Особливості правового статусу відокремлених підрозділів, філій, представництв

29

Зміст

Особливості правового статусу

відокремлених підрозділів, філій, представництв

Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена та введена в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22 листопада 1994 р. № 288 дає визначення, згідно якого:

філією є структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи, і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи;

представництво – структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).

Можливість створення філій та представництв юридичними особами передбачена ст. 31 ЦК, ст. 7 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ, ст. 8 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ (далі – Закон про підприємництво) та ст. 9 Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ. Ці закони також передбачають можливість створення відділень та інших відособлених підрозділів, але правовий статус цих утворень законодавством в достатній мірі не визначається.

Враховуючи, що правовий статус практично всіх видів відокремлених підрозділів юридичних осіб (філій, представництв, відділень та ін.) майже не відрізняється, надалі ми використовуватимемо об’єднуюче поняття “філія”.

Згідно зі ст. 8 Закону про підприємництво, філії не мають прав юридичної особи. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ Стаття 8. Державна реєстрація підприємництва...Суб’єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи…Отже, вони не є і суб’єктами підприємницької діяльності, оскільки за ст. 2 Закону про підприємництво ними можуть бути лише: громадяни; юридичні особи; об’єднання юридичних осіб.

Філії являють собою відокремлені підрозділи юридичної особи, що виступають від імені цієї юридичної особи за дорученням, яке видається їх керівникам (ч. 2 ст. 31 ЦК). Тому вони не є і органами юридичної особи, хоча безпосередньо беруть участь у здійсненні її правоздатності. Угоди, що укладаються філіями, утворюють права та обов’язки безпосередньо для юридичної особи. В цьому полягає їх основна відмінність від дочірніх підприємств, які утворюються як юридичні особи іншим підприємством шляхом передачі їм частки свого майна.

Порядок створення філій має зазначатися в статуті юридичної особи, яка їх створила. Філії повинні мати затверджене нею положення про філію. Положення має містити найменування філії, її місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок формування її майна, фондів, порядок формування та використання філією доходів, взаємні права та обов’язки юридичної особи та створюваної ним філії, порядок управління філією, умови припинення її діяльності тощо.

Для здійснення діяльності керівникам філій видається генеральна довіреність, за якою вони вправі укладати угоди від імені юридичної особи, що їх створила, у межах наданих їм повноважень. Згідно зі ст. 64 ЦК, довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Довіреність у даному разі є юридичною підставою відносин представництва. Сутність представництва полягає в тому, що хоча угоди та інші юридичні дії здійснює представник, але конкретні правові наслідки у вигляді цивільних прав та обов’язків виникають і припиняються в особи, яку представляють. Представник же не набуває ніяких прав та обов’язків.

Особа, яку представляють, – це фізична або юридична особа, від імені та в інтересах якої представник здійснює юридично значущі дії. Представник – особа, уповноважена здійснювати юридично значимі дії від імені та в інтересах того, кого представляють. Представниками можуть виступати правоздатні та дієздатні юридичні та фізичні особи.

Оскільки філії та інші відокремлені підрозділи не є юридичними особами, довіреність видається не відокремленому підрозділу, а конкретній фізичній особі, як правило, директору філії. Таким чином, юридична особа, видаючи довіреність та виступаючи в цьому випадку особою, яку представляють, уповноважує представника – керівника філії – здійснювати угоди та інші юридичні дії від імені юридичної особи.

Керівник філії отримує від юридичної особи генеральну довіреність, у якій зазначається вичерпний перелік повноважень, що надаються йому юридичною особою. Довіреність складається лише в письмовій формі, підписується керівником юридичної особи (головою правління, директором) та скріплюється печаткою відповідної юридичної особи. Якщо в довіреності передбачено проведення керівником філії операцій з майновими та грошовими цінностями, довіреність також має бути підписана головним (старшим) бухгалтером юридичної особи. В довіреності обов’язково зазначається строк, на який вона видається, що не може перевищувати 3 років.

Відокремленим підрозділам, які створила юридична особа, може надаватися право здійснювати в господарському суді повноваження сторони в справі. Такі права можуть надаватися статутом юридичної особи, положенням про відокремлений підрозділ або дорученням. Відокремлені підрозділи при цьому мають право від імені юридичної особи:

      вживати заходів досудового врегулювання спору;

      подавати до господарського суду позови;

      надсилати відгуки на позовні заяви;

      звертатись із заявою про перевірку рішення, ухвали, постанови суду в порядку нагляду;

      здійснювати інші процесуальні дії.

