Основи конституційного право Канади
Тема: «Основи конституційного право Канади»
План
1. Конституція Канади 1982 р.
2. Основи правового статусу особи і громадянських об’єднань
3. Система державних органів
4. Канадський федералізм
5. Місцеве управління і самоврядування
Список використано літератури
- Конституція Канади 1982 р.
Канада – це демократична держава, за формою правління - конституційна монархія з двома офіційними мовами та двома правничими системами - Громадянським правом та Загальним правом. Глава держави — король або королева Великої Британії, зараз це Єлизавета ІІ, яка має титул королеви Канади і яку в країні представляє генерал-губернатор Девід Ллойд Джонстон.
Канада являє собою федерацію, у складі якої виділяються десять провінцій, з системою майже повного самоврядування та дві особливі території, підвладні безпосередньо центральному уряду.
Конституція Канади — правова основа країни і складається, як із записаного тексту, так і неписаних традицій та угод. У Конституції вміщено і Канадську Хартію Прав і Свобод, яка гарантує громадянам основні права і свободи. У Канаді під конституцією розуміється зведення актів, британських законів, судових рішень тощо. Найважливішими з них є Квебекський закон 1774 p., Конституційний закон 1791 p., Закон про об'єднання Канади 1840 p. Двома основними документами вважаються Закон про Британську Північну Америку 1867 р., що проголосив Канаду домініоном Великобританії та Конституційний закон 1982 p., що встановив, що всі закони, що приймаються в Канаді, не потребують формального підтвердження у парламенті Великої Британії.
Канадська писана Конституція - на відміну від американської - не становить цілісного документу і не є кодифікованою. На додаток до інших документів, вона містить у собі 25 основних актів, з них чотирнадцять актів Британського парламенту, сім - парламенту Канади і чотири закони від імені англійського монарха і Таємної ради, всі ці акти закріплені у Конституційному акті 1982 p.
Акт про Канаду 1982 р. ( англ. Canada Act 1982) – це Закон парламенту Сполученого королівства, що розірвав останні конституційні та законодавчі зв'язки між Сполученим королівством і Канадою, і ознаменував репатріацію канадської конституції. Він включає в себе Конституційний акт 1982 р. на двох офіційних мовах Канади: англійською та французькою. Це єдиний закон британського Парламенту, який виданий двома мовами.
Слід зазначити, що завдяки Канадському акту 1982 р., було скасувано владні повноваження Британського парламенту щодо Канади і закріплено «патріацію» Конституції Канади. Характерно, й те що Конституційний акт 1982 р. вніс до Конституції Канади певні зміни, такі як:
По-перше встановив чотири правових формули або процеси внесення поправок до Конституції, яких до 1982 р. взагалі не існувало. Перша формула охоплює поправки: щодо функції Королеви, генерал-губернатора, лейтенант-губернаторів, права провінції на кількість місць у Палаті громад, що, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті в 1982 p.; використання англійської та французької мов; структури Верховного суду Канади. Такого типу поправки мають приймати Сенат і Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат не схвалив пропозицію протягом 180 днів після того, як це зробила Палата громад), а також законодавчі установи кожної провінції, що надає кожній провінції право накладати вето. Друга формула охоплює поправки: щодо скасування будь-яких прав, повноважень або привілеїв провінційних урядів або законодавчих установ; пропорційного представництва провінцій у Палаті громад; повноважень Сенату та способу відбору сенаторів; кількості сенаторів від кожної провінції; щодо визначеного Конституцією місця Верховного суду Канади у державній структурі; розширення існуючих провінцій і перетворення їх на території. Такі поправки мають приймати Сенат і Палата громад, а також законодавчі установи двох третин провінцій, в яких мешкає принаймні половина населення, від загальної кількості усіх провінцій. Це означає, що будь-які чотири провінції разом можуть накласти вето на будь-яку з поправок. Третя формула охоплює поправки щодо положень, які стосуються однієї або кількох провінцій: питання змін кордонів провінцій або нововведень, що стосуються використання англійської або французької мов у певних провінціях. Такі поправки мають приймати Сенат, Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів) та законодавчі установи відповідних провінцій. Четвертою формулою провадяться зміни у виконавчому уряді Канади або Сенаті чи у Палаті громад (крім тих, що передбачені першими двома формулами). Ці поправки можуть бути прийняті звичайними рішеннями парламенту Канади.
