Питання про структуру норм права є одним з дискусійних в юридичній науці

Питання про  структуру норм права є одним  з дискусійних в юридичній  науці.

 Найпоширенішою  є ідея про трьохелементну  побудову право¬вої норми. Ця  позиція випливає з того, що  норма права, по-пер¬ше, повинна  встановлювати певне правило  поведінки шляхом зак¬ріплення прав і обов'язків суб'єктів; по-друге, вона повинна виз¬начати умови, за яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права та обов'язки, і, по-третє, мусить закріплювати певні засоби забезпе¬чення приписів, що в ній містяться.

 Відповідно  до цього для встановлення логічної структури на¬була поширення така абстрактна конструкція: «якщо – то – інакше», згідно з елементами якої визначають і елементи логічної структури норми права. Елементу «якщо» відповідає такий еле¬мент норми права, як гіпотеза, елементу «то» – диспозиція, «іна¬кше» – санкція. Таким чином, відповідно до наведеної конструкції норма права логічно складається з гіпотези, диспозиції та санкції.  
 

1. Поняття норми  права (юридичної норми)  

 Правова (юридична) норма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

 Основною  функцією правової норми є  вплив на поведінку людей, інших суб'єктів правових відносин. Тому, перш за все, в нормі міститься наказ. Ряд вчених вважає, що всі правові норми, за своєю суттю, є лише наказами і встановлюють тільки обов'язки. Проте, кожному обов'язку неодмінно кореспондує право (вимога). Тобто, правова норма має двосторонній характер, бо, встановлюючи обов'язки, вона, одночасно, надає і повноваження. Отже, крім наказової функції, правова норма має ще й другу функцію — функцію надання, або надавальну, привласнюючу.

 Тривалий  час, починаючи від римського юриста Модестина (III ст. н.е.) аж до XIX століття, вважалися тридиційними і безспірними аж чотири функції правових норм, а саме: наказ, заборона, дозвіл і кара. Але, оскільки наказ і заборона — це, по суті, одне і те ж, бо заборона — це, власне, наказ чогось не робити, ці функції були зведені до однієї. Що ж до карної функції, то було визнано, що кара не має сама по собі самостійного значення, а є лише додатком до наказу, підсиленням та гарантом його виконання, а по-друге, це також своєрідний наказ, звернутий до судді, застосувати певну кару у певному випадку. Отже, залишаються дві функції правових норм: наказова, або імперативна та надавальна, або атрибутивна. Відповідно до цього, й норми об'єктивного права можна поділити на дві категорії: норми наказові (імперативні) та норми надавальні (атрибутивні). Приклад імперативної норми: “При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продану річ”; приклад атрибутивної норми: “Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом”. У першому випадку норма містить у собі прямий, беззастережний наказ: “продавець зобов'язаний попередити”, а в другому норма надає можливість розпоряджатися майном, не наказуючи власникові обов'язково використати цю можливість.

 Проте, разом  з тим, слід мати на увазі,  що і атрибутивна норма містить  у собі наказ, звернутий до  невизначеного кола осіб, не порушувати  права певного суб'єкта, яке надається  йому цією нормою. Тобто, по  суті, правова норма може, одночасно, створювати обов'язки і права, тобто її функція є подвійною, або, інакше, імперативно-атрибутивною.

 Ознаки правової  норми: 

 – державно-владне, загальнообов'язкове веління, тобто  норма права — це загальновизнане  правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов'язковий характер. Вимога правової норми підлягає виконанню, незалежно від ставлення до неї суб'єктів правовідносин, виконання чи невиконання її не може бути предметом обговорення чи оцінки з точки зору доцільності чи раціональності;

 – правило  поведінки суб'єктів, яке формулюється  у вигляді прав і обов'язків,  тобто норма права, — це  формально визначене правило  поведінки. У правовій нормі  закріплюються не тільки права  і обов'язки суб'єктів, але й  санкції, що застосовуються у випадку порушення вимог норми;

 – норма  права — правило поведінки  загального характеру. Це полягає  у тому, що правило поведінки,  закріплене у правовій нормі: 

 а) адресоване  не конкретному суб'єктові, а колу  неперсоніфікованих суб'єктів, які  стають учасникомвідносин, які регламентуються даною нормою права;

 б) регулює  групу кількісно невизначених  суспільних відносин;

 – норма  права — це правило поведінки,  що набуває і втрачає свою  обов'язковість у встановленому  порядку. Тобто, норма права  може бути видана і скасована тільки компетентним державним органом і за певною встановленою процедурою. Після видання норма права діє у часі безперервно аж до її відміни у встановленому порядку. Крім того, вона не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань.  

