Податкова політика України: основні напрямки

  • Зміст

    •  

    1. Податкова політика України: основні  напрямки

        1.1. Загальне поняття податкової політики

        1.2. Головні напрямки податкової політики

    2. Порядок та строки сплати підприємствами, організаціями та громадянами  обов'язкових платежів та відрахувань

        2.1. Податки, що надходять до місцевих бюджетів

        2.2. Неподаткові платежі до бюджету

        2.3. Збори та цільові відрахування

    Практичне завдання

    Висновки 

    Використана література

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    1. Податкова  політика України: основні напрямки

    1.1. Загальне поняття податкової політики

    Податкова політика — це діяльність держави у сфері  встановлення, правового регламентування  та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики.  Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

    Вся історія  податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може задовільнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості.

    Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджету. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки.

    Джерелом формування коштів бюджету є:

    -   по-перше  власні доходи держави, тобто  надходження платежів за ресурси,  що належать їй відповідно  до законодавства; 

    -   по-друге,  податки, які сплачують юридичні  і фізичні особи зі своїх  доходів. 

    Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основних джерелом формування коштів бюджету.

    Ефективність  державного регулювання за допомогою  податків вирішальною мірою залежить від вибору системи оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і бути оптимальними за даної економічної ситуації), видів і розмірів податкових пільг (необгрунтоване і безсистемне надання пільг веде до втрати державою значних фінансових ресурсів).

    Податки здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо  або опосередковано впливають на економічну діяльність суб’єктів господарювання. Тому податкова система повинна будуватися з урахуванням вище названих чинників, а вони, в свою чергу, можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.

     

     

     

     

     

     

     

    1.2. Головні напрямки податкової  політики

    Податкова політика України  спрямована на стабілізацію фінансового стану підприємств  у цілому, у першу чергу, за рахунок  зниження податкового навантаження, виконання дохідної частини бюджетів всіх рівнів, чіткого розмежування повноважень та відповідальності виконавчої і законодавчої влади в процесі підготовки, затвердження та виконання бюджету, а також визначення відповідальності розпорядників бюджетних коштів на усіх рівнях.

    Основні завдання податкової політики  полягають  у:

    - зниженні граничного рівня перерозподілу валового внутрішнього продукту через доходну частину бюджету;

    -   розширення бази оподаткування  шляхом законодавчого скасування  пільг; 

    -   послаблення податкового навантаження  на фонд оплати праці; 

    -  запровадження податкового стимулювання діяльності малого підприємництва, насамперед, у пріоритетних сферах матеріального виробництва; звільнення від оподаткування частини їх прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансування;

    - наданні експортерам високотехнологічної  продукції, знижок з діючих ставок податку на прибуток у залежності від росту експортної продукції;

    -  наданні податкових пільг під  крупні іноземні кредити, що  спрямовуються в інвестиційні  проекти, передбачені державними  програмами;

    -  підвищенні ролі акцизного збору у наповненні доходів бюджету;

    - подальшому впровадженні і посиленні  ролі місцевих податків і зборів  у формуванні доходів місцевих  бюджетів;

    -  посиленні контролю за правильністю  справляння податків, боротьби з  ухиленням від сплати платежів, контролю за бюджетною дисципліною та цільовим використанням бюджетних коштів.

    Однозначно, що держава, проводячи свою податкову  політику повинна дотримуватись  визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватися  поступово, еволюційним шляхом. З  набуттям незалежності України почала формувати свою власну податкову політику. Її аж ніяк не можна назвати стабільною, так як це був період пошуку оптимальних форм і механізмів стягнення податків, який триває й досі.

    Стабільність  податкової політики по-перше, дає змогу всім суб’єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік, то це призводить до нерівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Коли ж податки і порядок їх стягнення весь час змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається це й плутанина в роботі податкової служби.

    Але слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні обмеження. У зв’язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Причому гнучкість податкової політики забезпечується, насамперед, через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі.

     

     

     

    2.  Порядок та строки сплати підприємствами, організаціями та громадянами обов'язкових платежів та відрахувань

    2.1. Податки, що надходять до місцевих бюджетів

     

    До складу місцевих податків і зборів включаються  досить різнопланові надходження, серед  яких можна виділити загальнодержавні податки, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, такі, як податок на промисел або податок з власників транспортних засобів, а також місцеві податки і збори. Як правило, останні не мають суттєвого бюджетного значення і виступають доповненням до загальнодержавних податків і зборів.

    В законі "Про  місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у  встановленому законом порядку  загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У доходній частині місцевого бюджету, починаючи з 1998 р., повинні окремо виділятись доходи, необхідні для виконання власних повноважень, для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Кошти Державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного підпорядкування у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

    Особливістю цих податків є те, що місцеві  органи влади мають більше повноважень  щодо їх встановлення і стягнення, ніж  по інших податках і обов'язкових  платежах, хоча перелік цих податків і максимальний розмір ставок регулюються на загальнодержавному рівні. Так, органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють порядок сплати місцевих податків і зборів, мають право вводити пільгові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати окремі категорії платників, надавати відстрочки у сплаті цих платежів. Розглянемо вказані вище місцеві доходи.

    Податок на промисел. Метою введення цього податку в Україні було поповнення доходів місцевих бюджетів за рахунок оподаткування таких доходів фізичних осіб, які, як правило, не оподатковуються іншими видами податків, оскільки податковим адміністраціям важко проконтролювати їх отримання. Платниками податку на промисел є виключно фізичні особи, незалежно від громадянства та постійного місцепроживання, які не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більш як 4 рази протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

    Об'єктом оподаткування  є сумарна вартість товарів, які належать до продажу за ринковими цінами.

    Якщо товари підлягають продажу протягом 3 календарних  днів, ставка податку становить 10% їх вартості. При збільшенні терміну  продажу до 7 днів ставка податку  подвоюється. Сума податку на промисел не може бути меншою за розмір одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

    Податок на промисел сплачується у вигляді придбання  одноразового патенту на торгівлю. У разі, коли продаж товарів здійснюється протягом календарного року більш як 4 рази, ці громадяни повинні зареєструватись як суб'єкти підприємницької діяльності.

    Податок з власників транспортних засобів. Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі — юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі — фізичні особи), котрі мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які є об'єктами оподаткування.

    Об'єктами оподаткування  є: трактори (колісні), автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія, автомобілі легкові, автомобілі вантажні, автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних), мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см\ яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних), човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних), інші човни (крім спортивних).

    Ставки податку  з власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів встановлюються в грн. на 100 см3 об'єму циліндру двигуна для наземних видів транспорту та в грн. на 1 см довжини корпусу для водних видів транспорту.

    Податок з  власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів. Сплата податку провадиться за період до наступного технічного огляду.

    Власники транспортних засобів зобов'язані пред'являти органам Державної автомобільної  інспекції або іншим органам, що здійснюють їх реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд, квитанції, платіжні доручення про сплату податку, а платники, звільнені від сплати цього податку, — відповідну довідку (документ), що дає право на користування цими пільгами.

    У разі відсутності  документів про сплату податку реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не проводяться.

    У порядку  і строки, визначені податковими  органами, юридичні особи подають  за місцем свого знаходження до Державної  податкової інспекції, але не пізніше 15 березня року, наступного за звітним, на основі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунки суми податку за формою, затвердженою Головною державною податковою адміністрацією України.

    Перелік місцевих податків і зборів, які мають право  встановлювати місцеві органи влади, аналізувався вище. Але вони мають неоднакове бюджетне значення. Більше 70% від загальної суми місцевих податків і зборів надходить від комунального податку, приблизно 13% — від готельного збору, біля 10% — від збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, 2% — від курортного збору, та ін.

    Комунальний податок. Платниками комунального податку є всі юридичні особи за винятком бюджетних і планово-дотаційних установ та організацій, сільськогосподарських підприємств.

    Об'єктом оподаткування є фонд заробітної плати. Ставка комунального податку не повинна перевищувати 10% річного фонду заробітної плати, обчисленого виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

    Податок з реклами. Платники – юридичні і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності – рекламодавці або виготовлювачі і розповсюджувачі реклами, якщо вони є рекламодавцями. Об’єкт оподаткування - вартість наданих послуг з установки та розміщення реклами на телебаченні, радіо, у друкованих засобах масової інформації, у кінотеатрах, відеосалонах, у вигляді рекламних сувенірів, подарункових виробів, проведення виставок, розміщення на щитах, спорудах, транспорті. З 1999 року встановлені ставки за розміщення одноразової реклами в розмірі не більше 0,1 % вартості послуг і 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час.

    Готельний збір. Платниками готельного збору є особи, які проживають у готелях. Об'єкт оподаткування — добова вартість найманого житла, а ставка готельного збору не повинна перевищувати 20% визначеного об'єкта оподаткування. З 1.01.2004 року готельний збір не стягується.

    Збір  за видачу дозволу на розміщення об'єктів  торгівлі. Платниками збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі є юридичні особи і громадяни, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари. Ставка цього збору не повинна перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму — за одноразову торгівлю.

    Курортний збір. Платниками курортного збору є громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Ставка цього збору не може перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Деякі категорії громадян звільняються від сплати курортного збору, серед них:

    - діти віком  до 16 років;

    - інваліди  та особи, що їх супроводжують;

    - учасники  Великої Вітчизняної війни;

    - воїни-інтернаціоналісти;

    - учасники  ліквідації наслідків аварії  на Чорнобильській АЕС;

    - особи, що  прибувають за путівками та курсівками до санаторіїв, у будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;

    - особи, що  прибувають до курортної місцевості  у службові відрядження, на  навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

    - особи, що  прибувають за плановими туристичними  маршрутами туристично-екскурсійних  установ та організацій, а також  що здійснюють подорож за маршрутними  книжками;

    - чоловіки  віком 60 років і старші, жінки  віком 55 років і старші.

    Зазначені категорії  громадян звільняються від сплати курортного збору.

    Збір  за участь у бігах на іподромі

    Платниками  збору є юридичні особи та громадяни, які виставляють своїх коней  на змагання комерційного характеру. При  цьому об'єктом оподаткування  стає кожен кінь, виставлений на змагання.

    Облік платників  збору здійснює адміністрація іподрому, яка несе відповідальність за своєчасне  та повне його перерахування до місцевого  бюджету.

    Збір  за виграш на бігах на іподромі

    Особи, які  виграли на тоталізаторі на іподромі, сплачують збір за виграш на бігах на іподромі. Стягують цей збір адміністрації іподромів під час видачі виграшів. Отже, об'єктом оподаткування збором за виграш на бігах на іподромі є сума виграшу, одержаного при грі на тоталізаторі.

    Збір  за право використання місцевої символіки

    Платниками  збору є юридичні особи та громадяни, які використовують місцеву символіку  з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (гербу міста  чи іншого населеного пункту, назви  або зображення архітектурних, історичних пам'ятників) видає відповідний орган місцевого самоврядування.

    Збір  за видачу ордера на квартиру.

    Одним із обов'язкових  до запровадження місцевих зборів є  також збір за видачу ордера на квартиру. Платниками його є особи, які одержують  документи, що дають право на заселення квартири. Сплачується збір за послуги, пов'язані із видачею відповідних документів. Причому, сплата збору здійснюється до одержання ордера на квартиру через банківські установи, які перераховують суми збору до відповідного місцевого бюджету.

    Збір за припаркування автотранспорту

    Цей збір також  належить до обов'язкових до запровадження  органами місцевого самоврядування. Його платниками є юридичні особи  та громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Об'єктом оподаткування є час паркування автотранспорту.

    Збір сплачується  водіями на місці паркування. Місцеві  ради визначають перелік органів, які  справляють цей збір і несуть відповідальність за його перерахування до відповідного місцевого бюджету.

    Ринковий збір. Це плата за здійснення торгівлі сільськогосподарською, промисловою продукцією та іншими товарами на ринках усіх форм власності, у павільйонах, на критих і відкритих столах, площадках, з автомобілів, возів, мотоциклів, ручних візків тощо. Платниками ринкового збору є юридичні особи і громадяни, що реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари. Адміністрація ринків відповідає за стягнення збору.

    Гранична ставка ринкового збору з 1.01.2000 року встановлено  в розмірі від 0,01 до 0,2 н.м.д.г. для фізичних осіб і від 0,2 до 3 н.м.д.г. для юридичних осіб.

    Збір  за паркування автотранспорту. Це плата за тимчасову стоянку автотранспорту в спеціально відведених чи обладнаних місцях, визначених органами місцевого самоврядування.

    Платники – особи ( водії)- резиденти та нерезиденти України, що здійснюють паркування у спеціально обладнаних ( відзначених дорожніми знаками, огороджених) чи відведених місцях. Сплата здійснюється на місці за ставками збору, встановленими місцевими органами самоврядування з розрахунку на одну годину паркування. Граничний розмір ставки в спеціально обладнаних місцях не повинен перевищувати 3% н.м.д.г. за одну годину стоянки, а за паркування у відведених місцях – не більше 1% н.м.д.г.

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    2.2. Неподаткові платежі до бюджету

     

    Склад неподаткових доходів бюджету є досить різноманітним. Умовно неподаткові надходження  можна поділити на кілька груп:

    - доходи від  державної власності (надходження  від грошово-речових лотерей,  надходження до бюджету сум  відсотків банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, надходження дивідендів від суб'єктів підприємницької діяльності, утворених за участю державних підприємств і організацій, надходження від реалізації державного майна тощо);

    - адміністративні збори та платежі (збори, що стягуються Державною автомобільною інспекцією України, інспекціями Державного комітету України з нагляду за охороною праці, плата за пробірування і клеймування виробів та сплавів із дорогоцінних металів тощо);

    - надходження  від штрафів та фінансових санкцій (адміністративні штрафи, санкції за порушення правил пожежної безпеки, суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації);

    - інші неподаткові  надходження (надходження коштів  від реалізації майна, що перейшло у власність держави, надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, установ та організацій, щодо яких минув строк позовної давності, надходження коштів від Державного комітету по матеріальних резервах тощо).

    Розглянемо неподаткові надходження, які мають найбільше бюджетне значення.

    З року в рік  склад і структура неподаткових доходів значно змінюються. Досить велику питому вагу в деякі роки займали надходження від повернення бюджетних позичок (до 46%). Надання  позичок суб'єктам підприємницької діяльності за рахунок бюджету є свідченням нерозвинутості фінансово-кредитної системи України, оскільки надання кредитів не є функцією бюджету.

    Досить значними є надходження від Державного комітету з матеріальних резервів. Ці кошти надходять за матеріальні цінності, які до того були закладені до державного і мобілізаційного резервів України і відпускаються за рішенням уряду для освіження, запозичення і надання допомоги.

    Значні кошти  надходять від комерційних банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами та від орендної плати за цілісні майнові комплекси державних підприємств.

    Надходження від інших неподаткових доходів  є досить незначними. Найбільше бюджетне значення мають (хоча кожне з них  становить не більше як 2% в загальній сумі неподаткових доходів): надходження від реалізації конфіскованого майна, надходження по штрафах, надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості, по яких минув строк позовної діяльності, плата за видачу ліцензій тощо.

    Доходи від реалізації конфіскованого майна є різновидом доходів від реалізації майна, що перейшло у власність держави. Крім цього, в перелік останніх входять: майно, визнане в установленому порядку безхазяйним; майно, що перейшло у власність держави за правом спадкоємства; скарби, передані Державним податковим адміністраціям; незатребуване від органів зв'язку майно, відправлене посилками, бандеролями, листами й грошовими переказами; бездокументні, незатребувані, реалізовані в дорозі вантажі та незатребуваний багаж на залізничному, водному, повітряному та автомобільному транспорті; інше майно.

    Роботу з  обліку, оцінки й реалізації майна, що перейшло у власність держави, ведуть податкові органи. Оцінка конфіскованого, безхазяйного або спадкового майна  проводиться комісією у складі представників Державної податкової інспекції й організації, якій передається це майно для реалізації або використання, у 5-денний термін від дня прийняття його на облік Державною податковою інспекцією.

    Розрахунки  з Державними податковими адміністраціями за майно, прийняте для реалізації, торговельні організації проводять протягом обумовленого договором строку, але не пізніше як протягом 10 днів від дня реалізації, шляхом перерахування належних сум у доход бюджету. Одночасно перераховуються до бюджету акцизний збір і податок на додану вартість.

    Згідно з  чинним законодавством до бюджету перераховується  кредиторська заборгованість з простроченим строком позовної діяльності, яка  виникла у підприємств усіх форм власності на користь державних  підприємств і бюджетних організацій. Депонентська заборгованість з простроченим строком позовної давності також перераховується до бюджету, але на відміну від кредиторської заборгованості не має значення форма власності підприємства, де вона виникла.

    Цілий ряд державних органів та їх посадових осіб мають право накладати адміністративні штрафи на фізичних осіб. Так, органи міліції вправі накладати адміністративні штрафи на осіб, які порушують правила громадського порядку, правила прикордонного порядку, паспортної системи тощо. Органи всіх видів транспорту накладають штрафи за порушення правил користування відповідними видами транспорту, митні органи — за порушення митних правил та контрабанду, органи державного пожежного нагляду — за порушення правил пожежної безпеки і т. д.

    Для здійснення окремих видів діяльності (наприклад, експлуатації родовищ корисних копалин, виробництва й реалізації алкогольних  напоїв тощо) необхідно отримати спеціальний  дозвіл (ліцензію), який видає відповідний  державний орган. За видачу ліцензії справляється плата, яка встановлюється в частках до розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і залежить від виду діяльності, який підлягає ліцензуванню.

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    2.3. Збори та цільові відрахування

     

    Значні суми коштів суб'єкти господарювання вносять до цільових державних фондів, що призводить до зменшення прибутку, який підлягає оподаткуванню.

    До основних цільових зборів відносяться наступні.

    Збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, встановлений Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 р. Платниками такого збору є:

    - суб'єкти  підприємницької діяльності, незалежно  від форми власності, їх об'єднання,  бюджетні громадські установи  й організації, фізичні особи  — суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;

    Податкова політика України: основні напрямки