Основні структурні елементи науково-дослідної роботи студентів

МІНІСТЕРСТВО  ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 

ІНСТИТУТ  ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ 

Кафедра управління персоналом та економіка праці 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни  „Основи  наукових досліджень” 

Основні структурні елементи науково-дослідної роботи студентів 
 
 
 
 

             ВИКОНАЛА: студентка факультету економіка фінансів

                                                 Групи УПБ1 – 08з

Спеціальності „Управління персоналом і економіки  праці"

                                                 Заочної форми навчання

                                                 Веклюк О.С. 

                       ПЕРЕВІРИВ: доцент  О.Ю.Вілкова

КИЇВ  2010 

Зміст 
 

Вступ                                                                                                                         3 
 

1. Організація  науково - дослідницької діяльності  студентів                             5

2. Актуальність  і доцільність дослідження науково-дослідницької                 10        

    діяльності  студентів

3. Науково–дослідницька  діяльність студентів – одна із основних                 17     

    чинникі  підготовки висококваліфікованих кадрів 
 

Висновки                                                                                                                23 

Список використаної літератури                                                                          25 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     На  сучасному етапі прискореного соціально-економічного розвитку суспільства, що характеризується поступовою й неухильною інтеграцією України в європейські політичні, економічні й культурні структури, винятково важливого значення набуває підвищення освітнього рівня підготовки висококваліфікованих спеціалістів для всіх галузей діяльності, збагачення інтелектуального та творчого потенціалу.

     Важливою  умовою розв'язання цього завдання є необхідність озброєння спеціалістів, яких готує вища школа, умінням володіти знаннями, здатних до вільного професійного спілкування із зарубіжними колегами, які могли б користуватися оригінальною літературою, що сприятиме ефективності виконання професійних завдань. Особливого суспільного значення набуває вивчення наук у закладах вищої економічної освіти, оскільки їх знання є суттєвим фактором високої фахової компетенції майбутніх спеціалістів.

     Разом із тим практика й результати досліджень переконують, що рівень знань, умінь  і навичок у студентів та випускників  вищих економічних навчальних закладів недостатній для задоволення зростаючих потреб як професійного, так і особистого характеру. Зростаючий розрив між обсягом знань, призначених для вивчення, й можливістю їх засвоєння, може бути подоланий, головним чином, шляхом розвитку розумових здібностей студентів, формування в них здатності самим регулювати процес засвоєння нових знань і підвищення ефективності навчання.

     Самостійність у навчальній діяльності зумовлена  структурою планів вищих навчальних закладів, у яких значна частина  навчального часу виділена на самостійну роботу студентів. У даних умовах, з огляду на специфіку предмета дослідження, логічно звернутися до позааудиторної роботи студентів як одного з важливих джерел задоволення пізнавальних потреб і як засобу підтримки й подальшого розвитку навчально-професійних мотивів вивчення наук. Підвищення ефективності навчання можливе лише за умов раціональної організації всього навчального процесу. При обмеженні навчального аудиторного часу, а також з урахуванням психологічних особливостей студента й обов'язкової умови інтенсивності вправ для оволодіння цих знань, виникає необхідність навчати студентів самостійно працювати в позааудиторний час. Суперечності між рівнем знань студентів і їх умінням повноцінно спілкуватися у своїй професійній діяльності можна вирішити, використовуючи сучасні технології, що створюють пріоритетні умови для самостійної пізнавальної діяльності й дають змогу значно підвищити ефективність навчального процесу.

     Віддаючи  належне напрацюванням, здійсненим у цій галузі науки, слід зауважити, що вони базуються на принципах загальноосвітньої діяльності й не повністю враховують специфіку вивчення наук в економічному вищому навчальному закладі, де є свої особливості щодо засобів, форм і методів підвищення ефективності навчання під час організації самостійної позааудиторної діяльності студентів. Проблема визначення педагогічних умов організації самостійної позааудиторної діяльності студентів в економічних вищих навчальних закладах, як надзвичайно важлива педагогічна проблема, до цього часу не знайшла свого остаточного вирішення, що зумовило вибір теми, її актуальність, теоретичну й практичну значущість.

