Перелік використаних джерел

Зміст

1.  Структура бюджету як фінансового плану……………………………………..2

2.  Склад видатків на державне управління ……………………………………….7

3. Розрахунок практичного завдання…………………………………………..13

4. Перелік використаних джерел……………………………………………….16

1. Структура бюджету як фінансового плану.

Правова характеристика бюджету  пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою  розпис доходів і видатків основного  централізованого фонду грошових коштів держави. Правове регламентування  бюджету здійснюється у загальних  рисах головним законом — Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три  рівні. Перший — це законодавчий акт, що здійснює загальне регламентування  бюджету і бюджетних відносин. До 2001 р. в Україні таку роль виконував  Закон «Про бюджетну систему України», а нині — «Бюджетний кодекс України». Він визначає засади формування бюджету  і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і  видатків між бюджетами, регламентує  бюджетний процес та міжбюджетні  відносини. Другий — ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів  і видатків. Стосовно формування доходів  основним є Закон України «Про систему оподаткування» і закони, які регламентують стягнення  окремих податків: «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток підприємств» та ін. Податкове законодавство може бути систематизоване й у єдиному  документі — податковому кодексі, проект якого розроблено і підготовлено до затвердження в Україні. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансування, наприклад  Закон України «Про освіту». І  нарешті, третій рівень — це щорічне  прийняття закону про Державний  бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві  бюджети. Прийняття цих актів  являє собою законодавче затвердження бюджету як основного фінансового  плану.

Розглядаючи бюджет як фінансовий план, слід зазначити, що його вертикальна  структура (за рівнями органів влади  й управління) відповідає структурі  бюджетного устрою. Оскільки зараз  немає єдиного бюджету країни, то відсутній і відповідний єдиний фінансовий план. Зведений бюджет України  як фінансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексі України  і зазначено, що бюджетна система базується на принципі єдності. Зведений бюджет використовується як аналітико-статистичне узагальнення планових і фактичних показників. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються і перерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в економічній системі.

З позиції фінансового  плану бюджет держави розглядається  як сукупність Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний  бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й  управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела  їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети  є фінансовими планами регіональних органів представницької та виконавчої влади і відображають їх фінансову  діяльність.

Бюджет може складатись у  вигляді одного чи кількох фінансових планів. Скажімо, в царській Росії  свого часу існувало два бюджети  — звичайний і надзвичайний, які  різнилися ступенем відкритості (надзвичайний був закритим, і дані про нього  не публікувались). Нині в окремих  країнах поділ бюджету відбувається за напрямами використання коштів —  поточні й капітальні витрати. Відповідно створюються поточний бюджет та бюджет розвитку і розподіляються доходи між  ними. Як правило, поточний бюджет забезпечується поточними, насамперед податковими, надходженнями  і має бути збалансованим. Бюджет розвитку може бути дефіцитним. Джерелом покриття дефіциту є державні позики, у тому числі цільові. Такий поділ  бюджету здійснювався в колишньому СРСР на початку 90-х років. На даний  час в Україні бюджет поділяється  на дві частини: загальний та спеціальний  фонди. До загального фонду відносять  кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального — кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій.

В Україні бюджет як фінансовий план певною мірою відрізняється  від бюджету як економічної категорії, оскільки до складу Державного бюджету  при затвердженні зараховувалися також  фонди цільового призначення. Так, у різні роки до Державного бюджету  входили Фонд для здійснення заходів  щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту  населення, Державний інноваційний фонд, Державний фонд охорони навколишнього  природного середовища, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Фонд соціального захисту інвалідів  та Державний дорожній фонд. До 1997 р. до Державного бюджету входив Пенсійний  фонд. Частка цільових фондів у 1997 р. становила 21 % загального обсягу доходів і 16% видатків зведеного бюджету України та близько третини Державного бюджету.

Зазначений підхід не є  правомірним, хоча і має свої причини: у такий спосіб установлюється законодавче  регулювання формування і використання вказаних фондів. У зв'язку з цим  посилюється контроль за цільовим і  раціональним використанням коштів. Однак зарахування цільових фондів до бюджету змінює структуру його доходів і видатків і не дає  можливості точно проаналізувати фінансову  політику держави. Нині у зв'язку з  ліквідацією окремих фондів та виключенням  фондів соціального страхування  з бюджету питома вага цільових фондів у бюджеті істотно скоротилася  — за підсумками 2002 р. вона становить  близько 2 %.

Бюджет як фінансовий план характеризується складом доходів  і видатків, які відбивають фінансову  діяльність держави, їх структуризація може мати офіційний і науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація, що являє  собою систематизоване згрупування  доходів і видатків та фінансування бюджету, затверджується відповідними уповноваженими органами. В її основу кладуться ті ознаки, що мають визначальну  роль у бюджетному процесі. Наукова  класифікація дає можливість оцінити  склад та структуру доходів і  видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їх суспільне призначення, а в класифікації доходів — методи мобілізації.

