Податковіа система

План: 

Введення…………………………………………………………………………....2

1. Класифікація  податків:

1.1 Податки:  їх суть та необхідність..........................................................................4

1.2  Основні  функції податку……………………………………………………..6

1.3 Класифікація  податків та зборів……………………………………………...8

2. Збір  на обов’язкове державне пенсійне  страхування:

2.1 Законодавчо-нормативна  база……………………………………………....19

Практичне завдання……………………………………………………………....26

Висновки…………………………………………………………………………..29

Список  використаної літератури...............................................................................31 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Введення.

  Поняття податкової системи не є виключно категорією податкового права.

  Вона  має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного й  податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини  щодо надходження коштів до дохідної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини  формування дохідної частини бюджетів, які регулює бюджетне право. Зазвичай, у більшості випадків використовують бланкетні норми, й бюджетними правовідносинами не деталізовано особливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об'єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього потрібно розмежувати зовнішню й внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків за відповідними бюджетами й надходження їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відносини зі справляння податків і зборів і фактично включати видовий перелік обов'язкових платежів податкового характеру.

  Під час визначення податкової системи  важливо розмежувати два підходи  до її розуміння. З одного боку, податкова  система становить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених  важелів з акумуляції доходів  держави. В цьому випадку вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі наголошують  на матеріальному боці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків. З іншого боку, податкова система  містить у собі й досить широкий  спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов'язкових платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового  законодавства. Це ніби тіньова, але  не менш важлива частина податкової системи. Таким чином, у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

  Право працівників на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби  і втрати працездатності закріплене Конституцією України і забезпечується широким розвитком мережі соціального  страхування за рахунок держави.

  Усі бюджетні установи, зокрема органи ДПС, які використовують працю найманих робітників, є платниками збору на обов'язкове соціальне страхування (зокрема загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок  безробіття та загальнообов'язкового державного соціального страхування  з тимчасової втрати працездатності) і збору на обов'язкове пенсійне страхування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Класифікація податків:

1.1 Податки: їх суть  та необхідність.

  Відповідно  до законодавства України, під податком та збором (обов'язковим платежем) до бюджету і до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий  внесок до бюджету відповідного рівня  або державного цільового фонду, який здійснюється платником в порядку  й на умовах, визначених законами України  про оподаткування. Встановлення та скасування податків і зборів до бюджету  та державних цільових фондів, а  також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, згідно з Законом України "Про систему  оподаткування ”.

  Як  відомо, податки одне з основних джерел фінансування всіх напрямків  діяльності держави та економічний  інструмент реалізації державних пріоритетів. Податки як засіб вилучення й  перерозподілу доходів виникли  одночасно з державою. В розвитку форм та методів стягнення податків можна виділити три етапи. На першому  етапі розвитку - від прадавнього  світу до початку середніх віків - держава не мала фінансового апарату  для визначення та збору податків. Вона лише визначала загальну суму коштів, яку хотіла отримати, а стягнення  податків доручала місту чи общині. Дуже часто держава користувалася  послугами відкупщиків.

  На  другому етапі (ХVI - поч. XIX ст.) в державі  виникає мережа установ, у тому числі  й фінансових; держава при цьому  установлює квоту оподаткування, наглядає за процесом стягнення податків, обмежує  цей процес більш-менш широкими рамками. Роль відкупників податків в цей  період ще дуже велика. На третьому, сучасному  етапі, держава бере в свої руки всі  функції визначення та стягнення  податків, бо правила оподаткування  вже відпрацьовані. Регіональні  органи влади, місцеві общини, маючи  певну самостійність, відіграють роль помічників держави.

  До  податків належать усі обов'язкові платежі державі для забезпечення фінансування її видатків. При цьому  їх доцільно розділяти на дві частини: на податки, що надходять до бюджету (загальнодержавні й місцеві податки та збори) та на платежі до цільових фондів.

  Нецільовий  характер податкового платежу означає  надходження його в фонди, які  акумулює держава та які використовують для задоволення державних потреб. Разом з тим невідомо, на задоволення  яких саме цілей ідуть надходження  від конкретного податку, тобто  формується ніби розмитий грошовий фонд держави.

    Впритул до цієї ознаки прилягає  ознака індивідуальної безвідплатності  чи однобічного характеру його  встановлення. В її основу закладено  однобічний рух коштів від  платника до держави. Разом  з тим платник не отримує  (на перший погляд) нічого натомість,  що означає відсутність зустрічних  обов'язків держави. Кошти платника  йдуть на задоволення суспільних  потреб. Однак необхідно враховувати,  що безвідплатність має умовний  характер, у зв'язку з однобічним  обов'язком платника. В загальному  ж плані безвідплатність означає,  що кошти, які виплачують як  податок, переходять до бюджету  без одержання зустрічного відшкодування  чи задоволення для платника.