Спільні риси філій та представництв:

1.                       Філії та представництва розташовані поза місцем знаходження юридичної особи і не мають прав юридичної особи. Отже, вони не вправі від свого імені здійснювати ті чи інші дії, а можуть це робити тільки від імені юридичної особи, що їх створила.

2.                       І філії, і представництва не володіють необхідною для юридичних осіб мірою майнової відокремленості. Юридична особа наділяє їх майном, яке необхідне для здійснення ними діяльності. При цьому майно відображається не на самостійному, а на окремому балансі.

3.                       Інформація про філії та представництва має міститися в статуті юридичної особи, яка їх створила. Філії та представництва мають діяти на підставі положення про них, яке затверджується юридичною особою.

4.                       Керівники цих відокремлених підрозділів призначаються юридичною особою і діють на підставі довіреності.

Незважаючи на певну схожість, філії та представництва мають значні відмінності за характером виконуваних ними дій (функцій).

1.                       Філії вправі здійснювати всі ті дії (або їх частину), які здійснює відповідно до статутних документів юридична особа, яка їх створила. Наприклад, філія банку має право здійснювати банківські операції в межах, вказаних у Положенні про філію та на підставі дозволу, виданого банком. Зазвичай перелік таких дій визначається в Положенні про філію, але зрозуміло, що їх коло не може бути ширше, ніж коло дій, які має право вчиняти сама юридична особа.

2.                       На відміну від філій, представництва не вправі вчиняти фактичні дії, а їх правосуб’єктність обмежується лише юридичними діями – укладенням контрактів, захистом інтересів юридичної особи тощо. Так, на відміну від філії комерційного банку, його представництво не має права здійснювати банківську діяльність, а може лише представляти та захищати інтереси банку поза місцем його знаходження (наприклад, пропагувати послуги свого банку серед потенційних клієнтів, укладати угоди).

Отже, філія та представництво – це види відокремлених підрозділів, які відрізняються один від одного і створюються за рішенням органу управління юридичної особи. Виробничі структурні підрозділи не мають ознак відокремлених підрозділів (філій, представництв), а саме:

-не мають відокремленого майна і, відповідно, відокремленого балансу;

-керівник не має довіреності від головного підприємства і позбавлений права укладати (підписувати) будь-які угоди, в тому числі трудові (однак може видавати накази, обов'язкові для своїх підлеглих);

-не мають рахунків в банках і не здійснюють ніяких фінансових операцій;

-не несуть відокремленої відповідальності за свої дії.

У разі необхідності працівники виробничого структурного підрозділу, що не має ознак відокремленого підрозділу, можуть в індивідуальному порядку отримувати певні матеріальні цінності для виконання своїх трудових обов'язків у порядку, встановленому КЗпП (у межах трудового договору). Подібне не може розглядатися як наділення майном саме виробничого підрозділу і ніяк не змінюватиме його статус.

Виходячи з п. 18 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 (далі – Положення про реєстрацію), юридична особа лише зобов’язана повідомити про створення вказаних підрозділів за місцем своєї реєстрації шляхом внесення відповідної додаткової інформації до реєстраційної картки. У свою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики та органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів.

Такі вимоги висуває пп. 2.1.3 ст. 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (далі – Закон про оподаткування). Отже, філія є самостійним платником податків, має банківський рахунок, веде окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, складають окремий баланс. Також філія може відкрити поточний рахунок в іноземній валюті. Відзначимо, що для відкриття такого рахунку необхідна згода юридичної особи, яка відповідно до чинного законодавства України має право використовувати іноземну валюту.

Що стосується припинення діяльності філій та інших відокремлених підрозділів, то законодавство не приділяє регламентації цього процесу ніякої уваги. Якщо про право юридичних осіб відкривати відокремлені підрозділи принаймні зазначається в законодавстві (хоча цей процес й недостатньо регламентується), то про припинення діяльності, а тим більше про порядок припинення філій взагалі не йдеться. Лише п. "е” ст. 41 Закону про ГТ говорить про те, що питання реорганізації та ліквідації філій та представництв відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів АТ, чим підтверджується можливість такої реорганізації та ліквідації. У товариствах із обмеженою відповідальністю, наприклад, такі повноваження можуть бути надані виконавчому органу товариства (директору, дирекції) статутом або рішенням зборів учасників. Рішення про ліквідацію, як і про створення, філії оформлюється протоколом чи наказом.

