Первинний ринок цінних паперів
1. Первинний ринок цінних паперів
Вже більше шести років існує ринок цінних паперів в Україні, адже ще зовсім недавно ринок цінних паперів ми бачили тільки з телеекрана життя Заходу і він здавався абсолютно немислимим в умовах нашої країни. Але все поступово міняється і ось вже і громадяни України стикаються з цим, що має великий вплив на найважливіші аспекти життєвого устрою в країнах з розвиненою ринковою економікою.
Акції, облігації, сертифікати, чеки, векселі і інші цінні папери, які ще зовсім недавно були новинкою, тепер міцно вкоренилися в наше життя нарівні з такими звичними словами як "біржа" і "депозитарій". Цінні папери стали способом вираження особистого або колективного підприємницького ризику, давно переставши бути об'єктами ритуального поклоніння, що на жаль вельми часто зустрічалося і зустрічається у нас.
Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження підприємств, банків, держави, приватних осіб, що спрямовуються на виробничі та невиробничі цілі. Цей ринок об'єднує частину кредитного ринку у вигляді ринку інструментів позики або боргових зобов'язань (облігації, векселі, сертифікати) та ринок інструментів власності (акції, конвертовані облігації, опціони).
Первинний ринок - ринок цінних паперів, на якому емітент здійснює первинне розміщення безпосередньо через інвесторів або через інвестиційних посередників.
Метою первинного ринку є організація первинного випуску цінних паперів та його розміщення.
До завдань первинного ринку цінних паперів відносять:
1) залучення тимчасово вільних ресурсів;
2) активізацію фінансового ринку;
3) зниження темпів інфляції.
Первинний ринок виконує такі функції:
- організацію випуску цінних паперів; розміщення цінних паперів; облік цінних паперів;
- підтримання балансу попиту і пропозиції на фінансові інструменти.
До основних суб'єктів первинного ринку цінних паперів належать емітенти й інвестори. Активним учасником цього ринку є інвестиційні фонди та фінансові компанії, а також різні посередники: фірми, представництва, агентства, філії, які купують-продають корпоративні цінні папери. Активно працюють на первинному ринку цінних паперів комерційні банки.
До основних операцій на первинному ринку цінних паперів належать:
емісія;
визначення основних форм розміщення випущених цінних паперів;
визначення ринкової вартості цінних паперів;
оцінка інвестиційного ризику;
державна реєстрація випуску;
розміщення цінних паперів;
реєстрація звіту про результати випуску емісійних цінних паперів;
призначення реєстратора;
зберігання.
Таким чином, первинний ринок — це ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів. Учасниками на ньому завжди виступають емітенти й інвестори.
Первинні ринки існують як порівняно нетривкі ринкові відносини з приводу обігу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками. Сторонами угод первинного ринку завжди є емітент та інвестор. Доходи від випуску належать емітенту. Водночас первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.
У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є біржовими, але в окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах.
При випуску цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом передплати на цінні папери, що випускаються.
Важливого значення для ефективного функціонування первинного ринку цінних паперів набуває його правове регулювання. В Україні створюється нормативна база щодо врегулювання ринку цінних паперів. Фундаментальним інструментом законодавства про ринок цінних паперів є Закони України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р., "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 р. Основною метою державного регулювання ринку цінних паперів є реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, максимальний захист прав учасників фондового ринку та встановлення цивілізованих правил поведінки суб'єктів на ринку цінних паперів. Отже, виходячи з цього виділяють такі правові форми впливу на ринок цінних паперів, до складу якого входить первинний ринок ЦП:
- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;
- регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;
- видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;
- заборона та припинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на таку діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;
- реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;
- контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;
- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів; контроль за достовірністю інформації, що подається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органом;
- встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контроль за їх дотриманням;
- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;
- контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;
- контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;
- та ін.
