Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Передумови виникнення податкових механізмів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Податкове право України

варіант №4

Запоріжжя 2014

ЗМІСТ

Вступ 3
Передумови виникнення податкових механізмів 4
Ставки податку 7
Особливості оподаткування фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування 11
Список використаної літератури 18

ВСТУП

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Податки - дуже складна й надзвичайно впливова фінансова категорія. Це - обов'язковий елемент економічної системи будь-якої держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і, в кінцевому підсумку, - позбавленою будь-якого сенсу.

Виконання державою покладених на неї функцій ще на початку зародження господарських відносин потребувало здійснення нею певних видатків та, відповідно, забезпечення державної казни джерелами їх фінансування. За таких умов, держава повинна була здійснювати певну сукупність заходів, яку у сучасних умовах можна визначити як податкову політику.

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПОДАТКОВИХ МЕХАНІЗМІВ

Виникнення податків сягає своїм корінням у глибину віків, в часи формування суспільства та виникнення суспільних потреб. У дослідженні природи податку і змісту цього поняття необхідно притримуватись логіки поступового і послідовного проникнення в суть явищ і процесів, які асоціюються в сучасній свідомості з відчуженням індивідуальних доходів із зосередженням їх у загальнодержавному фонді коштів.

Історія розвитку податкової системи знаходиться в прямій залежності від історії розвитку цивілізації. Поступово податкова система стає головним інструментом держави. Аналіз історичних даних дає змогу стверджувати, що розвиток та зміна державного устрою завжди супроводжується зміною податкової системи. Проаналізувавши історичні джерела, можна зробити висновок, що податки є рушійним елементом не тільки у вдосконаленні форм держави та права, а й взагалі суспільства з його різноманітними потребами та інтересами. Саме збирачам податків ми маємо завдячувати за можливість захоплюватись архітектурними пам’ятками старовини. Адже побудова пірамід та храмів, Великої китайської стіни, численних королівських палаців, потребувала не тільки зусиль архітекторів та інженерів, напруженої праці будівельників, а й лягала непосильним фінансовим тягарем на плечі простого народу.

Податки в такій формі, в якій ми зустрічаємо їх в сучасному житті, склалися відносно недавно. Хоча основні елементи механізму оподаткування зародилися в сиву давнину. Стародавні держави жили за рахунок війн. Переможені вимушені були сплачувати контрибуції, які пізніше заміняють сплатою данини. Розуміючи неефективність ополченської армії, правителі створюють професійні загони, що значно зміцнюють державу, але потребують додаткових коштів з державної скарбниці. Таким чином, однією з передумов для виникнення податків стали військові витрати. Перехід від натурального господарства до грошового, зародження та формування держави також є передумовами виникнення податків.

Податкова система виникла і розвивалась разом з державою. Початковою формою оподаткування вважають жертвоприношення, яке наділяли силою закону, і яке носило обов’язковий характер. Ці жертвоприношення мали фіксований відсоток, так звана “десятина”. Спочатку, це була десята частина зібраного врожаю, вирощеної худоби, пізніше її замінили грошовим еквівалентом.

Одним із найдавніших джерел доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха. Доходи з якої надходили до скарбниці монарха, яка була одночасно і державною скарбницею. Іншим джерелом доходів виступають регалії – це виключне право казни займатися певним видом виробництва, діяльності, мати зиск з природних явищ.

Основними видами регалій були:

- «безхазяйна регалія» – все, що не мало хазяїна, оголошувалось власністю казни: вітер, вода, надра, що призвело до державної монополії на вітряні та водяні млини;

- митна, яка передбачала збір за перетин кордону, проїзд територією, користування мостом через річку і стала праобразом митних платежів;

- судова – це виключне право держави здійснювати правосуддя: накладати судові штрафи та мито, що призвело до того, що судді в Афінах завжди як міру покарання використовували конфіскацію майна на користь держави;
- монетна – право чеканити монету.

Регалії стали перехідним ступенем до податків.

