Теоретична  частина

Планування  росту продуктивності праці з факторами.

Вступ

Економіка України  в  останньому десятиріччі ХХ століття зазнала суттєвих змін у зв'язку з переходом від адміністративно  – командної системи господарювання до ринкових відносин. Це вплинуло на всі економічні процеси,  в  тому числі на ставлення до  праці  і управління.

Кожне покоління  людей формує своє ставлення до  праці  на основі накопичених знань, досвіду попередніх поколінь і прагне створити щось своє, нове. Тому  продуктивність   праці , що становить один із основних показників результативності розвитку економіки, циклічно змінюється як під впливом оновлення трудових ресурсів, так і під впливом технічного прогресу.

Кожний історичний етап розвитку економіки країни характеризується відповідним рівнем  продуктивності   праці . Цей рівень формується під впливом політичних, економічних, технічних і соціальних факторів.  Продуктивність   праці  на промислових  підприємствах  України у порівнянні з 1990 р. різко знизилась. Це вплинуло на рівень життя працівників. Однак, незважаючи на низький рівень  продуктивності   праці і, як наслідок, неефективне використання робочої сили,  підприємства  недостатньо приділяють увагу вирішенню цієї проблеми.  Продуктивність   праці є не тільки ознакою ефективної роботи  підприємства , раціонального використання ресурсів, а також і його конкурентоспроможності.

Ринкові відносини  в  Україні формуються на основі вітчизняного і світового досвіду  управління і досягнень у розвитку науки управління. З огляду на складність ситуації  в  Україні, коли вітчизняні  підприємства  повинні адаптуватися до нових відносин та інтегруватись у світову систему, методи управління повинні забезпечити перехід до ринкових відносин з найменшими втратами для суспільства. Однак цього не відбулось. Економіка України опинилася в глибокій кризі. Країна зазнала суттєвих матеріальних і моральних збитків, які проявились у скороченні національного доходу, обсягу виробництва продуктів і послуг, зростанні безробіття, бідності. Протягом тривалого часу іде пошук нових, гнучких методів управління як на державному рівні, так і на рівні первинної ланки економіки – підприємства . Позитивні тенденції, які означились з 2000 р., знайшли відображення   в таких узагальнених показниках  діяльності   підприємств  як обсяг виробництва, зайнятість,  продуктивність , підвищення заробітної плати, рентабельність.

Формування ринкових відносин, зміна форм власності істотно  перевернули зміст і форми  внутрішніх економічних відносин на  підприємствах . Зміна внутрішнього економічного механізму супроводжувалась формуванням нового мислення керівників і стилю управління. Перед керівниками вищого і середнього рівня постали високі вимоги щодо підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, які задіяні у виробничому процесі, підвищення якості продукції і зростання обсягу виробництва на одиницю ресурсів. Таким чином, назріла необхідність концентрації зусиль не тільки на проблемі підвищення  продуктивності  індивідуальної  праці , а перш за все, на підвищенні сукупної  продуктивності  на рівні  підприємства .

Планування росту  продуктивності праці є центральною  ланкою у всій системі планування, бо обумовлює ріст ефективності виробництва.

1. Методи оцінки рівня продуктивності праці на підприємстві.

Продуктивність праці  – це відношення кількості продукції виробленої якоюсь організаційною структурою до витрат цієї структури на вироблення та збут своєї продукції. Отже, щоб виміряти продуктивність, треба дати кількісну оцінку продукції та витрат на неї і зіставити їх.

На вимір  продуктивності праці мають вплив  наступні фактори:

• зміна асортименту;

• тривалість  виробничого циклу;

• віднесення  конкретної продукції до конкретних витрат;

• метод поєднання  даних;

• імовірність відсутності даних

• вибір міри продуктивності;

• період, за який збирають інформацію;

• достовірність та зіставність інформації.

У практиці застосування найбільш відпрацьованими та повсюдно використовуваними є три методи виміру продуктивності:

• нормативний метод;

• багатофакторна  модель виміру продуктивності;

• багатокритеріальний метод.

Нормативний метод  – організаційний метод виміру продуктивності, орієнтований на розвиток системи вимірювання  при активному залученні персоналу  фірми. Став повсюдно використовуватися  з розвитком комп’ютерно-інформаційних  служб. Метод базується за принципом номінальних груп (МН) та дельфійським принципом  (МД – полягає в систематичному збиранні думок експертів з метою їх узагальнення). Нормативний метод придатний для малих одиниць аналізу (робочих груп, відділів). Його також можна застосовувати для заводів, служб, чи фірми в цілому., при цьому використовують:

1. вибіркове представництво;

2. дельфійський  метод ;

3. об’єднання  різних систем виміру.

Нормативний метод  використовується також і в стратегічному  плануванні та перспективному вирішенні  проблем.