Держава здійснює свої повноваження на ринку цінних паперів через спеціальні державні органи (наприклад, НБУ, Міністерство фінансів України, фон і держмайна України, Державна комісія з цінних паперів). Державне регулювання ринку цінних паперів покладене на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Ця комісія та її територіальні комісії здійснюють контроль за випуском та обігом цінних паперів, за винятком приватизаційних.
Отже, первинний ринок цінних паперів — це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі й нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо оприлюднення інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо.
2. Поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови діяльності
Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди почали створюватись в Україні після того, як Указом Президента “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” від 19 лютого 1994 року було затверджене Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, згідно якого були визначені поняття інвестиційних компаній та інвестиційних фондів.
Інвестиційна компанія – це фанансовий інститут, який акумулює кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів, і розміщую зібрані кошти в цінні папери інших емітентів. Фінансовий інститут здійснює весь комплекс послуг, пов'язаний з управлінням інвестиціями:
- пошук та аналіз інформації;
- вибір напрямів та об'єктів інвестування;
- зниження ризику завдяки диверсифікації;
- зменшення витрат на операціях з цінними паперами.
Інвестиційні компанії для проведення своєї діяльності створюютьт, як правило, допоміжні фінансові інститути – інвестиційні фонди.
Інвестиційні фонди та компанії відрізняються за формою організаційної структури. Виділяють 2 види організаційної структури:
1. Корпоративна організаційна структура. В цьому випадку це є добре відомою організаційною структурою у вигляді акціонерного товариства (АТ) або товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Учасники таких структур є акціонерами компанії - вони мають право голосу і можуть впливати на прийняття рішень. Компанії, які мають корпоративну структуру, є юридичною особою, а їх акціонери – співвласниками цих компаній.
2. Контрактна організаційна структура, яка не є юридичною особою. Цей принцип організаційної форми базується на контрактах між трьома сторонами : управляючою компанією, деподитарієм і пайовиками (акціонерами).
За корпоративною структурою, як правило, створюються інвестиційні компанії, а за контрактною – інвестиційні фонди.
Перший тип структури (корпоративна) дозволяє включити до свого складу одну або декілька компаній. Що стосується другого типу структури і розподілу власності на активи фонду, то це може бути або власність безпосередньо учасників, або менеджерів, або піклувальників, відповідно до конкретної правової системи, яка може базуватися на двох концепціях:
1) траст, що базується на 2-х аспектах концепції власності (приватного права та права справедливості). Згідно цієї концепції, юридично активи належать піклувальникам, і водночас учасники є вигодонабувачами, які отримують доход і власністьфонду в разі його ліквідації.
2) колективна власність, що випливає з континентального цивільного права.
Відповідно до механізма формування портфеля, інвестиційні компанії поділяються:
1. Компанії з фіксованим портфелем.
2. Компанії з керуючим портфелем, що, в свою чергу бувають:
- відкритого типу, капітал яких не постійний і може збільшуватись або зменшуватись, особливо коли паї або частки продаються або викуповуються. При цьому існує гарантія викупу власниї цінних паперів.
- напіввідкритого типу – капітал може тільки збільшуватись, і при даній формі також існує гарантія викупу власних цінних паперів.
- закритого типу – згідно даної форми, інвестиційна компанія має фіксований капітал і відсутність зобов'язань щодо викупу власних цінних паперів.
Інвестиційною компанією визнається торговець цінних паперів, який окрім впровадження інших видів діяльності може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.
Принципами діяльності інвестиційної компанії є:
- законність;
- довіра між замовником і клієнтом;
- пріорітетність інтересів клієнта;
- дотримання правил професійної етики;
- відповідальність;
- платність;
- компетентність;
- професійність.
Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана:
1) заснувати взаємний фонд;
2) мати дозвіл на право здійснювати комерційну діяльність з приватизаційними паперами;
3) провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів;
4) опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.
Інвестиційна компанія отримує інвестиційні сертифікати у розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарії і не можуть пропонуватися на продаж.