2. Гіпотеза, диспозиція  і санкція як структурні елементи  юридичної норми: поняття, призначення,  види  

 Структура  (або внутрішня форма) правової  норми — це об'єктивно зумовлена  потребами правового регулювання  її внутрішня організація, яка  виражається в її поділі на складові елементи та у певних зв'язках між цими елемантами.

 Елементами  правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція. 

 Гіпотеза - це  частина норми, в якій визначаються  умови, за яких наступає чинність  правил, що встановлені в диспозиції.

 Гіпотеза  відповідає на запитання коли? де? в якому разі? за якої умови?  Вона визначає можливості застосування  норми (пра¬вил поведінки, що  містяться в її диспозиції) до  тих чи інших умов, визначає  межі чинності диспозиції. Тому  відсутність або нечіткість викладення змісту гіпотези правової норми може призвести до неправильної оцінки фактів, а отже - до довільних, не передбаче¬них у праві, дій суб'єктів.

 Гіпотеза  може бути:

 а) визначена,  яка вичерпно визначає ті умови,  за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми;

 б) не повністю  визначена, яка містить формулювання  у загальній формі типу «у  необхідному випадку», а наявність  або відсутність цієї необхідності  визначається відповідними суб'єктами.

 в) відносно  визначена, обмежує умови застосування  норми певним колом формальних  вимог. 

 У науковій  літературі зустрічається також  поділ гіпотез на аб¬страктні  та казуальні. 

 Абстрактна  гіпотеза - це гіпотеза, в якій  умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що дає змогу охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, - явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.

 Казуальна  гіпотеза визначає умови дії  норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому  дія її поширюється на більш  обмежене коло випадків, а сама  норма має меншу стабільність, ніж за наявності абстрактної гіпотези.

 Диспозиція - це частина правової норми,  в якій у вигляді влад¬ного  припису визначається те чи  інше правило поведінки (що  по¬винен робити, або, навпаки,  що не повинен робити адресат  норми).

 Диспозиція, як і гіпотеза, може бути:

 а) визначена  - закріплює однозначне правило  поведінки, тоб¬то учасники певних  відносин можуть поводити себе  лише так, як зазначено у  нормі права, вони позбавлені  можливостей для вибо¬ру іншої  поведінки; 

 б) не повністю  визначена - вказує лише на  загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права та обо¬в'язки самостійно;

 в) відносно  визначена - вказує на права  й обов'язки суб'єктів, але надає  можливості для їх уточнення  залежно від конкретних обставин.

 Санкція - це частина правової норми, що містить вказівки сто¬совно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі.

 Мета санкції  - створити ті чи інші несприятливі  наслідки для правопорушника. Ці  наслідки можуть знайти вираз  у різних фор¬мах: у примусі до здійснення певних дій; у визнанні недійсними певних діянь; у зміні правового статусу тих або інших суб'єктів тощо. При цьому характер санкцій залежить від урегульованих нормою суспільних відносин і, відповідно, від особливостей ок¬ремих галузей права, які включають ту чи іншу норму. Так, санкції норм державного права зводяться здебільшого до визнання не¬дійсними певних діянь, що здійснювалися з порушеннями правових приписів, а санкції норм цивільного права - до заходів май¬нової відповідальності.

 Види санкцій: 

 а) визначена  - вказує на конкретний засіб  впливу на правопо¬рушника; 

 б) відносно  визначена- вказує на кілька  можливих засобів впли¬ву на  правопорушника, а доцільність застосування  конкретногоза¬собу визначається виходячи з особливостей конкретної справи.

