Основні типи колізійних прив'язок
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
НАУКОВО-НАВЧАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, ЕКОНОМІКИ ТА СОЦІОЛОГІЇ
ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО І МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ:
“МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО”
ВАРІАНТ № 3. (4)
“Основні типи колізійних прив’язок”
Виконала:
студентка 5-го курсу
заочної форми навчання
групи ПЗзм – 07-7
Перевірив:
______________________________
_____ __________________ 2009 р.
Харків
2009
ВАРІАНТ № 3. (4)
“Основні типи колізійних прив’язок”
ПЛАН
Вступ
- Основні типи колізійних прив’язок.
- Контрольні запитання:
- що слід розуміти під терміном “колізія колізій” і яким шляхом таке протиріччя вирішується?
- назвіть основін типи систем права;
- перелічіть особливості застосування колізійного методу;
- вкажіть всі типи колізійних прив’язок, закріплені в Кодексі торговельного мореплавства України.
- Практичне завдання. У 2005 році громадянка України В., що проживала у м. Бєлгород (Росія) звернулась до місцевого суду у м. Бєлгород з позовом про розірвання шлюбу зі своїм чоловіком К., що проживає у м. Харкові (Україна). Її чоловік К. також є громадянином України.
- На право якої держави має спиратися суд м. Бєлгород?
- Норми яких міжнародних угод, регулюючих відносини між суб’єктами України і Росії мають бути враховані при вирішенні питання про розірвання шлюбу?
Висновки
Список використаних джерел та літератури
ВСТУП.
Становлення України
як правової держави, розширення її міжнародних
зв'язків, залучення до європейських і світових
структур в аспекті вступу країни до Світової
організації торгівлі (СОТ) та Європейського
Союзу (ЄС) зумовили необхідність інтеграції
національного законодавства в міжнародно-правовий
простір. Глобалізаційні та інтеграційні
процеси зумовлюють розвиток суспільних
приватноправових відносин з так званим
іноземним елементом. Ці відносини регулюються
міжнародним приватним правом, яке розглядається
у двох аспектах: 1) як колізійне право,
і в цьому аспекті воно є галуззю національного
права; 2) з позиції міжнародно-приватноправових
норм як матеріального, так і процесуального
характеру. Щодо другого аспекту, то міжнародні
приватноправові норми потребують взаємоузгодженості
з відповідними національними правовими
системами, певної уніфікованості й чіткого
визначення їх ролі та місця у світовій
структурі права. Без цього неможливе
їх ефективне функціонування та оптимальне
досягнення їх основної мети — забезпечення
прав людини. Водночас спостерігається
дедалі більше розширення нормативного
поля дії міжнародного права, що "накладається"
на певні сфери приватного національного
права.
Проблема ускладнюється специфічним сприйняттям
і вирішенням однакових питань різними
національними правовими системами, що
зумовлено своєрідним історико-культурним
розвитком націй, які репрезентують відповідну
правову систему, та неоднаковим змістом
їх правосвідомості, правової культури,
специфічним розвитком приватноправової
доктрини та практики її застосування.
Роль синтезуючого елемента належить
інтеграції України до СОТ та ЄС. З огляду
на стрімке зростання ролі міжнародного
права і відповідне ускладнення його взаємодії
з національним приватним правом є всі
підстави вважати цю проблему однією з
найактуальніших. Крім того, актуальність
цього дослідження зумовлена невирішеністю
низки питань щодо сутності приватного
(міжнародно-приватного) права, складу
та змісту конкретних правовідносин, а
також важливістю вирішення цих питань
для розв'язання державно-правових проблем
сьогодення, розбудови права у напрямах,
закладених Конституцією України, виходячи
з потреб інтеграції держави у світове
та європейське співтовариства.
Міжнародне приватне право, яке пройшло
багатовіковий шлях розвитку, на сьогодні
є одним з найбільш актуальних і надзвичайно
складних правових явищ, ядром якого виступає
саме колізійне право. Об’єктивні реалії
сучасності характеризуються взаємопроникненням
економік і культур, мобільністю суб’єктів
права, інтенсифікацією комерційних та
господарських відносин, збільшенням
приватноправових контактів між суб’єктами
різних юрисдикцій, посиленням міграційних
процесів, пріоритетним становищем саме
приватного суб’єкта в громадянському
суспільстві тощо.
- Основні типи колізійних прив’язок.
Колізійне право — це міст, який з’єднує національну правову систему з іноземним правом.
