Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Основні відмінності між лідером і керівником

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра соціальної роботи

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Кадрова політика в державному управлінні»

на тему «Основні відмінності між лідером і керівником»

Виконав студент групи ГПз – 319

Довгаленко Альона Володимирівна

Прийняв Кошова Т.В.

Запоріжжя

2014

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та загальна характеристика керівника

2. Природа та визначення поняття лідерства

3. Основні відмінності між лідером і керівником

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Сьогодні існує багато різних компаній, організацій та установ, які функціонують в різних сферах економіки, але чи всі вони є процвітаючими, прибутковими та мають сталий дохід. Одностайно відповідь: ні. Одні організації досягають успіху і інтегрують, виходячи на світовий ринок, чи розширюють сферу діяльності тим самим збільшуючи свій капітал, але ж є компанії та організації в занепаді чи ще гірше: на грані банкрутства. Головна причина криється в ефективному та динамічному керівництві, в талановитих та вмілих робітниках та правильно обраному стилю керівництва.

Більшість людей не бачать відмінності між поняттями керівництва, влади та лідерства, вважаючи, що, перебуваючи на керівній посаді, певна особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу. Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу надзвичайно різноманітне, оскільки воно складається під впливом багатьох чинників, до яких належать тип організації, її масштаби, напрям діяльності, місце в ієрархії управління, особисті якості менеджера та ін. Тому необхідно розглянути суть зазначених складових управлінського впливу та шляхи синтезу їх діяльності сучасного менеджера.

Проблеми лідерства являються ключовими для досягнення організаційної ефективності. З однієї сторони, лідерство розглядається як наявність певного набору якостей, які притаманні тим, хто успішно впливає на інших, з іншої, лідерство - це процес несилового впливу у напрямку досягнення організацією своїх цілей. Для того, щоб складна організація ефективно виконувала свої задачі необхідно забезпечити виконання всіх функцій управління.

Бути керівником і бути лідером в організації - це не одне і теж. Керівник в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відношенні з ними, перш за все, використовує і покладається на посадову основу влади і джерела, що її живлять. Лідерство ж ґрунтується більше на процесі соціальної дії, а точніше взаємодії в організації. На відмінну від керівництва, лідерство припускає наявність в організації послідовників, а не підлеглих.

Людей, що мають владу в організації, можна розділити на три категорії: формальний керівник, неформальний лідер і формальний лідер. Формальний лідер має повний набір інструментів впливу, отже, має більший шанс на успіх.

Проблема керівництва і лідерства в управлінні досліджується багатьма авторами.

1. Поняття та загальна характеристика керівника

Керівництво - це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети. Керівництво (в бізнесі) - це здатність заставити весь колектив прагнути до виконання завдань, що стоять перед організацією.

Також під керівництвом розуміють право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх. Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію у межах формальної організації. Діапазон керівника залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Керівник - єдиноначальник, здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обов'язків між колегіальним поділом управління (рада, правління тощо) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконавця колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.

Насамперед керівництво варто розглядати як процес, який, в свою чергу, може бути розбитий на окремі дії і кроки керівника, які направлені на досягнення проміжних, оперативних цілей. Керувати можна навчитися, в потенціалі це дано кожному. Другим елементом керівництва є безпосередній вплив на підлеглих.

Третій елемент керівництва - обов'язкова наявність послідовників і спільної мети, на досягнення якої будуть направлені сумісні зусилля.
Результати керівництва з самого початку закладені в системі його здійснення. Результат керівництва -- похідна від якості його виконання.

Керівництво - це "робота з людьми", на відміну від адміністративної паперової роботи чи дії для вирішення проблем. Керівництво динамічне й містить у собі використання особистих повноважень і прав.

Керівник організації -- людина, яка одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими. Його мета - впливати на інших таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену організації.

Американський дослідник Роберт Блейк та Джейн Моутон підкреслюють, що сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної підтримки цілей діяльності організації, в якій її члени отримують стимул в усуненні перепон і досягненні максимальних результатів. Отже, основою ефективного керівництва є вміло побудовані взаємини з підлеглими.

Для забезпечення ефективного керівництва треба враховувати такі шість елементів: ініціативність; інформованість; захист своєї думки; прийняття рішень; розв'язання конфліктних ситуацій; критичний аналіз. Жодний з розглянутих елементів не може компенсувати відсутність або надлишок будь-якого іншого.