За суспільним призначенням видатки об'єднуються в такі групи:

• соціальний захист населення і соціальне забезпечення;
• фінансування соціальної сфери;
• фінансування фундаментальних досліджень;
• економічна діяльність держави;
• національна оборона;
• державне управління та зовнішньополітична діяльність;
• обслуговування державного боргу;
• інші видатки.

Доходи бюджету за методами їх мобілізації поділяються на дві  основні групи:

• податкові надходження;
• неподаткові доходи.

Склад і структура видатків бюджету як основного фінансового  плану відображають економічну і  соціальну політику країни, її воєнну доктрину. Так, в Україні характерною  ознакою останніх років є відсутність  певних пріоритетів. Це пояснюється  тим, що в умовах важкого фінансового  стану фінансова політика держави  спрямована на підтримання хоча б  на мінімальному рівні усіх сфер та галузей. Навіть досить розгалужений склад  видатків на розвиток економіки відбиває в основному поточні витрати. У складі видатків у різні роки є досить специфічні статті, які  відбивають сучасні проблеми України. Наприклад: фінансування будівництва  житла для військовослужбовців  і членів їх сімей, фінансування заходів  з конверсії; фінансування заходів, пов'язаних із поверненням кримськотатарського  народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані  з України; відшкодування сільськогосподарським  та переробним підприємствам власних  коштів, витрачених на будівництво  об'єктів соціально-культурного  призначення на селі, та ін.

Як фінансовий план бюджет не є чимось відокремленим. Він входить  як складова до єдиної системи фінансового  планування в країні. Взаємозв'язок бюджету з фінансовими планами  підприємств, організацій і установ  має переважно однобічний характер. Ті з них, що здійснюють діяльність на основі комерційного розрахунку, є  платниками податків. У їхніх фінансових планах відбивається балансовий прибуток, сплата податків у бюджет, чистий прибуток і його використання. Податкові взаємовідносини  з бюджетом регулюють фінансові  плани підприємств і визначають їхні реальні можливості. Підприємства державного сектору економіки, крім сплати податків, можуть отримувати асигнування  з бюджету у вигляді державних  дотацій і бюджетних кредитів. Такі взаємовідносини теж відбиваються у фінансових планах підприємств  і визначають їх фінансовий стан. Нині, з одного боку, стоїть завдання повної ліквідації збитковості і державного дотування підприємств, а з іншого — держава змушена фінансове підтримувати найважливіші галузі і підприємства. Однак з переходом до ринкових відносин бюджет перестав виконувати функцію збалансування фінансових ресурсів підприємств. Тепер ця функція покладається на кредит, а бюджет може забезпечувати тільки певну фінансову підтримку як за рахунок пільг з оподаткування, так і через виділення асигнувань.

Заклади соціальної сфери, що перебувають на бюджетному фінансуванні, складають фінансовий план у вигляді  кошторису доходів та видатків. У  ньому відбиваються бюджетні асигнування, які є головним джерелом фінансового  забезпечення. Обсяг видатків залежить насамперед від стану бюджету. В  нормальних умовах кошторисне фінансування здійснюється за нормативним методом. Величина нормативів залежить як від  реальних потреб у ресурсах, так  і від можливостей бюджету  — чим кращий стан бюджету, тим  більші за розміром норми. Під час  фінансової кризи бюджетне фінансування здійснюється на основі комбінованого  підходу. Частина видатків, насамперед на заробітну плату, фінансується за встановленими (однак на досить низькому рівні) нормами, частина — виходячи з реальних можливостей бюджету. Упровадження в соціальній сфері елементів комерційного розрахунку шляхом розвитку платних послуг веде до змін у їх фінансовому плануванні і до формування нових взаємовідносин з бюджетом. Бюджетні асигнування є тільки одним із джерел формування доходів, причому їх роль і питома вага поступово зменшуються за рахунок розширення форм і методів фінансової діяльності.

Бюджет як фінансовий план також тісно взаємозв'язаний з  іншими ланками державних фінансів — фондами цільового призначення. Частина з них, як уже зазначалося, може безпосередньо зараховуватись до бюджету при його затвердженні, хоча і виконуються вони відособлено. Інші, наприклад Пенсійний фонд, складаються і виконуються окремо. Однак вони теж взаємозв'язані  з бюджетом, оскільки можуть мати як цільові надходження коштів з  бюджету, так і перерахування  до бюджету.

Таким чином, бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у  діяльності держави. Він визначає її можливості і пріоритети, її роль і  форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує  діяльність держави, робить її конкретною і фінансове забезпеченою.

