Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Пищевая промышленность Украины

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку склалося скрутне економічне становище для всього народного господарства України і особливо для – харчовій промисловості, оскільки ця область дуже залежить від інших областей – машинобудівною, хімічною, нафтопереробною, і особливо платоспроможності населення. У цей скрутний час більшість громадян країн вимушена економити кожну копійку власного заробітку.

А оскільки наша харчова промисловість вимушена конкурувати з сусідніми країнами – де продукти харчування дешевші. Але в своїй більшості, щоб заощадити, до України поставляються неякісні продукти, або взагалі ті, в яких вийшов термін реалізації, незрідка товари підроблюються, а через недосконале і невідпрацьоване законодавство дуже важко відстежувати такі товари, і тому покупці купують цю продукцію, ставлячи власну харчову промисловість в глухий кут.

Тому харчова промисловість – не маючи можливості через те, що продукти не розкуповуються, розплатитися з постачальниками, а також купити, нова сировина. Беручи кредити для розрахунків, вона також ставить себе в залежність, а то і навіть втрати права власності на власне підприємство. Також великі проблеми має сировинна база харчової промисловості – сільськогосподарське виробництво. У кожного сільгоспвиробника велика заборгованість до держбюджету, через що їх рахунки в банках закриваються, вони не мають можливості розплатитися з постачальниками – запчастин, нової техніки, паливно-мастильних матеріалів – також потрапляють в залежність, від бізнесменів, і вимушені віддавати продукцію за мінімальною ціною, ледве покриваючи власні витрати. І навіть ціни, по яких купуються продукти сільгоспвиробництва державою, – також далекі від світових.

Але і в такій скрутній обстановці харчова промисловість функціонує – шукає дороги подолання проблем – інвесторів, з-за кордону і у власній державі, вводить нові технології і устаткування і тому подібне.

1. Особливості розміщення галузей харчової промисловості і їх сировинної бази.

Харчова промисловість - одна з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного господарства України. За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства у більшості країн світу, і в Україні зокрема. Харчова промисловість має складну структуру. До її складу входить більше 20 галузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соляна. Основними чинниками розміщення галузей є чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації виробництва, транспорт, об'єктивними - природні умови та науково-технічний прогрес. Основними факторами її розміщення вважаються сировинний та споживчий.Залежно від дії основних факторів галузі первинної переробки сільськогосподарської сировини поділяють на такі групи:

орієнтуються на джерела сировини: цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна;
тяжіють до місць споживання готової продукції: молочна, кондитерська;
одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача: м'ясна, борошномельно-круп'яна.

Для розміщення харчової промисловості характерною є спеціалізація за стадіями технологічного циклу, коли перші з них наближені до сировини, а подальші – до споживання. Прикладом може служити овочеконсервна галузь: виробництво пульпи з томатів безпосередньо у сільськогосподарському районі та виготовлення з неї пасти, соків у центрі споживання. У виноробстві: первинне та повторне.

У харчовій промисловості України діють 2000 підприємств. У розпорядженні підприємств галузі 17,4 тис. вантажних автомобілів, 3,4 тис. причепів і напівпричепів, проте більш як 15% з них перебувають у технічно несправному стані. Загальні по Україні втрати продукції харчової промисловості через це становлять понад 20%.

Зниження витрат по галузі та збереження якості продукції залежать від розвитку таро-пакувального господарства. А поки що розфасована продукція становить лише 25-30%, тоді як у країнах з розвиненою ринковою економікою 80-90%. Тому невідкладним завданням має бути створення власної промислової і сировинної бази для виготовлення тари й упаковки на підприємствах України.

Понад 200 підприємств харчової промисловості стали партнерами іноземних фірм. Це співробітництво дало змогу освоїти новітні технології, придбати обладнання, потрібну сировину, випускати нові види продукції не нижче європейських стандартів.

За останні роки в харчовій промисловості намітилася тенденція до збільшення обсягу виробництва продукції. Так, за 1999 р. він зріс на 7,8%. Позитивно вплинули на стабілізацію галузі реструктуризація підприємств та їх адаптація до умов ринкової кон'юнктури.

2. Галузева структура і сучасний рівень розвитку харчової промисловості.

Харчова промисловість — сукупність галузей промисловості, що постачають продукти харчування, мило, тютюнові, парфумерно-косметичні вироби та ін. Харчова промисловість охоплює три основні групи галузей: харчосмакову, м'ясо — молочну й рибну. Вона об'єднує понад 40 підгалузей і виробництв, що поділяються на добувні (рибна, соляна, виробництво мінеральних вод, переробка дикорослих культур) та обробні. З-поміж галузей вирізняються ті, що виробляють готові харчові продукти, безпосередньо споживані населенням, та галузі (скажімо, борошномельна, олійно-жирова), які виробляють продукцію, що зазнає подальшої переробки і водночас може бути предметом особистого споживання.

