ПДВ: Платники податку

1.ПДВ:Платники  податку.

Платниками податків є  суб’єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об’єкта оподаткування  покладено певний комплекс податкових обов’язків і прав, установлених законодавством.

   Платникам податків  властиві такі ознаки:

   1. Платники податків  є суб’єктами податкових правовідносин.

   Традиційно платниками  податків виступають фізичні  та юридичні особи, перелік  яких визначено цивільним законодавством. Разом з тим, є категорії  платників податків, що передбачені  винятково податковим законодавством. До них належать консолідована  група платників податків, юридичні  та фізичні особи, які діють  у складі групи, що не має  статусу юридичної особи.

   2. Платники податків  є зобов’язаними суб’єктами. На  правовий статус платників податків  впливає метод фінансово-правового  регулювання. Державне управління  в сфері формування доходної  частини бюджету об’єктивно зумовлено  необхідністю підпорядкування суб’єктів,  за рахунок коштів яких і  формується ця частина бюджету.  Саме тому правове регулювання  відносин у сфері податкової  діяльності держави спрямовано  на однобічні владні розпорядження  державних органів щодо безумовно  зобов’язаних суб’єктів. У зв’язку  з цим у правовому статусі  платників податків пріоритетним  є комплекс податкових обов’язків  щодо податкових прав, які є  похідними від обов’язків.

   Платники податків  — це суб’єкти, які сплачують  податки за рахунок коштів, що  їм належать. Хто безпосередньо  сплачує податок — другорядне  питання: це може бути особисто  платник податків, його представник  або податковий агент.

   Різноманіття платників  податків зумовлює потребу їх  класифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення  як для теорії податкового  права, так і для податкового  законодавства. По-перше, вона  дає вичерпне уявлення про  всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифікація  закладає основи правового статусу  того чи іншого платника податків.

   Платників податків  можна класифікувати за такими  підставами:

   I. Залежно від способу  організації господарської діяльності:

   1) фізичні особи;

   2) юридичні особи;

   3) іноземні юридичні  особи; постійні представництва  іноземних юридичних осіб;

   4) юридичні та фізичні  особи, що діють у складі  групи, яка не має статусу  юридичної особи (іноземні і/чи  національні юридичні та фізичні  особи, що діють в Україні  на правах партнерів у складі  групи, яка не є юридичною  особою, на підставі договору  про спільну діяльність);

   5) відокремлені підрозділи  без статусу юридичної особи;

   6) консолідована група  платників податків.

   II. Залежно від  податкової юрисдикції держави:

   1) резиденти —  особи, які мають місце постійного  проживання чи місцезнаходження  в даній державі і доходи  яких підлягають оподатковуванню  з усіх джерел (особи, які несуть  повну податкову відповідальність);

   2) нерезиденти —  особи, які не мають місця  постійного знаходження в державі  і в яких оподатковуванню підлягають  лише доходи, отримані ними на  даній території (особи, які  несуть обмежену податкову відповідальність).

   Розмежування резидентів  і нерезидентів здійснюється  на основі трьох принципів:

   - постійного місцезнаходження  на території держави (найчастіше  закріплюється кількісний критерій  — в Україні це 183 календарних  дні);

   - джерела отриманих  доходів;

   - межі податкової  відповідальності — повної чи  обмеженої.

   Принцип територіальності  визначає національну належність  джерела доходу. При цьому оподатковуванню  в даній країні підлягають  тільки доходи, отримані на її  території, у той час як будь-які  доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування  в даній країні.

   Деякі країни за  основу беруть критерій резиденства  (Велика Британія, США, Росія, Україна); інші — переважно критерій  територіальності (Франція, Швейцарія,  країни Латинської Америки). Різне  об’єднання цих критеріїв зумовлює  неоднаковий податковий режим  і часто є основною причиною  подвійного оподаткування.