Другою докорінною зміною, яку вніс Конституційний акт 1982 p., є «закріплення» певних частин писаної Конституції першими трьома формулами внесення поправок, тобто, відповідні статті Конституції виявляються недосяжними з точки зору повноважень парламенту або будь-яких провінційних законодавчих установ. Наприклад, монархія тепер може підлягати будь-яким змінам тільки за умов одностайної згоди провінцій. Це саме стосується інституту влади генерал-губернатора, лейтенант-губернаторів, структури Верховного суду Канади (дев'ять суддів, троє з яких обов'язково мають бути представниками Квебека). Також це стосується права провінції мати таку кількість представників у Палаті громад, яка, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 p., а також внесення поправок до самих формул. На жодне з цих положень ніяка провінція окремо накласти вето не може. Положення, яких стосується друга формула, можуть бути змінені тільки за згодою семи провінцій, населення яких складає, принаймні, половину населення десяти провінцій. Гарантії щодо використання англійської і французької мов у Нью-Брансвіку, Квебеку і Манітобі можуть зазнати змін тільки за умови їх схвалення, як законодавчими установами відповідних провінцій, так і Сенатом і Палатою громад (або тільки Палатою громад - з урахуванням положення про 180 днів). Гарантії існування шкіл за віросповіданням у Ньюфаундленді можуть бути змінені лише за згодою законодавчих установ Ньюфаундленда, це саме стосується Лабрадорського кордону. Процес внесення поправок за першими трьома формулами можуть ініціювати Сенат, Палата громад або провінційні законодавчі установи. Звичайне рішення парламенту може бути ініційоване кожною з палат.
По-третє новим Конституційним актом стверджується Хартія прав і свобод, до якої не можуть внести зміни ні парламент, ні законодавчі установи будь-якої провінції. Такі зміни вносяться за другою формулою (або, якщо вони стосуються однієї чи кількох, а не всіх провінцій, - за третьою формулою).
По-четверте велика зміна, внесена Конституційним актом 1982 року, надає провінціям широкі повноваження щодо використання їхніх природних ресурсів. Кожна провінція матиме змогу контролювати вивезення до будь-якої частини Канади основної сировини, що добувається на шахтах, у нафтових та газових свердловинах, а також лісу, електроенергії за умови, що інші частини Канади не дискримінуються з огляду на ціни та постачання.
Конституційний акт 1982 р. вносить інші зміни присвячені правам корінних народів Канади. Акт про Британську Північну Америку 1867 р. надав Національному парламенту виняткові повноваження, щодо «індіанців та земель, зарезервованих для індіанців». Суди постановили, щодо «індіанців» належать також іннуїти, а до аборигенів взагалі - ще й метиси. До 1982 року у Конституції про корінні народи нічого більше не зазначалося. Нині Конституція містить три статті, щодо правового статусу аборигенних народів.
Але писана Конституція, саме конституційний закон, навіть з останнім доповненням - Конституційним актом 1982 p., є тільки частиною всієї діючої Конституції - системи регулювань, завдяки якій здійснюється управління державою. Вона не становить усієї Конституції, а є лише її основою. Відповідальний уряд, національний Кабінет, прем'єр-міністр, бюрократична система, політичні партії, федерально-провінційні наради - основні ознаки урядової системи Канади. Значну частину Конституції Канади утворюють законодавство (наприклад, федеральний і провінційний закони про вибори, Акт про парламент Канади, акти про законодавчі збори, закони про державну службу), традиційні структури (прем'єр-міністр, Кабінет, уряд, політичні партії, федерально-провінційні наради), постанови судів (що тлумачать Акт 1867 р. та поправки до нього), договори між національними та провінційними урядами.