Відомий український економіст Валерій Терешенко підкреслював, що завдання керівника - диригувати, підібрати хороший персонал, розробити організаційну структуру підприємства, вибрати загальний напрям його діяльності, координувати всю роботу, боротися з непродуктивними витратами часу.

Слід виділити ще одне з найважливіших завдань -- вчитись інтенсивно працювати, поліпшувати якість роботи.

Одним з основних інструментів сучасного керівництва виступає налагодження ефективних зв'язків між працівниками. Керівник має тонко реагувати на настрої та думки, котрі виникають у трудовому колективі, він має досконало володіти здатністю переконувати й домагатися підтримки своїх рішень і обраного ним курсу з боку підлеглих, колег, вищого керівництва. Сучасне керівництво діє, виходячи з необхідності змін в організації. Кінцевий успіх цих змін можна забезпечити, лише враховуючи структуру потреб, її специфіку, динаміку. Налагодження зв'язків виступає засобом, за допомогою якого керівник може знати і сприймати різні думки, що сприяють виробленню нового курсу. Отже, вирішальне значення для керівництва мають ефективні зв'язки і спроможність спонукати людей до дії.

Характерні риси сучасного керівника такі:

- орієнтація на людей. Більше часу присвячує взаємодії з людьми і менше часу проводить в офісі, розробляючи неймовірні плани;

- ставлення до виконання. Поряд з орієнтацією на людей робить наголос на виконанні. Успішне виконання вимагає поєднання спеціальних навичок і знань в галузі управління з практичним використанням їх для спрямування персоналу на виконання завдань;

- дух суперництва. Сучасний керівник повинен уміти добиватися успіху за умов гострої конкуренції. Тиск, який створює міжнародна конкуренція, змінює формулу успіху керівника. Не трудовий стаж або освіта, а лише вміння виправдовувати очікування вищого керівництва є вирішальним фактором у діяльності сучасного менеджера;

- зовнішня перспектива. Управлінська майстерність має бути спрямована на будь-кого, хто має відношення до успіху;

- орієнтація на системи. Складність сучасних відносин вимагає, щоб керівник став фахівцем у галузі управління системами;

- прагматизм, гнучкість та здатність мати справу з невизначеністю. Прагнення до розробки чистих принципів, котрі можуть привести керівника до успіху, не має сенсу. Керівникам, які досягли успіху, властива гнучкість у прийнятті рішень, вони розуміють, коли важливо не наслідувати того, що вже було в минулому зроблено;

- орієнтація на майбутнє. Тим, хто перебуває на нижчому рівні корпоративного управління, як правило, необхідна перспектива в межах кількох місяців. Вище керівництво має передбачити майбутнє принаймні на десятиліття.

Основні фактори, що сприяють ефективному керівництву організацією, такі:

- підтримка. Поведінка, що вселяє підлеглому почуття власної значимості;

- гармонізація відносин. Поведінка, що заохочує членів колективу до розвитку тісних, що влаштовують усіх, взаємовідносин;

- акцент на досягненні мети. Поведінка, що стимулює ентузіазм у досягненні групової мети або досконалості в роботі;

- сприяння роботі. Поведінка, що сприяє досягненню мети за допомогою програм, координації і планування, а також забезпечення необхідними ресурсами -- інструментами, матеріалами, технічними засобами.

Форма і масштаби цих факторів залежать від того, який стиль керівництва обирає керуючий. З'ясування змісту керівної діяльності в підприємницькій організації передбачає дослідження основ керівництва, зокрема лідерства, впливу та влади.
2. Природа та визначення поняття лідерства

Організації, які достигають успіху, відрізняються від протилежних їм головним чином тим, що мають більш динамічне та ефективне керівництво. Під керівництвом, з точки зору власника, розуміється чи то індивід (керівник), чи то група (керівний склад), або процес, який володіє індивідуальними особливостями способу управління організацією. До слів керівник, керівництво часто відносять такі поняття і явища як лідер та лідерство. В деяких випадках ці слова є синонімами, але це не зовсім так. Спробуємо розібратися в природі виникнення лідерства та дати більш чітке визначення цього поняття.

Природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо порівняти її власно з управлінням. Бути менеджером і бути лідером в організації – це не одне й те ж. Менеджер в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові стосунків з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади. Лідерство ж, як специфічний тип стосунків управління, базується більш на процесі соціального діяння, а точніше взаємодії в організації. Цей процес є набагато складним, який потребує високого рівня взаємозалежності її учасників. На відміну від власно управління лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відповідно відносини “начальник - підлеглий”, притаманні традиційному погляду на управління, заміняються відносинами “лідер – послідовник”.

Не зважаючи на те, що керівництво – суттєвий компонент ефективного управління, ефективні лідери не завжди є одночасно і ефективними управлінцями. Про ефективність лідера можливо судити по тому, в якій мірі він чи вона впливають на інших. Іноді ефективне лідерство може і заважати формальній організації.

Наприклад, впливовий неформальний лідер може зробити так, що трудовий колектив почне обмежувати випуск продукції чи виробляти товари та послуги низької якості. Якщо взяти за інший приклад директора заводу, то за посадою він є менеджером. Посада відкриває йому дорогу до лідерства. Процес впливу на людей з позиції посади, яку він займає, називається формальним лідерством. Однак, в своєму впливі на людей директор не може покладатися тільки на посаду, яку він займає. Наглядно це становиться очевидним, коли виясняється, що один із заступників, який має менш формальної влади, користується більшим успіхом в управлінні стресовими й конфліктними ситуаціями, а також при вирішенні життєво важливих для підприємства проблем. Бути менеджером ще не означає автоматично вважатися лідером в організації, тому що лідерству в значній мірі притаманна неформальна основа. Можна займати першу посаду, але не бути в ній лідером. Тому можна сказати, що нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.

З вище зазначеного можна сказати, що феномен лідерства грунтується на авторитеті керівника. Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет керівника.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, давати їм завдання, вимагати виконання їх, контролювати і стимулювати їхню працю.

Особистий авторитет керівника визначається комплексом його особистих якостей як людини, таких як людяність, толерантність, етичність та ін.

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального і особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

Вивчення природи лідерства в соціальних спільностях показує, що лідери, як правило, мають ряд чітко виявлених якостей1. По-перше, спосіб життя лідера передбачає тісне поєднання кар’єри і особистого життя.

По-друге, лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до подальшого розвитку і удосконалення їх.

По-третє, лідер знаходить своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знань, таланту як способу самореалізації саме у керівництві іншими людьми.

В ході вивчення проблеми лідерства вченими було запропоновано багато різних визначень даного поняття. В своїх визначеннях лідерства багато авторів намагались чітко сформулювати той особливий компонент, який вносить сам лідер. Наприклад, Катц і Кан розглядають лідерство як “елемент, який справляє вплив і проявляється незалежно від механічного виконання повсякденних доручень організації1. Автор далі розвиває думку: “Лідерство – це здатність підняти людське бачення на рівень більш широкого кругозору, вивести діяльність людини на рівень більш високих стандартів, а також здатність сформувати людський індивід”. Згідно з Дж. Террі, лідерство – це вплив на групи людей, який спонукає їх до досягнення спільної мети. Р. Танненбаум, І. Вешлер і Ф. Массарик визначали лідерство, як міжособова взаємодія, яке проявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікаційного процесу і направлене на досягнення цілей.

Узагальнюючи різні визначення можна вивести єдине, яке на мою думку буде відповідати самої суті цього поняття. Лідерство – це тип управлінської взаємодії (в даному випадку між лідером і послідовниками), заснований на поєднанні різних джерел влади в залежності від конкретної ситуації та спрямований на спонукання людей для досягнення спільних цілей. Іншими словами лідерство – стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків в групі, які ведуть до наміченої мети. Звідси Лідер (від англ. Leader – провідник, керівник) – це:

- член групи, за яким вона визнає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях ;

- індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків у групі.

3. Основні відмінності між лідером і керівником

Під лідерством, зазвичай, мали на увазі характеристику психологічних відношень, які виникають у групі «по вертикалі», тобто з погляду домінування, підкорення. Лідерство – це керування людьми за допомогою сили переконливості та побуждения, а не за допомогою прямої загрози та примушування. Лідерство – це мистецтво знань людської природи, мистецтво впливу на людей переконливістю і прикладами заради конкретного напряму їх дій. Лідерство не слід плутати з керівництвом, яке є мистецтвом примушування, коли різними силовими методами людей змушують діяти визначеними напрямками. Поняття «керівництво» належить до організації діяльності групи, до процесу управління нею. Найбільш суттєві відмінності між цими поняттями розкрито в праці Б.Д.Паригіна «Основи соціально-психологічної теорії». З самого початку його дослідження проблеми лідерства у соціально-психологічній літературі проводилися відмінності у змісті понять «лідер» і «керівник».