   III. Залежно від  розмірів сукупного валового  доходу:

   1) великий платник  податків — це особа (юридичний,  відособлений підрозділ без статусу  юридичної особи, постійне представництво  іноземної юридичної особи), сукупний  валовий доход якої становить  від 4 до 20 млн. грн.;

   2) середній платник  податків — це особа (всі  платники, перераховані в першій  групі), обсяг сукупного валового  доходу якої становить до 4 млн.  грн. У встановлених законодавством випадках ці суб’єкти можуть виступати малими платниками податків;

   IV. Залежно від  критерію юридичного та фактичного  обов’язку сплати податку:

   1) юридичний платник  податків;

   2) фактичний платник  податків. Цей критерій має місце  при непрямому оподатковуванні.

   Наприклад, при  податку на додану вартість  кошти в бюджет перераховує  суб’єкт, який реалізував товар  (роботу, послугу), тобто юридичний  платник податків, але за рахунок  коштів, отриманих від покупця  (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником  податків. Отже, юридичний платник  податку — це суб’єкт, який  формально зобов’язаний перерахувати  податок у бюджет.

   Фактичний платник  податків — це суб’єкт, що  реально зобов’язаний надати  грошові кошти в процесі придбання  товару (роботи, послуги). До моменту  сплати непрямого податку фактичний  платник податків виступає носієм  податку.

   Більше відповідає  змісту визначення платника податків  саме юридичний платник, оскільки  відповідальність за неперерахування,  несплату податку лежить тільки  на ньому. Чинне законодавство  в даному разі визначає платником  тільки одного суб’єкта. Відповідно  до  п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про  податок на додану вартість”  платник податку — це особа,  яка зобов’язана здійснювати  утримання і внесення в бюджет  податку, що сплачується покупцем.

   Наведена класифікація  платників податків є загальною,  тобто поширюється на всі їх  види. У свою чергу, кожну окрему  групу платників податків можна  класифікувати за своїми специфічними  підставами.

2.Плата(податок)за  землю:Платники.Категорії земель  за якими відбувається сплата  податку.

Плата за землю - це податок  на володіння та користування землею, який ся з юридичних та фізичних осіб. Механізм оподаткування плати за землю юний на схемі 1:

Структурно-логічна схема  земельного податку

Плату за землю в Україні  введено з 1 липня 1992 року відповідно до Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХП "Про плату за землю". 31 січня 1997 року набрала чинності нова редакція Закону України "Про плату за землю" від 19.09.96 р. № 378 ВР, яким було змінено  ставки земельного податку та порядок  справляння цієї плат пільги щодо оподаткування  землі та відповідальність платників, а також визначено,» використання землі в Україні є платним.

Об'єктом плати за землю  є земельна ділянка, а земельна частка (пай), перебуває у власності або  користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Платником є власник земельної  ділянки і землекористувач, у  тому числі оренда;

Плата за землю справляється у двох формах:

- земельний податок;

- орендна плата.

Земельний податок сплачують  власники земельних ділянок та землекористувач (крім орендарів та інвесторів) - учасників угоди про розподіл продукції.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата  за землю.

Відносини, пов'язані з  орендою землі, регулюються Законом  України 06.10.98р. №161-XIV "Про оренду землі", який визначає правові засади оренди землі, об'єкти, орендодавців та орендарів землі, їх відповідальність і права, порядок набуття права  на оренду земельних ділянок, у тому числі права третіх осіб на орендовану земельну ділянку, умови та порядок  укладення договорів оренди землі, їх змін припинення, розірвання й поновлення тощо.

Орендна плата за землю  — це платіж, який орендар вносить  орендодавцеві: користування земельною  ділянкою.

Договір оренди землі —  це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно дії яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння  і користування земельну ділянку  для господарського використання на обумовлений договором строк.

Об'єктом оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності  громадян таї юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.

Нова форма оренди землі - суборенда земельних ділянок, умови  договору якої мають бути визначені  в межах договору оренди земельної  ділянки (її частини) і не суперечити йому. Суборенда землі підлягає державній  реєстрації і посвідчуєте нотаріально.

