деталей визначається по формулі

           n * t

    Т =                       , де:                                 

           с  

             n - число деталей у партії, шт;

     t - норми часу по окремих операціях,  хв;

     с - число робочих місць по  операціях.

По операціях час обробки партії деталей складе, мін: 

Т₁ = 60 * 9 / 1 = 540

Т₂ = 60 * 9 / 1 = 540

Т₃ = 60 * 19 / 1 = 1140

Т₄ = 60 * 24 / 2 = 720

Т₅ = 60 * 18 / 1 = 1080

Т₆ = 60 * 10 / 2 = 300

2. Послідовний рух характеризується тим, що вся партія деталей передається з операції на операцію цілком, тобто не дробиться на передатні партії. Для такого руху тривалості технологічного циклу визначається сумою операційні циклів

        m

T^т_посл = n *  ∑  (t/с) і ,

          і=1

де: m - число  операцій.

T^т_посл = 60 * (9 / 1 + 9 / 1 + 19 / 1 + 24 / 2 + 18 / 1 + 10 / 2) = 4320 хв.

3. Тривалість технологічного циклу при паралельному русі деталей буде найменшою :

Т_ц = р * ∑ (t_i / c_i + (n – p) * t _max / c _max ), де

р – розмір транспортної партії, шт.;

n – кількість деталей у партії, шт.;

t_i – норми часу на операції, хв.;

c_i – кількість робочих місць;

t _max – час виконання найбільш тривалої операції, хв.;

c _max – кількість робочих місць для виконання найбільш тривалої операції.

Т_ц = 6 * (9 / 1 + 9 / 1 + 19 / 1 + 24 / 2 + 18 / 1 + 10 / 2) + (60 – 6) * 24 / 2 =

= 6 * 72 + 648 = 1080 хв.

4. Будуємо графік процесу обробки партії деталей:

Задача 2

Розрахувати прямоточну лінію картера редуктора, побудувати графік-регламент роботи лінії й графік оборотних заділів.  Режим роботи ділянки - двозмінний. Програма запуску становить 185 штук у добу. Період комплектації заділу дорівнює половині зміни. Норма штучного часу (у хвилинах) по операціях технологічного процесу наведена в таблиці.