Отже Конституція Канади
є змішаною за типом і складається
як із писаної некодифікованої
2. Основи правового статусу особи і громадянських об’єднань
Основним документом вміщеним в Конституцію Канади вважається Канадська Хартія прав і свобод, яка гарантує громадянам основні права і свободи , такі як: 1 - демократичні права (наприклад, право кожного громадянина брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодавчих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п'ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін діяльності федеральної та провінційної палат може бути продовжений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законодавчих зборів); 2 - основні свободи (совісті, думки, слова, мирних зборів, асоціацій); 3 - право на пересування (право на в'їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь-якій провінції з урахуванням обмежень, що мотивуються реалізацією «програми позитивних дій», спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабезпечених); 4 - юридичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на справедливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом); 5 - рівноправність; 6 - право на офіційні мови; 7 - право навчатися мовами меншостей. Всі ці права підлягають доцільним обмеженням, які виправдані у вільному та демократичному суспільстві. Суди мають вирішувати, якими можуть бути такі обмеження.
Слід зазначити, деякі особливості стосовно ряду прав та свобод. У рамках права на пересування Канада приділяє особливу увагу гарантуванню права на в'їзд. З огляду на високий рівень економічного розвитку, потребу у фахівцях різних напрямів діяльності (переважно інженерні та технічні спеціальності), Канада, як і багато держав, розробила спеціальну програму, що заохочує імміграцію зазначеної категорії осіб, засновану, у першу чергу, на цілій системі конституційно-правових норм.
Щодо основних та юридичних прав, права на рівність, викладених у Хартії прав та свобод, парламент чи провінційні законодавчі установи можуть приймати закони, що порушують будь-яке з цих прав, крім права на рівність, що забороняє дискримінацію за статтю (чоловік і жінка рівні перед законом). Такий закон може діяти тільки п'ять років, але його дія може бути поновлена на подальші періоди у п'ять років. В Хартії прав і свобод визначено, що офіційними мовами Канади вважаються англійська і французька для будь-яких установ уряду та парламенту Канади і для уряду, і Законодавчих зборів Нью-Брансвіка. Кожен має право користуватися будь-якою мовою у парламенті та Законодавчих зборах Нью-Брансвіка. Акти парламенту та Законодавчих зборів Нью-Брансвіка, а також документи і протоколи засідань обох установ мають складатися і вестися обома мовами.
Також в пункті 2 Канадської Хартії прав і свобод зазначено, що кожен має право на такі засадничі свободи, як: свободу совісті і віровизнання; свободу думки, переконання, судження і висловлювань, включно зі свободою преси та інших засобів масової інформації; свободу мирних зібрань; свободу об’єднань. Тобто в Хартії визначено статус громадських об’єднань.
Особливий інтерес становлять права меншин на освіту рідними мовами, які є двобічними. По-перше, у будь-якій провінції громадяни Канади, які мають дитину, що здобула чи здобуває початкову або середню освіту англійською або французькою мовою, мають право на те, щоб усі їхні діти здобували освіту тією ж мовою у навчальних закладах для мовних меншин, фінансованих з громадських фондів, де кількість дітей це дозволяє. Громадяни, які здобули початкову освіту в Канаді англійською чи французькою мовою, але мешкають у провінції, де ця мова є мовою англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобували початкову та середню освіту відповідною мовою, якщо вистачає дітей для створення класів. По-друге, у кожній провінції, крім Квебека, громадяни, рідною мовою яких є мова англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобули початкову і середню освіту відповідною мовою (якщо їх кількість це дозволяє). Це право буде поширене на Квебек тільки за умови згоди Законодавчих зборів або уряду Квебека. У Канадській Хартії прав та свобод передбачено, що гарантії, які вона надає щодо деяких прав і свобод, «не повинні тлумачитися як відмова від будь-яких інших прав і свобод, якими користуються громадяни Канади», вона буде тлумачитись «у такий спосіб, що відповідає збереженню та збагаченню багатогранної культурної спадщини Канади». Тут також стверджується, що будь-яка стаття Хартії прав та свобод «не відміняє і не принижує інші права та привілеї, гарантовані Конституцією Канади стосовно релігійних, відособлених чи нетрадиційних навчальних закладів» (пункти 26,27, 29 Конституції Канади 1982 року). Конституційне положення затверджує, що гарантії використання англійської та французької мов не заперечують або не принижують юридичні права, звичаї та привілеї щодо використання інших мов.
