Підприємство і бізнес культура
Зміст
1. Форми та методи конкурентної боротьби.
Конкурентоспроможність підприємства………………………………………………
2. Етика та етикет у взаєминах з клієнтами та партнерами по бізнесу………7
3. Визначальні чинники підприємницького успіху…………….……………11
Література……………………………………………...
1. Форми та методи конкурентної боротьби.
Конкурентоспроможність підприємства.
Сутність конкуренції, в тому числі її функцій, зазнає змін у процесі еволюції економічної системи.
Вільна (або чиста, досконала) конкуренція
Вільна конкуренція панувала на нижчій стадії капіталізму. Для неї характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок віл.ьної (без будь-яких обмежень) й стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи, ціновий характер конкурентної боротьби. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, тобто наявність своєрідного диктату споживача над продавцем.
За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам за сучасних умов відповідають ринки сільськогосподарської продукції, цінних паперів та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва.
Вільна конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.
Внутрігалузева конкуренція — боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства і виготовляють однакову або взаємозамінну продукцію.
Основним методом боротьби за такої конкуренції є зниження витрат виробництва. Щоб таке зниження не призвело до зменшення або зникнення прибутків, підприємства повинні впроваджувати нові досягнення науки і техніки у виробництво, вдосконалювати форми організації виробництва і праці, запроваджувати нові форми і системи заробітної плати тощо.
Іншим важливим методом конкурентної боротьби за умов внутрігалузевої конкуренції є поліпшення якості продукції. Це дає змогу дещо підвищити ціни порівняно з цінами конкурентів, якщо якість їх продукції нижча.
Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства і випускають різнорідні види продукції.
Через різні умови
виробництва у галузях
За сучасних умов переважна частка міжгалузевого перерозподілу капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів. З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.
Недосконала (монополістична) конкуренція
Ця конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Її найважливішим рисами є встановлення монопольне високих цін і привласнення на цій основі монопольне високих прибутків.
Щоб отримати ці прибутки, крупні компанії-монополісти використовують рекламу, розширюють кількість післяпродажних послуг, поліпшують якість продукції, її корисні властивості та ін. Загалом компанія-монополіст не може безмежно підвищувати ціни, оскільки це призводить до скорочення попиту на її продукцію, а отже обсягу продажу.
Цінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.
Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація (наприклад, диктат транспортних компаній при перевезенні сільськогосподарської продукції, що швидко псується), за якої один і той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.
Нецінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.
Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії подовжують терміни гарантійного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Здебільшого неціновий характер конкуренція має в умовах панування оліго-полістичної структури монополій (тобто контролю де кількох крупних компаній над виробництвом і збутом продукції певного виду). Крім того, для неї властива певна стабільність цін (оскільки відбувається їх узгодження між кількома могутніми компаніями), що отримало форму “лідерства в цінах”. Щоб запобігти проникненню інших підприємств на цей ринок, вони здійснюють патентування і ліцензування нових винаходів, погрожують ввести нові виробничі потужності й перенаситити ринки товарами тощо. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.
Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій проти конкурентів).
Конкурентоспроможність підприємства
На відміну від
Найважливішими факторами, які впливають на конкурентоспроможність підприємства, є впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, зростання обсягів виробництва та місткості ринку, вдосконалення системи діючих на підприємстві стимулів до праці та ін.
Активи — сукупність майна, фондів (машин, устаткування, будівель, споруд, матеріальних запасів, вкладень у цінні папери, в банки, патенти та ін.), в які вкладено ресурси підприємців.
Динаміка активів — відношення приросту загальної суми активів у звітний період до загальної суми активів попереднього періоду.
Динаміка продажу — відношення приросту продажу товарів і послуг у поточному році до обсягу продажу в попередньому році.
Динаміка прибутків — відношення приросту прибутків у поточному році до обсягу прибутків у попередньому році.
Конкретнішою формою ефективності господарської діяльності підприємства є показники рентабельності (прибутковості, дохідності) підприємницької діяльності, що вимірюється як кратне від ділення величини прибутку до обсягу витрат.
Важливим критерієм ефективності господарської діяльності акціонерних компаній є рівень та стабільність доходів з акцій.
Конкурентні переваги підприємствам-виробникам дають:
а) близька відстань до ринків збуту, джерел сировини та матеріалів;
б) ефективна управлінська діяльність, комплексне маркетингове дослідження ринку;
в) створення дієвих стимулів до праці у найманцх працівників;
г) впровадження принципів комерційного розрахунку у роботі підрозділів підприємства та ін.
2. Етика та етикет у взаєминах з клієнтами та партнерами по бізнесу.
Етика — наука про мораль, її розвиток, принципи, норми і роль у суспільстві, іншими словами про правильне (і неправильне) у поведінці. Отже, треба розрізняти етику як науку, а мораль як реальне явище, яке вона вивчає. Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на ствердження самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя.