Після цього юридична особа зобов’язана повідомити про ліквідацію філії за місцем своєї державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до своєї реєстраційної картки. В свою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний термін подати відомості щодо ліквідації філії відповідному органу державної статистики та органу Державної податкової інстпекції за місцезнаходженням філії. Також необхідно  закрити рахунок філії у банку. Наступним етапом буде зняття філії з податкового обліку. Також необхідно виключити філію з ЄДРПОУ. Це можна зробити тільки після здійснення всіх заходів щодо її ліквідації згідно із законодавством, а підставою для виключення буде рішення про ліквідацію філії. Орган, який прийняв рішення про ліквідацію філії, заповнює і в 10-денний термін подає до відповідного органу державної статистики ліквідаційну картку встановленого зразка.

При реорганізації філії чи представництва переходу майна фактично не відбувається, оскільки його власником у будь-якому випадку залишається юридична особа. Тут йдеться здебільшого про фактичну балансову передачу майна від одного підрозділу до іншого через видання юридичною особою внутрішніх розпорядчих документів.

З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що філії та представництва є суб’єктами господарювання. Відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій визнаються суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність від імені цих господарських організацій без статусу юридичної особи.

Відокремленими підрозділами (структурними одиницями) є філії, представництва, відділення та інші структурні підрозділи, що наділяються частиною майна господарських організацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного використання чи інше передбачене законом речове право. Вони можуть мати рахунок (рахунки) в установах банку. Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарської організації діють на підставі положення, затвердженого цією організацією.

Тестове завдання

Змістом якого поняття є наступне визначення „…це державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта господарювання займатися визначеним видом підприємницької діяльності протягом визначеного терміну”:

а) свідоцтво про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;

б) торговельний патент;

в) ліцензії;

г) статут.

Торговельний патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговельний патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта господарювання на особливий порядок оподаткування. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється Законом України від 23 березня 1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Патентування підприємницької діяльності суб’єктів господарювання може здійснюватись у сферах, пов’язаних з торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей в пунктах обміну, у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом. Вартість торговельного патенту встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів.

Отже, правильна відповідь – б) - торговельний патент.

Задача 1

Обласне управління податкової адміністрації звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ «Юність» про визнання недійсними угод на реалізацію виробів з дорогоцінних металів і стягненні в доход держави 97 941 гр. У заяві відзначалося, що в результаті документальної перевірки законності реалізації виробів з дорогоцінних металів було встановлено, що ТОВ «Юність», не одержавши державного дозволу, а саме ліцензії на право торгівлі ювелірними виробами, здійснювало реалізацію виробів зі срібла. 

Питання

Що таке ліцензія, та які підстави та порядок її отримання? Чи необхідно в даному випадку отримання ліцензії? Яке рішення має прийняти суд?

Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання — ліцензіата — на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. Дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, ліцензування у сфері електроенергетики  та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікації здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст.. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»).

Відповідно до ст. 9 цього Закону ліцензуванню підлягають:

- пошук (розвідка) корисних копалин;

- виробництво, ремонт, торгівля вогнепальною зброєю, боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю;

- виробництво вибухових речовин і матеріалів;

              - виробництво особливо небезпечних хімічних речовин;

- видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин;

- виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

- виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

- видобуток та виробництво дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

- виготовлення виробів з  дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння.

Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Заява про видачу ліцензії повинна містити такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання — заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код — для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів — для фізичної особи;

              2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 Закону на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі приймається органом ліцензування у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.

              Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду якщо:

- заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

- документи подані з порушенням встановлених вимог.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене у судовому порядку.

За видачу ліцензії встановлюється плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

              У ліцензії зазначаються:

- найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

- вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 Закону на право провадження якої видається ліцензія;

- найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

- ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

- місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

- дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

- строк дії ліцензії;

- посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

- дата видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії на впровадження певного виду господарської діяльності встановлюється КМУ за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але він не може бути менше ніж 3 роки.

