Підробка документів і її відмінність від посадової підробки
Зміст
Вступ………………………………………………..……………
1. Розбій, відмінність від вимагання……………
2. Підробка документів і її
відмінність від посадової
Висновки…………………………………………………………
Список використаних джерел…………………………………………………..19
Вступ
Розбій – напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Злочин належить до найнебезпечніших корисливо-насильницьких злочинів, адже посягає одразу на два об'єкти – особу та її власність (право власності). Напад у розумінні розбою – насильницька, агресивна дія, спрямована на потерпілого з метою заволодіння його майном.
Вимагання – це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Підробка документів – родове поняття, що означає виготовлення підроблених
документів шляхом повної фальсифікації
документа (виготовлення або підбору всіх
складових частин документа: носія інформації,
бланка, тексту, підписів, печаток, штампів)
або фальсифікації окремих його елементів
(протиправного зміни окремих частин справжнього
документа). Іноді підробку документів
позначають терміном «
Підробка документів може бути самостійним злочином або способом вчинення іншого злочину.
Мета роботи – розкриття особливостей складу злочину «Розбій» та його відмінності від вимагання, а також сутність підробки документів і її відмінності від посадової підробки.
1. Розбій, відмінність від вимагання
Кримінальна відповідальність за вчинення розбою регламентується статтею 187 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Стаття 187 КК складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об’єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають життя, здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини. Предмет злочину - чуже майно.
Об'єктивна сторона розбою (ч. 1 ст. 187 КК) полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.
Небезпечне для життя чи здоров'я насильство – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.
Погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки).
Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186 КК або за відповідною частиною ст. 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків. Вказане стосується і випадків застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) під час вимагання.
Злочин є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 187 КК) є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.
Особливо кваліфікуючі ознаки злочину мають місце тоді, коли напад: 1)поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187 КК); 2) спрямований на заволодіння майном у великих розмірах; 3)спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах; 4)вчинений організованою групою; 5) поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК).
Слід мати на увазі, що у випадках, коли розбій вчинено разом із злочинами, за які встановлено більш сувору відповідальність, ніж за розбій, або такими, які не охоплюються змістом диспозиції ст. 187 КК (позбавлення життя, наприклад, виходить за межі поняття небезпечного для життя чи здоров'я насильства), кваліфікація відбувається за сукупністю злочинів. Тому умисне вбивство, вбивство з необережності, тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, вчинені під час розбійного нападу, підлягають кваліфікації за відповідною частиною ст. 187 та за п. 6 ч. 2 ст. 115, або ч. 1 ст. 119, або ч. 2 ст. 121 КК.
Досить схожий з розбоєм за рядом ознак склад вимагання, який передбачений, так само як і розбій, в главі про злочини проти власності. Під вимаганням (ст. 189 КК) розуміється вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Основний об'єкт злочину вимагання - право власності, а додатковими обов’язковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканність особи, її особиста свобода, здоров'я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян. Потерпілий - власник майна або цінностей, особа, якій майно ввірене на законній підставі, а також їх близькі родичі. Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно - документ, що дозволяє отримати в свою власність майно (напр., заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо). Об'єктивна сторона злочину — це вимога передачі чужого майна або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їх майна чи майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його родичі бажають зберегти в таємниці. Вимагання є закінченим з моменту пред'явлення вимоги (з моменту погрози), поєднаної із погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети. Склад злочину - матеріальний.
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14 років. Суб'єктивна сторона злочину - прямий умисел. Мотиви злочину, як правило корисливі.
Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину є вчинення його: повторно; за попередньою змовою групою осіб; службовою особою з використанням службового становища; з погрозою вбивства чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; з пошкодженням чи знищенням майна; поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи; із завданням майнової шкоди у великих розмірах; із завданням майнової шкоди в особливо великих розмірах; організованою групою; із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.
Схожість розбою та вимагання визначається тим, що обидва злочини посягають одночасно і на власність і на особу. Однак якщо при розбої посягання на власність здійснюється шляхом насильницького та протиправного заволодіння чужим майном, то при вимаганні винний може переслідувати ціль не тільки вилучення конкретної речі чи цінності, але й отримання права на річ чи скоєння у своїх інтересах будь-яких дій, пов'язаних з майновими правами. Таким чином, при вимаганні посягання може бути направлене на більш широку майнову сферу, ніж при розбої.