Слід розрізняти поняття "мораль" і "моральність", хоч певною мірою вони розглядаються як синоніми. Мораль передусім є певною формою свідомості, сукупністю усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки, а моральність здебільшого розуміють як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і приписів моралі.
Змістом ділового спілкування є "діло", з приводу якого виникає і розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки. Виокремлюються такі характеристики ділового спілкування: співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування — продуктивна співпраця. На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом виступає соціальне значуща спільна діяльність. Інші вважають, що ділове спілкування — це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв'язати конкретні проблеми.
Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять "однією мовою" і прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємовпливу, взаєморозуміння.
Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. У професійній діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може їх порушити.
Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов'язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.
Професійне спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою частиною, засобом цієї діяльності. У професійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зумовлені характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобутках минулого і сучасного. Водночас ця культура має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей.
Маючи ділові справи
з іноземцями, слід пам'ятати про
національні особливості
Попри універсальний характер етикету, є певні особливості його прояву в сім'ї, у громадських місцях, на роботі. Далі розглянемо особливості ділового етикету в єдності з етикою, оскільки лише за такої умови вони є плідними, бо сприяють ефективній взаємодії керівника і підлеглих, співробітників між собою, працівників будь-якої установи з клієнтами. Коли говорять про діловий етикет, мають на увазі встановлений порядок поведінки, що задовольняла би всіх учасників, які обговорюють певну проблему. В офіційній сфері діє міжнародний принцип, за яким ставлення до особи визначається її чином чи посадою, яку вона займає. У цій сфері кожна особа є представником фірми, організації, навіть держави, і тому етикетні правила вимагають ставитися до неї з повагою, незалежно від віку чи статі. Молода людина може бути керівником великої фірми, а підлеглий бути за віком таким, як його батько. Тому діловий етикет передбачає, що на рівних спілкуються ті, хто займає однакове становище, скажімо, в бізнесі чи в політиці. Ділова жінка, яка хоче мати успіх у бізнесі, не може розраховувати на якесь особливе ставлення до себе.
Є певні особливості етикету в організаціях, де працюють люди. Тут різновидом етикету є службовий. Службовий етикет — це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей там, де відбувається їхня професійна діяльність — на виробництві, в будь-якій організації (тут і далі під словом організація в сучасній етиці, психології, науці управління розуміють будь-які форми спільної діяльності людей — фірму, завод, установу, інститут, концерн, фабрику тощо). Дотримання правил і вимог етикету є обов'язковим для всіх, адже це сприяє створенню сприятливого клімату для людей, зайнятих загальним виробничим процесом. Доведено, що добрий, настрій позитивно впливає як на здоров'я людини, так і на продуктивність її праці. Не випадково великі фірми та корпорації створюють власні Кодекси честі чи Правила поведінки, в яких передбачено етичні норми взаємин та правила службового етикету.
У книзі англійських консультантів з управління М. Вудкока та Д. Френсіса ("Раскрепощённый менеджер") наводиться такий епізод з роботи однієї англійської компанії: "Атмосфера засідання була складною і напруженою. Присутні на ньому керівники підрозділів були розгублені. Вони сподівалися, що їхня філія принесе хороший прибуток, але натомість зазнали істотних збитків. Виконавчий директор філії сказав: "Наше становище гіршим вже не може бути. Я готовий розірвати винних, але все ж, мабуть, треба проаналізувати проблему. У чому наші помилки?" Присутні довго мовчали, а потім один із них сказав: "Річ у тім, що ми погано організовані, а у взаєминах колег недостатньо щирості та відкритості, порушуються етичні норми". Усі погодилися з тим, що етичними та соціально-психологічними проблемами керівництво філії не займалося. Дійшли висновку: щоб забезпечити стабільні прибутки, усі мають працювати як одне ціле, а не як зібрання окремих особистостей; крім того, всі мають виконувати встановлені етичні правила поведінки на службі". Цей приклад свідчить, що в міру ускладнення виробничих завдань, які доводиться розв'язувати, керівникам дедалі більше уваги треба приділяти дотриманню всіма працівниками, незалежно від посади, загальноприйнятих етичних норм, службового етикету. Звичайно, дотримання етикету не є самоціллю. Він не повинен заважати роботі, виконанню виробничих завдань.
На роботі людина проводить більшу частину свого життя, а відтак їй приємніше працювати там, де панує взаємоповага й усі дотримуються етичних норм та правил етикету. У службових стосунках доречною формою спілкування є звертання до всіх на "Ви". Вихований співробітник завжди пропустить жінку поперед себе, притримає перед нею двері. Якщо вони в однакових умовах, то чоловік не буде сідати, якщо жінка стоїть. У гардеробі чоловік допоможе жінці одягтися, хоч у службових умовах він цього може й не робити. Жінка на роботі також має дотримуватися певних правил (зокрема, на її столі мають бути лише речі, потрібні для роботи). Чепуритися краще в спеціально встановленому місці, а не в кабінеті, Де знаходяться колеги, а тим більше клієнти.
