Податкова система. 3

ВАРИАНТ 6

1. Принципи оподаткування. Податки як елемент перерозподілу валового внутрішнього продукту та як інструмент державного регулювання доходів юридичних і фізичних осіб.

2. Поняття ухилення від податків. Види ухилення від податків.

3. Валові доходи і валові витрати підприємств як основа визначення оподатковуваного прибутку, їх склад.

Оподаткування – це економічні відносини між державою і юридичними й фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості, переважно у грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків. Головною метою оподаткування є розробка економічного змісту, складу, форм, а також відповідного механізму їх обчислення та сплати, встановлення відповідних прав і обов'язків платників і відповідальність за порушення цих обов'язків.

На сучасному  етапі розвитку ринкових відносин в  Україні особливу роль відіграє податкова  система. Податкова система - це сукупність норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнень податків і платежів, які носять податковий характер і необхідні державі для виконання її функцій. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб'єктів, стимулюючи економічну та інвестиційну діяльність. Отже, податкова система призначена для регулювання економічних відносин товаровиробників з органами державної влади. Сучасна система оподаткування є поєднанням податкової теорії, утворення податкової системи, різних форм податків, методів їх справляння, контролю за їх використанням та інше. Оподаткування має свою методологію, тобто теоретичне, науково-практичне та правове обґрунтування суті, поняття податку та одночасно дослідження податку як економічної категорії та конкретної форми взаємовідносин між суб'єктом та об'єктом оподаткування.

Податки вносяться  в бюджет і являють собою одну із основних форм державних доходів. Збільшення доходів бюджету відбувається за рахунок зменшення доходів  підприємства. Практика свідчить, що наслідком  збільшення ставок і маси стягнення державою податків, призводить до зростання цін або через скорочення попиту внаслідок зростання цін веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб'єктів, що характеризується спадом виробництва у загальноекономічному масштабі. Суперечності набувають особливої гостроти в умовах економічної кризи. Розв'язання суперечностей забезпечується внаслідок встановлення раціональної системи оподаткування.

Податок як економічна категорія має різні форми, виступає в основному як примусове вилучення частини доходу суб'єкта господарювання до державної казни на підставі чинної законодавчої бази. Тому в основі податків містяться відображення всіх позитивних та негативних рис конкретної економічної політики держави та системи державного керівництва. Від оподаткування залежить розвиток держави чи по прогресивному чи регресивному шляху. При цьому велике значення мають взаємовідносини: між державою та платниками податків; податковою базою; ступеня відповідальності платників податків за дотримання чинного податкового законодавства.

Податки є складовою  частиною ринкових відносин, це дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. З одного боку, податки – це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу. Із другого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп.

Податки мають  досить вагоме бюджетне значення, виступають ефективним інструментом державного впливу на ринок і напрямки його розвитку, обсяги структуру попиту на пропозиції, на доходи населення юридичних осіб. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження теоретичних і прагматичних аспектів функціонування оподаткування юридичних осіб. Все це, з одного боку різко підвищує роль та значення податків з юридичних осіб за допомогою яких забезпечується значна частина податкових надходжень до бюджету держави. З другого, робить необхідним дослідження теорії та практики оподаткування юридичних осіб в Україні. На сьогодні податки – це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.

2. Принципи оподаткування. Податки як елемент перерозподілу валового внутрішнього продукту та як інструмент державного регулювання доходів юридичних і фізичних осіб.

Основоположником  наукової теорії оподаткування вважається шотландський економіст Адам Сміт, який сформулював найважливіші вимоги до оподаткування в 1776 р. у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів". В узагальненому вигляді їх можна викласти наступним чином:

1. піддані держави повинні по можливості згідно зі своїми здібностями 
   й силами, відповідно до доходу брати участь в утриманні уряду;
2. податок, який зобов'язана сплачувати окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Строк сплати, спосіб платежу, його сума – все це повинно бути гранично ясним для платника;
3. кожний податок повинен справлятись в той час і тим способом, коли 
   і як платнику найбільш зручно його платити;
4. кожний податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він 
   брав і утримував із кишень народу якомога менше понад те, що він 
   дає у скарбницю держави.