Слід мати на увазі: якщо при розбої майно, яким має намір заволодіти злочинець, знаходиться у володінні потерпілого, то при вимаганні винний може переслідувати ціль закріпити свої «права» на майно, яким він уже володіє. Наприклад, винний вимагає передати йому у власність майно, яке вже було ввірене йому у користування, передано на зберігання чи в борг.
Як при розбої, так і при вимаганні досягнення корисної мети забезпечується шляхом впливу на особу потерпілого. Однак за характером впливу та способу його застосування розбій та вимагання суттєво відрізняються один від одного.
Якщо склад розбою завжди передбачає загрозу насильством, що є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, то для вимагання не має значення характер шкоди, якою злочинець загрожує потерпілому. Загроза насильства при вимаганні може виразитись в обіцянці застосувати до потерпілого будь-які заходи фізичного впливу — від побоїв до позбавлення життя.
Суттєва особливість вимагання у порівнянні з розбоєм полягає у тому, що загроза насильством, заявлена вимагачем, та реалізація цієї загрози у випадку невиконання вимог завжди мають розрив у часі. Якщо при розбої психічне насильство передбачає загрозу негайної розправи над потерпілим, то при вимаганні винний обіцяє привести загрозу у виконання в майбутньому. Цей розрив у часі між загрозою та її реалізацією робить вимагання менш суспільно небезпечним злочином, ніж розбій, оскільки створює потерпілому можливість звернутись до органів влади та відмежувати себе від посягань вимагача.
В юридичній літературі робились спроби розмежувати склади розбою та вимагання за способом придбання майна. При цьому відмічалося, що при вимаганні майно не викрадається, а передається самим потерпілим.
Уявляється, що факт передачі майна злочинцю самим потерпілим не є обставиною, характерною виключно для вимагання. Зустрічаються випадки, коли і при здійсненні розбою потерпілі під загрозою насильства добровільно віддають майно, що вимагається злочинцем.
2. Підробка документів і її відмінність від посадової підробки
Підробка документів (штампів і печаток) безсумнівно тягне за собою кримінальну відповідальність.
Відповідно до статті 358 КК України:
1. Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи, - караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
4. Використання завідомо
Об'єкт цього злочину за своїм змістом аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 357. 2. Предметом злочину є: 1) посвідчення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприємцем, приватним: нотаріусом, аудитором чи .іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків; 2) печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.
Посвідчення - це документ, який містить відомості про володільця і офіційно посвідчує його особу та (або) правовий статус. Необхідними реквізитами посвідчення, як правило, є фотографія, підпис керівника відповідної установи, підприємства чи організації, який скріплюється їхньою печаткою, а також особистий підпис володільця документа (посвідчення: особи моряка, інваліда, водія, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, пенсійне, судді або працівника правоохоронного органу, біженця, ветерана війни).
Іншими документами можуть визнаватися, зокрема, атестат про повну загальну середню освіту, диплом про закінчення вищого навчального закладу, трудова книжка, рішення суду, виконавчий лист, листок тимчасової непрацездатності, свідоцтво про шлюб або розірвання шлюбу, ліцензія, свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбання майна на аукціоні, атестат доцента або професора тощо.
Така характеристика предмета коментованого складу злочину як надання прав або звільнення від обов'язків означає, що з точки зору кваліфікації за ст. 358 документами визнаються письмові акти. При цьому не має значення, якою мовою виконано документ, з якого матеріалу він виготовлений, а також спосіб виконання письмових знаків (від руки, друкарська машинка, комп'ютер, типографський спосіб тощо). Предметом злочину є ті письмові документи, які посвідчують наявність юридичне значимих фактів і мають своїм джерелом походження підприємство, установу, організацію незалежно від форми власності, громадянина-підприємця, аудитора або іншу особу, яка має право видавати чи посвідчувати відповідні документи. Це можуть бути, наприклад, адвокати, лікарі, які займаються медичною практикою.