     Таким чином, актуальність теми дослідження  зумовлена:

     - соціальним замовленням суспільства  щодо підвищення рівня підготовки  молодих спеціалістів у їх професійній діяльності;

     - суперечністю між соціальною  потребою в глибокому оволодінні  студентами й випускниками економічних  вищих навчальних закладів та  існуючим рівнем їх мовленнєвої  компетенції. Тому важливо сьогодні, розвиваючи вищі навчальні заклади  нового типу, удосконалювати систему вищої освіти з урахуванням передового досвіду, досягнень вітчизняної й зарубіжної школи.

      1.Організація науково - дослідницької діяльності студентів 

     Сучасний  етап розвитку професійної освіти характеризується пошуком нових шляхів співробітництва викладачів і студентів, у процесі яких відбувається формування ініціативи, самостійності і творчості останніх, залучення їх до дослідницько-пошукової навчальної діяльності. Проблемі формування активної пізнавальної діяльності, що лежить в основі розвитку й удосконалення різних аспектів дослідницьких умінь студентів, приділено увагу в працях таких авторів, як Л.Аврамчук, Т.Алексєєнко, В.Андрєєв, П.Лузан, А.Дьомін, В.Рябець, П.Олійник.

     У зв’язку із спрямованістю освіти на виховання творчої особистості, яка здатна до саморозвитку і самовдосконалення, в якості приоритетного дидактичного підходу у навчанні деякі викладачі вибирають пошуковий, дослідницький. Аналіз педагогічної і методичної літератури показав, що формування дослідницьких умінь студентів залежить від методики та організації навчально-пізнавальної та науково-дослідницької діяльності студентів та від сформованості у них навчальних і дослідницьких умінь, що відображено у працях Г.Артемчук, В.Буряка і Л.Кондрашової, М.Князян, С.Копельчак, Є.Спіцина.

     Для предмету наших досліджень важливими  є дефініції основних понять, які  використовуємо у дослідженні. Уміння – це самостійна, свідома дія  для практичного чи теоретичного застосування набутих знань. Це –  інтелектуальна діяльність. Види вмінь класифіковані. Ми притримуємось класифікації Ю.Бабанського, який розглядає її за принципом структурних складових навчальної діяльності, таких як планування задач і способів діяльності, мотивація, організація дій, самоконтроль, а також процесу засвоєння знань. Він виділяє такі різновиди умінь: навчально-організаційні (вміння приймати та вирішувати задачі діяльності, раціонально планувати діяльність і створювати для неї сприятливі умови); навчально-інформаційні (вміння здійснювати бібліографічний пошук, працювати з книгою, довідником, технічними джерелами інформації, здійснювати спостереження); навчально-інтелектуальні (вміння мотивувати свою діяльність, уважно сприймати інформацію, раціонально запам’ятовувати і логічно усвідомлювати навчальний матеріал, виділяючи в ньому головне, вміння вирішувати проблемні пізнавальні задачі, самостійно виконувати справи і здійснювати самоконтроль у навчально-пізнавальній діяльності).

     Розкриваючи наше дослідження, розподілим його за такими видами вмінь:

     - переносити набуті студентом теоретичні знання з певної дисципліни, алгоритми і варіанти рішень задач в умови нової ситуації, трансформуючи їх в залежності від специфіки конкретних умов навчально-пізнавальної діяльності;

     - знаходити для кожної навчальної  ситуації або нестандартної задачі нове рішення із комбінації відомих ідей, знань, навичок;

     - створювати нові задачі та  конструювати нові прийоми для  їх розв’язання;

     - адекватно оцінювати виконану  роботу, виявляти причину невдач, помилок, визначати шляхи їх  усунення.

