Переоформлення та закриття валютних рахунків

Переоформлення  та закриття валютних рахунків

Сьогодні та й на перспективу  стратегія більшості українських  банків спрямовується на розширення клієнтської бази і зростання  обсягу послуг, що надаються, тобто  планується стабільне збільшення кількості  клієнтів і відповідне зростання обсягу залучених коштів. В умовах конкуренції на ринку банківських послуг вимогливість клієнтів до якості розрахунково-касового обслуговування значно зростає. Одним із основних критеріїв вибору є надійність банку, його імідж. За цих умов досить важливе значення має початкова точка взаємодії банку і клієнта, тобто відкриття рахунків.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських  операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта  і за згодою цих банків.

Банки відкривають рахунки зареєстрованим суб’єктам підприємницької діяльності — юридичним і фізичним особам, філіям, представництвам, відділенням, іншим відокремленим підрозділам  підприємств, у тому числі структурним  підрозділам, що виділяються у процесі приватизації, а також представництвам юридичних осіб — нерезидентів, іноземним інвесторам, фізичним особам, виборчим фондам (політичних партій, виборчих блоків партій та кандидатів у народні депутати).

У банках відкриваються поточні, депозитні (вкладні) рахунки у національній та іноземній валюті, а також поточні бюджетні рахунки у національній валюті України.

Лише один рахунок може бути відкритий  клієнту для формування статутного фонду господарського товариства і  один (в іноземній та/або національній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.

Юридичні особи-нерезиденти (крім нерезидентів-інвесторів) можуть відкривати поточні рахунки в національній та іноземній валюті на території  України лише своєму представництву. Поточні рахунки в національній валюті представництву юридичної особи-нерезидента відкриваються за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Порядок проведення операцій на рахунках у національній та іноземній  валюті регулюється чинним законодавством України, нормативними актами Національного банку України. Основні положення викладені в Інструкції «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», що затверджена Постановою Правління НБУ від 18.12.98 за № 537.

Відкриття рахунку супроводжується  підписанням угоди між установою  банку та власником рахунку. Їх відкриття проводиться на підставі заяви фізичної особи і документа, що засвідчує особу; угоди на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; картки із зразком підпису, який вчиняється у присутності працівника банку, що відкриває рахунок та засвідчується цим працівником і головним бухгалтером банку. В угоді зазначаються дані документа, що засвідчує фізичну особу, адреса постійного місця проживання і ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податку. За дорученням власника рахунку-резидента, операції за рахунком може здійснювати інша особа — резидент. Умови угоди не повинні суперечити вимогам зазначеної інструкції.

Про відкриття, а також закриття рахунку або зміну номерів відкритих рахунків установа банку зобов’язана повідомити податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку та Національний банк України протягом трьох робочих днів. Копії повідомлень з документальним підтвердженням про його відправлення залишаються у справі про відкриття рахунків.

Операції за рахунками  банк починає проводити після  отримання повідомлення від податкового  органу про взяття цих рахунків на облік. У разі відкриття двох і  більше поточних рахунків у національній валюті, протягом трьох днів власник рахунку зобов’язаний повідомити податковий орган (за місцем своєї реєстрації), який з рахунків визнається основним.

Банківські рахунки  бувають:

• поточні;
• розподільчі;
• кредитні;
• депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України.

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента згідно з чинним законодавством України.

Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок — це валютний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно від джерел її походження.

Кредитні рахунки в  іноземній валюті відкриваються  уповноваженим банком у встановленому  чинним законодавством України порядку  на договірній основі юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам. Кредитні рахунки відкриваються уповноваженим банком незалежно від наявності поточного рахунку позичальника в цьому банку.

Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи шляхом перерахування кредитних  коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком фізичним та юридичним особам (резидентам і нерезидентам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком на визначений у договорі строк.