Ліцензія може бути анульована. Анулювання ліцензії – це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на впровадження певного виду господарської діяльності. Підставами для анулювання ліцензії є:

- заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

- акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

              - рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;

              - нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності;

- акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

- акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

- через інші підстави.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через 10 днів з дня його прийняття й може бути оскаржено у судовому порядку.

Суб'єкти господарювання всіх форм власності, які виготовляють та торгують виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння повинні в обов’язковому порядку отримати відповідну ліцензію, яка видається Кабінетом Міністрів України.

Отже, в даному випадку господарський суд повинен прийняти рішення про визнання недійсними угод на реалізацію виробів з дорогоцінних металів ТОВ «Юність» і стягнути  в доход держави 97 941 грн., в зв’язку з незаконною реалізацією виробів з дорогоцінних металів, а саме відсутністю ліцензії на право торгівлі ювелірними виробами.

Задача 2

Дати правову характеристику договору поставки й скласти відповідний договір між ЗАТ «Лугань» і ПП Кас’янов П. Л.. Необхідні дані доповнити самостійно.

Договором поставки визнається такий договір, за яким постачальник, що є суб’єктом підприємницької діяльності, зобов’язується передати в обумовлені строки, які не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаний з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму. Договір поставки має кваліфікуючі ознаки, які дозволяють відрізнити його від інших видів  договорів купівлі-продажу:

1. Суб’єктний склад договору поставки. Постачальниками та покупцями  можуть бути лише суб’єкти господарської діяльності (як господарські організіції, так і індивідуальні підприємці), причому постачальники професійно займаються виробництвом товарів або діяльністю із закупівлі цих товарів.

2. Цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов’язаною з особистим, домашнім або іншим подібним споживанням.

3. Об’єктом договору потавки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо) або товари для продажу на ринку.

Оскільки в законодавстві відсутні приписи стосовно того, хто має виступати оферентом, ініціатива укладання договору поставки може виходити як від постачальника, так і від покупця. Не пізніше, ніж через 20 днів після одержання проекту договору поставки одна сторона підписує його та повертає один примірник іншій стороні. При наявності заперечень щодо умов договору сторона, яка одержала проект договору не пізніше 20 днів після одержання проекту договору складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та надсилає другій стороні 2 примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, що одержала протокол розбіжностей, зобов’язана не пізніше 20 днів розглянути його, включити до договору всі прийняті пропозиції.

Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання передбачена можливість укладення договору поставки шляхом прийняття замовлення до виконання: покупець може направити постачальнику замовлення у 2х примірниках із зазначенням кількості, розгорнутої номенклатури (асортименту) або технічної характеристики, якості продукції, строків поставки та інших необхідних даних. Замовлення буде вважатися прийнятим до виконання та набуває силу договору, якщо протягом 20 днів після його отримання постачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про розбіжності по окремих його умовах. Заперечення по окремих умовах замовлення та їх мотиви постачальник зазначає в підписаному замовленні. Якщо необхідно узгодити інші умови, непередбачені замовленням, постачальник надсилає покупцеві в той же термін проект договору. На вимогу однієї з сторін відносини по поставці оформляють у вигляді договору, який підписується постачальником та покупцем.

За загальним правилом зміна умов договору поставки або його розірвання можливі лише за згодою сторін. За нормами Положень про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання зміна, розірвання або продовження строку дії договору оформляються додатковою угодою, що підписується сторонами, або шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами. Сторона, яка отримала пропозицію про зміну або розірвання договору, повинна дати іншій стороні відповідь не пізніше 10 днів після отримання пропозицій. При недосягненні згоди спір розглядається арбітражним судом.

Відповідно до пп. 24 та 19 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання покупець має право в односторонньому порядку розірвати договір, зокрема, у випадках поставки продукції (товарів), яка не відповідає вимогам стандартів, технічних умов, іншій документації, зразкам (еталонам). У цьому разі постачальник зобов’язаний відшкодувати покупцеві всі збитки, пов’язані з розірванням договору. Покупець також має право відмовитися повністю або частково від продукції за умови  повного відшкодування ним постачальнику збитків, що виникли у зв’язку з цим.