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. У своїй роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» Адам Сміт вперше дав визначення поняття податок. На його думку «податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати». Це твердження суперечить поглядам Фоми Аквінського, який трактував податок «як дозволену форму грабунку» і називав його ознакою рабства.

Найбільшого розквіту податки отримали за умов розвиненої ринкової економіки. Саме вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації праці, підтримання рівня зайнятості. І хоча продовжуються зміни не тільки видів і форм справляння податків, а й саме ставлення до них, нині ми спостерігаємо завершення формування моделі податкової системи деяких держав. Ця модель включає методи й об’єкти оподаткування, ставки податків, терміни їх сплати, контроль за надходженням та витрачанням.

Отже, починаючи з моменту формування, пройшовши довгий шлях розвитку та трансформації, податки залишаються ефективним знаряддям втілення державної політики з питань економіки та соціального розвитку Процес формування податкової системи є безперервним. Тому виникає необхідність внесення змін до правової бази податкової системи з метою приведення її у відповідність тим соціально-економічним умовам які виникають у державі.

СТАВКИ ПОДАТКУ

Чинне законодавство України не містить поняття ставки податку (оподатковування), проте, український законодавець близький до його закріплення. На нашу думку, цілком можна погодитися з визначенням, викладеним у ст. 1006 законопроекту Податкового кодексу України (№ 3266-1, прийнятого в першому читанні 13 липня 2000 року). А саме, податкова ставка (норматив) – це величина податкових відрахувань на одиницю виміру бази оподатковування. Варто визнати, що наведене визначення тотожне поняттю податкової ставки, даному в ст. 53 Податкового кодексу Російської Федерації.

Іншими словами, ставка податку (норма податкового обкладання) являє собою законодавчо визначений розмір податкового платежу, що встановлюється на одиницю оподатковування.

У сучасних умовах особливістю регулювання ставки податку є її предметний динамізм, імовірно, це самий рухливий з елементів правового механізму податку.

Це дозволяє не тільки оперативно реагувати на виникаючі реалії, але і йти при цьому, як би по шляху ― найменшого опору Однак найчастіше, така підвищена мобільність таїть у собі негативні моменти, створюючи протиріччя в чинному законодавстві. Так, мабуть, жоден із законів України про Державний бюджет України на конкретний рік не обійшовся без перегляду ставок оподатковування.

У відповідності зі статтею 7 Закону України ― Про систему оподатковування ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування відповідно до законів України про оподатковування і не змінюються протягом бюджетного року. Зміна податкових ставок і механізм стягування податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть вводитися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

За загальним правилом, ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) установлюються Верховною Радою України.

Компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у встановленні ставок оподатковування поширюються тільки на місцеві податки і збори, при цьому вона істотно обмежена чинним законодавством. Зокрема, у відповідності зі ст. 15 Закону України ― Про систему оподатковування, місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм стягнення і порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку та у рамках граничних розмірів ставок, встановлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей, що встановлюється обласними радами.

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок оподатковування. Ми вважаємо за можливе виділити наступні підстави диференціації ставок у залежності:

- від рівня податкового тиску;

- від методу встановлення;

- від формування стимулів;

- від економічних наслідків оподатковування.

Розглянемо докладніше види ставок податків.

1. У залежності від рівня податкового тиску (тягаря) на платника

податків:

а) єдина ставка – ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку, що забезпечує їхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску. Фактично в цих умовах мова йде про використання єдиної ставки податку;

б) диференційована ставка – ставка податку, що створює різні умови оподатковування (більш-менш сприятливі для окремих категорій платників податків) і відповідно підрозділяється на:

- базову (основну) ставку, що застосовується до більшості платників, що не приймає до увагу його особливості і характер здійснюваної їм діяльності, або інші критерії;

- знижену ставку, яка застосовується до деякої категорії платників, що характеризуються окремими ознаками, або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлені держава, а тому й обов'язок по сплаті податку встановлюється в розмірі нижчому, ніж при базовій ставці;