У разі переоформлення рахунку у зв’язку з реорганізацією підприємства (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виокремлення) подаються такі ж документи, що і для створення підприємства. У разі зміни назви, не зумовленої реорганізацією, в установу банку подається заява власника рахунку, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів, оформлені належним чином. У разі зміни характеру діяльності власника рахунку подається один з примірників нового статуту (положення). Нова копія свідоцтва про реєстрацію має бути подана установі банку протягом трьох днів з дня видачі свідоцтва.

У разі внесення до установчих документів змін (доповнень), які не потребують перереєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, власник  рахунку зобов’язаний подати змінені  установчі документи протягом трьох днів з дня затвердження цих змін.

Керівникам установ  банку надається право звільняти  власника рахунку від подання  документів для переоформлення рахунку  і проводити переоформлення власним  розпорядженням, якщо зміна підпорядкування чи зміна найменування випливає з чинного законодавства України, рішень Кабінету Міністрів, що є загальновідомими.

У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на ім’я ліквідаційної комісії, для  чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально посвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів щодо закриття додаткових рахунків.

Поточні рахунки закриваються в установах банку на підставі:

1. заяви власника рахунку;
2. рішення органу, на який у законодавчому порядку покладено функції з ліквідації або реорганізації підприємства;
3. відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;
4. на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку та власником рахунку.

Власник рахунку має  право порушити питання про розірвання договору в разі відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку та ін. У даному випадку залишки коштів власника рахунку, які неможливо перерахувати на поточний рахунок, відкритий в іншому банку, через їх відсутність на кореспондентському рахунку попереднього банку, обліковуються на рахунку № 2903 «Кредиторська заборгованість клієнтів за недіючими рахунками» на окремому субрахунку кожного клієнта.

У разі наявності на рахунку, що закривається, залишків коштів установа банку на підставі платіжного доручення  власника рахунку перераховує такі залишки на інший відкритий цим підприємством рахунок (основний чи додатковий). У разі наявності у підприємства лише одного (основного) рахунку для його закриття та перерахування залишків коштів необхідно відкрити додатковий рахунок.

У разі закриття основного  поточного рахунку, на якому обліковується картотека заборгованості, у довідці про закриття рахунку зазначається перелік такої заборгованості та її сума, а розрахункові документи, не сплачені в строк, передаються спецзв’язком до банку, в якому відкрито додатковий рахунок.

Відмова банку в прийнятті документів, не сплачених у строк, не допускається.

Справа з юридичного оформлення рахунку залишається  в установі банку. Операції за рахунками  можуть бути тимчасово припинені  на підставі рішення державних податкових, судових, правоохоронних та інших органів, якщо це передбачено законодавчими актами України. У разі тимчасового припинення операцій на рахунках, вони не закриваються до отримання повідомлення відповідного органу про відміну рішень про припинення операцій на рахунках.

Організація міжнародних лізингових операцій

Якщо в одних країнах  є спеціальні закони, які регулюють  лізингові операції (наприклад, у  Франції та Бельгії), то в інших  діють або спеціальні законодавчі  акти (Велика Британія і Австралія), або повністю відсутні як спеціальні закони, так і підзаконні акти (США, ФРН).

З метою уніфікації відповідного законодавства різних країн у 1974 p. у межах Міжнародного інституту  з уніфікації приватного права (ЮШДРУА) була створена група з розробки правил міжнародного (зовнішнього) лізингу. Ця робота завершилася 28 травня 1988 р. на Міжнародній конференції з питань лізингу і факторингу в м. Оттава (Канада) прийняттям "Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг" ("Convention on international financial leasing"). У роботі конференції взяли участь представники 55 країн світу, в тому числі і Радянський Союз. У Конвенції дається погоджене на міжнародному рівні, чітке визначення поняття "міжнародний фінансовий лізинг".

Лізинг — це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і володіння за певну плату.

Міжнародний фінансовий лізинг — це операція, в результаті якої одна юридична особа передає  в розпорядження іншій матеріальне  майно, попередньо придбане нею і вибране за бажанням користувача, в обмін на виплату певних фінансованих внесків з урахуванням амортизації майна.