Інтелігентна людина, помітивши помилку, якої припустився інший працівник, вкаже на неї тактовно та доброзичливо, до того ж наодинці. Краще, коли людина ставитиметься нетерпляче не до чужих, а до власних помилок – у цьому разі буде менше підстав для неприязні співробітників, для виникнення конфліктів.
3. Визначальні чинники підприємницького успіху
Підприємництво як тип
підприємницької діяльності найбільш
повно розкривається через
Провідною ідеєю підприємництва є задоволення людських потреб. З розвитком суспільства ці потреби зростають. Люди працюють заради задоволення своїх життєвих потреб і бажань. Кожна особа має потребу в їжі, одязі, житлі тощо. Якщо потреба не задоволена, то людина відчуває внутрішню напруженість, що й спонукає її працювати.
Як бачимо, суб'єктом підприємництва може бути лише економічно самостійний господарюючий суб'єкт. А це стає неможливим без права монопольного володіння всім майном, що перебуває в його розпорядженні, тобто права власності. Як зазначають відомі вчені, «...підприємництвом вважається не будь-яка діяльність виробника, банкіра, працівника торгівлі, сфери послуг, а лише діяльність власника, який самостійно розпочинає і здійснює (чи із залученням найманої робочої сили) виробництво, надання послуг, торгівлю тощо».
Підприємництво як форма ініціативної діяльності з метою отримання прибутку може здійснюватися в двох основних видах (типах) або їхніх комбінаціях:
• перший — здійснення будь-якого виду виробничої діяльності (тобто виробництво товару, продукту, послуг);
• другий — виконання посередницької функції (переміщення товарів від виробника до споживача, торгівля тощо).
За своєю спрямованістю, масштабами розвитку і впливом на ефективність системи господарювання та якість суспільного життя виробнича підприємницька діяльність є провідною. Тому важливо виділити і детальніше охарактеризувати насамперед виробниче підприємництво.
У межах першого типу підприємницької діяльності існує можливість конкретної спеціалізації виробничої структури. Для усвідомлення такої можливості і необхідності доцільно розглянути класичну схему підприємницької діяльності, що відображає наявне протиріччя між суб'єктами економічних відносин: підприємець — споживач. В такому випадку активна роль зберігається за підприємцем, який по відношенню до споживача може діяти одним із двох можливих способів (рис. 1).
Інтерес споживача, спровокований підприємцем, — це усвідомлений підсумок діяльності підприємця щодо виявленого неусвідомленого інтересу споживача. Він спричинений рішенням підприємця виробляти нові (нетрадиційні) для ринку товари.
Виявлений інтерес споживача — результат вивчення очевидних, але не задоволених потреб споживача, які можна задовольнити, розвиваючи активність підприємця. Такий підхід можна вважати виправданим за наявності дефіциту виробництва, властивого суспільству з низьким рівнем соціально-економічного розвитку.
На основі цього можна зробити такий висновок: підприємництво у сфері виробництва може й мусить орієнтуватися на продукування і просування на ринок традиційних і нових (бажано принципово нових) товарів. Цього можна домогтися за умови постійно здійснюваної інноваційної діяльності на фірмі.
Загальний видовий склад підприємницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурні елементи, представлена на рис. 2.
Вона свідчить про те, що підприємництво у сфері безпосереднього виробництва товарів має орієнтуватися насамперед на продукування і поставку на ринок традиційних або інноваційних їх видів.
Суттєві чинники успіху підприємницької діяльності
1. Висока кваліфікація.
Підприємець або сам має бути висококваліфікованим спеціалістом, або найняти того, хто має професійні знання і досвід у обраній сфері діяльності.
2. Вдала і обґрунтована ідея виробництва конкретного товару або групи.
Концепція повинна бути
чітко сформульована в бізнес-
3. Широкі особисті контакти.
Досвід показує, що успіху можна досягти тільки з допомогою партнерів, які поділяють ідею підприємництва.
4. Достатні
матеріальні і фінансові
Концепція ресурсів – одне з головних завдань підприємця. Успішний пошук і залучення ресурсів визначають його майбутню ефективність.
5.Наявність замовлень споживачів.
Необхідно глибоко вивчати споживачів, свою "ринкову нішу".
Література
1. Афанасьєв І. Діловий етикет: – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: "Альтерпрес", 2001. – 352 с. – Рос. мовою.
2. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов, обучающихся по экономическим специальностям. – М.: "Финансы и статистика", 2004. – 208 с.
3. Галушко В. П. Діловий протокол та ведення переговорів – Вінниця: НОВА КНИГА, 2002. – 223 с.
4. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 160 с.
5. Гаркавенко С. С. Маркетинг: Підручник. – К.: Лібра, 2002. – 712 с.
6. Бойчук І.М. Економіка підприємства. - К.: Атіка, 2002.
7. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. - К.: Вища школа, 2002.
8. Мних Є.В. Економічний аналіз. - К.: ЦНЛ, 2003.
9. Предборський В.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічна теорія. - К.: Кондор, 2003.
10. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства. - К.: ЦНЛ, 2003.