Багато хто вважає, що всі проблеми вирішуються, якщо людині вдається поєднати у своїй діяльності функції лідера та керівника. Але функції лідера і керівника на практиці часто не тільки не поєднуються, але і протилежні. Керівник може частково брати на себе функції лідера. Якщо для лідера на першому плані єетичні критерії, то керівник зайнятий головним чином функціями контролю і розподілу. Керівництво нерозривно пов’язане з організацією і процесами, які в ній відбуваються, а лідерство може існувати і без організації. Функція керівництва може бути віднесена до визначеної в ієрархії посаді. За керівником підлеглі йдуть у силу формальних причин, а за лідером – в силу суб’єктивних. У керівника є підлеглі, а у лідера – однодумці, які визнають мету лідера. Різниця між керівництвом та лідерством: «Керівництво можна визначити як розумовий і фізичний процес виконання доручень і вирішення визначених завдань. Лідерство ж, навпаки, є процесом, за допомогою якого одна людина впливає на членів групи».

Іноді поняття «керівник» і «лідер» можуть існувати разом. Офіційно призначений керівник володіє перевагами в завоюванні лідируючих позицій в групі ітому частіше, ніж хто-небудь інший, стає визнаним лідером. Проте його статус в організації і той факт, що він назначений «ззовні», ставлять його в положення, декілька відмінне від положення неформальних природних лідерів. Перш за все прагнення просуватися вище по службових сходах спонукає його ототожнювати себе з крупнішими підрозділами організації, ніж з групою своїх підлеглих. Він може вважати, що емоційна прихильність до якої-небудь робочої групи не повинна служити йому гальмом на цьому шляху, і тому ототожнювати себе з керівною ланкою організації — джерело задоволення його особистих амбіцій. Але якщо він знає, що не підійметься вище, та і не особливо прагне до цього, часто такий керівник рішуче ототожнює себе зі своїми підлеглими і робить все від нього залежне, щоб захистити їх інтереси.

Безсумнівно, остаточний успіх багатьох організацій буде залежати від здатності її співробітників творчо працювати разом для досягнення мети. Але тут знову не обійтися без лідерства, що підтримує потрібні уміння і необхідні відносини. Отже, лідерство сьогодні – це не більш, ніж визначення висоти, на яку потрібно підстрибнути. Те, що людина, яка керує поведінкою інших людей, повинна мати лідерські якості, ні в кого не викликає сумніву.

Фактично це означає, що лідерство потрібно скрізь. Однак виникає питання: як же все-таки визначити конкретне місце лідерства? При цьому варто погодитися з підходом японських науковців : найбільш значиме лідерство – це лідерство у вищому керівництві. Разом з тим, визначаючи місце лідерства у системі вищого керівництва організації, не слід забувати, що це місце є досить умовним. Враховуючи той факт, що лідерство насамперед пов’язане з вищим керівництвом і на перший план виходить фігура лідера-керівника, то відразу виникає декілька питань: що повинен знати сучасний керівник про лідерство; які вимоги пред’являються до лідера-керівника і як такими лідерами стають?

Треба також зазначити, що цінності лідера входять в компанію, в її культуру і залишаються там навіть після відходу лідера. Це, перш за все, говорить про відповідальність, яку керівник бере на себе, усвідомлює він це чи ні. Він реально впливає на життя багатьох десятків, сотень або навіть тисяч людей тим, що всі вони живуть в системі, яка наповнена ним. Іншими словами, всяка поведінка лідера буде в його компанії. «Їх рішення, дії і приклад задають тон всієї організації», а «головна роль вищого керівництва полягає в тому, щоб управляти цінностями організації». Управління цінностями – це той самий прихований важіль управління і впливу. Що, перш за все, має ціну у організації і чому? Цінності керівника мають властивість виявлятися не тільки в ринковій стратегії (агресивною або орієнтованою на партнерство) і політиці організації (направленій на досягнення мети за всяку ціну - затримки вечорами, робота надому, засідання під час обіду) або на те, як можна найкращим чином використовувати потенціал співробітників на благо організації.