Передумовами виникнення колізійної норми є посилення процесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв'язків між державами тощо. Змістом, колізійної норми є відсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин.
Правові системи окремих держав можуть колізувати у питаннях, які пов’язанні з колізіями як матеріального права (його вибору, кваліфікації, тлумачення), так і процесуального права (тобто, право якої держави повинно застосовуватися до процесуальних відносин, пов’язаних з розглядом справ з участю іноземного елементу та виконанням судових рішень, у тому числі держави, правозастосовчий орган якої компетентний розглядати справи такого роду). Таким чином виникає проблема вибору закону, яка вирішується з допомогою колізійної норми.
«Колізія» — слово, яке походить від латинського collisio, що означає «зіткнення». Колізія права полягає у різниці змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент в даних правовідносинах. Іншими словами, правова колізія зумовлена двома причинами: наявністю іноземного елементу в приватноправових відносинах і різним змістом права різних держав, з якими ці відносини пов’язані.
Колізійна норма — це норма, яка визначає, право якої держави повинно бути застосоване до даних правовідносин, «ускладнених» іноземним елементом.
Класифікація колізійних норм пов’язана з особливістю колізійних прив’язок. Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив’язки. За цим критерієм колізійні норми поділяються на односторонні та двосторонні.
Одностороння — це така норма, прив’язка якої прямо називає право держави, яке належить застосовувати, і найчастіше вказує на застосування права у своїй державі (українська колізійна норма вказує на застосування права України). Так, згідно зі ст. 56 Закону України «Про міжнародне приватне право», форма i порядок укладання шлюбу в Україні визначається правом України.
Двостороння колізійна норма є більш типовою i її прив’язка не називає право конкретної держави, а формулює загальний принцип, використовуючи який, можна обрати право. Тому прив’язку двосторонньої колізійної норми називають «формулою прикріплення», тобто вона допомагає прив’язати правовідносини до конкретного правопорядку. У п. 2 ст. 37 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних i кримінальних справах визначається: «правові стосунки у сфері успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно». Таким чином, закріплюється можливість застосування або вітчизняного, або іноземного права.
Колізійні норми як юридико-технічні утворення за структурою є складними нормами. В міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив'язки. У першій частині норми, в обсязі, вказується правовідношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності). У другій частині норми, в прив'язці (колізійному принципі; формулі прикріплення), міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де знаходиться майно; за законом останнього постійного місця проживання спадкодавця).
За змістом обсягу це можуть бути норми, спрямовані на вирішення певних питань, пов'язаних із правосуб'єктністю осіб, правом власності та ін. Наприклад, Закон України «Про міжнародне приватне право», а саме ч. 1 ст. 49: «Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди (обсяг), визначаються за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (прив’язка)».
В обсязі визначаються відносини, пов’язані із зобов’язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди (зобов’язання з делікту).
У прив’язці визначається, правом якої країни врегульовуватимуться ці правовідносини, тобто «за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди».
Отже, стаття 49 не встановлює прав та обов’язків учасників вказаних відносин, а відсилає до права держави, в якій мала місце дія.
За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні та двосторонні. Односторонні колізійні норми (та прив'язки) вказують на застосування до правовідносин законодавства конкретної держави. Наприклад, за законом України визначається кримінальна відповідальність за злочин, скоєний на території України ( ст. 6 Кримінального кодексу України містить загальне правило, згідно якого всі особи, незалежно від громадянства, які вчинили злочин на території України, підлягають відповідальності за Кримінальним кодексом України).
Двосторонні колізійні норми мають загальне правило - прив'язку, що дозволяє визначити, закон якої держави слід застосувати до правовідносин з "іноземним елементом".
Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до:
1) особистого статусу фізичних та юридичних осіб;
2) правового становища майна;
3) угод та юридичних фактів.
У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.
1. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди.
Щодо особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis), в одному з двох його варіантів:
- як закон громадянства (lex patriae) чи
- закон місця проживання (lex domicilii).
Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права", зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі.
Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.
Згідно ст. 16 ЗУ “Про міжнародне приватне право” особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
Якщо фізична особа є громадянином
двох або більше держав,
її особистим законом вважається право
тієї з держав, з якою особа
має найбільш тісний зв'язок,
зокрема, має місце проживання або
займається основною діяльністю.