Використовуючи сировину рослинного і тваринного походження, харчова промисловість є тісно пов'язаною з сільським, рибним, китобійним та іншими промислами. Особливе значення має зв'язок із сільським господарством.

До харчосмакової промисловості належать галузі: цукрова, хлібопекарна, борошномельно-круп'яна, кондитерська, макаронна, олійно-жирова, парфумерно-косметична, спиртова, лікеро-горілчана, виноробна, пивоварна, виробництво безалкогольних напоїв, дріжджова, крохмале-патокова, плодоовочева, соляна, тютюново-махоркова.

Залежно від характеру розміщення вирізняють дві групи галузей. Перша об'єднує галузі, що працюють на довізній сировині й не пов'язані безпосередньо з сировинною базою. Вони розміщуються в портах, столичних центрах, залізничних вузлах (маргаринова, хлібопекарна, пивоварна, кондитерська, макаронна, молочна та ін.). До другої групи належать галузі, зорієнтовані на сировину з високими нормами її витрат (цукрова, маслоробна, молочноконсервна, олійно-жирова, крохмале-патокова). Деякі галузі розміщуються з урахуванням сировини й споживача (м'ясна, борошномельна, тютюнова).

Наближення харчової промисловості до сировинних баз і місць споживання харчової продукції досягається в окремих галузях на основі спеціалізації підприємств за стадіями технологічного процесу. При цьому первинна обробка сільськогосподарської сировини розміщується поблизу його джерел, а виробництво готових виробів — у центрах їх споживання. Таке територіальне розчленування технологічного процесу можна спостерігати в тютюновій (ферментаційні й тютюнові фабрики), чайній (чайні й чаєрозважувальні фабрики), виноробній (заводи первинного і вторинного виноробства) та інших галузях харчової промисловості.

М'ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. На розміщення м'ясокомбінатів вирішальний вплив має сировинна база, а визначальним фактором при розміщенні м'ясопереробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розвиток холодильної техніки і холодильного транспорту дає змогу однаково наблизити переробку м'яса та худоби як до сировини, так і до споживача. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази. М’ясна промисловість забезпечує населення свіжим і мороженим м’сом, ковбасними виробами та м'ясними напівфабрикатами. У структурі цих продуктів провідне місце займає свинина та яловичина;використовується також м'ясо птиці, баранина. Найбільші м’ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Харкові, .Запоріжжі, Вінниці, Черкасах Великі птахокомбінати, орієнтованім виробництво м'яса, розміщені поблизу найбільших міст Украй, а також у курортних зонах.

Молочна промисловість об'єднує маслоробну, сироварну, молочно-консервну галузі, виробництво продуктів з незбираного молока. Розміщення підприємств по переробці молока переважно тяжіє до районів споживання. В Україні є понад 500 підприємств молочої промисловості, у кому числі 10 виробляють високоякісні молочні консерви. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Запоріжжі, Кременчуці, Первомайську, Лубнах.

Масложирова промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов'язані з ними продукти. Розміщені підприємства цієї галузі поблизу сировинних районів. Діють масложирокомбінати у Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Одесі, Маріуполі, Запоріжжі, Кіровограді, Пологах.

Олійножирона промисловість — це переробка насіння соняшнику, сої, ріпаку, льону з метою виробництва олії, маргарину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів: оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білка, мильної пасти, емульсолу, кулінарних жирів тощо. Найбільші підприємства галузі розміщені у Запоріжжі, Одесі, Вінниці, Чернівцях, Слов'янську, Ніжині, Дніпропетровську, Кіровограді, Харкові, Києві, Львові, Донецьку, Ужгороді.

Плодоовочеконсервна промисловість зосереджена у степовій та. частково, лісостеповій зонах. З розвитком та поглибленням районної спеціалізації сільського господарства ця галузь може набути базу для перетворення її на галузь експортного призначення. Сировина для овочеконсервної промисловості малотранспортабельна, тому переробка її здійснюється біля місць вирощування. Найбільші підприємства цієї галузі діють у Криму, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях. Є консервні та овочесушильні підприємства також у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Закарпатській областях.