На засновників інвестиційної компанії поширюються наступні обмеження:
1. Засновниками інвестиційної компанії не можуть бути юридичні особи, частка державного майна в статутному капіталі яких перевищую 25%;
2. Засновники несуть відповідальність перед учасниками фонду в межах вартості належних їм акцій в статутному фонді;
3. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії;
4. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаних з діяльністю взаємного фонду.
Основними послугами інвестиційних компаній є наступні:
1) комісійна діяльність з цінними паперами, в тому числі і з державними цінними паперами;
2) комерційна діяльність;
3) послуги андеррайтера;
4) послуги щодо управління активами інвестиційного фонду;
5) розміщення емітованих інвестиційних сертифікатів;
6) послуги щодо аналізу інвестиційної привабливості підприємств і галузей економіки;
7) послуги щодо розроблення та експертизи інвестиційних проектів;
8) послуги щодо консультацій з інвестиційної діяльності, бухгалтерського обліку та управлінського обліку;
9) консалтингові послуги.
При виконанні договірних обов'язків інвестиційні компанії (фонди) та їхні клієнти повинні відкрити спеціальні рахунки для обігу цінних паперів. Згідно з Договором, клієнт укладає договір зі зберігачем, а зберігач в свою чергу укладає договір з депозитарієм.
Інвестиційні фонди – це фінансові інститути, як здійснюють діяльність, пов'язану виключно з обігом цінних паперів, приватизацією підприємств і використанням інвестицій. Вони разом з інвестиційними компаніями, які для фондів виступають інвестиційними керуючими, стають найбільш привабливими фінансовими посередниками на фондовому ринку України. З введенням Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» діяльність, сфера послуг і можливості фондів значно розширились.
Інвестиційні фонди, як і інвестиційні компанії, мають суттєві професійні особливості і обмеження у своїй діяльності на фінансовому ринку, що виділяє їх серед інших посередників.
Основними функціями та послугами інвестиційних фондів є:
1) можливість залучення до інвестиційних компаній недостатньо кваліфікованих інвесторів шляхом диверсифікації ризиків і забезпечення управління активами;
2) оперативне отримування докладної інформації про емітентів та порівняно невисоких витрат на її отримання;
3) участь в процесах корпоративного управління шляхом контролю (а в окремих випадках – заміни керівництва акціонерного товариства) та проведення політики, спрямовану на корпоративну реструктуризацію;
4) формування пакетів акцій конкретного емітента для точно визначених покупців;
5) формування диверсифікованого портфелю ЦП;
6) формування портфеля цінних паперів для його управління та одночасний пошук покупця на пакет акцій конкретного підприємства;
7) формування активів інвестиційних фондів за рахунок акцій конкретних емітентів, з метою встановлення контролю над ними і перетворення в перспективі на холдингову компанію.
Інвестиційні фонди – це юридичні особи, засновані у формі закритих акціонерних товариств, з урахуванням вимог, встановлених чинним законодавтсвом, що здійснюють виключно діяльність в галузі спільного інвестування. Вони бувають відкритого і закритого типу. Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, що мають взаємні фонди, можуть випускати інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від участі, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право здійснювати інвестування у цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, а закритих фондів – за кошти учасників та приватизаційні цінні папери.
Інвестиційний фонд може бути диверсифікованого або не диверсифікованого виду.
Фонд вважається диверсифікованим, якщо:
• кількість цінних паперів одного емітента в активах фонду не перевищує 10% загального обсягу їх емісії;
• загальна сума пакетів цінних паперів одного емітента, які містять
кількість, більшу ніж 5% загального обсягу емісії на момент їх придбання, не перевищує 40% вартості чистих активів фонду;
• активи фонду не менше ніж на 80% складаються з грошових коштів,
ощадних сертифікатів, облігацій підприємств і місцевих позик, державних цінних паперів, а також цінних паперів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі.