2. Склад видатків на державне управління

З Державного бюджету України  фінансуються видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності й суверенітету, незалежного судочинства та інші непередбачені Бюджетним кодексом України видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню. Вони включають видатки на функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади, утримання Президента України та його апарату, фінансових і фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби. За рахунок коштів республіканського Автономної Республіки Крим і бюджетів місцевого самоврядування, у тому числі трансфертів з Державного бюджету, фінансуються видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх використання на основі принципу субсидіарності. З обласних, районних і бюджетів самоврядування здійснюються видатки на утримання відповідних органів державної   влади та місцевого самоврядування.  Вони спрямовуються на забезпечення прав та обов´язків Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України. Відповідальність за здійснення видатків за рахунок коштів Державного бюджету України несуть відповідні органи державної влади. А відповідальність за здійснення видатків за рахунок коштів місцевих бюджетів і трансфертів покладається на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міських, селищних, сільських голів (якщо виконавчі органи не створені).

Держава може передати Раді Міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право здійснення видатків лише з одночасною передачею бюджетних ресурсів у формі закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов´язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів із Державного бюджету України.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних  рад, міські, селищні, сільські голови зобов´язані забезпечити здійснення видатків з відповідних місцевих бюджетів з дотриманням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеними Бюджетним кодексом. Не допускається здійснення видатків, не віднесених до місцевих бюджетів, та видатків на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів упродовж бюджетного періоду.

Видатки на державне управління включають такі витрати:

• на функціонування законодавчої влади (апарату Верховної Ради України, апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати Верховної Ради України, інші видатки);
• на функціонування виконавчої влади (апарату Кабінету Міністрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та її місцевих органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);
• на утримання Президента України та його апарату;
• на утримання фінансових і фіскальних органів (Державної податкової адміністрації України, місцевих державних податкових органів, Головного контрольно-ревізійного управління України, Головного управління Державного казначейства України, місцевих органів Головного управління Державного казначейства України, Митної служби України, на створення державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов´язкових платежів, витрати на Комп´ютеризацію Державного казначейства та інших фінансових органів, витрати на виготовлення марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби);
• на загальне планування і статистичні служби (проведення статистичних досліджень і переписів, інші видатки на загальнодержавне управління (виготовлення орденів, медалей, документів до них; виготовлення та перевезення національної валюти, придбання устаткування для виробництва цінних паперів і монет; виробництво бланків цінних паперів і документів суворого обліку; утримання Пробірної палати України, утримання центру правових реформ і законопроектних робіт; утримання Фонду сприяння становленню місцевого та регіонального самоврядування; видатки на паспортизацію населення України; видатки на запровадження нового податкового і бюджетного законодавства);
• на утримання судової влади і судів (Конституційного Суду України, Верховного суду України, обласних судів, районних (міських) судів, Вищого господарського суду, господарських судів, військових судів).

Планування видатків на утримання  органів державного управління відбувається у формі складання індивідуальних і зведених кошторисів доходів і видатків. Разом з кошторисом затверджується штатний розпис органів державного управління, включаючи їх структурні підрозділи. У ньому вказується кількість штатних одиниць у розрізі структурних підрозділів, посадові оклади для кожної посади і місячний фонд оплати праці у розрахунку на одну посаду.

Кошториси центральних органів  виконавчої влади незалежно від  джерел утримання, обласних, Київської  та Севастопольської міських державних  адміністрацій затверджуються Міністерством  фінансів України. Кошториси і штатні розписи органів виконавчої влади, підпорядкованих міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, затверджуються керівниками цих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних адміністрацій затверджуються відповідними державними адміністраціями після попередньої перевірки в обласних, Київському та Севастопольському міських фінансових управліннях. Кошториси управлінь, відділів, інших підрозділів районних державних адміністрацій затверджують районні державні адміністрації після їх попередньої перевірки   районними фінансовими відділами.

Планування витрат на утримання  органів державного управління за категоріями  видатків економічної класифікації здійснюється у такому ж порядку, як і іншими бюджетними установами.

У складі видатків на державне управління найбільшу частку становлять кошти на оплату праці (близько 75%).

Працівники органів державного управління мають статус державних службовців, оплата їхньої праці здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» . Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Чисельність державних службовців в Україні — 230 тис. чоловік.

За умови постійної  нестачі бюджетних коштів фінансування органів державного управління здійснюється в основному в розмірах, необхідних для забезпечення поточної діяльності. Головним чином це витрати на оплату праці, нарахування на заробітну плату та витрати на господарське утримання установ і організацій.