Конституція також передбачає судові гарантії (пункти 7-14). Наприклад, кожен має право на захист від необґрунтованих обшуків і накладення арешту на майно. Дуже важливою рисою Хартії прав та свобод є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі, що вони порушують Хартію. Щодо поправок до Хартії, то вони вносяться лише за згодою семи провінцій, населення яких складає не менше половини загальної кількості населення десяти провінцій (крім положень щодо використання мов у Нью-Брансвіку, поправки до яких можуть бути внесені спільно парламентом та провінційними Законодавчими зборами).
Характеристика правового статусу особи не була б повною, якщо упустити права корінних народів Канади, що гарантуються Конституційним актом 1982 р. По-перше, він стверджує, що гарантія деяких прав і свобод «не розглядатиметься як заперечення чи приниження будь-яких прав аборигенів, договірних та інших прав і свобод, якими послугуються аборигенні народи Канади», включаючи права і свободи, затверджені Королівською прокламацією 1763 p., а також будь-які права і свободи, здобуті шляхом урегулювання земельних питань (частина 1, п. 25 «Хартії прав і свобод»). По-друге: «Існуючі аборигенні та договірні права аборигенних народів Канади визнаються та підтверджуються цим актом», при цьому визначається, що до аборигенних народів належать індіанці, іннуїти та метиси. По-третє, 1983 р. в п. 35 частини 2 «Права корінних народів Канади» до Акта було вперше внесено поправку (набула чинності 21 червня 1984 p.), що роз'яснює зміст терміну «права, що випливають з договорів». До них були віднесені права і свободи, здобуті внаслідок узгодження земельних питань або які ще могли бути здобутими таким шляхом. При цьому підкреслювалося, що вони гарантовані однаковою мірою чоловікам та жінкам.
Слід зазначити, що в конституційному акті 1982 р. міститься також частина 3« Зрівняння можливостей та регіональні розбіжності». У ній стверджується: 1 - національний уряд і парламент, а також провінційні уряди і законодавчі установи «зобов'язані забезпечувати рівні можливості для добробуту канадців, економічного розвитку з тим, щоб зменшити розбіжності у можливостях, а також у наданні громадських послуг належної якості усім канадцям»; 2 - уряд і парламент Канади «зобов'язані витримувати принцип зрівняння виплат для того, щоб провінційні уряди мали достатні кошти для надання громадських послуг приблизно на однаковому рівні та з майже однаковим рівнем оподаткування».
Отже, основним документом Канадської Конституції, який гарантує громадянам основні права і свободи є Хартія прав і свобод Це відносно короткий документ, написаний простою мовою для забезпечення його доступності для пересічного громадянина. Вважається, що ця частина конституції має найбільший вплив на повсякденне життя канадців і є формою конституційного права, розширення якої впродовж декількох років найбільш стрімко.
- Система державних органів
Система державних органів Канади регулюється законодавчою, виконавчою, судовою владою, які в свою чергу належать Королеві і підзвітним її особам. Законодавча влада у країні належить Королеві (голові держави) в особі Генерал-губернатора та Парламенту. Кожний закон схвалює уряд від імені Королеви, але повноваження щодо втілення законів надаються йому від імені канадського народу. Парламент складається з Палати громад (нижній) та Сенату (верхній).
Зазвичай Сенат складається із 104 членів: 24 - з Приморських провінцій (Ю-з Нової Шотландії, 10 - з Нью-Брансвіка, 4 - від острова Принца Едуарда); 24 - з Квебека, 24 - з Онтаріо, 24 - із західних провінцій (по 6 - з Манітоби, Саскачевана, Альберти та Британської Колумбії); 6 - з Ньюфаундленда та по одному з Території Юкон та Північно-Західних територій. Передбачено також наявність чотирьох або восьми спеціальних сенаторів - по одному чи по двоє з Приморських провінцій, з Квебека, з Онтаріо та із Заходу. Кожен сенатор повинен мати власність не менше ніж на 4 тис. доларів і бути не молодшим 30-ти років і не старшим 75-ти. Після досягнення віку 75 років сенатор зобов’язаний піти у відставку. Сенатори призначаються на посаду генерал-губернатором за рекомендацією прем'єр-міністра. Що стосується Квебека, сенатори повинні мешкати або мати свій виборчий ценз в одному з 24 сенаторських округів Квебека, де вони призначені на посаду. Сенат має право пропонувати до прийняття будь-які законопроекти, за винятком тих, що стосуються витрат народних коштів та оподаткування. Він може доповнити та відхилити будь-який законопроект, причому стільки разів, скільки вважає за потрібне. Жоден законопроект не стане законом, якщо не буде схвалений Сенатом.
