Особливості правового регулювання місцевих податків і зборів

 

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ І. Особливості правового регулювання місевих податків і зборів ……5

Розділ ІІ. Правовий режим місцевих податків…………………………………12

Розділ ІІІ. Правовий режим місцевих зборів…………………………………..21

Висновки………………………………………………………………………....33

Список використаних джерел…………………………………………………..34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

   Для існування держави необхідні величезні фінансові ресурси, що акумулюються в бюджетному та позабюджетному державному централізованому  фондах  в основному завдяки функціонуванню податкової системи.  Економічні відносини, зв'язані з податками, у тому чи іншому ступені торкаються всього населення країни, тому основні теоретичні і практичні аспекти побудови податкової системи цікавлять не тільки фахівців (економістів, юристів, керівників усіх рівнів, підприємців), але і звичайних громадян. В даній роботі я розгляну три питання. Спочатку розгляну особливості правового регулювання місцевих податків та зборів, де буде охарактеризована законодавчо – нормативна база, яка регулює нарахування та сплату цих податків. В другому розділі  розгляну правовий режи місцевих податків в фінансовій системі України, так як на сьогодні вони є важливою структурною ланкою податкових систем більшості країн. За їхньою допомогою мобілізуються кошти для фінансування соціально-культурних заходів, а також витрат, пов’язаних із розвитком місцевого господарства та інших заходів місцевого значення. В третьому розділі курсової  роботи буде дана правова характеристика місцевих зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення який визначає Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р.  Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" та в межах установлених Декретом граничних розмірів ставок. Законодавство встановлює загальні правові засади справляння місцевих податків і зборів. В межах своєї компетенції, органи місцевого самоврядування мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів. Платники зобов’язані сплачувати місцеві податки і збори, відповідно до вимого рішення органу місцевого самоврядування про провадження платежу і тільки після набрання чинності цього рішення.

   Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством. Надміру сплачені платниками суми місцевих податків і зборів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються їм згідно з чинним законодавством. Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства. 
Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється державними податковими інспекціями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Особливості правового регулювання місевих податків і зборів

    Місцеві податки і збори є невід'ємною частиною податкової системи держави, тому особливу увагу при здійсненні податкової реформи приділяють правовому регулюванню місцевого оподаткування, що є одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування. Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах.

   Правове регулювання місцевих податків і зборів має певну специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому. По-перше, держава визначає вичерпний перелік таких обов'язкових платежів, коло платників, об'єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території.          По-друге, місцеві органи влади, peaлізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таке положення забезпечує захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску згори (держави). Таким чином, місцеві податки і збори — це обов'язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів.

  При законодавчому регулюванні системи місцевих податків і зборів слід враховувати низку факторів: 1) закріплення за місцевими бюджетами таких доходних джерел, що забезпечували б стабільне надходження доходів і фінансування власних повноважень місцевих органів; 2) сполучення інтересів держави і місцевого самоврядування, при обмеженні необґрунтованого впливу державної влади на місцеве оподаткування; 3) доцільність та обґрунтованість уведення місцевих податків і зборів на відповідній території; 4) домірність сум коштів, що надходять до бюджетів від таких податків і зборів з витратами по їхньому справлянню тощо.

   До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності місцевих податків і зборів. Сьогодні коло нормативно-правових актів, що регулюють місцеве оподаткування, становить певну систему, до якої входять: Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори», акти президента, рішення органів місцевого самоврядування тощо. Отже, регулювання місцевого оподаткування здійснюється як податковими законами, так і цілою низкою інших нормативних актів, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування, специфіку побудови бюджетної системи і взаємини її структурних елементів, а також актами місцевих органів. При цьому необхідно звернути увагу на основні проблеми регулювання справляння місцевих податків і зборів.

   Основою законодавства про місцеві податки і збори є Конституція України, якою закріплюються вихідні положення, щодо регулювання місцевого оподаткування, а саме у п. 1 ст. 143 закріплено право територіальних громад безпосередньо через органи місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону. 1

   Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» характеризує конкретні види податків і зборів, закріплює граничні розміри ставок, розкриває механізм їх обчислення, вилучення, джерела і порядок їхньої сплати, а також повноваження місцевих органів самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів, а саме повноваження з розробки й затвердження положень, що встановлюють конкретні ставки платежів, порядок обчислення і сплати місцевих податків, ведення пільгових ставок, надання окремим категоріям платників відстрочок, розстрочок чи звільнення їх від сплати за такими платежами тощо.

   З першого січня поточного року наша країна почала жити за новими податковими правилами – за нормами нового Податкового кодексу України. Податковий кодекс , який було прийнято 2 грудня 2010 року, є одним із етапів економічної реформи в Україні. Цей законодавчий акт - результат компромісів між державою, політичною елітою, громадянським суспільством та бізнес – структурами.

    Положення   Податкового кодексу в першу  чергу спрямовані на оптимізацію  процесу адміністрування податків, зниження податкового навантаження та створення стимулів для інноваційно – технологічного розвитку вітчизняної економіки.