Багатофакторна  модель  виміру продуктивності в  більшості базується на використанні звітних даних, а не з використанням  інформації від працівників. Процедура  направлена “зверху вниз” (а не знизу вверх) і опирається на використанні тільки коефіцієнтів та індексів для виміру продуктивності. Модель використовують із метою:

1. отримати загальний інтегрований вимірник продуктивності для підприємства;
2. забезпечити аналітичну ревізію динаміки показників продуктивності;
3. підготувати фінансові звіти;
4. оцінити і виміряти вплив відхилень продуктивності на прибутковість;
5. оцінити ефективність окремих заходів (як-то: гуртки якості, впровадження системи контролю якості, стимулювання технологічних інновацій);
6. оцінити вигоду від замірів продуктивності на підприємстві;
7. отримати дані для стратегічного планування (використання потужностей, організація збуту, регулювання витрат та штатів, управління якістю, ціноутворення та ін.).

Багатокритеріальний метод  виміру продуктивності праці (його ще називають матрицею мети) дозволяє виміряти та отримати агрегований (об’єднаний) індекс показників продуктивності праці. Цей метод тісно пов’язаний з попередніми двома і базується на їх методиках розрахунків. Сама процедура складається з наступних етапів:

1. визначення і ранжування критеріїв, за котрими оцінюють продуктивність;
2. оцінка відносної значимості критеріїв результативності;
3. об’єднання графіків (шкал, кривих) із вагами критеріїв.

Багатокритеріальний метод  дозволяє розробити наглядну і ефективну систему виміру і  оцінки продуктивності та результативності. Він є ефективним інструментом ув’язки плану підвищення і виміру продуктивності.

2. Планування зміни продуктивності праці за факторами.

В процесі планування продуктивності праці на підприємствах  і фірмах необхідно визначити  вплив різних факторів на темпи її приросту в майбутній період. До основних виробничих факторів зростання продуктивності прийнято відносити технічні та організаційні, які безпосередньо пов'язані з поліпшенням техніки і технології виробництва, вдосконаленням організації праці, виробництва, планування й управління.

Планування продуктивності праці в ринкових умовах передбачає облік дії закону спадної віддачі, який стверджує, що, починаючи з певного  моменту, послідовне приєднання змінних  одиниць праці до незмінного ресурсу  капіталу дає зменшується додатковий або граничний продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю праці. Інакше кажучи, якщо кількість робітників, які обслуговують дане технологічне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягу випуску продукції буде відбуватися все повільніше, у міру того як більше робочих залучатиметься до виробництва товарів і послуг. Цей закон означає, що в кожному конкретному випадку існує оптимальний рівень продуктивності праці, який необхідно вміти планувати на тому чи іншому підприємстві.

Зміна співвідношення між затратами робочого часу і  кількістю виробленої продукції  характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці  визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично  не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;
• найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Найпоширенішим  методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1. структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;
2. підвищення технічного рівня виробництва;
3. удосконалення управління організації виробництва і праці;
4. зміна обсягу виробництва продукції;
5. галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;
6. уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності  працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності. Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

Відмінності в  умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці  окремих чинників зумовлюють різноманітність  розрахунків економії чисельності  за окремими факторами. Однак можна  визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

• необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;
• в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;
• за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.

Важливим фактором зростання продуктивності праці  є підвищення технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комплексної  механізації й автоматизації  виробничих процесів, упровадження передової  технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів. Зміна чисельності працівників у результаті впровадження нової техніки, технології, модернізації устаткування визначається порівнянням чисельності працівників для виконання запланованого обсягу робіт, до і після впровадження заходів.

Вплив комплексної  механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення продуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами: удосконалення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу); збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку; зміни в спеціалізації виробництва, не пов'язані з впровадженням нової техніки; впровадження прогресивних форм організації праці; зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.

Поліпшення використання робочого часу можна досягти в  результаті скорочення цілодобових  і внутрішньозмінних втрат (простої, прогули, неявки через хворобу, у  зв'язку з виконанням держобов'язків, з дозволу адміністрації тощо). Велике значення для підвищення продуктивності праці має зниження чисельності робітників, які не виконують норми виробітку. Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і структури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів продукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робітників, і значно меншою мірою — чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу.

Даний метод  планування зростання продуктивності праці є досить поширеним. Проте  він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує  планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці. У методиці планування необхідно подолати існуючі вади, а головне — зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і поліпшення використання робочого часу.

Під час планування зростання продуктивності праці  за таким методом можна використовувати  показники зниження технологічної  трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності  промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.

Основними техніко-економічними показниками, які використовуються під час планування підвищення продуктивності праці, можуть бути:

• нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випускається;
• зниження трудомісткості від упровадження запланованих організаційно-технічних заходів;
• чисельність працівників за категоріями;
• баланс робочого часу працівників у базисному і плановому періодах.

Щоб розрахувати  денну або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продуктивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продуктивності праці працівників за годинною продуктивністю, яка розрахована на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників

3. Відображення продуктивності праці в планах діяльності підприємства.

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі  чинники зростання продуктивності праці можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх  чинників належать ті, що об’єктивно перебувають  поза контролем підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктура, природні ресурси). Ураховуючи їх, можна ґрунтовніше виробляти стратегію щодо продуктивності праці на перспективний період.

До внутрішніх чинників належать ті, на які підприємство може впливати безпосередньо (характер продукції, технологічні процеси, матеріали, енергія, персонал, організація виробництва та праці, система мотивації тощо).

З метою планування продуктивності праці ці чинники  можна об’єднати в такі групи:

• підвищення науково-технологічного рівня виробництва;
• удосконалення організації виробництва, праці й управління;
• зміна обсягу та структури продукції, що випускається;
• інші фактори.

Кількість чинників, які враховують під час планування продуктивності праці, та їхній зміст  залежать від галузевої специфіки  підприємства, особливостей здійснюваних заходів. Вплив чинників на продуктивність праці в даному методі планування визначають на підставі розрахунку умовного вивільнення чисельності працівників.

Можливий такий  порядок розрахунку вивільнення  чисельності.

До першої групи  чинників — «Підвищення науково-технологічного рівня виробництва» належать: упровадження нової техніки, прогресивних технологій, механізація й автоматизація виробництва; поліпшення використання сировини; застосування прогресивних матеріалів тощо. Здійснення цих заходів знижує трудомісткість продукції.

Дослідження доводять, що заміна універсальних верстатів  автоматами й напівавтоматами забезпечує зростання продуктивності у 3, спеціальними — у 4 й агрегатними верстатами — у 5 разів.

Визначення вивільнення  чисельності працівників за рахунок чинників «Удосконалення організації виробництва, праці й управління» треба робити окремо щодо працівників апарату управління й робітників.

Зменшення чисельності  апарату управління виробництвом (за рахунок збільшення цехів, дільниць; поліпшення структури управління тощо) визначають зіставленням чисельності апарату управління до і після впровадження заходу з урахуванням терміну реалізації заходу.

За групою чинників «Зміна обсягу та структури продукції, що випускається» відносне вивільнення чисельності працівників пов’язано з тим, що чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу, окрім основних виробничих робітників, зростає меншою мірою, ніж обсяг виробництва.

Чинники, які  не можна віднести до розглянутих  вище груп, належать до чинників зовнішнього середовища. Розрахунок впливу зовнішніх чинників на чисельність працівників слід здійснювати, ураховуючи зміни трудомісткості або виробітку.

За неможливості розрахувати економію чисельності  під впливом деяких чинників (наприклад, соціальних) її визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Розраховуючи  економію чисельності в плановому  періоді, треба брати до уваги  перехідну економію, яку буде отримано від заходів, які здійснені в попередній період, але не дали повного розрахункового ефекту.

Результати розрахунків  відображають у «Плані продуктивності праці» (табл. 1). 

Таблиця 1 ПЛАН ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПЕРІОД

Практична частина

Задача 7.

За наведеними даними визначте суму фінансування за рахунок зовнішніх джерел для підприємства.

Плановий обсяг  продажу продукції в наступному році – 400 000 грн.

Обсяг продажу  продукції в поточному році – 350 000 грн.

Відсоток чистого  прибутку після виплати дивідендів до обсягу продажів 3%.

Приріст активів, що залежать від обсягу продажів продукції, становить 80% від приросту обсягу продажу.

Приріст пасивів, що залежать від обсягу продажу, становить 40% приросту обсягу продажів.

Рішення:

Використовуємо  формулу визначення суми зовнішнього фінансування :

Фз = А*(ΔР)- П*(ΔР)-К*Р,

де Фз — необхідне  фінансування  за рахунок зовнішніх джерел, тис. грн;

А —  активи , які змінюються залежно від  обсягу   продажів , тис. грн;

ΔР — запланована зміна  обсягу  збуту за рік, тис. грн;

П — пасиви, що змінюються залежно від  обсягу   продажів , тис. грн.;

К — відношення чистого прибутку після виплати дивідендів до  обсягу   продажів ;

Р —  обсяг  збуту в  плановому  році, тис. грн.

Підставляючи  наведені дані, одержимо:

Фз = 0,80 (50 000) – 0,40 (50 000) – 0,03 (400 000) = 8 000 грн.

Відповідь:

Підприємству  потрібно 8000 грн, щоб забезпечити збільшення  обсягу  виробництва і реалізації продукції.