Пізніше (у 1872 р.) німецький економіст Адольф Вагнер доповнив вимоги до оподаткування принципом економічної політики – оптимальний вибір податних джерел і видів податків, і принципом фінансової політики, який включає вимоги достатності й рухомості податків. Останній принцип передбачав, що податки можуть бути зменшені чи збільшені залежно і відповідно до потреб та можливостей держави.

Практика побудови й функціонування податкових систем західноєвропейських держав, у США  дозволяє виділити ще одну особливість стабільність і передбачуваність. Це означає, що протягом тривалого періоду (5 і більше років) перелік податкових платежів, правила їх обчислення і сплати залишаються незмінними. В Україні податкова система останніх років знаходиться у стані реформування. Враховуючи певною мірою світовий досвід оподаткування, тут задекларовано 11 принципів побудови системи оподаткування (ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування"):

Принципами  побудови системи оподаткування  є:

1. .стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
2. .обов'язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
3. .рівнозначність і пропорційність – стягнення податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) – на більші доходи;
4. .рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидент) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
5. .соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого й прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи;
6. .стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
7. .економічна обґрунтованість – встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки й фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
8. .рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
9. .компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими Радами;
10. .єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
11. .доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Термін “податок” може розглядатися як правова і як прикладна категорії. Більшість вчених, характеризуючи податок як правову категорію, роблять акцент на перехід права власності від платника до держави, тобто на зміну форми власності при внесенні платником податку до бюджету (державного чи місцевого).

Як прикладна  категорія, податок це нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов’язковий платіж, що надходить від юридичних  і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (або цільовий бюджетний фонд) на підставі акта Верховної Ради або ради місцевого самоврядування.

Статтею 2 Закону України “Про систему оподаткування” від 2 лютого 1994 року зазначено, що податок, збір, інший обов’язковий платіж до бюджетів і внесок до державних цільових фондів це бов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України”.

Принципи податку  реалізуються крізь конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму:

1) одноразовість  обкладання означає, що один  і то же об’єкт може оподатковуватися  одним видом податку тільки  один раз за певний період (податковий  період);

2) найбільш важливі  податки, які здійснюють основні  надходження коштів у бюджет, і перелік всіх інших визначаються вищим органом законодавчої влади. Механізм оподаткування регулює уряд;

3) універсалізація  податку припускає незалежність  податкового тягаря від форм  власності платника, рівний підхід  до умов оподаткування будь-яких суб’єктів. Цей принцип формує також умови рівного відрахування будь-якої частини об’єкту, незалежно від джерел його одержання. Таким чином, всі платники зобов’язані відраховувати рівну частку прибутку, залежно від своєї діяльності;

4) науковий підхід в  формуванні елементів податкового механізму.

Принципи оподаткування  відбивають особливості і тенденції  сучасної податкової системи:

1) стабільність, яка припускає  незмінність основних податкових  платежів правил стягнення податку  протягом тривалого часу, а також логічність змін податкового законодавства. Стаття 7 Закону “Про систему оподаткування” встановила, що ставки податків не змінюються протягом бюджетного року, якщо інше не передбачено законодавчими актами України;

2) гнучкість припускає  оперативну зміну податкових платежів, засобів їх нарахування, системи пільг і санкцій в залежності від зміни ситуації (але цей принцип не заперечує стабільності);

3) рівновага забезпечує  орієнтацію держави на підтримку  за допомогою податків структурної  рівноваги;

4) рухомість відбиває чітку зміну податкових платежів у галузі формування, бази оподаткування чи появи нових форм податків;

5) чітка антиінфляційна  направленість податкових вилучень;

6) вигода як для платника  при внесені податкових платежів, так і для контролюючого суб’єкту по вилученню податку, держави при використанні податкових механізмів;

7) рівність, яка забезпечує  однаковий обов’язок платників  при рівних оціночних умовах  і розмірах прибутку;

8) стимулювання виступає  як формування економічних і  правових інтересів при здійсненні певної діяльності і одержанні більш високих доходів;

9) економічність, яка співвідносить  видатки по збиранню податку  (витрати апарату, опрацювання  документації тощо) і прибуток  від збирання податкових надходжень.