Палата громад - основний орган, що створює законопроекти. Палата громад складається з 308 членів, які обираються загальним прямим таємним голосуванням терміном на 5 років. Виборче право надається громадянам Канади і британським підданим, яким виповнилося 18 років (з 1972 р.) і які прожили в Канаді не менше одного року до виборів. Вибори проводяться за мажоритарною системою. Обраним вважається той депутат, який отримав просту більшість голосів у своєму виборчому окрузі. Норма представництва в середньому становить один депутат від 80 тис. виборців. Спікер обирається з числа депутатів на першому засіданні новообраної палати громад. Палата громад (House of Commons) обрана в результаті дострокових виборів 27 листопада 2000 р. Спікер - Пітер Міллікен. Палата громад та Сенат збираються на щорічні сесії, які тривають до 9-ти місяців. Чергові вибори до Палати громад проводяться кожних 5 років. Якщо Уряд подає у відставку або йому виносять вотум недовіри, Генерал-губернатор розпускає Палату громад та призначає позачергові вибори. У разі вотуму недовіри він може доручити основній опозиційній партії сформувати новий Уряд. Основна боротьба за місця у Палаті громад ведеться серед кількох політичних партій, незважаючи на те, що Канаді властива багатопартійна система без домінування. Наразі у Канаді на федеральному рівні представлені чотири політичні партії: Консервативна партія Канади, Ліберальна партія Канади, Нова Демократична партія, Квебекський блок. Чинний уряд країни сформований Консервативною партією Канади.
Виконавча влада належить Королеві в особі Генерал-губернатора і здійснюється Урядом, який складається з Прем’єр-міністра і міністрів. Партія, яка здобула на виборах більшість, є правлячою і формує Уряд. Члени Кабінету є членами Палати громад (або Сенату, але дуже рідко). Прем’єр-міністр призначається Генерал-губернатором, міністри - Прем’єр-міністром. Уряд відповідає перед парламентом. Канадська система державного управління історично заснована на британському принципі відповідального уряду, відповідно до якого Уряд (Сabinet) повинен мати підтримку більшості у виборній Асамблеї, щоб продовжувати управляти, тобто Уряд відповідальний та підзвітний перед Асамблеєю. Якщо ж політика або проекти законів Уряду відхиляються, то такий Уряд повинен подати у відставку та скликати нові вибори. Прем’єр та його Уряд, тобто виконавча влада виступають головними законотворцями. Прем’єр є лідером партії, яка отримала більшість місць на виборах до Асамблеї, а міністри Кабінету міністрів є призначеними членами Асамблеї цієї ж партії. Виконавча гілка влади складається з членів
законодавчої гілки влади. Міністри пропонують більшість законопроектів, які схвалюються, оскільки за них голосують їх колеги по партії – члени Асамблеї. Це є традиційним для парламентської системи. Водночас міністри відповідають за управління урядовими міністерствами та виконання законів, які регламентують ввірені їм сфери діяльності. Якщо партія має підтримку більшості, тобто має більше 50% місць в Асамблеї, то такий уряд називається урядом більшості. Якщо партія очолює більшість, тобто має менше за 50% місць в парламенті та підтримку своїх основних ініціатив достатньою кількістю членів опозиційних партій, то формується так званий уряд меншості. Сьогодні до складу Кабінету Міністрів Канади, який очолює Прем’єр-міністр, входять 36 міністрів, які очолюють відповідні міністерства та агентства. Деякі міністри очолюють одночасно кілька міністерств. Загалом у країні на 2008 р. нараховувалось 20 федеральних міністерств та понад 70 федеральних відомств (агентства, комітети, служби, секретаріати тощо).
Верховним носієм виконавчої влади в Канаді є Королева. Виконавча влада здійснюється Урядом Її Величності – Таємною Радою, члени якої призначаються Генерал-губернатором, для того щоб сформувати міністерський Кабінет, частину королівського уряду, яким керує Прем’єр-міністр. Члени Кабінету мають міністерські посади та є єдиними членами Таємної Ради, яким дозволено офіційно діяти від імені Генерал-губернатора.