Орендовцями земельних ділянок  є:

1. Громадяни та юридичні  особи, у власності яких перебувають  земельні ділянки;

2. Органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) щодо земельних ділянок комунальної  власності;

3. Органи державної влади  (районні, обласні, Київська і  Севастопольська міські державні  адміністрації; Рада міністрів  АРК, КМУ) щодо земельних ділянок  державної власності.

Зазначені органи державної  влади рішення про надання  в оренду земельних ділянок приймають  за попереднім погодженням цих питань з відповідними радами.

У разі якщо орендодавцем землі  є відповідна місцева рада, то орендар, уклавши з нею договір на оренду землі, самостійно сплачує орендну  плату за землю на бюджетний рахунок  відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка. Розмір орендної плати за земельні ділянки  державної і комунальної власності не може бути меншим відповідного розміру земельного податку і справляється винятково в грошовій формі.

У випадку коли орендодавцем є власник землі, то орендар, уклавши  при цьому з ним договір  на оренду землі, сплачує власнику орендну  плату за землю, а власник, у свою чергу, сплачує на бюджетний рахунок  відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка, земельний  податок. сплати податку за оренду приміщень, то необхідно зауважити, що оскільки землі або землекористувачі є  як правило, орендодавцями приміщень, то вони і е платниками земельного податку, а орендарі приміщень у  даному випадку не є ми земельного податку, оскільки земельна ділянка  їм не виділялась і об'єкт Ііання у них відсутній. а за землю, яку  отримує орендодавець приміщення з  орендаря, є складовою частиною орендної плати за приміщення і окремо не виділяється. У свою чергу нень сплачує  земельний податок у встановлених розмірах на загальних

У випадках коли підприємства, установи, організації здають в оренду належні їм приміщення, підвали тощо, то за земельні ділянки, зайняті цими будівлями, і за ділянки, що їх обслуговують, земельний податок сплачують  саме ці підприємства,організаціям яким ці ділянки виділено у постійне або  тимчасове користування, тобто власники землі та землекористувачі.

Якщо окремі установи, організації, що користуються пільгами по земельному податку, мають у підпорядкуванні  госпрозрахункові підприємства або  здають в оренду мі будівлі чи їх частини, земельний податок за земельні ділянки, зайняті цими .v,. розрахунковими підприємствами або земельними ділянками, будівлями (їх частинами), зданими в  оренду, сплачується ними за повними  ставками на загальних підставах.

Щодо плати за землю  підприємствами, установами та організаціями, які є орендодавцями, що користуються пільгами по платі за землю, але надають  земельні ділянки в оренду іншим  юридичним особам, бюджетним установам, що в свою чергу, в установленому  порядку звільняються від сплати земельного податку, то пільги встановлено  лише платникам земельного податку.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю  встановлюються за угодою сторін у  договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Підставою для нарахування  земельного податку є дані державного земельного кадастру, який включає  дані реєстрації права власності, права  користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування  територій населених пунктів, економічної  та грошової оцінки земель. Тому всі  юридичні та фізичні особи, які фактично використовують земельні ділянки без  належного оформлення документів на землю, повинні сплачувати земельний  податок і стати на облік у відповідній податковій службі за місцем знаходження земельної ділянки як його платники.

Розмір земельного податку  не залежить від результатів господарської  діяльності власників землі та землекористувачів  і обчислюється, виходячи з площі  земельної ділянки, переданої у  власність або наданої у користування, ставки земельного податку та розміру  грошової оцінки земель.

Ставки земельного податку  встановлюються Законом України "Про  плату за землю" окремо для кожної категорії земель, визначених Земельним  кодексом України. Грошова оцінка земельних  ділянок провадиться органами Державного комітету України по земельних ресурсах за методикою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України. Грошова  оцінка землі застосовується з метою  економічного регулювання земельних  відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Законодавством передбачено  єдиний порядок проведення щорічної індексації грошової оцінки земель та доведення її до відома власників  земельних ділянок і землекористувачів.