Стаття 3 Закону України “Про систему оподаткування” встановлює принципи побудови та призначення системи оподаткування: система оподаткування будується за принципами: обов’язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян та забезпечує надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.

Визначення  сутності податків має два аспекти: соціологічний і прагматичний. У соціологічному значенні податки – фінансова основа існування суспільства.

В сучасних умовах податки  є фінансовою основою усіх держав з розвинутою економікою. Державне управління вважається діяльністю, що породжує суспільну користь у  формі державних благ. Держава  надає "чисті" суспільні блага: національну безпеку, охорону законності й внутрішнього порядку, а також "змішані": освіту, охорону здоров'я, культуру, науку і т.п. Ціна цих благ – податки. Значущість ціни формується у політичному процесі через парламент. Податки існують в сучасних державах незалежно від волі і бажань окремих членів суспільства. Український вчений В.М. Федосов відповідно до сучасних умов визначає, що сутність податків випливає з того, що їх функціонування пов'язано з об'єктивно існуючою необхідністю примусового відчуження державою частини новоствореної вартості у грошовій формі, її вилучення, концентрації і перерозподілу.

Стягнення державою на користь  суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов’язкового  внеску і складає сутність податку. Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами господарюючих суб’єктів та громадян, з одного боку, та держави – з іншого, з приводу формування державних фінансів. Незалежно від об’єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП. Він формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.

Процес вартісного розподілу  валового продукту не обмежується утворенням первинних грошових доходів. Він  продовжується в розподілі грошових доходів основних учасників суспільного виробництва на користь держави: від працівників – у формі прибуткового податку і відрахувань у пенсійний фонд, а від господарюючих суб’єктів – у формі податку на прибуток та інших податкових платежів і зборів. Тобто за своїм економічним змістом податки є основним інструментом державного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Податки як частина валового внутрішнього продукту держави набувають самостійного руху. Вони відображають роль держави, ступінь її втручання в процес перерозподілу нової вартості. Податки як частина перерозподільчих відносин функціонують також у процесі перерозподілу національного доходу.

Джерелом податків є нова вартість національного доходу. Податки  мобілізують значну частину вартості додаткового продукту і частину вартості необхідного продукту, яка призначена на відтворення робочої сили. Державна частка національного доходу перетворюється у фонд грошових коштів держави, який використовується не тільки для досягнення загальнодержавної мети, але й для підтримки приватного сектора. Ця мобілізація національного доходу через податки здійснюється у сфері перерозподілу і обміну. Присвоєння державою частки нової вартості здійснюється не на основі об’єктивно діючих економічних законів, а на основі юридичних законів, шляхом примусу. Держава стає власником частки національного доходу не як учасник процесу виробництва, а як орган, який володіє політичною владою. Суспільний зміст податків дає політичній владі можливість впливу на сферу економічних відносин суспільства.

Прагматичний аспект сутності податків визначається податковими кодексами держав або окремими законами про оподаткування. Наприклад, закон України "Про систему оподаткування" в редакції від 18 лютого 1997 р. визначає: «Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів і до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування»

Податки мають філософський зміст, оскільки є частиною існування людини. Ще перші філософи Древньої Греції та Риму характеризували податки як суспільно необхідне та корисне явище. Форми податків протягом існування людства змінювались, але їх сутність залишалась постійною. Спочатку податок мав вигляд частини або шматка загальної здобичі члена общини, потім частини військової здобичі, використання праці та інтелекту рабів, жертвування, відпрацювання якогось часу на користь землевласника, і, в кінці кінців, набрав вигляду грошових платежів, які мають місце за сучасних умов розвитку суспільства. Але, незважаючи на різні форми податків, економічний зміст залишався єдиним – суспільне оподаткування частини особистого доходу платника на користь керівництва суспільством.