- підвищену ставку – застосовується до деякої категорії платників, що характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлені держава, а тому й обов'язок по сплаті податку встановлюється в розмірі вищому, ніж при базовій ставці;

2. У залежності від методу встановлення:

а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка – ставка податку,

що встановлюється в чітко позначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі. Останнім часом, зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенденція до розширення сфери застосування даного виду ставок;

б) відносна ставка – ставка податку, встановлювана у визначеній пропорції до одиниці обкладання, і підрозділяється відповідно на:

- процентні (адвалорні) ставки чи квоти – встановлювані у відсотках;

- кратні ставки – встановлювані у величині, кратній певному показнику;

- грошові ставки – встановлювані в конкретній грошовій сумі до частини предмета оподатковування.

в) змішана (комбінована) ставка – ставка податку, що поєднує у собі риси наведених вище видів податкових ставок, диференційованих у залежності від методів установлення.

3. У залежності від формування інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна) ставка – ставка податку, що служить підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;

б) (негативна) ставка – ставка податку, що спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;

в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка – ставка податку, що впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних границях, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючи розширення виробництва.

4. У залежності від економічних наслідків оподатковування:

а) фактична ставка – ставка податку обумовлена як співвідношенням розміру податку, що сплачується, і величиною податкової бази;

б) економічна ставка – ставка податку, обумовлена як співвідношенням розміру податку, що сплачується, і всього отриманого доходу.

3. ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ПІДПРИЄМЦІВ, ЩО ОБРАЛИ СПРОЩЕНУ СИСТЕМУ ОПОДАТКУВАННЯ

Сплата єдиного податку являє собою спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, особливості застосування якої закріплені Указом Президента України «Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р., що з 19 вересня 1999 р. діє у редакції Указу від 28.06.1999 р. (далі Указ)

1. Цей Указ був прийнятий з метою реалізації державної політики з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей відповідно до п. 4 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.

2 Застосування такої системи є найбільш розповсюдженим способом оподаткування суб'єктів малого підприємництва, що введений в дію з 1 січня 1999 р., причому таким суб'єктам надане право вибору між оподаткуванням за загальною чи спрощеною системою.

Сьогодні спрощена система оподаткування обліку і звітності регламентується великою кількістю нормативних актів, особливе місце серед який займають:

1) вищевказаний Указ Президента;

2) Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва – юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування обліку і звітності 3;

3) Порядок видачі Посвідчення про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва – юридичною особою ;

4) форма Розрахунку сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва – юридичною особою5;

5) Порядок видачі Посвідчення про сплату єдиного податку (для фізичних осіб);

Згідно зі ст. 1 Указу спрощена система вводиться для суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність безутворення юридичної особи, і юридичних осіб – будь-якої організаційно-правової форми і форми власності. Однак, згідно п. 7 Указу не можуть бути платниками єдиного податку:

– суб'єкти підприємницької діяльності, для роботи яких відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» необхідне придбання спеціального патенту;

– довірчі суспільства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові організації;

– суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частини, що належать юридичним особам-учасникам і засновникам даних суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %;

– суб'єкти, що здійснюють спільну діяльність, визначену ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

– фізичні особи – приватні підприємці, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, а також пально-мастильними матеріалами (помітимо, що юридичним особам, що здійснюють торгівлю переліченими вище товарами, перехід на єдиний податок не забороняється).