Особистим законом особи
без громадянства вважається право
держави, у якій ця особа
має місце проживання, а за
його відсутності - місце перебування.
Особистим законом біженця вважається
право держави, у якій він має місце перебування.
Щодо юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, фірм тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів.
По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.).
По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія).
Ст. 25 ЗУ “Про міжнародне
приватне право” особистим законом юридичної особи визнає
право держави місцезнаходження юридичної
особи, тобто, держава, у якій юридична
особа зареєстрована або іншим
чином
створена згідно з правом цієї держави.
За відсутності таких
умов або якщо їх неможливо
встановити, застосовується право
держави, у якій знаходиться
виконавчий орган управління юридичної
особи.
По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються.
2. Правове положення майна регламентується законом міцезнаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною прив'язкою
вирішуються питання, належні до права
власності. Найстарший з колізійних принципів,
оскільки він був сформульований ще римськими
юристами. Спочатку поширювався на всі
права власності (в т.ч. і на зобов’язальне
право). Згодом цей принцип розділився
на дві форми його застосування:
a) одні країни вважали, що будь-які правовідносини
з права власності, ускладнені іноземним
елементом, мають вирішуватись за цим
законом (виключення становить право інтелектуальної
власності);
б) в інших країнах цей закон застосовувався
лише до нерухомості, до рухомих речей
— тільки в тому випадку, коли це спеціально
обумовлено в законі або погоджено сторонами
в договорі.
У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад,ст. 38 ЗУ “Про міжнародне приватне право”, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p.1, відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.
Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця.
3. До угод та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до угод з "іноземним елементом" застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у п.5 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про міжнародне приватне право” автономія волі визначається як принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин. Ст. 43 цього Закону встановлює, що сторони договору можуть обирати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Отже, застосування правила автономії волі є одним із правових механізмів, який забезпечує широке, повне і точне застосування іноземного права. Прив'язка — закон автономії волі використовується багатьма державами "сім'ї континентального права". Вона означає, що сторони, укладаючи трудовий контракт, можуть самостійно обрати правопорядок, якому підпорядкують свої трудові відносини. На законодавство, обране сторонами для регулювання трудових відносин, може бути чітко вказано у контракті, або ж випливати з його змісту чи проформи (зразка, типової форми), чи з указівки, суд якої держави може розглядати спір. Це властиво правовій системі України. Більшість європейських держав (у т. ч. й Україна) не застерігають про обрання конкретного правопорядку для регулювання умов контракту. В них дозволяється обирати чи змінювати обране законодавство у будь-який час до укладення чи після укладення контракту та підпорядковувати різні умови контракту законодавству різних правових систем.
Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторговельній угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить законодавство держав Європи.
Колізійна прив'язка - закон валюти боргу (lex monetal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій належить валюта.
Регулюванню трудових відносин притаманною є, зокрема, колізійна прив'язка - закон місця виконання роботи (lex loci laboris). Вона передбачається, законодавством багатьох держав "сім'ї континентального права", прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, у якій звичайно, постійно виконуються роботи.
Колізійна формула - закон прапора (lex flagi) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.
Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commissi) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту.
Закон держави, з яким певне правовідношення найбільш тісно пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах "сім'ї загального права". Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з "іноземним елементом". Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з "іноземним елементом".
Колізійна прив'язка - закон суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розглядається. Тобто суд ( чи інший орган держави) повинен керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність "іноземного елементу" у правовідношенні. Загаль-новизнано, що з питань процесу суд (інший орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються процесуальними правами нарівні з громадянами України.
Законодавству та правозастосовній практиці держав відомі й інші колізійні прив'язки. Виклад тих самих колізійних прив'язок може відрізнятись у різних правових системах. Наприклад, колізійне правило lex loci laboris сформульоване як "закон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу", в законах із міжнародного приватного права Австрії; Швейцарії, у Європейській конвенції 1980 р. про право, яке застосовується до договірних зобов'язань . В законодавстві деяких інших держав вказану прив'язку сформульовано як "закон країни, в якій виконується робота".
Більшість із перелічених вище прив'язок не є універсальними, тобто такими, що застосовуються до всіх правовідносин одного інституту (наприклад, спадкування, укладення зовнішньоторговельних угод тощо). З огляду на це вони поділяються на основні та додаткові.
Колізійна прив'язка вважається основною, якщо вона спрямована на регулювання певного виду правовідносин з "іноземним елементом". Проте іноді необхідно уточнити застосування цього основного правила. Одним із способів такого уточнення є використання додаткових колізійних прив'язок.