     Особливу групу займають дослідницькі вміння. На думку В.Литовченко дослідницькі вміння є сукупністю систематизованих знань, умінь і навичок особистості, поглядів і переконань, які визначають функціональну готовність студента до творчого пошукового рішення пізнавальних задач. Автор поділяє дослідницькі вміння на групи:

     1) операційні дослідницькі вміння, до яких відносять розумові  прийоми і операції, що використовуються  в дослідницькій діяльності: порівняння, аналіз і синтез, абстрагування  і узагальнення, висунення гіпотези, співставлення;

     2) організаційні дослідницькі вміння, які включають застосування прийомів  організації в науково-дослідній  діяльності, планування дослідної  роботи, проведення самоаналізу,  регуляція власних дій у процесі  дослідницької діяльності;

     3) практичні дослідницькі вміння, які охоплюють опрацювання літературних  джерел, проведення експериментальних  досліджень, спостереження фактів, подій та обробка даних спостережень, впровадження результатів у практичну  діяльність;

     4) комунікативні дослідницькі вміння, що передбачають застосування прийомів співробітництва в процесі дослідницької діяльності, для здійснення взаємодопомоги, взаємоконтролю.

     Узагальнюючи  погляди дослідників, можна зазначити, що формування умінь – це процес оволодіння людиною, виробленими іншими людьми, способами дій і виокремлює фази формування умінь: усвідомлення завдання і способів його виконання; спроба застосувати одержані пояснення на ділі (вправляння); утворення стереотипу дій.

     Поставивши  за мету дослідити можливі напрямки організації дослідницької діяльності студентів , поділимо цей процес на етапи: підготовчий, виконавчий і результативний. Кожний етап характеризується своєю специфікою. Розглянемо ці етапи.

     Підготовчий етап. Головна мета цього етапу  полягає у :

     1) Провести планування з дисциплін на основі модульного підходу( в межах модульно-рейтингової технології навчання). Створити інтегровані плани дослідницької діяльності студентів.

     2) Обрати форми організації самостійної  роботи ( групові, індивідуальні,  обов’язкові, добровільні).

     3) Написати методичні вказівки  до проведення занять з використанням  елементів дослідницької діяльності( теоретичні заняття і практичні).

     Виконавчий  етап. Мета етапу:

     1) Організувати спільну діяльність  викладача і студента за рахунок  створення суб’єкт – суб’єктних відношень.

     2) Вибір рівня складності навчально-дослідних  завдань (за В.Беспальком): низький,  елементарний, асоціативний, пошуковий,  дослідницький.

     3) Використання типів занять «зразок  дослідження», « дослідження» і  «власні дослідження» ( студенти добровільно обирають вид заняття).

     4) Експериментальне дослідження згідно  з рівнями засвоєння знань:  за взірцем, аналогіями, творчі ( проблемні завдання практичного  спрямування у відповідності  з майбутнім фахом).

     Результативний  етап. Головна мета етапу:

     1) Провести діагностику рівнів  навченості проводити дослідницьку  діяльність ( динаміка результативності  у ході дослідження).

     2) Перевірка якості сформованості  дослідницьких умінь через написання  творчих рефератів, курсових робіт.

     Реалізація  всіх етапів забезпечується відповідними умовами: наявність організаційної моделі формування дослідницьких умінь з дисциплін природничо-математичного циклу; оптимізація навчального процесу шляхом упровадження модульно-рейтингової технології; використання дослідницьких завдань технологічного, економічного, екологічного, агрохімічного змісту, що відображає специфіку підготовки спеціалістів ВНЗ; керованість самостійною роботою студентів. Результати досліджень показали ефективність запропонованої моделі організації дослідницької діяльності студентів.