Млинарсько-круп'яна промисловість забезпечує населення борошном та крупами, а відходи виробництва використовуються для виготовлення комбікормів. Підприємства галузі розміщені у всіх великих, середніх та малих містах і зорієнтовані як на сировину, так і на споживача. Найбільші центри: Київ, Харків, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів, Тернопіль. Елеватори великої потужності зосереджені у Херсоні, Миколаєві, Одесі, Маріуполі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кременчуці, Феодосії, Керчі тощо.

Хлібопекарна промисловість є в усіх містах. Вона випускає понад 300 видів хлібобулочних виробів. Існує проблема забезпечення свіжим хлібом глибинних районів країни.

Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виноробство розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виноробство та розлив вина розміщені як у районах виробництва сировини, так і у місцях споживання, Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі; Придніпров'ї, деякій обласних центрах лісостепової зони, де багато садків та ягідників, виробляються плодово-ягідні вина.

З інших галузей харчової промисловості поширене спиртове й спиртове й лікеро – горілчане виробництво. Воно використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, а також зерно та картоплю. Спиртові заводи зосереджені у Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Житомирській, Київській та інших областях. В Україні діє більше 40 підприємств лікеро-горілчаної промисловості, зосереджених головним чином у великих містах.

Рибна промисловість розміщена у Південному економічному районі та прив'язана до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Очакова, Вилкова, Севастополя, Іллічівська.

3. Проблеми розвитку галузей харчової промисловості в умовах переходу до ринкових стосунків.

Питання інвестування належать до одних з найважливіших, від яких залежить функціонування й розвиток харчової промисловості в умовах ринкової економіки. Завдяки інвестиціям розширюються й удосконалюються виробничі потужності та основні фонди, забезпечуються необхідні пропорції. Інвестиції у виробничу сферу мають забезпечити підвищення технічного рівня й поліпшення розміщення діючих виробництв, а також необхідний приріст потужностей.

Інвестиційні рішення приймають з питань оптимізації структури активів, визначення потреби в їх заміні чи ліквідації; розробки методів і засобів реалізації інвестиційної політики; визначення потреби в фінансових коштах; розробки й затвердження інвестиційних проектів; управління пакетом цінних паперів. Вони можуть бути короткотерміновими й довготерміновими. Перші спрямовані на визначення структури капіталу на поточний період, їх прийняття потребує знання нинішніх тенденцій розвитку ринку. Довготермінові рішення мають забезпечити успішне функціонування виробництва в майбутньому. Вони потребують використання сучасних методів аналізу для вибору оптимальних напрямків і шляхів розвитку виробництва на перспективу з урахуванням об'єктивних законокономірностей.

По винні передбачати розробку й реалізацію політики оптимального поєднання використання власних і позичених коштів для забезпечення оптимального функціонування виробництва; залучення капіталу на най-вигідніших умовах; дивідендну політику тощо.

Фінансування й державне кредитування капітального будівництва в харчовій промисловості регламентують Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про банки і банківську діяльність", а також інші законодавчі й нормативно-правові акти країни, зокрема Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва в країні, затверджене Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Державним комітетом у справах містобудування та архітектури. Це Положення обов'язкове для підприємств і організацій усіх форм власності при фінансуванні та кредитуванні за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, проектних робіт, консервації (розконсервації) об'єктів, а також при придбанні обладнання, що не потребує монтажу й не входить до кошторису будов. При будівництві, яке здійснюється за рахунок недержавних капітальних вкладень, зазначене Положення має рекомендаційний характер.

Практика свідчить: найбільш ефективні напрямки капіталовкладень у харчовій промисловості—реконструкція й технічне переоснащення виробництва. Це дає змогу в коротші строки, з меншими затратами, ніж при новому будівництві, оновлювати матеріально-технічну базу, освоювати нові потужності.

Технічне переоснащення діючих підприємств передбачає встановлення нових машин і устаткування на діючих площах, впровадження автоматизованих систем управління і контролю, сучасних методів управління виробництвом, модернізацію і технічне переоснащення природоохоронних об'єктів, опалювальних і вентиляційних систем, підключення до централізованих джерел тепло- й електропостачання. Його слід здійснювати за проектами й кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляють на основі єдиного техніко-економічного обгрунтування і згідно з планом підвищення техніко-економічного рівня галузі.

Щодо розширення діючих підприємств, то воно передбачає будівництво нових і збільшення потужностей діючих об'єктів на існуючих або прилеглих до них територіях. Реконструкція діючих підприємств зумовлює перебудову, пов'язану з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі науково-технічного прогресу. Реконструкція потребує комплексного проекту, який передбачає розширення виробничих потужностей, поліпшення якості та асортименту продукції (в основному без збільшення чисельності працюючих), поліпшення умов праці та охорони навколишнього середовища.