У процесі правозастосування іноді є можливою вказівка на одночасне застосування законодавства кількох правових систем. Це явище отримало назву кумуляції колізійних прив'язок. Часто воно ускладнює регулювання правовідносин, а тому є не завжди бажаним.
Застосування до правовідносин колізійних прив'язок призвело до створення в кожній правовій системі власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізійне право. Має таку систему права й Україна.
2.Контрольні запитання:
- що слід розуміти під терміном “колізія колізій” і яким шляхом таке протиріччя вирішується?
- назвіть основні типи систем права;
- перелічіть особливості застосування колізійного методу;
- вкажіть всі типи колізійних прив’язок, закріплені в Кодексі торговельного мореплавства України.
«Колізія колізій» — це поняття, що використовується в міжнародному праві для відображення ситуації, коли одні й ті самі фактичні обставини в різних правових системах регулюються по-різному внаслідок наявності в законодавстві різних держав таких колізійних норм, що мають однаковий обсяг і різні колізійні прив’язки.
Наприклад, практично в усіх правових системах передбачені колізійні норми, що визначають вибір права для встановлення правоздатності юридичних осіб. Але власне колізійні принципи (відповідні правила вибору права) мають різний зміст.
«Колізія колізій» виявляється як у вигляді так званої позитивної колізії (коли одні правовідносини можуть бути врегульовані кількома правовими системами), так і у вигляді негативної (у тому випадку, коли жодна з правових систем не є компетентною для врегулювання конкретних правовідносин).
За позитивної колізії на визначення національності юридичної особи претендують дві правові системи: наприклад, в умовах, коли юридична особа, зареєстрована в Росії (де визнається принцип інкорпорації), здійснює свою діяльність на території Франції (де діє принцип осілості).
За негативної колізії виходить, що юридична особа взагалі не має національності: коли, наприклад, юридична особа зареєстрована у Франції, а здійснює свою діяльність на території Росії.
Урегулювання «колізії
колізій» здебільшого здійснюється
на підставі міжнародних договорів,
що містять норми про підпорядкува
До основних типів правових систем належать:
Романо-германський тип
правової системи (країни континентальної
Європи: Італія, Франція, Іспанія, Португалія,
Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.). Усередині романо-германсько-го типу
правової системи виділяють два підтипи,
або дві правові групи:
— романську (Франція, Бельгія, Люксембург,
Голландія, Італія, Португалія, Іспанія.
Провідною у цій групі є національна правова
система Франції);
— германську (Німеччина, Австрія, Швейцарія
та ін. Провідною у цій групі є національна
правова система Німеччини).
2. Англо-американський тип правової системи
(Англія, Північна Ірландія, США, Канада,
Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою
— колишні колонії Британської імперії
(нині 36 країн є членами Співдружності)
та ін.). Усередині англо-американського
типу правової системи розрізняють два
підтипи, або дві групи:
— англійське загальне право (Англія);
— американське право (США).
Крім того, поділ англо-американського
типу правової системи можливий на дві
групи:
— європейське загальне право (Англія,
Ірландія);
— позаєвропейське загальне право (США,
Канада).
Право кожної країни поза Європи набуло
широкої автономії в рамках англо-американського
типу правової системи.
3. Змішаний тип правової системи виник
на стику двох класичних типів правової
системи: романс-германської та англо-аме-риканської
і має специфічні риси.
У рамках цього типу можна
виділити дві групи:
— північноєвропейські (скандинавські)
правові системи (Данія, Швеція, Норвегія,
Ісландія, Фінляндія);
— латиноамериканські правові системи
(Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та
ін.).
4. Релігійно-традиційний тип правової
системи має декілька підтипів:
— релігійно-общинний (мусульманська,
індуська, іудейська, християнська групи);
— далекосхідний-традиційний (основні
групи - китайська, японська);
— звичаєво-общинний (африканська група
— країни Африки, Мадагаскар).
Соціалістичні правові системи в основному
стали історією (їх можна вивчати в ретроспективному
плані), проте й сьогодні є низка правових
систем (Куба, В'єтнам, КНДР), які зберегли
соціалістичне забарвлення з внесенням
до них більших чи менших — залежно від
держави — новацій. Проте це не означає,
що з урахуванням «соціалістичного» забарвлення
їх не можна віднести до класично усталених
типів правової системи.