Відзначимо, що Указом закріплений вичерпний перелік податків і зборів, платником яких не є суб'єкт, який сплачує єдиний податок:

1) ПДВ, крім випадків, коли суб'єкт самостійно приймає рішення бути платником такого податку;

2) податок на прибуток;

3) податок на доходи фізичних осіб;

4) плата (податок) за землю;

5) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

6) збір на обов'язкове соціальне страхування;

7) збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і зміст автомобільних доріг загального користування України;

8) комунальний податок;

9) податок на промисел;

10) збір на обов'язкове пенсійне страхування;

11) збір за видачу рішень на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг;

12) внески у Фонд соціального захисту інвалідів;

13) внески в Державний фонд сприяння зайнятості населення;

14) плати за патенти відповідно до Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Інші податки і збори (обов'язкові платежі), передбачені ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування», сплачуються суб'єктами, які перейшли на спрощену систему оподатковування, обліку і звітності у загальному порядку.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку в наступних розмірах: у місцевий бюджет - 43 відсотка; у Пенсійний фонд України - 42 відсотка; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі в Державний фонд сприяння зайнятості населення – 4 відсотки) для відшкодування витрат, здійснюваних відповідно до законодавства в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, обумовлених народженням і похованням.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року такого платника й осіб, які знаходяться з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, що знаходяться з ним у трудових відносинах, включаючи членів його родини, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Спрощена система оподаткування, обліку і звітності для юридичних і фізичних осіб має істотні розходження, тому їх необхідно розглянути окремо.

Перейти на спрощену систему оподаткування можуть фізичні особи –підприємці, що відповідають наступним вимогам:

а) у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх родини, протягом року перебуває не більш десяти чоловік;

б) розмір виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень.

При визначенні чисельності працівників, що перебувають у трудових відносинах з фізичними особами необхідно звернутися до роз'яснень податкового органу, викладенимиу листі від 31.03.2000 «Про порядок визначення чисельності найманих робітників, що можуть протягом року перебувати в трудових відносинах із платниками єдиного податку» , відповідно до якого на будь-який момент здійснення підприємницької діяльності їхня кількість повинна бути не більш 10 чоловік.

Визначення розміру виручки приватних підприємців ідентично визначенню виторгу для юридичних осіб.

Ставки єдиного податку для приватного підприємця встановлюються місцевими радами залежно від виду діяльності і складають від двадцяти до двохсот гривень на місяць. Розмір ставки залежить не від отриманого доходу, як у юридичних осіб, а винятково від виду діяльності. Причому, у різних регіонах України ставки єдиного податку для фізичних осіб, а також перелік видів діяльності, що підлягають оподатковуванню, можуть бути різні. Періодичність зміни таких ставок законодавчо не встановлена.

Якщо підприємець використовує працю найманих робітників, то ставка податку збільшується на 50 % за кожного працівника (включаючи членів його родини).

У випадку, якщо підприємець здійснює декілька видів діяльності, що оподатковуються за різними ставками, то йому видається одне посвідчення, а єдиний податок установлюється зо більшою ставкою по цих видах діяльності, установленою місцевою радою за місцм державної реєстрації такого суб'єкта, причому незалежно від того, здійснює він підприємницьку діяльність на всій території України чи тільки за місцем державної реєстрації. Відзначимо, що Указ не встановлює територіального обмеження здійснення оподатковування підприємницької діяльності за спрощеною системою. Виходячи з цього, якщо фізична особа як підприємець зареєстрований за місцем проживання, а здійснює підприємницьку діяльність в іншому місці; то їй не потрібно повторно реєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності за місцем її вчинення. Строки сплати єдиного податку для фізичних і юридичних осіб відповідно до Указу збігаються. Так, ст. 2 Указу встановлено, що фізичними особами єдиний податок сплачується щомісяця не пізніше 20-го числа наступного місяця. Однак, податкова адміністрація Наказом закріпила обов'язкову умову для переходу на єдиний податок приватному підприємцю – надання, крім заяви, платіжного документа про сплату єдиного податку за період не менш ніж календарний місяць.