     2. Актуальність і доцільність дослідження  науково - дослідницької діяльності  студентів 

     Актуальність  дослідження. Сучасний рівень соціально-економічного розвитку України ставить перед  навчальними закладами нові завдання щодо підготовки спеціалістів схильних до нових інновацій і творчості, здатних професійно володіти різноманітними засобами, формами і методами роботи. На вирішення цих завдань спрямоване й кредитно-модульне навчання, що в останні роки активно впроваджується у ВНЗ країни.

     Як  показує аналіз основних вимог Болонського  процесу, провідне місце у підготовці майбутніх спеціалістів належить покращенню навчально-дослідної роботи студентів, що має сприяти розвитку їхньої самостійності  й творчої активності. Реалізація цих вимог має відбуватися за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти, переорієнтації процесу навчання з суто лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму, пошуку нових видів навчально-дослідної роботи студентів. Але, все нове буде ефективним лише тоді, коли будуватиметься з урахуванням національного досвіду підготовки спеціалістів.

     Вивчення  архівних джерел свідчить, що педагогічно-доцільний  досвід організації та проведення навчально-дослідної  роботи майбутніх спеціалістів було накопичено факультетами вищих закладів України у другій половині ХХ ст. Вивчення і творче використання цього досвіду сприятиме удосконаленню змісту, форм і методів навчально-дослідної роботи майбутніх спеціалістів у сучасних умовах.

     Мета  — на основі вивчення архівних матеріалів та інших джерел, дослідити завдання, зміст та види навчально-дослідної  роботи студентів факультетів вищих  навчальних закладів України у другій половині ХХ ст. та в сучасних умовах.

     Вивчення  звітів про навчально-виховну роботу факультетів ВНЗ свідчить, що у другій половині ХХ ст. викладачі цих закладів постійно залучали майбутніх спеціалістів, до різних видів навчально-дослідної роботи. Головними завданнями цієї діяльності було: розвиток у студентів прагнення до досліджень у галузі спеціально-методичних дисциплін та накопичення досвіду цієї роботи; розвиток у майбутніх спеціалістів творчого мислення та формування дослідницьких умінь та навичок; виховання потреби постійно вдосконалювати свої знання, поширювати теоретичний кругозір та наукову ерудицію.

     Виходячи  з цих завдань, на факультетах  ВНЗ використовувалися такі види науково-дослідної роботи студентів:

     1) збір дослідницького та експериментального  матеріалу при підготовці до  семінарських та практичних занять, спецсемінарів і спецкурсів з спеціально-методичних дисциплін;

     2) накопичення досвіду вивчення  та критичного аналізу наукової  літератури;

     3) експериментальна робота під  час підготовки рефератів, курсових  і дипломних проектів;

     4) виконання домашніх завдань з  елементами творчого пошуку;

     5) дослідження, пов’язані з практикою:  виконання індивідуальних методичних  завдань; вивчення досвіду роботи  працівників;

     6) науково-дослідна та творча робота  студентів у позанавчальний час:  участь у наукових гуртках  і товариствах.

     Починаючи з молодших курсів, майбутні спеціалістів ознайомлювалися з елементами наукових досліджень, здобували навички самостійної  роботи з поглибленого вивчення спеціальних  дисциплін. Так, студенти І—ІІ-х курсів обов’язково мали брати участь у  науково-дослідній роботі, що проводилася у формі реферування окремих розділів курсів, які вивчалися; складання бібліографії з різних тем; участь у виготовленні навчально-методичних посібників (таблиць, макетів, моделей, слайдів) та підготовці лекційного демонстрування.

     На  ІІІ, ІV, V курсах студенти включалися безпосередньо  у дослідницьку роботу. Їм доручалися конкретні теоретичні і експериментальні розробки, що проводилися, головним чином, у лабораторіях і на кафедрах спеціально-методичних дисциплін при виконанні практичних, лабораторних, курсових та дипломних робіт, а також під час виробничої практики.

