Податкові правовідносини

Завдання  №1

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. Дайте відповіді на запитання.

1.Податкове право. Податкові правовідносини.

Податкове право є складним фінансово-правовим інститутом, що регулює  основи формування доходної частини  бюджетної системи країни, тобто  регулює лише відносини, що пов'язані  з рухом грошових коштів від платників  податків та зборів до бюджетів відповідного рівня. Податкове право взаємодіє  з усіма інститутами фінансового  права. Його норми зумовлені публічністю  державних фінансів та регулюють  діяльність зі стягування податкових платежів для загальнодержавних  та регіональних потреб. Отже, можна  сказати, що податкове право-це один з основних інститутів фінансового  права. 
   Податкове право як фінансово-правовий інститут являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін. 
   Інститут податкового права є відокремленим комплексом юридичних норм, що забезпечують цільове регулювання різновиду відносин, пов'язаних з надходженням до бюджетів податків та зборів. Податкове право - відносно самостійний сектор фінансового права і займає автономне становище щодо інших інститутів цієї галузі. 
   Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження грошових коштів від платників до бюджетів у формі податків та зборів. Характерною рисою податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер. Щодо методу правового регулювання, то він є характерним для фінансового права в цілому, тобто метод державно-владних приписів, що підкріплюється можливістю застосувати санкції з боку держави [1]. 
   Водночас зазначений метод має особливий механізм регулювання, взаємозв'язок норм, юридичний режим. Імперативний метод регулювання чітко встановлює межі поведінки підпорядкованих суб'єктів. 
   Складна природа податку, що об'єднує економічні та правові його характеристики, зумовлює юридичну природу податкових норм, характер їх взаємодії. Оскільки податкова система держави за своєю сутністю є системою розподільних та перерозподільних відносин у суспільстві, вона детермінує юридичну природу податково-правової норми. Подібно до інших правових норм, податково-правові норми містять правила поведінки, встановлені державою та забезпечені силою її примусу. З іншого боку, специфіка предмета податкового права визначає й специфіку юридичної природи податково-правових норм. Їх змістом є встановлення правил поведінки учасників особливого виду суспільних відносин-податкових відносин, тобто поведінки, яка завжди пов'язана з розподілом чи перерозподілом державою в її інтересах частини власності інших юридичних та фізичних осіб. 
   Залежно від змісту податково-правові норми поділяються на матеріальні і процесуальні. У свою чергу залежно від характеру впливу на поведінку суб'єктів податкових правовідносин усі матеріальні податково-правові норми поділяються на зобов'язуючі, забороняючі та уповноважуючі. На думку фахівців, об'єктивний поділ фінансово-правових норм на зазначені види зумовлюють такі фактори: 
   а) функції податкових норм; 
   б) спеціалізація податкових норм; 
   в) способи правового регулювання. 
   Інститут податкового права визначається багатьма елементами, що зводяться до ряду загальних принципів: 
   - наявність комплексу рівних норм, що регулюють однорідні відносини; 
   - різносторонній вплив податкових норм, що забезпечує єдиний підхід; 
   - об'єднання всіх норм інституту податкового права стійкими зв'язками. 
   Принципи податкового права охоплюють керівні положення права, визначають суть системи та інституту. Можна виділити матеріальні (що охоплюють суть категорії), процесуальні (що регулюють сфери компетенції суб'єктів податкових правовідносин) та розрахункові (що регулюють функціонування конкретного податкового механізму) принципи. 
   Податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі, та у зв'язку з юридичними фактами, учасники яких наділені суб'єктивними правами та несуть юридичні обов'язки, пов'язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і цільових фондів та поданням податкової звітності. Ці відносини існують лише після оформлення їх у відповідну правову форму [2]. 
   Податковим правовідносинам властиві загальні характерні риси, що притаманні будь-яким іншим правовим відносинам. Водночас правовідносини кожної галузі права мають власну неповторну специфіку. Так, найголовніша особливість фінансових, у тому числі й податкових, правовідносин полягає у тому, що вони виникають у процесі фінансової діяльності держави. Важливою галузевою особливістю фінансових правовідносин, зокрема податкових, є також те, що однією зі сторін завжди виступає держава. Особливості податкових правовідносин найповніше характеризуються їх специфікою, яка проявляється насамперед у: 
   а) цільовій системності - система податкових правовідносин підпорядкована встановленню податків та зборів; 
   б) формальній визначеності - за допомогою норм регулюють чітко визначені зв'язки, що встановлюються між суб'єктами податкових правовідносин; 
   в) забезпеченні державним примусом. 
   Об'єктом регулювання у податкових правовідносинах виступають грошові кошти платників, які надходять до бюджетів. 
   Суб'єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав та обов'язків. Суб'єкти повинні мати податкову правосуб'єктність, що передбачена нормами права. 
   Виділяють три групи суб'єктів: державу (в особі представницьких органів, що приймають нормативно-правові акти у сфері оподаткування), податкові органи та платників податків. Деякі вчені до суб'єктів податкових відносин включають також і кредитно-фінансові установи, через які здійснюються платежі з перерахування податків до бюджетів відповідних рівнів. 
   Відносини з приводу оподаткування набувають певної правової форми, внаслідок чого податкова система становить систему нормативно-правових актів, зокрема податкових законів, що регулюють відносини: 
   - між державою і платниками -стосовно визначення основних елементів оподаткування, порядку обчислення і справляння податків; 
   - між державою і органами місцевого самоврядування - щодо розмежування їх прав законодавчої компетенції у податковій сфері, законодавчого закріплення за бюджетами кожного рівня влади власної доходної бази; 
   - між державою і органами, що забезпечують справляння податків - з приводу визначення правового статусу цих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за забезпечення своєчасного надходження податків до бюджетів; 
   - між органами податкової служби і платниками - стосовно взаємних прав та обов'язків і механізму їх реалізації. 
   Податкові органи розглядаються в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні до їх складу входять Державна податкова служба України, у тому числі податкова міліція, органи Державного казначейства та Державної митної служби України, які забезпечують фінансовий контроль за справлянням податків як безпосередньо, так і опосередковано під час здійснення основної діяльності (наприклад, при справлянні мита та непрямих податків під час здійснення експортно-імпортних операцій). У вузькому розумінні податкові органи обмежуються виключно податковими адміністраціями й інспекціями, а також відповідними підрозділами податкової міліції. Їх повноваження визначені законами України "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу України", указами Президента України, чинними податковими законами, а також актами Державної податкової служби України. Платник податку - це фізична або юридична особа, яка несе юридичну відповідальність за сплату податку або безпосередньо його сплачує, при цьому не несе юридичної відповідальності. Податок сплачується за рахунок власних коштів суб'єкта оподаткування, тобто податок має скорочувати доходи платника податку. У деяких випадках між державою та платником перебуває уповноважена особа (податковий агент), яка відраховує податок, перераховує його до бюджету та несе за це відповідальність. Платник може реалізовувати свої обов'язки зі сплати податку безпосередньо або через представника. Представництво виступає в трьох формах - законне, уповноважене, офіційне представництво. 
   Законними представниками є юридичні та фізичні особи, уповноважені представляти інтереси платника податків. Такими представниками виступають: 
   а) для підприємства - його керівник та головний бухгалтер, які уповноважені від імені підприємства підписуватися фінансові документи; 
   б) для консолідованої групи платників податків - законні представники головного підприємства, що входить до складу цієї групи; 
   в) для фізичної особи - батьки, усиновителі, опікун або інші особи за наявності у них документів, які засвідчують їх родинні зв'язки чи відповідні повноваження. 
   Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально засвідченого договору чи довіреності. Офіційні представники призначаються за ініціативою податкового органу, суду у випадках, коли особа через об'єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, є безхазяйним. 
   Офіційними та уповноваженими представниками не можуть бути судді, слідчі або прокурори, посадові особи податкових органів. Правовідносини платника податку і держави визначаються за принципом резидентства, згідно з яким платників податків - фізичних осіб поділяють на таких, що: 
   - мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі (183 дні в календарному році сумарно) -резиденти; 
   - не мають постійного місця проживання або місцеперебування на даній державній території -нерезиденти. 
   Для юридичних осіб визначальними факторами, що встановлюють їх резидентство, є: місце державної реєстрації; місце розташування апарату управління (офісний центр); місце здійснення основної діяльності. 
   Платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з чинним законодавством в Україні покладено обов'язки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів. 
   Обов'язки платників податків і зборів (обов'язкових платежів) законодавчо визначені. 
   1. Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: 
   1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; 
   2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); 
   3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; 
   4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). 
   2. Керівники й уповноважені посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законом. 
   3. Обов'язок щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням. 
   Права платників податків і зборів (обов'язкових платежів) передбачені ст. 10 Закону України "Про систему оподаткування". Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право: 
   1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України; 
   2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; 
   3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб. 
   Особливості реалізації встановлених законодавством прав платників податків конкретизуються у нормативно-правових актах, прийнятих Державною податковою службою України [3].


Значимість  відносин, які виникають при зборі  податків, величезна, тому держава ретельно регулює їх за допомогою правових норм. Сукупність цих норм складає  податкове право.

Податкове право частина фінансового, але податкові правові норми мають певні особливості. Податкові відносини визначають рух коштів від платника до відповідних централізованих фондів у формі податкових платежів. Відносини суб’єктів при сплаті податків складають певні групи:

1) між державою і податковими  органами;

2) між податковими органами і  платниками;

3) між державою, податковими органами  і фінансово-кредитними установами  по акумуляції податкових платежів.

Податкове законодавство України  розгалужене, бо включає закони по всіх видах податків, інструкції Головної державної податкової адміністрації, їх численні листи, телеграми тощо. Але є і так званий основний закон, що встановлює види усіх податків, обов’язкових платежів, принципи і систему оподаткування. Це Закон України “Про систему оподаткування” в редакції від 02.02.1994р., який складається з трьох розділів. Перший “Загальні положення” містить основний перелік податкових інструментів, що конкретизуються у вузьких нормативних актах і регулюють окремі податкові платежі. Цей розділ найважливіший і може використовуватися в проекті Податкового Кодексу. Другий розділ присвячений переліку податків, зборів і платежів, що справляються на території України. Розділ III “Заключні положення” містить ряд окремих положень, що порушують питання порядку сплати податків, контролю за цим, усунення подвійного оподаткування тощо.

Податкові закони і підзаконні податкові  акти називають елементи податкового  механізму, які можна поділити на дві групи:

1. Основні головні характеристики податку, без яких неможливо уявити відповідний податковий механізм:

а) платник податку;

б) об’єкт оподаткування;

в) ставка податку.

Фактично на підставі цих елементів  можна мати загальне поняття про  податок. Відсутність будь-якого  з цих елементів залишає питання  відкритим і повністю невизначеним.

2. Додаткові необхідні характеристики податку, що розкривають специфіку податкового механізму і його використання:

а) пільги по оподаткуванню;

б) особливості обчислення об’єкта;

в) бюджет чи фонд, куди поступають податкові  платежі;

г) терміни і періодичність перерахування  податку.

Відносини, які виникають у галузі податків, регулюються, як і всі фінансові  відносини, фінансово-правовими нормами  і набувають форми податкових правовідносин.

Система податкових правовідносин  підпорядкована певній меті, а саме: встановленню і стягненню податків. Податкові правовідносини мають чіткі, встановлені законодавчими нормами, зв’язки між суб’єктами, які ніколи не можуть бути рівними, їх права і обов’язки перед державою.

Держава зацікавлена в тому, щоб  своєчасно надходили податкові  платежі, які вже стають власністю  держави. Держава охороняє будь-які  правовідносини. Норми, які регулюють  відносини, мають санкції вказівки на наслідки невиконання правил, що містяться в нормах. Податкові  правовідносини забезпечуються державним  примусом особливо, бо держава не може існувати без матеріального забезпечення, а податки це значна частина її бюджету.

Головною характеристикою будь-якого  податку є його платник. Доволі часто  в літературі й на практиці ототожнюються  поняття “суб’єкта податкових правовідносин”, “суб’єкта податку” і “платника  податку”, але вони не завжди збігаються.

Головним критерієм розрізнення  суб’єкта податку і носія податку  є принцип юридичного чи фактичного обов’язку сплати податку. Якщо суб’єкт  податку характеризується юридичним  обов’язком перерахування податку  до бюджету, то реальні засоби, тобто  кошти для цього надає платник. Так, суб’єкт та носій податку  можуть збігатися (в основних видах  прямих податків) і не збігатися  при непрямому оподаткуванні. Наприклад, при сплаті податку на додану вартість перераховує кошти в бюджет особа, що реалізувала товар (роботу, послугу), але за рахунок грошей, одержаних  у покупця (інколи споживача) носія, який і буде реальним, а не формальним платником податку.

Таким чином, при прямому оподаткуванні  суб’єкт і носій податку збігаються і формально перераховують в  бюджет реальні кошти однієї і  тієї ж особи; при непрямому оподаткуванні  формальний платник (суб’єкт) перераховує  кошти носія податку, одержані першим при реалізації товару.

Отже, суб’єкт оподаткування особа (юридична чи фізична), що реалізує юридичний обов’язок сплати податку.

Носій податку особа, що реально сплачує податок, на яку надходить остаточний податковий тиск у вигляді кінцевого споживача.

Платниками податків, зборів і інших  обов’язкових платежів є юридичні і фізичні особи, на яких законодавством покладено обов’язок сплачувати податки і інші обов’язкові платежі (Ст. 4 Закону “Про систему оподаткування”).

Платник може реалізовувати свої обов’язки  по сплаті податку або безпосередньо, або через представника, який представляє  його інтереси.

Зараз розробляється правовий механізм точного обліку платників податку. Цьому сприятиме Закон України  “Про державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших обов’язкових платежів” від 22.12.94 р., який вступив  у дію з 01.01.96 р. Цей механізм полегшує облік платників і внесення ними платежів, але навряд чи можна сказати, що Закон цей був скерований на захист людини – платника податку. Головні права закріплені за податковими  адміністраціями, а обов’язки їх зводяться до підтримання у належному  стані Державного реєстру (стаття 9), а відповідають податківці тільки за розголошення інформації про платника (стаття 11).

З невеликим запізненням подібний механізм запроваджений і для  юридичних осіб.

Ці положення впроваджені постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. № 118 “Про створення єдиного  державного реєстру підприємств  і організацій України”. Постановою Уряду у вигляді єдиного державного реєстру підприємств і організацій  в Україні вводиться автоматизована система обліку, накопичення і  обробки інформації про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх окремих підрозділів (філіалів, відділень, представництв).

Метою утворення Державного реєстру  є забезпечення єдиних принципів  ідентифікації і обліку суб’єктів  господарської діяльності; здійснення нагляду за структурними змінами  в економіці, забезпечення інформацією  тощо. В реєстр входять дані про  юридичних осіб, розташованих і здійснюючих  свою діяльність на території України, розміщених за межами України, але створених  за участю українських структур. Реєстр складається з комплексу інформації, куди входять ідентифікаційні, класифікаційні, довідкові, реєстраційні і економічні дані. Створення його здійснюється Міністерством статистики України.

В основу обчислення певного податку  з конкретного платника податковою юрисдикцією держави, що представляє  платник, або на території якої здійснює діяльність, покладені два критерії: резидентства і територіальності. Різноманітне поєднання цих критеріїв породжує різноманітний податковий режим і іноді знаходиться в основі проблеми подвійного оподаткування. Деякі країни за основу беруть критерій резидентства (Великобританія, США, Російська Федерація, Україна), інші здебільшого критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки)[4].

Принцип резидентства (постійного місця  знаходження) поділяє всіх платників  на дві групи:

а) резиденти особи, що мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі та підлягають оподаткуванню з усіх джерел і несуть повну податкову відповідальність;

б) нерезиденти особи, що не мають постійного місця знаходження в державі, і підлягають оподаткуванню тільки з прибутку, одержаного на даній території та несуть обмежену податкову відповідальність.

Таким чином, розподіл на резидентів і нерезидентів здійснюється на підставі трьох принципів:

1) постійного місцеперебування  на території держави (частіше  всього це кількісний критерій 183 доби);

2) джерела, з яких одержують  доходи;

3) межі податкової відповідальності (обов’язку): повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну  належність джерела прибутку. При  цьому оподаткуванню в даній  країні підлягає тільки прибуток, здобутий на й території, тоді як прибуток, одержаний  за її межами, звільняється від податків в даній країні. Існує декілька підходів до класифікації платника податків:

належності до даної держави (іноземні і національні);

юридичні і фізичні особи.

Останній є найбільш слушним, узагальненим і тому найбільш часто виступає у  вигляді законодавче закріпленого. Таким чином, платники поділяються  на дві групи: юридичні і фізичні  особи (не змішувати з поділом  податків за принципом платника: податки  з юридичних осіб; податки з  фізичних осіб; податки, що допускають змішаних платників).

Об’єкт оподаткування можна визначити як прибуток чи його частину, вартість деяких товарів, майно платників, окремі види їх діяльності, додаткову вартість і інші об’єкти, встановлені законодавчими актами.

Закон України “Про систему оподаткування” у вигляді об’єкта оподаткування  визначає дохід (прибуток), додану вартість продукції, вартість окремих товарів, майно юридичних і фізичних осіб і об’єкти, введені певними законодавчими  актами України.

Предмет оподаткування дуже схожий на об’єкт оподаткування. В деяких випадках їх використовують як поняття синоніми. Співвідношення об’єкта і предмету оподаткування нагадує співвідношення філософських категорій “змісту” і “форми”. Предмет оподаткування визначається конкретними ознаками, особливостями, характеристиками, тоді як об’єкт становить узагальнене поняття.

Наприклад, при оподаткуванні громадян об’єктом виступає сукупний річний прибуток, що включає цілий набір предметів обкладання (заробітну плату, прибуток від підприємницької діяльності, авторські гонорари і т.д.). Практично збігаються об’єкт і предмет обкладання при нарахуванні плати за землю. Проте, якщо об’єктом тут виступає земельна ділянка, то предметом конкретна земельна ділянка, залежно від її специфічних особливостей (находженні в межах міста чи за його межами; характер грунту; інші деталі) ми і розраховуємо об’єкт оподаткування.

Необхідність розрізнення об’єкта  і предмету оподаткування визначається важливістю виділення серед матеріальних об’єктів саме тих, за якими законодавець закріплює особливий податковий режим та наслідки.

Використання податкової бази до багатьох майнових податків дуже важке, бо їх предмети важко сформулювати в якихнебудь одиницях оподаткування. В даному випадку  використовується одиниця оподаткування  конкретна специфічна характеристика предмету оподаткування, по відношенню до якої застосовується ставка податку.

Одиниця оподаткування здебільшого являє практичний, розрахунковий інтерес. За її допомогою провадиться встановлення нормативів і ставок обкладання (наприклад, при функціонуванні механізму податку із власників транспортних засобів; плати за землю). Можна виділити традиційні одиниці обкладання (прибутковий податок грошова одиниця; земельний податок одиниці виміру площі дільниць: акциз на спиртне кількість градусів), проте буває, що один і той же об’єкт припускає різноманітні параметри обкладання.

В коло категорій, що доповнюють або  тісно пов’язані з об’єктом оподаткування, входить і поняття “джерело податку”.

В деяких випадках джерело податку  може збігатися з об’єктом оподаткування (прибуток при розрахунку податку  на прибуток), але в більшості  випадків це два різних поняття. Джерелом сплати основної маси податків є доходи платника. Але, якщо для фізичних осіб можна справді казати про доходи, куди увійде заробітна плата, пенсії, прибуток від підприємницької діяльності і т.д., то для юридичних осіб в  основному мова може йти про чистий доход прибуток. Адже із загальної  суми виторгу вони зобов’язані відшкодувати гроші на засоби виробництва (матеріальні  витрати) і витрати робочої сили (фонд заробітної плати), а після  цього залишається тільки прибуток.

Отже, основним джерелом, за рахунок  якого сплачується основна маса податків, є прибуток. Існує і  певний порядок сплати податків за рахунок прибутку:

1. Насамперед прибуток, що оподатковується,  зменшується на майнові податки,  мито та інші платежі.

2. На другому етапі відраховуються  місцеві податки, видатки по  сплаті яких відносяться на  фінансові результати діяльності.

3. На третьому етапі сплачуються  всі податки, що залишилися  і вносяться за рахунок прибутку.

Таким чином, джерело податку кошти  платника (здебільшого прибуток), які  використовуються їм для сплати податку.

В окремій статті податкового закону завжди закріплюється як один із основних елементів податкового механізму  ставка податку.

Ставка оподаткування належить до основних елементів, що характеризує податковий механізм, без якого неможливо  уявлення про конкретний податок. Особливістю  саме цього елемента на фоні інших, що складають базу податкового механізму (платник, об’єкт), є його особлива мобільність, рухомість. За допомогою зміни ставки податку можна досить оперативно реагувати на різні перетворення в економіці, практично не торкаючись податкового механізму. Саме тому в  багатьох випадках регулювання конкретного  податку проходить без змін в  податкових нормативних актах, а  тільки шляхом зміни ставок податку  в поточних нормативних актах (практично  кожний Закон України про Державний  бюджет України на рік містить  ряд переглядів ставок податків: податок  із власників транспортних засобів, плата за землю тощо), незважаючи на те, що таке заборонено робити.

Ставка податку розмір податку, що встановлюється на одиницю обкладання.

Однією з актуальних проблем, яка  найчастіше обговорюється в державі, особливо в сучасний період, є податкові  пільги.

Пільга звільнення (повне чи часткове) платника податку, що враховує його особливості, від сплати податку. Слід підкреслити три моменти. Перший пільга це звільнення саме від сплати, а не від зобов’язання сплати, яке покладене статтею 67 Конституції. Адже при відстроченні (розстроченні) зобов’язання сплати податку залишається, а звільнення (на певний час) торкається лише сплати податку, і по закінченні певного терміну підлягає реалізації (податковий кредит). Друге звільнення можливе в двох обсягах: повному коли платник повністю звільняється від сплати податку, і частковому коли зменшується податковий тягар за рахунок зменшення об’єкта або розстрочки сплати податку. І третє коли мова йде про особливості платника, вони можуть стосуватися як безпосередньо рис, що його характеризують (інвалід І і II групи; ветеран Великої Вітчизняної війни: багатодітний платник), так і конкретних видів діяльності, якими він займається (підприємство, що виробляє сільськогосподарську продукцію; підприємства, які здійснюють фрахт судів і т.д.).

Практика законодавства виходить із закріплення переліку пільг у  відповідному законодавчому нормативному акті. Це забезпечує гарантії для платника від ліквідації одержаної привілеї на тривалий період часу.

Податкові правовідносини і реалізація безпосереднього обов’язку платника по сплаті податку припускають певне  протистояння податкового органу і  платника податку. Виходячи з цього, в законодавстві необхідно чітко  врегулювати межі можливих дій, установити права, обов’язки кожного з них.

Сплата податків є одним з  основних обов’язків юридичних і  фізичних осіб, що закріплено в статті 67 Конституції України. Реалізація цього обов’язка залежить як від  оптимальних стимулів та їх правового  регулювання, так і від чіткого  розподілу прав і обов’язків суб’єктів  податкових правовідносин. При законодавчому  регулюванні враховується, що права  закріплюють межі можливої поведінки  суб’єкта, тоді як обов’язки регулюють  межі належної поведінки другого  суб’єкта податкових правовідносин.

Основи правового статусу платника закріплюються законами, що регулюють  базу системи оподаткування. Нормативні ж акти, що регулюють механізм окремих  податків і зборів, деталізують конкретний перелік прав і обов’язків платників.

Права і обов’язки встановлюються щодо кожного податку і містяться  в конкретному нормативному акті. Важливіше виділити певні групи обов’язків платників, а саме обов’язки:

1. Організаційного  характеру:

стати на облік чи зареєструватися  в податковому органі (новий зміст  набув цей обов’язок з появою в Україні державних реєстрів фізичних і юридичних осіб платників  податків;

надавати компетентним органам  необхідну інформацію (податковим адміністраціям про відкриття рахунків, про рішення, прийняті судом чи власником) тощо.

2. По сплаті податків:

самостійно і вірно обраховувати суми податкових платежів;

своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки: погашати недоїмки.

3. По обліку і  звітності:

вести бухгалтерський облік і вносити  виправлення в звітність;

своєчасно і в повній мірі складати звіти і зберігати їх необхідний час;

надавати в податкові органи необхідні документи, пояснення, довідки, виконувати їх вимоги (або обгрунтовано відмовляти).

Конкретні обов’язки платника засновані  на двох підставах:

а) наявність об’єкта оподаткування  у платника; б) наявність фактів, що породжують обов’язок сплати податку.

Законодавче закріплюються факти, що припиняють обов’язки платника по сплаті податку:

сплата податку;

скасування податку;

смерть фізичної особи (при ліквідації юридичної особи обов’язок по сплаті податку переходить до ліквідаційної комісії).

Повноваження платника податку також можна об’єднати в групи:

1. Організаційного  характеру:

представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) в податкових органах;

бути присутнім при проведенні податкових перевірок.

2. По сплаті податків:

використовувати податкові пільги;

одержувати відстрочку, розстрочку, податковий кредит.

3. По обліку і  звітності:

одержувати в податкових органах  необхідну інформацію;

вибирати засіб проведення податкового  обліку;

надавати податковим органам пояснення, обгрунтовані відмови; оскаржувати  рішення податкових органів;

не розголошувати податкову  таємницю тощо.

Податкові органи являють собою  систему закладів (податкові інспекції, митний комітет, податкова міліція), що реалізують головну ціль забезпечення сплати податків і зборів в бюджети. Головне призначення визначає коло прав та обов’язків податкових органів, їх посадових осіб.

Права і обов’язки податкових органів  регулюються законами, що визначать  основи податкової системи, статус податкових адміністрацій. Якщо розглянути нормативні акти, що регулюють податкові відносини, можна виділити три групи суб’єктів, що складають систему податкових органів:

безпосередні податкові органи (найчастіше законодавець має на увазі податкові інспекції:

посадові особи податкових адміністрацій;

органи податкової міліції (як специфічні органи дізнання).

Права податкових органів можна об’єднати таким чином:

а) контрольні: проведення податкових перевірок; одержання від платника необхідних документів; аналіз документації платників і т.д.;

б) організаційні: припинення діяльності, ліквідацію чи реорганізацію підприємств; вилучення документів і предметів платника у вигляді доказів; виклик в податкові адміністрації осіб, що мають необхідну інформацію; подання в суди чи господарські суди позовів;

в) облікові: одержання інформації від платників і т.д.;

г) інформаційні: використання засобів масової інформації.

Владною стороною податкових правовідносин  виступають органи податкової системи.

Система податкових органів включає  декілька досить розгалужених структур. Очевидно, було б помилкою ставити  знак рівності між податковими органами і податковими адміністраціями (інспекціями). Останні є тільки одним з елементів  системи податкових органів. Можна  виділити систему податкових органів  у вузькому і широкому розумінні  слова.

Податкові органи у вузькому розумінні  ідентичні системі податкових адміністрацій (інспекцій) і здійснюють контроль тільки за надходженням в бюджет обов’язкових платежів. Податкові органи в широкому розумінні контролюють і забезпечують надходження в бюджет всіх відрахувань, що законодавець включає в податкову  систему, як сукупність податків, зборів, платежів. В даному випадку система  податкових органів охоплює вже  і митні органи, і податкову  міліцію. Таким чином, в широкому розумінні система податкових органів включає:

1. Державну податкову адміністрацію  України.

2. Митні органи України.

3. Податкову міліцію.

Фактично систему податкових органів  можна поділити на дві групи за місцем, що займає забезпечення обов’язкових платежів у їх діяльності.

А. Безпосередньо податкові органи, діяльність яких безпосередньо зв’язана із забезпеченням надходжень до бюджетів та цільових фондів від податків та зборів.

Б. Умовно податкові (митні органи) органи, що поряд зі своєю основною діяльністю забезпечують надходження від платежів, що складають основу податкової системи.

Основне місце в системі податкових органів до 1996 р. займали державні податкові інспекції. В 1996 році на місці  податкових інспекцій утворилися податкові  адміністрації. Законом України  “Про внесення змін до Закону України  “Про державну податкову службу в  Україні” № 83/98ВР від 05.02.98 на районному  рівні знов відтворені податкові  інспекції.

Державна податкова адміністрація  України є центральним органом  виконавчої влади, очолюваним Головою, який за посадою є міністром. Голови державних податкових адміністрацій  в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі призначаються  та звільнюються Президентом України.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

здійснення контролю за додержанням  податкового законодавства, правильність обчислення і сплати податків;

прийняття рішень по накладенню фінансових санкцій і адміністративних штрафів;

прийняття нормативних і методичних документів з питань оподаткування.

Діяльність митних органів в  Україні регулюється нормативними актами, до яких відносяться Митний Кодекс України, Закон України від 25.06.91 р. № 1263ХІІ “Про митну справу в Україні”, Указ Президента України  від 20.01.95 р. № 73/95 “Про положення про  державний митний комітет України”, Постанова Кабінету Міністрів України  від 8.07.94 р. № 465 “Про організацію територіальних митних управлінь”.

Митна справа в Україні включає  в себе організацію переміщення  товарів і предметів через  митний кордон України, обкладення митом. Митна справа здійснюється безпосередньо  митними органами, що становлять єдину  республіканську систему, що включає  Державний митний комітет України  та митниці України. Державний митний комітет України створюється  Кабінетом Міністрів України, положення  про нього затверджується Верховною  Радою України. Утворення, реорганізація  і ліквідація митниць України  проводиться Державним митним комітетом  України.

Державний митний комітет України  є центральним органом державної  виконавчої влади, який підпорядкований  Кабінету Міністрів України. В межах  своїх повноважень Комітет організовує  і контролює виконання актів  законодавства України про митну  справу. Він приймає нормативні акти тільки відповідно до Митного кодексу  і інших законів України.

У систему митних органів входять  Державний митний комітет України  і територіальні митні управління, митниці і інші митні заклади. Згідно з статтею 9 Митного Кодексу  України, в межах встановленої кількості  робітників митної системи утворені територіальні митні управління.

Закон України № 83/98ВР від 05.02.98 вніс суттєві зміни до Закону України  “Про державну податкову службу в  Україні”, закріпив у складі органів  державної податкової служби відповідні підрозділи по боротьбі з податковими  правопорушеннями (стаття 1). З’явився новий розділ у цьому Законі –  “Податкова міліція” (стат ті 1927).

Податкова міліція є специфічним правоохоронним органом, що забезпечує економічну безпеку держави при надходженні податкових платежів в бюджет або платежів.

Діяльність податкової міліції  регулюється системою нормативних  актів, що знаходяться на перехресті кількох галузей права: кримінального, кримінальнопроцесуального, адміністративного  і, звичайно, фінансового. В деяких випадках важко визначити пріоритет конкретної галузі права при вирішенні цілком конкретного питання. Наприклад, санкція  ст. 1482 КК України залежить від розміру  прихованого прибутку від оподаткування, а визначити його можна підсумувавши усі надходження від податків, зборів і платежів. Таким чином, ми зіткнулися з перетином фінансової і кримінальноправової норм.

Широкий перелік завдань, що стоять перед органами податкової міліції, можна згрупувати в два блоки:

попередження і припинення податкових правопорушень, в першу чергу  злочинів;

попередження і припинення правопорушень  в системі податкових органів.

В основі діяльності органів податкової міліції лежать декілька принципів:

а) законності;

б) підконтрольності та підзвітності вищим органам законодавчої і  виконавчої влади;

в) поєднання гласної і негласної  діяльності;

г) єдиноначальності;

д) єдності і централізації органів  податкової міліції;

е) охорони прав та свобод громадян;

ж) аналітичності;

з) взаємодії з іншими правоохоронними  і податковими органами.

Обов’язки органів податкової міліції полягають:

1. У вияві податкових правопорушень  і їх попередженні (здійснення  оперативнорозшукової діяльності, перевірка інформації і т.д.).

2. Охороні податкових органів  (гарантія безпеки робітників  всіх податкових органів).

3. Взаємодії з правоохоронними  і іншими податковими органами.

Права органів податкової міліції полягають:

1) у вияві і припиненні податкових  правопорушень (перевірка платників  податків і приміщень, одержання  інформації і пояснень від  громадян тощо);