   Хочу підкреслити, що з прийняттям нового  Податкового кодексу України законодавець відмовився від використання поняття ”система оподаткування”, натомість введено поняття  ”Податкова система України”, під якою розуміють сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Кодексом  порядку. Це поняття значно ширше, ніж той зміст, який з ним повязувався в минилумо. Оподаткування включає не лише вичерпний перелік податків та зборів, а й процесуальне забезпечення їх появи та справляння. Саме тому перехід до використання категорії ”податкова система” вважається доречним.

   Кожний розділ  у Податковому кодексі присвячено  адмініструванню окремого податку  або групи податків, об’єднаних за певним критерієм, як (наприклад у відповідності до даної теми курсової ”Місцеві податки та збори” ).

 

   У Податковому кодексі в ст 6 дається чітке визначення ”податок” та ”збір”. Слід зазначити, що визначення податку та збору в українському податковому законодавстві надано вперше. Таким чином , Податковим кодексом України визначено, що Податок –це встановлене вищим органом законодавчої влади обов’язків платіж, яким втановлюється обов’язок платника податку, фізичної або юридичної особи сплатити до бюджету чітко визначену суму у встановлені законом терміни, які характеризуються 5-ма рисами:2

1. Обов’язковість платежу. Полягає у тому, що за ухилення від сплати за порушення термінів сплати законом предбачається юридична відповідальність;

2. Перехід права власності на частину коштів у вигляді податку від платника до держави;

3. Індивідуальна безвідплатність платежу, яка полягає в тому, що стягуючи податок держава не бере на себе зобов’язання надати платнику певний еквівалент його платежу у вигляді матеріальних благ чи послуг;

4. Адресність (податок надходить виключно до бюджету);

5. Регулярність стягнення.

   Класифікація податків:

  1. В залежності від суб’єктів: юридичні та фізичні особи, як фізичні так і юридичні особи;
  2. За об’єктами оподаткування:  податки на доходи та податки на майно;
  3. За методами стягнення: прямі та не прямі;
  4. За формою стягнення: грошові та натуральні;
  5. В залежності від території та бюджету , до якого надходять податки та органу, що встановлює: загальнодержавні та місцеві                                    3

Збір - обов'язковий  платіж   до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на  користь  таких  осіб  державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Усім на відомо, з прийняттям Податкового кодексу України суттєво зменшилась кількість податків та зборів у ст.9 та 10 наведено перелік місцевих податків та зборів.

   До місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та єдиний податок.

   До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування  транспортних засобів; туристичний збір.

   Повноваження Верховної  Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських , селищних та міських рад щодо податків та зборів визначені у ст. 12 Податкового кодексу.

   Так, Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає - перелік загальнодержавних податків та зборів:

- перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських,селищних та міських рад;

- положення, щодо загальних податків та зборів;

-положення, щодо місцевих податків та зборів;

   Сільські, селищні та міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

   Копія прийнятого  рішення про встановлення місцевих  податків чи зборів надсилається  у десятиденний строк з дня  оприлюднення до органу державної  податкової служби , в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

   Рішення про встановлення  місцевих податків та зборів  офіційно оприлюднюється відповідним  органом місцевого самоврядування  до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін ( плановий період ).

   У разі якщо  сільська, селищна та міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов’язковими згідно з нормами Податкового кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм Податкового кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

   В основу місцевого оподаткування покладено принципи Європейської хартії місцевого самоврядування (1985 р.), до якої в 1997 році приєдналась Україна, і Конституції України. Власне, місцеве оподаткування в Україні закріплене в ст.143 Конституції України у безпосередньому зв’язку із місцевим самоврядуванням, основу якого становлять сільські, селищні, міські ради, що мають вирішальні повноваження у сфері місцевих податків і зборів. Важливе значення має положення про те, що принаймні частина фінансових ресурсів місцевих органів влади формується за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони уповноважені встановлювати в межах закону.4

   У сфері місцевого оподаткування одне з центральних місць займає проблема співвідношення загальнодержавної законодавчої та виконавчої влади і місцевого самоврядування: в теорії і практиці питання місцевого оподаткування найчастіше при широкому підході розглядаються саме крізь призму співвідношення «держава» - «місцеве самоврядування». Місцеві податки і збори встановлюються вищими представницькими органами і вводяться місцевими органами влади. Відносини держави і місцевого самоврядування в цій сфері найімовірніше можна розглядати як своєрідну автономію місцевих влад. Необхідність місцевого оподаткування, а не сільського, міського, селищного, як це мало місце до сьогодні.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ.2 Правовий режим місцевих податків

   Місцеві податки і збори, механізм їх стягування і порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг, збір із власників собак є обов’язковими для встановлення при наявності об’єктів оподаткування чи умов, зв’язаних із введенням цих податків і зборів.