Отже, лідер-керівник повинен постійно удосконалювати свої знання і здібності, розвивать здатність об’єктивно оцінювати свої дії, вміти використовувати свої сильні сторони так само добре, як заповнювати прогалини в знаннях. Лідер-керівник повинен користуватися довірою оточуючих, керуватися особистими фундаментальними і духовнимицінностями, органічно сполучаючи емоції, інтелект і ділові якості. Лідер-керівник повинен не стільки накопичувати знання в собі, скільки ділитися ними з навколишніми. Поверхневого розвитку й уміння керувати буде недостатньо для багатьох керівників, особливо глибокі внутрішні зміни будуть потрібні для зростаючих молодих лідерів. Лідер-керівник повинен володіти системним мисленням і знати закони, відностно яких системи живуть і розвиваються.

Таким чином, лідерство стає повноваженням, яке неможливо делегувати. Неможливо делегувати тому, що не можна бути лідером за призначенням, і тому, що лідерство – це, перш за все, відповідальність. Відповідальність же, або беруть, або ні. Навіть у тих випадках, коли відповідальних призначають, потрібна внутрішня згода людини, інакше все перетворюється на порожню формальність. Тому можна дійти висновку, що поняття «лідер» та «керівник» можно ототожнювати один з одним.

ВИСНОВОК

Лідерство відрізняється від керівництва, яке припускає достатньо жорстку і формалізовану систему відносин панування-підпорядкування. Лідер - це символ спільності і зразок поведінки групи. Він висувається, як правило, знизу, переважно стихійно і приймається послідовниками.

Лідер впливає на навколишніх головним чином за двома соціально-психологічними каналами: а) за каналом авторитету (члени групи визнають перевагу лідера перед іншими в силу його положення, досвіду, майстерності, освіти тощо); б) за каналом харизматичних властивостей (людяність, ввічливість, моральність). У реальному житті все це виливається в добровільне визнання винятковості лідера, що характеризується в неухильному наслідуванні, копіюванні його дій і в цілому його поведінки.

Сьогодні лідер - це не просто формальний керівник, він одночасно стратег, тренер і наставник. Лідер не повинен брати участь у кожному рішенні, прийнятому командою. Він вірить у її компетентність: у те, що його підлеглі мають відповідний рівень знань і умінь, щоб приймати оптимальні рішення. Сьогодні вище керівництво делегує повноваження на найнижчі рівні організаційної ієрархії, що дозволяє командам професіоналів повною мірою усвідомити цілі своєї роботи, дає їм відчуття причетності до справи і, отже, відповідальності за його успіх.

Керівник організації -- людина, яка одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими. Його мета -- впливати на інших таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену організації.

Список використаної літератури

1. Андрушів Б.М. Основи менеджменту/ Б.М. Андрушів. - Л.: Світ, 1999. - 347 с.

2. Бесєдін М.О. Основи менеджменту: оцінно-ситуаційний підхід/ М.О. Бесєдін. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 496 с.

3. Бреддик У. Менеджмент в организации: Учебное пособие/ У. Бреддик. - М.: Инфра-М, 2000. - 487 с.

4. Василенко В.А. Менеджмент устойчивого развития предприятий: Монография/ В.А. Василенко. - К.: Центр учебной литературы, 2005. - 648 с.

5. Веснин В.Р. Основи менеджментуВ.Р. Веснин. - М.: Знання, 1999. - 339

6. Виханський О.С. Менеджмент/ О.С. Виханський. - 3-е изд. - М.: Гардарики, 2001. - 528 с.

7. Галькевич Р.С. Основы менеджмента/ Р.С. Галькевич. - М.: Знання, 1998. 229 с.

8. Гапоненко А.Л. Стратегическое управление: Учебник/ А.Л. Гапоненко. - М.: Омега-Л., 2004. - 472 с.

9. Герчикова И.Н. Менеджмент/ И.Н. Герчикова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2000. - 702 с.

10. Гольдштейн Г.Я. Основы менеджмета/ Г.Я. Гольдштейн. - Таганрог: ТРТУ, 1999. - 338 с.

Основні відмінності між лідером і керівником