 В юридичній  літературі наголошується, що  трьохелементна ло¬гічна структура  є однією з ознак, яка відрізняє  норму права від інших соціальних  норм і без якої норма права  перестає бути сама собою.

 Слід мати  на увазі, що норма права  і стаття нормативно-право¬вого  акта, в якій вона фіксується, можуть не збігатися. Однак  ре¬ально норма права не може  існувати без диспозиції: адже  саме в ній формулюється певне  правило, заради якого й створюється  нор¬ма права. Одночасно гіпотеза й санкція можуть фіксуватися не в кожній правовій нормі. У багатьох випадках норми містять вказів¬ку на те, що порушення правил диспозиції або умов гіпотези тяте за собою санкцію, яку слід самому розшукати в законодавстві, в інших - навіть такі посилання відсутні, а лише маються на увазі. У багатьох нормах права не формулюється й гіпотеза Це означає, що правило, зафіксоване у диспозиції, чинне за будь-яких умов. При¬кладом може служити структура статті першої Конституції Украї¬ни, яка встановлює: «Україна є суверенна і незалежна, демократич¬на, соціальна, правова держава». Структурно наведена стаття Ос¬новного Закону нашої держави складається лише з диспозиції і хоча в ній відсутня вказівка, за яких умов діє встановлене у ній правило, слід розуміти, що воно діє завжди і за будь-яких умов.

 Диспозиція  і гіпотеза у ряді випадків, наприклад у статтях особ¬ливої  частини кримінального кодексу,  можуть бути так тісно злиті,  що їх неможливо розрізнити. Можливі  випадки, коли елементи однієї норми права закріплені в різних статтях одного або навіть різних нормативно-правових актів.  

3. Особливості  логічної трьохелементної структури  класичної норми права та двохелементної  структури норми-припису  

 Поняття про  структуру норм права є одним з дискусійних в юридичній науці.

 Найпоширенішою  є ідея про трьохелементну  побудову правової норми. Ця  позиція випливає з того, що  норма права, по-перше, повинна  встановлювати певне правило  поведінки шляхом закріплення  права і обов’язків суб’єктів;  по-друге, вона повинна визначати умови, за яких суб’єкти можуть реалізовувати ці права та обов’язки, і, по третє, мусить закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.

 Відповідно  до цього для встановлення  логічної структури набула поширення така абстрактна конструкція: „якщо – то – інакше”, згідно з елементами якої визначаютьі елементи логічної структури норми права. Елементу „якщо” відповідає такий елемент норми права, як гіпотеза, елементу „то” – диспозиція, „інакшкше” – санкція. Таким чином, відповідно до наведеної структури норма права логічно складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

 Отже, як вже  було сказано, проблема структури  норми права належить до числа  дискусійних. Думки правознавців  розділилися: одна група правознавцыв  думає, що норма права має три елементи, інша дотримується двочленної схеми.

 С.С.Алексєєв  пропонує чітко розмежувати логічні  норми й норми-приписи. Якщо  логічна норма містить три  елементи, то норма-припис - дві: або  гіпотезу й диспозицію, або гіпотезу  й санкцію. На наш погляд, тричленна структура норми права - об'єктивна реальність, внутрішньо властиве їй властивість. Однак робляться спроби й подальшої диференціації її елементів. Так, А.Г.Братко при аналізі заборон виділяє у них не три, а чотири елементи, тому що, на його думку, гіпотеза містить два елементи: гіпотезу диспозиції (тобто гіпотезу заборони) і гіпотезу санкції. У підсумку структура заборонної норми така: умови застосування заборони - заборона - умови застосування санкції - санкція.  
 

4. Види норм права (основні класифікації та їх критерії)  

 В будь-якій  правовій системі існує значна  кількість правових норм, які  покликані регулювати різні суспільні  відносини. Ввесь масив існуючих  правових норм можна поділити  на різні види за різними  критеріями поділу.

 За функціональною  спрямованістю норми права поділяються  на:

- регулятивні  (правоустановчі), що встановлюють  права і обов'язки суб'єктів; 

- правоохоронні,  що регламентують засоби юридичної  відповідальності за порушення  прав і невиконання обов'язків, що встановлені регулятивними нормами.