     Важливим  розділом навчально-дослідної діяльності студентів факультетів ВНЗ було виконання курсових робіт на ІІ—ІV (5) курсах під керівництвом викладачів спеціально-методичних дисциплін. Головним завданням цих робіт було сприяння формуванню у студентів діалектико-матеріалістичного світогляду, розвиток наукового мислення, активізація пізнавальної діяльності, оволодіння уміннями та навичками самостійного проведення дослідної роботи, поглиблення знань зі спеціалізації та використання цих знань, умінь і навичок при вирішенні практичних завдань.

     Вивчення  звітів про роботу вищих навчальних закладів України показує, що у 70—80-ті роки ХХ ст. на факультетах цих закладів практикувалася самостійна робота студентів у формі виконання курсових робіт. На початку навчального року студентам ІІ-го курсу давалася тематика курсових робіт, затверджених кафедрою ВНЗ. Майбутні спеціалісти обирали одну з тем, самостійно опрацьовували необхідну літературу і до встановленого терміну готували курсову роботу.

     Цікавий досвід проведення захисту курсових робіт було накопичено у 80-ті рр. ХХ ст. деяких ВУЗів України. Курсові  роботи захищалися в ході іспиту. Одне з трьох питань білету за вибором  студента замінювалося захистом курсової роботи. Вважаємо, що подібна методика стимулювала розвиток самостійного мислення майбутніх спеціалістів, поглиблювала творчий підхід до опрацювання необхідної літератури, вчила відбирати, аналізувати і узагальнювати знайдений матеріал з обраної теми.

     Головними завданнями курсових робіт було формування у студентів наукового світогляду, активізація пізнавальної діяльності, набуття умінь і навичок самостійного проведення дослідницької роботи та їх використання при вирішенні практичних завдань.

     Як  показують джерела, курсові роботи, що виконувалися на факультетах вищих  навчальних закладів характеризувалися  певними особливостями. Їх тематика і зміст відображали своєрідність майбутньої спеціальності.

     При розробці вимог до курсових робіт викладачі кафедр теорії та методики намагалися дотримуватися деяких положень, що орієнтували студентів на творчий пошук, виконання роботи дослідницького характеру. Подібні положення, як правило включали такі вимоги: надати студентам можливість виконання самостійно запропонованої теми (крім типових тем, розроблених кафедрами), але за умови її узгодження з провідним викладачем; вимагати самостійного підбору літератури з обраної теми; скласти в період виробничої практики умови для проведення спостережень, експериментів, тестування, хронометрування відповідно до обраної теми курсової роботи. Теми курсових робіт підбиралися з умовою забезпечення наступності досліджень, починаючи з другого курсу. Розпочате на другому курсі дослідження давало багатий фактичний матеріал, який міг плідно використовуватися під час виконання курсових робіт на третьому та четвертому курсах, а також дипломної роботи.

     Як  свідчить аналіз науково-методичної документації вищих навчальних закладів України, курсові роботи, які виконували студенти факультетів ВНЗ поділялися на теоретичні, емпіричні, експериментальні, інженерно-конструкторські та конструкторсько-експериментальні. У процесі виконання теоретичної курсової роботи майбутні спеціалісти вчилися аналізувати, критично оцінювати літературні дані і на основі цього робити узагальнення та висновки.

     У емпіричних курсових роботах студенти аналізували передовий практичний досвід спеціалістів, особистий досвід, документи планування, обліку і звітності, що відображали навчальний процес.

     При виконанні експериментальних курсових робіт майбутні спеціалісти вивчали літературні джерела з теми і крім того опановували методику проведення наукового дослідження. У ході виконання такої роботи студенти набували вміння самостійно аналізувати, викладати результати дослідження, правильно формулювати висновки і практичні рекомендації.

     Інженерно-конструкторські  курсові роботи були пов’язані з  технічним описанням і пропозиціями щодо використання розроблених автором тренажерів, контрольно-вимірювальних, інформаційних, діагностичних та інших приладів і пристроїв, що можуть бути використані в практиці.