Особливе місце в канадській федеральній системі управління посідають такі відомства, як Королівська таємна рада, Рада Казначейства, Комісія державної служби й Агентство управління кадрами державної служби Канади. Ці відомства відіграють ключову роль в розробці стратегії державного управління, заходів щодо його вдосконалення, систем взаємодії усіх гілок державної влади.
Судова система Канади була визначена в Конституційному Акті 1867 р.(Акт про Британську Північну Америку). Вона відіграє важливу роль у тлумаченні законів і може визнавати закони, які порушують Конституцію, недійсними. Судова влада в країні належить Королеві (главі судової системи країни) і Королівським судам. Усі провінційні і федеральні суди організовані за принципом чотирирівневої піраміди. Верховний суд Канади був заснований у 1875 р. і є вищою судовою інстанцією Канади, яка ухвалює остаточний державний вирок. В його компетенції розгляд суперечок, що виникають в усіх галузях права. Верховний суд Канади контролює Федеральний апеляційний суд, військовий апеляційни суд , а також усі провінційні апеляційнісуди. Нижче йдуть Федеральний суд, Канадський податковий суд, а також Вищі суди загальної компетенції провінцій і територій. Далі в основі піраміди перебувають суди, які зазвичай називають провінційними. Не будучи офіційно частиною канадської судової системи через те, що вони не є “справедливими трибуналами”, адміністративні суди є невід’ємною частиною системи,створеної в Канаді Урядом для вирішення суперечок
Загалом канадська судова система являє собою чотирирівневу ієрархічну систему, у якій кожний суд обмежений рішеннями судів, які є над ним, і водночас не обмежений своїми попередніми рішеннями або рішеннями судів того ж рівня.
Отже, система державних органів Канади представлена
4. Канадський федералізм
Канада - федеративна держава. Слід зазначити , що федералізм - це державно-правна думка і система, також рух, спрямований на утворення союзних держав — федерацій, які є формою інтеграції близьких географічно, споріднених історично й культурно та зв'язаних іншими інтересами країн в одне ціле при збереженні самоуправління й державного статусу складових частин. Деякі унітарні, зокрема багатонаціональні держави намагаються через федералізм уникнути фрагментації і зберегти єдність, при чому творяться самоуправні складові державні одиниці за національними ознаками. Тобто, федералізм - це поєднання спільного і відмінного. За висловом сера Джона А. Макдоналда, першого прем'єр-міністра Канади, федералізм передбачає створення «загального уряду і законодавчих установ для загальних цілей поряд із місцевими урядами і законодавчими установами для розв'язання локальних завдань». Представники франкомовного і англомовного населення виразно заявляли, що вони закладають підвалини «нової нації», «нової політичної спільноти». Але вони завжди обстоювали збереження неповторності у звичаях, культурі кожної з федеральних провінцій або колоній. Переважно франкомовне й римо-католицьке населення Східної Канади (Квебека) намагалося побороти загрозу з боку англомовної більшості (переважно протестантів), спрямовану на те, щоб послабити їхні права на мову, цивільне право, укладене за французьким зразком, релігійно зорієнтовану систему освіти.
Батьки-засновники Конфедерації - всі однаковою мірою - наполягали на створенні справжньої федерації, - реальної чи напівзалежних провінцій. Провінції не зважувалися на відособлене існування, проте не мали змоги й об'єднатися. Невеликі малонаселені спільноти на неосяжних територіях порізнили не лише природні бар'єри, які видавалися часом нездоланними, а й значні відмінності в економічних інтересах, мові, релігії, законодавстві та освіті. Вони могли скласти федерацію (і зробили це), очолювану міцним центральним урядом і парламентом, але при збереженні широких прав автономії і самоврядування для кожної спільноти.