Підроблення документів, які мають своїм джерелом походження фізичну, приватну особу, яка не уповноважена видавати чи посвідчувати документи, що надають права або звільняють від обов'язків, а також неіснуючу насправді юридичну особу, складу цього злочину не утворює. Залежно від. спрямованості умислу винного підроблення вказаних документів за наявності підстав може кваліфікуватися як готування до вчинення відповідного злочину, наприклад до шахрайства за обтяжуючих обставин.
Бланк - це аркуш паперу з відбитком на ньому штампу або документ з частково надрукованим типографським або іншим способом текстом, який для остаточного складання документу потребує подальшого заповнення відповідних реквізитів (наприклад, існують бланки паспортів, трудових книжок, документів про освіту та вчені звання, нотаріальних документів).
Підроблення документів, передбачене ст. 358, за об'єктом і предметом посягання слід відмежовувати від підроблення документів, визначених законом предметом інших злочинів. Йдеться, зокрема, про злочини, предметом яких виступають: документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків (ст. 200), знаки поштової оплати і проїзні квитки (ст. 215), марки акцизного збору або контрольні марки для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, голографічні захисні елементи (ст. 216), недержавні цінні папери (ст. 224), документи, які дають право на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 318).
Предметом злочину не визнаються документи, які хоч і мають певне юридичне значення, але не надають конкретних прав або не звільняють від обов'язків (наприклад, різноманітні заявки, запити, характеристики, супроводжувальні листи, вкладиші до посвідчень, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій).
Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:
1) підроблення посвідчення або
іншого документа з метою
Під підробленням документа потрібно розуміти як повне виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних записів, знищення частини тексту, витравлення, підчистка, змивання, підробка підпису, переклеювання фотографій, проставлення на документі відбитка підробленої печатки тощо).
Якщо особа підроблює відбиток штампу або печатки, й дії глід вважати підробленням документа, оскільки вказаний відбиток є необхідним реквізитом документа.
Під збутом підроблених документів, штампів, печаток, бланків слід розуміти будь-яке сплатне чи безоплатне відчуження цих предметів та запускання їх в обіг (продаж, обмін, дарування, передача в рахунок погашення боргу тощо).
Виготовлення підроблених штампів, бланків або печаток означає повне виготовлення сфальсифікованих форм-кліше і бланків, а також внесення змін у справжні штампи, печатки або бланки, що спотворює належний зміст їх реквізитів. Способом такого виготовлення може бути вирізання на гумі, лінолеумі, шкірі, дереві або гравіювання на м'яких металах.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 358, вважається закінченим з моменту вчинення однієї з чотирьох дій, які альтернативне становлять його об'єктивну сторону.
Використання завідомо підробленого документа (ч. 3 ст. 358), може бути вчинене одним із двох способів: 1) пред'явлення документа; 2) подання документа.
При пред'явленні документа суб'єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. При цьому підроблений документ залишається у володінні винного (наприклад, пред'явлення підробленого посвідчення водія працівникові ДАІ).
Подання документа також передбачає, що певне коло осіб ознайомлюється із змістом підробленого документа. Але підробка не залишається у винного, а передається уповноваженим особам для посвідчення тих чи інших фактів з метою отримання прав або звільнення від обов'язків (наприклад, особа подає на підприємство підроблений документ про закінчення вищого закладу освіти для того, щоб зайняти певну посаду).
Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту, коли документ пред'явлено або подано винним незалежно від того, чи вдалося йому досягти поставленої мети.
Обманне заподіяння внаслідок використання підробленого документа значної майнової шкоди за відсутності ознак шахрайства потребує додаткової кваліфікації за ст. 192.
Використання штампів і печаток, які не можна ані пред'явити, ані подати, означає проставлення за їх допомогою відбитків на документах, тобто підроблення останніх, і охоплюється ч. 1 ст. 358.
Використання справжнього документа, який належить іншій особі (наприклад, чужого паспорта або посвідчення), хоча і містить елементи обману, але за ч. 3 ст. 358 кримінальної відповідальності не тягне. Відсутній даний склад злочину і у тому разі, коли особа:
а) демонструє предмет, який лише із зовнішнього боку нагадує документ, але насправді таким не є (наприклад, пред'явлення обкладинки посвідчення замість посвідчення); б) обманним шляхом використовуючи справжній документ, видає його за інший (наприклад, під виглядом посвідчення працівника міліції демонструється читацький квиток); в) неправильно тлумачить зміст справжнього документа, що характеризується невизначеністю або неповнотою.
Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. З ст. 358, оскільки за таких обставин має місце реальна сукупність злочинів. Якщо строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене підроблення документа сплив, винний повинен відповідати лише за його використання (ч. З ст. 358).
Суб'єкт злочину загальний. Підроблення офіційних документів, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, визнається службовим підробленням (ст. 366). Дії службової особи, яка отримала завідомо підроблений документ, діючи за попередньою домовленістю з тим, хто його подав до підприємства, установи чи організації, слід розцінювати як пособництво у використанні підробленого документа, а за наявності до цього підстав - і як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, передбачений ст. ст. 364, 368).
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою суб'єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого штампа, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення винного отримати певні права або звільнитись від обов'язків і має конкретний характер (приховати шлюб або судимість, збільшити стаж роботи за спеціальністю, влаштуватись на певну посаду, вступити до вузу тощо). Склад цього злочину не утворюють випадки підроблення документів, наприклад, для демонстрації своїх; художніх здібностей, жарту.
Підроблення документів, штампів, печаток або бланків з метою використати їх надалі для незаконного і безоплатного заволодіння чужим майном шляхом обману слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 1 ст. 358 і за ч. 1 ст. 14, ч. ч, 2, 3 або 4 ст. 190 як готування до шахрайства за обтяжуючих обставин.
Кваліфікація за ст. 358 не виключається, якщо особа шляхом підроблення документа прагне реалізувати своє дійсне право, що ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки і в такій ситуації відбувається посягання на встановлений порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358, є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.
Поняттям повторності охоплюється юридична (пов'язана із засудженням) і фактична (не пов'язана із засудженням) повторність як тотожних, так і однорідних діянь, зазначених у ч. 1 ст. 358. Наприклад, особа, яка спочатку виготовила підроблену печатку, згодом підроблює документ. Як різновид множинності злочинів повторність передбачає наявність певного проміжку часу між діяннями, які її утворюють, у зв'язку з чим не повинні кваліфікуватись за ч. 2 ст. 358 дії особи, яка одночасно підроблює декілька документів або одночасно збуває декілька фальшивок. Відсутня повторність і у тому разі, коли винний в різний час вносить в один і той же документ кілька фіктивних записів. Не утворюють повторності підроблення документа та його наступний збут особою, винною у його підробленні. Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.
Посадовим фальшуванням (фальсифікацією документів) називається внесення посадовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також інша підробка документів, або складання і видача завідомо неправдивих (фальшивих) документів (ч. 1 ст. 366 КК України).
Відповідно до статті 366 КК України:
1. Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів - караються штрафом до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Предметом фальсифікації є офіційні документи - письмові акти, що видаються державними, громадськими чи приватними підприємствами, установами або організаціями і які призначені для посвідчення фактів чи подій, що мають юридичне значення.
Для кваліфікації діяння за ст. 366 КК України не має значення вид чи спосіб фальсифікації - підробка всього документа чи внесення неправдивих відомостей в окремі його реквізити. Не має значення і техніка чи спосіб підробки документа - дописка тексту, підчистка, стирання, зміна тексту, дати і т. ін. Посадове фальшування документів утворює склад злочину при будь-якій навмисній зміні, підробці дійсного змісту документа, при будь-якому перекрученні відомостей, які посвідчує документ.
Неправильне оформлення документа з необережності, внаслідок неуважності чи іншої помилки складу злочину не утворює і кваліфікуватися за ст. 366 КК України не може.
За ст. 366 КК України кваліфікується лише посадове фальшування документів, тобто вчинене лише посадовою особою з використанням нею своїх посадових прав чи повноважень. В усіх інших випадках підробка документів кваліфікується за ч. 1 ст. 358 КК України.
Посадове фальшування документів у багатьох випадках вчинюється у сукупності з іншими злочинами.
Викрадення чужого майна засобом використання посадовою особою підроблених документів кваліфікується за сукупністю ч. 2 ст. 190 КК і ст. 366 КК України.
Видача посадовою особою завідомо фіктивних (підроблених) документів для отримання пенсій або інших виплат кваліфікується за сукупністю статей - 15, 190 КК та 366 КК України.