Грошова оцінка сільськогосподарських  угідь, земель населених пунктів  та шш земель сільськогосподарського призначення індексується станом на 1 поточного року на коефіцієнт, що визначається за формулою:

Кі = (І-10):100,

де - середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого  проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує  одиниці, індексація не проводиться.

Для забезпечення справляння земельного податку та орендної плати  за землю 2002р. грошова оцінка земель населених пунктів, яка проведена  за вихідними даним станом на 01.01.96р., та грошова оцінка сільськогосподарських  угод, що проведені станом на 01.01.96р., підлягає індексації станом на 01.01.2002р. за 1996 - 2001рр. І коефіцієнт 2,465, який визначається з добутку коефіцієнтів індексації за 1996р. - 1,7 за 1997р. - 1,059, за 1998р. - 1,006, за 1999р. - 1,127, за 2000р. - 1,182 та за 2001р 1,02. Середньорічний індекс інфляції за 2001 рік - 112 відсотків.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку  та встановленою Державною податковою Адміністрацією формою щороку за станом на січня і до 1 лютого подають  дані відповідній державній податковій інспекції.

По ново відведених земельних  ділянках розрахунки розмірів податку  подають юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права  власності користування земельною  ділянкою.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває  у користувачів (або спільної власності) кількох юридичних осіб або громадян, земельний податі нараховується  кожному з них пропорційно  тій частині будівлі, що знаходиться  в; користуванні ( або пропорційно  їх частці у власності на будівлю).

Разом з тим слід зазначити, що згідно із частиною 4 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" по земельних  ділянках населених пунктів (за винятком сільськогосподарських угідь), де не встановлено грошову оцінку земель, ставки земельного податку диференціюють  та затверджують відповідні сільські, селив міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання місцезнаходження земельної ділянки, але не вище, ніж у два рази від середніх ставок] податку з  урахуванням установлених законом  коефіцієнтів.

Юридичні особи, які є  платниками земельного податку, при  подачі розрахунку! повинні врахувати  індексацію грошової оцінки земель сільськогосподарського! призначення та земель населених  пунктів, де її встановлено, відповідне збільшення! ставок земельного податку  по землях населених пунктів, де не встановлено грошову! оцінку.

Необхідно звернути увагу  й на те, що землекористувачі, які  користуються! пільгами по сплаті цього  податку, але здають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі (їх частини), є  платниками земельного податку за здані  в оренду земельні ділянки, окремі будівлі (їх частини) і в обов'язковому порядку  повинні подати розрахунок земельного податку до відповідних державних податкових інспекцій.

Для правильності нарахування  та обчислення земельного податку важливим є розподіл земель за їх категоріями.

Згідно Земельного кодексу  землі України за основним цільовим призначенням поділяються на ряд  категорій. Віднесення земель до певних категорій здійснюється на підставі рішень органів державної влади  та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Слід зазначити, що при  оподаткуванні земельної ділянки, ставки земельного податку будуть залежати віл таких чинників:

напрямку використання земельної  ділянки (цільове й нецільове використання); сгорії земель;

пального використання та місцезнаходження земельної ділянки  та ін. Категоріями землі поділяються на:

сільськогосподарського призначення; ,

землі житлової та громадської забудови;

землі природно - заповідного  та іншого природоохоронного призначення;

землі оздоровчого призначення;

землі рекреаційного призначення;

землі історико - культурного призначення;

землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- землі лісового фонду;

- землі водного фонду;

Земельні ділянки кожної категорії земель, які надані у  власність або користування Громадян чи юридичних осіб , можуть перебувати у запасі.

Оподаткування земель сільськогосподарського призначення

Сільськогосподарські угіддя : рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Несільськогосподарські  угіддя: господарські шляхи й прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені  до земель лісового фонду, і землі  під будівлями, землі тимчасової консервації тощо.