За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами  й інвестиціями. Такі принципи кредитних  відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу. При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

Крім того, по-перше, лізингокористувач згодом отримує право на придбання цього матеріального майна. По-друге, матеріальне майно загалом не повинно використовуватися в особистих цілях, або для домашніх (сімейних) потреб користувача. По-третє, в Конвенції приділяється особлива увага необхідності регулювання відносин між постачальником, орендодавцем і користувачем. Саме користувач повинен взяти на себе зобов'язання з догляду за предметом лізингу і використовувати його розумно, підтримуючи в робочому стані, і одночасно регулярно сплачувати внески. Третя особа — постачальник — бере на себе ті ж зобов'язання щодо орендаря, що і відносно покупця — орендодавця, хоч і не є стороною контракту про продаж майна. Орендодавець не несе відповідальності перед орендарем у випадку затримки або невиконання постачання об'єкта лізингу, за винятком тих випадків, коли це сталося безпосередньо з його вини.

Конвенція застосовується у випадках, коли орендодавець і  орендар перебувають в різних країнах, за умови, що ці країни, а також  держава, в якій розміщене комерційне підприємство постачальника обладнання, є учасниками Конвенції.

Таким чином, використання на практиці Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг дає змогу забезпечити збалансованість правових позицій учасників цих операцій і створює ще більш сприятливі умови для їхньої подальшої інтенсифікації.

Окрім цього, в кожній країні є своє законодавство стосовно регулювання міжнародних лізингових операцій, де, як правило, дається визначення терміна "міжнародний лізинг".

Так, у Законі України "Про лізинг" дається таке визначення міжнародного лізингу — це договір  лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Сутність міжнародного лізингу розкривають його основні, домінантні особливості.

Серед них слід виділити такі:

1. Відокремлення права власності від права користування активом протягом певного періоду повинно здійснюватися за узгодженням, як мінімум, з двома юридичними, бухгалтерськими та податковими системами.
2. Передача активу в лізинг може здійснюватися в прямій або опосередкованій формі. Пряма форма — коли майно фізично перетинає кордон для того, щоб потрапити в країну лізингоотримувача. Опосередкована — коли майно не треба перевозити через кордон, бо воно вже знаходиться в країні лізингоотримувача.
3. Період лізингового договору може бути або часом, протягом якого лізингоотримувач користується майном без часу транспортування майна від лізингодавця до лізингоотримувача, або часом, який включає і час на транспортування, і час користування майном. У разі внутрішнього лізингу час перевезення активу, як правило, настільки короткий, що, приймаючи рішення, ним нехтують. Термін міжнародного лізингу, як правило, включає й час на доставку, якщо він тривалий і витрати на доставку високі. Отже, час перевезення, витрати на транспортування та страхування — це важливі фактори в разі укладання договору міжнародного лізингу.
4. Термін лізингової угоди, як правило, збігається з терміном корисної служби активу.
5. Платежі за міжнародним лізингом можуть здійснюватися у формі національної валюти лізингодавця, лізингоотримувача або третьої країни у формі колективної валюти або у формі товару, послуги чи природного ресурсу.

Міжнародна практика вирізняє такі основні форми лізингових угод:

1. Стандартний лізинг. За цієї форми лізингу виробник обладнання продає його лізинговій компанії, яка здає це обладнання в лізинг споживачеві. При цьому між виробником та лізингоотримувачем не виникають правові відносини. Технічне обслуговування здійснює за окремою домовленістю виробник, а лізингодавець не втручається у питання технічного обслуговування.
2. Зворотний лізинг (ліз-бек). Ця форма використовується у випадку, коли фірма відчуває гостру нестачу коштів. Сутність цієї операції полягає в тому, що власник обладання продає лізинговій компанії обладнання, а потім бере його в лізинг, тобто продавець обладнання перетворюється в лізингоотримувача.
3. "Мокрий лізинг". Цей різновид лізингу передбачає додаткові послуги лізингодавця лізингоотримувачу. Лізингодавець здійснює утримання обладнання, ремонт, страхування, інколи управління виробництвом.
4. "Чистий лізинг". В даному випадку всі обов'язки, пов'язані з експлуатацією обладнання, виконує лізингоотримувач. Він сплачує податки, здійснює страхування та несе всі витрати, пов'язані з використанням обладнання. Лізингоотримувач зобов'язаний утримувати обладнання в робочому стані, обслуговувати його та після закінчення строку лізингу повернути його лізингодавцю в доброму стані з урахуванням нормального зносу. Лізингодавець не відповідає за дії, пов'язані з використанням лізингоотримувачем майна. Але він несе відповідальність, пов'язану з можливими діями влади чи інших організацій країни, де використовується обладнання.
5. Лізинг на залишкову вартість обладнання. Використовується щодо обладнання, що вже знаходилось в користуванні. Така форма лізингу діє впродовж 1-4 років.
6. Лізинг з повним обслуговуванням. Він є подібним до "мокрого" лізингу, але угода передбачає виконання лізингодавцем деяких додаткових послуг. Наприклад, лізингодавець проводить дослідження, що передують придбанню обладнання, здійснює постановку необхідних сировинних матеріалів для роботи даного обладнання, надає кваліфікованих спеціалістів для роботи з обладнанням та надає деякі інші послуги.
7. Лізинг постачальника. Ця форма лізингу схожа з типом "ліз-бек". Постачальник обладнання діє у подвійній ролі, продавця та основного лізингоотримувача, який не є користувачем обладнання. Ліингоотримувач зобов'язаний знайти суборенда торів та здати їм обладнання в суборенду. Для цього не потрібна згода лізингодавця. Здавання обладнання в суборенду є обов'язковою.
8. Оновлений лізинг. Характерним для цієї форми є те, що відбувається періодична заміна раніше зданого в лізинг обладнання більш сучасним. Ця модель досить розповсюджена у випадку лізингу ЕОМ.
9. Вендор-лізинг. У цьому випадку в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією чи банком. Ця модель використовується при просуванні на ринок особливо дорогого обладнання. При цьому виробник бере на себе пошук партнерів та технічне обслуговування обладнання об’єкту лізингу, а лізингова компанія-організаційну розробку проектів, вирішення адміністративних питань, надання консультаційних послуг.

Міжнародний лізинг буває:

• прямий експортний;
• прямий імпортний;
• транзитний (непрямий).

Прямий міжнародний  лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Привабливість цього виду лізингу полягає в такому:

• лізингодавець має можливість одержати експортний кредит у своїй країні і тим самим розширити ринок збуту власних товарів і послуг;
• орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.

Експортна лізингова  операція — міжнародна операція, в  якій лізингодавець купує предмет  оренди в національної фірми і надає в найм іноземному лізингоодержувачу (рис. 1).

Рис. 1. Спрощена модель експортного лізингу

Імпортна лізингова  операція — лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет  оренди в іноземної фірми і  надає його вітчизняному лізингоодержувачу (рис. 2).

Рис. 2. Спрощена модель імпортного лізингу

Транзитний (непрямий) міжнародний  лізинг — лізингова операція, в  якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, котрий перебуває в третій країні (рис. 3).

Рис. 3. Спрощена модель транзитного  міжнародного лізингу

Міжнародний лізинг має  як позитивні риси, так і негативні.

До переваг міжнародного лізингу можна віднести:

1. для лізингодавця:
• інвестування у формі обладнання порівняно з грошовим кредитом знижує ризик неповернення коштів, тому що зберігається право власності за лізингодавцем;
• існування амортизаційних та податкових пільг для лізингодавця, якими він може, так би мовити, поділитися з лізингоодержувачем шляхом зменшення лізингових платежів;
2. для лізингоодержувача:
• лізинг передбачає 100-відсоткове фінансування і не потребує негайного початку платежів, які відбуваються не одночасно, а частково;
• для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного зносу і старіння обладнання, тому що майно не придбавається у власність, а береться у тимчасове користування;
• лізингове майно не на балансі у лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податків на це майно;
• лізингові платежі відносяться на витрати виробництва та обігу (собівартість) лізингоодержувача і, відповідно, знижують оподаткований прибуток;
• орендна плата виплачується після того, як обладнання встановлено на підприємстві і досягло відповідної продуктивності;
• лізинг дає змогу збільшити виробництво без накопичення капіталу;
• обслуговування і ремонт майна здійснюється власником;
• дає змогу орендатору використовувати найсучасніше обладнання;
• термін лізингу може бути значно більшим за термін міжнародного кредиту;
• податкові пільги;
• для всіх учасників міжнародного лізингу:
• лізинговий контракт може включати додаткові послуги з обслуговування обладнання;
• лізингова угода є більш гнучкою порівняно з позичковою, оскільки дає змогу обом сторонам застосувати зручну схему виплат;
• виробник обладнання отримує додаткові можливості для збуту своєї продукції і негайний платіж;
• з погляду господарської діяльності лізинг служить засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, упровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць. Тому держава має бути зацікавлена в поширенні і заохоченні лізингових операцій.

До недоліків міжнародного лізингу можна віднести:

1. на лізингодавця покладається ризик морального старіння обладнання й отримання лізингових платежів, а для лізингоодержувача вартість лізингу більша, ніж ціна купівлі чи банківського кредиту;
2. лізингоотримувач не є власником своїх основних коштів і тому не може передати їх як заставу у разі необхідності банківської позики, що знижує його шанси щодо отримання такої позики на вигідних умовах.

Порівняно з продажем обладнання в кредит для лізингу  характерний більший ризик, який полягає в тому, що лізингодавець  зазвичай не може обмежити прийняття  лізингоодержувачем додаткових боргових зобов’язань і у випадку банкрутства  останнього не в змозі вимагати своє майно.

Лізинг може бути дорожчим за кредит.

Загалом вважається, що переваг  лізинг має більше, ніж недоліків.

Отже, значення міжнародного лізингу в кредитуванні зовнішньої торгівлі полягає в тому, що:

• міжнародні лізингові платежі впливають на стан платіжного балансу країни;
• орендні платежі, що виплачуються іноземними лізинговими компаніями, збільшують зовнішні витрати країни, а їх надходження позитивно впливає на платіжний баланс;
• придбання майна після закінчення лізингової угоди рівнозначне імпорту, й у зв’язку з цим лізингові операції стали об’єктом державного регулювання;
• хоча держави і сприяють розвитку міжнародного лізингу, але трапляються труднощі, пов’язані з гострою конкуренцією на світовому ринку, невідповідністю національних законодавств, методик розрахунків, систем оподаткувань.

Сьогодні міжнародний  лізинг став одним з найбільших джерел капітальних інвестицій як у промислово розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Лізинг є пільговою  галуззю інвестиційної діяльності та особливим видом фінансування. Як система фінансування лізинг використовує елементи орендних відносин, кредитного фінансування, розрахунки за довгостроковими зобов'язаннями та інші фінансові механізми. Окрім цього, лізинг — це особливий вид інвестиційної діяльності. Він сприяє інтенсивному розвитку національної економіки країни, підвищенню її конкурентоспроможності на світовому ринку, стимулює експортну діяльність національних виробників, прискорює обіг капіталу, підвищує ліквідність підприємств.

Задача 1

Банк Японії дає брокеру  заяву на продаж євро (EUR) в обмін на національну валюту (ІРУ) по курсу не нижче: 325 ІРУ / EUR. Ринкові котировки склалися на рівні: 0,74 - 0,77 EUR / USD; 245 - 246 ІРУ / USD. Можливо виконати заяву чи ні?

Обґрунтуйте відповідь.

Яким повинен бути курс ІРУ / USD для того, щоб заява була виконана. Визначити котировку крос-курсу ізраїльського шекеля і канадського долара, якщо канадський долар є валютою котировки.