Виходячи з цього, фізичні особи сплачують єдиний податок авансом. При дотриманні всіх обов'язкових умов, закріплених законодавством, фізична особа – підприємець, також як і юридична, має право один раз на рік самостійно обрати спрощений спосіб оподаткування й одержати посвідчення про сплату єдиного податку. Причому перейти на сплату єдиного податку вона зможе з будь-якого кварталу календарного (звітного) року, подавши не пізніше чим за 15 днів до початку такого звітного періоду до податкового органу за місцем державної реєстрації письмову заяву. Для цього подаються наступні документи:

1. заява платника про перехід на сплату єдиного податку,

2. копія посвідчення про державну реєстрацію як підприємця;

3. документ, що засвідчує особистість;

4. копія платіжного документу про сплату єдиного податку.

Податковий орган при наявності всіх необхідних документів повинний узяти підприємця на облік і видати Посвідчення про сплату єдиного податку.

Посвідчення протягом календарного року можна щокварталу продовжувати.

Підставою для його продовження є подання платником єдиного податку вищевказаної заяви і платіжних документів про сплату усіх установлених податків і обов'язкових платежів, термін сплати яких на дату подання заяви наступив, а також єдиного податку за попередні періоди і наступний період, що не менше календарного місяця. Заява повинна бути подана платником не пізніше 15 днів до початку кварталу, на який підприємець продовжує Посвідчення. Якщо строк дії Посвідчення продовжується, у Посвідченні здійснюються відповідні записи за підписом керівника податкового органу чи його заступника, що засвідчуються печаткою.

Відповідно до Указу суб'єкти малого підприємництва – платники єдиного податку можуть відмовитися від застосування спрощеної системи оподатковування, обліку і звітності і повернутися до загальної системи оподатковування з початку наступного звітного кварталу. Для цього подається відповідна заява до податкового органу не пізніше 15 днів до закінчення попереднього звітного кварталу.

Застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності має як переваги, так і деякі недоліки. Так, до недоліків спрощеної системиоподаткування, обліку і звітності можна віднести наступні обставини:

1) обмеження за обсягом діяльності (розмір виручки) таких суб'єктів;

2) при використанні праці найманих робітників, фізична особа - платник єдиного податку повинна сплатити за кожного з них по 50 % суми єдиного податку;

3) сума єдиного податку фізичної особи – платника податків сплачується авансом за звітний період (квартою). При цьому не враховується, чи буде фактично отриманий доход від здійснення такої діяльності за звітний період.

4) обмеження за способом розрахунків юридичними особами «єдиноподатників».

Переваги використання спрощеної системи оподаткування для платників податків такі:

1) надається право платнику самостійно, за своїм розсудом обрати спосіб оподаткування (загальний, спрощений чи спеціальний);

2) зменшується кількість податків, що сплачуються, і зборів;

3) значно полегшується облік (документальний) господарської діяльності платників податків;

4) не потрібно додаткових знань у галузі оподаткування і немає необхідності відстеження усіх змін у законодавстві про податки і збори, що вносяться досить часто;

5) полегшується здійснення податкової звітності;

6) надається право фізичним особам не застосовувати при розрахунках зі споживачами ЭККА;

7) надається право вибору реєстрації як платника ПДВ.

8) сфера застосування єдиного податку набагато ширше, ніж для фіксованого податку.

Наприкінці відзначимо, що перехід на спрощену систему оподатковування не означає автоматичного зменшення податкового тягаря. Тому, приймаючи рішення про перехід на таку систему, необхідно враховувати безліч факторів, серед яких займає особливе місце рентабельність здійснення тих чи інших видів підприємницької діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 Податковий кодекс України

2. Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.91.

3. Все начиналось с десятины: этот многоликий налоговый мир. – М.: Издательская группа «Прогрес/Универс», 1992.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: Соцэкгиз, 1935.

5. Советское финансовое право: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1987.

6. Податкове право: Підручник. – За редакцією проф. М.П. Кучерявенко. - Х. 2003

6. Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов. – М.: ИНФРА-М, 1996.

7. А.І.Крисоватий, О.М. Десятник Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль «Карт-бланш»,2004, с.331.

8. Т.Цимбал Еволюція поняття «податок».- Науковий вісник Національної академії ДПС України, 2(24) 2004, с.211.

Передумови виникнення податкових механізмів