Враховуючи економічну ситуацію в Україні, можна стверджувати, що система органів державного управління є структурно невизначеною та малоефективною. Тому Указом Президента України було розпочато адміністративну реформу, ключовим напрямом якої є створення  системи державного регулювання економіки України. Державній комісії з адміністративної реформи та Кабінету Міністрів України було доручено розробити науково обґрунтовані критерії визначення оптимальної структури та чисельності працівників апаратів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Адміністративна реформа  в Україні — це не короткочасна кампанія, а комплекс заходів, розрахованих на тривалу перспективу розвитку держави. Зміни у структурі центральних органів виконавчої влади, запроваджені Указом Президента України, передбачають перерозподіл функцій управління шляхом ліквідації зайвих органів державного управління або уточнення функцій чи статусу решти з них. Зміни стосуються насамперед якісної сторони управління. Щодо визначення кількісних показників скорочення штатів, то для розрахунку чисельності апарату управління на державному рівні експертна оцінка є недостатньою.

Для реформування державного управління потрібен системно-функціональний підхід, який дасть змогу визначити  оптимальну для нашої держави  структуру органів виконавчої влади  і їх чисельність.

Виходячи з того, що система  управління реалізується головним чином  через взаємовідносини між працівниками органів управління, ці відносини  і, відповідно, співвідношення чисельності  апаратів різних органів управління також носять системний характер. Так, зростання частки приватних підприємств має зменшувати навантаження на середні ланки державного управління і відповідно збільшувати штати на рівні підприємницьких структур. Загалом скорочення державного сектора приводить до підвищення значення (на державному рівні) органів функціонального управління (комітетів та інших відомств) за рахунок міністерств, що здійснювали галузеве лінійне управління.

Становлення самоврядування також потребує істотних змін у розподілі управлінського персоналу, тому що підпорядкування комунальних підприємств в основному нижчим ланкам територіального управління вимагає їх зміцнення кадрами, якого можна досягнути за рахунок скорочення як штатів міністерств, так і середніх та вищих ланок територіального управління, з підпорядкування яких поступово виводиться комунальне господарство. Залежно від економічної ситуації змінюються і пріоритети у розвитку тих чи інших галузей, що також вимагає перерозподілу чисельності працівників міністерств і відомств, органів територіального управління.

У системі органів управління надлишкова чисельність управлінців  у тих чи інших ланках не лише не дає користі для управління на нижчих ланках, а й призводить до того, що на нижчі рівні надходить невиправдано велика кількість розпорядчих актів і вказівок, більше того, недовантажені вищі органи починають втручатися у справи нижчих, підмінювати їх. Ще шкідливішою є недостатня чисельність працівників у певній ланці. У такому разі природні недоліки в її роботі негативно позначаються на всіх нижчих ланках і не можуть бути ними компенсовані навіть при збільшенні штатів. Ліквідація проміжної ланки лінійного управління, як правило, викликає необхідність посилення функціональних служб вищого органу управління. Таким чином, ефективність зміни чисельності апарату даного органу управління слід розглядати не локально, а лише в системі органів управління.

Реформуючи державне управління, слід мати на увазі, що у складних економічних умовах різке скорочення апарату управління без вирішення проблеми суттєвого підвищення продуктивності праці державних службовців може призвести до подальшого погіршення керованості державою. Тому необхідний перехід на інтенсивний шлях удосконалення діяльності апарату органів управління, а це вимагає вирішення низки проблем як у теоретичному, так і у практичному напрямах, а саме: раціоналізації розподілу функцій органів управління; розроблення науково обґрунтованої нормативної бази (визначення загальної чисельності службовців у сфері державного управління з урахуванням можливостей їх утримання державою); підвищення кваліфікації службовців, поліпшення їх інформаційного забезпечення, підвищення дієвості матеріального стимулювання; законодавчого забезпечення вдосконалення державної служби та контролю за його дотриманням.

3. Розрахунок практичного завдання

На основі даних Державного комітету статистики України за 1996-2003 роки (табл.1.1) необхідно визначити питому вагу доходів і видатків державного і місцевих бюджетів України у Зведеному бюджеті, проаналізувати структуру бюджетної системи України. Зробити відповідні висновки.

Таблиця 1.1  – Доходи і  видатки бюджетів бюджетної системи  України, млн. грн.

Таблиця 1.2  – Доходи бюджетів бюджетної системи України, млн. грн.

Отже, проаналізувавши доходи бюджетів бюджетної системи України, можна зробити висновок, що державний бюджет займає найбільшу питому вагу у зведеному бюджеті, ніж місцеві бюджети. Найменше доходів до державного бюджету було отримано у 1999 році, та склало  15705 млн. грн.., або 54,31%. Найбільше значення маємо у 2003 році, що склало 54986,7 млн. грн.., або 73,15%.  Загалом, в період з 1996 – 2003 рр. спостерігаємо загальну тенденцію до збільшення доходів державного бюджету, та відповідно зменшення місцевих бюджетів, відносно зведеного бюджету України.

Таблиця 1.3  – Видатки бюджетів бюджетної системи України, млн. грн.