Розв’язання

1. З котировки EUR / USD ми бачимо, що ринок купує EUR за ціною 0,74 USD, а продає – 0,77 USD.
2. З котировки ІРУ / USD ми бачимо, що ринок купує USD за ціною 245 ІРУ, а продає – 246 ІРУ.
3. Спочатку ми продаємо EUR і отримуємо 1,35 USD. Потім за отримані 1,35 USD купуємо ІРУ: 246 * 1,35 / 1 = 332. Таким чином ми узнали, за яким курсом ринок купує EUR відносно ІРУ (332 ІРУ / EUR). Всі ці події називаються використання крос-курсу.
4. Отже, заявка банку може бути виконана, оскільки ринковий курс купівлі більше заявленого: 332 > 325.
5. Щоб визначити котировку крос-курсу ізраїльського шекеля (ILS) і канадського долара (CAD), ми приймаємо крос-курс 1 ILS = 0,2567 USD і 1 CAD = 0,9999 USD. Тоді 1 ILS = 0,2567 / 0,9999 = 0,2567 CAD.

Задача 2

Ваша фірма здійснила  експортні угоди, продавши свою продукцію:

• до Англії – 35 т;
• до Данії – 25 т;
• до Норвегії – 40 т.

Цю угоду вирішили фінансувати за рахунок коштів на валютному рахунку в доларах  та здійснити покриття валютних ризиків, використовуючи форвардні контракти. Рахунки – фактури разом з  відвантажувальними документами були відправлені на основі інкасо та сплачені вчасно.

Завдання:

Використовуючи наведену в таблицях 1 і 2 інформацію, обчисліть  надходження на валютний рахунок  вашого підприємства.

Таблиця 1 – Форвардні  курси валют щодо долара США

Примітка: в наведених  курсах використане непряме котирування, тобто ваш банк купуватиме валюту за вищим курсом, а продаватиме за нижчим.

Таблиця 2 – Ціни за одну тонну продукції, які були використані  при цій угоді

Плата за інкасо становила $20

Обчисліть кінцевий прибуток вашого підприємства у гривнях від  даної операції.

Розв’язання

1. З Англією фірма здійснила угоду на суму:

35 (т) * 1110,01 (GPR) = 38853,5 GPR.

На дату розрахунків  операція валютного обміну здійснюється за спот-курсом GPR / USD, який ми розраховуємо за допомогою непрямого котирування:

1 / 0,7100 = 1,4084 (GPR)

Отже клієнт одержує:

38853,5 / 1,4084 = 27856,98 (USD)

Але за форвардною угодою курс становить:

1 / 0,6950 = 1,4388 (GPR)

Отже клієнт одержує різницю за курсами:

(1,4388 – 1,4084) * 27857,98 = 846,88 (USD)

Загальна сума виплат становить:

27856,98 + 846,88 = 28703,86 (USD)

2. З Данією фірма здійснила угоду на суму:

25 (т) * 14930 (DКК) = 373250 DКК.

На дату розрахунків  операція валютного обміну здійснюється за спот-курсом DКК / USD, який ми розраховуємо за допомогою непрямого котирування:

1 / 8,9484 = 0,1117 (DКК)

Отже клієнт одержує:

373250 / 0,1117 = 3341539,83 (USD)

Але за форвардною угодою курс становить:

1 / 8,9301 = 0,1119 (DКК)

Отже клієнт одержує різницю за курсами:

(0,1119 – 0,1117) * 3341539,83 = 668,3 (USD)

Загальна сума виплат становить:

3341539,83 + 668,3 = 3342208,13 (USD)

3. З Норвегією фірма здійснила угоду на суму:

40 (т) * 19210 (NOK) = 768400 NOK.

На дату розрахунків  операція валютного обміну здійснюється за спот-курсом NOK / USD, який ми розраховуємо за допомогою непрямого котирування:

1 / 7,1156 = 0,1405 (NOK)

Отже клієнт одержує:

768400 / 0,1405 = 5469039,14 (USD)

Але за форвардною угодою курс становить:

1 / 7,0790 = 0,1412 (NOK)

Отже клієнт одержує різницю за курсами: