Основні фонди підприємства

2013 рік

ЗМІСТ

Вступ

1. Структура й оцінювання основних фондів
2. Зношення й амортизація основних фондів
3. Показники ефективності використання основних фондів

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Виробничо-господарська діяльність та фінансовий стан підприємства багато в чому залежать від забезпеченості основними виробничими фондами  та їх використання. Основні фонди (засоби) – це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у процесі виробництва, постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій. Строк корисного використання (експлуатації) основних фондів перевищує один рік (операційний цикл, якщо останній є тривалішим за один рік).

Розвиток виробництва  є невіддільним від проблеми ефективного  використання основних виробничих фондів.

Починати аналіз основних фондів слід з ознайомлення зі складом  основних фондів у цілому на підприємстві і за окремими групами. При цьому виявляється рух і напрямок зміни основних фондів, питома вага промислових основних фондів, виробничих основних фондів в інших галузях і невиробничих основних фондів.

Вивчаючи зміну структури  основних фондів у вартісному виразі, з'ясовують, за рахунок чого вона сталася - за рахунок зміни складу будівель і споруд чи складу машин, обладнання та інших груп основних засобів. Важливою умовою раціональної зміни складу будівель і споруд є зростання виробничої площі як порівняти з невиробничою, зокрема виробничої площі цехів, де відбуваються виробничі процеси.

Завдання аналізу стану  та ефективності використання основних виробничих фондів можна визначити  так:

а) виявлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними фондами, тобто встановлення відповідності величини, складу та технічного рівня фондів виробничій програмі підприємства;

б) визначення рівня використання основних фондів і факторів, які  впливають на нього;

в) установлення належної комплектності наявного парку обладнання;

г) з'ясування ефективності використання обладнання в часі та за потужністю;

д) розрахунок впливу використання основних фондів на обсяг продукції;

е) виявлення резервів підвищення ефективності використання основних фондів.

Джерелами інформації для  аналізу основних фондів підприємства є: паспорт підприємства; план економічного та соціального розвитку; план технічного розвитку; форма 1 «Баланс підприємства»; форма 4 «Звіт про власний капітал»; форма 1-П «Звіт підприємства (об'єднання) з продукції»; форма 11-ОФ «Звіт про на­явність та рух основних фондів, амортизацію (знос)».

Крім названих джерел інформації, для аналізу використовуються також дані проведених на підприємстві інвентаризацій, інвентарні картки обліку основних засобів тощо.

1. СТРУКТУРА Й ОЦІНЮВАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств  є одним з основних питань у  період переходу до ринкових відносин. Від розв'язання цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби — це матеріальні  активи, очікуваний строк корисного  використання (експлуатації) котрих становить  понад один рік і які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій (або використання в процесі операційного циклу, якщо він триваліший за один рік).

Не належать до основних засобів:

1. предмети терміном служби меншим за один рік незалежно від їхньої вартості;
2. предмети вартістю до 600 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. Гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;
3. спеціальні інструменти і спеціальні пристосування для підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виконання індивідуальних замовлень незалежно від їхньої вартості;
4. спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;
5. формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Перелічені вище малоцінні  необоротні матеріальні активи не відносять  до основних засобів у тому разі, коли суб'єкти господарювання вибрали метод нарахування амортизації основних засобів, передбачений податковим законодавством. Якщо підприємство вибрало інший метод нарахування амортизації, передбачений П(С)БО №7, тоді вартісні ознаки предметів, які можна віднести до малоцінних і швидкозношуваних, визначаються суб'єктом господарювання самостійно. Згідно з податковим законодавством щодо нарахування амортизації основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі основні фонди.

Виробничі основні фонди є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні  фонди — це житлові будинки  та інші об'єкти соціально-культурного  й побутового обслуговування, які  не використовуються в господарській  діяльності, але перебувають на балансі  підприємства.

На відміну від виробничих, невиробничі основні фонди не беруть участі в процесі виробництва  і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються  вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні  підприємства. Незважаючи на те що невиробничі основні фонди безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому підсумку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

За П(С)БО основні виробничі  фонди поділяються на такі групи:

І. Основні засоби

1. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

2. Машини та обладнання.

3. Транспортні засоби.

4. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

5. Інші основні засоби.

II. Інші необоротні  матеріальні активи

1. Бібліотечні фонди.

2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.

3. Тимчасові (нетитульні) споруди.

4. Інвентарна тара.

5. Інші необоротні матеріальні активи.

Співвідношення окремих  груп основних засобів становить їхню структуру. Поліпшення структури основних засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

Облік і оцінювання основних фондів здійснюються в натуральній і грошовій формах. Натуральна форма обліку основних фондів необхідна для визначення їхнього технічного стану, виробничої потужності підприємства, ступеня використання устаткування й інших цілей. Грошове (або вартісне) оцінювання основних фондів необхідне для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості, що переноситься на готову продукцію, а також для розрахунків економічної ефективності капітальних вкладень. Грошова форма обліку основних фондів ведеться за певними напрямами (рис. 1).

Рис. 1. Грошове оцінювання основних фондів

Первісна вартість основних фондів включає вартість придбання  устаткування (споруди, будівлі), транспортні  витрати з доставки і вартість монтажу тощо. За первинною вартістю фонди приймаються на облік, визначається їхня амортизація й інші показники.

Відновна вартість - це витрати на відтворення основних фондів у сучасних умовах. Вона встановлюється, як правило, під час переоцінювання основних фондів.

Залишкова вартість є  різницею між початковою або відновною  вартістю основних фондів і сумою  їхнього зносу.

Ліквідаційна вартість - вартість реалізації зношених або  виведених із експлуатації окремих  об'єктів основних фондів.

Балансова вартість - це вартість об'єктів з урахуванням переоцінки, за якою вони числяться на балансі підприємства.

Ринкова вартість - найбільш вірогідна ціна продажу об'єктів  основних фондів з урахуванням їх реального стану, співвідношення попиту і пропозиції.

Переоцінювання основних фондів - це визначення реальної вартості основних фондів (основних засобів) організацій на сучасному етапі становлення ринкової економіки і створення передумов для нормалізації інвестиційних процесів у країні. Переоцінювання дає змогу отримати об'єктивні дані про основні фонди, їхній загальний стан, галузеву структуру, територіальний розподіл та технічний стан.

Відтворення основних виробничих засобів — це процес безперервного  їх поновлення. Існують дві форми  відтворення основних фондів - проста і розширена. При простому відтворенні передбачається заміна застарілої техніки і капітальний ремонт устаткування, тоді як розширене відтворення - це насамперед нове будівництво, а також реконструкція і модернізація підприємств, які діють. Відновлення об'єктів основних засобів може здійснюватися за допомогою ремонту, модернізації і реконструкції.

Рис. 2. Кругообіг вартості основних фондів

За простого відтворення  у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

Необхідність оновлення  основних виробничих засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція  спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих засобів.

2. ЗНОШЕННЯ Й АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Розрізняють два види зносу основних засобів — фізичний і моральний.

Фізичний знос — це поступова  втрата основними засобами споживної  вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через  нове капітальне будівництво або  придбання нових основних засобів.

Частковий знос компенсується здійсненням  капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос — це знос основних засобів унаслідок створення  нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з  продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Моральний знос зменшує вартість основних виробничих засобів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу  характеризує стан основних виробничих засобів. Вирахуванням з первісної (відновлюваної) вартості основних виробничих засобів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих засобів.

Зв = [В(100 – І)] : 100,

де Зв - залишкова вартість основних виробничих засобів;

В - відновлювальна (первісна) вартість основних виробничих засобів;

І - ступінь зносу основних виробничих засобів, %

Відновлення зношуваних основних фондів та їх відтворення здійснюються за рахунок амортизаційних відрахувань, що формуються при амортизації цих  фондів.

Амортизація це поступове перенесення  за частинами (у міру фізичного зносу) вартості основних фондів на вироблений за їх допомогою продукт (надані послуги). Амортизація здійснюється з метою накопичення фінансових ресурсів для фінансування наступного відновлення і відтворення основних фондів.

Амортизаційні відрахування — це грошове відображення розміру амортизації, ступеня зносу основних фондів. Вони включаються в собівартість продукції та компенсуються при її продажу у виторгу, що надходить.

Амортизаційні відрахування підприємства здійснюються щокварталу виходячи зі встановлених єдиних норм та балансової (залишкової) вартості основних фондів за окремими групами або за інвентарними об’єктами.

Сума амортизаційних відрахувань  за відповідний звітний період визначається шляхом множення встановленої норми  амортизації на балансову вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду.

Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду в таких розмірах.

На календарний рік    На квартал

Група 1 — 5%     Група 1 — 1,25% (5:4)

Група 2 — 25%     Група 2 — 6,25% (25:4)

Група 3 — 15%     Група 3 — 3,75% (15:4)

Не нараховується амортизація  за такими основними фондами: а) продуктивною худобою; б) бібліотечним фондам; в) підвідомчими місцевій адміністрації спорудами  міського благоустрою та автомобільними шляхами; г) фондами, переведеними у  встановленому порядку на консервацію; д) фондами бюджетних організацій.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

• на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);
• на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Безпосередньо відносяться  до складу валових витрат звітного періоду:

• витрати на придбання основних засобів або нематеріальних активів з метою їх наступної реалізації іншим підприємствам чи використання таких основних засобів у виробництві інших основних засобів, призначених для такої реалізації;
• кошти та витрати на утримання основних засобів, що перебувають на консервації.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також від  методів їх нарахування.

Відповідно до чинного  законодавства суб’єктам підприємницької  діяльності пропонується як базу для  нарахування амортизації застосовувати  залишкову вартість основних виробничих засобів, скориговану на суму капітального ремонту понад суми, віднесені на витрати виробництва з поправкою на індекс інфляції.

Нарахування річної амортизації  здійснюється одним з таких методів:

• Прямолінійним. При застосуванні цього методу фактично вартість об'єкта основних засобів, яка амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом терміну його експлуатації. Тому цей метод використовують для нарахування амортизації за об'єктами основних засобів, такими як будівлі, споруди, офісна техніка тощо, знос яких відносно рівномірний протягом усього періоду їх експлуатації та не залежить від обсягу виробництва.
• Зменшення залишкової вартості. Суть цього методу полягає в тому, що в перший рік експлуатації об'єкта основних засобів сума нарахованої амортизації буде найбільшою. Потім кожного наступного року вона зменшуватиметься і в останній рік нарахування амортизації буде найменшою. Метод зменшення залишкової вартості слід застосовувати для тих об'єктів основних засобів, ефективність використання яких у період експлуатації зменшується, причому неможливо достовірно оцінити ступінь їх зменшення.
• Прискореного зменшення залишкової вартості. Цей метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості і належить до групи прискорених методів амортизації. Цей метод застосовують у разі, якщо планують, що ефективність об'єкта основних засобів на початок експлуатації буде набагато вищою, ніж на кінець експлуатації, та якщо витрати на обслуговування в процесі експлуатації значно зростуть.
• Кумулятивним. Цей метод належить до групи прискорених методів амортизації. Отже, всі принципові особливості цієї групи подібні та полягають у тому, що значна частка амортизаційних відрахувань накопичується протягом перших років експлуатації. Тому кумулятивний метод застосовують у тих самих випадках, що й інші два методи прискореної групи
• Виробничим. Цей метод застосовують за умови, якщо можна визначити виробничу віддачу об'єкта основних засобів. Класичний приклад застосування цього методу при розрахунку амортизаційних відрахувань транспортних засобів. Вони мають спідометр, тому фактичний обсяг "виробництва" в цьому разі обчислюють виходячи з показників спідометра (в кілометрах) або показників спідометра та кількості перевезеного вантажу (в тонно-кілометрах).
• Податковим. Фактично цей метод є різновидом методу зменшуваного залишку. Його доцільно застосовувати для нарахування амортизації об'єктів, які мають значний термін корисного використання і на технічне обслуговування та ремонт яких з кожним роком експлуатації постійно збільшуються витрати. Зокрема, податковий метод застосовують для нарахування амортизації будівель та споруд

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням  очікуваного способу отримання  економічної вигоди від його використання. При цьому для різних об'єктів  застосовується окремий метод амортизації.

3. ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ  
   ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Для забезпечення відтворення  основних виробничих засобів важливе  значення має вивчення їхнього стану  та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва  основні засоби зношуються фізично  і старіють морально. Ступінь фізичного  зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в  кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових  витрат на основні засоби.

По-третє, як спосіб нагромадження  фінансових ресурсів для заміщення  виведених з виробничого процесу  основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.

Показники стану й  ефективності використання основних засобів  можна об’єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів (рис. 3).

Рис.3. Показники забезпечення, стану та ефективності використання основних засобів

До показників, які  характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість є величиною  зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.

Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів  у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів (див. рис. 3).

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах.

Коефіцієнт придатності  показує, яка частина основних засобів  придатна для експлуатації в процесі  господарської діяльності.

Коефіцієнт оновлення  основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття  показує інтенсивність вибуття  основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів.

До показників, які  характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Найбільш загальним  показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача. Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

Формули розрахунку показників забезпечення стану й ефективності використання основних засобів та їхню характеристику наведено в табл. 1.

Таблиця 1.

Продовження таблиця 1

Ф_к — балансова вартість основних виробничих засобів;

В_п — вартість виробленої продукції;

Ф_з — залишкова вартість основних виробничих засобів;

М — вартість майна  підприємства;

З_о — сума зносу основних виробничих засобів;

Ч — середньооблікова чисельність працівників;

Ф_у — вартість уведених основних виробничих засобів;

Ф_в — вартість виведених основних виробничих засобів;

К_з — коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;

П_з — загальний прибуток підприємства.

ВИСНОВКИ

Основні засоби підприємства це сукупність матеріально-речових  цінностей, що діють у натуральній  формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, і  вартість яких поступово зменшується  у зв'язку з фізичним та моральним зносом.

Вивчаючи стан основних фондів, визначають також і забезпечення ними підприємства. Для цього спочатку аналізують потужність обладнання й  те, наскільки ця потужність відповідає виробничій програмі підприємства.

Якнайповніше та якнайраціональніше використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства сприяє поліпшенню всіх його техніко-економічних показників: зростанню продуктивності праці та фондовіддачі, збільшенню випуску продукції, зниженню її собівартості, економії капітальних вкладень.

Велике аналітичне значення мають показники структури основних фондів. Насамперед аналізують розподіл основних фондів підприємства на основні  виробничі фонди головного виду діяльності, основні виробничі фонди  інших видів діяльності (наприклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і фонди невиробничого призначення.