При реконструкції можливі перебудова окремих споруд основного й допоміжного призначення, будівництво нових і розширення існуючих об'єктів з метою ліквідації диспропорцій у технологічних ланцюгах. Слід також передбачити впровадження мало й безвідхідних технологій та гнучких виробництв; скорочення робочих місць; підвищення продуктивності праці; зниження матеріаломісткості виробництва й собівартості продукції; зростання фондовіддачі та інших техніко-економічних показників діючого підприємства.

Нове будівництво слід розпочинати лише за умови, якщо реконструкція, технічне переоснащення та розширення діючих підприємств не можуть забезпечити необхідного приросту виробничих потужностей, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва.

Останнім часом в Україні значно зменшилися обсяги капіталовкладень і будівельно-монтажних робіт на підприємствах усіх форм власності.

Отже, загальні капіталовкладення в економіку України в 2000 порівняно з 1998 роком становили 22,7 відсотка, в тому числі в промисловість— 26,4, в сільське господарство—лише 8 відсотків.

Таким чином, капіталовкладення в харчосмакову промисловість зменшилися на 57,3 відсотка, в м'ясну і молочну—на 68,7, у рибну —на 94 відсотки.

За цих умов капіталовкладення спрямовуються на пускові та важливіші об'єкти, будівельна готовність яких перевищує 70 відсотків. Запроваджено картки з відповідними показниками на кожну будову й потужність, а також титули будов. Частка державної власності у майні підприємства-забудовника визначається на час заповнення титулу.

Капітальні вкладення за рахунок бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів виділяються на безповоротній основі лише підприємствам, 100відсотків власності яких належать державі, усім іншим суб'єктам господарювання —лише на зворотній та платній основі.

Підприємствам недержавної форми власності капіталовкладення виділяються на умовах кредиту з виплатою відсотків на рівн облікової ставки Національного банку України із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі в державну власність частки (паю, акцій) у статутному фонді підприємства, еквівалентної одержаним коштам.

За останні роки в харчовій промисловості склалося вкрай важке становище з реконструкцією та технічним переоснащенням діючих підприємств. Основна причина—недостатнє виділення лімітів централізованих капіталовкладень та коштів для їх фінансування, що призвело до постійного порушення строків введення в дію потужностей для виробництва харчової продукції.

Так. протягом минулого року з державного бюджету було виділено лише 1740 тис. грн., або 18,9 відсотка до ліміту. Це призвело до значного зниження темпів будівництва й невиконання завдань по введенню в дію виробничих потужностей.

Незважаючи на спад виробництва, торік підприємства виділили 228,4 млн. гривень для фінансування будівництва. За рахунок цих коштів було введено потужності по розливу оцту, випуску кондитерських та лікеро-горілчаних виробів, майонезу, соусів типу "Кетчуп" на підприємствах Черкаської області; лінію по розливу безалкогольних напоїв у ПЕТ-пляшки в Запорізькій області; збудовані 12 тис.метрів житла, школу на 442прокладено 58,5 кілометра газопроводних мереж тощо.

Враховуючи умови, що сталися в країні з фінансування капітального будівництва та з метою забезпечення розвитку вітчизняної економіки Президент та Уряд України заохочуюють іноземних інвесторів. За даними Державного комітету по статистиці України загальний обсяг прямих іноземних інвестицій на початок квітня прошлому року становив 217,8 млн доларів.Найбільші обсяги іноземних інвестицій надійшли з Нідерландів, Німеччини, США, Росії. Значний інтерес інвестори проявляють до підприє мств харчової промисловості, тогрівлі, хімічної промисловості, машинобудування тощо. Ноземні кошти вкладено в 6,4 тисячі українських підприємств. У І кварталі нинішнього року прямі іноземні інвестиції в українську економіку становили 181,1 млн. доларів, що на 15,5 відсотка більше, ніж за відповідний період минулого року. В основному це грошові внески (114,8 млн. доларів), а також рухоме й нерухоме майно.

Визначаючи шляхи підвищення ефективності інвестиційної політики в харчовій промисловості, слід мати на увазі таке: одна з основних особливостей капітального будівництва полягає в тому, що виробничий цикл має відносно тривалий період. Залежно від характеру й призначення об'єктів строки будівництва можуть бути від кількох місяців до кількох років, внаслідок цього на незавершене будівництво відволікаються значні кошти.

Чим коротші строки будівництва, тим менше коштів потрібно для зведення однієї й тієїж кількості об'єктів, тим раніше нові потужності розпочнуть випуск продукції й скоротиться термін окупності капіталовкладень.