  Безумовний  характер податку є продовженням попередньої ознаки й означає  сплату податку, яку не пов'язано  ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні  дві ознаки, мабуть, найчіткіше характеризують сутність податку й виділяють  його із системи інших платежів. Платіж надходить до бюджетів відповідного рівня чи цільових фондів. Розподіл податків за бюджетами, фондами здійснюють відповідно до бюджетної класифікації. Його можуть проводити двома основними  шляхами: закріплення податку за певним бюджетом або розподілом його між бюджетами.

  Обов'язковий  характер податкового вилучення  забезпечує нагромадження коштів у  дохідній частині бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному  рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян.

    Безповоротний характер податку,  ймовірно, не вимагає особливих  коментарів, хоча слід звернути  увагу на один аспект. Насамкінець  платник одержує віддачу від  внесених ним податків, коли держава  задовольняє суспільні потреби,  в яких зацікавлено суспільство  та кожний його індивід (охорона  суспільного порядку, охорона здоров'я, освіта), і з цього погляду податки ніби повертаються до платника.

    Внесення податку до бюджету  відбувається в грошовій формі.  Сплату податку майном чинним  законодавством за загальним  правилом не передбачено. Грошову  форму сплати податку визначає  сама сутність податку, що є,  як уже було сказано, внеском.  У зв'язку з цим, обов'язок  платника податків зі сплати  податку є одно об’єктним,  оскільки тільки сплату податку  в грошовій формі, за загальним  правилом, розглядають (за дотримання  інших умов -- про терміни, бюджети  тощо) як належне виконання обов'язку. Звертання стягнення на майно  платника податків у випадку  недоплати за податками також  не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації майна) внесення  податку до бюджету відбувається  в грошовій формі. Однак, у  деяких випадках сплату податків  допускають і в не грошовій  формі, але всі не грошові  засоби сплати податків є нетиповими  й викликані кризою платежів.

  Функції податків, що відбивають їхню сутність, є похідними від функцій фінансів і реалізують ті ж завдання, але  порівняно в більш вузьких  межах. Таким чином, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні й додаткові. Група основних функцій включає сутнісну функцію  податку (фіскальну) й дві загально-фінансових (регулюючу й контрольну). Саме на підґрунті цих функцій будують  податковий механізм, і, діючи спільно, вони складають цільний комплекс. Додаткові функції деталізують  головні цілі, реалізовані через  підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів податків, то додаткові  мають відтінок факультативності й  не обов'язково представлені за всіма  податками. 

1.2 Основні функції  податку:

  1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. ґізсиз - державна казна). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави цю спрямованість податків вважали єдиною. Однак, на кінець XIX століття нова концепція податків розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, а на кінець 30-х років XX століття податки розглядають вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання. Дуже важливо відзначити стабільність фіскальної функції податків. Остання означає не просте формування переліку надходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, що забезпечує централізоване справляння податків, співвідношення з витратами бюджетів.

  2. Регулююча функція - служить своєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). Разом з тим регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулювання -- більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості тощо.

  3. Контрольну функцію - реалізують у ході оподаткування під час регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, отримання доходів громадянами, використання ними майна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в сформованих умовах.

  Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій:

  1. Розподільна функція - становить своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про наявність первинного й вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

  2. Стимулююча (де стимулююча) функція створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулюючу, її може бути пов'язано із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

  3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і основну -- з погляду реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов'язано їхнє виникнення й розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, реалізуючою насичення бюджету на певний період. Остаточна мета податків -- не тільки сформувати бюджет, але й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. В цьому випадку йдеться про активне нагромадження, що виразилося б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Цю функцію дуже тісно пов'язано зі стимулюючою, але вона глобальніша й узагальнююча. Крім того, якщо стимулюючу функцію пов'язано з процесом, діяльністю платників, то накопичувальну орієнтовано на остаточний результат. Вона визначає мету діяльності й має більш статичний характер. 

1.3 Класифікація податків та зборів.

  Законодавства багатьох держав не розмежовують податки, збори, мито, а податкову систему  визначають як сукупність податків і  зборів.

  До  них належать:

  1) обов'язковість сплати податків  і зборів у відповідні бюджети  й фонди;

  2) чітке надходження в бюджети  та фонди, за якими їх закріплено;

  3) вилучення їх на основі законодавчо  закріпленої форми й порядку  надходження;

  4) примусовий характер вилучення;

  5) здійснення контролю єдиними  податковими органами;

  6) без еквівалентний характер платежів.

  Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розбіжності.

  Мито  і збір відрізняються  від податків:

  а) за значенням. Податкові платежі  забезпечують до 80% надходжень у дохідну  частину бюджету; інші види відрахувань, відповідно, менше;

  б) за метою. Мета податків - задоволення  потреб держави; мета мита, зборів - задоволення  певних потреб чи витрат установ;

  в) за обставинами. Податки становлять безумовні платежі; мито, збір виплачують у зв'язку з послугою, яку надано платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

  г) за характером обов'язку. Сплату податку  пов'язано з чітко вираженим  обов'язком платника; миту, збору  притаманна певна добровільність його дій, і їх не регулюють іноді відносинами  імперативного характеру;

  д) за періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають разовий характер і їхню сплату здійснюють без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю;

  Відмінності за періодичністю  включають два  підходи:

  - періодичність сплати (збори, мито - одноразова сплата, податки - певна  періодична сплата);

  - періодичність дій (збори, мито  безпосередньо залежать від кількості  дій, що породжують зобов'язання  зі сплати, податки - чітко не  пов'язано з періодичністю дій,  наприклад, періодичність сплати  податку з власників транспортних  засобів не пов'язано з характером  використання транспортного засобу);

  є) відносини від платності притаманні миту, зборам (на відміну від податків).

  Таким чином, на відміну від загальних  податкових платежів, збори й мито мають індивідуальний характер і  їм завжди властива спеціальна мета й  спеціальні інтереси.  Раніше основним критерієм розмежування мита й збору  було надходження коштів: якщо до бюджету - мито, якщо на користь організації - збір. У сучасних умовах акценти  трохи змістилися:

  - збір - платіж за володіння особливим  правом;

  - мито - плата за здійснення на  користь платників юридично значущих  дій.

  Усю сукупність обов'язкових платежів податкового  характеру може бути класифіковано  за декількома підставами. Виділимо найважливіші:

  1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового  платежу на відповідній території:

  а) загальнодержавні - податки й збори, які встановлює Верховна Рада України, вводять у дію виключно закони, діють на всій території держави;

  б) місцеві - податки й збори, перелік  яких установлює Верховна Рада України, вводять у дію нормативні правові  акти представницьких органів місцевого  самоврядування, діють на території  відповідних територіальних утворень.

  Принцип компетенції органу, що встановлює податок, лежить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13 -- 14 Закону України «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні й  місцеві їхні різновиди. Потрібно враховувати, що кожну з цих статей конкретизовано в декількох законах і підзаконних  актах, які стосуються окремих податкових відрахувань 

  Щодо  зазначених статей є слушним одне зауваження. Вони включають закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому переліку кілька підпунктів, розбивши його на дві  частини. Перша повинна охоплювати тільки податки, в другу увійдуть різновиди зборів. Іншими словами, така класифікація дозволить розділити  різні за характером, методами обчислення й способами сплати платежі до бюджету і відрахування, що мають  порівняно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від  нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.

  2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на основі чого можна розділити їх на закріплені й регулюючі.

  Закріплені  податки безпосередньо й цілком надходять у конкретний бюджет чи позабюджетний фонд. Серед закріплених  податків виділяють податки, що надходять  у Державний бюджет, у місцевий бюджет. Регулюючі (різнорівневі) податки  надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми відрахувань  за такими податками зараховують  безпосередньо в Державний бюджет і бюджети інших рівнів, визначають під час затвердження кожного  бюджету.

  Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на групи:

  а) державні - податки, що цілком надходять  до Державного бюджету;

  б) місцеві - податки, що цілком надходять  до місцевого бюджету;

  в) пропорційні - податки, які розподіляють між бюджетами в певній пропорції.

  3. Залежно від платника:

  -  податки з юридичних осіб (податок  на прибуток і т.д.).

  -  податки з фізичних осіб (податок  на доходи фізичних осіб тощо).

  -  змішані -- податки, що допускають  як платника і юридичних, і  фізичних осіб (податок з власників  транспортних засобів, земельні  податки і т.д.). До того ж  змішані податки можна розділити  на:

  -   податки, які визначають наявністю  певних матеріальних благ (транспортні  засоби, ділянка землі);

  -  податки, які визначають діяльністю  платників (податок на додану  вартість, акцизний збір).

  4. Залежно від форми  оподаткування:

    По методу встановлення оподатковування  податки можуть бути прямими  і непрямим, що обумовлює можливість  їхнього перенесення на споживача.

  Прямі податки:

  Прямі податки - майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

  Прямі податки поділяються на дві підгрупи : особисті і реальні.

    Особисті податки - встановлюються персонально для конкретного платника, в залежності від його доходу чи майна. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний.

  Реальні податки - передбачають оподаткування за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал. Наведена вище класифікація прямих податків є вже дещо застарілою, оскільки деякі з вказаних податків не застосовуються не лише в Україні, а й у світі. Тенденції розвитку практики оподаткування свідчать про те, що реальні податки, які були досить поширеними на початку минулого століття поступаються місцем особистим податкам. Тому прямі податки можна поділити на дві підгрупи в залежності від об’єкта оподаткування : податки на доходи та податки на власність.

  До  податків на доходи, які стягуються в Україні належать податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, єдиний податок з суб'єктів малого підприємництва, фіксований сільськогосподарський податок. Серед податків на власність в Україні стягується земельний і податок з власників транспортних засобів. Передбачається введення податку на нерухоме майно громадян і на майно підприємств.

  Найбільш  поширеними в сучасних умовах є  прибуткові податки.

    Прибутковий податок - поділяється на податок з юридичних осіб і фізичних. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати, інших доходів, персоніфікованого прибутку підприємців. Податок з юридичних осіб справляється з доходу, у формі якого виступає прибуток, чистий або валовий дохід.

  Стягнення прибуткового податку може здійснюватись  за двома системами: медулярною і глобальною. При медулярній системі оподаткування ведеться окремо по кожному виду доходів. Глобальна система - передбачає оподаткування сукупного доходу. Як правило, прибуткові податки стягуються за процентними ставками (пропорційними, прогресивними чи регресивними). Але в Україні застосовуються ще і тверді фіксовані ставки при оподаткуванні фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які встановлюються у визначеній сумі на місяць в залежності від виду діяльності.

  Перевагами  прибуткових податків є наступні: рівень оподаткування прямо залежить від доходу, що створює рівні умови  в оподаткуванні, крім того за допомогою  прогресивних ставок можна збільшувати  податковий тягар для доходів, вищих  за середні, що має наслідком вирішення  проблем соціальної справедливості і підвищує еластичність прибуткових  податків відносно ВВП, що сприяє автоматичному  регулюванню циклічного розвитку економіки; у цих податків існують великі можливості для регулювання економіки  як на мікро- так і на макрорівні. До недоліків прибуткових податків відносять: від них легко ухилитись і приховати, підрахунок бази оподаткування є досить складним для платника, в то й же час податковим органам досить непросто контролювати правильність обчислення цих податків. Крім того, об'єкт оподаткування є нестабільним, і досить сильно його розміри коливаються в процесі циклічного розвитку економіки. Слід додати ще і нерівномірний розподіл надходжень по цих податках по регіонах: як правило, більшість надходжень припадає на індустріально розвинуті території держави.

  Податки на власність - установлюються відносно майна, яке перебуває в власності чи користуванні платника. В Україні оподатковуються транспортні засоби та земля. Передбачається оподаткування майна підприємств і нерухомого майна громадян.

  Переваги  податків на власність: сталість надходжень, незначні можливості для ухилення і  приховання, простота стягнення, соціальна  справедливість. До недоліків відносять  обмежену регулюючу функцію, нееластичність надходжень.

  Земельний податок - встановлюється залежно від площі земельної ділянки та її грошової оцінки і має диференційовані ставки залежно від напряму використання і місця знаходження ділянки. За допомогою земельного податку можна здійснювати економічне регулювання ефективності використання земельних ресурсів та розміщення продуктивних сил.

  Податок з власників транспортних засобів стягується як з фізичних, так і юридичних осіб.

  Протягом  багатьох десятиріч громадяни - власники транспортних засобів  сплачували місцевий збір. Із прийняттям у 1981 році Положення  про місцеві податки збір було замінено місцевим податком, і до оподаткування  було притягнуто як населення міст, так і сільське населення. З 1988 року податок розповсюдився й на транспортні  засоби підприємств. В Україні податок  із власників транспортних засобів  справляють на основі Закону України  «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин  і механізмів» від 11 грудня 1991 року (зі змінами й доповненнями). 18 лютого 1997 року було прийнято Закон України  «Про внесення змін у Закон України  «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин  і механізмів» Відомості Верховної  Ради України  1997. № 15.  Ст. 117.

  Платниками  податку - є юридичні й фізичні особи (як українські, так і іноземні або особи без громадянства), що мають власні транспортні засоби, зареєстровані в Україні, які і є об'єктами оподаткування. До платників податку належать також власники моторних човнів, мотосаней тощо, що перераховують кошти до місцевих бюджетів за місцем перебування власників транспортних засобів. До кола платників не належать філії та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб. Тому розраховувати й вносити до бюджету податок із власників транспортних засобів мають саме юридичні особи. Особливістю нової редакції Закону є висока міра деталізації об'єктів оподаткування: вперше в податковому законодавстві (не з огляду на акцизний збір і митні збори) об'єкти оподаткування закріплено чотиризначним кодом відповідно до Гармонізованої системи опису й кодування товарів, що значно спрощує роботу з цим податком, оскільки розділом другим рекомендацій про порядок обліку платників, нарахування податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів подано докладну характеристику кожного виду транспортного засобу.