3 філософської  точки зору податок є життєвою  необхідністю об'єднання частини  майна, доходів, прибутків громадян  країни для існування суспільства  в цілому, виконання громадських  робіт окремими працівниками, здійснення  охорони держави, соціальної підтримки незахищених верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та стихійним лихам тощо. Крім того, податок за своєю сутністю є необхідним елементом розширеного відтворення та важливим чинником зростання суспільної продуктивності праці, економічного потенціалу держави. Але фінансове значення податку має й конкретний вигляд у формі речових і вартісних відрахувань. Перехід від філософських значень до економічних здійснюється завдяки системі оподаткування.

Система оподаткування – сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Система оподаткування  характеризується її елементами –  суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати (рисунок 1.1)

Рисунок 1.1 –  Структурно логічна схема елементів  податкової системи України

Суб'єкти оподаткування – це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування – це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Податкова ставка – розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування.

Джерело сплати – дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції.

2. Поняття ухлення від податків. Види хилення від податків.

За економічним  змістом ухилення від сплати податків є процесом уникнення податкових зобов'язань конкретними платниками податків. Економічний характер цього поняття проявляється через можливість чіткого визначення зміни податків від рівня ухилення. Соціальні наслідки ухилення пов'язані з існуванням фіскального обміну — податки — блага і покращення чи погіршення суспільного добробуту платників податків. На процес ухилення впливають такі фактори:

1)  історичні  традиції;

2)  моральна  етика платника податку;

3)  рівень  державного контролю в країні;

4)  рівень  оподаткування.

Рівень оподаткування  напряму впливає на ухилення від  сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заодно і скорочення податкової бази.

Рисунок 1.2. Форми та способи ухилення від сплати податків

У фіскальній практиці існує дві основні форми ухилення від сплати податків: законна та незаконна. Основна відмінність між цими формами: законні форми не тягнуть за собою відповідальності, а незаконні передбачають накладення відповідних штрафів, санкцій.

До законних способів відносять:

1)  штучне, без  порушення законодавства, завищення  собівартості;

2)  прискорене  нарахування амортизації;

3)  відрахування  на утримання домашньої контори  і власного транспорту, що використовується  у службових цілях;

4)  відрахування  в благодійні фонди;

5)  використання  офшорних застережень та податкових  гаваней;

6)  використання  податкових пільг.

Намагання звести до мінімуму сплату податків юридичними та фізичними особами призводить до відтоку фінансових потоків в  ті країни, які на законодавчому  рівні сприяють залученню капіталу, не вимагаючи підтвердження джерел їх походження. Для зниження податку використовують співпрацю з компаніями, зареєстрованими в країнах, де існує ліберальний підхід до оподаткування (повне звільнення сплати чи великі пільги). Ці країни отримали назву податкових гаваней, податкових оазисів або офшорних зон.

Офшорні зони (англ. offshore) — це країни або деяка частина певної країни, в яких:

—  існує  сприятливий режим обслуговування банківських, страхових та інших  фінансових операцій для іноземних  фірм або громадян-іноземців;

— відсутні обмеження фінансової діяльності поза межами країни реєстрації;

— забезпечується збереження інформації щодо конфіденційності власників;

— діють значні пільги в оподаткуванні, а в деяких офшорних країнах податки взагалі  не існують для іноземних фірм-нерезидентів.

Офшорні компанії відкриваються в офшорних країнах  та центрах, які надають пільги тільки нерезидентам. Дещо іншим є офшорний бізнес у вільних економічних зонах, де пільги надають нерезидентам і резидентам. До податкових пільг відносять податкові кредити і податкові канікули.

Податковий кредит — це зменшення податку перед державою протягом певного періоду часу. Поширені види податкового кредиту:

1)  інвестиційні  знижки;

2)  списання  сум податків, сплачених за кордоном;

3)  знижки  на заходи по фінансуванню  зайнятості населення. Податкові канікули — це відстрочка щодо сплати податків з

боку податкових органів.

Незаконні способи  ухилення:

1)  приховування  об'єктів від оподаткування;

2)  приховування  доходів від оподаткування;

3)  фальсифікація  даних бухгалтерської та фінансової  звітності;

4)  підкуп  податкових чиновників;

5)  інші способи.