Нова Шотландія стала першою територією Канади, де було засновано представницьке урядування. 1758 р. за результатами виборів там створено Законодавчі збори. Слідом Законодавчі збори з'явилися на острові Принца Едуарда, у Нью-Брансвіку, у Верхній та 1 Іижній Канаді (попередники нинішніх Онтаріо і Квебека), Ньюфаундленді. У січні 1848 р. у Новій Шотландії уперше засновано відповідальне урядування, здійснюване через Кабінет, підзвітний у своїй діяльності Законодавчим зборам, які могли усунути його від влади. Згодом аналогічне урядування з'являється в інших провінціях. На час створення Федерації 1867 р. згадана система діяла упродовж 20 років на переважній частині території нинішньої центральної та східної Канади.
Отже,
5. Місцеве управління і самоврядування
У різних країнах в різні роки термін "місцеве самоврядування" розумівся по-різному. Юридично на міжнародному рівні поняття "Місцеве самоврядування" було закріплене в 1985 р., коли була прийнята "Європейська хартія про місцеве самоврядування". У п.1 ст. 3 цієї хартії говориться: "Під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи у рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення".Важливим елементом в політичній системі Канади є те, що вона побудована на основі федерального пристрою, що передбачає існування урядів суб'єктів федерації разом з центральними органами влади. Також канадські провінції і території мають досить широку автономію в багатьох питаннях, хоча Конституція і передбачає пріоритет федеральних законів над місцевими[3].
Суб'єктами Канадської федерації є 10 провінцій (Онтаріо, Квебек, острів Принца Едуарда, Нью-Брансуик, Нова Шотландія, Лабрадор і Ньюфаундленд, Манитоба, Саскачеван, Альберта, Британська Колумбія) і 3 території (Юкон, Нунавут і Північно-західні території). Питання організації місцевого самоврядування в Канаді є пріоритетом суб'єктів федерації і не входять в компетенцію центрального уряду, тому муніципальна організація не є ідентичною в кожній провінції і може істотно відрізнятися[4].
Головними органами місцевого самоврядування в більшості великих міст є центральні міські ради, в яких представлені окремі муніципальні округи, що входять до складу міста. Ці округи, у свою чергу, мають певну самостійність, проте деякі функції, наприклад зміст міської поліції і міське планування, здійснюються міською радою. Деякі дрібні муніципальні округи управляються безпосередньо представником міської адміністрації. Управління територією Юкон і Північно-західними територіями здійснюється безпосередньо федеральними органами. Велика площа і мала щільність населення роблять дуже скрутним введення на цих територіях принципів місцевого самоврядування (як це має місце в населеніших провінціях), хоча місцеве населення активно виступає за їх введення[6].
Система місцевого самоврядування
в Канаді визначається також адміністративно-територі
У основу організації місцевого самоврядування в Канаді покладений поселенський принцип. При формуванні структури органів місцевого самоврядування принцип розподілу влади не застосовується. Залежно від чисельності населення і інших чинників муніципалітети мають різні об'єми предметів ведення, які закріплені в муніципальному акті.
Повноваження та обов’язки, форми, функції та ступінь автономії, фінансова основа органів місцевого самоврядування регулюються серією законодавчих актів і викладені в загальному муніципальному акті, або акті Про місцеве самоврядування, актах про міста, сільські муніципалітети тощо, які прийняті кожною з трьох провінцій і трьох федеральних територій країни. "Залежно від місцевих традицій, особливостей економічного і соціально-політичного становиша провінцій такі правові документи істотно відрізняються не лише, кількістю (від шести в Альберті до одного в Нью-Брансуїку та на Острові принца Едуарда), а й за змістом.
Вони поділяються на фундаментальні, ті, які визначають загальні принципи дії органів місцевого самоврядування, систем, виборів і т.д., регулюючи певні напрями їх діяльності (підтримка громадського порядку, транспортне обслуговування, охорона навколишнього середовища, організація відпочинку і розваг, профілактичне медичне обслуговування і т.ін.) та підзаконні акти, що регулюють поточну діяльність цих органів - різноманітні рішення, постанови тощо.
Найбільш уніфікованими є фундаментальні документи, що пояснюється спільністю мети і завдань, які стоять перед органами влади на місцях, а також необхідністю забезпечити дотримання основних юридичних стандартів на всій території країни. В решті випадків особливості місцевих умов кожної провінції визначають характер і зміст місцевих законів та зумовлюють широке розмаїття у застосуванні всього арсеналу засобів управління і правового регулювання"[10].