Диверсифікованим фондам забороняється:
• тримати на поточних і депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітованих комерційними банками, більше ніж 30% загальної вартості активів фонду;
• володіти цінними паперами одного емітента на суму, яка перевищує 5% загальної вартості активів фонду;
• володіти державними цінними паперами в сумі що перевищує 25%
загальної вартості активів фонду;
• володіти облігаціями органів місцевого самоврядування в сумі, що
перевищує 10% загальної вартості активів фонду;
• володіти облігаціями українських емітентів-резидентів України (крім комерційних банків) на суму, що перевищує 40% загальної вартості активів фонду;
• володіти цінними паперами, доходи за якими гарантовано урядом іноземної держави, на суму, що перевищує 10% загальної вартості активів фонду;
• володіти акціями та облігаціями, емітованими нерезидентами, які котируються на організованих фондових ринках іноземних держав, на суму, що перевищує 20% загальної вартості активів фонду.
Якщо фонд не відповідає переліченим вище вимогам щодо диверсифікації активів, він вважається недиверсифікованим.
Венчурними вважаються не диверсифіковані фонди закритого типу, які здійснюють виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи яких більше ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не котируються на торгах фондової біржі або торговельно-інформаційної системи. Учасниками венчурного фонду можуть бути лише юридичні особи.
Задача
Умова задачі. Припустимо, що Ваш портфель росте в ціні на 9% в рік, річна інфляція складає 5%. За скільки років номінальна вартість Вашого портфелю потроїться?
Рішення.
Використовуємо формулу складних відсотків:
,
де
Р0 – початкова вартість портфеля,
Pn – вартість портфеля через n років;
p – % прибутковості портфеля;
k – річний % інфляції.
Отримаємо рівняння:
Тобто, номінальна вартість портфелю потроїться через 31,5 рік.
Список використаних джерел
1. Закон України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”
2. Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94.
3. Положення про порядки реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії та інформації про їх Випуск. Затверджено Рішенням ДКЦПФР від 15 січня 1998 р. № 8
4. Бондарчук І. Інвестиційна політика в Україні: Навч. посібник / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К. : Видавництво УАДУ, 2003. — 23с.
5. Данілов О. Інвестування: Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко, Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. - К.: Видавничий дім Комп’ютерпрес , 2001. - 362 с.
6. Іванов С. Інвестиційна привабливість регіонів та видів економічної діяльності регіональної економіки: дис. канд. екон. наук: 08.10.01 / Придніпровська держ. академія будівництва та архітектури. — Д., 2005. — 177 с.
7. Інвестиційна діяльність в Україні: Нормативні документи / О.М. Роїна (упоряд.). — К. : КНТ, 2007. — 192с.
8. Кжакевич К. Программа национальных инвестиционных фондов//Проблемы теории и практики управления. - 2000. - № 5. - C. 64-69
9. Коваленко М. Фінанси спільного інвестування: Навчальний посібник/ Микола Коваленко, Людмила Радванська,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2002. - 247 с.
10. Недашківський М. Інвестиційний фонд регіонів України та джерела його формування //Економіка України. - 2000. - № 2. - C. 79-85
11. Оксаніч С. Інвестиційне середовище в Україні: погляд з фондового ринку //Національна безпека і оборона. - 2006. - № 6. - C. 60-62
12. Поддубный В. Инвестиционная компания в Украине //Фондовый рынок. - 2002. - № 12. - C. 17-19
13. Пухтаєвич Г. Аналіз національної економіки: Навчальний посібник/ Галина Пухтаєвич, М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 254 с.
14. Свердел М. Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні //Фінанси України. - 2003. - № 8. - С.116-120
15. Тканка Л. Система інноваційно-інвестиційних фондів в Україні //Фінанси України. - 1999. - № 1. - C. 68-72
16. Шарп Уильям Ф. Инвестиции = Investment: [Учеб. пособие.]/ Уильям Ф. Шарп, Гордон Дж. Александер, Джеффри В. Бэйли Пер. с англ. А.H.Буренина, А.А.Васина Национальный фонд под-готовки финансовых и управленческих кадров в рамках его программы Банковское дело . - М.: ИНФРА-М, 1999. - 1027 с.
17. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. - К.: Знання , 2006. - 535 с.
18. Шуляк П. Діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній має негативні наслідки //Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 8. - C. 18-20