3. Валові  доходи і валові витрати підприємств як основа визначення оподаткованого прибуьтка, їх склад

Об'єкт оподаткування  податку на прибуток визначається як різниця між валовим доходом, скоригованим у звітному податковому періоді, скоригованими валовими витратами та нарахованими за правилами податкового обліку амортизаційними відрахуваннями.

Скоригована величина валового доходу — це величина, що визначається як різниця між загальною сумою валового доходу від усіх видів діяльності, в тому числі прибутку звільненого від оподаткування, і сумою коригувань.

Валові  доходи підприємства (ВД) — це загальна сума доходів від усіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній, нематеріальній формах, як на території України, так і поза її межами. До валових доходів відносять:

1)  доходи  від реалізації товарів, продукції,  робіт або послуг;

2)  доходи  від здійснення банківських, страхових та інших фінансових операцій, торгівлі борговими зобов'язаннями (вимогами) та валютними цінностями;

3)  доходи  від спільної діяльності, операцій  лізингу, володіння борговими  вимогами та дивіденди, проценти, роялті, отримані від нерезидентів;

4)  доходи  від операцій особливого виду;

5)  доходи  виявлені у звітному періоді,  але не враховані у попередніх звітних періодах;

6)  доходи  з інших джерел, а саме: сума  отриманої будь-якої незворотної  фінансової допомоги; залишок коштів  на кінець звітного періоду у вигляді зворотної фінансової допомоги, отриманої від неплатників податку на прибуток (за винятком операцій між платником податку — юридичною особою та його відокремленими підрозділами); суми коштів страхового резерву, використаних не за призначенням, суми акцизного збору та рентних платежів, нараховані (сплачені) після 1 січня 2003 року на користь платника акцизного збору, рентних платежів);

7)  приріст  балансової вартості запасів;

8)  інші доходи, визначені п. 4.1, ст. 4 Закону.

Для забезпечення достовірності визначення об'єкта оподаткування (ст. 4.2 Закону) до валових доходів не включають:

1)  суми податку  на додану вартість, отримані (нараховані) у складі ціни реалізації;

2)  суму коштів  або вартість майна, що надходить  на підприємство як прямі інвестиції або реінвестиції в емітовані корпоративні права;

3)   емісійні  доходи від первісного розміщення  цінних паперів;

4)  доходи  від спільної діяльності на  території України без створення  юридичної особи;

5)  кошти із  Державного інноваційного фонду;

6)  інші суми згідно з п. 4.2, ст. 4 Закону України.

Правилами ведення  податкового обліку (п. 11.3, ст. 11 Закону) передбачено наявність певної дати, яка надає можливість віднести до валового доходу нижченаведені доходи за умови настання події, що сталося раніше:

• дата зарахування  коштів від покупця на банківський  рахунок платника, дата інкасації  готівки у банку або в касу платника в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу незалежно  від виду оплати (попередня часткова або авансові платежі у повному обсязі);

• дата відвантаження  товарів або продукції, а для  робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів виконаних робіт або послуг.

Також правилами (п. 11.3.2—11.3.6) передбачено визначення дати збільшення валового доходу для  торгівельних операцій валютними цінностями або роботами (послугами) через торгівельні автомати з використанням жетонів, карток, дорожніх, комерційних або інших чеків без касового апарату, а також за умови продажу продукції з оплатою за рахунок бюджетних коштів та від здійснення кредитно-депозитних операцій.

Валові  витрати (ВВ) — це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах у вигляді компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які виготовляються (придбаваються) з метою їх подальшого використання у власній фінансово-господарській діяльності платника податку на прибуток.

До складу ВВ належать (пп. 5.2, 5.4—5.9, ст. 5 Закону):

1)  суми будь-яких  витрат, сплачених або нарахованих  протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (робіт, послуг);

2)  суми коштів  або вартість майна, які добровільно  перераховуються або передаються платником податку до бюджетів різного рівня (крім відрахувань на додаткове пенсійне забезпечення) і неприбутковим організаціям, але не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього податкового року;