 За предметом  правового регулювання — аналогічно  до поділу на галузі права:  конституційні, цивільні, кримінальні  та ін. У свою чергу, галузеві  норми поділяються на:

- матеріальні  — тобто такі, що встановлюютьбажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів;

- процесуальні  — ті, що регламентують порядок,  форми і методи реалізації  прав і обов'язків, встановлених  у нормах права. 

 За функціональним  призначенням норми права поділяються  на:

1. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин. Відправні норми досить неоднорідні за своїм характером, змістом і цільовим призначенням, і, у свою чергу, поділяються на:

- норми-начала, які містять положення, що закріплюють  основи суспільного та державного  устрою;

- норми-принципи  — закріплюють вихідні принципи  права; 

- визначально-установчі  норми — містять положення,  що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми і засоби правового регулювання;

- норми-дефініції  — містять повні або неповні  визначення певних правових категорій  та понять.

2. Норми-правила  поведінки. На відміну від відправних, це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

 За характером  диспозиції норми права поділяються  на:

- зобов'язуючі  — вказують на необхідну, з  точки зору держави, поведінку; 

- забороняючі  — вказують на неприпустиму, недозволену, з точки зору держави, поведінку;

- уповноважуючі  (дозволяючі) — вказують на можливу  поведінку суб'єкта.

 За характером  регламентації бажаної поведінки  суб'єктів: 

- категоричні  (імперативні) — приписують чітко  визначені дії, однозначно закріплюють  вичерпний перелік прав і обов'язків суб'єктів і не попускають жодних відхилень від них;

- диспозитивні  — встановлюють певні права  і обов'язки суб'єктів, але допускають  вибір поведінки суб'єктів правовідношення; 

- рекомендаційні  — встановлюють варіанти бажаної, але необов'язкової поведінки;

- заохочувальні  — встановлюють засоби заохочення  за здійснення бажаних або  корисних для держави і суспільства  діянь.  
 

5. Способи викладення  правових норм у статтях нормативно-правових  актів  

 Форми викладу  правових норм у статтях нормативно-правових актів бувають наступні:

 За повнотою  викладу: 

- пряма —  в одній статті вміщено всі  обов'язкові елементи певної норми; 

- відсилкова  — в одній статті вміщено  не всі обов'язкові елементи  норми або не всі фрагменти  їхнього тексту, але подається відсилка до тих конкретних статтей даного або іншого нормативного акту, в яких знаходиться відсутня тут частина норми;

- бланкетна  — відсутня якась частина правової  норми у статті нормативно-правового  акту, проте відсилка робиться щодо конкретного нормативного акту, а не окремих статтей.

 За рівнем  узагальнення:

- казуїстична  — зміст норми розкривається  індивідуалізованими поняттями,  шляхом переліку певних фактів, випадків, ознак тощо;

- абстрактна  — зміст норми розкривається загальними поняттями.  
 

 Висновки  

 При аналізі  даної роботи можна зробити  наступні висновки.

 Особливим  видом соціальних норм, елементом  системи нор¬мативного регулювання  соціальних відносин, є норми  права. Норми права є «елементарними  частинками» права, складови¬ми права у цілому, тому їм притаманні всі основні ознаки права. Водночас нормам права як окремим явищам властиві свої особ¬ливі ознаки, що відрізняють їх від інших соціальних норм.

 Правова норма  має двосторонній характер, бо, встановлюючи  обов'язки, вона, одночасно, надає і повноваження. Отже, крім наказової функції, правова норма має ще й другу функцію — функцію надання, або надавальну, привласнюючу.

 Структура  (або внутрішня форма) правової  норми — це об'єктивно зумовлена  потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в її поділі на складові елементи та у певних зв'язках між цими елемантами. Елементами правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція.  
 

 Література  

1. Андрусяк Т.Г.  Теорія держави і права. —  Львів.: Фонд «Право для України», 1997. — 396 с.

2. Волинк К.Г.  Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с.