Розподіл капітальних вкладень між об'єктами будівництва (з урахуванням нормативних строків спорудження) та концентрація їх на пускових будовах - важливі умови підвищення їхньої ефективності. Тим часом подовження строку будівництва нарївнї з уповільненням обороту капіталовкладень призводить до подорожчання будівництва.

Важливий фактор ефективності капіталовкладень—удосконалення відтворювальної структури основних фондів завдяки підвищенню частки реконструкції та технічному переоснащенню діючих основних фондів.

Ефективність капіталовкладень значною мірою визначають розвиток матеріально-технічної бази будівництва, рівень заводської' готовності будівельних конструкцій і деталей, темпи переоснащеннябудівельних організацій на основі нової техніки і підвищення рівня механізації осоновних і допоміжних робіт.Зростання частки типових проектів у будівництві знижує кошторисну вартість об'єктів, скорочує строки спорудження їх, підвищує продуктивність праці.

Важливий напрямок підвищеіййя ефективності інвестицій є удосконалення органйіацйних форм будівництва, збільшення рівня концентрації виробництво у будіндустрії. Удосканалення структури будівництва передбачає поєднання проетування і будівельні роботи в один технологічний ланцюжок який дасть змогу в коротші строки вводити в дію виробничі потужності й об'єкти.

При визначенні напрямків йвестйційної політики слід враховувати такий фактор підвищення ефективності капіталовкладень, як збійьшемня частки витрат на устаткування, тобто на активну частину основних фондів. Тож в інвестиційній політиці харчової промисловості пріоритетом має бути технічне оснащення діючих підприємств.

Особлива увага сьогодні—вмілому використанню капіталу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створенні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізувати діючі підприємства потрібно. Але робити це широкомасштабне доцільно лише тоді, коли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фондів нагромадження і споживання, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні проекти. Альтернативи тут не існує.

Передусім прибуток, що залишається на підприємствах, спрямовується на реконструкцію і технічне переоснащення виробництва. Потім—амортизаційні відрахування. Адже підвищення інвестиційної активності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансового джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прискореній амортизації—головному напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування—кошти від приватизації підприємств галузі хлібопродуктів, які можна спрямувати на технічне й технологічне оновлення виробництва. І, нарешті, доцільно залучити гроші комерційних банків, а також населення та приватизаційні сертифікати. Це підвищить привабливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

ВИСНОВОК

Харчова промисловість є найбільшою і найважливішою серед галузей промисловості. Жодне суспільство не може жити без продуктів харчування. Основною метою харчової промисловості є задоволення потреб людини в їжі. За сприятливих умов функціонування вона приносить чималу частину державного бюджету.

Звичайно, розміщення цієї галузі промисловості здебільшого залежить від природно - ресурсного фактора, але в той же час вона орієнтується і на споживача. На території нашої держави розташовані досить родючі ґрунти та сприятливі кліматичні умови для розвитку харчової промисловості. На її розвиток також вплинув і історичний фактор, оскільки Україна завжди вважалась аграрною державою, тому на її території в різні часи розвивались такі комплекси, як зарнопродуктовий, бурякоцукровий, олійнопродуктовий та інші. Проте, в період переходу до ринкової економіки харчова промисловість зазнала великого негативного удару і тому її розвиток дещо занепав. Але в останні роки помічається стрімкий підйом і поліпшення її стану. Потужні харчові підприємства розміченні в основному в великих містах у районах з доброю ресурсозабезпеченістю. Економічні зв'язки, які існують з такими містами, дозволяють реалізовувати продукцію як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках. На внутрішньому ринку продовольча продукція майже не поступається за якістю іноземним аналогам, проте на зовнішніх ринках її конкурентно спроможність невелика. Розвиток і реклама вітчизняної продукції дозволить зміцнити місце харчових продуктів на ринку та поповнити державний бюджет. Для удосконалення харчової промисловості потрібно виконувати ряд процедур в економічній сфері,потрібна і фінансова підтримка з боку держави. Розвиток харчової промисловості є кроком до підвищення економічного добробуту України.

Список літератури

1.Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України– К 2008, ст.254 - 257

2.Ковалевський В.В Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. – К. 2009, ст..231 – 234

3.Курочкін Г.Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка – К 2008, ст.150-153

4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / За ред. Дорогунцова З.І.—К.: КНЕУ, 2009.— с 356 - 366
5. Екологія: Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін.—К.: КНЕУ, 2007.—371 с.

6. Шевцова В.І., Чижикова О.А. Навчально-методичний посібник з курсу «Екологія».— Донецьк: ДонНУ, — 2005. — стр. 43.