Потреба в застосуванні колізійного методу може виникати як у випадку неідентичності законодавства різних пра-вових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості. Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, породжує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання. Вказаний ме-тод покликаний вирішити колізійну проблему, яка виникає у міжнародному приватному праві. Її вирішення здійснюється різними способами. Наприклад, через застосування уніфікованих матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв; "переборення" колізії, тобто тимчасовим її вирішен-ням стосовно конкретних випадків. Останнє є наслідком правозастосовної діяльності та може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлумаченні права. Але найчастіше для вирішення колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), які визначають законодавство правової системи, що необхідно застосувати до певного правовідношення. Тому метод, з допомогою якого врегульовуються колізії через застосування колізійної норми, отримав назву колізійного.
Для міжнародного приватного права значення мають не будь-які колізії, а тільки такі, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії). Внутрішні (міжобласні) колізії, наприклад, такі, що виникають в одній правовій системі між різними її правовими джерелами чи галузями, не входять до сфери міжнародного приватного права. Вони регулюються правовими джерелами тієї держави, де й виникли. Іноді важко кваліфікувати колізію як міжнародну чи внутрішню, як, приміром, колізію між правом Англії та Гонконгу. Наслідки кваліфікації часто можуть не збігатися за змістом, оскільки використовуються різні колізійні правила.
Водночас, як показала правозастосовна практика, у деяких правових системах застосування того чи іншого колізійного правила до різних видів колізій не має значення. Так, американські юристи використовують одні принципи для вирішення як міжнародних, так і міжобласних (міжштатних) колізій, хоча правові системи американських штатів не вважаються одна стосовно одної гетерогенними. Такий підхід частково обумовлений тим, що колізійне право США почало розвиватися саме з огляду на необхідність вирішення внутрішніх колізій між законами штатів. Ситуація залишається такою й досі. Правники США стверджують, що в системі американ-ського права колізійні проблеми розглядаються, насамперед, як міжнародні. Такий погляд покладено в основу одного з неофіційних джерел колізійного права США - Другого Зводу колізійного права 1971 p.
Практика правотворчості та правозастосування свідчить і про те, що за певних умов один вид колізій може переходити в інший. Так, міжобласні (міжреспубліканські) колізії можуть набувати статусу міжнародних. У цьому випадку доводиться вирішувати питання, яким колізійним нормам слід надати перевагу за такої зміни.
В останні роки чимраз частіше дебатується проблема міжнародних інтерперсональних (міжперсональних) колізій, їх ви-никнення викликане різним правовим статусом громадян однієї країни на її ж території. Вказані колізії найчастіше виявляються у сфері особистих правовідносин, скажімо, з питань відшкодування моральних збитків за завдану шкоду, спадку-вання, сімейних відносин тощо. Ці колізії виникають у державах, де поряд із територіальним правом діє право персональне, де нації та етнічні групи сповідують різні релігії (Ліван, дер-жави Північної Африки, Нігерія, Індонезія, Індія та ін.). Мабуть, ці колізії близькі до міжнародних, оскільки персональне право має такі ж властивості, як і право територіальне, крім особливості щодо його дії на певне коло осіб.
Стаття 5 Кодексу торговельного мореплавства України визначає колізійну прив’язку “закон прапора”: у разі заподіяння судном шкоди, що не передбачена статтями 296 і 314 цього Кодексу, відшкодування завданих збитків регулюється законодавством держави, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, а якщо шкода заподіяна у відкритому морі, - законодавством держави, під прапором якої плаває судно.
Застосування іноземного законодавства
передбачає ст. 6 Кодексу
Включення
в договори, передбачені цим Кодексом, умов про
застосування іноземного законодавства
і звичаїв торговельного
мореплавства дозволяється у разі, коли
сторони можуть відповідно
до цього Кодексу відступати від його
правил.
Майнові спори, що виникають
у зв'язку з договором або іншими
цивільно-правовими відносинами,
пов'язаними з торговельним
мореплавством і віднесеними до компетенції
Морської арбітражної
комісії при Торгово-промисловій палаті
України (Морська арбітражна
комісія), розглядаються цією комісією
за наявності згоди сторін.
Майновий спір, пов'язаний з торговельним
мореплавством, в
якому бере участь іноземна юридична або
фізична особа, може бути
за згодою сторін передано
на розгляд іноземного суду
або
арбітражу. В даному випадку має місце
автономія волі.