   Основними місцевими податками і зборами до 1 січня 2011 року були:

  • податок з реклами;
  • комунальний податок;
  • готельний збір;
  • збір за паркування автотранспорту;
  • ринковий збір;
  • збір на видачу ордера на квартиру;
  • курортний збір;
  • збір за участь у бігах на іподромі;
  • збір за виграш в бігах на іподромі;
  • збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
  • збір за право використання місцевої символіки;
  • збір за право проведення кіно- і телезйомок;
  • збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
  • збір на проїзд по території прикордоних областей автотранспорту, що спрямовується за кордон;
  • збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі сфери послуг;
  • збір із власників собак

   На сьогоднішній день у відповідності до нового Податкового кодексу України діють такі податки:

  • Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки;
  • Єдиний податок;5

    Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

   Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

   Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості.

Не є об'єктом оподаткування:

а) об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об'єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об'єкта на одного платника податку;

ґ) об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім'ям та прийомним сім'ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об'єкта на сім'ю;

д) гуртожитки.

   Базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості. База оподаткування об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. База оподаткування об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт. У разі наявності у платника податку кількох об'єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об'єктів. База оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири - на 120 кв. метрів;

б) для житлового будинку - на 250 кв. метрів.

   Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об'єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа - платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об'єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.

   Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості:

для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

    Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

   Обчислення суми податку з об'єктів житлової нерухомості, які знаходяться у власності фізичних осіб, проводиться органом державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості. Податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити надсилаються органами державної податкової служби платникам за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

   Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової нерухомості податок сплачується фізичною особою - платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику після отримання інформації про виникнення права власності на такий об'єкт.

  Платники податку на підставі документів, що підтверджують їх право власності на об'єкт оподаткування та місце проживання (реєстрації), мають право звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо житлової площі житлової нерухомості, пільги зі сплати податку, ставки податку та нарахованої суми податку.

   Орган державної податкової служби проводить перерахунок суми податку і надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику відповідно до цього пункту.

  Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.6

   Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової нерухомості декларація подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об'єкт. У разі набуття права власності на об'єкт житлової нерухомості протягом року податок нараховується з дня виникнення права власності на такий об'єкт.

    В умовах становлення демократично орієнтованого громадянського суспільства реалізація конституційних гарантій незалежності місцевого самоврядування залежить від закріплення в нормативно-правовому полі механізму забезпечення стабільними джерелами фінансування, серед яких провідне місце належить податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Проте його роль не обмежується тільки наповненням дохідної частини місцевих бюджетів, адже порядок адміністрування даного податку побудований так, щоб сприяти детінізації майнових відносин, розвитку інституту приватної власності, зменшенню неконтрольованого зростання цін на житло.

   Зважаючи на достатньо прагматичну деталізацію податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в Податковому кодексі України його впровадження необхідне через ряд причин. З одного боку, він має певні ознаки, які в межах традиційних міркувань зарубіжних і вітчизняних дослідників податкових фінансів є найбільш прийнятними для підсистеми місцевого оподаткування (низька мобільність його бази оподаткування та спроможність забезпечувати місцеві бюджети достатніми і стабільними податковими надходженнями). З іншого - оскільки діяльність органів місцевого самоврядування спрямована на підвищення вартості об'єктів житлової нерухомості, даний податок можна розглядати як своєрідну плату за надані суспільні блага та послуги на місцевому рівні.

   Платниками даного податку можуть бути власники об’єктів житлової нерухомості нерезиденти - громадяни, які мають постійне місце проживання за межами нашої держави, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи і суб'єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами нашої держави, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до нормативно-правового поля іноземної країни3.

   Механізм визначення платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об'єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб наступний. По-перше, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку. По-друге, якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. По-третє, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

    Об'єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова нерухомість, тобто будівлі, віднесені, згідно з нормативно-правим полем, до житлового фонду, дачні та садові будинки. Зокрема, вони поділяються на такі типи: житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законодавством, і призначена для постійного проживання; житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних приміщень; прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну або більше спільних капітальних стін; квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для постійного проживання; котедж - одно, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - квартира, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; 7

    Відповідно до імперативних правил функціонування інституту місцевих податків і зборів податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, повинен виконувати фіскальну функцію, тобто обсяг його надходження має бути достатнім для фінансового забезпечення місцевого самоврядування. Проте без імплементації у механізмі справляння даного податку соціальних пріоритетів, його існування в системі місцевого оподаткування не буде прийнятним. Остання передумова полягає у впровадженні диференційованих розмірів податкових ставок, прив’язаних до мінімальної зарплати.

   Загалом, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 м2 житлової площі об’єкта житлової нерухомості в наступних межах: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м , та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м , - до 1% розміру мінімальної заробітної плати; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м , та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м , - 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати (розмір такої заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні станом на 1 січня звітного року). Різниця між граничними розмірами податкових ставок у різних адміністративно-територіальних одиницях не призведе до серйозного переміщення платників податків до інших юрисдикцій, адже пропозиція власності в них не є еластичною. Звідси випливає, що саме справляння даного податку дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику.

Особливості правового регулювання місцевих податків і зборів