     Конструкторсько-експериментальні курсові роботи, як показує їх назва, були поєднанням інженерно-конструкторських і експериментальних робіт. У них, поряд з описанням власного винаходу або удосконаленням вже відомого приладу чи пристрою викладаються результати його використання під час проведення експериментальних робіт.

     Як  свідчать архівні матеріали, у другій половині ХХ ст. важливим розділом навчально-дослідної роботи на факультетах ВНЗ була участь студентів у роботі наукових гуртків спеціально-методичних дисциплін.

     Під керівництвом викладачів, студенти готували також доповіді, які обговорювали на засіданнях гуртків, заслуховували повідомлення про нову літературу, інформацію про хід роботи гуртківців над окремими темами та виступи про досвід роботи кращих спеціалістів міста і області. На підставі цих матеріалів виконувалися наукові роботи, які одержували визнання на студентських конференціях, читаннях, диспутах.

     Вивчення  звітів про роботу факультетів вищих  навчальних закладів за 50—80 роки ХХ ст. показує, що принципами роботи наукових гуртків зі спеціально-методичних дисциплін  цих закладів були: виховна спрямованість діяльності гуртків; професійна позиція у розробці кожної теми, зв’язок теорії з практикою роботи; ставка на самостійність, ініціативу, активність гуртківців, на максимальний розвиток у них пізнавальних і дослідницьких інтересів та професійних здібностей; актуальність тематики; створення, укріплення та розширення традицій гуртків, спадкоємність роботи у кожному їх новому складі; організаційна злагодженість, плановість, конкретність і результативність роботи.

     Головними формами і методами роботи наукових гуртків зі спеціально-методичних дисциплін були підготовка наукових доповідей, дослідження колективних та індивідуальних тем і питань, анкетування, бібліографічна робота, рецензування, огляди спеціальної періодики, бесіди, вечори запитань і відповідей та екскурсії. Цю роботу гуртківці проводили за індивідуальними планами, систематично консультуючись з керівниками та звітуючись перед ними про виконану роботу.

     Практичний  досвід, накопичений факультетами ВНЗ  у галузі організації науково-дослідної  роботи студентів показує, що вона сприяла розвитку самостійності мислення майбутніх спеціалістів, стимулювала їх до творчого пошуку. У процесі виконання цієї роботи створювалися чудові умови для безпосереднього спілкування студента з викладачем та індивідуального впливу на розвиток майбутнього фахівця. Науково-дослідна робота спрямовувала також енергію молоді на корисні справи і надавала їй можливість виразити і перевірити себе в конкретній діяльності.

     Як  показує аналіз сучасної науково-методичної літератури, сьогодні на факультетах ВНЗ збереглися майже всі форми навчально-дослідної роботи студентів, що використовувалися в другій половині ХХ ст. Серед них елементи навчально-дослідної роботи при підготовці до аудиторних занять, реферати, курсові та дипломні роботи. Відновлюється втрачена на початку ХХІ ст. діяльність наукових студентських гуртків. Також з’явилися нові форми навчально-дослідної роботи майбутніх спеціалістів, зокрема виконання студентами передбачених кредитно-модульною системою індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).

     Як  зазначають фахівці, ІНДЗ є видом  позааудиторної самостійної роботи студента навчального, навчально-дослідницького чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується в процесі  вивчення програмного матеріалу  навчального курсу і завершується разом із складанням підсумкового іспиту чи заліку із даної навчальної дисципліни. ІНДЗ використовуються з метою самостійного вивчення частини навчального матеріалу, систематизації, узагальнення, закріплення чи практичного застосування знань студента з навчального курсу.

     За  змістом та структурою ІНДЗ нагадує  курсову чи дипломну роботу але значно меншу за обсягом і включає:

     1) вступ, де зазначається тема, мета  та завдання роботи і основні  її положення;

     2) теоретичне обґрунтування;