Ставки земельного податку  з одного гектара сільськогосподарських  угідь установлюються у відсотках  від їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1 ;

для багаторічних насаджень — 0,03.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

За сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому  порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать, земельний податок справляється відповідно до вищенаведених ставок. Тобто за сільськогосподарські угіддя, незалежно від того, де вони розташовані, в межах населеного пункту чи за межами, на землях лісового чи водного  фонду, землях промисловості, транспорту, зв'язку чи іншого призначення, податок справляється за ставками, передбаченими для оподаткування земель сільськогосподарського призначення.

Для земельних ділянок, наданих  для потреб сільськогосподарського виробництва, в межах населених  пунктів, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, законодавством установлено сплату податку в  розмірі 3% до суми земельного податку (сума земельного податку визначається як добуток площі земельної ділянки  на ставку земельного податку за землі населених пунктів).

Плата за землю не справляється:

- за сільськогосподарські  угіддя зон радіоактивне забруднених  територій і хімічно забруднені  сільськогосподарські угіддя, на  які запроваджено обмеження щодо  ведення сільського господарства;

- за землі, що перебувають  у тимчасовій консервації або  у стадії сільськогосподарського освоєння;

- за земельні ділянки  державних, колективних і фермерських  господарств, які молодими садами, ягідниками та виноградниками  до вступу їх у пору плодоношень  також гібридними насадженнями, гено фондовими колекціями та  розсадний багаторічних плодових насаджень та інше.

Оподаткування земель населених пунктів

У населених пунктах, грошову  оцінку земель яких проведено, при обчислюванні земельного податку застосовується ставка у розмірі 1 % від їх грошової оцінки, якої також залежить від  місця розташування земельної ділянки, функціонали використання землі  та виду діяльності платника і розміру  індексації у поточному Розмір орендної плати за землю визначається місцевими  органами влади у договорі оренди земельної ділянки, але згідно із ст. 5 Закону України "Про оренду землі" він може бути меншим за розмір земельного податку.

Якщо грошову оцінку земельних  ділянок не встановлено, то середні  ст.; земельного податку визначаються у таких розмірах (таблиця 1):

Таблиця 1

Ставки податку на землю

Дані ставки земельного податку  застосовуються з урахуванням коефіцієнта  індексації, визначених ЗУ "Про Державний  бюджет України" на відповідний рік.

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України  до курортних, ді ставок земельного податку  застосовуються такі коефіцієнти:

- на Південному узбережжі  Автономної Республіки Крим - 3,0;

- на Південно-східному  узбережжі Автономної Республіки  Крим - 2,5;

- на Західному узбережжі  Автономної Республіки Крим - 2,2;

- на Чорноморському узбережжі  Миколаївської, Одеської та Херсонської  областей -2,0;

у гірських та передгірних  районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які  Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" віднесено до категорії гірських;

на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях -1,5. ( Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком господарських  угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж  у два рази від ставок податку  з урахуванням коефіцієнтів, наведених  вище.

Для земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, кооперативними її для  зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно – будівельних  і дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і громадян, установлено справляння земельного податку в розмірі 3 відсотків  до оми цього податку (сума земельного податку визначається як добуток  площі ї ділянки на ставку податку  за землі населених пунктів). ; і  визначенні розміру плати за землю  для земельних ділянок, зайнятих ,фондом, потрібно врахувати, що згідно із ст. 4. Житлового кодексу України  до житлового фонду не входять  нежилі приміщення в жилих будинках, призначених для торговельних, побутових  та інших потреб непромислового характеру. І ому в розмірі 3 відсотків  суми земельного податку обчислюються лише земельні ділянки, зайняті житловим фондом, а за частину землі під  нежилими приміщеннями в жилих будинках податок справляється на загальних  підставах.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують  норми підведення, справляється у  п'ятикратному розмірі.

Податок за земельні ділянки, надані для збройних сил України  та інших військових формувань, створених  відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для  виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків суми земельного податку, обчисленого за землі населених  пунктів.